Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

141Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

далекої від ідеї єдності екумінізму різних напрямів її, «...зібрало увесь світ

навколо свого вогню» для «повернення різноманітного до своєї чистоти»

(Бибихин В.В. Философия и религия // Вопросы философии. – 1992. – №

7. – С. 43).

...Далекі предки свічку запалили,

Заповідали внукам не гасить.

Той дивний вогник додає всім сили

У теплих почуттях життя прожить.

Храни його у дні важкої скрути.

Оберігай від буйних вітрів зла,

Щоб не пилинкою у цьому світі бути,

А океаном доброти й тепла.

(С.Пальчевський)

Гостра необхідність у формуванні відчуття внутрішньої субстанціо$

нальної основи постає у всіх суспільствах пострадянських країн, насампе$

ред, у зв’язку із зміною ідеології тоталітаризму на незвичний і хиткий

плюралізм, який певним чином зумовив ситуацію стихійної соціалізації

численних груп населення. Трудність вибору інтенційно обумовленого

життєвого шляху, перепони на ньому, історично сформоване у широких

мас населення неуміння, а в багатьох випадках і небажання, робити вибір

призводить до зневір’я в нього і відмови. Невизначеність ситуації і люди$

ни в ній призводить до втрати ідеалів. А ідеал, як говорив у свій час Л.М.Тол$

стой, це – «дороговказна зоря», без якої немає «твердого напряму, а немає

напряму – немає життя».

У нестабільному суспільстві напротивагу стабільному інтереси різних

соціальних, професійних, вікових груп суперечливі, соціальний консен$

сус відсутній.

У цих умовах виникає необхідність вивчення та узагальнення на ос$

нові вітчизняного досвіду розв’язання назрілих соціальних проблем у роз$

винутих країнах світу, де сформувалися стійкі суспільства, узвичаєні жити

в умовах демократії та ідеологічного плюралізму, хоч далеко не позбав$

лені від власних специфічних проблем. З цією метою за допомогою захід$

них країн проводяться різноманітні семінари, реалізуються ідеї відповід$

них партнерських проектів тощо.

Так, наприклад, становленню професії соціального робітника і соц$

іального педагога в Україні сприяв проект «Соціальна освіта в Україні»,

який у 1998 році почав реалізовуватися у життя за участі Християнського

142 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

дитячого фонду, Міжнародної федерації соціальних робітників і Українсь$

кої асоціації соціальних педагогів і фахівців соціальної роботи. Головною

його метою стала допомога розвитку громадянського суспільства і демок$

ратії в Україні, навчання практичних працівників соціальної сфери, пред$

ставників громадських організацій, а також викладачів і студентів факуль$

тетів та відділень шкіл соціальної роботи; підтримка їх соціальних ініціа$

тив; розвиток і підвищення якості соціальних послуг та ін.

Сприяє формуванню нових суспільств на пострадянських теренах низ$

ка міжнародних правових документів, які певним чином регламентують со$

ціально$педагогічну діяльність та соціальну роботу. Це, насамперед, доку$

менти таких широковідомих організацій, як ООН, ЮНЕСКО, ВОЗ, ЮНІ$

СЕФ та ін.

Не менш важливим, ніж суспільство джерелом мікрочинників соціалі$

зації є держава – ланка політичної системи суспільства, яка володіє влад$

ними функціями. Державу у країні представляє сукупність установ та орган$

ізацій, об’єднаних функцією управління суспільством. До них належить уря$

довий апарат, адміністративні та фінансові органи, силові структури й ін.

Вона є чинником стихійної соціалізації, оскільки її громадяни, живучи у

створених нею умовах, засвоюють декларовані на державному рівні норми

та цінності, хоч ці цінності не завжди співпадають з уподобаннями кожної

окремої особистості.

Держава створює власну систему щодо цілеспрямованої соціалізації своїх

громадян. Визначає суспільно значимі вікові норми (початок обов’язково$

го навчання, його терміни, повноліття, час виходу на пенсію тощо). Зако$

нодавчо забезпечує соціальну та соціально$педагогічну роботу з населен$

ням. Створює систему виховання та розробляє політику в його сфері. На

основі цього й формуються конкретні умови для соціалізації та самореалі$

зації кожного окремого громадянина.

У філософській словниковій літературі, що розглядає соціальні тер$

міни, висвітлюється поняття «соціальна держава». Її визначено як «тип

організації державного й суспільного життя, заснованого на пріоритеті

соціальних цінностей, найвищим із яких є право людини на «гідне жит$

тя» (Філософський словник соціальних термінів / За заг. ред. В.П.Андру$

щенка. – Київ. – Харків, 2002. – С. 543).

У сучасній суспільно$політичній думці ідея побудови соціальної дер$

жави визнається як пріоритетна. Як теорія, так і практика її набули поши$

рення в Німеччині, Швеції, Франції, Англії, Австрії, Швейцарії, Норвегії,

Фінляндії. Ідеологами соціальної держави стали Г.Ріттер, К.Хессе, А.Бра$

ун, Д.Ролс, Д.Янкелович, М.Годе. Свою теорію вони розробляли на основі

143Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

соціально$філософських та політологічних ідей підвищення статусу люди$

ни, правової держави, «людського виміру суспільства», демократії та гума$

нізму. Суспільство у цій теорії розглядається як соціальний простір, що

забезпечує розвиток і самореалізацію людини як вищої мети та цінності

суспільного буття. Проблема утворення соціальної держави генетично по$

в’язана із вченням про християнську общину, з нормативними цінностями

римського права, гуманістичними ідеалами епохи Відродження і Про$

світництва, ідеями античного і Нового часів про демократію, суспільний

договір та громадянський мир. Основні атрибути соціальної держави знай$

шли своє визначення у Великій хартії вільностей (1215), Декларації прав

людини й громадянина (1789), документах Паризької Комуни (1871), Вей$

марської конституції (1919). Головна проблема державного забезпечення

соціальних цінностей є предметом соціальної філософії й політології со$

ціал$демократичного спрямування, складі зокрема української.

Ще перший український президент Михайло Грушевський ставив пе$

ред демократами завдання «соціалізувати державу і заразом удержавлювати

соціальне життя в широкому значенні».

Ядром теорії соціальної держави є положення про переорієнтацію пра$

вової держави на особистість. Через це соціальна функція державних струк$

тур ураховує весь спектр соціальних вимог і потреб людини. У господарстві

опора робиться на «солідарну ринкову економіку», яка, крім приватної влас$

ності, широко використовує й інші форми господарювання, які покликані

коригувати дію ринкових законів. Ознакою зрілої соціальної держави є де$

централізація й розподіл адміністративних функцій управління, розгалу$

жена соціальна мережа громадських об’єднань, практика «олюднення» об$

ставин людського буття на принципах взаємодопомоги та толерантності.

Для теорії та практики соціальної держави властиве поняття «соціальна ети$

ка», яка передбачає забезпечення «нормальних» відносин між індивідами,

суспільством і державою.

Насьогодні відомі різні моделі соціальної держави. Наприклад, скан$

динавська, німецька, тихоокеанська. Усі вони, поряд із загальними власти$

востями, відображають національно$специфічні.

Чимало держав світу, зокрема й Україна, у своєму розвитку орієнтують$

ся на ідеали соціальної держави.

Характер та зміст системи виховання в тоталітарних державах, як пра$

вило, визначає панівна ідеологія. У колишньому СРСР, визнаючи «надбу$

довчу» сутність такої системи, на державному рівні централізовано створю$

валися відповідні організації, діяльність яких доскіпливо перевірялася, ко$

ординувалася і цілеспрямовувалася. Цілком серйозно ставилися завдання

144 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

завдяки розвитку психотехнічних систем піонерської, комсомольської та

партійної організацій формувати стандартизовані екопсихологічні систе$

ми «будівників комунізму», в яких кожна складова була чітко ідеологічно

обумовлена. В силу того, що унікальність кожного члена суспільства губи$

лася в розпливчастій і малоусвідомлюваній переважною більшістю «сукуп$

ності суспільних відносин», у багатьох випадках людина продовжувала за$

лишатися відчуженою від самої себе, віддаючись усередненим стандартам

однобічно заідеологізованого суспільства.

Партійні ідеологи, розуміючи складність поставленого завдання, усві$

домлювали, що за допомогою одного «Морального кодексу будівника ко$

мунізму» та безперервного потоку відповідних партійних ухвал і постанов

внутрішній психологічний «дім» у душах мільйонів співгромадян не побу$

дувати. Необхідним став ефективний духовний інструментарій – високо

розвинуті психотехніки. На розвиток їх були кинуті значні матеріальні за$

соби, цілеспрямовувалася діяльність відповідних міністерств і відомств. На

психотехнічні системи піонерської, комсомольської і партійної організацій

працювали різноманітні творчі організації країни. Поети писали вірші,

композитори музику для пісень, письменники – «патріотичні» оповідан$

ня, повісті та романи, кіномитці створювали за замовленням ідеологічних

державних структур «патріотичні» кінофільми і т.д. Засоби «соціалістично$

го реалізму» в мистецтві компілювалися з метою створення відповідних

ритуалів, свят «червоного календаря» та інших штучно створених форм со$

ціалізації. Розуміючи велику роль мистецтва, центральні державно$партійні

органи тримали його розвиток під контролем, час від часу б’ючи на сполох

від бодай одного необережного виходу будь$кого з представників того чи

іншого вітчизняного мистецького жанру за межі ідеологічно дозованих норм.

Мистецтво «соціалістичного реалізму» попри будь$які ідеологічні обмежен$

ня, насамперед, у рамках згаданих психотехнічних систем справляло вели$

кий навіювальний вплив на мільйони громадян країни, формуючи суґес$

тивні комплекси стандартизованих екопсихологічних систем особистостей.

Такі комплекси можна означити словесними «формулами»: «Партія – честь

і совість нашої епохи», «Бери з комуністів приклад», «Комунізм – майбутнє

всього людства», «Піонер – усім дітям приклад» тощо. Формувалися вони

на принциповій, ригідній основі, яка відкидала будь$які нюанси змін.

Навіювальна сила мистецтва допомагала вибудувати в душах багатьох

громадян країни той внутрішній психологічний «дім», який в силу пануючої

в країні ідеології не піддавався ніякій реставрації чи перебудові (в розумінні

М.С.Горбачова), оскільки основні конструкти його першопочатково були

закладені в загальну архітектоніку духовного творення на ригідній основі.

145Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Такий дім можна було тільки зруйнувати для того щоб побудувати на його

місці новий. І таке руйнування у межах всієї країни розпочалося. У духовному

розумінні це був один із найруйнівніших «землетрусів» ХХ століття. Мільйо$

ни людей залишилися «бездомними», втративши той «дім», який усе життя

за допомогою держави складали по «цеглині». Не всі змогли це витримати.

Особливо люди старшого покоління. Відомі випадки, коли окремі, відчува$

ючи в душі суцільну руйнацію, закінчували життя самогубством. Інші, втра$

тивши духовну опору і не знайшовши іншої, швидко старіли і починали хво$

ріти. Ще інші поступово знаходили сили для «розчистки завалища» і наве$

дення первинного порядку на ньому.

Дієвість особливо на ранніх етапах сформованих у СРСР психотехн$

ічних систем частково пояснюється їхнім позаконкурентним становищем.

Така вистояна у тисячоліттях психотехнічна система, як релігійна, через

свою високу конкурентоспроможність здатність фактично була загнана у

підпілля. Другою причиною дієвості названих систем став масовий харак$

тер їх використання, який передбачав не тільки централізований потік на$

віювання, а й зумовлював процеси взаємонавіювання та самонавіювання

певних уявлень та установок.

У сучасних умовах позиція держави у вирішенні названої проблеми

остаточно ще не визначена. «Самовплив» у цьому вирішенні не тільки не

приносить позитивних результатів, а, навпаки, заганяє у глухий кут. Потік

не завжди якісної книжкової та телевізійної продукції із$за кордону в

умовах, коли вітчизняна культура сидить на голодній «пайці», безоглядне

захоплення молоді новоявленими, часто сумнівними ідеалами призводить

до духовної невизначеності, внутрішніх конфліктів із самим «справжнім»,

відмови від власного унікального шляху до самого себе. Як не дивно, але,

незважаючи на кардинальні суспільно$політичні зміни в країні, «плінтус$

на» методологія марксизму залишається визначальною у світогляді широ$

ких мас населення. Вирішення проблеми заздрості, яка шкідливо впливає

не тільки на духовне, а й на фізичне здоров’я, лишилося з боку держави без

колишнього ідеологічного забезпечення. Звільняючу від заздрощів роль у

всьому її обсязі перейняла на себе церква. На жаль, сучасне мистецтво поки

що стоїть осторонь цієї проблеми. На заваді тут – ринкова орієнтація на

середньостатистичного споживача, а також на ту масову низькопробну про$

дукцію, яка невпинною рікою пливе на вітчизняні кіноекрани. У цій ситу$

ації духовне та матеріальне об’єднуються в один клубок важковирішуваних

проблем.

Без державного втручання тут, зрозуміло, не обійтися. Позитивним є

те, що на рівні уряду почалася певна робота в цьому напрямі. Прикладом

146 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

цього може слугувати створення Комітету з духовності при Раді з телебачен$

ня і радіомовлення України, який покликаний регулювати потік негатив$

ної масової культури.

Майже від початку свого виникнення держава ініціювала сама або ж

підтримувала ініціативи з розгортання в країні як соціально$педагогічної

діяльності, так і конкретних видів соціальної роботи. Так, у 2001 році ви$

повнилося 10 років із часу виникнення соціальної педагогіки і соціальної

роботи в Україні. Першими вітчизняними школами соціальної роботи ста$

ли: відділення її в Донецькому державному університеті, факультет соціаль$

ної роботи в Харківському інституті культури і факультет психології та соц$

іальної педагогіки в Запорізькому державному університеті. Упродовж10

років були відкриті факультети, відділення, школи соціальної роботи і со$

ціальної педагогіки більш ніж в 30 університетах, інститутах і коледжах.

У 1992 році за ініціативою декана відділення соціальної роботи До$

нецького державного університету В.М.Сидорова була створена Українська

асоціація соціальних робітників і фахівців соціальної роботи, яка пізніше

ввійшла до складу Міжнародної федерації соціальних працівників, що, зреш$

тою, дозволило вітчизняним фахівцям розпочати широке ознайомлення із

сучасним досвідом соціальної роботи і соціально$педагогічної діяльності

зарубіжних країн, зокрема розвинутих країн Заходу. За безпосередньої участі

та сприяння держави в Україні починають реалізовуватися так звані парт$

нерські проекти. Одним із них, наприклад, є уже відомий проект «Соціаль$

на освіта в Україні», який почав втілюватися в життя у 1998 році з участю

Християнського дитячого фонду, Міжнародної федерації соціальних пра$

цівників та Української асоціації соціальних педагогів і фахівців соціальної

роботи.

Держава здійснює законодавче забезпечення соціальної роботи та

соціально$педагогічної діяльності в Україна. Насамперед, вона бере участь

у розробці та прийнятті міжнародних правових документів, які певним

чином регламентують згадані сфери діяльності.

Наприклад, сьогодні Україна – учасниця міжнародних договорів і угод,

які спрямовані на захист і гарантування прав та інтересів дитини. У законо$

творчій діяльності з метою захисту і допомоги дітям держава керується прин$

ципами та вимогами Конвенції ООН про права дитини. У зв’язку з цим в

останні роки прийнято низку відповідних документів. Зокрема, новий «Сімей$

ний кодекс України» (10.01.2002 р.), в якому як особливий суб’єкт права роз$

глядається дитина. Ще раніше 15.12.1992 року підписано Декларацію про

загальні засади державної молодіжної політики в Україні. Згодом прийнято

закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку мо$

147Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

лоді України» (05.02.1993 р.); «Про охорону дитинства» (26.04.2001 р.); «Про

соціальну роботу з дітьми та молоддю» (21.06.2001 р.).

Кожний із цих законів підводить відповідну правову базу під діяльність

соціального педагога. Наприклад, Закон України «Про охорону дитинства»

(26.04.2001 р.) визнає існування в Україні бездоглядних дітей, дітей – біженців

та дітей$інвалідів. Дає визначення неповної, прийомної та багатодітної сімей.

Передбачає розширення соціально$правових гарантій дітей та названих сімей.

Визначає умови забезпечення фізичного та інтелектуального розвитку під$

ростаючого покоління. Передбачає створення соціально$економічних і пра$

вових інститутів з метою захисту прав та інтересів дітей в Україні. Спрямовує

держану політику на реалізацію цільових програм з охорони дитинства; на$

дання дітям пільг, переваг і соціальних гарантій у процесі виховання, навчан$

ня, підготовки до трудової діяльності; заохочення наукових досліджень з ак$

туальних проблем дитинства.

Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в

Україні» (5.02.1993 р.) визначає шляхи створення належних умов для со$

ціального становлення молодих громадян країни, зокрема, для їхнього са$

мовираження, праці та можливостей розвитку за власними задатками і по$

тенціями. Не тільки встановлює порядок надання соціальними службами

для молоді соціальної допомоги, а й передбачає проведення заходів із запо$

бігання та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі (алкого$

лізму, правопорушень, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо).

Прийнятий Верховною Радою України 25.01.1995 року Закон «Про

органи і служби у справах неповнолітніх» основною ідеєю має соціаль$

ний захист і профілактику правопорушень серед неповнолітніх, під якою

розуміється діяльність соціальних установ з метою виявлення та усунен$

ня причин і умов, що спричинюють злочини серед підлітків. Передбачається

відповідна координація зусиль державної влади, громадськості та сім’ї в цій

роботі.

Матеріальною базою державної політики у сфері виховання та соціаль$

ного захисту молодших вікових груп суспільства є частково державна сис

тема виховання, яка, крім законодавчих актів, включає в себе низку відпо$

відних виховних організацій, як$от: навчально$виховні заклади різного типу;

установи для дітей, підлітків, юнаків із психосоматичними і (або) соціаль$

ними відхиленнями, і (або) дефектами; установи для обдарованих у певних

сферах навчання чи діяльності, а також для тих, хто, маючи яскраво вира$

жені здібності, сформував стійкий інтерес; установи для дітей, підлітків та

юнаків із ослабленим здоров’ям; організації, що займаються соціально$куль$

турним та іншими видами оздоровлення мікросередовища, індивідуаль$

148 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

ною та груповою опікою дітей, підлітків, юнацтва; організації, зайняті пе$

ревихованням та реабілітацією.

Держава виділяє відповідні матеріальні та фінансові засоби для успіш$

ного функціонування створеної нею системи виховання. Визначає набір

соціальних ролей для реалізації функцій виховання на державному, регіо$

нальному та місцевому рівнях. А також ті цінності, які культивуються дер$

жавною системою виховання і є адекватними типу економічної та соціаль$

но$політичної системи суспільства. Формує органи управління вихованням

на всіх згаданих рівнях з метою забезпечення функціонування та розвитку

державної системи виховання і виконання завдяки цьому соціального за$

мовлення суспільства.

Державна політика у сфері виховання спрямована на підготовку

підростаючих поколінь до розв’язання перспективних соціальних, соц$

іально$політичних та економічних завдань, які ставить перед кожним сусп$

ільством прийдешній час.

149Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Запитання та завдання

1.У чому полягають відмінності країни як географічно$культурного

феномена від держави?

2.У чому виявляється безпосередній та опосередкований вплив при$

родних умов країни на соціалізацію різновікових груп населення?

3.Вплив природних умов країни на духовно$творче життя населення.

4.Суттєві ознаки етносу як стійкої сукупності людей, що історично

склалася на певній території.

5.Роль етносу як макрочинника соціалізації людини.

6.Менталітет та імпліцитні концепції виховання.

7.Гуманітарна аура нації як комплекс наук, що охоплюють усі сфери

суспільного життя країни. Її роль у соціалізації особистості.

8.Суспільство як важливий макрочинник соціалізації. Проблема «роз$

державлення» суспільства та її вплив на перебіг процесів соціалізації.

9.Соціальна диференціація сучасних суспільств на пострадянських

теренах та її вплив на формування екопсихологічної системи особистості.

10.Класична проблема «батьків та дітей» на сучасному етапі.

11.Проблема відчуження людини від самої себе в сучасному

суспільстві.

12.Самоорганізація та прогресивний розвиток суспільства у світлі те$

орій філософії нестабільності.

13.Організуюча роль у процесах соціалізації населення держави –

ланки політичної системи суспільства, яка володіє владними функціями.

14.Місце та роль держави у формуванні екопсихологічної системи

особистості в історичному аспекті.

15.Роль держави в розгортанні в Україні соціальної роботи та соціаль$

но$педагогічної діяльності.

16.Законодавче забезпечення соціальної роботи та соціально$педагог$

ічної діяльності в Україні.

17.Державна система виховання як базова основа соціалізації підрос$

таючих поколінь.

Рекомендована література

1.Вишневський О. Дитиноцентризм і системно$ціннісний підхід до

змісту виховання // Рідна школа. – 2002. – № 5. – С. 37 – 40.

2.Збірник міжнародних правових документів, законодавчих актів і

нормативних документів України з питань соціально$правового захисту

дітей / Гол. ред. С.Р.Станік. – К.: Столиця, 1998.

150 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

3.Зверева И.Д., Лактионова Г.М. Развитие социальной работы и соци$

альной педагогики в Украине // Практична психологія та соціальна робота.

– 2001. – № 4. – С. 2$6.

4.Комаров М.С. Введение в социологию . – М., 1994. – С. 67 – 77,

157 – 194, 234 – 272.

5.Костенко Л. Гуманітарна аура нації або Дефект головного дзеркала //

Світло. – 1999. – № 14. – С. 2$5.

6.Молодь і закон: Збірник нормативних актів і документів з проблем

виховання студентської молоді / За заг. ред. Н.І.Косарєвої. – К.: ІЗМН,

1997.

7.Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – М., 1997. – С.

138 – 175, 233 – 238.

8.Смелзер Н. Социология. – М., 1994. – С. 70 – 94, 304 – 390, 493 –

521.

9.Перспективы: вопросы образования. Ежеквартальный журнал

ЮНЕСКО. – М., 1992. $ № 1$2. – С. 4$6.

10. Пригожин И. Природа, наука и новая рациональность // Филосо$

фия и жизнь. – 1991. $ № 7. – С. 36 – 39.

11. Чупрій Л. Моральні цінності як основа відродження української

нації // Рідна школа. – 2003. – № 10. – С. 23$25.