ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011
ТАБЛИЦЯ 7.1 – СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРА-
ЇНИ З ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ
Підрозділ
Служби
Функціональні обов’язки
Централь-
ний орган
- Програмне, методичне, правове, нормативне забезпечення
- Наукова, просвітницька, виховна, кваліфікаційна діяльність
- Формування Національної програми з охорони земель і законодав-
чих актів для Верховної Ради
- Організаційне і методичне забезпечення, координація і зведений
аналіз результатів моніторингу
- Фінансова діяльність
- Видавнича діяльність
- Ліцензування і сертифікація
- Міжнародна діяльність
Регіональ-
центри
- Ведення моніторингу земель області (польові експедиційні і каме-
ральні аналітичні роботи), опрацювання матеріалів, оцінка стану зе-
мель, підготовка пропозицій до обласної ради
- Розробка і реалізація проектів з охорони земель
- Організаційна і методична підтримка районних інспекторів
Місцеві
(районні)
групи
- Систематичний контроль якості землекористування, змін родючості
ґрунтів, технологій вирощування культур, складів для зберігання аг-
рохімікатів, підготовка вказівок, ведення протоколів порушень
- Просвітницька і виховна робота з землекористувачами
- Консультативна діяльність (допомога у розробці планів з підвищен-
ня родючості і охорони ґрунтів для землекористувачів)
- Контроль виконання планів
- Участь у створенні зразків екологобезпечних і ефективно функціо-
нуючих територій (демонстраційні поля ґрунтоохоронних технологій)
Основне призначення Служби – збереження, відтворення
і охорона родючості ґрунтів. Служба виступає як державний
замовник регіональних, обласних і інших проектів зі збере-
ження, відтворення і охорони родючості ґрунтів. Проекти фі-
нансуються з державного і місцевих бюджетів, що формують-
ся за рахунок закону про плату за землю і інших джерел. Для
відбирання проектів Служба створює центральну й обласні
науково-методичні ради, а для їх виконання залучає відповід-
ні організації незалежно від форми власності.
Зважаючи на те, що вже сьогодні Служба має майже всю
наявну в країні інформацію про стан родючості ґрунтів, а у
подальшому може стати єдиним і унікальним центром зосе-
редження такої інформації, доцільно активно залучати Служ-
бу до усіх земельних трансформацій (якісної, бонітетної і
грошової оцінки, визначення справедливого оподаткування і
орендних платежів, експертизи, обґрунтування зміни катего-
рії, виведення з ріллі, ренатуралізації тощо).
Бажано також позначити у положенні роль Служби у про-
світницько-виховній ґрунтоохоронній роботі (щорічне видання
бюлетеню про стан ґрунтів, створення постійно оновлюваного
веб-сайту, підтримання науково-публіцистичної діяльності,
активна співпраця з громадськими екологічними і ґрунтоохо-
ронними товариствами, методична допомога тощо). Україна
підписала відповідні міжнародні конвенції з цього приводу,
але реально на ґрунтоохоронні рухи не впливає. В умовах,
коли переважна частка ґрунтів перейшла у приватну влас-
ність, іншого шляху немає.
ВИСНОВКИ
Процеси змін форм господарювання і власності на землю,
що в останні роки стали основним змістом перетворень в аг-
рарному секторі України, на жаль, негативно позначилися на
родючості ґрунтів, яка залишилася поза увагою і влади, і сіль-
госптоваровиробників. Призупинено дію попередніх програм
підвищення родючості ґрунтів, різко зменшено внесення в
ґрунт органічних і мінеральних добрив, хімічних меліорантів.
Надмірне розширення площі ріллі, у тому числі на схило-
вих, малопродуктивних, деградованих і заплавних землях,
допущене у минулі роки, призвело до порушення екологічно
збалансованого співвідношення сільськогосподарських угідь,
лісів та водойм, що негативно позначилося на стійкості агро-
ландшафтів і зумовило несприятливі наслідки техногенного
навантаження на екосферу.
Найбільш істотним чинником зниження продуктивності
ґрунтів і зростання деградації агроландшафтів є водна ерозія
ґрунтів. Щороку від ерозії втрачаються мільйони тонн ґрунту,
у тому числі рухомих форм азоту, фосфору і калію. Втрати
продукції землеробства від ерозії перевищують 9-12 млн.тонн
зернових одиниць щороку.
За даними Держкомзему України, загальна площа сільсь-
когосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної
ерозії, становить 13,3 млн.га (32%), у тому числі 10,6 млн.га
орних земель. У складі еродованих земель налічується 4,5
млн.га із середньо- та сильнозмитими ґрунтами, у тому числі
68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт.
Досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного роз-
миву та яроутворення. Площа ярів становить 140,3 тис. га, а
їх кількість перевищує 500 тис. Окремі яружно-балкові систе-
ми мають інтенсивність ерозії, що перевищує середні показ-
ники у 10-20 разів. Вітровій ерозії систематично піддається
понад 6 млн.га земель, а в роки з пиловими бурями – до 20
млн.га.
На якості земельних ресурсів відбиваються також і інші
негативні чинники (засоленість, солонцюватість, перезволо-
женість, надмірна аридність, дуже подібна до опустелювання,
тощо).
Зокрема, середньо- і сильносолонцюваті ґрунти займають
0,5 млн.га сільськогосподарських угідь, а засолені – 1,7
млн.га (4,1%). Крім того, 1,9 млн.га сільськогосподарських
угідь займають перезволожені, 1,8 млн.га – заболочені і 0,6
млн.га – кам’янисті ґрунти. Ґрунти з підвищеною кислотністю
становлять більше 8 млн.га сільськогосподарських угідь, з
яких на середньо- і сильнокислі припадає 4,4 млн.га.
Інтенсивне сільськогосподарське використання земель
призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущі-
льнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої
структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма
екологічними наслідками, що звідси випливають.
Останнім часом посилилися процеси деградації ґрунтово-
го покриву, які зумовлені техногенним забрудненням. Найбі-
льшу небезпеку для навколишнього природного середовища
становить забруднення ґрунтів радіонуклідами, важкими ме-
талами, збудниками хвороб.
В Україні протягом останніх років домінувала незбалансо-
вана дефіцитна система землеробства. Як наслідок, протягом
останніх 20 років ґрунти України втратили 0,5% гумусу (за да-
ними Центрдержродючості) і далі продовжується його змен-
шення. Невеликі дози внесення гною і туків не забезпечують
відтворення родючості ґрунтів. Врожаї останніх років – здебі-
льшого результат вичерпування винятково природної родю-
чості ґрунту, результат збіднення потенційної її частини. Збе-
рігати і надалі такий підхід до родючості неприпустимо, бо це
призведе до подальшого загострення проблеми.
За результатами останнього агрохімічного обстеження,
ґрунти України мають, в основному, середній і підвищений
вміст гумусу. У порівнянні з даними попереднього туру агро-
хімічної паспортизації (1996-2000 рр.) середньозважений по-
казник вмісту гумусу в ґрунтах знизився на 0,04%, а найбільші
втрати в зоні Полісся становлять 0,05%. Низький і дуже низь-
кий вміст гумусу мають ґрунти піщаного і супіщаного грануло-
метричного складу, які розповсюджені переважно в зоні По-
лісся. Особливо їх багато у Волинській (82%), Житомирській
(60,7%), Чернігівській (42,1%) і Рівненській (40,5%) областях.
Великі площі з низьким вмістом гумусу є також у Львівській,
Чернівецькій, Донецькій, Закарпатській та Київській областях.
Ці ґрунти потребують першочергового застосування органіч-
них добрив і меліорантів, збільшення посівних площ багаторі-
чних трав та сидератів.
Фосфатний режим ґрунтів України, в основному, не сприя-
тливий для одержання високих і стійких врожаїв. Орні землі
потребують внесення органічних і мінеральних добрив для
покращення фосфатного режиму ґрунту, бо дефіцит цього
елементу спостерігається у ґрунтах усіх ґрунтово-кліматичних
зон.
Забезпеченість ґрунтів України калієм значно краща, ніж
фосфором. Площі орних земель з низьким і середнім вмістом
обмінного калію складають 33,8%. Переважно це ґрунти пі-
щаного та супіщаного гранулометричного складу. У першу
чергу покращення калійного режиму потребують дерново-
підзолисті ґрунти Полісся і опідзолені ґрунти Лісостепу. Ґрун-
ти південної частини Лісостепу і практично всі ґрунти Степу
характеризуються підвищеним та високим вмістом обмінного
калію. Проте, дані агрохімічного обстеження свідчать, що
площі з низьким і середнім вмістом рухомого фосфору та об-
мінного калію у ґрунтах збільшуються, а площі ґрунтів з під-
вищеним та високим вмістом фосфору та калію зменшують-
ся.
Згідно з матеріалами агрохімічної паспортизації земель
сільськогосподарського призначення 3,7 млн.га потребують
першочергового вапнування і 4,1 млн.га – підтримуючого.
Таким чином, у структурі земельного фонду України значні
площі займають ґрунти з незадовільними властивостями (де-