Решетило В.П. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

281

загального обсягу національного виробництва, свідчить про глибоку кризу в цій

галузі.

Структурні зрушення, що відбувалися в Україні у 2001-2006 рр., свідчать

про зростання частки промислового виробництва, що не може розглядатися як

позитивне явище, адже такі зміни характерні для країн з низькими доходами

(які знаходяться на доідустріальному етапі розвитку або переходять від

доіндостріального до індустріального суспільства). До того ж висока частка

сфери послуг не відображає реального стану речей. Це пояснюється

наступними причинами.

Для України є характерною практика трансфертного ціноутворення через

діяльність «нетипових» підприємств. У даному випадку йдеться про

підприємства-посередники, діяльність яких призводить до заниження частки в

виробництві таких видів діяльності, як сільське господарство, харчова

промисловість, виробництво коксу й продуктів нафтопереробки, та до

безпідставного завищення часки оптової торгівлі, тобто сфери послуг.

Окрім цього, фіктивне завищення часки сфери послуг відбувається через

розповсюджену практику залучення до виробництва сторонніх організацій, які

найчастіше відносяться до сфери послуг. Це також призводить до спотворення

реальних даних і невиправданого заниження частки сільського господарства й

промислового виробництва.

Отже галузева структура національної економіки України значно

відрізняється від структури розвинених країн. За наявними статистичними

даними вона відповідає структурі країн із середніми доходами. Але якщо

скоригувати наявну інформацію з урахуванням діяльності «нетипових»

підприємств, то цілком ймовірно, що частка сфери послуг знизиться до рівня

країн з низькими доходами.

Таким чином, галузева структура України свідчить про значне економічне

відставання України від розвинених країн світу.

Про деградацію економіки України свідчать також результати аналізу

структури національної промисловості (табл. 10.2).

282

Таблиця 10.2 - Структура реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) у

2001-2007 рр. (% до підсумку)

Вид діяльності 2001 р.

2002 р.

2003 р.

2004 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

Промисловість

100,0

Види діяльності паливно

сировинної спрямованості та

первинної обробки

52,5 50,5 48,1 46,9 46,3 48,4 48,1

Добування паливно

енергетичних корисних

копалин

6,5 5,4 4,7 4,3 4,6 4,9 4,2

Добування корисних копалин,

крім паливно-енергетичних

3,2 3,1 3,0 3,0 3,7 3,3 3,7

Металургійне виробництво та

виробництво готових

металевих виробів

18,0 18,2 20,0 23,3 22,1 21,9 22,0

Виробництво та розподілення

електроенергії, газу та води

24,8 23,8 20,4 16,3 15,9 18,3 18,2

Види діяльності споживчої

орієнтації

18,0 18,5 18,3 17,0 17,4 16,6 16,3

Виробництво харчових

продуктів, напоїв та

тютюнових виробів

16,6 17,1 17,0 15,8 16,3 15,5 15,3

Легка промисловість

1,4

1,3

1,2

1,1

1,0

Інвестиційно спрямовані види

діяльності

12,9 13,4 14,8 16,0 15,6 15,8 17,5

Виро

бництво іншої

неметалевої мінеральної

продукції

2,7 2,7 2,6 2,6 2,9 3,3 3,8

Машинобудування

10,2

10,7

12,2

13,4

12,7

12,5

13,7

Інші види діяльності

16,6

17,6

18,8

20,1

20,7

19,2

18,1

Так, близько половини промислової продукції в Україні припадає на види

діяльності паливно-сировинної спрямованості й первинної обробки, в той час

як частка інвестиційно-спрямованого виробництва промисловості не досягає й

20%. Частка видів діяльності споживчої орієнтації – невисока, причому частка

легкої промисловості є катастрофічно низькою.

Все це свідчить про сировинну спрямованість, невідповідність потребам

споживачів і низьку інноваційність промислового виробництва України. Ці ж

проблеми були характерними і для економіки СРСР. Але формування ринкових

відносин в Україні не тільки не дозволило вирішити ці проблеми, а навіть

значною мірою загострило вказані диспропорції. Так, за період 1990-2000 рр. у

структурі виробництва промислової продукції зросла частка чорної металургії з

283

11,0 до 27,4%, електроенергетики – з 3,2 до 12,2%, паливної промисловості – з

5,7 до 10,1%. Водночас знизилася частка харчової промисловості з 18,6 до

17,4%, легкої промисловості – з 10,8 до 1,6%, а машинобудування та

металообробки – з 30,7 до 13,2%.

Однак протягом 2001-2007 рр. мали місце й певні позитивні зміни, хоча їх

інтенсивність очевидно недостатня. Так, частка інвестиційноспрямованих видів

діяльності неухильно зростала з 12,9% у 2001 р. до 17,5% у 2007 р., при цьому

частка машинобудування зросла з 10,2 до 13,7%. а частка видів діяльності

паливно-сировинної спрямованості й первинної обробки знижувалася з 52,5% у

2001 р. до 48,1% у 2007 р. Проте деякі негативні тенденції залишилися: частка

легкої і харчової промисловості продовжує знижуватися, а частка

металургійного виробництва і виробництва готових металевих виробів –

зростати.

0,2

0,4

0,6

0,8

1,2

1,4

1,6

2006

2007

роки

питома вага обсягу виконання

науково-технічних робіт у ВВП,

Рис. 10.1 - Динаміка питомої ваги обсягу виконання науково-технічних робіт у

ВВП України в 1996-2007 рр.

Економіка України потребує нових технології, але питома вага обсягу

виконаних науково-технічних робіт у ВВП протягом останніх років (за

винятком 2003 р.) має тенденцію до зниження (рис. 10.1). Тобто в Україні має

місце закріплення низькотехнологічних сфер і сировинної спрямованості

виробництва.

284

Результати аналізу структури зовнішньої торгівлі свідчать також про те,

що Україна дедалі більше перетворюється на сировинний придаток країн з

розвиненою економікою (табл. 10.3).

Таблиця 10.3 - Товарна структура зовнішньої торгівлі України у 2006-2007 рр.

Назва товарів

Експорт,

у % до загального

обсягу

Імпорт,

у % до загального

обсягу

2006

р.

2007

р.

2006

р.

2007

р.

Усього

100,0

Продукти рослинного походження

5,1

3,5

1,5

1,4

Жири та олії тваринного або рослинного

походження

2,5 3,5 0,4 0,6

Готові харчові продукти

3,6

4,2

3,7

3,4

Мінеральні продукти

10,1

8,7

30,0

28,5

з них

енергетичні матеріали; нафта та продукти її

перегонки

6,7 5,3 28,2 26,3

Продукція хімічної та пов’язаних з нею

галузей промисловості

8,8 8,2 8,6 8,8

Полімерні ма

теріали, пластмаси та каучук

2,1

2,0

5,6

Текстиль та вироби з текстилю

2,4

2,0

3,0

2,5

Недорогоцінні метали та вироби з них

42,8

42,2

7,4

7,8

з них

чорні метали

34,0

3,3

3,7

вироби з чорних металів

6,2

5,9

1,7

Механічне обладнання; м

ашини та

механізми, електрообладнання та їх частини;

пристрої для записування або відтворення

зображення і звуку

8,7 10,1 17,5 17,4

з них

котли, машини, апарати і механічні пристрої

5,3

5,6

11,5

12,3

електричні машини і устаткування

3,3

4,5

6,0

5,2

Транспортні засоби та шляхове обладнання

5,4

6,7

11,4

13,5

з них

залізничні або трамвайні локомотиви,

шляхове обладнання

2,8 3,7 0,4 0,6

наземні транспортні засоби, крім залізничних

1,5

2,0

10,9

12,8

Інші товари

8,5

8,9

10,9

10,5

Так, у 2006-2007 рр. 40% українського експорту складали чорні метали й

вироби з них; близько 10% - мінеральні продукти, 7% - продукти рослинного

походження і жири та олії тваринного або рослинного походження. Тобто,

близько 60% українського експорту – це сировина, напівфабрикати й продукти

285

первинної обробки. Механічне обладнання, електрообладнання, машини й

механізми; транспортні засоби й шляхове обладнання у 2006-2007 рр.

становили всього 14-17 % експорту України. Все це доводить правильність

отриманих раніше висновків і свідчить про низьку конкурентоздатність

національної економіки України.

Таким чином, цілком очевидно, що галузева структура національної

економіки України є недосконалою, низькоефективною та потребує глибокого

реформування.

10.3. ПОНЯТТЯ, ЦІЛІ Й ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СТРУКТУРНОЇ

ПЕРЕБУДОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Однією із складових ринкової трансформації в Україні є структурна

перебудова національної економіки.

Структурна перебудова – зміна пропорцій при розміщенні трудових,

природних і капітальних ресурсів з метою отримання структури національного

продукту, що відповідає внутрішнім потребам країни і сприяє посиленню її

позицій у світогосподарській системі.

Структурна перебудова – якісна зміна складу економічної системи

(зникнення старих / поява нових елементів) або кількісна зміна пропорцій між її

елементами.

Економічна система є динамічною. Отже структурна трансформація є

процесом постійним і безперервним. Але як і будь-яка система, структура

економіки переживає періоди відносної стабільності й перехідні періоди, для

яких характерні вагомі й стрімкі зміни. Сучасний етап ринкових перетворень

характеризується значними структурними зрушеннями.

Цілі й напрями структурної перебудови залежать від багатьох чинників і

значно відрізняються для країн з ринковою і перехідною економікою.

Особливості структурних перетворень у постсоціалістичних країнах

порівняно з розвиненими країнами з ринковою економікою обумовлені зокрема

наступними причинами.

286

По-перше, структурні трансформації в розвинених країнах відбувалися

еволюційним шляхом, поступово, на основі збалансованого розвитку знарядь

праці, виробничих технологій, науково-технічної бази тощо. Причому процес

вдосконалення виробництва починався з галузей, спрямованих в першу чергу

на задоволення споживчих потреб. Структурні зрушення відбувалися шляхом

досягнення макроекономічної рівноваги в умовах постійних змін кон’юнктури

ринку.

У постсоціалістичних країнах, зокрема в Україні, структурні перетворення

відбуваються на тлі значного скорочення обсягів виробництва, багаторічного

розбалансування між сукупним попитом і сукупною пропозицією,

нерозвиненості галузей, спрямованих на задоволення споживчих потреб тощо.

По-друге, структурні перетворення в розвинених країнах пояснюються

дією ринкових законів: відбувається поступовий перехід від вільної конкуренції

до монополії, від індивідуальної до колективної (зокрема акціонерної) власності,

підвищується ступінь державного втручання в економічні процеси, підвищується

рівень соціального захисту, зменшується розрив у доходах багатих і бідних.

У постсоціалістичних країнах з перехідною економікою структурна

перебудова має інверсійний (зворотний) характер: відбувається перехід від

держаної монополії до конкурентних засад, підвищується частка приватної

власності, знижується ступінь державного втручання, у тому числі і у

вирішення соціальних проблем, зростає соціальна нерівність.

По-третє, структурні зміни в постсоціалістичних країнах відбуваються на

тлі реформування міжнародних відносин, що супроводжуються втратою цими

країнами традиційних ринків збуту й руйнуванням тривалих коопераційних

зв’язків.

По-четверте, структурна перебудова в країнах з ринковою економікою

має «наздоганяючий» характер, тобто передбачає впровадження технологій,

устаткування, форм організації виробництва, що вже широко використовуються

в розвинених країнах. Для подолання подібної ситуації важливо не тільки

застосовувати вже існуючі новітні технології, а й створювати й розвивати так

287

звані «інноваційні полюси» економіки – кластери, орієнтовані на створення

інноваційних продуктів, що не мають аналогів у світі, включаючи пошук

альтернативних джерел енергії.

По-п’яте, структурні трансформації у країнах з перехідною економікою

зазнають потужного впливу з боку загальносвітових процесів: науково-

технічної революції, глобалізації, соціалізації економічних відносин тощо.

По-шосте, структурні перетворення у країнах з перехідною економікою

відбуваються в умовах браку коштів у національних економічних суб’єктів на

їх здійснення, що обумовлює нагальну потребу в іноземних інвестиціях.

Все вищесказане доводить, що в перехідній економіці цілі й завдання

структурної політики значно ширші й складніші, ніж у ринковій. Тобто поряд з

загальними пріоритетами, країни з перехідною економікою, у тому числі

Україна, мають особливі цілі структурної перебудови. Так, до загальних цілей

структурних перетворень, що властиві сьогодні більшості країн світу,

відносяться:

- розвиток галузей, що направлені на задоволення споживчих потреб

населення, у тому числі сфери послуг;

- розширення виробництва продукції, заснованого на використанні новітніх

технологій;

- розвиток енергозберігаючих виробництв, застосування альтернативних видів

енергії;

- розширення використання синтетичних матеріалів, підвищення

ефективності використання природних ресурсів;

- перехід до застосування екологічно безпечних технологій;

- розвиток виробництва товарів, що є конкурентоспроможними на світовому

ринку;

- диверсифікація міжнародних зв’язків з метою зниження залежності від

окремих партнерів;

- скорочення виробництв у депресивних галузях тощо.

До особливих цілей і завдань структурної політики в умовах перехідної

288

економіки відносяться:

- розширення приватного сектора;

- боротьба з монополізмом шляхом приватизації та стимулювання розвитку

малого й середнього бізнесу;

- подолання суттєвого розриву між доходами окремих верств населення,

підвищення середнього рівня доходів у країні;

- розширення внутрішнього ринку шляхом стимулювання платоспроможного

інвестиційного й споживчого попиту з боку національних нефінансових

корпорацій і домогосподарств;

- розвиток експорторієнтованих та імпортзамінних виробництв;

- подолання структурних диспропорцій між наявними виробничими

потужностями та існуючими потребами суспільства;

- необхідність нарощування іноземних інвестицій.

Особливими цілями структурних перетворень в Україні є:

- пріоритетний розвиток інноваційних виробництв, в яких Україна вже має

певні досягнення: авіакосмічна техніка, військова техніка та зброя,

нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, нові матеріали,

біотехнології, телекомунікації, авіаційні технології;

- зниження енергозалежності від Росії шляхом розвитку атомної енергетики

(створення власного підприємства із збагачення урану), розробки

внутрішніх родовищ природного газу й нафти, розширення торгових

зв’язків з іншими країнами-постачальниками енергоносіїв, а головне –

широке впровадження енергозберігаючих технологій;

- подолання бідності в країні, що дасть потужний поштовх для економічного

розвитку країни шляхом розширення внутрішнього ринку;

- збільшення обсягу й підвищення якості надання соціальних послуг в сфері

медицини, освіти, культури, науки, спорту тощо, що дозволить не втратити

значний людський потенціал нашої країни;

- пріоритетний розвиток сільського господарства, з одного боку, як галузі,

від якої залежить економічна безпека країни, а з іншого – як галузі, в якій

289

Україна має значні переваги порівняно з іншими країнами;

- розширення туристичної сфери, особливо в Криму й Карпатах;

- поступове згортання або модернізація виробництв, що використовують

застарілі технології, конкурентоспроможність яких базується на державних

преференціях, низькій вартості природних та трудових ресурсів;

- подолання нерівності економічного розвитку західного й східного регіонів

України.

Структурні перетворення відбуваються, з одного боку, внаслідок дії

об’єктивних економічних законів, а з іншого – в результаті впливу держави, що

здійснюється через структурну політику.

Структурна політика – сукупність цілей держави з підвищення

економічної та соціальної ефективності шляхом вдосконалення економічної

структури, а також форм і методів державного впливу, направлених на

досягнення цих цілей.

Структурна політика держави – обґрунтування цілей і характеру

структурних перетворень, визначення комплексу заходів з підтримки розвитку

тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та

розв'язання соціально-економічних проблем.

Сьогодні в Україні для реалізації цілей структурної перебудови

необхідно:

1. Сформувати дієве інституційне середовище, що сприяло б розвитку

підприємництва, конкуренції та стимулювало інвестиції як вітчизняні, так і

іноземні, зокрема:

- подолати корупцію на всіх рівня і гілках влади;

- знизити рівень тінізації та криміналізації економіки;

- створити дієву судову систему;

- забезпечити захист прав власності, в тому числі прав інтелектуальної

власності;

- сприяти розвитку фондового ринку;

290

- сприяти подальшому розвитку й забезпечити надійність фінансово-

кредитних установ;

- створити конкурентне середовище й знизити рівень монополізації

економіки України;

- забезпечити рівні права доступу економічних суб’єктів до економічних

ресурсів та об’єктів господарської інфраструктури (залізничних колій,

трубопроводів, терміналів, сховищ);

- розширити запровадження механізмів, які прискорюють адаптацію

структури економіки до зовнішніх і внутрішніх впливів (бізнес-інкубатори,

інноваційна та інформаційна інфраструктура).

2. Забезпечити макроекономічну стабільність шляхом забезпечення:

- стабільних високих темпів економічного зростання;

- невисоких темпів інфляції;

- високого рівня зайнятості;

- стабільного або принаймні передбачуваного курсу національної валюти;

- виваженої та передбачуваної грошово-кредитної політики;

- прозорої, необтяжливої та стабільної системи оподаткування тощо.

3. Підвищити рівень добробуту населення як головного чинника

розширення внутрішнього ринку й створити умови для підтримки та розвитку

людського потенціалу як базової передумови інноваційного розвитку.

4. Чітко визначити безпосередні пріоритетні галузі й виробництва, та

створити необхідні передумови для їх стрімкого розвитку, зокрема шляхом:

а) надання податкових пільг при умові жорсткого контролю за

виконанням підприємствами умов пільгового оподаткування:

- зниження податкової ставки чи звільнення від оподаткування прибутку на

суму капіталовкладень підприємства в обладнання та виробниче

будівництво;

- введення податкових канікул на певний час;