Подольська Є. А. Філософія

Подождите немного. Документ загружается.

681

Розділ одинадцятий. Особистість та її перспективи у вимірах філософського аналізу

соціальних якостей, що надають людині дійсну неповторність.

Розвинена індивідуальність характеризується такими рисами:

багатогранні уміння, професійна необмеженість, поєднання

різних здібностей, здатність у разі необхідності швидко оволо%

дівати інишими видами діяльності.

Індивідуальності не просто притаманні різні здібності, а

вона являє собою їх цілісність. Розвинена індивідуальність не

просто має набір, сукупність талантів та здібностей, а виступає

як їх ансамбль, причому оригінальний спосіб узгодження

здібностей полягає в тому, що один з талантів височіє над інши%

ми та зумовлює їх.

Індивідуалізація виявляється можливою завдяки пластич%

ності, гнучкості індивідів, здатності виконувати однотипові дії

з урахуванням специфіки ситуації та властивостей самого інди%

віда, вона являє собою момент творчості. Цінні для суспільства

або соціальних груп та колективів індивідуалізовані способи,

форми, методи діяльності можуть опановуватись, засвоюватись

іншими, перетворюючись на еталонні, що свідчить про процес

виникнення інновацій.

Процес самореалізації особистості, виявлення її призначен%

ня проходить на фоні напруженої цілеспрямованої діяльності,

що є підготовчою для моменту натхнення, відкриття. Тому виз%

начальними характеристиками особистісної структури виступа%

ють цілеспрямованість та проективність.

Індивідуалізація – це процес диференціації загальних для

даної соціальної групи, класу, соціального прошарку життєвих

умов і заміни їх на все більш специфічні. Під індивідуалізацією

мають на увазі розрив групових зв’язків та виділення само!

стійних індивідів, що мають тісні та тривалі зв’язки з іншими.

Соціальна роль – відповідний прийнятим нормам спосіб пове!

дінки людей залежно від їх статусу або позиції в суспільстві, в сис!

темі міжособистісних відносин. Засвоєння соціальних ролей – це

важлива складова процесу соціалізації особистості, обов’ язкова

умова вростання в суспільство людей собі подібних. Засвоюючи

соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поведінки,

вчиться оцінювати себе збоку та здійснювати самоконтроль.

Є. А. Подольська «Філософія»

682

Соціальна роль – це сукупність вимог суспільства до людей,

що займають певні соціальні позиції. Це вимоги у вигляді на%

станов, бажань, очікувань певної поведінки, що регламентуєть%

ся у конкретних соціальних нормах. Соціальна роль визначаєть%

ся, головним чином, існуючими очікуваннями інших людей

відносно позицій, а не їх власними індивідуальними характе%

ристиками. Наприклад, роль лікаря розуміється узагальнено, як

певна очікувана поведінка незалежно від особистісних почуттів

конкретної людини.

Соціальна роль – це фіксація певного положення, яке зай!

має той чи інший індивід у системі суспільних відносин, це фун!

кція, нормативно ухвалений зразок поведінки, що очікується від

кожного, хто займає цю позицію. Приступаючи до виконання

певних соціальних функцій, індивід, як правило, знає свої пра%

ва й обов’язки, а також санкції, які можуть бути застосовані в

разі їх порушення. Вимоги, сподівання, які висуваються соціаль%

ною роллю, формуються в суспільстві під впливом загально%

культурних норм, цінностей та традицій певної суспільної сис%

теми, соціальної групи. Отже, це завжди очікувана поведінка,

пов’язана з реалізацією певних прав і обов’язків У такому ро%

зумінні вона характеризується як нормативними вимогами до

поведінки індивіда, так і очікуваннями інших людей стосовно

їх виконавця. Якщо поведінка індивіда відповідає рольовим

вимогам і очікуванням, то вона соціально заохочується (хвала,

почесті, матеріальна винагорода).

Соціальна роль може не ухвалюватися суспільством (на%

приклад, роль злодія). При цьому ухвалюється чи не ухвалюєть%

ся не конкретна особа, а вид соціальної діяльності. Отже, вка%

зуючи на роль, суспільство відносить людину до певної

соціальної групи, ідентифікує її з групою. Як член суспільства,

різноманітних груп та організацій, обіймаючи в них певне місце

чи позицію, виконуючи притаманні цим позиціям функції,

індивід тим самим здійснює соціальні ролі батька, ученого, де%

путата, підприємця тощо.

Соціальні ролі виступають тими одиницями, на основі яких

будуються різні соціальні інститути. Наприклад, школа як соц%

683

Розділ одинадцятий. Особистість та її перспективи у вимірах філософського аналізу

іальний інститут може розглядатися як сукупність загальних

для всіх шкіл ролей викладачів та учнів.

Термін роль вперше був уведений у 1934 р. Дж. Мідом як

результат творчого дослідницького процесу взаємодії. Не по%

годжуючись із ідеєю сприйняття ролі як результату та харак%

терних форми взаємодії, Р. Лінтон тлумачить роль як розпоряд%

ження, властиві певним позиціям. При такому підході поняття

«роль» стає синонімом поняттям «культура», «норма». Нині

поняття «соціальна роль» є центральною категорією теорій

структурно%функціонального аналізу (Т. Парсонс, Р. Мертон та

ін.). В українській соціології соціальна роль аналізується як зна%

чущий регулятор соціальної поведінки (А. Ручка, Н. Корабльо%

ва, Л. Сохань, О. Якуба та ін.).

Оскільки один і той самий індивід виконує багато соціаль%

них ролей, то між ними можливі відносини як гармонії, так і

дисгармонії. В останньому випадку на грунті суперечностей між

рольовими вимогами й очікуваннями збуджуються внутрішні

міжрольові конфлікти (компетентний директор – малокомпе%

тентний депутат, добрий сім’янин – поганий спеціаліст,

здібний інженер – невдалий менеджер). Опанування соціаль%

них ролей, вирішення внутрішніх і міжрольових конфліктів

успішно здійснюють активні люди, здатні в ході інноваційної

діяльності, виконання різнопланових соціальних ролей твори%

ти нові соціальні цінності, норми та ролі, зберігати свою

цілісність як особистості, що усвідомлює свою соціальну

сутність і призначення.

Структура соціальної ролі включає:

 по%перше, об’єктивну основу ролі (соціальний зміст, каркас

та типові форми рольової поведінки);

 по%друге, суб’єктивний стиль виконання ролі (її образ, ро%

льовий ідеал, рольовий автопортрет, ставлення до себе як

до виконавця).

Об’єктивна основа ролі має два суттєві виміри – функціо!

нальний (права та обов’язки, рівень відповідальності) та цільо!

вий (напрям, кінцева мета та завдання рольової дії, що станов%

лять рольовий сюжет).

Є. А. Подольська «Філософія»

684

Суб’єктивний стиль виконання ролі містить раціональну та

емоційну складові. Це можуть бути або нормативні вимоги бе%

зособової моделі зразкового виконання ролі, або персоніфіко%

вані, вигадані рольові персонажі, що виступають особистісним

орієнтиром, еталоном рольової поведінки «Я».

Особисте ставлення до ролі може бути ясним або супереч%

ливим, варіювати від схвалення до осудження, від повної са%

моідентифікації особи з роллю до повного відчуження від неї.

Крім позитивної чи негативної спрямованості особисте став%

лення до ролі характеризується інтенсивністю, своєрідною на%

пруженістю мотивації, що спонукає особистість до виконан%

ня ролі. Саме через стиль виконання ролі її об’єктивна основа

проектується в площину реальної поведінки.

% 

  .

7 1



Як будь%яка реалія буття,

що має життєво%смилове зна%

чення для людей, діяльність

стає предметом не тільки об%

’єктивуючого раціонально%те%

оретичного пізнання, але й

ціннісної, духовно%практичної свідомості, що виробляє певне

ставлення до цих реалій, передбачає їх певну оцінку. Для розум%

іння діяльності людини необхідно враховувати специфіку моти%

вуючих поведінку людини та організуючих взаємовідносини між

людьми потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Саме ціннісний

підхід дозволяє обміркувати значення одержаних знань для лю%

дини і суспільства, розкрити зв’язок аксіологічних (ціннісних) та

практичних аспектів пізнання та діяльності.

Аксіологія ( від грець. axios – цінність, і logos – слово, понят!

тя) – філософське вчення про буття істинних цінностей, які ви!

ступають засадами цілепокладальної та оцінкової діяльності лю!

дини, що дозволяє їй вести творче та гармонійне існування в світі.

Аксіологія є важливим і завершальним розділом метафізики,

оскільки саме вона, з одного боку, торкається ціннісних домінант

людського світогляду, його граничних смислів і цілей, а з друго%

го – закладає засади під такі аксіологічні дисципліни, як етика,

естетика, філософія культури, філософька антропологія тощо.

685

Розділ одинадцятий. Особистість та її перспективи у вимірах філософського аналізу

Макс Шелер вважав, що аксіологія намагається розібратися в

ordo amoris – «порядку любові», відповідно до якого людина

вибудовує свій унікальний шлях у світі, до чогось прагне і чо%

гось уникає у нескінченому ланцюгу актів вільного вибору.

Ціннісне буття людини, який би ситуативний та суб’єктив%

но%вольовий характер воно не мало, неможливе поза предме%

тами, процесами і подіями навколишнього світу.

Потреба – стан взаємодії суб’єкта (особи, соціальної групи,

суспільства в цілому) із суб’єктивними умовами його існування,

що він відчуває як нестачу чогось необхідного для підтримки

життєдіяльності, яке виступає в якості джерела і збуджувача

активності. Потреби детермінуються генетико%біологічними

факторами, але головним чином – соціально%економічними та

соціокультурними умовами існування людей, характером і

змістом їх діяльності, рівнем їх соціокультурного розвитку та

менталітетом. Процес задоволення, реалізації потреб виглядає

як цілесмислова діяльність людей у певних соціально%економіч%

них, політичних та культурних умовах.

Потреби становлять єдину, цілісну систему і за різними

критеріями типологізуються на:

 біологічні та соціальні;

 усвідомлені та неусвідомлені;

 матеріальні та духовні;

 індивідуальні та групові;

 раціональні та ірраціональні;

 реальні та ідеальні;

 очікувані та такі, що сталися, відбулися, та ін.

Виділяються потреби:

 згідно зі сферою діяльності – потреби в праці, пізнанні,

вірі, спілкуванні, сексі, відпочинку;

 залежно від функціональної ролі – домінуючі та пери!

ферійні, стійкі та ситуативні;

 за суб’єктом діяльності – індивідуальні, групові, колективні,

суспільні.

До потреб належать не тільки корисні та необхідні для жит%

тя предмети та явища, а й шкідливі для здоров’я та соціального

Є. А. Подольська «Філософія»

686

статусу; проте вони використовуються людьми з звичкою, тра%

дицією або через задоволення, яке можна отримати (тютюно%

паління, вживання алкоголю, наркотиків тощо).

А. Маслоу визначив ієрархію потреб: основні фізіологічні

потреби в харчуванні, безпеці та захисті; психологічні потреби

приналежності, ухвалення, любові; потреби в самореалізації.

Причому тільки перші важливі для підтримки життя і повинні

здійснюватися для задоволення наступних.

Існування людських потреб вказує на можливість виявлен%

ня універсальних функціональних передумов для виживання

будь%якого суспільства. Згідно з концепцією базисних людсь%

ких потреб (basic human needs) усі людські істоти мають загальні

фундаментальні потреби, включаючи здоров’я та автономію, на

тих засадах, що вони є людьми. Їх задоволення – необхідна

попередня умова повноцінної участі в соціальному житті. Аль%

тернативною точкою зору є тлумачення людських потреб як

відносних, що відрізняються індивідуальними або культурни%

ми перевагами.

На основі задоволення потреб, що виникли раніше, роз%

ширюється коло нових потреб, а діяльність людини стає ба%

гатограннішою. Таке зростання потреб характерне для пері%

оду активної соціалізації особистості. Крім потреб у їжі,

одязі, житлі, відпочинку, виникають та розвиваються нові

нагальні потреби – в інформації, освіті, спілкуванні, участі

в суспільному, політичному, культурному, релігійному

житті. Причому зростання потреб передбачає насамперед

саме духовні потреби.

На основі задоволення потреб у певних умовах породжу%

ються нові потреби, які додають нових, додаткових імпульсів

розвитку матеріального та духовного виробництва, покликано%

го створювати цінності, необхідні для задоволення як старих,

так і нових потреб.

Виділяються світоглядна, збуджувальна, пізнавальна та оц!

інювальна функції потреб, тобто різні способи їх виявлення в

суспільстві та поведінці особистості.

687

Розділ одинадцятий. Особистість та її перспективи у вимірах філософського аналізу

Оскільки потреби є рушійною силою діяльності, то необхід%

но їх диференціювати, розрізняти, щоб свідомо впливати на їх

формування та інтенсивність розвитку:

 залежно від інтенсивності відображення об’єктивної не%

стачі виділяють надумані та реальні потреби;

 за характером благ вони поділяються на матеріальні та

духовні;

 за спрямованістю виділяють відтворювальні та творчі;

 за результатом задоволення розрізняють потреби розумні

та нерозумні, шкідливі та нормальні.

Розрив між матеріальними та духовними потребами, розви%

ток перших на заваді іншим призводить до психології меркан%

тилізму, споживацтва. Вузькість, неповноцінність та надщерб%

леність потреб веде до зниження трудової активності,

духовно%моральної бідності.

Отже, потреба – це процес, що виникає під впливом пору!

шення внутрішньої рівноваги організму, процес, який спрямо!

вує та збуджує до дій, які відновлюють цю рівновагу. З по%

явою потреби у індивіда виникають певні труднощі,

напруженість організму, який інтенсивно «переживає», не

одержуючи задоволення.

Завдяки свідомості «висвічується» об’єкт потреби, від емоц%

ійного моменту (переживання чогось, як необхідного, прагнен%

ня до оволодіння ним) відбувається перехід до раціонального –

пошуку шляхів реалізації потягу, розв’язання протиріччя між

наявними і необхідними умовами життєдіяльності. Потреба,

таким чином, є і переживання, і знання, являє собою єдність

емоційного і раціонального. Отже, потреба в процесі свого роз%

витку проходить такі стадії:

 становлення (виникнення);

 напруженість (або функціонування у стані незадово%

лення);

 пізнання і оцінка;

 задоволення (зняття).

Таким чином, розвиток здійснюється у формі заперечення

заперечення.

Є. А. Подольська «Філософія»

688

Конкретно%історичний розгляд системи потреб дозволяє

виявити залежність її змісту і структури від місця, яке посідає

суб’єкт у системі суспільних відносин. Видається перспектив%

ним виділення двох різних за своїми психологічними механіз%

мами та моральними засадами способів розвитку індивідуаль%

них потреб – екстенсивного та інтенсивного. Своєрідний

механізм самозростання потреб пояснює широкі можливості їх

екстенсивного розвитку і планомірного збільшення. Іде не «як%

існий розвиток» потреб, а їх кількісне зростання, поширюється

їх предметний зміст і сфера поширення, з’являються нові спо%

соби та форми їх задоволення. Інтенсивний же шлях грунтуєть%

ся не на появі якісно нових потреб, а на їх «перегрупуванні»,

«центруванні» одних навколо інших, які соціально більш мас%

штабні і морально більш високі. Цей шлях забезпечується про%

цесами самовиховання і внутрішньої активності особи з при%

таманними їм моральною мотивацією та саморегуляцією. Саме

з інтенсивного шляху розвитку потреб випливає морально%пси%

хологічний зміст закону підвищення потреб.

Потреби складають ту реальну підставу, на якій формують%

ся інтереси особи. Потреби та інтереси детермінують доцільну

діяльність свідомості, втілюються в системі мотивації, закріплю%

ються в установках і ціннісних орієнтаціях особи, які обумов%

люють напрям діяльності, її соціальну активність.

Інтерес (лат. іnterest – має значення, важливо) – емоційна,

підвищена увага людини до будь!якого об’єкта та явища.

Інтерес, як і потреба, виявляє об’єктивне та суб’єктивне став%

лення людини до умов свого існування, тому в реальній

дійсності вони тісно переплетені. У співвіднесенні з об’єктив%

но значущим предметом потреба виступає основою інтересу,

породжує його. Різниця між потребою та інтересом полягає в

тому, що інтерес пов’язаний із соціальною діяльністю, необхід%

ною для задоволення потреб. Потреби ж являють собою умо%

ви, необхідні для існування людини. Інтерес завжди спрямова%

ний на предмет, не існує безпредметних інтересів.

Якщо об’єктивна сторона інтересів пов’язана з умовами жит%

тя, з економічними відносинами, то суб’єктивна – з усвідомлен%

689

Розділ одинадцятий. Особистість та її перспективи у вимірах філософського аналізу

істю інтересів; проявляється вона у відповідності або невідпов%

ідності цілей діяльності особистості вимогам соціальних законів.

Соціальні інтереси – це реальні причини дій, звершень, які

формуються з їх відмінностями за становищем та роллю в сус%

пільному житті. Інтереси групи формуються на основі інтересів

її членів як цілісність, що відбиває спільні, подібні риси об’єкта,

всього соціального стану окремих індивідів. Відмінності соц%

іальних інтересів пов’язані з відмінностями соціальних статусів

і ролей різних соціальних груп та особистостей. Протилежність

соціальних інтересів може стати основою соціальної напруги,

соціальних зіткнень. Для забезпечення динамічного розвитку

суспільства, пом’якшення соціальної ситуації важливо врахову%

вати весь комплекс соціальних интересів особи, соціальних

класів, етнічних груп тощо.

Соціальний інтерес, з одного боку, є безпосереднім збуджу!

ючим мотивом діяльності людини, який зумовлює її дії, а з іншо%

го боку, інтерес – дещо об’єктивне, що не залежить від волі та

свідомості людини.

Інтерес – це не просто соціальний стан, а стан, що рефлексуєть!

ся у свідомості та переходить у дію. У такому розумінні соціаль%

ний інтерес є одночасно і об’єктивним відношенням, і суб’єктив%

ним збуджувачем, тобто єдністю об’єктивного і суб’єктивного.

У структурі соціального інтересу виділяють чотири основні

моменти:

 соціальний стан суб’єкта або сукупність його зв’язків із

суспільством;

 ступінь усвідомлення стану;

 мотиви діяльності, спрямовані на певні об’єкти інтересу;

 сама дія, що являє собою ствердження суб’єкта в об’єктив%

ному світі. Таким чином, соціальний інтерес відображує

соціальній стан суб’єкта та визначається саме ним.

Виходячи з того, що суспільні відносини проявляються у

вигляді соціальних інтересів, можна зробити висновки:

 по%перше, соціальні інтереси завжди мають своїх носіїв,

тобто належать конкретним суб’єктам, що вступають у

взаємовідносини;

Є. А. Подольська «Філософія»

690

 по%друге, соціальні інтереси за своєю природою об’єктивні,

є виявленням ролі відповідних суб’єктів у системі сусп%

ільного розподілу праці, їх зв’язку з певним типом сусп%

ільного присвоєння;

 по%третє, суспільні відносини, виявляючись у соціальних

інтересах, набувають характеру рушійних сил соціально%

го розвитку.

Ціннісна орієнтація – утвір ідейно!цільового плану, який має

організуючий, регулюючий та направляючий характер, включає

когнитивний, емоційний та поведінковий компоненти. Вона являє

собою один із фундаментальних компонентів менталітету, який

розкриває багатство складових людської більшості.

Менталітет складається століттями з накопичення тра%

дицій, цінностей, переваг, переконань, оцінок, заперечень і т. п.

Це глибинне, особисте ядро людини, народу, яке детермінує

їх ставлення до світу, їх творчість, свободу, відповідальність.

Проблему людини не можна редуціювати до проблеми вижи%

вання, оскільки вона пов’язана з проблемою виявлення цілей,

інтересів, прагнень окремих людей і всього людства як

цілісної системи. Проблема цінностей уже вийшла за рамки

наукового і філософського людинознавства і виявилася в

найвищій мірі життєвою проблемою, бо під сумнів поставле%

но саме існування людини та її цивілізації. Ніколи ще систе%

ми цінностей, яких дотримується людство, держави, нації,

соціальні групи, індивіди не виступали такими факторами їх

розвитку, від яких значною мірою залежить не просто зміст

і напрям людської історії, а й те, буде ця історія мати продов%

ження чи вона обірветься. Проблема цінностей нині має пря%

мий вихід до глобальних проблем.

При збільшенні антропогенного навантаження на навко%

лишнє середовище, поглибленні суперечностей між еволюцій%

но%генетичними можливостями людей і середовищем їх життя

призводить до того, що адаптивні спроможності суспільства

можуть виявитись вичерпаними. Необхідна ціннісна регуляція

діяльності щодо мети і засобів. У даному контексті оціночний

підхід як співвідношення своєї діяльності з навколишньою