Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

293

та складання виробів. Контрольні операції здійснюються не тільки стосовно

якості, а й стосовно кількості, оскільки порушення технологічної, виробничої і

трудової дисципліни може призвести до псування сировини, матеріалів,

окремих деталей і навіть готових виробів, а відставання в кількості

виготовленої продукції - до невиконання виробничої програми підприємства.

Контроль на виході виробничої системи (підприємства та його

підрозділів) має запобігати потраплянню бракованої продукції споживачеві або

передачі її на наступні технологічні фази (стадії) з усіма негативними

наслідками цього. Такий контроль уможливлює також постійне інформування

керівництва про рівень виконання виробничих завдань та досягнуті економічні

результати виробництва.

Рівень витрат на контролювання якості та загальна ефективність такого

контролю істотно залежать від добре обґрунтованого вибору тих або тих

методів (видів) контролю. Перелік можливих основних видів технічного

контролю якості на підприємствах подано в табл. 7.1. Суть цих методів

здебільшого є зрозумілою вже із самих їхніх назв.

Таблиця 7.1

Класифікація видів технічного контролю якості продукції на підприємстві

Ознаки класифікації

Основні види контролю

■ Організаційна форма

• Суцільний

• Вибірковий

• [Статистичний]

• Летючий

• Інспекційний

■ Характер контрольних операцій

• Візуальний

• Геометричний

• Лабораторний аналіз

• Контрольно-здавальні

Випробування

■ Стадія виробничого процесу

• Вхідний (контроль ресурсів)

• Проміжний (контроль процесу)

• Вихідний (контроль продукції)

■ Вплив на перебіг технологічного

процесу

• [Активний]

• Пасивний

■ Застосовувані засоби контролю

• [Автоматизований]

• Механізований

• Ручний

■ Місце здійснення

• Стаціонарний

• Змінний

[ ] - найбільш ефективні види контролю якості

З них найбільш ефективними вважають: за впливом на перебіг

технологічного процесу - активний; за засобами, що використовуються, -

автоматизований; за організаційними формами - статистичний.

Активним є контроль якості безпосередньо в ході технологічного

процесу виготовлення виробу та режимів його обробки за допомогою

294

спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне

устаткування (автоматичних індикаторів, вимірювальних головок, ізотопних,

індукційних та інших приладів). Застосування активного контролю дає змогу

запобігти появі та виходу з технологічного процесу напівфабрикатів і готових

видів продукції незадовільної якості.

За автоматизованого контролю перевірка якості здійснюється через

застосування автоматичних пристроїв (включаючи промислових роботів) без

участі людини як під час технологічного процесу, так і після завершення

обробки чи складання виробу. Такий контроль є одним з головних способів

зменшення витрат на контрольні операції та підвищення їхньої ефективності

особливо в безперервних та масових типах виробництва, де часто

трудомісткість контролю якості перевищує витрати на виготовлення продукції

в автоматичному режимі.

Статистичний - це особливий вид (метод) вибіркового контролю, що

ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичної статистики.

Він уможливлює не тільки фіксацію фактичного рівня якості масової продукції,

а й активний вплив на перебіг технологічного процесу, тобто забезпечує його

регулювання (управління ним). Основна його ідея полягає в тім, що в будь-

якому сталому процесі, коли відсутні непередбачені збурення, фактичні

показники якості окремих екземплярів продукції завжди матимуть лише

незначні відхилення від середніх величин.

Перевагою статистичного контролю є можливість керувати рівнем якості

продукції за принципом саморегулювання кібернетичної системи зі зворотним

зв'язком. Проте йому властиві й недоліки, яких не можна ігнорувати: по-перше,

він має відносно вузьку сферу застосування (переважно масове виробництво);

по-друге, потребує порівняно великих коштів на збирання та обробку інфор-

мації. Здешевити ці процеси можна автоматизацією збирання, обробки й

аналізу необхідної для контролю інформації, створенням гнучких

автоматизованих виробництв.

З-поміж інших видів технічного контролю потребують пояснень хіба що

летючий, інспекційний, стаціонарний і змінним. Летючим називають раптовий

(без попередження) і швидкоминущий контроль якості виробів (роботи

виконавців) на окремих дільницях виробництва. Інспекційним є запланований

чи здійснюваний за критичними сигналами метод контролю переважно у

вигляді державного або внутрішньовиробничого нагляду. Стаціонарний

контроль здійснюється в спеціально обладнаних приміщеннях (лабораторіях) з

допомогою відповідних випробувань, аналізів тощо, а змінний - на тих чи тих

робочих місцях самими виконавцями або контрольними майстрами

(контролерами) відділу технічного контролю підприємства.

7.8. Економічні функції держави щодо діяльності підприємства

Вихід України з багаторічної економічної кризи неможливий без

наведення господарського та соціального порядку. Поява приватного сектору,

орієнтація виробництва на малий та середній бізнес, приватних підприємців,

295

відмова від централізованого планування, порушення міжгалузевих та

міжрегіональних зв'язків призводять до необхідності реструктуризації

економіки, розробки механізмів ринкових відносин, визначення ролі та місця

підприємства у розбудові держави.

Економічне регулювання доцільно розглядати як складову системи

управління господарською діяльністю підприємницьких структур промислової

сфери, яке виконує функцію цілеспрямованої дії керуючої підсистеми на об'єкт

регулювання.

Характерною особливістю системи економічного регулювання

вважається непряма форма дії керуючої підсистеми на об'єкт регулювання, за

якої інтереси цього об'єкта зосереджуються на виконанні цілей та завдань

управління шляхом зміни оточуючого економічного середовища навколо

об'єкта регулювання.

В умовах економіки перехідного періоду основним об'єктом регулювання

є комплекс економічних відносин підприємства з різноманітними елементами

ринкової інфраструктури. Сутність цих відносин полягає у формуванні,

використанні та розподілі фінансових ресурсів.

Загальна схема системи економічного регулювання господарської

діяльності підприємницьких структур промислової сфери подана на рис. 7.6.

Рис. 7.6. Система економічного регулювання господарської діяльності

підприємницьких структур промислової сфери

Система важелів економічного регулювання охоплює підсистеми

регулювання на макро- та мікрорівнях, а також комплекс методів ор-

ганізаційно-економічного регулювання, який може бути застосований як на

рівні підприємства, так і на рівні державного управління.

296

Важелі економічного регулювання на макрорівні складаються з методів

кредитно-фінансової, бюджетної та податкової політики, інструментів

валютного і митного регулювання. Суб'єктом управління тут є органи

державної влади.

До важелів економічного регулювання на мікрорівні належать методи

фінансового менеджменту, який являє собою систему принципів, форм та

засобів організації управління фінансовими ресурсами підприємства. Суб'єктом

управління тут с структури адміністрації виробника.

Специфікою організаційно-економічних методів регулювання .

можливість їх застосування як на рівні підприємства, так і на мікрорівні. У

складі цих важелів можна виокремити приватизацію, корпоратизацію та

реструктуризацію.

Держава опинилася у надзвичайному становищі Нині організаційно-

управлінські та виробничі методи визначаються та здійснюються підприємцями

самостійно, залежно від рівня їхніх знань, їхньої творчої ініціативи,

використання ноу-хау тощо. Проте загалом, як доводять світова практика і

перші кроки перебудови в Україні, практично всі галузі економіки, напрями її

розвитку потребують державного регулювання, а інколи й підтримки.

Державна підтримка - це різноманітні заходи уряду країни щодо

розвитку стратегічно важливих галузей економіки, сфер діяльності та суб'єктів

господарювання незалежно від форм власності та правових форм організації,

через створення відповідного законодавчого поля, правового захисту,

раціонального розподілу бюджету, кредитів, інвестицій.

Так, наприклад, в Україні швидкими темпами ( це є об'єктивна

реальність) розвивається малий та середній бізнес - елемент ринкової системи

господарювання, без якого економіка та суспільство загалом не можуть

нормально існувати. Мале підприємництво є наймасовішою динамічною та

гнучкою формою організації підприємств. Уже сьогодні у малому та

середньому бізнесі (включаючи приватних підприємців) зайнято понад 2 млн

осіб, що складає 12 % працюючого населення, а частка їхньої продукції у ВВП -

приблизно 5 %, що свідчить про позитивність розпитку підприємницького

руху. Але економічний стан країни, податковий (фіскальний) тиск не завжди

сприяють розвитку позитивних явищ. Особливо це стосується західних та

центральних регіонів України, де домінує сільськогосподарський сектор

економіки і доходи населення дуже низькі. Звідси - неможливість розвитку

малого підприємництва в обсягах, достатніх для задоволення потреб регіону і

населення. Тому, щоб зрушити з мертвої точки ці питання, передусім необхідні

зацікавленість і підтримка держави.

Варто відзначити, що уряд України розробив низку заходів економічної

підтримки малого бізнесу. Розроблена та прийнята державна Програма

розвитку малого підприємництва, яка має головною метою спрямування дій

центральних, регіональних та місцевих органів державної виконавчої влади,

суб'єктів малого підприємництва, об'єднань і спілок підприємців, установ

ринкової інфраструктури на створення і підтримання сприятливого середовища

для розвитку малого підприємництва, формування і впровадження ефективної

державно-громадської системи його обслуговування, підтримки та захисту.

297

Програма являла собою узгоджений за ресурсами, виконавцями і термінами

реалізації комплекс заходів, спрямованих на створення правових, фінансових,

соціально-економічних, організаційно-господарських та інших умов розвитку

малого підприємництва як загалом в Україні, так і в кожному конкретному її

регіоні.

Програма мала рамочний характер, оскільки була розроблена на 5 років з

поетапною доробкою та визначенням найважливіших проблем.

Для забезпечення можливості прогнозування наслідків від реалізації

Програми, а також порівняння і узагальнення очікуваних результатів було

розроблено показники кількісних оцінок, що дало змогу простежити динаміку

змін. До основних цільових показників розвитку малого підприємництва

належали такі:

• кількість малих підприємств;

• чисельність працюючих на малих підприємствах;

• кількість підприємців - фізичних осіб;

• кількість фермерських господарств;

• кількість створених нових робочих місць;

• питома вага малого підприємництва у ВВП регіону, країни;

• розміщення державних замовлень на малих та середніх підприємствах;

• кількість об'єктів інфраструктури підтримки малого бізнесу;

• надходження до всіх рівнів бюджетів від діяльності суб'єктів малого

підприємництва.

Такі показники та їх якісно-кількісні значення стали для уряду базою для

розробки соціально-економічних напрямів розвитку країни, визначення сфер

допомоги та підтримки, а для суб'єктів підприємницької діяльності -

орієнтиром розробки власних програм, планів, бізнес-планів та інших

документів.

Державне регулювання передбачає створення сприятливих умов розвитку

економіки та виробництва, ступінь втручання держави в процеси вибору

напрямків та інструментів підприємницької діяльності через систему

нормативно-правових документів і оподаткування для досягнення найвищого

соціально-економічного ефекту.

Державне регулювання відбувається за певними принципами:

• мінімальне втручання у підприємницьку діяльність суб'єктів

господарювання;

• розробка заходів щодо запобігання економічних порушень через

законодавчо окреслені допустимої-її, обмеженості і свободи, систему

нормативів та податків.

Державне регулювання передусім здійснюється через розробку системи

законів, що визначають основи підприємницької діяльності. Це Конституція

України, закони України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні",

"Про ліцензування", закони щодо розвитку конкретних галузей та сфер

економіки ("Про транспорт", "Про зв'язок", "Про туризм" та ін.), Указ

Президента України "Про реформування системи державної підтримки

підприємництва", постанова Кабінету Міністрів України "Концепція державної

політики розвитку малого підприємництва" тощо.

298

Державне регулювання виконує такі функції:

• забезпечення законодавчої підтримки і правового захисту;

• стимулювання розвитку науково-технічного прогресу та визначення

його пріоритетних напрямів;

• стабілізація економіки, перерозподіл ресурсів, соціальний захист як

виробників продукції, так і населення загалом;

• моніторинг та регулювання процесів охорони навколишнього

середовища;

• визначення глобальної стратегії розвитку країни та методів її

здійснення.

Значення державного регулювання підприємницької діяльності для країн

з перехідною економікою досі достатньою мірою не оцінено. Недоробки у цій

сфері діяльності уряду призводять до негативних наслідків і розвитку "тіньової"

економіки.

Незалежними експертами підраховано, що близько 60 % населення

України вимушені годуватися з "тіньової" економіки. Керівники держави вже

не приховують, що обсяг "тіньової" економіки за останні роки зріс на третину і

досяг загрозливого для національної безпеки масштабу. Про це, зокрема,

свідчить той факт, що в Україні неухильно зменшується питома вага діючих

підприємств до кількості зареєстрованих. За різними даними, на початок 2000

р. із загальної кількості зареєстрованих в Україні малих підприємств діяло

лише близько 30 % (найгірший стан справ спостерігався у Києві, Одесі,

Дніпропетровську). Негативну роль у гальмуванні розвитку підприємництва

відіграє і збільшення кількості різних дозволів, сертифікатів. Усе це не

відповідає інтересам держави. Прикладом тому може бути Закон України "Про

патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 17 квітня 1999 р.

Передбачене законом щомісячне стягнення плати за патент до 320 грн з

кожного кіоску, невеличкого магазину, намету призвело не до збільшення

державного бюджету, а до різкого зменшення торговельних точок, поповнення

армії безробітних, зменшення кількості товарів, зростання цін на них, переходу

багатьох в "тіньову" сферу і до уникання від сплати податків. Держава це

зрозуміла і вжила заходів щодо внесення змін до Закону. Аналіз річної

діяльності малих підприємств показав, що внесені зміни - впровадження на всій

території України спеціальних річних торгових патентів - поліпшили форму

оподаткування. У результаті дії цієї форми надходження коштів до відповідних

бюджетів та до державних цільових фондів збільшилося. Отже, правильно

розроблені механізми державного регулювання дають можливість суб'єктам

підприємництва вільніше і прозоріше вести свій бізнес з максимальною ко-

ристю для держави.

7.9. Особливості формування ринків основних видів

сільськогосподарської продукції і продовольства

Ринок по забезпеченню населення продовольством належить до

найскладніших ринкових систем. Суб'єктами ринку продовольства є всі

299

категорії сільськогосподарських підприємств, підприємства харчової галузі, за-

готівельні організації, комерційні структури, оптова і роздрібна торгівля тощо.

Зернове господарство в майбутньому має посісти пріоритетне місце в

економіці держави. На 2010 рік визначений обсяг виробництва становить 40

млн т. Характерна риса сучасного ринку зерна - обмеженість як попиту, так і

пропозиції. Кінцевий результат (прибуток) насамперед залежить від обсягу

реалізованої продукції, її структури та собівартості.

Вирішальне значення і надалі матиме озимий клин господарства, ставка

на парові попередники та інтенсивні технології, застосування мінеральних і

органічних добрив, вдосконалення системи, функцій і форм організації праці.

Україна входила в першу десятку країн - найбільших виробників

цукрових буряків й цукру і поставляла його за межі держави понад 3,5 млн т, на

внутрішній - до 2,5 млн т. Проте з різних причин виробництво цукрових

буряків в Україні зменшилось. Цукровобурякове виробництво України

повинно розвиватись як експортно-орієнтована сфера і поряд з ринковим

трансформуванням організаційно-виробничої структури АПК та відносинами

власності бути складовою стратегії економічного розвитку держави. Для цього

підприємствам необхідно запроваджувати спеціалізовані сівозміни,

застосовувати інтенсивні технології вирощування цукрових буряків, обміню-

ватися виробничою і економічною інформацією між цукровими заводами.

Україна має достатні умови для насичення внутрішнього продовольчого

ринку продукцією олієпродуктового підкомплексу та її експорту в економічно-

доцільних для товаровиробників і держави параметрах. В Україні насіння

соняшнику вирощується 2,3 млн т, або 10 % світових обсягів. Останніми

роками наша країна напосідає 1 -2 місця серед основних експортерів світу

(Росії та Аргентини). Однак вона має орієнтуватись на світовий ринок готових

продуктів, а не сировини. Для підвищення ефективності каналів реалізації

насіння соняшнику основними шляхами підприємств мають бути: орієнтація на

найбільш ефективні канали збуту на основі аналізу маркетингової інформації

ринків, активізація участі в біржовій торгівлі, створення інтегрованих

агропромислових формувань у складі виробників насіння соняшнику і

олієдобувних підприємств.

Товарний ринок молока і молокопродуктів має специфічні особливості,

пов'язані з їх властивістю - малотранспортабельністю і непридатністю до

тривалого зберігання. Тому має бути створений стабільний ринок збуту для

виробництва протягом року, гарантоване надходження молочної сировини на

молокопереробні підприємства і відповідно безперебійне забезпечення на-

селення продуктами щоденного попиту: незбираним молоком, кисломолочною

продукцією, сиром, сметаною та ін. При цьому всі ланки технологічного

ланцюга: «виробництво - заготівля - переробка - реалізація продукції» повинні

функціонувати скоординовано і ритмічно.

У 2010 році намічено виробити 4 млн т м'яса худоби й птиці (у живий

масі). Оскільки основа галузі тваринництва - поголів'я худоби, свиней і птиці -

протягом останніх років катастрофічно зменшилася, склалися вкрай важкі

вихідні позиції щодо виконання наміченої програми для переважної частини

сільськогосподарських підприємств. На ринку м'яса, як і на інших ринках про-

300

довольства, склалася розбіжність між попитом, зумовленим низькою

платоспроможністю населення, та засиллям імпортної продукції. В умовах

існуючої економічної ситуації в підкомплексі необхідно відновити

спеціалізовані комплекси та інтегрувати їх з переробними підприємствами по

виробництву кормів, виробникам продукції відслідковувати ціни по різних

джерелах реалізації та розширювати канали збуту; припинити зменшення

поголів'я і відновлення якісних показників у галузі; встановити надбавки до

закупівельних цін на молодняк худоби, що продається переробним

підприємствам; раціонально організувати кормову базу.

7.10. Інфраструктура ринку та її складові.

Успішне функціонування ринку можливе тільки за умови створення

необхідної інфраструктури збуту. Ринкові інституції мають бути розвиненими

не лише на національному, а й на регіональному рівні. Вони мають бути

сполучені в єдину систему: місцевий, національний і зовнішній ринки. Лише за

таких умов товаровиробник зможе повною мірою скористатися вигодами

кон'юнктури ринків, раціонально розробити маркетингову стратегію.

Відсутність чи недосконалість відповідної інфраструктури збуту стримує

вихід на міжнародний рівень. Особливо гостро постає ця проблема перед

виробниками сільськогосподарської продукції, оскільки їхній товар, як

правило, об'ємний, швидко псується, потребує спеціальних видів транспорту чи

попередньої підготовки до реалізації. До того ж рослинницька продукція має

сезонний характер виробництва, тому виникають проблеми, пов'язані з

довгостроковим її зберіганням, великими партіями, створенням власних каналів

розподілу. Саме тому великі обсяги реалізації продукції АПК потребують

організованої оптової торгівлі й відповідних організаційних форм, наближених

до товаровиробника.

Сучасний ринок є об’єктивно необхідною формою ефективного розвитку

народного господарства та його галузей.

Ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за

допомогою яких здійснюється реалізація товарів. Він має складну внутрішню

будову, яка охоплює різноманітні взаємозв’язані види ринку та його

інфраструктуру.

Сільське господарство обслуговується системою ринків, що включає такі

їх види: ринок основних видів сільськогосподарської продукції (зерна,

цукрового буряка); ринок засобів виробництва; ринок послуг; ринок робочої

сили; ринок цінних паперів.

У сфері ринку сільськогосподарської продукції сформувались такі канали

реалізації: реалізація підприємствам і організаціям, продаж на ринку, а також

працівникам господарств і населенню, що проживає в сільській місцевості.

Для успішної реалізації сільськогосподарської продукції необхідно:

вивчити кон’юнктуру ринку; вивчити канали і умови реалізації продукції;

301

укласти торгівельні угоди.

Переважна більшість торгових операцій виконується безпосередньо

працівниками сільськогосподарських підприємств, але дедалі більше ця

діяльність вимагає участі посередників, особливо торговельних підприємств і

фірм, як допоміжних ланок. Отже, функціонування будь-якого ринку перебуває

у прямій залежності від стану інфраструктури.

Інфраструктура ринку – це сукупність допоміжних ланок і установ

виробничої і не виробничої сфери, які прискорюють та полегшують укладання

та здійснення ринкових угод.

Елементами ринкової інфраструктури виступають: товарні біржі (як

постійно діючий ринок оптової торгівлі), брокерські контори, біржі праці,

комерційні банки, торгові дома, аукціони, інформаційно-консультативні фірми,

рекламні агентства, аудиторські та податкові установи, оптово-продовольчий

ринок, ярмарок сільськогосподарської продукції, споживча кооперація.

Важливе значення для товаровиробників має не тільки факт наявності

даних установ та організацій, а й вартість наданих ними послуг.

Формування мережі інфраструктурного ринку сприяла приватизація

майна підприємств: харчової промисловості, борошномельної, круп’яної

промисловості; сервісних, будівельних, підприємств фірмових, торговельних,

несільськогосподарських підприємств і організацій АПК та створення на цій

основі ВАТ. Власниками таких підприємств стали їх працівники, що мали

пільгове право на придбання акцій. Приватизація даних підприємств сприяла їх

реконструкції, мобілізації коштів та ефективне ведення комерційної діяльності,

а також на їх основі створилися нові підприємства ринкової інфраструктури.

Товарна біржа – постійно діючий оптовий ринок, що функціонує в

певному місці та відповідно до встановлених правил торгівлі і регламенту.

Товарна біржа діє на основі самоврядування; і господарської

самостійності, є юридичною особою, незалежною у виборі форми

господарської діяльності, має власне майно, самостійний баланс, власний

розрахунковий рахунок, валютний та інші рахунки в банках, печатку із своїм

найменуванням.

Агроторговий дім – це оптова фірма, яка здійснює операції з реальним

товаром за власний рахунок або від імені виробників, споживачів, або інших

груп, що займаються торгівлею даного товару. Торгові доми, як правило, самі

проводять операції на біржі.

Аукціон - це продаж окремих партій або одиничних екземплярів

продукції з публічного торгу у встановленому місці та визначений час на основі

змагальності покупців. Ціною заключеної угоди с найвища із них. що названа в

процесі торгу.

Ярмарок – це організаційно оформлена, короткострокова та періодична

форма оптовою ринку на основі огляду товару або його зразків.

Оптово-продовольчий ринок (ОПР) - це місце здійснення регулярних

торгових угод на підставі організованої продажі та купівлі наявних певних

видів сільськогосподарської продукції і продовольства.

302

Споживча кооперація - це добровільне об'єднання громадян для

спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого

економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, виробничу

та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє

соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел. Бере

участь у міжнародному кооперативному русі. (ст. 1 Закону України "Про

споживчу кооперацію " від 10. 04. 1992 р.).

Фірмові магазини - це реалізація продукції через власні магазини.

Переваги фірмової торгівлі: встановлення прямих зв’язків з покупцями; тривале

вивчення попиту; прискорення реалізації готової продукції; можливість

реалізації некондиційної продукції та відходів виробництва.

7.11. Поняття та показники конкурентоспроможності

підприємства

Діяльність будь-якого господарюючого суб'єкта в умовах конкуренції

зазнає двостороннього контролю: внутрішнього безпосереднього контролю в

межах підприємства і зовнішнього опосередкованого контролю на ринку зі

сторони конкурентів та споживачів. Друга форма контролю традиційно

вважається об'єктивнішою, оскільки її результати обумовлюються

конкурентними перевагами підприємства.

Конкурентоспроможність підприємства - це можливість ефективної

господарської діяльності підприємства та її практичної прибуткової реалізації в

умовах конкурентного ринку.

Під конкурентоспроможністю підприємства розуміють динамічну

характеристику спроможності підприємства адаптуватися до змін зовнішнього

середовища і забезпечувати при цьому певний рівень конкурентних переваг.

Отже, показник рівня конкурентоспроможності підприємства - це

узагальнюючий показник життєздатності підприємства, його вміння ефективно

використовувати свій виробничий, науково-технічний, трудовий, фінансовий

потенціал. Цей показник відображає результати роботи всіх підрозділів, тобто

стан внутрішнього середовища, а також здатність його реагування на зміну

зовнішнього середовища. При цьому особливо важлива здатність підприємства

оперативно і адекватно реагувати на зміну у поведінці споживачів, їхніх смаків

і переваг; тобто його здатність пропонувати ринку конкурентноспроможну

продукцію.

Між рівнем конкурентоспроможності продукції та

конкурентоспроможністю його виробника існує тісний взаємозв'язок.

Конкурентоспроможність продукції є, з одного боку, необхідною умовою

стійких конкурентних позицій підприємства, а з іншого - є наслідком високого

рівня конкурентоспроможності самого товаровиробника.

Аналіз сучасних концепцій конкурентоспроможності доводить, що дана

категорія щодо організації має принципові відмінності у порівнянні із

конкурентоспроможністю продукції. Рівень конкурентоспроможності