Решетило В.П. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

271

межах однієї природно-економічної зони.

Г. Господарський комплекс, що розвиваються на основі інтеграції кількох

господарських міжгалузевих комплексів різних країн.

9. Соціальна інфраструктура складається із:

А. Соціально-споживацького комплексу.

Б. Житлово-комунального господарства.

В. Побутового обслуговування.

Г. Усе перелічене правильне.

10. Господарські комплекси, що розвиваються на основі інтеграції

кількох господарський міжгалузевих комплексів різних країн, відносять

до:

А. Макроекономічних міжгалузевих комплексів.

Б. Інтегральних промислових зон.

В. Міжнародних міжгалузевих комплексів.

Г. Інтегральних промислових районів.

272

Розділ 10. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

10.1. Структура національної економіки: сутність та основні види.

10.2. Проблеми й перспективи структурних перетворень в галузях

національної економіки України

10.3. Поняття, цілі й основні напрямки структурної перебудови

національної економіки

10.4. Потенціал конкурентоспроможності національної економіки

України

Навчальний тренінг

10.1. СТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: СУТНІСТЬ ТА

ОСНОВНІ ВИДИ

Трансформаційні перетворення в Україні, метою яких є перехід від

адміністративно-командної системи до соціально орієнтованої ринкової

економіки, передбачають цілу низку змін у соціально-економічному житті

країни.

Трансформаційні процеси можна поділити на три групи [Базилевич,

c.479]:

1. Системоформуючі – в результаті яких створюються умови для

нормального функціонування ринкової системи: роздержавлення і

приватизація, формування ринкової інфраструктури, створення конкурентного

середовища;

2. Системоутверджуючі – забезпечують незворотність ринкових

перетворень, створюють матеріальну основу для розвитку ринкової економіки:

розвиток підприємництва й структурні трансформації у країні;

3. Системовідтворюючі – створюють умови для подальшого

саморозвитку й укріплення соціально орієнтованої ринкової економіки:

підвищення конкурентоспроможності національного виробництва, підтримання

конкуренції, зростання рівня та якості життя населення тощо.

Слід зазначити, що для сучасної України актуальними є завершення

273

системоформуючих процесів і активна реалізація системоутверджуючих і

системовідтворюючих перетворень.

Отже сьогодні одним з найважливіших завдань економічного розвитку

нашої країни є формування раціональної та ефективної структури національної

економіки, тобто забезпечення оптимального співвідношення між її окремими

складовими елементами.

Національна економіка є складною багаторівневою системою. Саме тому

її можна розглядати як сукупність складових елементів, що формують певну

економічну структуру.

Структура (від лат. structura – будова, розміщення, порядок) – сукупність

елементів певної системи, що мають стійкий зв'язок і являють собою об’єкт,

здатний зберігати свої основні характеристики протягом тривалого періоду

часу.

Економічна структура – сукупність елементів національної економіки і

сталих зв’язків між ними.

Виділяють такі різновиди економічної структури:

- галузева (економіка країни розглядається як сукупність видів економічної

діяльності);

- територіальна або регіональна (економіка країни розглядається як

сукупність регіонів);

- інституційна (економічна система розглядається як сукупність

інституційних секторів економіки);

- соціальна (розглядається структура населення за рівнем доходів);

- відтворювальна (досліджується співвідношенням між проміжним і кінцевим

продуктом; між виробництвом товарів групи А (засобів виробництва) і

групи Б (предметів споживання); між фондами споживання, заміщення і

нагромадження);

- структура економіки за формами власності (виявляються основні пропорції

між державним і недержавним секторами);

- зовнішньоекономічна (розглядаються співвідношення між експортом і

274

імпортом товарів, притоком і відтоком іноземних інвестицій, пасивом і

активом платіжного балансу, зовнішнім і внутрішнім секторами економіки).

Галузева структура економіки характеризує вклад окремих видів

економічної діяльності в національний обсяг виробництва. За відповідним

класифікатором (КВЕД) в Україні виділяють такі види економічної діяльності:

- сільське господарство, мисливство, лісове господарство;

- рибальство, рибництво;

- добувна промисловість;

- переробна промисловість;

- виробництво й розподіл електроенергії, газу та води;

- будівництво;

- торгівля;

- ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку;

- діяльність готелів та ресторанів;

- діяльність транспорту й зв'язку;

- фінансова діяльність;

- операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг

підприємцям;

- державне управління;

- освіта;

- охорона здоров'я і надання соціальної допомоги;

- надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері

культури та спорту;

- діяльність домашніх господарств;

- діяльність екстериторіальних організацій.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити тип

економічного зростання (переважно інтенсивний чи переважно екстенсивний),

а також зрозуміти, на якому етапі цивілізаційного розвитку знаходиться країна

(доіндустріальному, індустріальному чи постіндустріальному).

Регіональна та територіальна структура визначається часткою окремих

275

регіонів у загальнонаціональному виробництві. За КОТАУ (класифікатором

територіального устрою України) виділяють наступні адміністративно-

територіальні одиниці: 24 області, Автономна республіка Крим, м. Київ і

м. Севастополь. Іноді Україну поділяють також на території: Захід, Центр,

Південь, Північ і Схід. Доволі часто порівнюють західні й східні регіони

України. У розрізі регіонів аналізують обсяги виробництва, рівень доходів

населення, спеціалізацію регіонів тощо.

Елементами інституційної структури є окремі сектори економіки.

Відповідно до СНР 1993 р. розрізняють наступні сектори економіки:

1. Сектор нефінансових корпорацій (НФК), що охоплює підприємства всіх

форм власності, які виробляють товари й нефінансові послуги і

забезпечують свою діяльність як за рахунок власних коштів, кредитів на

фінансовому ринку, так і за рахунок державного бюджету.

2. Сектор фінансових корпорацій (ФК), що охоплює корпораційні організації,

які займаються фінансово-посередницькою діяльністю (банки, страхові

організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо).

3. Сектор загальнодержавного управління (ЗДУ), що охоплює органи

державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які

здійснюють законодавчу й виконавчу владу, збирають податки й

фінансують державні витрати.

4. Сектор домашніх господарств (ДГ), що охоплює окремих фізичних осіб,

сім'ї, які є споживачами товарів і послуг.

5. Сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні

господарства (НКО), охоплює організації, які створено домашніми

господарствами (політичні партії, церква, професійні спілки) за рахунок

власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних,

професійних інтересів.

6. Сектор зарубіжжя (З) охоплює суб'єктів господарювання, які розташовані

за кордоном, але здійснюють економічні операції з резидентами даної

країни.

276

Для кожного сектора окремо аналізують: виробництво ВВП; кінцеве

використання ВВП; ВВП за доходами.

Виробництво ВВП за секторами розраховують як різницю між валовим

випуском і проміжним споживанням секторів. Визначають вартісний обсяг

ВВП за секторами, а також частку ВВП і проміжного споживання у валовому

випуску (в межах секторів економіки).

Соціальна структура передбачає аналіз розподілу доходів серед різних

верств населення країни.

Для цього населення розбивають на три групи [1, с. 340-341]:

- забезпечені (мають доходи вищі за прожитковий мінімум);

- малозабезпечені або бідні (мають доходи, що нижчі за прожитковий

мінімум, але перевищують фізіологічний мінімум);

- незабезпечені або злиденні (доходи, які не можуть їм забезпечити

споживання навіть на фізіологічному рівні).

Прожитковий мінімум – вартість певного обсягу товарів та послуг, що

необхідний людині для забезпечення її фізіологічних та соціальних потреб.

Фізіологічний мінімум – вартість мінімального набору продуктів

харчування, нижче якого існування людини неприпустиме.

Крім цього оцінюють рівномірність розподілу доходів, використовуючи

криву Лоренца, коефіцієнт Джині, співвідношення часток доходів найбагатших

і найбідніших верств населення.

Що стосується відтворювальної структури економіки, то тут

розглядаються такі її складові.

По-перше, валовий випуск економіки можна розглядати як суму фондів

заміщення, споживання і нагромадження.

Фонд заміщення – сумарна вартість матеріальних витрат (проміжного

споживання) та амортизації.

Фонд споживання об’єднує обсяги кінцевого споживання усіх суб’єктів

економіки (окрім інвестицій).

Фонд нагромадження утворюється за рахунок інвестицій. Розрізняють

277

валове й чисте нагромадження відповідно до того, які інвестиції – валові чи

чисті – були використані при розрахунку його величини. На нашу думку,

доцільніше розглядати чисте нагромадження, адже величина інвестицій вже

враховується у фонді заміщення.

По-друге, всі товари та послуги, вироблені в країні, можна поділити на

дві групи: засоби виробництва й предмети споживання. До предметів

споживання відносяться товари поточного споживання (продовольство, одяг,

взуття тощо), товари тривалого користування (автомобілі, телевізори, пральні

машини тощо) й різноманітні споживчі послуги (ремонт техніки, одягу, взуття;

послуги освіти, культури, здоров’я, мистецтва тощо). Іншими словами,

предмети споживання – це продукти особистого кінцевого споживання. Засоби

виробництва об’єднують предмети праці (сировину, матеріали,

напівфабрикати), засоби праці (машини, устаткування, інструменти, прибори

тощо) й умови праці (будівлі, споруди, комунікації тощо).

По-третє, валовий випуск економіки можна розглядати як суму

проміжного і кінцевого продукту. Проміжний продукт – сукупність товарів та

послуг, що призначені для подальшої переробки або перепродажу (сировина,

матеріали, деталі, вузли, напівфабрикати тощо). Кінцевий продукт – сукупність

завершених товарів і послуг, що призначені для кінцевого споживання, а не для

подальших переробки або перепродажу. Очевидно, що сумарна вартість

кінцевого продукту, виробленого на території країни протягом року, - це ВВП

цієї країни.

Що стосується розподілу економіки за формами власності, то необхідно

вказати на певні зміни, що відбулися в українському законодавстві. Так, до

2003 р. включно нормами чинного законодавства були встановлені наступні

форми власності: державна, комунальна, приватна, колективна, а також

власність міжнародних організацій і юридичних осіб інших країн.

З 1 січня 2004 р. Цивільним кодексом України визначаються права

приватної, державної і комунальної власності. Поняття права колективної

278

власності як таке відсутнє, майно колективу виступає об’єктом приватної

власності. Можливі також змішані форми власності.

Державний сектор складається з економічних суб’єктів державної і

комунальної власності. Недержавний сектор формують всі інші суб’єкти.

Зовнішньоекономічна структура економіки дозволяє оцінити рівень

відкритості національної економіки, а також ступені її залучення до світового

співробітництва й залежності від інших держав. Для цього розглядаються як

товарна, так і географічна структури зовнішньої торгівлі, географічна структура

іноземних і вітчизняних інвестицій, сальдо експорту і імпорту, притоку й

відтоку інвестиційних ресурсів, сальдо платіжного балансу, а також показники

експортної та імпортної квоти (розраховують відповідно як співвідношення

обсягу експорту або імпорту до ВВП).

10.2. ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ СТРУКТУРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В

ГАЛУЗЯХ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Дослідження стану й динаміки галузевої структури національної

економіки набуло особливої актуальності з середини ХХ ст., що пов’язано з

кардинальними змінами в загальносвітових тенденціях соціально-економічного

розвитку. Серед найвідоміших дослідників цієї проблеми слід назвати

К. Кларка (теорія циклічних і структурних трансформацій економіки),

А. Тоффлера (теорія трьох хвиль), Д. Белла (теорія постіндустріального

суспільства), У. Ростоу (теорія стадій економічного зростання) та ін.

Однією з найбільш відомих теорій, що дозволяє на основі результатів

аналізу галузевої структури економіки зробити висновки відносно рівня та

перспектив економічного розвитку країни, є концепція «трьох секторів»

К. Кларка. Відповідно до цієї теорії, всі галузі економіки можна розбити на три

сектори:

- первинний – виробництво сировини;

- вторинний – виробництво із сировини кінцевої продукції;

- третинний – діяльність, направлена на обслуговування перших двох

279

секторів і на забезпечення відтворення робочої сили.

На думку К. Кларка, розвиток суспільства супроводжується послідовним

переходом провідної ролі секторів від первинного до третинного.

Його послідовники вдосконалили цю концепцію шляхом введення нових

секторів:

- четвертинного – інформаційне й наукове обслуговування;

- п’ятиртинного – виробництво знань та інформаційних продуктів.

Як видно з цього поділу, сьогодні особливе місце відводиться розвитку

освіти, науки, інформаційних систем та дослідницької діяльності як джерел

забезпечення стабільного економічного зростання в майбутньому.

Розглядаючи економіку як сукупність трьох сфер: аграрної, промислової

та сфери послуг, можна виділити наступні етапи розвитку економічних систем:

- доіндустріальне суспільство, що базується на аграрному виробництві;

- індустріальне суспільство, в якому переважає промислова сфера;

- постіндустріальне суспільство, де домінує сфера послуг.

Аналіз галузевої структури може здійснюватися за такими напрямами:

- безпосереднє вивчення поточної галузевої структури економіки, на базі

чого можна зробити висновок про рівень розвитку економіки в цілому (на

основі трьох секторних моделей), про її слабкі й сильні сторони;

- дослідження структури національної економіки на основі аналізу

структури зовнішньої торгівлі;

- аналіз структури промисловості, який дозволяє отримати уявлення про

рівень технологічного розвитку країни;

- дослідження структурних зрушень, на базі чого можна визначити основні

закономірності розвитку економіки й спрогнозувати її стан в майбутньому.

Для здійснення аналізу за першим напрямом необхідні критерії, за якими

можна було б віднести національну економіку до тієї чи іншої економічної

системи (доіндустріального, індустріального та постіндустріального

суспільства). В якості критеріїв візьмемо дані Всесвітнього банку про галузеву

структуру валової доданої вартості країн з різним рівнем доходів (табл. 10.1).

280

Таблиця 10.1 - Структура валової доданої вартості в розрізі трьох секторів, %

Групи країн за рівнем доходу

на душу населення

Рік

Сільське,

рибне та

лісове

господарство

Промислове

виробництво,

включаючи

будівництво

у тому числі

обробна

промисловість

Послуги

Країни з низькими доходами

1990

2003

Країни з середніми доходами

1990

2003

Країни з високими доходами

1990

2003

Єврозона

1990

2003

Україна

1990

2001

2003

2006

Як видно із табл. 10.1, структура валової доданої вартості України та її

динаміка в 1990-2003 рр. відповідають аналогічним показникам країн з

середніми доходами, тобто країн, що знаходяться на індустріальному етапі

розвитку. Так, в Україні частка сільського господарства у 2003 р. скоротилася

порівняно з 1990 р. з 26 до 12%, частка промислового виробництва зменшилася

з 45 до 36%, а частка сфери послуг зросла з 29 до 55%.

Тобто структура національної економіки України, що в 1990 р. була

подібною до структури країн з низькими доходами, у 2003 р. в результаті

структурних зрушень набула ознак структури економіки країн з середніми

доходами. Але цей висновок потребує певних коригувань і доповнень. Зокрема

слід зазначити, що для України, зважаючи на її природнокліматичні умови,

дуже важливо використовувати свої переваги в сільськогосподарському

виробництві. Тому зменшення частки сільського господарства в обсягах

виробництва країни може розглядатися як позитивне явище лише за умови, що

таке зменшення відбувається виключно за рахунок випереджаючого зростання

обсягів виробництва в промисловості, будівництві та сфері послуг. Що ж

стосується економічної ситуації в Україні, то двократне зменшення частки

сільського господарства в 2003 р., порівняно з 1990 р. на фоні падіння