Поляков О.Є., Юсіна Г.Л., Євграфова Н.І. Цивільна оборона. Теоретичний курс: Учбовий посібник

Подождите немного. Документ загружается.

171

кам'яних (цегляних) будинках – у 40, у двоповерхових – у 100, середня ча-

стина підвалу кількаповерхового кам'яного будинку – у 800–1000 разів.

При невисоких рівнях радіації, а також для захисту від бактеріальних засо-

бів, парів отруйних і сильнодіючих ядучих речовин можна використовува-

ти кам'яні (цегляні) або дерев'яні будівлі.

При виборі й підготовці укриттів для захисту від радіоактивних ре-

човин слід враховувати захисні властивості будівельних матеріалів та

окремих конструкцій.

Здатність будівельного матеріалу ослаблювати потік радіоактивних

випромінювань характеризується щільністю і товщиною шару половинно-

го ослаблення матеріалу, тобто певною товщиною шару матеріалу, при

проходженні через який інтенсивність радіоактивних випромінювань зме-

ншується у два рази. Величина шару половинного ослаблення різних буді-

вельних матеріалів наведена в таблиці 5.3.

За шаром половинного ослаблення матеріалу можна визначити кое-

фіцієнт ослаблення для будь-якої товщини, знаючи, що потік радіоактив-

них випромінювань буде зменшено вдвічі стільки разів, скільки шарів по-

ловинного ослаблення є в товщі матеріалу:

осл

2...22К

, (5.1)

де: К

осл

– коефіцієнт ослаблення;

h – товщина шару кожного будівельного матеріалу;

d – товщина шару половинного ослаблення кожного матеріалу.

Наприклад укриття накрите деревом (20 сантиметрів, шар половин-

ного ослаблення d

= 20 сантиметрів) і ґрунтом (40 сантиметрів, шар поло-

винного ослаблення d

= 8,1 сантиметрів). Тоді:

64222222К

1,8

осл

Якщо додати ще шар ґрунту 25 сантиметрів, то

512222222К

1,8

осл

Оцінюючи захисні властивості будинків та укриттів, слід звернути

увагу на ті місця, де можливе проникнення радіоактивного пилу, небезпе-

чних хімічних речовин. Такими місцями в будинках є вікна, двері, венти-

ляційні отвори і продухи в цоколі будинку, пічні труби, димарі, топкові

отвори. Небезпечним є потрапляння радіоактивного пилу на горища, бо це

172

збільшить дозу опромінення людей, які перебувають у будинку.

Таблиця5.3 – Шар половинного ослаблення радіації різних матеріалів,

d, см

Матеріал

Густи-

на,

г/см

Товщина шару половинного ослаблення радіації,

см

γ випроміню-

вання прони-

каючої радіації

γ випроміню-

вання радіоак-

тивного забру-

днення

Нейтронне ви-

промінювання

Вода

1,0

2,7

Залізо,

сталь

7,8

1,8

11,5

Свинець

11,3

1,4

Скло

1,4

–

7,7

–

Вапняк

2,7

8,5

–

Цегла зви-

чайна

1,6

14,4

9,1

Цегляна

кладка

1,5

8,7

Цегла са-

манна

1,5

–

Грунт

1,6

14,4

8,1

Мерзлий

грунт

1,2…1,

–

Глина

2,06

6,3

–

Бетон

2,3

5,6

Кладка бу-

това

2,4

9,6

5,4

–

Склоплас-

тик

1,7

Поліетилен

0,95

2,7

Лід

0,9

14,5

Дерево

0,7

20…40

9,7

Примітка. Для інших матеріалів, яких немає в табл., товщина шару

половинного ослаблення розраховується приблизно як відношення товщини

шару половинного ослаблення води до густини матеріалу.

173

У селі більшість будинків придатна для захисту людей від радіоакти-

вного пилу. Крім цього, у сільській місцевості є багато заглиблених у зем-

лю підвалів, погребів, овочесховищ та інших споруд.

Оцінивши захисні властивості наявних приміщень і виходячи з конк-

ретної обстановки та реальної потреби в кожному окремому випадку, мо-

жна розраховувати і завчасно підготувати необхідну кількість укриттів,

для захисту людей в умовах сильного забруднення місцевості радіоактив-

ними речовинами.

Готуючи приміщення для укриття від радіоактивних речовин, треба

вжити заходів проти потрапляння радіоактивного пилу в приміщення. Для

запобігання проникнення радіоактивного пилу і небезпечних хімічних ре-

човин в укриття потрібно виконати найпростішу герметизацію приміщень,

усуваючи всі нещільності, місця слабкої герметизації. З цією метою в де-

рев'яних будинках проконопачують і замазують глиною тріщини. Великі

щілини забивають рейками. Щілини у стінах замазують шпаклівкою або

штукатурним розчином. Особливу увагу звернути на герметизацію дверей

і вікон. Димарі, пічні отвори, дверцята топок, піддувал, тріщини і продухи

в цоколі – всі ці місця треба зробити непроникними для радіоактивних і

хімічних речовин.

Необхідно мати запас скла, фанери, толю або поліетиленової плівки

для швидкого закривання вікон, дверей та інших отворів. Перекриття мож-

на підсилити шаром піску, шлаку або просто землею товщиною до 20 см.

Якщо можливо, обладнати один припливний і один витяжний короби

у підвалах, погребах та інших підземних спорудах. Для забезпечення тяги

витяжний короб має бути встановлений на 1,5–2 м вище припливного. У

будинках замість витяжного короба можна використовувати димоходи, в

інших будівлях капітального типу – існуючі вентиляційні канали. У прип-

ливний короб або щілину слід закласти фільтр із мішковини, солом'яної сі-

чки, марлі.

Для обладнання під протирадіаційне укриття погреба необхідно по-

силити його перекриття, потім на перекриття насипати шар ґрунту 60–70

см, щільно підігнати кришку люка і зробити вентиляційний короб.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані ПРУ з

місцевих (ліс, камінь, саман, очерет) будівельних матеріалів (рис. 5.4) або

промислових збірних залізобетонних елементів, цегли, прокату, труб, ар-

матури (рис. 5.5).

174

Рисунок 5.4 – Протирадіаційне укриття з тонких колод або жердин

1 – вхід; 2 – витяжна шахта; 3 – перекриття; 4 – обсипка ґрунтом;

5 – припливна шахта; 6 – завіса при вході

Рисунок 5.5 – Протирадіаційне укриття з перекриттям із

залізобетонних плит

Для будівництва ПРУ копають котлован, зводять стіни і перекриття.

Проміжки між стінами котловану і споруди засипають ґрунтом, який через

кожних 20…30 см трамбують. Потім ґрунт насипають у місці прилягання

перекриття до землі по всьому периметру укриття. Над перекриттям обла-

днують гідроізоляцію з руберойду, толю, поліетиленової плівки або глини

товщиною 10 см. Глину зволожують, перемішують як тісто і укладають

випуклим шаром. На гідроізоляцію насипають шар ґрунту 60…70 см.

Під кутом 90° до основного приміщення обладнують вхід у вигляді

175

герметичного тамбура, місця стикування рам тамбура до стін проконопа-

чують ганчір'ям, клоччям або мохом. На вхід у тамбур і вихід із нього на-

вішують завісу з щільного матеріалу. При вході замість завіси можуть бути

щільні двері.

Внутрішнє обладнання протирадіаційного укриття, призначеного для

укриття людей, аналогічне обладнанню приміщень сховища (табл. 5.4).

Таблиця 5.4 – Об'ємно-планувальні норми при будівництві ПРУ

Показник

Норма

Площа на одну людину, м

0,5

Об'єм на одну людину, м

1,5

Мінімальна висота , м

1,7

Місць для сидіння (від загальної кількості місць), %

Місць для лежання (від загальної кількості місць), %

5.5.7 Найпростіші укриття

Найпростішим укриттям для захисту населення у сільській місцевос-

ті є щілини і землянки, які певною мірою захищають від ударної хвилі, сві-

тлового випромінювання, радіаційного ураження. Для будівництва щілин і

землянок вибирають сухі підвищені місця.

Щілину роблять глибиною близько 2 метра (рис. 5.6). Стіни щілини

укріплюють дошками, жердинами, хмизом, очеретяними фашинами або

іншим підручним матеріалом. Входи в щілини роблять східчасті, під пря-

мим кутом до осі щілини, і закривають дверима. Перекриття щілини роб-

лять з накату колод, потім шар глини товщиною 10…15 см, який захищає

щілину від потрапляння дощових вод, і шар ґрунту 20…40 сантиметрів.

3верху все вкривають дерном. Поверхневі води відводять у бік щілини по

стічних канавках. Якщо можна, щілини будують також зі збірних залізобе-

тонних конструкцій.

176

100...120

240

20-40

180...200

Рисунок 5.6 – Перекрита щілина

Надійнішим і зручнішим укриттям є землянка, призначена для три-

валого перебування людей. Будують землянку так само, як і щілину, але з

підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання. Ширина землянки

2…2,5 м.

5.6 Евакуаційні заходи

В умовах неповного забезпечення захисними спорудженнями в міс-

тах й інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, а

також у воєнний час основним способом захисту населення є евакуація і

розміщення його в заміській зоні.

Евакуація – це організоване вивезення або виведення населення з ра-

йонів можливого впливу наслідків НС, якщо може створитися загроза жит-

тю й здоров'ю людей. Окрім людей евакуюють також матеріальні цінності,

документи та архівні матеріали.

Залежно від обстановки, яка склалася внаслідок НС, може бути про-

ведена повна або часткова евакуація населення тимчасового або безпово-

ротного характеру. У випадку якщо евакуація провадиться на строк до 3

місяців, організуються пункти тимчасового розміщення; якщо на строк бі-

льше 3 місяців – створюються пункти розселення.

Повна (загальна) евакуація в особливий період проводиться в окре-

мих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій

населення й планується на випадок:

177

небезпечного радіоактивного забруднення навколо АЕС (якщо ви-

никає безпосередня загроза життю і здоров'ю населення, що проживає в

зоні ураження);

погрози катастрофічного затоплення місцевості із чотиригодинним

добіганням проривної хвилі;

погрози або виникнення збройного конфлікту в районі

п’ятидесятикілометрової прикордонної зони.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення

системи захисту населення й територій за рішенням Кабінету Міністрів

України на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних за-

собів ураження, а в мирний час – у випадку погрози або виникнення сти-

хійного лиха, аварії, катастрофи. При проведенні часткової евакуації вчас-

но вивозиться не зайняте у виробництві й сфері обслуговування населення:

студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіоне-

ри й інваліди, що утримуються в будинках для літніх осіб, разом з викла-

дачами й вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх родин.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

загальної аварії на АЕС;

всіх видів аварій з викидом СДОР;

погрози катастрофічного затоплення місцевості;

більших лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших ге-

офізичних і гідрометеорологічних явищ із важкими наслідками, що загро-

жують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів ви-

конавчої влади, виконкомів рад, уповноважених органів з питань НС і ЦЗ

відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, що пе-

редбачає в мирний час вивезення основної частини населення з міст і небе-

зпечних районів всіма видами наявного транспорту, а у воєнний час – тра-

нспортом, що не передається до складу Збройних Сил України, у поєднан-

ні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

У випадку воєнних дій при евакуації все населення ділиться на на-

ступні категорії:

1 робітники та службовці об'єктів, діяльність яких триває у воєнний

час;

2 робітники та службовці об'єктів, діяльність яких переноситься в

заміську зону;

178

3 робітники та службовці об'єктів, що припиняють свою діяльність

на час НС;

4 населення, не пов'язане із трудовою діяльністю.

Райони розселення першої категорії населення вибираються так, щоб

дорога на роботу й назад займала не більше 4 годин.

Планування евакуаційних заходів й їхнє здійснення проводяться за

виробничо-територіальним принципом. Виробничий принцип – по главі

родини. Непрацююче населення –за місцем проживання через домоуправ-

ління.

Таблиця 5.5 – Строки евакуації

Чисельність населено-

го пункту

Початок евакуації

через час, годин

Тривалість евакуації, го-

дин

До 500 тисяч

500 тисяч…1міліон

Більше 1міліону

За особливим розпоря-

дженням уряду

1 – зона можливих сильних руйнувань; 2 – зона можливих слабких руйну-

вань; 3 – заміська зона; 4 – міська територія; ЗЕП – збірний евакопункт;

ПЕП – прийомний евакопункт; ППЕ – проміжний пункт евакуації; ПМ –

пішохідний маршрут; АМ – автомобільний маршрут (умовно, тому що

можуть бути маршрути для будь-якого виду транспорту)

Рисунок 5.7 – Схема евакуації

30кПа

10кП

ЗЕП

ППЕ

ПЕП

ПМ

АМ

179

5.6.1 Евакуаційні органи

Евакуаційні органи – органи ЦЗ і виконавчої влади, що планують,

організують й контролюють евакуацію. До них ставляться: евакуаційні ко-

місії, збірні евакопункти (ЗЕП), прийомні евакопункти (ПЕП), проміжні

пункти евакуації (ППЕ). Евакуаційні комісії (міські, районні, об'єктові)

планують евакуацію на заздалегідь розподілені території (населені пунк-

ти), складають списки евакуйованих по об'єктах, створюють ЗЕПи, визна-

чають способи евакуації, склад піших колон, їхні маршрути, вирішують

питання транспортного забезпечення, готовлять ППЕ, ПЕПи та ін.

ЗЕПи організуються евакуаційними комісіями. Їм надається постій-

ний номер, вони розвертаються в громадських будинках поблизу місць по-

садки на транспорт або місць формування піших колон. До ЗЕПу припи-

суються, як правило, кілька об'єктів (чисельність евакуйованих –

10...15тисяч осіб, максимально – 30тисяч).

Завдання ЗЕП:

збір, реєстрація, підготовка до відправлення евакуйованих;

організація посадки на транспорт, формування й відправлення ко-

лон;

інформація евакуйованих про обстановку в районах розміщення;

організація укриття евакуйованих при повітряній тривозі;

надання відомостей в евакуаційні комісії про кількість евакуйова-

них.

Для організації прийому і розміщення евакуйованого населення, а

також для забезпечення його всім необхідним створюються приймальні

комісії і приймальні евакуаційні пункти сільських районів. Приймальні

евакуаційні комісії проводять свою роботу разом зі штабами і службами

ЦЗ. До складу приймальної евакуаційної комісії села чи сільськогосподар-

ського об'єкта входять відповідальні працівники державної адміністрації,

представники торгівлі, громадського харчування, освіти, медичних, побу-

тових та інших організацій.

Приймальна евакуаційна комісія району, села, об'єкта встановлює

зв'язок з евакуаційною комісією міста і уточнює питання прийому і розмі-

щення населення, графік руху ешелонів і автомобільних колон, чисель-

ність людей.

Для прийому населення, що прибуває, влаштовують приймальні ева-

180

куаційні пункти (ПЕП) у школах, дитячих садках, клубах та інших громад-

ських будівлях, бажано поблизу пунктів прибуття евакуйованого населен-

ня. На ПЕП зустрічають евакуйованих, розподіляють за населеними пунк-

тами, надають першу медичну допомогу, розселяють людей.

Розселяють евакуйованих у будинках і квартирах місцевих жителів

(у порядку підселення), гуртожитках, клубах, пансіонатах та інших прида-

тних для житла приміщеннях.

Підвали, погреби необхідно пристосувати під ПРУ. Місцеві жителі

повинні бути готові поділитися з прибулими продуктами харчування, осо-

бливо в перші дні приїзду, до того, як буде організоване їх постачання.

Завдання ПЕП:

прийом і реєстрація евакуйованих;

розміщення (розселення);

створення необхідних умов для життя й побуту;

захист евакуйованих у випадку радіоактивного зараження місце-

вості.

У місцях розселення евакуйоване населення повинне суворо дотри-

муватися розпоряджень місцевої адміністрації, органів ЦЗ. Його залучають

до роботи в сільському господарстві, на лісогосподарському виробництві,

на місцевих підприємствах і підприємствах, вивезених із небезпечної зони,

які продовжують роботу в заміській зоні. У місцях розселення евакуйоване

населення повинне суворо дотримуватися розпоряджень місцевої адмініст-

рації, органів ЦЗ. Його залучають до роботи в сільському господарстві, на

лісогосподарському виробництві, на місцевих підприємствах і підприємст-

вах, вивезених із небезпечної зони, які продовжують роботу в заміській зо-

ні.

5.6.2 Способи евакуації

Існують два способи евакуації:

1 Всіма видами транспорту.

2 Комбінований спосіб – із зони можливих сильних руйнувань у за-

міську зону пішки (до ППЕ), потім при наявності транспорту до ПЕП – на

транспорті. Піший маршрут – на відстань добового переходу (10…12 го-

дин, до 30 км). Формуються колони чисельністю по 500...1000 осіб за ви-

робничо-територіальним принципом на чолі з начальником колони, відс-