Решетило В.П. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

301

2. Здатність країни створювати внутрішні і зовнішні умови, які

дозволяють її бізнесу виробляти товари і послуги, які витримують

випробування міжнародними ринками, а її населенню – стабільно

підвищувати доходи і якість життя, тобто здатність країни забезпечити

постійне економічне зростання – це:

А. Економічна структура.

Б. Структурна перебудова.

В. Структурна політика.

Г. Конкурентоспроможність країни.

3. Якого виду економічної структури національної економіки не

існує?

А. Галузевої.

Б. Промислової.

В. Територіальної.

Г. Інституційної.

4. У структурі реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) в

Україні в 2007 р. переважали:

А. Види діяльності паливно-сировинної спрямованості та первинної

обробки.

Б. Види діяльності споживчої орієнтації.

В. Інвестиційно спрямовані види діяльності.

Г. Правильної відповіді немає.

5. Структурна політика залежно від методів, що використовуються,

поділяється на:

А. Активну і пасивну.

Б. Тактичну і стратегічну.

В. Первинну і вторинну.

Г. Територіальну і галузеву.

302

6. Яка із складових не використовується при побудові інтегрально

індексу глобальної конкурентоспроможності, що розраховується за

результатами роботи Всесвітнього економічного форуму:

А. Інфраструктура.

Б. Ефективність підприємницької діяльності.

В. Технологічна готовність.

Г. Рівень розвитку бізнесу.

303

Розділ 11. ПРОГРАМУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ

ЕКОНОМІКИ

11.1. Програмування і види державних програм національної економіки

11.2. Прогноз і прогнозування національної економіки

11.3. Методи та принципи прогнозування національної економіки

Навчальний тренінг

11.1. ПРОГРАМУВАННЯ І ВИДИ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Важелі управління державою, регіонами або підприємством не мають

бути директивними, але і суто індикативними (рекомендованими) теж. На це

впливає багато факторів. Економічна практика доводить, що в даний період

розвитку національної економіки не можна обмежитись тільки планом, бо він

дає лише уявлення про передбачену в перспективі ситуацію і не містить

цілеспрямованих заходів і важелів впливу з метою зміни ситуації.

Досягненням певної мети плану є програма. Якщо мета охоплює

економіку загалом, таку програму слід назвати планом. Одночасно з тим, що

план у національній економіці не може існувати без програми його реалізації,

програма не може бути складена без процесу прогнозування необхідних

показників.

В умовах становлення ринкових відносин інструментом реалізації

економічної політики в Україні, як і в інших державах з встановленою

ринковою економікою, має бути система прогнозування і програмування, що

містить прогнози і програми.

Програмування – це процес орієнтації економіки з боку органів

державного управління шляхом регулярного і комплексного впливу на її

структуру відповідно до поставленої мети соціально-економічного розвитку на

певний період часу.

Основу державного програмування становлять розробка й виконання

національних програм економічного і соціального розвитку. Ці програми

існують не як субординовані одна до одної, а як співіснуючі й

304

взаємодоповнюючі.

Основне завдання програмування – це підтримка економічної рівноваги,

вплив на якісні зміни економіки й стимулювання її розвитку.

Економічна програма – це система взаємозв'язаних і узгоджених заходів,

план дій, спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання однієї проблеми.

Програмування виступає як сучасний неадміністративний метод

організації економіки, оскільки не управляє суб’єктами, а тільки орієнтує їх у

поведінці й забезпечує самостійність. Основу програмування становить

структурне регулювання з точки зору об’єкта програмування.

Програмування може бути успішним лише за умов дотримання цен-

тралізованого підходу до розробки, управління та реалізації масштабних

народногосподарських програм.

Мета державного програмування – досягнення прийнятного для держави

варіанта розвитку національної економіки.

Суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки,

виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробці та

реалізації окремих економічних програм.

До складу державних програм входить декілька видів, залежно від обсягу

й об’єкта програмування (рис. 11.1).

На рис. 11.1 можна побачити, як розподіляються програми за змістом,

обсягом та об’єктом програмування, і який існує взаємозв’язок між ними:

1 - показує, що результатом державного програмування є державна

програма;

2 - бачимо, що державні програми існують двох видів – комплексні

цільові народногосподарські програми й спеціальні програми розвитку.

3 - в свою чергу, даний зв’язок є одностороннім, тому що при розробці

спеціальних програм беруть до уваги уже існуючі державні програми,

розроблені на більш високому ієрархічному рівні, ніж спеціальні, які, в свою

чергу, не мають достатнього впливу на державну економіку, щоб брати їх до

уваги, розробляючи програми для покращення стану держави.

305

4 - спеціальні програми поділяються на програми розвитку окремих

галузей, секторів, територій країни.

Рис. 11.1 - Програмування та види державних програм

Слід зазначити, що особливістю програмування є відокремлення функцій

розробки програм від функцій їх реалізації. Виконання функцій перебуває в

руках різних суб’єктів господарювання, що робить їх необов’язковими при

виконанні як для самих суб’єктів господарювання, так і для органів державного

управління. Програма розглядається як керівництво, орієнтир, який може

коригуватися у часі. Але зазначене вище не стосується державних цільових

комплексних програм.

За характером дії програми поділяються на:

 спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів або районів

(Державна програма розвитку вугільної промисловості України, Програма

розвитку транспортного комплексу України, Державна національна

програма "Освіта, Україна XXI ст.);

Програмування

Державні

програми

Цільові

комплексні

програми

розвитку

національної

економіки

Спеціальні

програми

розвитку

галузеві

секторні

територіальні

соціально

економічні

екологічні

виробничі

регіональні

науково

технічні

інституційні

306

 програми, що стосуються загальнонаціональних проблем (Державна

програма зайнятості населення, Державна програма захисту населення);

 програми діяльності державних економічних органів (Державна програма

приватизації, Програма дій Уряду, Державна програма підтримки

підприємництва тощо);

 програми досягнення економічної рівноваги - програми стабілізації

(Програма надзвичайних заходів стабілізації економіки України та виходу

її з кризового стану);

 фінансові програми (Програма боротьби з інфляцією);

 регіональні програми, що передбачають освоєння нових районів, при-

родних багатств, перетворення економіки вже сформованих районів

(Програма розвитку Карпатського регіону).

За рівнем проблем розрізняють такі програми:

 широкомасштабні комплексні програми (Комплексна програма НТП в

національній економіці, програма вирішення найважливіших соціальних

потреб);

 програми соціально-економічного розвитку (житлова програма);

 вузькі науково-технічні програми.

Вивчення конкретних програм свідчить, що є суттєві відмінності у

формах виконання їх втілення. Ці відмінності залежать від масштабу і сфери дії

програм, ступеня залучення державного і приватного секторів, характеру

економічних й адміністративно-правових зв'язків.

Щодо економічних програм України, то їх основними структурними

елементами є докорінна перебудова відносин економічної власності, створення

стабільних та ефективних стимулів до праці, структурна перебудова народного

господарства, аграрна реформа і створення ефективного продовольчого

комплексу з метою забезпечення продовольчої безпеки, зовнішньоекономічна

діяльність, соціальна політика та ін.

Істотним недоліком практики державного програмування в Україні є

надмірна кількість програм при недостатності їхнього фінансування.

307

Програмування як форма впливу на економіку має деякі особливості

порівняно з іншими формами і видами впливу на економіку:

 воно є способом втручання держави в економіку (але втручання держави в

економіку не ліквідує стихійності ринкових перетворень, а тількі коректує

цей процес);

 виступає елементом сучасної ринкової організації економіки (держава

орієнтує агентів ринку у поведінці й забезпечує їхню самостійність);

 в основі програмування – структурне динамічне регулювання;

 програмування як форма впливу на економіку є системним і комплексним

явищем.

Цільові комплексні програми передбачають, як правило, вирішення

складних проблем, що базуються на взаємодії багатьох організаційно

розрізнених виконавців. В одних випадках програми служать основою розробки

планів економічного й соціального розвитку країни, в інших засобами реалізації

завдань, передбачених планами. При цьому програма – завжди невід'ємна

частина планів.

Для реалізації цільових комплексних програм можуть бути залучені

кошти державного бюджету, власні кошти підприємств та ін.

Цільова комплексна програма – це директивний, адресний, плановий

документ, в якому передбачено комплекс економічних, техніко-виробничих,

організаційних, науково-дослідних та інших заходів, ресурси, терміни і

виконавці, об’єднані метою розв’язання глобальної народногосподарської

проблеми. У реалізації таких програм беруть участь декілька галузей, регіонів,

науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій. Координаторами

комплексних цільових програм виступають органи державної влади.

За структурою цільова комплексна програма має такі головні елементи

(блоки):

• цільовий, де з'ясовані основна ціль і підцілі програми, бажана

послідовність їхньої реалізації;

• структурний, формування якого дає змогу визначити набір та контури

308

об'єктів національної економіки та їхніх елементів, які об'єднані за ознакою

цільового призначення;

• ресурсний, який характеризує обсяг і структуру розподілу ресурсів,

потрібних для виконання програми;

• організаційний, в якому за всіма елементами програми передбачені

відповідальні виконавці, джерела й строки виділення ресурсів, а також терміни

вжиття заходів.

За змістом ці програми діляться на:

• соціально-економічні – спрямовані на підвищення добробуту населення,

поліпшення умов праці та відпочинку;

• виробничі – спрямовані на збільшення обсягів виробництва певних

видів продукції, розвиток виробництв, підвищення конкурентоспроможності

продукції, поліпшення ресурсовикористання;

• науково-технічні – спрямовані на розвиток наукових досліджень,

впровадження у виробництво нових видів техніки та технологій;

• екологічні – спрямовані на здійснення природоохоронних проектів;

• регіональні – спрямовані на формування територіально-виробничих

комплексів, удосконалення господарювання в окремих регіонах;

• інституційні – орієнтовані на вдосконалення управління господарськими

системами.

Прикладом цільової комплексної програми в Україні є програма

«Україна–2010», а прикладом спеціальних програм розвитку – Національна

програма розвитку паливно-енергетичного комплексу, Державна програма

зайнятості населення та ін.

Повертаючись до цільових комплексних програм, слід зазначити, що до їх

показників належать: виробництво найважливіших видів продукції для потреб

програм; державні замовлення на виробництво та постачання продукції для

потреб виконання програм; перелік найважливіших об’єктів державного

будівництва; витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм;

витрати валютних ресурсів та ін. Цільові комплексні програми фінансуються за

309

рахунок коштів бюджету України. Механізм формування і реалізації коштів для

фінансування цільових комплексних програм перебуває на особливому

контролі. Спираючись на вище зазначене, можна виділити й проаналізувати

головні недоліки й позитивні фактори комплексних цільових і спеціальних

програм (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Позитивні та негативні риси цільових комплексних програм

Проаналізувавши наведені риси, можна побачити, що позитивні риси

можуть перетворюватись на негативні під впливом зовнішніх факторів. Це

зумовлено тим, що коли програма розробляється з урахуванням усіх норм,

стандартів і правил, то відображає позитивні риси, а коли при її складанні

існують розбіжності, то вони трансформуються у негативні риси. Як наприклад

з фінансуванням, воно повинно відбуватися за рахунок бюджету, але у зв’язку з

відсутністю коштів держава повинна шукати інші джерела фінансування і

навіть звертатися до підприємств. Це є гальмуючим фактором в Україні, адже

час, який йде на пошук коштів, міг би бути використаний на розробку і

Цільові

комплексні

програми

Позитивні риси

Негативні

риси

вирішують

глобальні

приоритетні

проблеми

держави

обов

’

язковими

для

виконання

на

всіх

відповідних

рівнях

мають

достатнє

фінансування

при

складанні

програми

державного

рівня

неможливо

охопити

усі

аспекти

можливі

суперечливі

розбіжності

м іж

ними

та

іншими

документами

має

місце

нестача

бюджетних

коштів

та

звернення

до

інших

джерел

фінансування

310

реалізацію програми.

Розглянувши основні риси цільових комплексних програм перейдемо до

аналізу спеціальних програм (рис. 11.3).

Рис. 11.3. - Позитивні та негативні риси спеціальних програм розвитку

Як можна побачити з рисунку 11.3, спеціальні програми при їх розробці

стикаються з тим же механізмом «трансформування» негативних рис у

позитивні і навпаки, як і комплексні цільові програми. Але декілька

розбіжностей існує. До негативних рис віднесено те, що при розробці

спеціальної галузевої чи регіональної програми розвитку не беруться до уваги

рівень розвитку і стан галузей, що перетинаються з галуззю об’єкта

програмування.

Для розробки й обґрунтування різних варіантів цільових комплексних

Спеціальні

програми

розвитку

Позитивні

риси

Негативні

риси

Мають

чітку

спрямованість

Розроблені

урахуванням

усіх

особливостей

району

чи

галузі

програма

може

корегуватися

часі

функції

розробки

програм

відділені

від

функцій

їх

реалізації

необов

’

язкові

для

виконання

суб

’

єктами

господарювання

та

органами

державного

управління

не

беруть

до

уваги

рівень

розвитку

інших

об

’

єктів

які

не

об

’

єктами

програмування

розглядається

як

орієнтир

керівництво

не

мають

значного

впливу

на

державні

пріоритети

недостатнє

фінансування