Реферат - История Украины (на укр.яз)

Подождите немного. Документ загружается.

таких розділів: "Про край" (ст.f1–6); "Про крайове представництво взагалі"

(ст.f7–9); "Склад крайового представництва" (ст.f10–55); "Компетенція

крайового представництва" (ст.f56–81); "Кінцеві постанови" (ст.f82).

Крайова конституція для Галичини, порушуючи єдність краю, ділила

його на три округи (Краківський, Львівський і Станіславський), тобто суто

польський, змішаний польсько-український і суто український. Начальником

крайової адміністрації був намісник, якому підпорядковувалися призначені

сеймовими куріями президенти округів.

Поділ Галичини на три округи був невдалою спробою вирішення

національних суперечностей у Галичині, де поляки становили 45,9f%

населення, українці – 45,4f%, євреї – 7,1f% та інші – 1,6f%. Тому аж ніяк не

можна погодитися із твердженням відомого польського історика права

професора Львівського університету О.fБальцера, що встановленням трьох

окремих округів штучно порушувався органічний зв’язок окремих складових

частин Галичини, а тим самим применшувалося значення краю як цілості в

державному організмі. Таку ж позицію займали польські правлячі кола, які

заперечували український характер Східної Галичини і виступали тоді і

пізніше проти будь-яких культурних і політичних домагань галицьких

українців.

Крайове представництво за конституцією повинно було складатися з

трьох сеймових курій: Львівська – 50 депутатів, Краківська – 58 депутатів,

Станіславська – 42 депутати. Депутати обиралися прямими виборами на

строк шість років при наявності майнового цензу. Пасивне виборче право

надавалося з 30-річного віку. Згідно зі ст.f24 Конституції сеймові курії

щорічно скликалися імператором у листопаді, тривалістю чотири тижні.

Імператорові належало право розпуску курій. Кожна сеймова курія

більшістю голосів обирала голову (офіційно він йменувався президентом) і

його заступника терміном на три роки. Компетенція курій зводилася

головним чином до питань господарського характеру, і їхні рішення

вимагали санкції імператора. Внаслідок цього вони одержували статус

крайового закону в справах, які перелічені в крайовій конституції (ст.f61).

Виконавчим органом усіх трьох курій був спільний Крайовий виділ

(комітет) у складі 15 членів, обраних порівну куріями. Члени комітету

зобов’язані були проживати у Львові і з свого середовища обирали голову.

Спільним законодавчим органом усіх трьох округів Галичини був

Центральний виділ у складі 33 членів (15 членів Крайового виділу і по шість

депутатів від кожної курії). Компетенція Центрального виділу зводилася до

розгляду питань, які конституція вважала спільними для всього краю.

Намісник краю, а також президенти округів і призначені ними комісари

контролювали діяльність сеймових курій і Центрального виділу, беручи в

обов’язковому порядку участь у їх засіданнях (ст.f35).

З метою введення в дію крайової конституції для Галичини міністр

внутрішніх справ Австрії О.fБах 8fжовтня 1850fр. видав розпорядження про

поділ трьох округів Галичини на повіти. Львівський округ поділено на 19,

Краківський – на 26; Станіславський – на 18 повітів.

Одночасно з крайовою конституцією для Галичини було опубліковано

обширну крайову виборчу ординацію (86 статей), яка детально регулювала

порядок утворення виборчих округів, складення списків виборців, порядок

голосування і підрахунку голосів, видання посвідчення про обрання і

перевірку повноважень депутатів, причому основну роль у всіх цих питаннях

відігравав намісник.

Видана в березні 1849fр. загальнодержавна і крайова конституція для

Галичини 1850fр. так і не були введені в дію. Пізніше патентом від 31fгрудня

1851fр. вони були і формально скасовані. Австрія знову перетворилася в

самодержавну монархію, в якій і мови не могло бути про автономію окремих

народів. І тільки пізніше, наприкінці 60-хfрр. XIXfст., ставши двоцентровою

(дуалістичною) державою, Австрія вступила поступово на шлях буржуазного

конституціоналізму. Однак і тут державна влада перебувала в руках

земельної аристократії, а пригнічення окремих народів, зокрема

слов’янських, продовжувалося аж до розпаду імперії Габсбургів у 1918fр.

Використана література:

1. Історія держави і права України. В 2-х книгах. – К., 2001.

2. Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України.- К, 2000.

3. Полонська-Василенко Н. Історія України, 1995. – С. 173.

4. Субтельний О. Історія України. – К., 2000.