Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка
Подождите немного. Документ загружается.
291Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
Для соціального педагога в рамках цієї теорії важливими у соціально!
педагогічній роботі є дві вихідні позиції: 1) необхідність розширення зв’язків
індивіда зі світом у процесі породження особистості та її розвитку; 2) залу!
чення до процесів творчості, в яких би формах вона не виступала. Як перше,
так і друге передбачено у розроблених нами психолого!педагогічних осно!
вах соціалізації особистості з метою гармонізації власно!особистісних та
загальносуспільних інтересів. Перше пов’язується з пошуком нових рефе!
рентних груп для оцінки в них рівня досягнень та отримання визнання,
друге – з появою нових завдань та перспектив у творчій діяльності.
До чого призводить відмова від згаданої першої позиції з одночас!
ним послабленням другої видно на прикладах графоманства. Воно сто!
сується тих випадків, коли не тільки молоді люди, а й люди зрілого віку
починають відчужено займатися написанням віршів чи прозових художніх
творів. Відмова від «виходу в люди», пошуків референтних груп, де б
можна було отримати об’єктивну оцінку досягнутого, вдосконалити та роз!
винути власні задатки і на основі цього зміцнити рефлекс цілі, гальмує
творчий розвиток людини і нерідко призводить до сумних наслідків. Ос!
кільки зростання кількості написаних у цьому випадку творів не призво!
дить до помітного вдосконалення літературно!художньої майстерності, а
виявляє себе в рості домагань на особливу роль у житті суспільства. Не!
відповідність таких претензій та реального стану справ може породити
відомий екзистенційний вакуум, а на його базі – нусогенний невроз.
Для допомоги клієнту на початковому етапі творчої діяльності со!
ціальний педагог може використати методики, стратегії й тактики творчої
діяльності, які здатні зрушити творчий пошук з місця і певний час підтри!
мувати його. А допомога у виході клієнта на первинні, вторинні та чергові
референтні групи у кожному окремому випадку залежить від характеру твор!
чої діяльності та умов її здійснення.
Стратегія соціальнопедагогічної роботи з клієнтами відповідно до по
глядів Б.Г.Ананьєва на особистість. Цей відомий російський психолог (1907!
1972) вважав, що для розуміння особистості важливим є вивчення зв’язку
між її інтеріндивідуальною структурою та інтеріндивідуальною структурою
того соціального цілого, до якого ця особистість належить, оскільки саме
різноманітність цих зв’язків визначає не лише згадану структуру особис!
тості, а й її внутрішній світ та організацію особистісних властивостей. У
свою чергу, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг та
характер соціальних контактів особистості, зумовлюють створення нею влас!
ного середовища розвитку. Структура особистості упродовж життя складаєть!
ся поступово. У ній наявні взаємозв’язки між соціальними, соціально!пси!
292 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
хологічними та психофізіологічними характеристиками людини. Вибудо!
вується ця структура за двома основними типами взаємозв’язків – суборди!
наційними та координаційними, що забезпечує їй збереження цілісності у
взаємодії із середовищем.
Згідно з цими поглядами стратегія соціально!педагогічної роботи з пев!
ним клієнтом повинна бути спрямована на формування стійкого комплек!
су його особистісних властивостей, що, насамперед, дозволило б підопіч!
ному не віддаватися стихії різноманітних зв’язків із соціальним середови!
щем, а, навпаки, доцільно регулювати обсяг та ступінь соціальних контактів.
Це дозволило б створювати власне середовище розвитку, наближаючи до
референтних груп у відповідній їхній ієрархії.
Формування таких стійких комплексів, на нашу думку, переважно
можливе навколо певної стиржневої основи. В її якості нерідко виступає
захоплення тими чи іншими видами творчої діяльності, які гармонійно
поєднують власно!особистісне «хочу» та загальносуспільне «треба». Однак
таке захоплення може спрямовуватися і в соціально небезпечному напрямі,
штовхаючи людину до контактів з антисоціальними елементами. У цьому
випадку зусилля соціального педагога слід спрямувати на формування у
клієнта внутрішнього психологічного «дому» на основі загальнолюдських
цінностей. З цією метою найчастіше використовують психотехнічні систе!
ми мистецтва, релігії, народних звичаїв і традицій.
Стратегія соціальнопедагогічної роботи з клієнтами у світлі концепції
особистості Г.С.Костюка (1899 1982). Згідно з цією концепцією психічна
діяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних про!
цесів та властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами.
Таким чином, особливості нейродинаміки відіграють суттєву роль у станов!
ленні індивідуальної своєрідності особистості, яка здатна усвідомлювати
власні слабкі сторони і певним чином за рахунок сильних компенсувати їх.
Протиставляти природне і суспільне, біологічне і соціальне в житті осо!
бистості не слід. Проблеми структури особистості доцільно розглядати на
основі аналізу її діяльності, оскільки суспільні умови визначають психічні
властивості особистості лише через дії самого індивіда. Структуру її скла!
дають, передусім, свідомість та самосвідомість. Формою існування свідо!
мості є знання, які входять у систему психічних властивостей як підсисте!
ма, що характеризує освіченість людини. Другою важливою підсистемою
особистості є спрямованість її діяльності, визначеної потребами, цілями та
установками, ціннісними орієнтаціями, інтересами. Особистість характе!
ризується також способом здійснення своїх домагань, реалізації цілеспря!
мованості. Важливе значення мають її здібності та вольові якості. Важли!
293Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
вою складовою структури особистості є психофізіологічні властивості. За!
галом вона являє собою діалектичну єдність різноманітних взаємопов’яза!
них психічних процесів і властивостей, виступаючи системою, що сама себе
регулює і вдосконалює. Для неї характерна єдність протилежних процесів
і тенденцій – інтеріоризації та екстеріоризації, диференціації та інтег!
рації, бажання спілкування та усамітнення, об’єднання та відокремлення
тощо. Стійкість та цілеспрямованість особистості дозволяють їй уникну!
ти рабства обставин.
Стратегію соціально!педагогічної роботи у світлі цієї концепції слід
спрямувати, насамперед, на формування динамічної та стійкої особис!
тості, яка, з одного боку, здатна враховувати мінливість обставин і
співвідносити свої дії із цими змінами, а з іншого боку, твердо дотримува!
тися своїх намірів і планів, створюючи для них відповідні умови реалізації.
Для цього поряд із створенням організаційних умов такого формування важ!
ливу роль відігратимуть суґестивні комплекси, для змістової основи яких
доцільно використати вислови відомих людей світу:
Французький письменник і філософ Альбер Камю (1913 ! 1960):
«Бажання бути завжди правим – ознака вульгарного розуму».
Російський учений!геолог і географ В.А.Обручев (1863!1956):
«Будьте настійливі, напористі, але не вперті. Не чіпляйтеся за свої
висновки. Пам’ятайте, що на світі є багато розумних людей, які можуть
помітити ваші помилки, і якщо вони праві, не соромтеся погодитися з
ними».
Німецький письменник Герман Гессен (1877 ! 1962):
«Кожний, хто йде в житті власним шляхом – герой. Кожний, хто ...
здійснює те, на що здатний, ! герой».
Англійський письменник Джордж Бернард Шоу (1856 – 1950):
«Люди завжди звалюють вину на силу обставин. Я не вірю в силу обста!
вин. У цьому світі досягає успіху тільки той, хто шукає потрібних йому умов,
і, якщо не знаходить, створює їх сам».
Важливим для роботи соціального педагога на етапі діагностики внут!
рішньої інтенційної спрямованості клієнта є врахування особливостей
його нейродинаміки, які відіграють суттєву роль у становленні індивіду!
альної своєрідності особистості. В окремих випадках для цього необхідна
співпраця з іншими фахівцями. Доцільною буде також допомога підопі!
чному у виявленні власних слабких сторін і в знаходженні шляхів ком!
пенсації їх за рахунок сильних.
Розглянуті стратегії соціально!педагогічної роботи соціального пе!
дагога з клієнтами у світлі основних теорій особистості накреслюють лише
294 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
найзагальніші напрями соціалізації. Достатнім чином виявляти свій ефект
вони можуть тільки у поєднанні з технологіями, методиками і тактиками
соціально!педагогічної діяльності, які враховують унікальність особистості,
обставин і умов, у яких їй доводиться жити і діяти.
Питання і завдання
1. Поняття стратегії соціально!педагогічної роботи з клієнтами.
2.Місце та роль стратегій соціально!педагогічної роботи в розвитку
клієнта як складно організованої системи у світлі теорії філософії неста!
більності.
3.Стратегія соціально!педагогічної роботи з клієнтами у світлі пси!
хологічної теорії особистості В.Джемса.
4.Особливості стратегії соціально!педагогічної роботи з клієнтами у
світлі психологічної теорії особистості в «описовій психології» В.Дільтея
та Е.Шпрангера.
5.Соціально!педагогічна робота з клієнтом у світлі неофрейдистсь!
кої епігенетичної теорії розвитку особистості Е.Еріксона.
6.Стратегії соціально!педагогічної роботи з клієнтами, розроблені на
основі гуманістичних теорій особистості К.Роджерса, Г.Олпорта, А.Мас!
лоу.
7.Стратегічна спрямованість соціально!педагогічної роботи з клієнта!
ми у світлі теорії особистості П.Жане – представника французької соціо!
логічної школи.
8.Культурно!історична теорія Л.С.Виготського як орієнтир спрямо!
ваності соціально!педагогічної діяльності.
9.Теорія особистості в логотерапії В.Франкла – як духовно орієнтацій!
на основа у соціально!педагогічній роботі з клієнтами.
10. Стратегія соціально!педагогічної роботи з клієнтами у світлі теорії
особистості С.Л.Рубінштейна.
11. Теорія діяльності О.М.Леонтьєва та поняття особистості як основа
для визначальної спрямованості соціалізації клієнта.
12. Стратегія соціально!педагогічної роботи з клієнтами згідно з по!
глядами Б.Г.Ананьєва на особистість.
13. Стратегія соціально!педагогічної роботи з клієнтами у світлі кон!
цепції особистості Г.С.Костюка.
295Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
Рекомендована література
1. Абульханова!Славская К.А. Стратегия жизни. – М., 1991.
2. Балл Г.А. Теория учебных задач: Психолого!педагогический ас!
пект. – М., 1990.
3. Козелецкий Ю. Человек многомерный (психологическое эссе). –
К., 1991.
4. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній прак!
тиці: Методологія, методи, програми, процедури. – К., 1998.
5. Мерлин В.С. Структура личности: характер, способности, самопоз!
нание: Учебное пособие к спецкурсу «Основы психологии личности». –
Пермь, 1990.
6. Петровский А.В. Быть личностью. – М., 1990.
7. Психология воспитания / Под ред. А.В.Петровского. – М.,1995.
8. Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні стар!
шокласників. – К., 1998.
9. Рибалка В.В. Основні теорії особистості // Психологія. – К.:
Либідь, 2001. – С. 75 – 100.
10. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.
296 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
2.2. Стратегії, методики і тактики соціально
педагогічної роботи з клієнтами у кризові
періоди їх життя
Нерідко нещастя – це інструмент,
з допомогою якого Бог надає нам
досконалішої форми
Генрі Уорд Бічер
Місце та роль кризових періодів у житті людини. Кризи
людського життя у світлі філософій нестабільності та
екзистенціалізму. Класифікація вікових криз згідно з теорією
інтенційної спрямованості людини Ш.Бюлера. Кризи першої
фази життєвого циклу людини, шляхи їх запобігання
та пом’якшення. Стратегії і тактики подолання
внутрішньоособистісних конфліктів підлітків. Розв’язання
кризових проблем другої фази життєвого циклу, стратегії
і тактики запобігання суїцидам. Подолання криз,
пов’язаних із акме, в третій фазі життєвого циклу
у світлі теорії верифікаційних орієнтацій особистості
О.В.Губенка. Пом’якшення життєвих криз, пов’язаних
із втратами близьких людей, у четвертій фазі життєвого циклу
особистості. Стратегії соціальнопедагогічних дій під час кризи
помирання в межах п’ятої фази життєвого циклу людини.
Очевидно, немає у світі людини, яка б упродовж тривалих років жит!
тя не долала його кризові періоди. Криза (від грец. crisis – рішення, пово!
ротний пункт) – характеризує стан, який породжується неуникною про!
блемою, яка не піддається розв’язанню за короткий час звичним спосо!
бом. Прийнято вважати, що життєві кризи знаменують поворотний пункт
життєвого шляху і, як правило, пов’язані з нелегким, часто болісним ви!
бором певного варіанта подальшої життєорганізації. Психологи пов’язу!
ють їх з бурхливими, глибокими революційними перетвореннями психіки
у нестабільні періоди розвитку та становлення індивіда, які приходять на
297Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
зміну повільним та поступовим, так званим еволюційним змінам у періоди
відносної стабільності. Якщо ж розглядати людину як складно організова!
ну систему у світлі теоретичних положень філософії нестабільності, то
життєві кризи у загальноприйнятому їх розумінні доцільно порівняти з
точками біфуркації, через які ці системи вимушені проходити на шляху
свого розвитку для того щоб потрапляти в нові точки стабільності єдиного
так званого дивного аттрактора, зважаючи на те, що кожна із них розташо!
вана вище за попередню. Останнє, у свою чергу, обумовлює те, що під час
виходу згаданої системи в чергову точку біфуркації «горизонти бачення»
цієї системи розширюються, що й дозволяє здійснювати вибір в умовах
«розширеного масштабу» на вищому рівні.
Стабільні періоди життя найчастіше узгоджують людину із з собою,
приносять відчуття спокою, внутрішнього комфорту, радості. Нестабільні
– навпаки. Нерідко пов’язані з внутрішньо!особистісним конфліктом, дис!
гармонією, стражданнями. Однак, як вважала у свій час відома учасниця
індійського національно!визвольного руху Анні Безант (1847 ! 1933), і страж!
дання, і радість призводять до пізнання. Відчуваючи обидва ці боки прояву
природи, душа пізнає реальність, яка лежить в основі речей. Досвід нерідко
сумний, але він, як стверджує Анні Безант, перетворюється в мудрість, яка
стає «керівником душі». І це допомагає людям прозріти, позбутися невігла!
ства для того щоб розкрити «божественну суть самих себе».
Таким чином, відповідно до філософії екзистенціалізму автентичний
шлях до самого себе «справжнього», хочемо ми того чи ні, образно кажучи.
пролягає не тільки через квітучі галявини радості життя, а й похмурі та
колючі зарості страждань, невизначеності, внутрішньої боротьби із са!
мим собою та зовнішньої із навколишнім світом. У цьому розумінні жити,
на думку бельгійського поета Еміля Верхарна (1855 ! 1916), означає пали!
ти себе вогнем боротьби, пошуків і тривог. Страждання за цих умов, на
думку індійського мислителя і поета Рабіндраната Тагора, – наша важка
плата за все, що є цінного в житті, – за силу, за мудрість, за любов. Але
найголовніше те, що воно символізує нашу «безкінечну можливість удос!
коналення».
Чим довший і складніший шлях до самого себе «справжнього», тим
більше точок біфуркації у нестабільні періоди життя доводиться прохо!
дити людині як складно організованій системі. Тим частіше виникає не!
обхідність зустрічі з «вогнем боротьби, пошуків і тривог». Зважаючи на це, у
процесі соціалізації особистості клієнта необхідно заздалегідь відповідним
чином готувати. Адже зміна базової моделі соціалізації в нашій країні перед!
бачає, насамперед, виховання творчо обдарованих людей, здатних до засто!
298 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
сування індивідуальної творчості в нестандартних умовах і ситуаціях. Для
людини і суспільства надзвичайно важливо продовжити акме – найактивні!
ший творчий період, скоротивши час «старту і фінішу». Коли «старт» затя!
гується невизначеністю та неготовністю до виходу на самого себе «справжнь!
ого», то передчасний «фініш» пов’язують із внутрішньою лінню. Як вважає
А.Мілтс, процес старіння у людини можливий у якомусь одному напрямку
ще в дитинстві чи в юності. Так, небажання напружувати мозок – первинна
ознака інтелектуального старіння, зникнення відчуття незадоволення до!
сягнутим – першопочаток моральної старості, підхід до першої стадії циклу
тривалості старіння, яка пов’язана з поступовим відходом від активної діяль!
ності. Після цього, на думку А.Мілтса, наступає друга стадія – власне старість
із неповною зайнятістю. Змінює її третя стадія – хвороблива старість, яка
завершується смертю.
Таким чином, відмова від виходу на «розширені масштаби бачення» в
нових точках біфуркації людини як складно організованої системи при!
рікає її на входження в першу стадію циклу старіння. Зважаючи на це, пра!
вильне розуміння місця та ролі кризових періодів у людському житті, вихо!
вання психологічної готовності до зустрічі з ними сприятливі для здоров’я
та довголіття клієнта.
Однак наразі серед психологів немає однозначності в оцінці кризових
періодів. Одні вчені вважають, що це ненормальне явище, результат непра!
вильного виховання. Інші вбачають у кризах конструктивну функцію. На!
приклад, Л.С.Виготський розглядав чередування кризових і стабільних пе!
ріодів людського життя як закон психологічного розвитку особистості. На
його думку, у критичні періоди не припиняється конструктивна робота
людини, а руйнівна діяльність спричинена потребою розвитку нових влас!
тивостей і рис особистості. Тому перехід до вищої вікової фази часто викли!
кає сповільнення темпів цього розвитку.
Проте кризові явища в людському житті пов’язуються не тільки з пси!
хічним, а й соціальним розвитком. Через це зміст понять «психологічний
вік» і «соціальний вік» не завжди збігаються. Можливі випадки, коли клієнт
відповідає своєму психофізіологічному віку, а в плані соціальної зрілості є
інфантильним.
На основі досліджень різних авторів життєві кризи поділяють на вікові; за
критерієм тривалості (короткочасні, довготривалі); результативності (конст!
руктивні, деструктивні); діяльності (операційного аспекту, мотиваційно!цільо!
вого, смислового); детермінованості (викликані соматичними хворобами, ак!
туаційними чинниками тощо); складності (прості, викликані однією подією;
багатовимірні, котрі зачіпають майже всі аспекти індивідуального життя тощо).
299Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
У класифікації вікових криз виходять із різноманітних теорій розвитку
та становлення особистості в суспільстві. В основі однієї з них – теорії, яка
належить Ш.Бюлеру, лежить інтенційна спрямованість людини. Як відомо,
така спрямованість не виражається певними чіткими логічними формами,
а швидше за все відчувається як внутрішня потреба на підсвідомому або
інтуїтивному рівні. Особистісна інтенційність розвивається упродовж
усього життя і виявляє себе у виборі людиною цілей та завдань, формування
та досягнення яких Ш.Бюлер кладе в основу виділення головних фаз жит
тєвого циклу людини. Перша фаза, на думку вченого, триває до п’ятнадцяти
років. Чітко осмислених життєформуючих цілей у цей час у молодої люди!
ни ще немає. Але відбувається посилений розвиток її фізичних та розумо!
вих здібностей. Під час другої фази, яка відповідає періоду юності (від п’ят!
надцяти до двадцяти років), юнаки та дівчата, поступово усвідомлюючи
свої нахили, здібності та потреби, вперше захоплюються визначенням смис!
лу життя, часто пов’язуючи його з вибором професійної сфери діяльності та
партнера особистого життя. Третя (від двадцяти до сорока п’яти років) сим!
волізує зрілість людини, яка організовує своє життя на основі чітко постав!
лених цілей, що зумовлює професійну та сімейну стабільність. Четверта (до
шістдесяти п’яти років) виводить людину на підбиття підсумків власного
життя та на перегляд цілей із урахуванням професійного статусу. П’ята фаза
розпочинається у 65 – 70 років і триває до кінця життя. У переважній
більшості випадків у цей час припиняється досягнення цілей, поставлених
у юності, й відбувається цілісне осмислення прожитих років. У зв’язку з
цим в одних людей з’являється почуття задоволення (прожив так, як хотів –
автентично; цілі досягнуті); в інших – навпаки, виникають почуття розча!
рування та незадоволення (життя прожито хаотично, поставлені цілі не
досягнуті). Стосовно перших показовими можуть бути слова англійського
історика, письменника та філософа ХІХ століття Томаса Карлейля: «Благо!
словен той, хто знайшов свою справу життя; більшого нам не дано». І його ж
слова певним чином стосуються других: «Усі обездолені повинні усвідоми!
ти тільки одне: бути обездоленим дурно».
Перша фаза життєвого циклу людини характеризується так званими
дитячими віковими кризами – нормальними явищами, але далеко не не!
безпечними. На думку І.Лембрик, їхньої дослідниці, якщо дорослий не
допомагатиме малюкові у цей складний для нього час, не розумітиме його
потреб, то навіть легка форма кризи може перетворитися на важке психічне
захворювання.
Перші дві кризи в житті дитини умовно припадають на період трьох та
семи років.
300 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Криза трьох років обумовлена усвідомленням свого «Я» і, як наслідок
цього, бажанням виділитися в будь!який спосіб. Л.С. Виготський первинні
психологічні прояви цієї кризи називав першим поясом симптомів, для
якого властиві такі поведінкові ознаки, як негативізм та впертість. Перша з
них проявляється в тому, що дитина діє всупереч волі дорослого тільки че!
рез те, що її про щось попросили або чогось вимагають.
...І у хаті тарарам:
Я не хочу ! Я не дам !
Я поїм усе це сам!
(С.Пальчевський)
Друга поведінкова ознака – впертість, спрямована проти встановлен!
ня для дитини норм поведінки та способу життя, який склався в неї на цей
час. Головна причина її – постійна надмірна опіка дорослих. Від настирли!
вості вона відрізняється особливими невмотивованими забаганками:
! Ця «машинка» – не така !
Без мотора, без бака !
Має бути здоровенна,
І не синя, а – зелена !!!
(С.Пальчевський)
До другого поясу симптомів Л.С.Виготський відносить невротичні
реакції, які супроводжуються енурезом, і так званими гіпобулічними син!
дромами:
Він посеред магазину
З лютим плачем впав на спину:
! Хочу дзиґу, самоката
І отого автомата !!!
(С.Пальчевський)
На цьому етапі розвитку кризи в дитини можуть виникнути психопа!
тологічні розлади. Перший із них – так званий синдром невропатії з проява-
ми астенізації (неспокійний сон, нічні жахи, іноді заїкування, підвищена
збудливість, роздратованість, швидке фізичне виснаження, порушення апе!
титу, незначне підвищення температури тіла, запаморочення, лабільність
настрою, яка сприяє виникненню конфліктів у групі дітей). Другий – гіпер-