Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

303

підприємства можна розглядати як характеристику підприємства протягом

відносно тривалого періоду часу. Натомість рівень конкурентоспроможності

продукції завжди оцінюється в конкретний часовий період стосовно

конкретного ринку збуту.

Інша принципова відмінність зумовлюється тим, що пріоритет у про-

веденні оцінки рівня конкурентно спроможності продукції належить спо-

живачу. Саме споживач, віддаючи перевагу при купівлі певному виду продукції

в умовах широкої пропозиції, визнає обраний вид продукції найбільш

конкурентноспроможним за певними критеріями. Оцінку ж кон-

курентоспроможності підприємства можуть проводити як безпосередньо

споживачі, так і конкуренти, або партнери.

Окрім того, критерії визнання конкурентоспроможності підприємства та

продукції є різні. Наприклад, критерієм оцінки конкурентоспроможності

продукції розглядається ціна її придбання, натомість при оцінці

конкурентоспроможності підприємства важливим є рівень витрат ресурсів або

величина собівартості продукції.

Ступінь конкурентоспроможності галузі, до якої відноситься

підприємство, і національної економіки в цілому, впливає на рівень

конкурентно спроможності підприємства. Зокрема, якщо міжнародний рівень

конкурентно спроможності національної економіки і/або галузі є низьким, то це

обов'язково негативно позначиться на рівні конкурентоспроможності

підприємства. Втілив ринку на конкурентоспроможність підприємства є

суттєвим лише за умови обмеження монополізму і розвитку конкуренції.

Раціональна конкурентна боротьба сприяє підвищенню конкурентно

спроможності підприємства.

Конкурентоспроможність підприємства можна виявити тільки серед

групи підприємств, які належать до однієї галузі або випускають товари-

субститути, тобто конкурентоспроможність є поняттям відносним. Одне й те ж

підприємство в межах внутрішнього ринку можна визнати

конкурентоспроможним, а на світовому ринку або його сегменті - ні.

Конкурентоспроможність підприємства - це комплексне поняття, яке

включає такі аспекти:

 спроможність підприємства продукувати конкурентноспроможну

продукцію;

 вміння розробляти стратегію, яка забезпечує високий рівень його

конкурентоспроможності;

 наявність добре налагодженого організаційно-управлінського

механізму, який спроможний виконати поставлені завдання;

 орієнтацію діяльності організації на ринок і систематичну

співпрацю із споживачами;

 наявність конкурентної стратегії та тактики дій стосовно

конкурентів;

 високу професійну підготовку персоналу; & вміння реагувати на

зміни зовнішнього середовища.

Для оцінки конкурентоспроможності підприємства використовують

систему показників:

304

1. ринкові показники (частка збуту продукції): у експорті країни, на

цільових зовнішніх ринках; на внутрішньому ринку; на галузевих сегментах

ринку

2. показники інноваційної діяльності підприємства: кількість

створених нових видів продукції; кількість проданих ліцензій і/або виданих

патентів; величина витрат на НДКР; частка працівників, зайнятих у НДКР

3. показники виробничої діяльності підприємства: обсяг інвестицій у

виробництво; кількість нових освоєних видів продукції; структура виробничих

витрат; продуктивність праці на виробництві; динаміка обсягу виготовленої

продукції за окремими видами

4. показники маркетингової діяльності підприємства: захищеність

продукції патентами; рівень якості післяпродажного сервісу; величина витрат

на рекламу; показники оцінки ефективності роботи відділу маркетингу;

показники маркетингових досліджень; цінова політика

5. показники фінансової діяльності підприємства: величина прибутку

від основних видів діяльності; коротко і довгострокова кредиторська

заборгованість; коротко і довгострокова дебіторська заборгованість; кредитні

можливості організації.

Наведена система показників конкурентиоспроможності підприємства

може бути доповнена або зменшена залежно від цілі оцінки конкурент-

иоспроможності, суб'єкта оцінки, особливостей галузі та видів діяльності

підприємства.

Відомі три основні напрями оцінювання конкурентиоспроможності

підприємства:

перший напрям передбачає визначення конкурентиоспроможності

підприємства на основі результатів господарської діяльності підприємства.

Оцінка передбачає визначення таких інтегральних показників: частки ринку,

що контролюється підприємством; обсягу і динаміки збуту за окремими видами

продукції і по підприємству в цілому; величину прибутку, одержаного

протягом останніх років діяльності; кількість освоєних нових видів продукції

тощо;

другий напрям базується на використанні факторного аналізу.

Доцільним є виділення і обгрунтування певної сукупності показників;

проведення аналізу впливу кожного окремого показника на рівень

конкурентоспроможності підприємства в цілому;

третій напрям дозволяє оцінити характер впливу на рівень

конкурентоспроможності підприємства місії, стратегічних програм і планів

підприємства з точки зору ефективності їх реалізації. Такий підхід передбачає

оцінку конкурентоспроможності підприємства з позицій менеджменту

підприємства.

Можливість використання того чи іншого напряму значною мірою

зумовлена наявністю відповідної інформації. Ця проблема для різних галузей і

видів діяльності має різний рівень складності.

305

7.12. Обгрунтування та вибір факторів конкурентних переваг

підприємства

Вирішувати проблему конкурентоспроможності підприємства слід з

позицій спеціального управлінського впливу. Дана проблема повинна мати

чітке відображення в цілях і завданнях стратегії підприємства і

конкретизуватися у політиці за головними напрямами його господарської

діяльності - маркетингової, проектно-конструкторської, виробничої, збутової,

фінансової. У зв'язку з цим, необхідною умовою забезпечення

конкурентоспроможності підприємства слід розглядати розробку спеціальної

концепції, що повинна базуватись на прогнозуванні розвитку зовнішнього

середовища та визначенні ролі і місця підприємства на ринку.

Конкуренція, як примусова сила, спонукає організації до досягнення

переваг над конкурентами. Найскладнішим аспектом при управлінні є

встановлення характеру переваги організації порівняно з конкурентами та її

оцінка.

Конкурентна перевага підприємства - конкретний компонент

зовнішнього або внутрішнього його середовища, за яким воно випереджає

підприємства, висока компетентність підприємства в будь-якій галузі

діяльності або у виготовленні продукції у порівнянні з котируючими

організаціями.

Одним із найважливіших аспектів є визначення галузей, де проявляються

конкурентні переваги підприємства або його недоліки, та відповідних факторів

їх забезпечення.

Конкурентоспроможність підприємства забезпечується наявністю двох

видів його конкурентних переваг: "перевагами в умінні" та "перевагами в

ресурсах".

Переваги в умінні обумовлюються ефективністю роботи всіх фун-

кціональних підрозділів, ініціативністю працівників, наявністю "ноу-хау" в

дослідженнях та проектуванні тощо.

Рівень переваг в ресурсах може визначатись доступом до сировини,

енергії, комплектуючих, кадровим складом та кваліфікацією працівників,

структурою власних та залучених фінансових коштів, наявністю системи

науково-технічної, виробничої, комерційної співпраці.

Крім цього, фактори (чинники) конкурентних переваг підприємства

можуть бути тактичними і стратегічними.

Тактичний фактор конкурентної переваги підприємства - конкретний

компонент зовнішнього або внутрішнього середовища підприємства, за яким

воно випереджає або буде випереджати в найближчий період (не більше 1 -го

року) конкуруючі підприємства.

Стратегічний фактор конкурентної переваги підприємства - конкретний

компонент зовнішнього або внутрішнього його середовища, за яким воно може

випереджати конкуруючі підприємства після виконання в перспективі

конкретних умов, що визначають перевагу аналізованого фактора підприємства

у порівнянні з конкурентами.

306

Визначення факторів конкурентних переваг підприємства повинно

здійснюватися у конкретних галузях його господарської діяльності.

Так, зокрема, до факторів, що визначають рівень

конкурентоспроможності підприємства в галузі управління, можна віднести:

націленість на комплексне управління конкурентоспроможністю підприємства;

стратегія управлінського мислення; вміння формулювати оптимальні цілі і

добиватися їх досягнення; гнучкість реакції управління на зовнішні загрози;

інноваційний характер управлінської діяльності; втілення маркетингу в

принципах і функціях управління та ін.

Фактори маркетингу, що обумовлюють напрями конкурентних

переваг:

 переваги у своєчасному і якісному задоволенні потреб і вимог

споживачів;

 створення комунікаційної системи, адекватної завданням

підвищення конкурентоспроможності підприємства;

 створення ефективної системи розподілу і збуту продукції;

 цільове використання можливостей маркетингу для формування

конкурентних переваг на вирішальних напрямах діяльності

підприємства

 створення системи ефективного стимулюючого впливу на інтереси

споживачів і посередників.

Напрями створення конкурентних переваг в галузі дослідження і

розробки проявляються у:

 створенні високоефективної системи формування нових видів

продукції;

 націленості досліджень і розробок на створення продукції ринкової

новизни;

 випередженні конкурентів за часом виходу на ринок з новими

видами продукції;

 формуванні команди розробників, об'єднаних єдністю інтересів і

цілей.

Напрями забезпечення конкурентоспроможності підприємства у сфері

виробництва знаходять відображення у налагодженні високоякісної

матеріально-технічної бази; гнучкості виробничої системи, яка забезпечує

необхідну зміну об'єктів виробництва; відповідності виробничих можливостей

стратегічним завданням і поточним потребам підприємства.

До напрямів управління конкурентоспроможністю підприємства, які

пов'язані із споживачами, належать: знання вимог споживачів, переваг і

можливості впливу на них; обгрунтованому сегментуванні ринку за

особливостями попиту; формуванні системи ділових контактів із споживачами,

що дозволяє максимально враховувати їх побажання і вимоги.

До напрямів управління конкурентоспроможності підприємства, які

пов'язані із конкурентами, відносять: створення системи моніторингу

конкурентів, їх політики і напрямів діяльності; постійне корегування

конкурентних переваг підприємства у зв'язку із змінами стратегії конкурентів;

307

систематичне проведення прогнозів відносно змін рівня

конкурентоспроможності конкурентів; розробка концепції посилення

конкурентних переваг підприємства.

Для знаходження і оцінювання факторів конкурентної переваги

підприємства можна запропонувати такий алгоритм:

 проведення сегментації ринку по даній груп потреб;

 визначення і аналіз факторів і рівня конкурентоспроможності

продукції підприємства і конкуруючих підприємств;

 визначення і аналіз факторів і рівня конкурентних переваг

підприємства і конкуруючих підприємств за конкретними

регіонами і країнами на поточний момент;

 прогнозування факторів конкурентоспроможності продукції

підприємства і конкурентів за вибраними ринками і строками;

 прогнозування стратегічних факторів конкурентної переваги

підприємства за тими ж ринками і строками;

 проведення попередньої оцінки ресурсних можливостей

підприємства для реалізації стратегічних конкурентних переваг

підприємства, деякі ч них можуть бути стабільні, інші - нові, що

вимагають значних інвестицій.

7.13. Оцінювання рівня конкурентних переваг та

конкурентоспроможності підприємства

Визначення характеристик конкурентних переваг підприємства над

іншими виробниками є складною проблемою. Ці характеристики можуть бути

різноманітними й стосуватися товару, форм виробництва або продажу, які є

специфічними для підприємства чи товару. Зазначена перевага є, таким чином,

відносною порівняно з пріоритетним конкурентом, який займає найкращу

позицію на ринку або в конкретному сегменті. Відносна перевага конкурента

може бути внутрішньою та зовнішньою.

Зовнішня конкурентна перевага - це перевага у властивостях товару,

яка створює "цінність для покупця" внаслідок повнішого задоволення його

потреби. Ця перевага збільшує "ринкову силу" організації, тому вона може

змусити ринок підняти ціну продажу вище, ніж пріоритетний конкурент, який

не володіє такою перевагою (іноді її називають перевагою в ціні товару).

Оцінкою такої сили можна вважати еластичність попиту за ціною.

Внутрішня конкурентна перевага - це перевага підприємства у

витратах виробництва, яка створює "цінність для виробника" внаслідок вищої

його продуктивності. Внутрішня перевага забезпечує підприємству більшу

стійкість до зниження ціни продажу, яка нав'язана ринком або конкурентами, та

вищу рентабельність.

Для оцінки "ринкової сили" використовують дані, які отримані при

дослідженні іміджу марки (цінність, що сприймається ринком, і еластичність за

ціною). Аналіз "продуктивності" ґрунтується на "кривій досвіду" інформації

308

про конкурентів.

Водночас для виявлення конкурентної переваги виникають певні про-

блеми:

 вибір базового об'єкта для порівняння - підприємства-лідера в

межах

 ринку;

 формування критеріїв конкурентоспроможності підприємства;

 необхідність дослідження зовнішнього та внутрішнього ринку.

Звідси випливає, що здатність підприємства реалізувати свою конку-

рентну перевагу залежить не тільки від прямих конкурентів, з якими воно

стикається, але й від потенційних конкурентів, товарів-замінників, клієнтів і

постачальників. Дві перші сили створюють пряму, а дві інші - непряму загрозу.

Саме взаємодія цих сил визначає в результаті конкурентні переваги організації

на конкретному ринку.

Індикатором потенційних переваг підприємства вважають частку ринку,

яка йому належить. Значення частки ринку розраховують за такими

формулами:

де Ч

(Ч

) - частка ринку і-того підприємство, розрахована за кількістю

(загальною вартістю) реалізованої продукції;

і Ц

- відповідно кількість і ціна продукції, реалізованої і-тим

підприємством;

- обсяг продажу і-того підприємства;

n - кількість підприємств, які функціонують на цьому ринку.

Вимірювання частки ринку часто пов'язане з проблемою інформаційного

забезпечення. На ринках споживчих товарів розвинутих країн ці дані

отримують через ділерів і товариства споживачів, причому їхня точність доволі

висока завдяки використанню оптичних пристрої зчитування товарних кодів. В

інших сферах таку інформацію можна отримати через маркетингові

інформаційні системи.

Розрахунок частки ринку в натуральних вимірниках за умови, що

продукція має високий рівень диференціації, а отже, і широкий діапазон цін,

слід доповнити визначенням ринкової частки у вартісному виразі Це дає змогу

визначити найпривабливіший для конкурентів ціновим сегмент ринку. Якщо

співвідношення Ч

/Ч

. дорівнює 1, то організація працює в середньому

ціновому сегменті; Ч". /Ч". - більше 1, - и низькому і якщо Ч

. /Ч

. - менше 1, - у

високому.

Оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства за часткою ринку

наведена у табл. 7.6.

Порівнюючи потенціал ринку з обсягом продажу певного підприємства,

вдається визначити ринкові ніші, освоївши які, підприємств може збільшити

сферу свого впливу. Водночас потрібно оцінити рівень протидії конкурентів у

боротьбі за ринкові ніші. Для такої оцінки переважно використовують показник

309

концентрації (К

), який характеризує рівень концентрації виробництва в галузі

та розраховується за такою формулою:

де ІІ

= мах (П

), для всіх і-1-n;

=мах (П

/П

), для всіх і=1-(n-1);

=мах(П

/П

,П

), для всіх і=1-(n-2);

=мах (П

/П

, П

), для всіх і=1-(n-3);

n - кількість підприємств, які реалізують продукцію заданого

асортименту,

Цей показник характеризує загальну частку перших (найбільших)

підприємств на певному ринку.

Таблиця 7.2.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства

Рівень

конкурентоспроможності

Критерій оцінки

Високий

Частка ринку конкретного підприємства перевищує

частку ринку пріоритетного конкурента

Середній

Частка ринку конкретного підприємства дорівнює

частці ринку пріоритетного конкурента

Низький

Частка ринку конкретного підприємства значно

нижча, ніж частка ринку пріоритетного конкурента

Отже, результати оцінки конкурентоспроможності підприємства за

конкурентними перевагами використовують, аналізуючи результати діяльності

за певний період і при розробленні наступних конкурентних стратегій.

7.14. Аграрна реформа і організаційно-економічні трансформації

в сільському господарстві

В Україні створено три форми господарювання - особисті селянські

господарства (господарства населення), фермерські господарства, а також

сільськогосподарські підприємства ринкового типу. За розмірами вони

відповідають практиці багатьох високорозвинених країн світу, що за-

безпечують ефективне ведення сільського господарства і мають

перевиробництво продукції: перша - японсько-китайській, друга - європейській,

третя - американській і колишній в Радянському Союзі моделям. Створені в

Україні форми господарювання відповідають вимогам різного бізнесу - ве-

ликого, середнього та дрібного.

Реформування мало два етапи: перший - з 1991 по 1999 рр. формування

нормативно-правової бази, зволікання з реформами та спад виробництва і

другий - з 2000 р. - після проведення реформ й одержання від них певних

310

позитивних результатів (табл. 7.3).

Таблиця 7.3.

Динаміка виробництва валової продукції сільського господарства в

Україні у порівнянних цінах 2005 року

Роки

Валова продукти

всього

3 неї

рослинництва

тваринництва

млрд

грн

% до

1990 р.

% до

1999 р.

млрд

грн.

% до

1990 р.

% до

1999 р.

млрд

грн

% до

1990 р.

% до

1999 р.

1990

145,9

100,0

66,6

100,0

79,3

100,0

1991

126,6

86,8

55,2

82,9

71,4

90,0

1992

116,1

79,6

55,9

83,9

60,2

75,9

1993

117,8

80,7

62,3

93,5

55,5

70,0

1994

98.4

67,4

47,7

71,6

50,7

63,9

1995

94,8

65,0

49,4

74,2

45,4

57,3

1996

85,8

58,8

45,0

67,6

40,8

51,5

1997

84,3

57,8

48,2

72,4

36,1

45,5

1998

76,2

52,2

39,5

59,3

36,7

46,3

1999

71,0

48,7

100,0

35,4

53,2

100,0

35,6

44,9

100,0

2000

77,9

53,4

109,7

43,6

65,5

123,2

34,3

43,3

96,3

2001

85,8

58,8

120,8

49,1

73,7

138,7

36,7

46,3

103,1

2002

86,8

59,5

122,3

48,1

72,2

135,9

38,7

48,8

108,7

2003

77,3

53,0

108,9

41,1

61,7

116,1

36,2

45,6

101,7

2004

92,5

63,4

130,3

55,6

83,5

157,1

36,9

46,5

103,7

2005

92,6

63,5

130,4

54,0

81,1

152,5

38,6

48,7

108,4

2006

94,9

65,0

133,7

54,9

82,4

155,1

50,4

112,4

2007

88,8

60,9

125,1

49,7

74,6

140,4

39,1

49,3

109,8

2008

104,0

71,3

146,5

64,9

97,4

183,3

39,1

49,3

109,8

2009

104,1

71,4

146,6

63,3

95,0

178,8

40,8

51,5

114.6

Отже, ще задовго до паювання земель сільськогосподарського

призначення, за 1991-1996 рр. виробництво сільськогосподарської продукції

зменшилося на 41,2%, що свідчить про те, що причиною спаду було не

паювання земель, а стримування цього процесу та несприятлива для сільського

господарства цінова політика. Після паювання земель спад виробництва

продовжувався, апогей якого припав на 1999 рік, коли порівняно з 1990 роком

виробництво валової продукції зменшилося на 51,3%, у тому числі

рослинництва - на 46,8% і тваринництва - на 55,1%. Після реформування

колгоспів і радгоспів та створення сільськогосподарських підприємств

ринкового типу, розширення землекористування фермерських і господарств

населення почали стабільно збільшуватися обсяги виробництва, і у 2008 р.

порівняно з 1999 р. приріст валової продукції становив 46,5%, у тому числі

рослинництва - 83,3, а тваринництва - 9,8%. Одержано найвищий за всю іс-

торію сільськогосподарського виробництва України урожай зернових культур -

53,3 млн т проти 50,1 млн т у 1990 році. У 2009 р. обсяг валової продукції

перевищив рівень 2008 року і можна сподіватися на подальший стабільний її

приріст.

311

Відбулися зміни у землекористуванні та виробництві продукції різних

господарських формувань (табл. 7.4). Сільськогосподарські підприємства

(колгоспи, радгоспи, міжгосподарські підприємства) у 1990 році, вико-

ристовуючи 93,7% сільськогосподарських угідь, виробили 69,4% продукції, у

1999 році відповідно на 82,2% угідь виробили 38,3% продукції, а у 2008 році ці

показники становили 47 і 40,4%.

Таблиця 7.4.

Розвиток форм господарювання в сільському господарстві України

Форми господарювання

Площа

угідь с.-г.

Виробництво валової продукції

всього

у т.ч.

рослинництва

тваринництва

млн га

1990р.

Всі господарські

формування

41,5

100

145,9

100

66,6

100

79,3

100

У т. ч.

с.-г. підприємства і

фермерські

господарства

38,9

93,7

101,3

69,4

49,9

51,4

64,8

господарства населення

2,6

6,3

44,6

30,6

16,7

27,9

35,2

1999 р.

Всі господарські

формування

40,4

100

35,4

100,0

35,6

100

У т. ч.

с.-г. підприємства і

фермерські

господарства

34,3

84,9

27,9

39,3

17,1

48,2

10,8

30,4

3 них: с.-г.

підприємства

33,2

82,2

27,2

38,3

16,5

46,6

10,7

30,1

фермерські

1,1

2,7

0,7

1,0

0,6

1,6

0,1

0,3

господарства населення

6,1

15,1

43,1

60,7

18,3

51,8

24,8

69,6

2008р.

Всі господарські

формування

36,7

100,0

104

100,0

64,9

100,0

39,1

100,0

У т. ч.

с.-г. підприємства і

фермерські госпо-

дарства

21,1

57,5

47,9

46,0

32,1

49,5

15,7

40,2

З них: с.-г.

підприємства

17,1

46,6

41,9

40,3

26,9

41,4

15,1

38,5

фермерські

10,9

5,9

5,7

5,3

8,1

0,7

1,7

господарства населення

15,6

42,5.

56,1

54,0

32,8

50,5

23,3

59,7

У господарствах населення ці показники у 1990 році становили 6,3 і

30,6%, у 1999-му -15,1 і 60,7%, а у 2008 році - 42,5 і 54%. У фермерських

господарствах відповідно у 1999 році - 2,7 і 1%, а у 2008-му - 10,9 і 5,7%. Отже,

312

особисті селянські господарства (господарства населення) до 1999 року

компенсовували спад виробництва, допущений сільськогосподарськими

підприємствами.

Якщо у 1990 році сільськогосподарські підприємства на 100 га

сільськогосподарських угідь виробили валової продукції на суму 260 тис. грн, а

у 1999-му - 82, то у 2008 році - 246 тис. грн, у тому числі продукції

рослинництва відповідно 128, 50 і 158 тис. грн. Отже, рівень інтенсивності

використання земель сільськогосподарськими підприємствами при виробництві

продукції рослинництва у 2008 році перевищив показники 1990-го на 23%, а

показник 1999 р. - більше як утричі. Значно підвищився рівень розвитку

тваринництва: у 1990 році на 100 га сільськогосподарських угідь було

вироблено продукції на 132 тис. грн, у 1999-му - на 32 тис. грн, а у 2008 році -

на 88 тис. грн (табл. 7.5).

Таблиця 7.5.

Виробництво валової продукції на 100 га с.-г. угідь за категоріями

господарств, тис. грн

Роки

Продукція сільського

господарства

Продукція

рослинництва

Продукція

тваринництва

усі категорії

господарств

у т.ч.

усі категорії

господарств

у т.ч.

усі категорії

господарств

у т.ч.

с.-г. під-

приємства

фермерські

господарства

населення

с.-г.

підприємства

фермерські

господарства

населення

с.-г.

підприємства

фермерські

господарства

населення

1990

351

260

1703

160

128

636

191

132

1067

1999

176

709

301

408

2003

205

454

109

229

225

2006

257

183

112

380

149

109

100

208

108

172

2007

241

185

341

135

103

186

106

155

2008

284

246

149

358

177

158

132

209

107

149

У 2009 році вказані тенденції зберігаються. Реформування аграрних

підприємств забезпечило позитивні організаційні зрушення, в результаті яких

одержано приріст продукції рослинництва і тваринництва.

Щодо ефективності виробництва, то сільське господарство із збиткового

перетворюється у прибуткове (табл. 7.6).

Якщо у 1996-1999 роках сільськогосподарські підприємства мали

середньорічні збитки на суму 2279 млн грн (на 100 га с.-г. угідь - 7 тис. грн), то

у 2001-2006 рр. одержали 1844 млн грн (9,8 тис. грн) прибутку і в 2008 році-

9803 млн грн (54 тис. грн).

Прибутковим стало тваринництво. У 1990 році в сільськогосподарських

підприємствах галузь мала 793 млн крб збитків, при рівні збитковості - 4,1%,

але завдяки державним дотаціям у розмірі 5038 млн крб прибуток становив

4245 млн крб, а рівень рентабельності досяг 22,1%. У 1996 - 2002 роках дер-

жавних дотацій не було, а з 2003 року їх відновлено. У 2008 році прибуток від