Решетило В.П. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

241

Ядро міжгалузевого комплексу представлене галузями, підприємства

яких здійснюють його головні економічні й соціальні функції. Складовими ядра

можуть бути галузеві комплекси.

Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на

міждержавні, макроекономічні й територіальні.

Міжнародні міжгалузеві комплекси розвиваються на основі інтеграції

кількох господарський міжгалузевих комплексів різних країн.

Макроекономічні міжгалузеві комплекси складаються і функціонують як

міжгалузеві утворення у структурі всього господарства країни, розв’язуючи, як

правило, загальнодержавну економічну, соціальну, екологічну, політичну або

науково-технічну проблеми.

Міжгалузеві територіальні комплекси являють собою підсистеми

інтегральних територіально-господарських і в багатьох випадках відповідних їм

господарських комплексів (наприклад, АПК певної області є одночасно

елементом галузевої структури цієї області і підсистемою АПК країни).

Територіальні міжгалузеві комплекси поділяють на регіональні й

локальні. Серед регіональних виокремлюють республіканські, районні,

міжобласні й обласні комплекси, серед локальних – комплекси економічних

вузлів і центрів, адміністративних районів.

Таким чином, у класифікації міжгалузевих комплексів виділяють три

підходи: цільовий, технологічний, відтворювальний.

Господарський комплекс України виник на основі соціального та

економічного розвитку, міжнародного поділу праці й внутрішньодержавних

інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне

кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Господарський

комплекс України відзначається складною структурою: галузевою,

територіальною, функціональною та організаційною. Господарський комплекс

України включає 57 ТПК (територіально-промислових комплексів) і понад 300

різних промислових центрів.

242

9.2. ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В

УКРАЇНІ

Промисловий комплекс України – це складний комплекс з усіма

притаманними сучасній індустрії галузями, який налічує близько 300 галузей.

Він включає паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний,

лісопромисловий комплекси.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одержання,

передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних

ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і

електроенергетики.

Паливний комплекс є однією з найважливіших складових промисловості.

Паливний комплекс України являє собою сукупність галузей промисловості,

зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива, включаючи

нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну і торф’яну промисловості.

Основний вид палива в Україні – вугілля, видобуток якого здійснюється в

Донецькому, Львівсько-Волинському і Дніпровському вугільних басейнах.

Близько 90% усього вугілля, що добувається в Україні, припадає на Донецький

вугільний басейн.

У вугільній промисловості видобуток вугілля здійснюється у складних

гірсько-геологічних умовах. Для того щоб успішно протистояти впливу

природних чинників, великого значення набуває технічне переозброєння шахт.

Комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів, застосування

прогресивної технології, перехід на більш досконалі форми та методи

організації праці й виробництва повинні протидіяти негативному впливу

гірсько-геологічних умов на показники роботи галузі.

Електроенергетика є провідною складовою частини ПЕК, що забезпечує

електрифікацію країни на основі раціонального виробництва і розподілу

електроенергії. Електроенергетика має важливе значення для економіки країни,

що обумовлюється такими її перевагами, як відносна легкість передачі на

великі відстані, розподілі між споживачами, перетворенні в інші види енергії

243

(механічну, теплову, світлову, хімічну та ін.).

Україна має у своєму розпорядженні значні природні паливно-

енергетичні ресурси: вугілля, нафту, пальні гази, торф, сланці, дрова, уранові

руди, гідроенергію, внутрішнє тепло землі, вітрову і сонячну енергії, енергію

приливі і відливів. Як відомо, усі природні паливні ресурси належать до не

поновлюваних природних багатств, тому питання їх раціонального

використання в інтересах соціально-економічного розвитку країни мають дуже

велике і принципове значення.

Щодо поновлюваних джерел енергії слід зазначити, що за винятком

гідроенергетики їх використанню в Україні приділяється недостатня увага.

Широке використання паливно-енергетичних ресурсів у всіх сферах

економіки привело до створення унікальних за параметрами і довжиною

засобів передачі енергоресурсів і електроенергії єдиних для України

енергосистем. Основними є системи ліній електропередачі (ЛЕП) і

трубопровідного транспорту, що включають у себе нафто-, газо-, і

нафтопродуктопроводи.

Розвиток паливно-енергетичного комплексу великою мірою обумовлений

впливом науково-технічного прогресу, який сприяє застосуванню передової

техніки і технології, інтенсифікації виробничих процесів, реконструкції та

модернізації паливо-видобувних і паливо-переробних підприємств тощо.

Галузі, які виробляють паливо і енергію, мають районотвірне значення, на

базі їх формуються територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на

процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і

поглиблення територіального поділу праці. Вплив їх тим більший, чим

потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива. Дешеве

паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, формує спеціалізацію

господарства району.

Сьогодні у зв’язку з посиленням універсальності використання паливно-

енергетичних ресурсів витрати останніх набувають характеру узагальнюючого

показника в розвитку і розміщенні продуктивних сил, ефективного їх

244

використання, забезпечення економічного зростання.

Шляхи розвитку паливно-енергетичного комплексу України визначено в

Національній енергетичний програмі (НЕП) України. В її основу покладено

схвалену Верховною Радою Концепцію розвитку паливно-енергетичного

комплексу України на період до 2010 року.

Головне завдання розвитку паливно-енергетичного комплексу – це

ефективне і надійне забезпечення потреб країни в енергії високої якості з

прийнятними техніко-економічними показниками за рахунок нарощування

власного видобутку (виробництва) палива, проведення реструктуризації

паливно-енергетичного комплексу під контролем держави, реалізації програм з

енергозбереження, диверсифікації джерел паливозабезпечення, особливо щодо

природного газу та нафти. Враховуючи потребу України в нафті,

нафтопродуктах і природному газі й найбільш оптимістичні прогнози щодо їх

власного видобутку, можна очікувати, що Україна залишиться імпортером цих

ресурсів і на перспективу.

Доцільно зазначити, що рівень забезпеченості України власними

первинними ПЕР (паливо енергетичними ресурсами) є досить високим (51%).

Згадаємо, що в Японії цей показник становить лише 7%, для більшості країн

світу він не перевищує 50%, що зумовлено сучасними світовими економічними

закономірностями.

Металургійний комплекс – це сукупність галузей добувної і обробної

промисловості, підприємства якої видобувають руди чорних і кольорових

металів, виробляють чавун, сталь, прокат, труби, електроферосплави, кокс,

вогнетриви, нерудну сировину для металургії та оброблюють метал.

Металургійний комплекс є базовою галуззю економіки України і має

провідне значення в розвитку держави. Він є головним джерелом надходжень

до господарського обігу конструкційних матеріалів, основою розвитку

машинобудування, металообробки й будівництва. Крім того, металургійний

комплекс – головне джерело валютних надходжень до бюджету держави від

продажу металопродукції на зовнішніх ринках.

245

Металургійний комплекс визначає не тільки економічну, а й політичну

залежність держави, тому в багатьох країнах світу користується значною

державною підтримкою в галузі фінансів, кредитів і податкових пільг. За

даними ООН, частка продукції, виготовленої з використанням чорних і

кольорових металів, становить 70-75% ВВП держави. Це певною мірою

стосується і економіки України, де на чорні й кольорові метали припадає 92-

95% усього обсягу конструкційних матеріалів, які застосовуються в

машинобудуванні. Метали і надалі зберігатимуть роль основного

конструкційного матеріалу.

Металургійний комплекс України має вагомий науковий потенціал,

досить розвинуту структуру науково-дослідних, проектно-конструкторських

інститутів і організацій металургійного й широкого прикладного профілю. Це

дає змогу науково і технічно забезпечити: розвиток і технічне переозброєння

металургійного комплексу на сучасній основі з використанням світового

досвіду; розроблення оригінальних технологічних процесів і устаткування,

принципово нових видів металопродукції. Тільки чорну металургію

обслуговують понад 30 галузевих і академічних науково-дослідних інститутів,

4 проектно-конструкторські організації, багато лабораторій і наукових

відділень вищих навчальних закладів. За наявними потужностями

металургійний комплекс України знаходиться на п’ятому місці в світі після

Японії, США, Китаю і Росії.

Машинобудівний комплекс – це сукупність галузей обробної

промисловості, що виробляють машини, устаткування, обладнання, прилади та

пов’язану з ними продукцію (товари, послуги) для потреб господарства.

Основою комплексу є машинобудування, тобто виробництво машин машинами.

Продукція машинобудування налічує понад 2 млн. найменувань

продукції, безліч модифікацій, типорозмірів. Вироби машинобудування за

своєю масою відрізняються в сотні мільйонів разів – від грамів (електронні

компоненти, комплектуючі вироби) до сотень тонн (турбіни, електричні силові

трансформатори, прокатні стани, морські судна). Така різноманітність вимагає

246

організації підприємств на основі спеціалізації, тобто обмеження номенклатури

продукції і кооперації її з іншими підприємствами як своєї галузі, так і

суміжних, особливо тих, які виробляють матеріали і напівфабрикати,

специфічні деталі та інші частини.

Процес виробництва у машинобудуванні умовно можна розділити на такі

стадії:

- проектно-конструкторська розробка виробів, технологічна і матеріально-

технічна підготовка виробництва;

- виробництво заготовок, напівфабрикатів та окремих деталей і деяких

комплектуючих виробів методами лиття, кування, штампування,

пресування, прокатки, вальцювання, екструзії, спікання, зварювання з

металевих і неметалевих матеріалів і їх комбінацій;

- виготовлення деталей методами механічного оброблення,

електромеханічного, термічного, електрохімічного та ін.;

- складання деталей у групи, вузли та інші частини, виготовлення намоточних

груп (обмоток, котушок), монтажних плат, складання з них машин,

агрегатів, приладів, заводські контрольно-вимірювальні операції, заводські

приймально-здавальні випробування готової продукції та її окремих груп;

- монтаж і налагодження машин, агрегатів, устаткування, комплексів і систем

машин у замовника;

- технічне обслуговування і ремонт машин і устаткування в період

експлуатації у користувачів.

При цьому, підприємства можуть виконувати як всі стадії, так і

відособлено окремі стадії.

Залежно від масштабів випуску продукції розрізняють підприємства

трьох типів виробництва: індивідуальні (повторюваність випуску виробів або

відсутня, або нерегулярна); серійні (випуск здійснюється серіями по кілька

однакових виробів), найбільш поширене; масове (характеризується

безперервним повторенням випуску одного і того самого виробу).

Подальший розвиток машинобудівельного комплексу України

247

передбачає:

- визнання пріоритетності розвитку машинобудівного комплексу на базі

світових, європейських і національних технологій, розбудови на засадах

технологічної і економічної самодостатності, що передбачає розроблення і

впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування;

- удосконалення галузевої структури машинобудування, розширення

асортименту його продукції за рахунок виробництва соціального комплексу

(товарів народного споживання) на рівні сучасних вимог якості й

конкурентоспроможності.

Хімічний комплекс України складається з хімічної, нафтохімічної і

хіміко-фармацевтичної галузей промисловості. Продукція хімічного комплексу

різноманітна і налічує тисячі найменувань. Хімічному комплексу притаманні:

єдність економічного призначення продукції, широка різноманітність,

взаємозамінність і комплексна переробка сировини, розгалужені

внутрішньогалузеві й міжгалузеві зв’язки, широко розвинуті процеси

комбінування і кооперування, специфічні умови праці.

Роль хімічного комплексу в економіці країни зумовлена дією таких

чинників:

- висока ефективність хімічних процесів і технологій;

- зростаюча потреба в нових матеріалах і речовинах, які не зустрічаються

у природі або за властивостями перевищують природні аналоги;

- розширення сировинної база тощо.

За загальною класифікацією галузей народного господарства хімічний

комплекс включає такі підгалузі й групи виробництв:

- хімічна промисловість: гірничо-хімічна промисловість; основна хімія;

промисловість волокон і ниток хімічних; промисловість синтетичних смол і

пластичних мас; промисловість пластмасових виробів, скловолокнистих

матеріалів, склопластиків і виробів з них; лакофарбова промисловість;

промисловість хімічних реактивів і особливо чистих речовин;

промисловість синтетичних барвників; хіміко-фотографічна промисловість;

промисловість побутової хімії, інші виробництва;

- нафтохімічна промисловість: виробництво продуктів основного

органічного синтезу; виробництво технічного вуглецю; шинна

промисловість; гумо-азбестова промисловість;

- хіміко-фармацевтична промисловість.

В Україні створені всі підгалузі хімічного комплексу за винятком

промислового виробництва синтетичного каучуку. Провідною підгалуззю

хімічної промисловості, яка довгі роки визначала спеціалізацію хімічного

комплексу України, є виробництво мінеральних добрив. Основна тенденція в

розміщенні виробництва мінеральних добрив – максимальна орієнтація на

споживача, тобто на райони з інтенсивним сільським господарством. Україна є

єдиним у світі виробником азотних добрив і виробляє близько 10 їх видів. В

останні роки продукція азотної промисловості за своєю собівартістю є

збитковою. Це призводить до поступової втрати Україною світового ринку.

Розміщення підприємств хімічного комплексу визначається такими

чинниками: екологічний, хімічна промисловість є одним з основних джерел

техногенної небезпеки й забруднення навколишнього середовища; низька

трудомісткість, за винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична

промисловість, тому підприємства можливо розміщати у мало заселених

районах; споживчий чинник, визначає розміщення підприємств основної хімії, а

саме виробництво мінеральних добрив, і виробництв, що переробляють

напівфабрикати хімії органічного синтезу (гумовотехнічні вироби, виробництво

хімічних волокон тощо).

Продукція галузей хімічного комплексу широко використовується в усіх

галузях народного господарства: промисловості, сільському господарстві,

будівництві, транспорті, побуті. Великими споживачами хімічної продукції є

галузі машинобудування (синтетичні смоли і пластичні маси, лакофарбові

матеріали, шини і гумотехнічні вироби тощо), легкої промисловості (хімічні

волокна і нитки, синтетичні барвники, текстильно-допоміжні речовини). У

249

сільському господарстві споживаються мінеральні добрива, хімічні засоби

захисту рослин тощо, в будівництві – лакофарбові й гумоазбестові вироби,

полімерні покриття, високонаповнені полімерні композиційні матеріали для

виготовлення конструкційних, теплоізоляційних і оздоблювальних матеріалів,

хімічні добавки до бетону тощо. У побуті – лікарські засоби, синтетичні миючі

засоби, вироби з пластмас, кіно- і фотоплівка тощо. Таким чином, у наш час

важко знайти галузь господарства, де б не використовувалися хімічна сировина,

хімічні продукти чи матеріали, хімічні методи.

Поряд з електроенергетикою, металургією і машинобудуванням хімічна

галузь залишається провідною базовою галуззю промисловості і значною

мірою визначає науково-технічний прогрес в усіх сферах економіки. Хімічний

комплекс України налічує понад 400 підприємств на самостійному балансі, на

яких працює майже 200 тис. осіб. Україна володіє потужною сировинною

базою для хімічної промисловості, що дозволяє їй займати одне з провідних

місць у галузі хімічного виробництва. Близько 13 % валютних надходжень від

експорту товарів країни припадає на зовнішню торгівлю продукцією хімічного

комплексу. Незважаючи на це, в хімічному комплексі України накопичилося

багато важливих проблем, які потребують вирішення вже в короткостроковій

перспективі, серед них:

- імпортозалежність із широкого спектру сировини й нафтопродуктів;

- технічне переозброєння більшості виробництв з метою зменшення

енергомісткості, зниження собівартості, підвищення якості й

конкурентоспроможності продукції;

- активне введення в експлуатацію надлишкових потужностей найбільш

енергомістких виробництв, продукція яких не має попиту, а також

застарілих і техногенно небезпечних виробництв;

- максимальне завантаження діючих виробничих потужностей.

Головним завданням сучасного періоду слід вважати: збереження,

оновлення і відтворення виробничого, науково-технічного потенціалу, повна

адаптація підприємств до ринкових умов господарювання; поступове

250

пожвавлення інвестиційних процесів, підвищення ефективності виробництва;

приведення у певну відповідність робочих місць до наявної чисельності

працюючих.

Серед пріоритетних напрямів розвитку галузей у віддаленій перспективі

залишається виробництво мінеральних добрив та хімічних засобів захисту

рослин. У галузевій структурі хімічного комплексу суттєвих зрушень не

передбачається. У хімічній промисловості провідною залишається основна

хімія, у нафтохімічній – виробництво шин. Позитивним моментом є збільшення

частки продукції хіміко-фармацевтичної промисловості.

Для досягнення прогнозних обсягів виробництва хімічної, нафтохімічної і

хіміко-фармацевтичної продукції необхідно щорічно збільшувати інвестиції в

основний капітал як за рахунок власних коштів підприємств, так і кредитних

коштів, у тому числі іноземних. За експертною оцінкою на період 2000-2010 рр.

хімічний комплекс потребує інвестицій в основний капітал у розмірі 6 – 10

млрд. грн.

Лісопромисловий комплекс України технологічно об’єднує галузі

промисловості і лісового господарства, підприємства яких здійснюють

заготівлю деревини, механічну, хіміко-механічну і хімічну її переробку. На базі

заготівлі, обробки і переробки деревини в Україні функціонує понад 800

підприємств, що знаходяться на самостійному балансі, 12,4 тис. виробництв, які

входять до складу підприємств і організацій не лісопромислового профілю, та

3,2 тис. малих підприємств. Найбільша кількість підприємств і виробництв

належать до лісопильних (57%) і зайнятих виготовленням будівельних деталей

із деревини (23%).

Лісопромисловий комплекс є важливою ланкою економіки країни і

підйому продуктивних сил. Його частка в загальному промисловому

виробництві становить 2,7%, чисельність працюючих – 5,5%, у вартості

основних промислово-виробничих фондів – 1,8%. Однак показники питомої

ваги лісопромислового комплексу в балансі промисловості характеризують

його значення однобічно. Більш важливими є реальні економічні зв’язки з