Реферат - Культура України в другій половині ХІХ ст

Подождите немного. Документ загружается.

революціонер") і Лесі Українки. Разом з тим Лисенко - творець репертуару

української" оперної класики, зокрема - опер «Наталка-Полтавка» і «Тарас

Бульба», перших українських опер для дітей – «Коза-Дереза», «Пан Коцький»,

«Зима і весна». Композитора постійно переслідували царські власті - за його

послідовну і невідступну діяльність у галузі розвитку української національної

музичної культури та за активну участь в українському національному русі.

Постійні творчі зв'язки підтримував Лисенко з великими діячами російської

музичної класики Модестом Мусоргським, Петром Чайковським, Михайлом

Римським-Корсаковим, які й самі охоче працювали, розроблюючи український

музичний фольклор: Мусоргський - в опері «Сорочииський ярмарок»,

Чайковський - в операх «Черевички» і «Мазепа», Римський-Корсаков - в операх

«Майська ніч» і «Ніч перед Різдвом». Петро Чайковський, який до самої смерті

впродовж двадцяти років щорічно відвідував Україну і подовгу жив тут (за

своїми предками він з повним правом міг вважати її своєю батьківщиною),

захоплено висловлювався: «Бувають щасливо обдаровані натури і бувають

також щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант. Це

українці.»

На західноукраїнських землях на ниві музичної творчості плідно працювали

М.Вербицький, І.Лавровський, В. Матюк, А.Вахнянин, Д.Січинський та ін.. у 1862

р. на слова Чубинського композитор Вербицький написав національний гімн «Ще

не вмерла Україна».

Зростає вплив народної пісні на розвиток свідомості, актуально звучать

старовинні пісні про народні повстання і перемоги над загарбниками,

з'являються твори про сучасні події, думи на історичну Тематику, революційні,

ліричні, пролетарські пісні (зокрема, популярні "Сльозами злита Україна", "Не

пора, не пора"); поширюються обробки старих народних героїчних або

Сарбей В.Г. Історія України (ХІХ – поч.. ХХ ст.): [Пробний підручник для 9

класу] – К.: Генеза, 1994. – С. 151

Бойко О. Д. Історія України: Навч. Посібник. 3-тє вид., вип., доп. – К.:

Академвидав, 2007. – С. 278

жартівливих та сатиричних пісень. Згадаймо хоча б " Гуман яром котиться"

або "Гей, не дивуйте, добрїї люди", "Реве та стогне люд голодний",

"Засвистали арештанти" та Ін. Було видано чимало збірок революційних

пісень.

Отже, українська музика в цей період розвивалася в тісному зв'язку з

життям народу, його боротьбою за соціальне й національне визволення. Своїм

корінням вона сягала невичерпних джерел народної творчості.

Образотворче мистецтво. Скульптура. Живопис. Архітектура.

У другій половині ХІХ ст. в українському образотворчому мистецтві

поширились принципи реалізму та народності. Їх утвердженню та посиленню

демократичних тенденцій у живописі сприяло виникнення у 1870 р. у

Петербурзі Товариства пересувних художніх виставок, до складу якого крім

блискучих живописців Росії (Перова, Васецова, Шишкіна та ін.), входили і

талановиті українські художники (Пимоненко, Мурашко, Костанді та ін..).

Український живопис цієї доби представлений різними жанрами.

Пореформена демократизація суспільства сприяла активному розвитку

побутового жанру, представниками якого були Л. Жемчужніков, І.Соколов,

К.Трутовський, М.Кузнєцов, Киріяк Костанді та ін.. Вони не тільки збагатили

цей жанр новою тематикою та сюжетами, а, передаючи глибину наростаючих

соціальних контрастів, надали йому більшого соціального звучання.

У пейзажному жанрі плідно працювали С.Світославський, Г.Світлицький,

І.Похитонов, Г.Ладиженський та ін.. «Шукачем сонця», майстром сонячного

пейзажу називали В.Орловського, автор неповторних своєю виразністю картин –

Бокань В. Польвий Л. Історія культури України. – К.:2002. – С. 131

«Сінокіс», «Жнива», «Хати в літній день». Цими творами художник заявив про

себе як витонченого майстра колориту та світлотіньових ефектів. Український

художник Сергій Васильківський створив близько 3500 картин і зарисовок

чудової природи України, героїчного минулого українського народу, його

повсякденного життя.

Його пензлю належать картини «Козацька левада»,

«Залишки віковічного лісу», «Ранок. Отара в степу», «Перед грозою» та інші. Ці

картини – не просто данина красі рідної природи. Їх непересічне значення

полягає не тільки у фантастичній віртуозності майстра-живописця, скільки в

глибині закодованого в них філософського змісту.

ЛіричністюY іY глибиноюY зображенняY вирізнялисяY картиниY КорнилаY

УстиновичаY «Батьківська Yпара», «ГуцулкаY біляY джерела», «ШевченкоY наY

заслані». ПереважноY портретнимY живописомY займавсяY ТеофілY

Копистянський, пейзажами - ТитY Романчик.

В архітектурі в XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського

бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом

міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з

урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення

зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція,

освітлення).

Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково

виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні

будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів,

окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили

відкритий характер.

У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму —

Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ),

Сарбей В.Г. Історія України (ХІХ – поч.. ХХ ст.): [Пробний підручник для 9

класу] – К.: Генеза, 1994. – С. 152

Бойко О. Д. Історія України: Навч. Посібник. 3-тє вид., вип., доп. – К.:

Академвидав, 2007. – С.278

Миколаїв, Одеса. В Одесі за проектом петербурзького архітектора Тома де

Томона в 1809 було споруджено оперний театр. Одночасно відбувалася

реконструкція старих міст Слобожанщини і Подніпров'я. Архітектурний стиль

Києва визначався відомим архітектором А. Меленським. За його проектом

споруджені пам'ятник на Честь повернення Києву Магдебургського права,

церква на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Поділ, який

постраждав від пожежі 1812 року. У 1837—1843 рр. за проектом В. Беретті

побудована будівля Київського університету. Упорядковуються такі міста, як

Харків, Полтава.

У другій половині XIX століття стильова єдність класицизму руйнується.

Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються

нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву

«еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і

готику, і Ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі»

(головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка). Пошук все більшої

різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони

чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального

Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за

проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті. Участь у розписах собору В.

Васнецова, М. Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному

образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі

вважають прийнятий в 1903 році проект будівлі Полтавського земства

архітектора В. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник

Васильківський.

Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-

паркових ансамблів. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри

створили видатні шедеври архітектурного зодчества: палац Розумовського у

Батурині в живописній місцевості над Сеймом, палац Галаґана в Сокирницях на

Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин, парк

«Олександрія» на березі Росі в Білій Церкві, знаменита «Софіївка» в Умані, де

руками кріпаків, без використання якої-небудь техніки були насипані гори,

викопані ставки.

Шедевром монументальної скульптури другої половини ХГХ ст. в Україні по праву стан

відкритий 1888 р. у Києві пам'ятник Богдану Хмельницькому (автор - М.Микешин).

Пов'язане з розпитком капіталізму зростання міст, промислових підприємств, тор-

говельних і навчальних закладів висунуло нові вимоги до архітектури. Тим більше, що

з'явилися нові будівельні матеріали (бетон і залізобетон), металеві конструкції колон і

перекриттів тощо. Найвизначніших успіхів архітектурне мистецтво досягло у

спорудженних в кінці XIX ст. будинках оперних театрів в Одесі (арх. Ф.Фельнер і

Г.Гельмер), Києві (арх. В.Шредер) І Львові (арх. З.Горголевський).

Отже, долаючи нелегкі перешкоди на своєму шляху, українська культура в усіх її галузях

продовжувала і в другій половині XIX ст. свій прогресивний розвиток, її країні надбання

демонстрували перед усім світом невичерпну талановитість українського народу та його

видатних синів і дочок.

http://uk.wikipedia.org/wiki/ Українська_культура_ХІХ_століття)

Сарбей В.Г. Історія України (ХІХ – поч.. ХХ ст.): [Пробний підручник для 9

класу] – К.: Генеза, 1994. – С. 152

Висновки

Отже, українська культура в другій половині ХІХ ст. розвивалась в

умовах розгортання буржуазних реформ, територіальної роз’єднаності

українських земель, завершення формування української нації, ускладнення

соціальної структури, політизації суспільного життя, посилення тиску

державних структур. Всі ці та інші чинники залишили помітний відбиток у

культурній сфері цієї доби, зумовивши появу та розгортання суперечливих

тенденцій та явищ. Певні позитивні зрушення відбулися у галузі освіти

(збільшилася кількість навчальних закладів, освіта набула більш світського

характеру, створилася єдина система освіти тощо). Проте відсоток

неписьменного населення в українських землях залишався ще досить високим, до

того ж надто відчутними в освітній галузі були асиміляційні процеси —

русифікація, полонізація, румунізація тощо.

У сфері науки позитивні зрушення йдуть по лінії концентрації

інтелектуального потенціалу в наукових центрах і товариствах, координації

досліджень, ефективного обміну інформацією, що дало можливість вченим, які

працювали в Україні у багатьох галузях науки, досягти світового рівня.

Розвиток літератури характеризується різноманітністю художніх

напрямів, індивідуальних стилів письменства, появою нових тем і

проблематики, демократизацією та гуманізацією літературного процесу,

ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості. В

українському театрі цієї доби уживаються тенденції побутовізму, романтизму,

сентименталізму, реалізму тощо. Формується школа режисури та акторської

гри, виникають театральні аматорські колективи, з'являються високохудожні

драматичні твори. У музиці та живописі стверджуються принципи реалізму та

народності, а в архітектурі набуває поширення еклектизм. Загалом розвиток

української культури в другій половині XIX ст. став логічним продовженням

духовних пошуків народу попередньої доби, спробою врахувати здобутки

світового досвіду, своєрідною предтечею культурного оновлення XX ст.

Бойко О. Д. Історія України: Навч. Посібник. 3-тє вид., вип., доп. – К.:

Академвидав, 2007. – С. 379

Список використаної літератури

1. Бокань В. Польвий Л. Історія культури України. – К.:2002.–256 с.

2. Бойко О. Д. Історія України: Навч. Посібник. 3-тє вид., вип., доп. – К.:

Академвидав, 2007. – 688 с. (Альма-матер)

3. Гусак С.В. Історія України. Всесвітня історія ХХ-ХХІ століть. Довідник

старшокласника та абітурієнта. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 368 с.

4. Матях В. М. Біля витоків „Киевской старины” (До 110-річчя виходу

першого номера журналу) Укр. іст. журн. – 1992. – № 1. – С. 142 – 150.

5. Сарбей В.Г. Історія України (ХІХ – поч.. ХХ ст.): [Пробний підручник для

9 класу] – К.: Генеза, 1994. – 224 с.

6. Субтельний Орест. Україна: історія /Пер. з англ.. Ю.І. Шевчука. – К.:

Либідь, 1993

7. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семенко В.І. Історія України:

Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «ШКОЛА»,

2008. – 608 с.