Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка
Подождите немного. Документ загружается.
321Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
«Мораль, етичний закон, самообмеження, – пише О.В.Губенко, – вико!
нують негентропійну функцію, підвищуючи рівень організації психіки та
діяльності, спрямовуючи енергію на вищі види активності, сприяючи само!
розвитку та самодетермінації, нарощуючи рівень психічної і духовної енерге!
тики. Відкидання моральних та сексуальних табу, ерозія внутрішнього етич!
ного закону в людині призводять до зниження біологічної, індивідуально!
психологічної та масово!соціальної енергетики» (Губенко О.В. Внутрішня
свобода як умова активізації творчого потенціалу особистості // Практична
психологія та соціальна робота. – 2003. ! № 10. – С.2).
Стратегічні напрями діяльності соціального педагога у цьому випадку,
відповідно до представленої теорії О.В.Губенка, необхідно концентрувати
на гальмуванні жадань та потягів клієнта. Це зробить можливим самодис-
танціювання його, тобто розщеплення психічного на «Я», яке себе спогля!
дає та самоусвідомлює, та на «суб!Я» – неусвідомлену імпульсивно!афек!
тивну сферу, яку треба опанувати. Активність клієнта у цьому випадку спря!
мовуватиметься на контроль та перетворення самого себе. Стає можливою
також самотрансценденція – подолання себе, вихід за власні межі, свобода
від самого себе, що дозволяє любити себе, за висловом Ф.Ніцше, «великим
презирством» і здобути, за висловом Віктора Франка, свободу ставати
іншим.
Третя стратегія запобігання кризи життя автентично спрямованої лю!
дини – стратегія подолання розриву між стадіями творчої фантазії та дії.
Стосовно творчого процесу відомий вислів російського вченого і винахід!
ника К.Е.Ціолковського, згідно з яким у будь!якій технічній творчій справі
спочатку обов’язково ідуть: думка, фантазія, казка. За ними виступає нау!
ковий розрахунок і, врешті!решт, виконання коронує думку. Якщо цей тех!
нологічний «ланцюжок» розривається після «фантазії» і «казки» або ж навіть
після «наукового розрахунку» і таким чином втрачається зв’язок між стаді!
ями уяви і дії, це або переростає у глибоку приховану від посторонніх траге!
дію людської особистості, або призводить людину до безвідповідальної
манилівської мрійливості чи обломівської бездіяльності. У випадку ж, коли
нехтується «фантазія» і «казка», виникає феномен бездуховної «прямої дії»,
націленої на досягнення успіху будь!якою ціною.
У всіх цих випадках стратегічний напрям подолання кризи полягає в
допомозі клієнту ліквідувати розрив у технологічному «ланцюжку» по
лінії задуму – виконання.
Тактичні основи діяльності доцільно вибудовувати згідно з психолого!
педагогічною технологією формування рефлексу цілі та відповідного йому
рефлексу свободи, що розглядається у підрозділі 1.3.
322 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Четверта фаза життєвого циклу особистості та її інтенційного роз
витку, за Ш.Бюлером, триває від сорока п’яти років до шістдесяти п’яти і
пов’язана з підбиттям кожною людиною підсумків минулої діяльності, пе!
реглядом цілей із урахуванням свого професійного статусу. У цей час за!
тяжні кризи пов’язуються із невдачами «справи життя», з відчуттям того,
що час, відведений на неї, закінчується, хоч у деяких видах творчої діяль!
ності (наприклад, науковій, літературній, образотворчій) він триває. По!
роджує незвичні почуття вихід на пенсію. Тому соціальному педагогу в ро!
боті з людьми старших вікових груп необхідно спрямовувати свою діяльність,
насамперед, на залучення своїх клієнтів до суспільно!корисної праці, до
громадського життя колективу, в якому вони тривалий час працювали.
У цю фазу життєвого циклу особистості в багатьох автентично спря!
мованих людей з’являється бажання найповнішої завершальної самореа!
лізації. Причиною цього стає відчуття плинності часу, його незворотності.
Відходять потихесеньку від нас ...
Відходять близькі, рідні та кохані.
І повертаємось з кладовища не раз,
Пройшовши з ними шлях, сумний, останній...
(С.С.Пальчевський)
Кризи, пов’язані з втратами близьких людей, у цю фазу життя зустрі!
чаються майже в кожного. Нерідко вони на тривалий час переривають твор!
чий період діяльності особистості. В розвитку терапії важкої втрати однією
з найважливіших є психодинамічна модель, розроблена на основі праць
З.Фройда та його послідовників. Згідно з нею формування найважливіших
стосунків відбувається в перші роки життя індивіда, коли виникає при!
хильність до батьків, які постійно слідкують за системою життєзабезпечен!
ня. Пізніше людина шукає ще когось, хто міг би розуміти завжди і в усьому,
доповнюючи особистість до завершеного цілого. Тому коли помирає близь!
ка людина, особливо, коли у стосунках із нею мав місце конфлікт, людина,
яка залишається в житті, відчуває себе обездоленою. Формується відчуття
відрізаного шматка. У зв’язку з цим розрізняють так зване нормальне горе і
патологічне.
Нормальна модель переживання горя важкої втрати, відповідно до опису
американського психіатра Елізабет Кюблер!Росс, яка тривалий час спосте!
рігала загальні процеси помирання в лікарні міста Чикаго, виглядає так:
а) від смерті до двох тижнів (шок: сльози, плач, глибокі зітхання,
сильний фізичний і душевний біль, страждання, тремтіння в грудях і в горлі;
323Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
оціпеніння: відчуття самітності, втрати особистості, нерішучості, нераціо!
нальна поведінка, відчуження або прив’язаність; заперечення: «це неправ!
да», чекання на повернення, постійні нагадування, можливі галюцинації,
можливість чути голос померлого);
б) від одного до трьох місяців (сум: страждання,схлипування, гострий
емоційний біль, симптоми різноманітних хвороб, неспокійний сон, силь!
на втома, нездатність до концентрації, відсутність інтересу до чого!небудь,
відчуття близькості померлого, ідеалізація його; пошуки: неспокій, нама!
гання «заповнити простір», фрустрація, відсутність задоволення від чого!
небудь, утраченість, сонливість, відчуженість; тривога: почуття безнадій!
ності, часто необумовлені страхи, незвичайна залежність; злість: біль сприй!
мається як несправедливість, заздрість до інших, уникання людей, дратів!
ливість, образа на померлого; вина: самообвинувачення, релігійні сумніви;
одинокість: відчуття відчуженості, втрата досвіду спільної діяльності);
в) від трьох до дев’яти місяців (депресія: психодинамічні компоненти
– втрата, відчай, тривога, злість, докори совісті, відчуття вини – уже в
наявності, загострення існуючих проблем із особистістю; апатія –
відсутність волі, агресії, злості, безцільність, нерішучість, заперечення всіх
почуттів, безвідповідальність, відмова від допомоги друзів, ігнорування
власних потреб, агресивні відмови; втрата особистості: втрата подружнього
чи соціального статусу, втрата сексуального почуття; пом’якшення: знаход!
ження себе знову, виконання роботи горя, знаходження сенсу у втраті, зна!
ходження радості у згадках; стигма: соціальна ізоляція, втрата друзів, уни!
кання сімейних пар);
г) від року-двох і далі (прийняття: утрата більше не сприймається як
важка, щасливіші згадки і розмови про померлу людину, освоєння нових
умов, поновлення інтересу до роботи; заживання: перебудова способу жит!
тя, набуття нового статусу, поява нових розваг, інтересів, друзів, можливість
нового одруження, пошук випадків бути корисним, зрілість, співпережи!
вання, поглиблення релігійної віри, повернута рівновага, продуктивніша
самітність).
Друга, патологічна модель переживання горя важкої втрати характе!
ризується такими чинниками: відсутністю горя (ігнорування або неприй!
няття факту смерті, оніміння почуттів); затамованим горем (стрес вияв!
ляється у фізичних симптомах); відстроченим горем (може виникнути після
кількох місяців чи навіть років після смерті близької людини); зміненим
горем (вкрай підсилене відчуття злості чи вини, у той час, коли інші відчут!
тя приглушені); задавнене чи хронічне горе (гостре страждання, яке затя!
гується на тижні, місяці, роки); можливе заперечення реальності втрати.
324 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Чинники, які засвідчують відхід від нормального процесу пережи!
вань, на думку Елізабет Кюблер!Росс, полягають у тому, що людина, яка
переживає втрату, здійснює таке: говорить про неї, як про вчорашню
подію; відмовляється викинути особисті речі померлого; виявляє фізичні
симптоми, які подібні на ті, що були у померлого; переймає риси харак!
теру померлого, реагує сильним горем у відповідь на чиюсь утрату, при!
ступає до корінних змін зразу ж після смерті близької людини.
Стратегія дії соціального педагога у ситуації горя втрати близької лю
дини. У випадку раптової смерті надання можливої допомоги на місці.
Підказка людині горя першочергового сценарію її дії. Організація доступу
до тіла, навіть якщо воно знівечене. Це допоможе потерпілому сконцентру!
ватися на факті смерті, а не на її обставинах. Організація сітки соціальної
підтримки потерпілого, залучення його до національного обряду похорон.
Створення відповідного мікроклімату, який передбачає втіху, стимулює гли!
бокий самоаналіз і дозволяє потерпілому виявляти важкі, вибухові емоції.
На основі матеріалів російсько!американського семінару «Проблеми і
перспективи організації довготривалого догляду за престарілими», опублі!
кованих у журналі «Психология зрелости и старения» (весна, 1998. –
С.73!77), можна запропонувати соціальному педагогу такі тактики діяль!
ності в роботі з людьми, що пережили важку втрату:
1) Підтримка клієнта в його намаганнях висловити чи то реальне, чи
надумане почуття вини перед померлим. Дати зрозуміти йому, що це по!
чуття у подібних ситуаціях відчувають усі.
2) У випадку появи гніву потерпілого (друга дуже поширена реакція
на втрату) дати можливість висловити цей гнів без виполіскування його
на оточуючих.
3) За умови, коли смерть близької людини кидає виклик вірі та філо!
софії життя членів сім’ї, створити умови для висловлення всіх сумнівів
клієнта. Підтримати його розмову власною увагою, зважаючи на те, що
все ж таки віра допомагає потерпілим прийняти те, що, на перший погляд,
ніколи не могло б бути прийняте.
4) Налагодити спілкування потерпілого з людьми, які також пережи!
ли втрату близької людини, створивши для нього можливість поділитися
своїми почуттями в атмосфері розуміння.
5) Не зупиняти плач. Справжнє горе потребує глибокого відчуття.
6) Заспокоювати. Слухати. Розуміти.
7) Посприяти зустрічі зі священиком.
8) Постійно пропонувати допомогу. Уточнювати, в чому вона може по!
лягати.
325Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
9) У випадку, коли смерть близької людини впливає на підопічного
настільки глибоко, що стає неможливим продовження життя без профе!
сійного втручання, посприяти в організації консультацій психолога і меди!
каментозної терапії.
Остання, п’ята фаза життєвого циклу людини розпочинається у 65 –
70 років і триває до кінця життя. У цей час більшість людей перестають
досягати цілей, що ними були поставлені в юності, і прагнуть осмислити
своє життя повноформатно. Відбувається аналіз виконання запланованих жит!
тєвих завдань, у зв’язку з чим може виникнути почуття задоволення (цілі
виконані) або незадоволення (життєві цілі виявилися недосяжними).
Однак в одному і другому випадках життя завершується кризою по
мирання, від якої не звільнена ні одна людина у світі. Готуються до смерті
й помирають по!різному. Однак певні закономірності у більшості ви!
падків тут все ж таки помітні. Їх описує психіатр Елізабет Кюблер!Росс
на основі інтерв’ю, взятих у двох сотень помираючих людей. Таку мож!
ливість вона отримала у зв’язку з тим, що хворі, які чекали на смерть, дізнав!
шись про наукову мету інтерв’ю і беручи участь у ньому, ставали врівно!
важенішими і спокійнішими.
Дослідниці вдалося виділити низку стадій переживань, через які про!
ходять люди, дізнавшись про неминуче наближення смерті.
Шок – заціпеніння і невір’я, реакція – плач, тремтіння; шок дає час,
упродовж якого вимагається робити щось конкретне, у цьому його практич!
на цінність.
Заперечення – неприйняття факту неминучості смерті, протест і зло!
ба стосовно неї. Переважно в таких випадках думають: «Ні, не я» або «Я не
можу в це повірити». Ця стадія пом’якшує шок. Поведінка в цей час нера!
ціональна. У людей зберігається віра в те, що все ще повернеться на круги
свої.
Злоба – з’являється після стихання першого шоку. Супроводжуєть!
ся запитаннями: «Чому я? Чому інші, старші від мене, будуть жити, а я
повинен померти?». Гнів може бути спрямований навіть на нейтральних
людей: лікарів, психологів.
Торг / договір – належить до тих випадків, коли приречений сподіваєть!
ся, що якимсь чином, якщо він дотримуватиметься певних умов, все може
повернутися на краще.
Депресія – стає неможливим заперечення реальності того, що трапи!
лося. Хворий слабшає і помічає це: «Так, я насправді помираю». Протест
відсутній. Залишаються слабість і горе, каяття, жаль за зло, причинене
іншим. З’являються спроби ще дещо виправити.
326 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Прийняття – людина змирюється з фактом смерті: «Тепер уже незаба!
ром і хай буде». Це не стан щастя, але і нещастя тут теж немає. Просто!
напросто це його остаточна перемога.
Стратегії дії в ситуаціях кризи помирання. Дати можливість прире!
ченому вільно проходити процес у своєму власному ритмі. Стати уваж!
ним слухачем, коли помираюча людина говорить про своє життя. Допо!
могти їй сконцентрувати увагу на тому хорошому, що вона залишає після
себе іншим. Наприклад, відомо, що О.С.Пушкін помирав в оточенні не
тільки рідних, близьких і друзів, а й своїх книг. З давніх!давен до постелі
помираючого підводили дітей, внуків, правнуків. Особливо полегшує
сприйняття смерті зустріч зі священником.
Для автентично спрямованих людей психологічними установками
перед зустріччю зі смертю можуть слугувати такі вислови відомих людей:
! Навіть у смерті повинні палати дух ваш і доброчинність, неначе
вечірня зоря над землею: інакше смерть ваша погано вдалася вам.
Німецький філософ і поет Фрідріх Ніцше
! Мудрець під кінець життя розуміє, що смерть страшна тільки збо!
ку, для близьких людей, але для себе смерті немає, і сама людина в собі як
народилася безсмертною, так і відходить від нас...
Російський письменник М.М.Пришвін
! Людина не стане вільною, поки не переможе страх смерті. Але не з
допомогою самогубства. Не можна перемогти, здавшись. Зуміти помер!
ти, дивлячись смерті в очі, без гіркоти.
Французький письменник і філософ Альбер Камю
Важливо для кожної людини зрозуміти істину: горе і смерть – не!
відворотна необхідність, без якої радощі життя не сяяли б так яскраво і
натхненно. Відблиски того сяйва падають на все, що є в цьому світі, навіть
на смерть. Частина людей помічають це. Про них у свій час Рабіндранат
Тагор говорив: «Є група людей, які народилися на землі лише для того,
щоб говорити про смерть. У повільному згасанні є своєрідна краса, подібна
до краси небес у час заходу, і це їх зачаровує». Чи ж може стати невідво!
ротність красою? Якщо так, то для кого?
327Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
Запитання та завдання
1. Місце і роль життєвих криз у розвитку людини як складно організо!
ваної системи.
2.У чому полягає неоднозначність ставлення психологів до ролі жит!
тєвих криз у житті людини?
3.Класифікація вікових криз згідно з теорією інтенційної спрямова!
ності людини Ш.Бюлера. У чому виявляється зв’язок цієї теорії з філосо!
фією екзистенціалізму?
4.Які шляхи подолання кризи трьох та семи років ?
5.Типи внутрішніх конфліктів підлітків та їхнє розв’язання.
6.Обґрунтуйте стратегії протидії кризі визначення життєвого шляху.
7.Визначте стратегії, методики і тактики протидії суїцидним спробам
юнаків та дівчат.
8.Обґрунтуйте шляхи збереження і подовження періоду акме в житті
особистості.
9.Розкрийте суть теорії верифікаційних орієнтацій особистості О.В.Гу!
бенка та їхню роль у житті людини.
10. Стратегії подолання кризи, пов’язаної з втратою опорної реаль!
ності як власного автентичного «Я» людини.
11. Розкрийте суть стратегії внутрішньої свободи як умови активі!
зації автентичного спрямування людини.
12. Надання допомоги людям у період криз, зумовлених утратою
рідних та близьких.
13. Духовна підтримка людини у її передсмертний період.
Рекомендована література
1. Василюк Ф.Е. Психология переживания. – М.: МГУ, 1984. – 200с.
2.Выготский Л.С. Собрание сочинений. – М.: Педагогика, 1982. – Т.2.
С. 91!118.
3.Губенко О.В. Духовні передумови творчої активності // Практич!
на психологія та соціальна робота. – 2002. – № 10. – С. 36!39.
4.Губенко О.В. Внутрішня свобода як умова активізації творчого по!
тенціалу особистості // Практична психологія та соціальна робота. – 2003.
– № 10. – С. 1!5.
5.Лембрик І. Дитячі вікові кризи // Дошкільне виховання. – 2003 .!
№ 4. – С. 22!23.
6.Марджори Вайтхед. Консультирование человека в состоянии горя:
модель помощи // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. –
№ 9. – С. 43! 49.
328 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
7.Орбан!Лембрик Л. Вплив кризових і стабільних періодів життя лю!
дини на процес її соціалізації у суспільстві // Практична психологія та соц!
іальна робота. – 2003. – № 2. – С. 55 – 65.
8.Подмазін С., Сироватко О. Діти із суїцидальними тенденціями //
Психолог. – 2002. – № 12. – С. 8!11.
9.Рибалка В.В. Періодизація психічного розвитку та етапи життєвого
шляху особистості / Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь,
2001. – С. 143!150.
329Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
2.3. Робота соціального педагога з молодим
подружжям та дітьми раннього дитячого і
дошкільного віку
Точка рівноваги між народженням
і дорослістю припадає на вік три роки
Флоренс Гудінаф
Пренатальний період і його роль у соціалізації дитини.
Досвід сім’ї Нікітіних та американського лікаря Глена
Домана в повноцінному використанні сензитивних періодів
для прискореного розвитку дітей. Принцип глобалізації
у навчанні та ранній соціалізації дитини. Роль розвивального
середовища в соціалізації дітей раннього віку
та дошкільників. Соціальнопедагогічний патронат сімей.
Особливості соціалізації дітей дошкільного віку
в малонаселених пунктах. Технологія роботи соціального
педагога в сім’ї. Головна проблема соціальної педіатрії.
Представники пренатальної педагогіки та психології стверджують,
що виховання дитини починається з моменту прийняття майбутніми
батьками рішення про її народження. На їхню думку, дотримування моло!
дим подружжям певних найелементарніших правил сприятиме нормаль!
ному допологовому розвитку дитини. Ці правила необхідно знати й со!
ціальному педагогу, щоб у випадку необхідності підказати їх молодому
подружжю. Звичайно, йдеться не про заборону алкоголю, наркотичних
речовин чи паління не лише в період вагітності, а й до неї. Це зрозуміло
кожному й так. Йдеться про формування суґестивної установки в молодого
подружжя на прискорення власної психологічної зрілості з метою забезпечен-
ня належної психологічної якості життя майбутньої дитини.
Майбутні батьки, бажаючи їй здоров’я і повноцінної життєрадісності,
зобов’язані пройнятися розумінням таких основних положень:
1. Рішення про народження дитини як з боку матері, так і з боку батька
повинно бути повним і остаточним, оскільки в протилежному випадку в
підсвідомості ще ненародженого маляти відбиваються негативні настрої
330 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
матері й виникає небезпека включення внутрішніх механізмів самознищен!
ня, які в майбутньому можуть спричинити хворобливість новонароджено!
го, його емоційну неврівноваженість, ускладнення адаптації у соціальному
довкіллі.
2.Готуватися до зачаття дитини необхідно не лише на психологічно!
му, а й фізичному рівнях. Науково доведена важливість очищення організмів
майбутніх батьків, збалансованість харчування не лише з метою нормаль!
ного розвитку дитини, а й «замовлення» її статі (у медицині відомі спе!
ціальні дієти, які з високою вірогідністю дозволяють «планувати» стать).
3.У період вагітності в організм матері повинна надходити достатня
кількість необхідних у цей час вітамінів.
4.Вагітній необхідне оптимальне фізичне навантаження, упорядко!
ваність статевих стосунків із чоловіком.
5.Важливе значення для ще ненародженої дитини мають хвилі почуттів
любові та ніжності, які час від часу надходять від матері до дитини і на
підсвідомому рівні сприймаються нею. Не завадить, коли ці почуття знахо!
дитимуть свій вияв у словах матері, звернених до дитини.
6.З появою елементарних емоційних реакцій ще ненародженого ма!
ляти («дослідження» ним свого життєвого простору, плавних рухів під
спокійну музику тощо) матері доцільно вступати з ним у своєрідний «діа!
лог», розповідаючи про себе і прислухаючись до його рухових реакцій.
7.З часом до таких «діалогів» доцільно залучати й батька. Для цього
потрібна атмосфера спокою, умиротворення, щирості, оптимізму. Бажа!
ною буде тиха релаксуюча музика.
8.Згідно з висвітленими у підрозділі 1.3. рекомендаціями молодому
подружжю у період вагітності доцільно частіше спілкуватися з природою,
мистецтвом, зі своїми ідеалами. Віруючим людям – із Богом. Корисним є
заняття улюбленою справою.
9.Майбутнім батькам необхідно самодесуґестувати себе від негативних
суґестивних комплексів із метою збереження душевного спокою і духовної
чистоти.
10. Найважливіше ж у цей час – «гарна погода в домі» – любов і зла!
года у молодого подружжя.
Широко розкриваючи суть подібних положень, дослідниця проблем
пренатальної педагогіки М.Машовець стверджує: «...Ми переконані:
рішення дати життя людині має домінувати абсолютно над усіма життєви!
ми справами, труднощами й проблемами. Це ще раз вказує на те, що попри
всі новомодні ґендерні тенденції дитина має народжуватися у повноцінній
сім’ї, члени якої готові взяти на себе побутово!економічні турботи й забез!