Папакін Г.В. Історія державних установ України. Урядуючі інституції та державні установи ІХ

Подождите немного. Документ загружается.

Заслуговує на увагу документація ліквідаційних органів, що є

важливим джерелом для аналізу ефективності виконання покладених на

установу функцій

. Цінні відомості містяться в документах з особового

складу, які дозволяють висвітлити постаті конкретних провідників дер-

жавної політики, що втілювалася в діяльності установ (соціальний, ген-

дерний склад, освітній рівень, фах тощо). Докладного аналізу потребують

скарги, петиції і пропозиції, які надходили до установи, що дозволяє

зробити висновки про її авторитет серед населення, а також ефективність

виконання покладених на установу завдань. Уважного розгляду потребує

також вся планово-звітна документація, яка зберігається у фондах вищих

за рангом державних установ, і нормативно-розпорядча документація, що

відклалася в установах, нижчих за рангом

. Аналіз родо-видового складу

діловодної документації дає можливість встановити, на яких саме

соціальних, політичних та економічних явищах і процесах акцентувала

головну увагу державна установа у ході здійснення своїх адмініст-

ративних функцій.

Значна за обсягом та цікава за змістом інформація наявна у фондах

особового походження, насамперед фамільних, особових, родових та

родинних фондах керівників установ, їх провідних співробітників, де

відклалися різні документи з діловодства установ, а також представлено

плани, проекти, замітки щодо діяльності відповідної інституції. Для

аналізу ефективності функціонування установ важливою є її оцінка

сучасниками та учасниками історичних подій, що давалася у листах,

щоденниках, спогадах відомих історичних постатей, рядових чиновників,

усіх тих, хто в своєму повсякденному житті мали справу з даною

установою, зверталися до неї або ж чули про неї чи про її керівників.

Залучення епістолярних і мемуарних джерел, в яких фіксувалися внут-

рішній світ людини, мотиви поведінки, переконання чиновників і серед

них — визначних сановників, значно розширює наші відомості про

державні установи, надає можливість скласти уявлення про внутрішні

механізми, привідні ремені та приховані важелі, що визначали напрями

розвитку державних установ, позначалися на виконанні ними своїх

функцій

Висновки:

Джерельна база дослідження історії державних установ є надзви-

чайно великою, охоплює велику кількість видів історичних писемних

джерел, незалежно від місця їх зберігання, тиражованості, вивчення.

Кожен з її періодів має власну джерельну специфіку, і далеко не всі вони

достатньо повно представлені наявними джерелами. Загальна тенденція є

такою: чим ближче до нас період існування установи, тим більше джерел

щодо її створення, діяльності та ліквідації є доступними для вивчення.

2.2. ЗАГАЛЬНА ІСТОРІОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКОГО

ІНСТИТУЦІОЗНАВСТВА

Історіографію історії державних установ, що діяли на українських

теренах упродовж її державного та бездержавного існування, становлять

сотні праць вітчизняних дослідників, а також закордонних, насамперед

російських та польських учених. Причому специфіка історіографічної

бази згаданої науки полягає в тому, що до її створення залучилися

практично однаковою мірою як історики, так і юристи.

Особливості створення, функціонування та ефективності діяльності

органів, що здійснювали державне управління на певній території, завжди

були в центрі уваги істориків-державознавців. У Росії питання історії

державних установ у різні історичні епохи досліджували провідні істо-

рики та правознавці ХІХ — початку ХХ ст. Зокрема, В. О. Ключевський

здійснив дослідження багатовікової історії центральної установи Давньої

Русі — Боярської думи — від Київської Русі до Московського царства

яке і досі лишається найґрунтовнішою працею з цієї тематики. Серед

історичних розвідок, в яких ідеться про державний устрій та установи

ВКЛ, можна назвати класичні нариси В. Антоновича, М. Любавського,

І. Лаппо

. Зародження Литовської держави та особливості її розвитку

вивчав відомий польський історик Г. Ловмянський

. Найновішою є

праця литовського історика Т. Баранаускаса “Витоки Литовської

держави”, в якій він поставив дуже слушне питання щодо політично-

державної ролі “ранніх маєтків” як центрів (і органів) державного

управління на початковому етапі становлення ВКЛ

. Відомі вчені-

юристи Ю. В. Готье

, А. Д. Градовський

, історики М. В. Довнар-

Запольський

, В. Е. Романовський

, А. Славатинський

дослідили

історію місцевої адміністрації Московського царства/Російської імперії

XV–XVIII ст. Історії державних інституцій ХІХ ст. присвячена ціла низка

праць російських учених, першим серед яких варто назвати визначного

знавця цього періоду П. А. Зайончковського

. За радянських часів

історію державних установ Росії та СРСР особливо успішно вивчала

група істориків Московського державного історико-архівного інституту

(М. П. Єрошкін, О. Д. Степанський, Т. П. Коржихіна, В. І. Куликов, нині

їх успішно наслідують М. В. Бабич та Л. Ф. Писарькова)

. Головну увагу

російських істориків привертали питання історії центральних і місцевих

державних установ Московського царства (з XV ст.) та Російської імперії

(з початку XVIII ст.), насамперед губернського правління, а також історія

радянських державних установ.

Разом з тим слід зазначити, що предметом досліджень російських

істориків державних установ цілком закономірно є виключно питання

діяльності центральних та місцевих установ на російських теренах.

Натомість історія діяльності системи місцевих установ Московського

царства/Російської імперії/СРСР на національних окраїнах, особливості їх

формування та функціонування, як правило, лишаються поза їхньою

увагою. Поодинокі винятки, що мають місце (зокрема, праці А. Ю. Бах-

туриної, яка вивчала проблеми діяльності російського державного

апарату на окраїнах імперії за доби Першої світової війни, у тому числі

тимчасового Галицького Генерал-губернаторства, але не торкаючись

східноукраїнських теренів

), лише підтверджують загальне правило.

На жаль, в Україні дослідження історії національних та чужоземних

державних установ поки не набули належної системності. Можна назвати

істориків ХІХ ст., які приділили увагу розвиткові держави і права на

Українських землях у певні історичні епохи (М. Владимирський-Буданов,

Д. Зубрицький

). Питання політико-державного устрою України розгля-

далися в загальних історичних працях провідних українських істориків

ХІХ ст. (В. Антонович) та новітнього часу (М. Грушевський). Найбіль-

шими в цій царині є досягнення державницької школи української

історіографії, представники якої Д. Дорошенко та Н. Полонська-

Василенко залишили у своїх загальних працях з історії України короткі

нариси державного устрою України кожної історичної доби. Спеціально

історії українського права та владних інституцій присвятив свою

монографію відомий правознавець української діаспори М. Чубатий

. На

окрему згадку заслуговують праці М. Слабченка, Л. Окіншевича та

І. Крип’якевича з історії державних установ та самої української

гетьманської держави другої половини XVII–XVIII ст.

Загалом слід

наголосити, що історія державності цієї доби привернула увагу багатьох

провідних сучасних українських істориків: З. Когута, В. Смолія,

В. Степанкова, О. Гуржія, В. Горобця, Т. Чухліба та ін.

. Викликають

інтерес дослідження з питань діяльності місцевих (губернських) фінан-

сових, податкових та поліцейських установ упродовж кінця XVIII–

ХІХ ст., що з’явилися останнім часом

. Деякі аспекти створення і

функціонування державного апарату періоду Української революції

1917–1921 років порушуються в загальних дослідженнях з історії

української революції

. Діяльність вищого органу управління — уряду

України впродовж минулого століття у змістовному та особистісному

вимірах розглядається в колективній монографії “Уряди України у

ХХ ст.”

, підготовленій фахівцями Інституту історії України НАН

України. Історія представницьких органів влади як вищих державних

інституцій розглядається в навчальному посібнику, створеному в хар-

ківській Вищій юридичній академії ім. Ярослава Мудрого

Регіональний аспект історико-державних досліджень представлений

в Україні лише поодинокими працями. Зокрема, розвиток установ на

Закарпатті досліджував відомий історик-правознавець діаспори В. Шан-

дор

. Особливості функціонування Миколаївського та Севастопольсь-

кого військового губернаторства ХІХ ст. дослідила Л. Левченко

. Інший

історик-архівіст, Р. Воробей, у циклі спеціальних праць розглянула

систему місцевих органів влади та управління на Чернігівщині у другій

половині ХІХ ст.

На жаль, досі практично не існує наукових розвідок щодо органів

державного управління, створених на еміграції. Політична думка та

політичні інститути Мазепинсько-Орликівської доби досліджені О. Кре-

сіним

. Міжвоєнний період ХХ ст. розглядався в праці О. Шульгина

присвяченій переважно зовнішньополітичним засадам діяльності еміг-

рантського уряду УНР. Діяльність органів, створених демократичною

еміграцією, від 1920-х років до 1991 р., висвітлена у збірнику документів

та статей про Державний Центр УНР в екзилі, який побачив світ у

США

Дослідником історії держустанов ХІХ – початку ХХ ст. є В. Шандра,

яка ґрунтовно і плідно вивчає історію інституту генерал-губернаторства в

Україні

. Особистісний регіональний аспект російських імперських уста-

нов ХІХ ст. висвітлюють біографічні довідники про губернаторів і

генерал-губернаторів, підготовлені харківськими та чернігівськими істо-

риками

. Тій саме темі присвячене довідкове видання про членів Політ-

бюро ЦК КПУ за 1918–1991 роки, складене В. Лозицьким

Дуже цікаву довідково-біографічну серію випускають спеціалісти

Польської академії наук: “Urzednicy Dawnej Rzeczypospolitej XII–XVIII

wieky”. Спеціально урядникам українських земель у складі об’єднаної

польсько-литовської держави XIV–XVIII ст. присвячена окрема серія

видання

; в інших томах довідника, присвячених центральним урядам

Речі Посполитої, Великого князівства Литовського та прикордонним

землям, також є відомості про офіційних осіб, котрі отримували земські

уряди на українських теренах. На жаль, усі вони є суто довідковими

виданнями, які практично не залишили сліду в історіографії.

Останнім часом певного поширення набуло дослідження історії

української державності в усіх її аспектах. Наприкінці 1990-х років цю

тему в спеціальному курсі лекцій дослідили В. Шевчук та М. Тараненко

Аналогічний курс лекцій ще раніше був підготовлений у Львові групою

викладачів вишів

. Державності України за доби Давньої Русі присвятив

свою працю відомий історик середньовіччя М. Котляр

На окреме згадування заслуговує найостанніша синтетична праця,

присвячена історії державної служби в Україні від ІХ до початку ХХІ ст.

Її авторський колектив включає висококваліфікованих науковців акаде-

мічних інститутів (Інституту історії України, Інституту політологічних та

етносоціальних досліджень НАН України) та деяких регіональних науко-

вих центрів. Серед них — С. Віднянський, П. Гай-Нижник, В. Горобець,

М. Котляр, М. Лисенко, Р. Пиріг, О. Рубльов, В. Солдатенков, Т. Чухліб,

В. Шандра та інші. Під керівництвом С. Кульчицького вони вперше в

українській історіографії спромоглися здійснити узагальнене дослідження

українського державотворчого процесу, організації державної служби,

історії адміністративно-територіального устрою України впродовж тисячі

років. Певна частина книги присвячена історії державних установ, що

діяли на українських теренах у цей час.

Стислий, але змістовний огляд політичної системи України від

VIII ст. до 2007 р., який нещодавно побачив світ у Польщі, засвідчує

зацікавленість наших західних сусідів не лише дослідженням часів

польського володарювання в Україні, але й усього історичного шляху

нашої держави

Висновки:

Історіографія історії державних установ також є значною, і пред-

ставлена багатьма дослідженнями істориків та правників ХІХ–ХХ ст.

Разом з тим доводиться констатувати, що в ній розкрито діяльність

далеко не всіх установ і не за всі історичні періоди. Зокрема, дуже бідною

виглядає історіографія установ доби ВКЛ. За період ХІХ ст. практично не

висвітлена діяльність установ місцевого рівня, навіть цивільних губер-

наторів та їх канцелярій, вже не кажучи про казенні палати, окремі

присутствія тощо. Також недостатньою дослідженою, на наш погляд, є

специфіка створення державних інституцій ХХ ст. — як періоду

Української революції 1917–1921 років, так і доби УСРР/УРСР, під час

Другої світової війни тощо. Така строкатість історіографічної бази не

дозволяє говорити про повноцінне висвітлення всієї історії урядуючих

інституцій, які існували на українських теренах упродовж тисячоліття

нашої державної історії.

Завдання для самостійної роботи

1. Скласти бібліографію основних праць з українського інсти-

туціознавства.

2. Ознайомитися з публікаціями архівних документів, правових

пам’яток, і вичленити суттєву інформацію щодо діяльності і

статусу державних установ.

3. Надати оцінку всього масиву ретроспективної інформації про

державні установи.

Запитання для самоперевірки:

1. Якими є основні джерела з історії державних установ?

2. Чи збереглися архівні документи про урядуючі інституції

Давньої Русі?

3. Якими видами архівних джерел представлені державні установи

ХІХ ст.?

4. Назвіть обов’язкові документи, яким регулюється діяльність

державної установи.

Можна назвати єдиний на сьогодні навчальний посібник з даної теми, підготовлений

Чернігівським центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та

організацій: Бойко В. Джерела до історії державного управління та місцевого само-

врядування України. — Чернігів: " „ ”, 2005.

Купчинський О. Акти і документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ — першої

половини XIV ст.: Дослідження, тексти. — Львів, 2005.

Шандра В. С. Малоросійське генерал-губернаторство, 1802–1856: функції, структура,

архів. — К.: Держкомархів України, 2001.

Її ж. Генерал-губернаторства в Україні: ХІХ — початок ХХ ст. — К.: Інститут історії

України, 2005. — С. 7–23, 137–163, 229–264, 339–370.

Там само. — С. 7.

Історія державного управління України: термінологічний словник, збірник документів і

матеріалів (XII–XX ст.), схеми та інтернет-довідник. Навч.-метод. вид. з курсу “Теорія та

історія державного управління” / За заг. ред. Н. Р. Нижник; Авт.-укл.: С. М. Коник,

Л. В. Покрова, Р. Б. Воробей, І. І. Тіщенко. — К., 2004.

Див.: Історичне джерелознавство: Підручник / Я. С. Калакура, І. Н. Войцехівська,

С. Ф. Павленко та ін. — К.: Либідь, 2002. — С. 93, 96–97; а також: Макарчук С. Писемні

джерела з історії України: Курс лекцій. — Львів: Світ, 1999. — С. 10–11.

Вісті з Української Центральної Ради. — № 5. — червень 1917; Вістник Генерального

Секретаріату Української Народної Республіки. — № 2. — 23.11.1917; Вістник Ради

народних міністрів Української Народної Республіки. — № 3. — 13.01.1918.

Державний вістник. — № 1. — 16.05.1918.

Збірник законів, розпорядків та обіжників, проголошених Державним Секретаріатом

Західно-Української Народної Республіки. — Станіславів, 1918. — С. 3–4.

Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. —

2-е изд. — 1919, 1–30 июня. — № 19. — С. 274–280.

Вісник державних законів для всіх земель Української Народної Республіки. — Вип. 2 —

19.11.1920.

Полное собрание законов Российской империи — найповніший збірник законодавчих

актів, розміщених за хронологічною ознакою, за номерами затвердження кожного акту

царем. До 1917 р. вийшло друком три видання ПЗЗ: 1 — 1830 р., більше 30 тис.

законодавчих актів за 1649 р. — 12 грудня 1825 р., 45 томів; 2 — 1830–1884 роки, більше

60 тис законодавчих актів за грудень 1825 — лютий 1881 років, 55 томів; 3 — 1884–

1916, 40 тис. законодавчих актів за бе

резень 1881 — грудень 1913 років, 33 томи.

Див.: Воробей Р. Б. Система місцевих органів влади та управління в другій половині

ХІХ ст. (на прикладі Чернігівської губернії). — Чернігів: Вид. КП „Чернігівські

обереги”, 2004. — С. 36–37.

Виходив з листопада 1917 р. по травень 1918 р., друкував матеріали державно-

урядового характеру; кілька разів змінював назви: “Вісник Генерального Секретаріату

УНР”, “Вісник Ради Народних Міністрів УНР”.

Собрание законов СССР — у 1924–1937 роках офіційне видання Управління справами

Ради народних комісарів СРСР, в якому публікувалися декрети і постанови ЦВК СРСР,

його Президії, РНК СРСР, Ради праці та оборони СРСР, а також договори, угоди та

конвенції з іноземними державами.

Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України (до 1920 р. —

Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины:

1920–1921 — Збір законів і розпоряджень робітничо-селянського уряду України і упов-

новажених РСФРР; 1922–1928 — Збірник узаконень і розпоряджень робітничо-селянсь-

кого уряду України) — офіційне видання Наркомату юстиції УСРР/ УРСР, в якому впро-

довж 1919–1937 років умі

щувалися маніфести, декрети, закони, постанови, інструкції,

обіжники, інші акти ВУЦВК, РНК, Наркомюсту та наркоматів Радянської України.

Офіційне видання законів Австрійської та Австро-Угорської імперії виходило

німецькою (Reiches–Gesetz–Blatt für das Kaiserthum Österreich. Jahrgang 1853–1918),

польською (Dziennik Ustaw dla królestw i krajów w radzie państwa reprezentowanych, 1870–

1917) та українською (впродовж 1883–1917 років) мовами.

“Вісник крайових законів і розпоряджень для Королівства Галичина і Лодомерія разом

з Великим князівством Краківським” (у 1868–1918 роках виходив українською,

польською та німецькими мовами), а також попередні видання: “Вісник Крайового

правительства для управительственної області Наместничества в Львові” (1854–1857);

“Вісник ряду краєвого для адміністраційної області Наместничества в Львові” (1858–

1859); “Всеобщий дневник земских законів і пр

авительства для коронної області Галіції

і Володимирії з княжествами Освенцимським і Заторськім і з Великим княжеством

Краківським” (1848–1849) тощо. Крім загальноімперських офіційних видань, у Габс-

бурзький монархії впродовж 1849–1866 років видавався “Вісник для русинів Авст-

рійської держави” — спеціальний урядовий часопис українською (русинською) мовою

для публікації офіційних актів уряду.

Див., наприклад: Храпко Іван. Збірник законів і постанов Українського Правительства

відносно закордонних інституцій. — Ч. 1. — Відень: З друкарні мехітаристів у Відні,

1919; Савчак Д. Зборник законів адміністраційних. — Львів, 1893.

Volumina Legum. — Т. 1. — Petersburg, 1859 та інші томи.

Шандра В. С. Генерал-губернаторства в Україні. — С. 16.

Приміром, “Вісник Державного секретаріату військових справ” за часів ЗУНР. Нині

такі офіційні бюлетені видають практично всі міністерства, державні комітети.

Приклад такого видання офіційних документів: Сборник циркуляров по Юго-

Западному краю киевского, подольского и волынского генерал-губернатора генерал-

адъютанта Н. В. Клейгельсона. — К., 1905.

Див.: Денежный отчет за 1913 г. [Подільського губернського земства]. — Каменец-

Подольск, 1915; Денежный отчет Волчанской земской управы за 1914 г. — Волчанск,

1915 та ін.

Всеподданейший отчет киевского, подольского и волынского генерал-губернатора за

1889–1893 гг. — [К., 1893]; Деятельность Совета народных комиссаров и Совета труда и

обороны: сводные материалы за IV квартал 1924–1925 гг. — М., 1925. Деятельность

областных и местных военно-промышленных комитетов. — Ч. 1. — Пг.: Изд. Центр.

военно-пром. к-та, 1916.

Див., наприклад, нариси історії вищого адміністративно-юридичного органу

Російської імперії: История Правительствующего Сената за 200 лет. 1711–1911. — Тт. 1,

2. — СПб., 1911; Уряду Російської імперії у ХІХ ст.: Середонин С. М. Исторический

обзор деятельности Комитета министров. — СПб.: Издание КМ, 1902. — Тт. 1, 2;

Державної ради тієї ж імперії: Государственный Совет: 1801–1901. — СПб., 1901; або

історичний нарис міністерства: Министерство внутренних дел: Ист. оче

рк. — СПб.,

1901; Краткий исторический очерк развития и деятельности ведомства путей сообщения

за сто лет его существования (1798–1898). — СПб., 1898; Столетие учреждения Лесного

департамента: 1798–1898. — СПб., 1898.

Бош Е. Б. Год борьбы: борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой

оккупации. — М.; Л.: Госиздат, 1925; Винниченко В. К. Відродження нації. — Тт. 1–3. —

К.-Відень, 1920; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле. (1914–1920). — Ч. 3–4. —

Львів: Червона калина, 1923; Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 — грудень 1918. —

К., Філадельфія, 1995; Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спо

мини, враження,

рефлексії. — Іннсбрук: Накладом Марії Ковалевської, 1969; та ін.

Дневник П. А. Валуева, министра внутренних дел. — В 2-х т. — М., 1961; Дневник

государственного секретаря А. А. Половцова. — В 2-х томах. — М.: Наука, 1966;

Дневник Д. А. Милютина. — Тт. 1–4. — М.: ГБЛ, Отд. рукописей, 1948–1950;

Винниченко В. К. Щоденник. — Т. 1: 1911–1920. — Едмонтон; Нью-Йорк: Вид. Канадсь-

кого інституту українських студій та УВАН у США, 1980.

“Архив князя Воронцова” — багатотомний збірник документів (автобіографічні

записки, листування, офіційні документи) фамільного архіву графів (з 1845 р. — князів)

Воронцових, який видавався у 1870–1895 роках за ред. П. Бартенєва. Друком вийшло 40

томів. Кожен том мав власну назву, але нумерація була загальна.

Універсали Богдана Хмельницького (1648–1657). — К.: Вид. дім “Альтернативи”,

1998; Універсали Івана Мазепи (1687–1709). — Кн. 1. — Київ–Львів: Вид. НТШ, 2002;

Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–

1687). — Київ-Львів, 2004; Універсали Павла Полуботка (1722–1723). — К., 2008.

Судиенко М. Материалы для отечественной истории. — Т. 1. — К., 1853.

Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. — К.: Наукова

думка, 1996–1997; Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Респуб-

ліки. Листопад 1918 — листопад 1920 рр.: Док. і матеріали. У 2-х томах, 3-х частинах.

/ Упоряд.: В. Верстюк (керівник) та ін. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2006.

Руська (Волинська) Метрика: Регести документів коронної канцелярії для українських

земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства 1586–1673) // Упор.

Г. Боряк, Г. Вайс, К. Вислобоков, Л. Демченко, П. К. Грімстед, В. Кравченко,

В. Страшко, Н. Яковенко. — К., 2002.; Литовська Метрика. Кн. 561: Ревізії українських

замків 1545 р. / Підг. В. Кравченко. — К., 2005.

Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів. — Т. 1–4. — К., 1998–2006.

Канцелярія Новосербського корпусу / Упор. В. Мільчев, О. Посунько // Джерела з

історії Південної України. — Т. 7. — Запоріжжя, 2005.

Див.: Державний архів Полтавської області: Анотований реєстр описів. — Т. 1: Фонди

дорадянського періоду. — Полтава, 2004. — С. 6–7.

Наприклад, фонд Комісії з питань ліквідації австрійських установ на Буковині за

1919–1923 роки або Комісії з питань уніфікації австрійських адміністративних установ

на Буковині за 1920–1923 роки: Державний архів Чернівецької області: Путівник. —

Т. 1: Фонди дорадянського періоду. — К. — Чернівці, 2006. — С. 139.

Наприклад, у фонді Галицької крайової комісії з розподілу службовців окружних

управлінь ХІХ ст., яка підпорядковувалася Галицькому намісництву Австрійської імпе-

рії, зберігаються розпорядження та обіжники самого намісництва; у фонді Крайової

комісії з персональних питань службовців повітових управлінь міститься листування з

повітовими управліннями щодо призначення, переміщення та звільнення службовців,

звіти про перевіряння роботи службовців таких уп

равлінь. Див.: Центральний дер-

жавний історичний архів України, м. Львів: Путівник. — Львів-К., 2001. — С. 39–40.

Див. досі неопубліковані спогади начальника Особистого штабу гетьмана всієї

України і військ козацьких Б. Стеллецького “Гетман Павло Скоропадский. Воспоми-

нания о событиях на Украине в 1918 г.: от Грушевского до Петлюры” (ЦДАВО України,

ф. 4547, оп. 1, спр. 1–2), або мемуари міністра внутрішніх справ Української Держави

В. Рейнбота “Четыре месяца в кресле министра гетманского правительства: Записки

бывшего министра” (ГА РФ, ф. 5881, оп. 1, спр. 443). Більшість таких спогадів писалося

з метою наступної публікації, що наближує даний вид джерел до оп

ублікованих, але

таке оприлюднення відбувалося не завжди, і в такому випадку архівний примірник

мемуарів має надзвичайну цінність.

Див. ост. видання: Ключевський В. О. Боярская дума древней Руси // Ключевський В. О.

О государственности в России. — М.: Мысль, 2003. — С. 3–448.

Антонович В. Б. Очерк истории Великого Княжества Литовского до смерти великого

князя Ольгерда // Антонович В. Б. Моя сповідь: вибрані історичні та публіцистичні

твори. — Київ, 1995. — С. 625–743; Любавский М. Областное деление и местное

управление Литовско-Русского государства во время издания 1-го Литовского статута:

Исторические очерки. — М., 1892; Его же. Очерки истории Литовско-русского го

су-

дарства до Люблинской унии включительно. — М., 1915; Лаппо И. И. Великое

княжество Литовское во второй половине XVI в.: Литовско-русский повет и его сеймик. —

Юрьев, 1911.

Łowmiański H. Studja nad początkami społeczeństwa i państwa litewskiego. — Wilno, 1931,

1932. — T. 1, 2.

Baranauskas T. Lietuvos valstybės ištakos. — Vilnius: «Vaga», 2000.

Готье Ю. В. История областного управления в России от Петра І до Екатерины ІІ. —

Т. 1. — М., 1913; Т. 2. — М., 1941.

Градовский А. Д. Высшая администрация России XVIII в. и генерал-прокуроры //

Собр. соч. — Т. 1. — СПб., 1899; Его же. Исторический очерк учреждения генерал-

губернаторства в России // Там же; Его же. История местного управления в России

// Там же. — Т. 2. — СПб., 1899.

Довнар-Запольский М. В. Зарождение министерств в России. — М., 1902.

Романовский В. Е. Государственные учреждения древней и новой России. — М., 1911.

Славатинский А. Исторический очерк губернского правления от первых преоб-

разований Петра Великого до учреждения губерний в 1775 г. — К.: Университетская

типографія, 1859.

Зайончковский П. А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХIX в. —

М.: «Мысль», 1978.

Ерошкин Н. П., Куликов Ю. В., Чернов А. В. История государственных учреждений до

Великой Октябрьской социалистической революции: Учебное пособие. — М.: Мос-

ковский историко-архивный институт, 1965; Ерошкин Н. П. История государственных

учреждений дореволюционной России. 3-е изд. — М., 1983; Коржихина Т. П. История и

современная организация государственных учреждений СССР. 1917–1972 гг. М., 1974;

Ее же. Исто

рия государственных учреждений СССР. — М., 1986; Ее же. Советское

государство и его учреждения: ноябрь 1917 г. — декабрь 1991 г. 2-е изд. — М., 1994;

Смирнова Т. М. Государственные учреждения союзных республик и местные органы

СССР в условиях развитого социализма (фондообразователи государственных архивов

СССР). — М., 1979; Ее же. Государственные учреждения СССР в условиях развитого

социализма: Фонд

ообразователи центральных государственных архивов СССР. — М.,

1982; Коржихина Т. П., Сенин А. С. История российской государственности. — М., 1995;

Архипова Т. Г., Румянцева М. Ф., Сенин А. С. История государственной службы в России

XVIII–XX века. — М., 1999; Куликов В. И. История государственного управления в

России. — М., 2003; Бабич М. В. Государственные учреждения XVIII века: Комиссии

петр

овського времени. — М., 2003; Писарькова Л. Ф. Государственное управление

России с конца XVII до конца XVIII века: Эволюция бюрократической системы. — М.:

РОССПЭН, 2007 та ін.

Бахтурина А. Ю. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой

мировой войны. — М.: АИРО-ХХ, 2000; Ее же. Окраины Российской империи:

Государственное управление и национальная политика в годы Первой мировой войны

(1914–1917). — М.: РОССПЕН, 2004.

Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. — К., 1888; Зубрицький Д.

История древнего Галичско-русского княжества. — Т. 1–3. — Львів, 1852–1856.

Чубатий М. Огляд історії українського права. — Мюнхен, 1947.

Слабченко М. Центральные учреждения Украины XVII–XVIII веков. — Одесса, 1918;

Окіншевич Л. Генеральна Рада на Україні–Гетьманщині XVII–XVIII ст. // Праці комісії

для виучування історії Західно-Руського та Українського права. — Т. IV. — К., 1928. —

С. ; Його ж. Рада старшинська на Гетьманщині XVII–XVIII ст. // Праці комісії для

виучування історії Західно-Руського та Українського права. — Т. VІІ, VІІІ, — К.,

1929. — С. ; Крип’як

евич І. Студії над державою Богдана Хмельницького // Записки

Наукового товариства ім. Шевченка. — Тт. 130, 134–135, 138–140, 144, 151 та ін.

Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини

1760–1830. — К.: “Основи”, 1996; Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея:

проблеми формування, еволюції, реалізації. — К.: “Альтернативи”, 1997; Гуржій О.

Українська козацька держава в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст.: кордони, населення,

право. — К.: “Основи”, 1996; Горобець В. Присмерк Гетьманщини; Україна в роки

еформ Петра І. — К.: Інститут історії України НАН України, 1998; Його ж. “Волимо

царя східного...”: Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава. —

К.: “Критика”, 2007; Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-

Східної Європи. — К.: Вид. дім “Києво-Могилянська Академія”, 2002 та ін.

Жвалюк В. Р. Податкові органи Російської імперії в Україні у другій половині ХІХ —

на початку ХХ ст.: організаційно-правові засади діяльності. — К.: Атіка, 2001; Орлик

В. М. Казенні палати в системі фінансового управління Російської імперії в кінці XVIII

— у ХІХ ст. (на матеріалах Київської губернії) // УІЖ. — 2003. — № 2. — С. 66–73; Його

ж. Органи фінансо

вого управління Російської імперії в Україні (кінець XVIII — сер.

ХІХ ст.) // Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. — Вип. VII. — К., 2004. —

С. 75–81; Його ж. Митна політика Російської імперії та організація митного контролю в

українських губерніях у дореформений період (1795–1861) // Проблеми історії України

ХІХ — поч. ХХ ст. — Вип. VI. — К., 2003. — С. 70–77; Ярмиш О. Н. Каральний апарат

самоде

ржавства в Україні в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. — Х.: Консум, 2001.

Див.: Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис. — К.: Либідь, 1999;

Українська революція і державність (1917–1920): Наук.-бібліограф. вид. / Укл.:

А. Л. Панова, В. Ф. Солдатенко, Л. В. Бєляєва на ін. — К.: НАН України, Нац. б-ка

ім. В. І. Вернадського, 2001.

Уряди України у ХХ ст.: Науково-довідкове видання. — К.: Наукова думка, 2001.

Єрмолаєв В. М. Історія вищих представницьких органів влади в Україні: Навчальний

посібник / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. — Х.: “Право”, 2007.

Шандор Вікентій. Закарпаття: історично-правничий нарис від ІХ ст. до 1920. — Нью-

Йорк: Карпатський Союз, 1992; Shandor V. Carpatho-Ukraine in the Twentieth Century: A

political and legal history. — Cambridge, Mass.: Harvard Un. Press, 1997.

Левченко Л. Історія Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства

(1805–1900): Навчальний посібник. — Миколаїв: Вид. МДГУ ім. Петра Могили, 2006.

Воробей Р. Б. Система місцевих органів влади та управління в другій половині ХІХ ст.

(на прикладі Чернігівської губернії). — Чернігів: КП „Вид. “Чернігівські обереги”, 2004;

Папакін Г.В. Історія державних установ України. Урядуючі інституції та державні установи ІХ - початку ХХ ст

Подождите немного. Документ загружается.