Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання

Подождите немного. Документ загружается.

291

порівняння фактичної собівартості реалізованої продукції з базовою собівартістю

реалізованої продукції за формулою:

,SSDP

0,113

−

де

– вплив на прибуток зміни собівартості реалізованої продукції;

– фактична собівартість реалізованої продукції звітного року (періоду);

1,0

– те саме.

У нашому прикладі фактична собівартість реалізованої у звітному році (періоді)

продукції становить 45020 тис. грн., а базова – 45320 тис. грн., тобто отримана економія

у сумі 300 тис. грн.:

.).грн.тис(3004532045020rP

−

Отже, прибуток збільшився на 300 тис. грн.

Величина прибутку перебуває у прямій залежності від зміни гуртових цін на

продукцію, оскільки є різницею між вартістю реалізованої продукції в гуртових цінах

(без ПДВ і акцизу) і її повною вартістю.

Вплив на прибуток зміни оптових цін визначають шляхом порівняння вартості

реалізованої у звітному році продукції (робіт, послуг) у реальних цінах з вартістю

реалізованої у звітному році продукції в гуртових цінах і тарифах базового року, тобто

за формулою:

,QQrP

0,1

−=

де

гP

– вплив на прибуток зміни гуртових цін і тарифів;

– фактичний обсяг реалізації за звітний рік (період) у реальних у звітному

році цінах;

1,0

– те саме.

У нашому прикладі у результаті зміни цін і тарифів прибуток збільшився на 440

тис. грн.:

.).грн.тис(4405375054190P

−

Розрахунки впливу чинників на зміну прибутку від реалізації продукції (робіт,

послуг) проти рівня попереднього року можна узагальнити у табл. 67.

Таблиця 67

Узагальнення результатів чинникового аналізу прибутку

Чинники зміни зростання прибутку порівняно

з минулим роком

Сума приросту прибутку

порівняно з минулим роком,

тис. грн.

292

І варіант ІІ варіант

зміна обсягу реалізації продукції – 600 – 680

зміна ст

ру

кт

ур

и та асо

тимент

од

кції 490

570

зміна собівартості продукції 300 300

зміна гуртових (відпускних) цін 440 440

Всього 630 630

Фактичний приріст прибутку порівняно з минулим роком становив 630 тис. грн.

Він утворився завдяки зниженню собівартості реалізованої продукції (300 тис. грн.),

підвищенню гуртових (відпускних) цін (440 тис. грн.) і змінам у структурі продукції

(490 тис. грн. або 570 тис. грн.) при одночасному зменшенні прибутку за рахунок

зниження обсягу реалізації (600 тис. грн. або 680 тис. грн.).

Якщо на підприємстві показники обсягу реалізації продукції звітного року не

перераховували за собівартістю і гуртовими цінами базового року, то чинниковий аналіз

прибутку від реалізації продукції можна провести наступним чином.

1. Вплив зміни обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) визначають за

формулою:

).1K(PP

201

−

∆

;93754,057800:54190K

;91393,049260:45020K

.).грн.тис(1,735)191393,0(8540Р

−

∆

Унаслідок зменшення обсягу реалізації продукції на 0,08607 пункту порівняно з

минулим роком було отримано менше прибутку на 735,1 тис. грн.

2. Вплив зміни структури й асортименту реалізованої продукції визначають за

формулою:

;







−







×=

∆

).КК(РР

2102

−

∆

.).грн.тис(5,1163)

57800

49260

54190

45020

(54190Р

−=−×=

∆

Унаслідок змін у структурі реалізованої продукції (робіт, послуг) прибуток

збільшився на 201,6 тис. грн.

3. Вплив зміни рівня витрат на 1 грн. реалізованої продукції (робіт, послуг) на

293

прибуток визначають за формулою:







−







×=

∆

Зниження витрат на 1 грн. реалізованої продукції (робіт, послуг) дало змогу

додатково отримати прибутки у сумі 1163,5 тис. грн.

(

)

.).грн.тис(5,1163

57800

49260

54190

45020

54190P

−=−×

∆

Перевірка:

–735,1 – 1 – 201,6 + 1163,5 = + 630;

9170 – 8540 = + 630.

Аналіз чинників утворення надпланового прибутку від реалізації продукції у

розмірі 1920 тис. грн. (9170 – 7250) показує, що:

а) за рахунок приросту обсягу реалізації продукції в оцінці за повною

собівартістю порівняно з прогнозом на 7,6% (45020 х 41830 х 100 – 100) прибуток

збільшився на

551 тис. грн.:

7250 х 7,6:100 = 551(тис. грн.);

б) під впливом зміни структури й асортименту реалізованої продукції прибуток

збільшився на 203 тис. грн.:

7250 х (54190 : 49080 – 45020 : 41830) = 7250 х (1,104 – 1,076) = 7250 х 0,028 = +

203 (тис. грн.);

в) внаслідок зниження рівня витрат на 1 грн. реалізованої продукції прибуток

збільшився на 1166 тис. грн.:

54190 х (45020 : 54190 – 41830 : 49080) = –1166 (тис. грн.).

Перевірка: 551,0 +203,0 + 1166,0 = 1920 (тис. грн.).

У роботі розглянули методи функціонального детермінованого аналізу прибутку,

що базується на розкладанні аналізованого показника на складові елементи, але при

цьому не враховували складні зв'язки, які виникають між прибутком та іншими

вартісними якісними показниками: продуктивністю праці, фондовіддачею,

матеріаломісткістю, якістю продукції тощо.

Аналіз системи складних взаємозв'язків між показниками передбачає

застосування методів стохастичного аналізу, до яких належать кореляційний і

регресивний багаточинникові аналізи.

Точності розрахунків ступеня впливу чинників на результативний показник і

одночасно вищої статистичної надійності досягаються шляхом зведення безлічі

вихідних економічних показників до кількох узагальнювальних характеристик, тобто до

294

комплексних чинників (головних компонентів). На основі цих чинників будують

регресивне рівняння:

,FaFaFaaY

ii22i11i0i

де

– результативний показник (прибуток);

– ваговий коефіцієнт при головному компоненті;

– узагальню вальні чинник (головний компонент).

Виділені у процесі статистичної обробки початкових даних головні компоненти

характеризують не просто чинники, а закономірності формування прибутку. Так, якщо в

регресивному рівнянні Х

є показником продуктивності праці, то у регресивному

рівнянні, побудованому на головних компонентах, комплексний чинник F

включає в

себе: Х

– продуктивність праці, Х

6 –

чисельність робітників і Х

– коефіцієнт змінності.

Цей комплексний чинник F

має нове змістове навантаження і може бути виражений як

“рівень використання живої праці”. Відповідно, F

, що включає фондовіддачу й

оборотність обігових коштів, характеризує використання основних та оборотних

виробничих фондів, а F

, що включає матеріаломісткість і суму матеріальних витрат,

характеризує рівень використання матеріальних ресурсів.

Вільний член рівняння, побудованого на головних компонентах, характеризує

середнє значення прибутку в сукупності, яке аналізують. У результаті розв’язання

рівняння регресії, побудованого на головних компонентах, можна визначити величину

компонента прибутку тільки завдяки виділенню головних компонентів. Наявність у

рівнянні середнього значення прибутку дає змогу провести порівняльний аналіз роботи

підприємства за кілька років, встановити динаміку його рентабельності.

Методика регресивного аналізу прибутку й інших вартісних показників потребує

достатньої репрезентативності даних. Для цього необхідно використати дані за кілька

років.

При використанні методів стохастичного аналізу складних взаємозв’язків

рівняння регресії щодо прибутку набуває вигляду лінійного рівняння. Зв’язок чинників

з прибутком можна подати у вигляді рівняння виду Y = a + bx. Розв’язання рівняння за

кожним чинником, що впливає на прибуток, дає багаточинникову кореляційну модель

аналізу прибутку:

.ВХВY

011

∑

Після визначення параметрів рівняння можна охарактеризувати ступінь

залежності показника прибутку від усіх включених у модель чинників. Як чинники, що

295

впливають на прибуток, можна взяти до уваги такі показники: витрати на гривню

продукції, продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість, коефіцієнт

змінності, питома вага сертифікованої, нової або модернізованої продукції, оборотність

обігових або сукупних активів, чисельність працюючих, сума матеріальних витрат,

вартість основних фондів. Регресивний метод дає змогу виявити такі чинники

формування прибутку, які не можна визначити на основі даних форми 2. Тому його

застосування значно розширює і поглиблює можливості вивчення прибутку.

1. 17. Аналіз розподілу прибутку

Розглядаючи прибуток як джерело фінансування зростання підприємства

доцільно детальніше зупинитися на проблемах аналізу його розподілу між суб’єктами

володіння і розпоряджання, тобто на сфері економічних взаємовідносин між державою

й окремими підприємствами щодо їх фінансового результату.

Через розподіл прибутку реалізується одна з його найважливіших функцій –

стимулювання діяльності підприємств. Перш ніж бути використаним для фінансування

зростання підприємства, прибуток розподіляють між сторонами, що забезпечують його

створення.

Кількість сторін, які його привласнюють, у першу чергу залежить від

організаційно-правової форми підприємства. Якщо це підприємство державне чи

приватне, то

частину прибутку привласнює держава у вигляді податків, зборів або

платежів. Решту прибутку на умовах оперативного управління (казенне підприємство),

повного господарського відання

(державне підприємство) привласнює або засновник на

правах власності (приватне підприємство, товариство), або ця частина прибутку

залишається у розпорядженні підприємства.

Як правило, держава привласнює частину прибутків, використовуючи два

канали для їх вилучення (див. рис. 16).

Першим каналом є сплата підприємствами майнових податків: податку на

рухоме і нерухоме

(проект) майно, внесення плати за землю, а за наявності

надприбутків – рентних платежів.

прибуток

підприємства,

який

привласнює

держава

прибуток, що

залишається у

розпорядженні

підприємства

(чистий прибуток)

прибуток, який розподіляє і

використовує підприємство на

правах власності або повного

господарського відання

майнові податки,

рентні платежі

податок на прибуток

канал

ІІ

296

Рис. 15. Розподіл прибутку підприємства між суб’єктами володіння

і розпоряджання.

Другий канал – перерахування підприємствами до

бюджету податку на

прибуток.

Дещо складнішим є процес розподілу прибутку в товариствах закритого

типу та

відкритих

акціонерних товариствах (див. рис. 16). У такому випадку є ще одна сторона,

що претендує на частину прибутку товариства, – акціонери

Товариство закритого

типу

Відкрите акціонерне

товариство

Частина прибутку підприємства,

яку виплачує держава

Майнові податки, рентні

платежі.

Податок на прибуток

Штрафи, неустойки

Дивіденди

(

виплати на частки

у статутному капіталі)

Штрафи, неустойки

Частина прибутку, яку

виплачують; у вигляді дивідендів

Майнові податки, рентні

платежі.

Податок на прибуток

Штрафи, неустойки

Дивіденди

(

виплати на акції)

Прибуток, що залишається у розпорядженні товариства

(чистий прибуток)

Рис. 17. Розподіл прибутку товариства між суб’єктами володіння

і розпоряджання.

Межа розподілу прибутку на централізовану і децентралізовану частини, що

визначає розмір джерел задоволення загальнодержавних інтересів та відокремлених

інтересів підприємств, є рухомою. Визначають цю межу соціально-економічні вимоги

періоду розвитку національної економіки та потреби держави і регламентує чинне

законодавство.

Останнім часом Держкомстат України не відображає у статистичних щорічниках

інформацію про тенденції розподілу і використання прибутку підприємствами різних

галузей економіки як загалом, так і між суб'єктами володіння і розпоряджання зокрема.

Статистичні дані на рівні областей дещо викривляють реальну картину такого

розподілу, бо на ці процеси впливають не лише економічні, а й інші чинники. Однак

пропорції у розподілі прибутку і його використанні навіть за таких умов, на нашу

думку, можуть частково відобразити реальний стан використання одного з

найважливіших власних ресурсів у промисловості.

Таблиця 68

Приклад розподілу прибутку між суб’єктами володіння і розпоряджання на

промислових підприємствах Галицького регіону

Показники

Одиниці

вимірювання

На початок

2000 р.

297

прибуток,

всього

тис. грн.

у %

62702,4

100,0

податки і платежі, які перераховують до

бюджету

тис. грн.

у %

9237,0

14,7

дивіденди

тис. грн.

у %

527,2

0,9

чистий прибуток

тис. грн.

у %

52938,2

84,4

Так, аналіз розподілу прибутку між суб’єктами володіння і розпоряджання на

промислових підприємствах Галицького регіону свідчить, що до бюджету за станом на

початок 2000 р. було перераховано всього 9237,0 тис. грн., або 14,7 відсотка від

загальної суми.

Зрозуміло, що це значно менше від норми, що передбачає сплату

підприємствами податку на прибуток в розмірі 30 відсотків, а також податку на рухоме

майно та плату за землю.

1. 18. Аналіз використання підприємствами чистого прибутку

Значимість аналізу, розподілу і використання чистого прибутку зумовлена тим,

що від результатів цього розподілу залежать не лише темпи розвитку підприємства на

основі самофінансування, а й забезпечення

інтересів власників, задоволення

матеріальних та соціальних

потреб персоналу (див. рис. 17).

Як видно з рис. 18 для

визначення розміру чистого прибутку підприємства

необхідно

прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, зменшити на суму

виплат неподаткового

характеру. Тобто прибуток після сплати податків до бюджету

можна зменшити на суму санкцій за рішенням арбітражного суду або на суму

повернення основного боргу за раніше отриманими кредитами, сплати процентів за

протермінування термінів користування кредитами та ін.

І етап

ІІ етап

Прибуток, що

залишається у

розпоряджен-

ні

підприємства

Виплати неподаткового характеру

Чистий прибуток підприємства

Чистий

прибуток

підприємства

Резерв на виплату дивідендів на акції

Формування фондів розвитку підприємства та

інші напрямки використання прибутку

298

Рис. 17. Етапи визначення чистого прибутку підприємства.

Решта суми прибутку, що є у розпорядженні підприємства, – це чистий

прибуток, який воно і використовує самостійно.

Наступним етапом аналізу розподілу і використання чистого прибутку

підприємства є аналіз формування системи фондів, резервів та спрямування його на

інші потреби.

Визначення напрямків використання чистого прибутку належить до компетенції

самого підприємства і його засновників (акціонерів).

Сучасна господарська практика передбачає наступні напрямки використання

чистого прибутку.

1.Фонд інвестування підприємства (фінансування витрат на науково-дослідні

роботи, розробку й освоєння нових видів продукції і технологій, модернізацію

обладнання, реконструкцію і модернізацію діючого виробництва, придбання і

створення нематеріальних активів, поповнення обігового капіталу).

Це один із найвагоміших напрямків використання чистого прибутку, що

забезпечує відтворювальні процеси на підприємстві.

Пропорції розподілу чистого прибутку залежать від конкретних обставин,

завдань, які ставить перед собою підприємство.

2. Фонд фінансування витрат, пов’язаних із соціальними потребами (витрати на

експлуатацію соціально-побутових об’єктів, що є на балансі підприємства),

будівництвом об’єктів невиробничого призначення, проведенням оздоровчих та інших

заходів.

3. Фонд стимулювання персоналу підприємства (матеріальне заохочення

працівників: виплата одноразових премій за виконання важливих виробничих завдань,

надання одноразових матеріальних допомог, преміювання за створення, освоєння і

впровадження нової техніки тощо).

Фінансування соціально-культурних потреб і стимулювання персоналу

підприємств – є традиційні напрямки використання чистого прибутку підприємствами.

До таких витрат, що фінансуються за рахунок прибутку, більшість економістів

ставиться позитивно. Однак окремі з них переконані, що часткове задоволення за

рахунок фінансового результату соціальних потреб колективу, матеріальне заохочення

працівників є витратами без будь-якої користі для суспільства. Тому чистий прибуток,

як і скрізь у світі, мусить мати

лише два напрямки використання: виплата доходу на

вкладений капітал та інвестування розширеного відтворення капіталу.

Навряд чи можна погодитися з такою точкою зору щодо використання чистого

прибутку навіть у важких економічних умовах. Не використавши частину фінансового

результату на оздоровлення і відпочинок своїх працівників та членів їх сімей, бізнес не

матиме належної віддачі від них на основному виробництві. Не стимулюючи

матеріально персонал, можна втратити висококваліфікованих працівників –

управлінців, раціоналізаторів, а то й ділову репутацію взагалі.

Досвід зарубіжних

країн якраз свідчить, що майже “скрізь у світі” приділяють

належну

увагу саме таким напрямкам використання чистого прибутку.

Мова не йде про забезпечення кожного працівника житлом, значні за розміром

поточні премії, оплату витрат на відпочинок тощо, але витрачання прибутків за такими

напрямками в розумних межах, у тому числі і на стимулювання персоналу підприємств,

у багатьох країнах вважають економічно

доцільним і престижним.

Світова практика виробила і успішно застосовує різноманітні форми

стимулювання персоналу та управлінських кадрів за рахунок доходів фірм і корпорацій.

Так, вищі управлінські кадри в багатьох країнах стимулюють шляхом розподілу акцій

299

(право придбання – опціон) між членами директорату фірми, відрахувань від прибутків

– тантьєм – та заробітною платою – прибутком – і навіть винагородою за присутність на

засіданнях тощо. Персонал фірм заохочують як шляхом “участі в прибутках компанії”,

так і шляхом використання коштів фонду матеріального заохочення: придбання

облігацій або розміщення коштів на поточних рахунках; спрямування коштів у спільні

інвестиційні фонди без і з програмами збереження; придбання акцій компанії.

4. Формування резерву для виплати дивідендів (ВАТ). Важливим напрямком

використання прибутку є формування резерву на виплату дивідендів. Дивідендна

політика товариства – серйозний важіль підвищення ефективності його діяльності.

Матеріальний інтерес засновників (власників) тісно пов’язаний з ідеологією

товариства, пошуками оптимальних напрямків діяльності, що стабілізували і

збільшували б доходи товариства.

Відомо, що за згодою акціонерів фірми може створюватися резерв стабілізації

дивідендів, тобто вилучається частина прибутку, спрямована на виплату дивідендів,

якщо вона перевищує середню норму останньої за попередні 2 – 3 роки. Основним

мотивом формування такого резерву є відмова акціонерів

від разової вигоди для

стабільності в отриманні дивідендів у майбутньому.

Частина прибутку після сплати

податків, формування резервного фонду і

виплати дивідендів (для акціонерних товариств) перебуває у вигляді нерозподіленого

прибутку. У світовій практиці нерозподіленому прибуткові, що залишається в

розпорядженні підприємства, приділяють велику увагу, бо його можна використовувати

для поповнення капіталу шляхом формування запасного і додаткового капіталу, резерву

стабілізації дивідендів. Таке самофінансування є важливим для національного бізнесу і

тому, що відповідно до нових національних стандартів обліку і звітності

нерозподілений прибуток теж став складовою капіталу підприємства (товариства). До

того ж подібне поповнення капіталу не потребує законодавчої регламентації.

5. Фінансовий резерв, що формується у розмірах, рекомендованих чинним

законодавством.

Одним із джерел самофінансування і погашення витрат, пов’язаних із

кон’юнктурними зрушеннями, є фінансовий резерв, у який акціонерні товариства

здійснюють відрахування з чистого прибутку. Створений резервний фонд дозволяють

приєднувати до акціонерного капіталу. На приєднану суму акціонерам видають

безплатні акції за номінальною вартістю. Після приєднання суми резервного фонду до

акціонерного капіталу процес нагромадження резерву починається спочатку.

Варто зазначити, що на процес розподілу і використання чистого прибутку

підприємств (товариств) до певної міри впливає держава шляхом надання “прихованих

субсидій” – податкових пільг, а в окремих випадках вона вдається до моральних

стимулів. Перш за все, це стосується спрямування прибутку підприємствами на

утримання об’єктів соціальної інфраструктури і фінансування благодійних заходів. Так,

звільняючи прибуток, витрачений за цими напрямками, від оподаткування, держава

ставить собі за мету запобігти руйнуванню створених підприємствами об’єктів

соціальної інфраструктури, а також скоротити видатки з бюджету на утримання

об’єктів та інституцій, пов’язаних із соціальним захистом населення, реалізацією

науково-освітніх програм, охороною і збереженням культурної спадщини та ін.

1. 19. Аналіз рентабельності продукції

Не потрібно вважати, що загальновживаний у нас показник рентабельності як

співвідношення між прибутком і собівартістю – єдиний. Це далеко не так. Визначати

рентабельність за такою формулою нас зобов’язують органи статистики, адже для

статистичного аналізу цей важливий показник діяльності має бути порівнюваним для

різних підприємств.

300

Формула

тьСобівартіс

Прибуток

корисна тим, що дає змогу визначити відносну

величину прибутку, одержаного на кожну гривню, витрачену (точніше, вкладену) у

виробництво кінцевого продукту. Так визначають рентабельність (прибутковість)

завданих витрат.

Проте одного лише показника рентабельності витрат буде замало для аналізу,

результатами якого користуються керівники або інвестори (замовники, акціонери).

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність)

прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво,

реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При

визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з

чинниками, що мають найзначніший вплив на його отримання. Безумовно, одним з

таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина

прибутку який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією завданих витрат.

Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид

статутної діяльності) можна лише за умови наявності коштів для здійснення цих витрат.

Ці кошти, вкладені у бізнес, називають інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з

інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних

інвестицій, аніж рентабельність

завданих підприємству витрат.

Слід зазначити, що слова “інвестиція” і “вкладення” – синоніми. Тому

собівартість готової продукції – це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у

вже виготовлену ним продукцію, а власний капітал підприємства –вкладення

(інвестиції) у діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої

кошти в підприємство, а підприємство, у свою чергу, як самостійна субстанція інвестує

як ці, так й інші фінансові ресурси у продукт своєї діяльності.

Якщо до цього часу серед показників рентабельності найвідомішим був згаданий

вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді

навіть реалізований кінцевий продукт, то сьогодні дедалі більшого значення набуває

показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність

підприємства взагалі.

Справа у тому, що перший з цих показників, як би він не задовольняв керівника,

не може дати уявлення про ефективність використання капіталу. Адже значна його

частина залишилася за межами витрат на реалізовану продукцію: у товарах, запасах,

коштах і дебіторах. Вище вже згадувалося, що мати великі залишки за цими статтями

невигідно. Розмір оборотного (робочого) капіталу не має бути ні великим, ні малим, він

має бути оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або

реалізовану) продукцію і при цьому мати вельми низьку рентабельність власного

капіталу, через те що значна його частина не працює, а здебільшого пролежує на

складах або надто довго кредитує покупців.

Інвестора мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані

підприємством у виготовлення того чи іншого продукту, він хоче знати, скільки

прибутку приносять його власні вкладення у бізнес. У зв’язку з такою постановкою

питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності.

Прибуток на власний (акціонерний) капітал

Це показник рентабельності будь-яких інвестицій – як підприємства в цілому, так

і окремої інвестиції конкретного суб’єкта, наприклад засновника. Можна ним

користуватися також для оцінювання рентабельності однієї окремої угоди:

капіталвласнийсередній

прибутокваловий

вапідприємсткапітал

власнийна

риб

ток