Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання

Подождите немного. Документ загружается.

171

Техніко-економічний аналіз собівартості виробу за стадіями його життєвого циклу

характеризується безліччю різних методичних прийомів. Прийоми техніко-економічного

аналізу собівартості на виробничих стадіях доволі широко відображені у підручниках і

навчальних посібниках з економічного аналізу діяльності виробничих об’єднань

(підприємств). На ранніх же стадіях життєвого циклу продукції, як показує досвід, аналізові

собівартості майбутнього виробу приділяють недостатньо уваги. Переважно забувають, що

досягнення необхідних техніко-експлуатаційних параметрів може збільшити собівартість і

трудомісткість виготовлення виробу. Нестача часу, інформації на цих стадіях часто

призводить до надмірної вартості. Отже, для мінімізації витрат по всьому життєвому циклу

виробу необхідно проводити ретельний техніко-економічний аналіз собівартості вже на ранніх

стадіях його “життя”.

Основними особливостями техніко-економічного аналізу собівартості на ранніх стадіях

життєвого циклу продукції є недостача інформації і наближеність розрахунків величини

собівартості. Ці особливості зумовлюють ту обставину, що на передвиробничих стадіях для

аналізу собівартості використовують ряд прийомів, відмінних від тих, які застосовують на

стадії виробництва. Розглянемо деякі з них.

На передвиробничих стадіях найбільшого поширення набули такі методичні прийоми

техніко-економічного аналізу, як структурно-схематичний, структурно-вартісний,

функціонально-вартісний і кваліметричний аналізи.

Структурно-схематичний аналіз полягає у побудові схем, що характеризують поділ

виробу на складові елементи: деталі, вузли, складальні одиниці й опис цієї структури за

такими показниками, як собівартість, трудомісткість, матеріаломісткість і т. ін.

На базі структурно-схематичного аналізу проводять структурно-вартісний аналіз. Він

базується на використанні залежностей між вартісними і технічними параметрами, що

визначають собівартість виробу, і включає побудову залежностей, які відображають структуру

собівартості, трудомісткості і т. ін. у цілому щодо виробу і його складових деталей, виявлення

елементів конструкції виробу, що визначають величину собівартості; розробку техніко-

економічної моделі для прогнозування собівартості; використання моделі для оцінювання

ефективності вибору й оптимізації технічного рішення, спрямованого на зменшення витрат.

Таким чином, структурно-вартісний аналіз використовує залежності економіко-математичної

моделі між витратними, вартісними і технічними параметрами, що визначають собівартість.

На відміну від структурно-вартісного аналізу в основі функціонально-вартісного

аналізу лежать функціональний опис і пошук рішення, що забезпечить виконання певних

функцій виробу з найменшими витратами ресурсів.

172

Кваліметричний метод аналізу собівартості продукції на ранніх стадіях життєвого

циклу призначений для забезпечення високої технологічності конструкції, що створює

передумови для зниження питомих показників матеріаломісткості, трудомісткості і

технологічної собівартості. Основним напрямком зниження технологічної собівартості виробу,

який враховують при цьому методі аналізу, є зменшення матеріальних витрат за рахунок

зниження питомої матеріаломісткості конструкції. Зменшення питомих витрат матеріалів

відбувається за рахунок зменшення ваги і габаритів конструкції виробу, підвищення

коефіцієнта використання матеріалів, упровадження безвідходних технологій, вибору при

конструкторській проробці виробу менш дефіцитних та дорогих матеріалів і т. ін. Іншим

напрямком зниження собівартості вибирають зниження трудомісткості конструкції. Зниження

трудомісткості конструкції відбувається переважно під впливом трьох груп чинників:

підвищення рівня уніфікації і стандартизації (застосування стандартних деталей, випущених

на спеціалізованих підприємствах), визначення раціонального набору матеріалів, простоти й

ефективності технології виготовлення. Значний вплив на собівартість виробу має рівень

уніфікації (стандартизації), бо означає можливе спрощення конструкції виробу, деталей,

вузлів, зменшення їх кількості, застосування принципів блокового складання.

Особливе місце у вивченні витратних показників у життєвому циклі продукції займає

стадія експлуатації (застосування) виробу. Власне показник собівартості виробу, характерний

для всіх попередніх стадій життєвого циклу, тут виступає як показник, що впливає на

формування гуртової ціни – ціни споживання нового виробу. На цій стадії доцільно

аналізувати загальні витрати споживання, що складаються з витрат на придбання, монтаж-

демонтаж, навчання кадрів з експлуатації, а також витрат на відновлювальний ремонт та

утилізацію по закінченні термінів використання (фізичного і морального зношення). Таким

чином, витрати, пов’язані з експлуатацією виробу, складаються з витрат на забезпечення

виконання виробом його функцій, тобто на створення корисного споживчого ефекту, а також

із витрат на відновлення його корисних властивостей.

Характеристика основних методів аналізу собівартості виробу за стадіями життєвого

циклу продукції і чинників, що визначають собівартість, наведена у табл. 35.

Таблиця 35

Характеристика основних методів аналізу собівартості виробу за стадіями життєвого циклу і

чинників, що визначають собівартість

Стадія, етап життєвого

циклу виробу

Як аналізують собівартість

конкретного виробу (основний

метод)

Які чинники впливають на

собівартість виробу (основні

чинники)

І. Науково-дослідні

роботи.

Використовують переважно

логічний аналіз, зіставляють

можливі витрати, у тому числі

Рівень зміни техніко-

експлуатаційних параметрів нового

виробу.

173

граничну ціну нового виробу і

відповідних аналогів-прототипів.

Виявлення резервів експертним

шляхом.

Достатність і достовірність

інформації про порівнювані об’єкти:

прогнозний виріб і виріб аналог.

ІІ. Дослідно-

конструкторські розробки.

Етапи:

а) технічне завдання на

конструювання

б) проектування

(підетапи)

в) здавання робочої

документації

підприємству-

виробникові,

випробування установчої

партії виробів

Використовують переважно

багатоваріантний порівняльний

аналіз граничної ціни, очікуваної

собівартості (трудомісткості) з

відповідними показниками

виробів-аналогів.

Техніко-економічне

обгрунтування граничної

гуртової ціни виробу, його

собівартості (трудомісткості).

Техніко-економічне

обґрунтування конструкторсько-

технологічних рішень щодо

виробу: обгрунтування

матеріальних витрат,

трудомісткості, експлуатаційних

витрат з позицій мінімізації на

одиницю корисності.

Функціонально-вартісний

аналіз. Порівняльний аналіз за

етапами (послідовний) з

виробами-аналогами.

Техніко-економічний аналіз

технологічності конструкції,

уніфікації і т. ін.

Техніко-економічний аналіз

собівартості.

Функціонально-вартісний

аналіз. Аналіз оптимальної

технологічності виробу-

визначення питомої собівартості,

трудомісткості,

матеріаломісткості.

Аналіз прогресивності норм і

нормативів, прийнятої технології.

Порівняльний аналіз проектної

собівартості.

Зміна техніко-експлуатаційних

параметрів нового виробу в порівняно

з наявними виробами-аналогами.

Собівартість виготовлення виробу-

аналога (фактична).

Дані органів НТІ про сучасні

ефективні технологічні рішення.

Ступінь новизни, конструктивно-

технологічної складності,

прецизійності проектованого виробу.

Рівень проробки конструкції на

технологічність. Рівень кваліфікації

кадрів-розробників. Прогресивність

прийнятих у розрахунок норм і

нормативів. Рівень технології

виготовлення виробу та ін.

Ті самі чинники, що й на етапах

проектування.

Рівень підготовленості

підприємства-розробника до

проведення випробуваннь.

ІІІ. Запровадження на

виробництві (підготовка

виробництва й освоєння).

Техніко-економічний аналіз

кваліметричних чинників, які

впливають на собівартість

виробів, які освоюють.

Функціонально-вартісний аналіз.

Аналіз чинних норм і нормативів

на прогресивність.

Відповідність організаційно-

технічного рівня підприємства-

виробника вимогам конструкторсько-

технологічної документації.

Підготовка кадрів.

Рівень технологічної підготовки

виробництва, рівень технологічної

оснащеності. Матеріально-технічне

постачання.

Рівень організаційної підготовки

виробництва.

ІV. Серійне виробництво.

Етапи:

а) економічне освоєння

Техніко-економічний аналіз

собівартості нового виробу.

Порівняльний аналіз проектної

Технологічність конструкції (рівні

уніфікації, автоматизації,

відпрацювання виробу на

174

б) стале виробництво

собівартості і фактичних витрат.

Міжзаводський порівняльний

аналіз собівартості однотипних

виробів та ін.

Техніко-економічний аналіз

собівартості виробів.

Порівняльний міжзаводський

аналіз собівартості однойменних

виробів.

технологічність, стандартизації,

коефіцієнт використання матеріалів).

Підвищення продуктивності

технологічного обладнання

(коефіцієнт використання обладнання,

питома вага прогресивних,

високоефективних методів обробки,

стійкість інструментів і т. ін.).

Підвищення комплексної

механізації й автоматизації

виробничих процесів.

Підвищення концентрації й

спеціалізації виробництва (рівень

кооперованих поставок, рівень

спеціалізації виробництва і т. ін.).

Вдосконалення організації та

управління виробництвом (рівень

АСУ, рівень поточності, питома вага

основних робітників і т. ін.).

Вдосконалення наукової

організації праці, її нормування,

системи оплати праці.

Ті самі чинники

Розділ VІІ. АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВИТРАТ, ВИРУЧКИ І ПРИБУТКУ

У системі управління підприємством основну увагу приділяють аналізу чинників, що

формують прибуток. При цьому досліджують взаємозв’язок витрат, обсягу виробництва і

прибутку підприємства.

Методика проведення такого аналізу, так званого аналізу беззбитковості, базується на

класифікації витрат на змінні та постійні категорії маржинального доходу.

Аналіз беззбитковості є високо ефективним для вирішення завдань поточного

управління підприємством. При його проведенні вивчають зміну цін на продукцію, витрат

(рівня і структури), обсягу реалізації на прибуток, який прогнозують. Крім цього, аналіз

беззбитковості є високоефективним для підготовки й оцінювання різних проектів з точки зору

їхньої можливої прибутковості.

У цілому аналіз взаємозв’язку “витрати – обсяг – прибуток” спрямований на підготовку

раціональних управлінських рішень.

7. 1. Графічне зображення аналізу беззбитковості

Взаємозв'язок витрат, обсягу виробництва та прибутку можна наочно показати на

графіку 2.

Графік 2.

175

Виручка, витрати

Лінія виручки

Обсяг

ВЕР

176

Двома найважливішими лініями на графікові є функції загального прибутку (виручки)

та сукупних витрат. Точка їхнього перетину показує той обсяг виробництва, при якому

прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто прибуток дорівнює загальним витратам. Цю

точку називають точкою критичного обсягу реалізації (точкою беззбитковості, мертвою

точкою) – Вreak – even – роіnt (ВЕР). Будь-яка різниця по вертикалі між лініями виручки та

сукупних витрат праворуч від ВЕР показує прибуток при даному обсязі виробництва, а зона

збитків показана ліворуч від ВЕР.

Інформація в результаті визначення критичного обсягу реалізації може бути корисна

для керівництва підприємств при оцінюванні можливостей отримання прибутку за рік, що

настає. Після визначення ВЕР аналітики можуть дати оцінку тому, наскільки ймовірні

виробництво і реалізація продукції в критичному обсязі та вище нього.

Графік показує, що рівень критичного обсягу реалізації залежить від структури

собівартості. Прибуток підприємства залежить не лише від кількості реалізованої продукції, а

й від частки постійних видатків, що буде віднесена на одиницю продукції.

7. 2. Алгебраїчне вирішення

Як алгебраїчно визначити точку критичного обсягу реалізації? Оскільки прибуток

розраховують як різницю між виручкою і сукупними витратами, то його можна записати так:

.,пост.змін

CQCQpП −×−×=

де П – прибуток;

Q – кількість продукції;

змін.

– змінні витрати на одиницю продукції;

пост.

– сума постійних витрат на рік.

У точці критичного обсягу реалізації прибуток дорівнює нулю, отже:

0CQCQp

.пост.змін

=−×−× ,

.змін

.пост

.вер

−

При аналізі важливо відповісти на запитання, яким має бути обсяг реалізації для

отримання необхідного прибутку. Таким чином визначають обсяг достатньої прибутковості:

.змін

.необх.пост

.вер

Сp

ПС

−

Припустимо, підприємство виробляє певний виріб, ціна якого становить 5,0 тис. грн., а

змінні витрати на одиницю – 3,5 тис. грн. Постійні видатки за рік становлять 150 000 тис. грн.

Визначимо критичний обсяг реалізації:

177

.ШТ.вер

100000

5,1

150000

5,30,5

150000

Q ==

−

Якщо за попередній рік підприємство планувало одержати прибуток 30 000 тис. грн., то

потрібно було виробити:

.шт100000

5,1

30000150000

.вер

Якщо, наприклад, виробничі потужності підприємства з виробництва даного виробу

дорівнюють 200 000 шт. на рік, то критичний обсяг реалізації становить 50% потужності.

Якщо ж виходити з отримання прибутку в обсязі 30 000 тис. грн., то потужності потрібно

використовувати на 60% ((120 000 : 200 000) х 100). Для підприємства дуже важливо оцінити

зону тривалої роботи підприємства. У нашому прикладі вона становить 17 %, якщо буде

вироблено і продано 120 000 шт. виробів:

%17%100

120000

100000120000

=×

−

При 80-відсотковому завантаженні потужностей підприємство має виробити 160 000

шт. виробів, а зона безпеки тоді становить:

%.5,37%100

160000

100000160000

=×

−

Перевищення обсягу реалізації над критичним обсягом є межею безпеки. Значення зони

безпеки полягає у тому, що вона показує можливе скорочення обсягу реалізації, яке

підприємство може допустити перед тим, як зазнає збитків.

Оскільки аналіз взаємозв’язку “витрати – обсяг – прибуток” виробляють на стадії

планування, необхідно врахувати, що обсяг продажів, а також витрати, які прогнозують,

можуть змінитися, отже, зона стійкої роботи підприємства не може вважатися від критичної

точки, бо має бути певний “буфер”. Для цього обсяг реалізації можна визначити, виходячи з

мінімального розрахункового прибутку, необхідного для покриття позачергових виплат

(відсоток за кредит, сума основного боргу, податок на прибуток). При цьому слід враховувати,

що підприємство мусить мати можливість розвиватися, спрямовуючи на досягнення цієї мети

частину свого чистого прибутку. Тому зону безпеки, або зону стійкої роботи підприємства,

потрібно визначати на деякій віддалі від точки критичного обсягу реалізації.

Методика аналізу співвідношення “витрати – обсяг – прибуток” показана на схемі 2.

178

Схема 2.

Методика аналізу співвідношення “витрати – обсяг – прибуток”

При проведенні аналізу беззбитковості використовують наведені нижче базові

передбачення незмінності цін на продукцію, тобто обсяг реалізації у вартісному виразі

змінюється прямо пропорційно кількості реалізованої продукції.

1. Сукупні витрати поділяють на постійні і змінні.

2. Загальні змінні витрати залишаються на постійному рівні у певних межах.

3. Загальні постійні витрати (за місяць, за рік) зберігаються незмінними в межах

розрахункового обсягу реалізації.

4. Асортимент продукції залишається незмінним у межах розрахункового обсягу

Визначення точки критичного обсягу продажів

Визначення достатньої зони прибутковості

Аналіз чутливості виручки до зміни ринкових

чинників

Вплив

зміни цін

реалізації

Вплив

зміни

постійних

витрат

Аналіз

покриття

Вплив

зміни

змінних

витрат

Аналіз

спільного

впливу

чинників

Оптиміза-

ція

виробничої

програми,

вибір

раціональ-

ного

асортимен

ту

Ціноут-

ворення

Обгрун-

тування

додатко

вих

видат-

ків

Вибір і

заміна

устат-

кування

Доцільність

прийняття

додаткового

замовлення

Виробни-

цтво

або закупівля

напівфабри-

катів,

комплек-

туючих

виробів

179

реалізації.

5. Обсяг реалізації дорівнює обсягу виробництва, тобто обсяг запасів залишається

незмінним.

7. 3. Аналіз беззбитковості і маржинальний дохід на одиницю продукції

Наочним фізичним методом, що показує вплив зміни виробництва на прибуток, є

графік “прибуток – графік” (графік 3).

Лінія прибутку перетинає вісь ОY в точці – 150000 тис. грн. Це означає, що якщо жодна

одиниця продукції не буде вироблена та продана, то підприємство зазнає збитків у сумі 150000

тис. грн. У точці ВЕР (100 000 тис. грн.) прибуток дорівнює нулеві (це точка перетину лінії

прибутку з віссю ОХ). У точці ВЕР виконується рівність:

QМДC

наодпост

×= ,

де МД

на од.

– маржинальний дохід на одиницю продукції.

Значення маржинального доходу на одиницю продукції полягає в тому, що перед тим,

як одержати прибуток, підприємство мусить покрити свої постійні видатки. Кожна наступна

вироблена і продана одиниця продукції буде приносити маржинальний дохід у розмірі 1,5 тис.

грн. (5,0 – 3,5), і підприємство повністю покриє всі постійні видатки, коли обсяг виробництва

досягне 100000 тис. грн. У цій точці сума маржинального доходу становитиме 150000 грн. (1,5

х 100 000 од.). Подальше зростання обсягу виробництва принесе підприємству прибуток.

Таким чином, на графіку "прибуток – обсяг" нахил лінії прибутку залежить від маржинального

доходу на одиницю продукції.

Графік 3

Прибуток, збиток (тис. грн.)

7. 4. Вплив зміни цін на продукцію

При розробці цінової політики необхідно проаналізувати, до чого приведе зміна ціни на

продукцію, яку продають. На основі дослідження взаємозв'язку "витрати – обсяг – прибуток"

Збиток

180

оцінюють обсяг реалізації при цінах, що змінилися, і вплив чинника цін на прибуток.

Наприклад, підприємство планує збільшення ціни на 0,5 тис. грн. за одиницю. Визначимо

точку критичного обсягу реалізації, а також обсяг реалізації, необхідний для одержання

запланованого прибутку в розмірі 30000 тис. грн. (табл. 36).

Таблиця 36

Оцінка впливу зміни цін на обсяг реалізації продукції

Показник Базові дані

Дані з урахуванням

прогнозного зростання

цін

Ціна за одиницю, тис. грн.

5 5,5

Змінні витрати на одиницю,

тис. грн.

3,5 3,5

Маржинальний дохід на

одиницю, тис. грн.

1,5 2

Загальні постійні витрати,

тис. г

н.

150000 150 000

Прогнозний прибуток, тис.

н.

30000 30000

Критичний обсяг реалізації,

тис. грн.

150000 : 1,5 = 100000 150000 : 2 = 75000

Обсяг реалізації, необхідний

для отримання планового

прибутку, шт.

180000 : 1,5 = 120000 180000 : 2 = 90000

Як бачимо, у результаті зростання ціни критичний обсяг реалізації зменшився. Але чи

буде підвищувати ціну підприємство? Відповідь залежить від того, чи воно буде здатне

продати 90000 од. продукції по 5,5 тис. грн. так само легко, як 120000 од. по 5,0 тис. грн. Якщо

у результаті зростання ціни обсяг реалізації зменшиться більше ніж на 30000 од. (120000 –

900000), то прибуток зменшиться.

Необхідно звернути увагу на те, що більшою мірою підприємство цікавить не

зростання, а зниження цін, бо при цьому критичний обсяг реалізації стає більшим. Якщо обсяг

реалізації буде зростати, то зниження цін не буде мати негативних наслідків. Однак тут

необхідно оцінити продуктивні можливості підприємства щодо розширення виробництва,

наявності потужностей. З іншого боку, вивчення ринку також має дати позитивний

висновок

стосовно збільшення попиту на пропоновану продукцію. Переважно ж ці питання пов'язані з