Решетило В.П. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

231

соціальній та інших сферах;

- участь у розробленні проектів Державного бюджету України та Державної

програми економічного й соціального розвитку України;

- формування та реалізація політики у сфері виконання робіт і поставок

продукції для задоволення державних потреб;

- розроблення цільових програм розвитку відповідної галузі;

- внесення пропозицій про зміну умов оподаткування, одержання пільгових

кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств;

- формування та реалізація інвестиційної політики;

- розроблення фінансово-економічних та інших нормативів і механізмів їх

впровадження, затвердження галузевих стандартів;

- вживання заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної

діяльності;

- видача спеціальних дозволів (ліцензій) на проведення окремих видів

підприємницької діяльності;

- участь у підготовці міжнародних договорів України.

До основних функцій місцевих державних адміністрацій стосовно

регулювання економічних відносин і соціально-економічного розвитку регіонів

належать: розроблення прогнозів і програм соціально-економічного розвитку

регіону; бюджетна діяльність; забезпечення функціонування об’єктів

комунальної власності; забезпечення раціонального використання землі,

природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища;

упорядкування та стимулювання діяльності малого та середнього бізнесу;

соціальний захист і розв’язання проблем зайнятості населення і т.д.

Існують ще такі суб’єкти державного регулювання економіки:

1. Національний банк України.

2. Функціональні та галузеві міністерства.

3. Органи судової влади (господарський суд України, арбітражні суди тощо).

4. Ради експертів при місцевих органах влади.

5. Спеціальні органи (наприклад, Антимонопольний комітет України,

232

Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, тощо).

Відповідно ті проблеми, що не можуть бути вирішені суто за рахунок дії

механізмів ринкового самоврядування, делегуються суспільством державним

органам влади, що мають ієрархію і виконують специфічні функції для

забезпечення стабільного стану національної економіки та суспільства загалом.

У процесі своєї діяльності, незважаючи на диференційованість виконуваних

ними функцій, їх роль визначається напрямком загальнодержавної стратегії

розвитку й сукупними загальнодержавними цілями економічного регулювання.

Державне регулювання економікою, розробка і впровадження загальної

стратегії розвитку національної економіки України пройшли ряд етапів. Проте,

незважаючи на ряд позитивних зрушень, на сьогоднішній день державне

регулювання економікою в Україні має системні вади:

- недостатність і обмеженість об’єктивної інформації, а, отже,

неможливість прийняття обґрунтованих рішень управління;

- нездатність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на

її дії, що може спричинити негативні побічні наслідки;

- недосконалість політичного процесу, яка проявляється у застосуванні

державними органами влади неадекватних методів регулювання під

впливом виборців, груп спеціальних інтересів, маніпуляцій тощо;

- обмеженість контролю над державним апаратом, а, отже,

бюрократизація процесу управління.

Не можна сказати, що ці проблеми не постають перед

постіндустріальними країнами, проте їх гострота в Україні є більшою внаслідок

продовження активних соціально-економічних трансформацій та затяжної

політичної кризи.

Протягом останнього часу постійно ведуться наукові розробки й

здійснюються практичні заходи щодо подолання вищезгаданих вад. Однак при

цьому більшість проблем залишаються невирішеними. Тому на сьогоднішній

день серед основних заходів, які мають бути здійснені в найближчому

майбутньому, слід назвати наступні:

233

- відновлення керованості державного сектора економіки;

- формування відповідної структури промисловості та агропромислового

комплексу;

- формування структури національного виробництва із наданням особливої

переваги наукомістким галузям;

- розвиток власного виробництва за умов сприяння держави на основі

інтеграції таких складових частин як: освіта й наука, виробництво,

банківська система;

- надання пріоритету окремим напрямкам розвитку економіки, серед яких

легка, хімічна й фармацевтична промисловість; агропромисловий комплекс

і харчова промисловість; сільськогосподарське машинобудування;

енергетика та енергетичне машинобудування; космічна техніка і зв’язок;

транспортні засоби та системи управління і навігації; виробництво товарів

широкого вжитку; виробництво медичної апаратури та інструментів, та

деякі інші.

Окрім того, існують питання, які мають постійно бути об’єктом

державного регулювання незалежно від умов внутрішнього та зовнішнього

середовища, за будь-яких обставин, незважаючи на досягнутий рівень

економічного розвитку. Постійна увага й своєчасне вирішення цих питань є

передумовою стабільного розвитку національної економіки. До них

відносяться:

- капіталізація національної економіки та її зростання;

- регулювання грошового обігу та протидія інфляційним процесам;

- конкурентоспроможність національної економіки та її ефективна

структура;

- зайнятість, регулювання ринку праці та запобігання безробіттю та

деінтелектуалізації, кадрова політика;

- нарощування потенціалу регіональних ринків;

- інноваційний розвиток та пошук резервів збільшення внутрішніх

інвестицій;

234

- стан платіжного балансу та покращення його структури;

- збільшення експортного потенціалу держави.

Здійснення усіх запропонованих заходів у повному обсязі допоможе

зробити систему державного управління економікою більш ефективною, дасть

можливість вивести національну економіку України на досить якісний рівень

економічного й соціального розвитку, посісти належне місце у світовому

співтоваристві.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Основні поняття: державне управління економікою; суверенітет; функції

держави; методи державного регулювання; прямі й непрямі методи ДРЕ;

функціональна економічна система (ФЕС); суб’єкти ДРЕ.

Контрольні запитання:

1. Визначить суть державного управління економікою.

2. Як відносяться між собою поняття «державне регулювання економіки» і

«державна економічна політика»?

3. Які основні суб’єкти й об’єкти державного регулювання економіки?

4. В яких випадках може бути виправдано державне втручання в економіку?

5. Які головні функції ДРЕ?

6. Назвіть основні інструменти державного регулювання.

7. Чим обумовлюється вибір державою моделі регулювання економіки?

8. У чому полягає специфіка сучасної системи державного регулювання

економіки України?

9. Що таке суверенітет держави?

10. У чому полягає універсальність влади?

Тести для самоперевірки:

1. Державне регулювання ринкової економіки визначається

необхідністю:

Зміцнення обороноздатності країни.

Протекціонізму відносно олігархічного капіталу.

235

Загальнодержавного планування.

Всі відповіді правильні.

2. До прямих адміністративних методів державного регулювання

економіки відносяться:

Бюджетно-податкова політика.

Антимонопольне регулювання.

Індикативне планування.

Всі відповіді неправильні.

3. Американська модель державного регулювання економікою

полягає в тому, що:

А. Державне регулювання зводиться до використання правових та

опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних.

Б. Відбувається активне втручання держави у процес розподілу та

перерозподілу доходів з метою створення сильної системи соціального захисту

населення.

В. Має місце система взаємодії державних органів і корпорацій,

спрямована на досягнення стратегічних цілей в економіці.

Г. Правильної відповіді немає.

4. Державне регулювання потрібне за таких обставин:

А. У разі природної монополії.

Б. Коли у процесі виробництва або споживання товарів з’являються

недоліки в ціновій системі.

В. У разі ринкової монополії.

Г. Всі відповіді правильні.

5. Яку з перерахованих функцій не виконує держава:

А. Міжнародна.

Б. Світоглядна.

В. Соціальна.

Г. Економічна.

236

6. Політична функція держави полягає в:

А. Забезпеченні на всій території країни прав і свобод кожної людини і

громадянина.

Б. Підтримуванні свободи, суверенітету й історичного існування народів

конкретної країни в рамках світового співтовариства.

В. Забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, у створенні умов для

спокійного та гармонійного його розвитку.

Г. Створенні передумов, необхідних для ефективної економічної

діяльності суспільства.

7. До основних функцій органів виконавчої влади в Україні можна

віднести:

А. Формування і реалізація інвестиційної політики.

Б. Формування і реалізація політики у сфері виконання робіт і поставок

продукції для задоволення державних потреб.

В. Розроблення фінансово-економічних та інших нормативів і механізмів

їх впровадження, затвердження галузевих стандартів.

Г. Усі відповіді правильні.

8. Президент України здійснює такі функції у сфері державного

управління:

А. Формує стратегію соціально-економічного розвитку країни.

Б. Вносить пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання

пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації

підприємств.

В. Видає спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів

підприємницької діяльності.

Г. Правильної відповіді немає.

9. На сучасному етапі розвитку національної економіки України

доцільно надавати особливу увагу розвиткові таких галузей:

А. Енергетика й енергетичне машинобудування.

Б. Агропромисловий комплекс і харчова промисловість.

237

В. Видобувна промисловість.

Г. Правильними є відповіді А та Б.

10. Держава має постійно дбати про наступні заходи:

А. Зменшення долі тіньового сектору в національній економіці.

Б. Інноваційний розвиток та пошук резервів збільшення внутрішніх

інвестицій.

В. Збільшення експортного потенціалу держави.

Г. Усі відповіді правильні.

238

Розділ 9. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС НАЦІОНАЛЬНОЇ

ЕКОНОМІКИ І ЙОГО СТРУКТУРА

9.1. Господарський комплекс національної економіки: основи формування

та особливості структури.

9.2. Промисловий комплекс та його особливості в Україні.

9.3. Будівельний комплекс та його особливості в Україні

9.4. Транспортний комплекс і зв’язок у господарському комплексі

України.

9.5. Аграрний комплекс національної економіки.

9.6. Соціальний комплекс України і його інфраструктура

Навчальний тренінг

9.1. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ:

ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ

Загальну конструкцію господарського комплексу національної економіки,

її позитивні й негативні особливості характеризують за складом та

співвідношенням основних сфер, галузей і видів господарської діяльності, за

співвідношенням господарських об’єктів різних видів, їх системних інтеграцій

та за співвідношенням суб’єктів господарювання, форм власності на засоби

виробництва тощо.

Галузева структура господарства безпосередньо відбиває процес

суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між

окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і

зв’язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона

служить цілям управління економікою. У промисловості виділяють 280 галузей

і більше 500 окремих видів виробництва, класифікація яких полягає у

групуванні підприємств за галузями з метою забезпечення наукового аналізу

міжгалузевих зв’язків і пропорцій та зіставлення показників під час аналізу

економічної ефективності виробництва і зростання продуктивності праці.

Господарський комплекс країни також ділять на дві сфери господарства –

239

виробничу (галузі, в яких результат праці втілений у матеріальні блага) і сферу

послуг (галузі виробництва послуг населенню чи суспільству в цілому). Термін

«галузь» національної економіки вживають переважно в трьох значеннях:

- на макроекономічному рівні для позначення великих сфер матеріального

виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт,

будівництво і т.д.);

- для позначення великих складових частин (добувна, паливна,

машинобудівна, хімічна і т.д.);

- для позначення більш дрібних складових частин (нафтова, вугільна в складі

паливної промисловості).

Поняття «галузь» вживають і для позначення великих структурних

частин, виділених на основі суспільного поділу праці, особливо в межах

промисловості й сільського господарства.

У процесі становлення постіндустріального суспільства поряд з

галузевою класифікацією господарства виділяють і досліджують міжгалузеві

комплекси, які утворюють своєрідний напрям вертикальної, галузевої (більш

точно надгалузевої) систематики продуктивних сил регіону.

Процес формування міжгалузевих комплексів – це об’єктивна

закономірність розвитку продуктивних сил. Міжгалузевий комплекс – це

сукупність видів діяльності, здійснюваних у певному місці й об’єднаних у

певну групу (підсистему) тісними виробничими комерційними та іншими

зв’язками.

Міжгалузеві комплекси формують як у виробництві, так і у сфері

обслуговування, а також в інфраструктурних галузях. У господарській практиці

традиційно виділяють такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний,

металургійний, хімічний, машинобудівний, лісопромисловий, будівельний,

агропромисловий, транспортний, соціальний, військово-промисловий.

Останнім часом цей перелік помітно зростає: рекреаційний,

морегосподарський, зовнішньоекономічний, комплекс природокористування,

інформаційний, управлінський та ін.

240

Слід зазначити, що більша частина таких міжгалузевих комплексів не має

відповідних управлінських структур чи органів і виконує функції методичного

інструменту для аналізу структури господарства.

За властивостями галузей до міжгалузевих можна віднести такі типи

відносин:

- наявність тісних виробничих, комерційних та інших зв’язків;

- вирішення актуальних економічних проблем;

- об’єднання ланок в єдину виробничо-технологічну систему;

- випуск взаємопов’язаної продукції;

- виконання певної функції в економічній системі;

- загальне управління.

За характером зв’язків між галузями вирізняють чотири типи

міжгалузевих комплексів. До міжгалузевих комплексів першого типу належать

галузі, підприємства яких пов’язані послідовною (або паралельною)

переробкою певного типу сировини, включаючи її видобування (вирощування).

До них належать агропромислові і рибопромислові, лісопромислові комплекси.

До міжгалузевих комплексів другого типу належать однорідні галузі,

зв’язки між підприємствами яких виникають на основі виробництва

взаємозамінюваної продукції. Наприклад, паливно-енергетичний комплекс,

транспортний тощо.

Міжгалузевий комплекс третього типу – це комплекси, що складаються

із сукупності кількох галузей, діяльність підприємств яких спрямована на

вирішення певної господарської або регіональної проблеми. Наприклад,

продовольчий, рекреаційний комплекси.

До четвертого типу належать програмні міжгалузеві комплекси –

комплекси галузей, зв’язки між підприємствами яких здійснюють, щоб досягти

певної мети, заданої їм економікою, соціальною, екологічною або науково-

технічною проблемами. До них відносять міжгалузеві комплекси перших трьох

видів, наприклад, продовольчий, паливно-енергетичний комплекс, формування

яких регулюється відповідно до певної програми.