Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

313

тваринництва становив 11,4 млн грн, а з урахуванням державних дотацій - 2735

млн грн. При цьому рівень рентабельності був відповідно 0,1 і 21,2%.

З огляду на пройдений шлях реформування сільськогосподарських

підприємств ринкового типу, спираючись на оцінку його селянами, можна

зробити такі висновки:

- аграрна реформа серед інших складових економічної реформи була

науково обгрунтованою, теоретично дослідженою, нормативно забезпеченою і

практично впровадженою;

- в Україні було відпрацьовано власну модель реформування аграрного

сектора в цілому і земельних відносин зокрема;

- забезпечено багатоукладність виробництва на селі, де функціонують

різні рівноправні форми господарювання, побудовані на приватній власності на

землю у поєднанні з індивідуальною, сімейною і колективною формами

організації праці;

- створено нові сільськогосподарські підприємства ринкового

спрямування, які в організаційному плані, внаслідок підвищення мотивації

праці, мають більші можливості й перспективи ефективного господарювання;

- особисті селянські господарства значною мірою забезпечили трудову

зайнятість селян як буферний фактор при зменшенні потреби сільського

господарства у трудових ресурсах і нерозвиненості інфраструктури на селі;

- відбулися позитивні соціальні зрушення. Збулися історичні прагнення

селян: землю передано у їхню власність, якою можна вільно розпоряджатися,

створювати власне господарство, передавати в оренду й одержувати орендну

плату, передавати спадкоємцям. Земля належить селянам і збережена від

процесу привласнення окремими групами підприємців, як це відбулося у

промисловості.

Таблиця 7.6.

Прибутковість виробництва сільськогосподарської продукції в

сільськогосподарських підприємствах України на 100 га с.-г. угідь

(тис. грн)

Показники

1990 р.

У середньому за

1996-1999 рр.

У середньому за

2001-2006 рр.

2008 р.

Від реалізації

сільськогосподарської

продукції, всього

тис.

грн.

рівень

рентабельності, %

тис. грн

рівень

рентабельності, %

тис. грн.

рівень

рентабельності, %

тис.

грн

рівень

рентабельності, %

Прибуток всього

28,7

42,1

-7,0

-22,2

9,8

11,9

54,0

24,1

Прибуток без дотацій,

14,3

20,9

-7,0

-22,2

6,6

8,0

30,1

13,4

у т.ч. від реалізації

рослинництва

Прибуток всього

17,6

98,3

1,5

11,1

9,8

20,1

38,9

25,4

Прибуток без дотацій

16,4

91,1

1,5

11,1

9,8

20,1

30,0

19,6

314

Показники

1990 р.

У середньому за

1996-1999 рр.

У середньому за

2001-2006 рр.

2008 р.

Від реалізації

сільськогосподарської

продукції, всього

тис.

грн.

рівень

рентабельності, %

тис. грн

рівень

рентабельності, %

тис. грн.

рівень

рентабельності, %

тис.

грн

рівень

рентабельності, %

у т.ч. від реалізації

тваринництва

Прибуток всього

11,1

22,1

-8,5

-47,8

0,0

-0,1

15,1

21,2

Прибуток без дотацій

-2,1

-4,1

-8,5

-46,8

-3,3

-9,8

0,1

Аналіз ефективності різних форм господарювання показав, що фермери й

особисті селянські господарства мають вищий її рівень. Так, у 2006 році вони

одержали прибутку і валового доходу на 100 га сільськогосподарських угідь і

середньорічного працівника більше, ніж сільськогосподарські підприємства

(табл. 7.7).

Таблиця 7.7.

Порівняльна ефективність виробництва сільськогосподарської

продукції в різних господарських формуваннях України, на початок

2009 р.

Показники

Сільськогоспода

рські під-

приємства

Фермерські

господарства

Особисті

селянські

господарства

На 100 га с.-г. угідь:

валовий дохід, тис. грн

27,8

35,4

155,5

У т.ч. прибуток

4.05

18,6

11,8

оплата праці

23,7

16,8

143,7

Валовий дохід, грн на:

середньорічного

працівника

6244

11248

7185

У т.ч. оплата праці, грн

5332

на 1 люд.-день

23,7

42,7

27,3

на 1 люд.-год

3,44

6,2

3,96

Якби не було особистих селянських господарств, то в Україні виробляли

валової продукції значно менше, особливо у період становлення нових

сільськогосподарських підприємств ринкового типу. Якщо у 1999 році було

вироблено 71 млрд грн валової продукції, то сільськогосподарськими

підприємствами було б вироблено валової продукції на 32,8 млрд грн, або на

53,8 % менше, у тому числі тваринницької продукції - на 64,2, а рослинницької

- на 47,2%, що є на рівні продовольчої небезпеки (табл. 7.8).

315

Таблиця 7.8.

Вплив особистих селянських господарств на виробництво

сільськогосподарської продукції в Україні

Роки

Валова продукція

всього, млрд грн

У тому числі

продукція

рослинництва

продукція

тваринництва

вироблено

було б вироблено,

якби не було

господарств

населення

вироблено

було б вироблено,

якби не було

господарств

населення

вироблено

було б вироблено,

якби не було

господарств

населення

1990

145,9

108,1

74,1

66,6

53,3

80,0

79,3

54,8

69,1

1999

71,0

32,8

46,2

35,4

20,1

56,8

35,6

12,7

35,8

2000

77,9

32,6

41,9

43,6

21,9

50,4

34,3

10,7

31,1

2004

92,5

51,0

55,2

55,6

35,1

63,1

36,9

15,9

43,2

2005

92,6

55,1

59,5

54,0

35,4

65,6

38,6

19,7

51,0

2007

88,8

61,7

69,5

49,7

36,0

72,3

39,1

25,7

65,9

2008

104,0

83,5

80,3

64,9

56,0

86,4

39,1

27,4

70,2

Отже, створення невеликих підприємств можна вважати позитивним

явищем. При цьому слід зазначити, що ці господарства зовсім не мали

державної підтримки.

Щодо ефективності організаційно-правових форм сільськогосподарських

підприємств, то валового доходу на 100 га сільськогосподарських угідь у 2008

році господарські товариства одержали 77,2 тис. грн, приватні підприємства -

59,1, кооперативи -61,9, колективні підприємства - 82 і державні підприємства -

58,2 тис. грн (табл. 7.9).

Таблиця 7.9.

Ефективність виробництва сільськогосподарської продукції в

господарських формуваннях сільськогосподарських підприємств України,

2008 р.

Організаційно-

правова форма

господарюван-

ня

Кількість підприємств,

од.

Площа с- г. угідь, на 1

господарство, га

Валова продукція на

100 га с- г. угідь, тис.

грн

На 100 га с- г. угідь,

тис. грн

Рентабельність,

Валовий

дохід

Прибуток

без дотацій

із дотаціями

без дотацій

із дотаціями

без дотацій

із дотаціями

Господарські

товариства

5062

2095

285

77,2

105,4

33,2

61,4

12,9

23,9

316

Організаційно-

правова форма

господарюван-

ня

Кількість підприємств,

од.

Площа с- г. угідь, на 1

господарство, га

Валова продукція на

100 га с- г. угідь, тис.

грн

На 100 га с- г. угідь,

тис. грн

Рентабельність,

Валовий

дохід

Прибуток

без дотацій

із дотаціями

без дотацій

із дотаціями

без дотацій

із дотаціями

Приватні

підприємства

2928

1652

178

59,1

75,4

31,2

47,4

18,2

27,6

Кооперативи

710

1624

171

61,9

82,0

19,7

39,8

12,2

24,8

Колективне

підприємство

813

173

82,1

101,9

22,2

42,1

12,8

24,3

Державні

підприємства

271

2345

161

58,2

76,4

1,1

19,3

0,7

12,2

Інші

279

3254

280

74,3

97,5

20,7

43,9

8,5

18,1

Разом в

Україні

9284

1957

244

70,6

94,5

30,1

54,0

13,4

24,1

Таким чином, висновки про переваги тієї чи іншої форми господарювання

робити передчасно, оскільки недостатнім є період їх діяльності, а також не

враховано фактор господаря-керівника, від якого значною мірою залежить

успіх справи.

Слід зазначити, що у процесі реформування аграрного сектору на

практиці виникли певні проблеми, до яких слід віднести:

- зволікання у 1995-1999 рр. із створенням нових господарських структур

ринкового спрямування, що призвело до втрати управління

сільськогосподарськими формуваннями та контролю за збереженням у них

основних засобів виробництва й іншого майна;

- сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) було

визначено як сертифікат на право на земельну частку (пай), що не

забезпечувало громадянам юридичного права приватної власності та спонукало

їх до обміну сертифікатів на державні акти. Це викликало кампанію суцільної

заміни документа і призвело до зайвих витрат, а з організаційної точки зору

створило перешкоди формуванню нових господарських структур і не дало

змоги зберегти цілісність земельних масивів у сільськогосподарських

підприємствах. Проблема ускладниться при вирішенні питання купівлі-

продажу землі;

- не створено запропонованого міграційного фонду землі, що дало б

можливість переселення селян у віддаленіші від районних центрів та інших

більш людних пунктів;

- індексація грошової оцінки не відповідає змінам в економіці

сільськогосподарських підприємств;

- орендна плата не відповідає її науково обґрунтованому розміру.

Донедавна вона становила 1,5% від грошової оцінки, а на практиці була 1-1,1%;

317

нині - 3%. Переважна кількість нових господарських структур продовжує

виплачувати орендну плату за попередньою нормою (1,5%), до того ж орендарі

не завжди своєчасно і в повному обсязі розраховуються з орендодавцями;

- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) ще не можуть

безперешкодно позбавитися неефективного господаря-орендаря;

- органи землевпорядної служби продовжують вимагати від селян

необгрунтовано високу плату за видачу державних актів на землю. Прийняте

рішення Кабінету Міністрів України про безплатне проведення цієї роботи

значною мірою прискорить приватизацію земельних ділянок, визначену ще у

1992 році. Процес реформування для них зведено до видачі державних актів,

спочатку на землю, а потім на земельну ділянку, і все це через створені

комерційні структури;

- у багатьох випадках не дотримуються технологічні умови використання

землі;

- недостатньо розвиваються процеси інтеграції і кооперації. Не

виконуються норми Закону України "Про особливості приватизації майна в

агропромисловому комплексі" в частині залучення сільськогосподарських

товаровиробників до процесів приватизації переробних підприємств із

наданням їм 51% акцій. Як наслідок, переробники мають прибутки, а

сільськогосподарські виробники сировини - збитки. Це змушує сільськогос-

подарських виробників створювати власні переробні підприємства, що

недоцільно з точки зору окупності інвестицій;

- оплата праці в сільському господарстві є нижчою, ніж в інших галузях

економіки України. За 2008 р. у промисловості середня заробітна плата

становила 2017 грн на місяць, тоді як у працівників рослинництва - 823, а

тваринництва - 869 грн;

- недостатньо уваги приділяється розвитку спеціалізації виробництва та

забезпеченню раціонального рівня його концентрації.

З переходом до ринкових відносин нами

опрацьовано методику грошової

оцінки сільськогосподарських угідь, яку затвердив Кабінет Міністрів України, а

на виробництві здійснено її оцінку. Селяни, які працювали в колгоспах,

радгоспах, колективних сільськогосподарських підприємствах, у результаті

паювання стали власниками землі, одержавши земельну частину (пай) і

документ - сертифікат на право на земельну частину (пай), який замінено

(замінюється) на державний акт на право приватної власності на земельну

ділянку.

Проте вказані недоліки, які підлягають виправленню, не змінюють

позитивного відношення до реформування в сільському господарстві.

Таким чином, у сільському господарстві земля має вартість і поряд з

іншими основними засобами є капіталом, який бере участь у виробництві й

вимагає відтворення. Машинно-тракторний парк, будівлі та споруди

відтворюються шляхом акумуляції амортизаційних відрахувань і прибутків, які

на них припадають. Зараз коштів не вистачає навіть на просте відтворення

існуючої слабкої технічної бази (менше половини потреби). Проблема

ускладнюється ще й тим, що з 1990 р. ціни на сільськогосподарську продукцію

зросли у 8 разів менше, ніж на використовувані галуззю матеріально-технічні

318

ресурси. Тому доцільно, щоб у ціноутворенні прибуткоутворювальним

фактором була не амортизація, а повна вартість основних засобів виробництва.

Це стосується і вартості землі, що означає включення її в економічний оборот,

за якого прибуток також слід обчислювати на її повну вартість.

Отже, ціна на сільськогосподарську продукцію має відшкодовувати

затрати на її виробництво і забезпечувати прибуток на весь авансований у

виробництво основний капітал, включаючи вартість землі, а також оборотний

капітал, за винятком амортизації основних фондів та орендної плати,

відповідно до норми прибутку з урахуванням терміну його обороту.

Участь вартості землі в економічному обороті є першою умовою ринкової

економіки.

Другою - купівля-продаж землі, як основна вимога ринкової економіки.

Проте при існуючому диспаритеті цін на промислову і сільськогосподарську

продукцію й недостатній ефективності аграрного виробництва впровадження

купівлі-продажу земельних ділянок, одержаних у результаті паювання чи

земельних часток (паїв), за надто низької ціни на сільськогосподарську

продукцію неминуче набуде спекулятивно-тіньового характеру, що призведе до

швидкого обезземелення більшості селян. Крім того, значна частина коштів

буде направлена не на розвиток виробництва, а на купівлю землі. При цьому

наявність у селян коштів за продану землю призведе до небаченої інфляції й

знецінення, а землю вони втратять. Отже, на даному етапі доцільною є оренда

земельних ділянок і земельних часток (паїв). Вона сприятиме руху землі до

ефективнішого господаря, який забезпечує одержання селянами-власниками

належної орендної плати, а також прибутку на неї.

Проте з чогось потрібно починати. Є земельні ділянки, власники яких

померли, а спадкоємців немає. Є власники земельних ділянок, одержаних в

результаті паювання, яким вкрай необхідно вирішити питання продажу цієї

власності (стан здоров'я, похилий вік і відсутність спадкоємців; спадкоємці не

проживають в даній місцевості; зміна місцепроживання власника землі тощо).

Маючи значний капітал у вигляді вартості землі, вони живуть бідно і

використати його у майбутньому в них не буде можливості. Тому в перелічених

випадках слід надати право на придбання таких ділянок, у т.ч. в розстрочку

виключно державі та використання їх на державні потреби, або для передачі в

оренду, що значною мірою забезпечить поповнення державного бюджету.

Такий підхід вимагає законодавчого врегулювання.

Найбільш впливовим фактором, що призводить до низької ефективності

виробництва, є недосконалість економічного механізму господарювання. При

переході до ринкових відносин для всіх галузей економіки було створено умови

вільного ціноутворення, а для сільського господарства запроваджено орієнтовні

ціни, які зростали значно нижчими темпами, ніж на товари і послуги, споживані

сільським господарством, що викликало диспаритет цін. За 1991-1993 роки не

на користь аграріїв склався диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію

і матеріально-технічні засоби у 3,2 рази, а на продукцію м'ясної і молочної

промисловості відповідно у 10,2 і 10,6 рази (табл. 7.10).

За рахунок одержаних від такої акції надприбутків харчовиками були

викуплені підприємства, які запровадили порядок оренди підприємств із

319

подальшим викупом. Отже, несприятливий старт дала аграріям не орга-

нізаційна, а економічна реформа. Незважаючи на те, що з 1994 року темпи

приросту цін не на користь сільського господарства були значно меншими,

диспаритет наростав як снігова лавина і досяг у 2008 році восьмиразового

рівня. Сільськогосподарський товаровиробник постійно втрачав купівельну

спроможність. Якщо у 1990 році він міг придбати за певну суму коштів 8

одиниць техніки, то тепер лише одну одиницю. Сільське господарство за цей

період недоодержало 1,2 трлн грн.

Таблиця 7.10.

Наростаючі індекси цін на продукцію галузей економіки України за

1990-2009 роки

Показник

1993

1999

2008

2009

тис.

разів

тис.

разів

тис.

разів

тис.

разів

1. Індекс цін реалізації с.-г.

продукції

сільськогосподарськими

підприємствами

1,4

100

95,8

100

294,3

100

313,2

100

у т.ч.: продукції рослинництва

1,9

136

132,1

138

366,7

125

400,1

127

продукції тваринництва

1,2

80,8

286,3

290,0

2. Індекс цін продукції

харчової промисловості

13,3

957

360,4

376

995,4

338

1197,4

382

у т. ч.: м'ясної-промисловості

14,2

1019

289,7

302

1073,7

365

1152,1

368

молочної промисловості

14,7

1057

389,1

406

1151,7

391

1433,9

458

3. Матеріально-технічні

ресурси промислового

походження, що

споживаються сільським

господарством

4,5

321

592,7

618

2356,9

801

2623,2

837

Причина криється не в паюванні земель, за якого селянам повернули

землю після вилучення її у них під час колективізації, а в порушенні закону

вартості, за якого ціни на продукцію здебільшого навіть не відшкодовували

затрат на її виробництво.

Отже, існує невідкладна потреба застосувати новий підхід до формування

цін на сільськогосподарську продукцію. Не можна погодитися з міркуваннями

окремих економістів, які стверджують, якщо у промисловості рівень

рентабельності нижчий, ніж у сільському господарстві, то на селі краща

економічна ситуація й селяни одержують більше прибутку для забезпечення

розширеного відтворення виробництва. Однак, це - ілюзія. Тут криються

прорахунки економістів і загальноекономічної служби країни. Вони полягають

у тому, що при визначенні ціни застосовується показник рівня рентабельності,

за якого основні засоби виробництва у собівартості продукції враховуються в

розмірі амортизаційних відрахувань, а не показник норми прибутку, за якого

прибуток утворюється всією вартістю основних засобів, а в сільському

господарстві - ще й вартістю землі.

320

Крім усієї вартості фондів, як прибутковоутворювального фактора,

необхідно також враховувати оборотність капіталу. Якщо в промисловості

виробничий цикл становить 3 місяці, а у торгівлі - місяць, то в сільському

господарстві - 12. Маючи, наприклад, у кожній галузі по мільйону гривень

коштів, при 10% рентабельності, в сільському господарстві за рік одержать 100

тис. грн прибутку, тоді як у промисловості -400, а в торгівлі - 1200 тис. грн.

Тому при визначенні цін на продукцію необхідно застосовувати показник

норми прибутку, який враховує оборотність капіталу. Ціна в цьому випадку має

відшкодовувати затрати і забезпечувати прибутки на середньорічний

авансований у виробництво основний і оборотний капітал, а в сільському

господарстві включаючи вартість землі.

Ряд економістів у галузі макроекономіки й деякі аграрники при

визначенні ціни на продукцію, роботи й послуги не бачать різниці між нормою

прибутку і рівнем рентабельності, не піднімають питання про те, що сільське

господарство опинилося в нерівних економічних умовах з іншими галузями

економіки країни. Отже, ціна має відшкодовувати нормативні затрати і забезпе-

чувати прибутки на авансований у виробництво капітал, з урахуванням терміну

його обороту. Пізніше була внесена пропозиція про включення до складу

капіталу вартості землі, і нині ціна на продукцію, роботи і послуги має

забезпечити відшкодування затрат (без амортизації) та створити прибуток на

середньорічну вартість капіталу, включаючи вартість землі, як специфічного

основного засобу виробництва.

Крім ціни на продукцію, ефективність сільськогосподарського

виробництва залежить від обсягу державної підтримки аграрного сектора, яка

широко застосовується в усіх країнах світу, що цілком справедливо, адже

сільське господарство має сезонний характер виробництва й уповільнений тер-

мін обороту капіталу. Це усвідомлювали і за радянських часів, коли у 1990 р.

державна підтримка тваринництва в сільськогосподарських підприємствах

становила 5,5 млрд крб на рік, що при середньому співвідношенні карбованця

до гривні як 1:8 дорівнює 44 млрд грн. Політика держави щодо підтримки

аграрного виробництва коливалася від цілковитої відмови від неї до поновлен-

ня. У 2008 році сільськогосподарські підприємства одержали підтримку на

виробничі цілі 4,3 млрд грн.

Таким чином, створені господарські формування з теоретичної і

практичної точок зору є ефективними структурами, які слід удосконалювати в

напрямі поєднання інтересів господарів-виробників і селян-власників землі, яку

вони передали в оренду, а удосконалення економічних відносин, за яких мають

бути створені однакові умови реалізації виробленої іфодукції, - через науково

обгрунтовані ціни. За таких умов успіх справи буде беззаперечним.

321

7.15. Особливості формування регіональних агропромислових

кластерів

Дедалі більшої актуальності в сучасних умовах господарювання,

обумовлених процесами глобалізації, набувають питання комплексного

соціального-економічного розвитку підприємств, галузей та територій. Як

науковий аналіз, так і світова практика свідчать, що удосконалення окремих

складових частин господарського механізму призводить лише до часткових

змін, що не дають суттєвого кінцевого результату. Тому й виникає необхідність

пошуку нових можливостей використання в Україні, насамперед, вже існуючих

у світі кращих зразків систем господарювання. Для цього необхідно аналізувати

з погляду системного підходу основні напрями перетворень господарського

механізму агропромислових підприємств, галузей, територій - важливих лайок

економіки держави.

З метою досягнення узгодженості цілей їхньої діяльності має бути

сформована певна системна концепція, яка б сприяла такому розвитку. Ця

концепція повинна давати методологічні й структурні основи щодо

комплексного соціально-економічного розвитку регіонів.

Головною ідеєю цієї концепції (на погляд авторів згідно з сучасними

вимогами) стає орієнтація діяльності підприємств на кінцевий результат:

ступінь задоволення ринкових потреб послугами чи продукцією, яка

випускається їх виробництвами, та впливу їхньої діяльності на всебічний

розвиток територій і ріст добробуту населення. Зазначені проблеми є

загальними для переважної більшості підприємств та галузей нашої держави, в

тому числі й в агропромисловому виробництві. Отже, виникає необхідність

визначення основних напрямів вдосконалення механізму господарювання

агропромислових підприємств і ланок в умовах ринку, обґрунтування шляхів

формування систем із таких підприємств, щоб вони (системи) сприяли

забезпеченню реалізації процесів розвитку сільських територій.

Як показує світовий досвід, у наш час під вплив глобалізації підпадає

дедалі більша частина території планети, що інтенсивно змінює конфігурацію

сучасної світової економіки, в тому числі й аграрної, і хоча є процесом із

внутрішніми протиріччями, але змушує формувати нові, ефективніші

економічні структури. Все ширше для економічних перетворень застосовується

кластерна система організації виробництва. Це спрямування знаходить відгук і

в Україні'. Адже, як вважають провідні вітчизняні вчені, суттєвою перешкодою

економічному розвитку агропромислового виробництва в нашій країні є

недостатня інтеграція, слабкість зв'язків між виробниками

сільськогосподарської сировини, переробними підприємствами і науковими

установами. В розвинутих країнах це долається шляхом створення кластерів -

об'єднань з урахуванням галузевих ознак. На ринку в даному випадку конкурує

не окреме підприємство, а їх комплекс - кластер. Кластери зарекомендували

себе як активні «точки зростання» економіки.

При функціонуванні кластерів проявляється синергетичний ефект від

взаємодії підприємств, які взаємозв'язані з випуском певного виду продукції. В

322

кластері передусім забезпечується об'єднання зусиль підприємців, органів

управління, суб'єктів інвестиційної та інноваційної діяльності на певній

території, що дає переваги у конкурентній боротьбі, сприяє впровадженню

інновацій і раціональній організації постачання, виробництва й збуту, завдяки

підвищенню конкурентоспроможності продукції, проведенню гнучкої політики,

необхідної в умовах сучасної ринкової кон'юнктури.

Можливість одержання кращих економічних результатів у кластері

досягається за рахунок використання переважно горизонтальних зв'язків,

спеціалізації та комплементарності учасників (структурно-функціональної

взаємодоповнюваності їх у виробничому процесі).

Ряд вчених відносять до кластерних систем і кооперативно-господарські

об'єднання малого, середнього та великого бізнесу з радіальною структурою,

для яких характерним є: наявність великого підприємства-лідера, яке визначає

господарську, інноваційну та інші стратегії розвитку, стійкість господарських

зв'язків учасників системи у рамках її виробничих програм, чітко виділений

інтегруючий фактор (продукт чи послуга).

Переваги кластерного утворення для його учасників мають об'єктивний

характер, тобто не залежать конкретно від жодного з них, що робить кластер

стійкішим порівняно з об'єднаннями іншого типу. В цілому ж,

вищеперераховані переваги функціонування кластерних утворень у світовому

масштабі дають підстави для запровадження даної форми організації та

управління виробництва і в нашій державі.

Створення кластерів особливо актуально, коли реформування

агропромислової сфери дедалі більше торкається рівня територіальних громад,

економічна самостійність яких на даному етапі розвитку підвищується, що

породжує нові, складніші задачі, які вимагають і нових шляхів розв'язання. У

кластери об'єднуються сільгоспвиробники й промислові підприємства,

передусім переробні, та торговельні фірми. На практиці спостерігається також

формування великих агропромислових кластерів, куди входять не тільки

вищезазначені учасники, але й підприємства з виробництва сільгосптехніки й

устаткування, а також із переробки, зберігання та збуту сільгосппродукції.

Характерними рисами агропромислових утворень кластерного типу є:

об'єднання ресурсів сільського господарства та промисловості; взаємодія

аграрної й індустріальної технологій у єдиному виробничому циклі; адаптація

ринкової інфраструктури до потреб аграрних, промислових і торговельних

господарюючих суб'єктів; посилення виробничих зв'язків. При цьому

агропромислові підприємства одержують можливість: використовувати нові

технології, енергетичні засоби, інженерні споруди; долати тимчасовий розрив у

фінансуванні витрат між збиранням урожаю і початком періоду його

переробки; сприяти поліпшенню якості продукції, яка без додаткових заходів

могла б швидко зіпсуватися; обробляти продукцію для закладання на

збереження, організовувати повніше завантаження робочої сили в період

міжсезонних робіт.

Як показує світовий досвід функціонування аграрного сектору,

виробники сільськогосподарської продукції можуть нормально існувати лише

за наявності зовнішньої підтримки. В умовах жорсткого диспаритету цін на