Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

413

і численними причинами і умовами, чинність яких треба враховувати при

виробленні економічної політики держави і правив економічної поведінки всіх

суб'єктів господарювання. Так, економічні цикли зумовлені: наявністю на сонці

плям і рухом планет, характером погоди і урожаю; надмірним випуском в обіг

паперових грошей (інфляцією), експансією і звуження банківського кредиту;

зміною у населення хвиль песимістичного і оптимістичного настрою; різкими

змінами рівня інвестування в галузі обох підрозділів суспільного виробництва;

нерівномірністю розвитку і використання технічних новинок серед галузей

народного господарства; низьким купівельним попитом населення; характером

відновлення основного капіталу; перманентним відхиленням економіки від

стану рівноваги та ін.

Циклічність розвитку відображає процеси формування, загострення і

розв’язання етапів, що періодично виникають та чередуються в еволюційному

розвитку і якісних революційних стрибків.

Розглянемо, як змінюється економіка в залежності від того, в якій

стадії економічного циклу вона знаходиться .

1. Спад.

Є найбільш складною і суперечною фазою економічного циклу. З нею, з

одного боку пов`язані руйнівні сили: скорочення виробництва, массові

банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні

завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза

виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є одніїю з

умов економічного піднесення, а сама криза активною складовою частиною

творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих єкономічних систем,

вона в той же час є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне

оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

2. Депресія.

У цій стадії економіка доходить критичних точок в області об`єму

виробництва, зайнятості, заробітної плати. В період депресії об`єми

виробництва доходять до найменшого рівня.

Потужнні можливості виробництва використовуються на 50% і нижче.

Найбільших маштабів досягає безробіття, кількість банкрутств, Скорочення

попиту на робочу силу веде до зниження ставок заробітної плати, подальшого

зниження загального рівня цін.

3. Пожвавлення.

Зріст об`ємів виробництва. В кінці стадії пожвавлення проходить до

докризового рівня. Зростає підприємницька активність, починають

збільшуватись прибутки підприємств, зростає попит як на товари так і

ресурси, знижується кількість безробітних. Криза збуту минула, спостерігається

невелике підвищення цін на товари та послуги.

4. Піднесення.

Перевищення докризового об'єму виробництва є переходом в наступну

стадію економічного циклу. Відбувається розширення виробництва, зростають

розміри потужностей, зниження безробіття доходить до повної зайнятості,

зростання доходів. Інвестиції та витрати зростають. Зростає попит на товари

та послуги. Починають формуватися передумови для входження в новий цикл.

414

Країни СНД закінчують сторіччя з використанням старих технологій

фізично і морально застарілой техніки, що є головною причиною затяжного

характеру та важкого спаду вирабництва, отже, поглиблення кризових явищ.

Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності, тому вони

багатогранні і специфічні в залежності від сфери і тривалості. Кризи

поділяються на певні види, що відображають різноманітні сторони одного і

того же кризового процесу. Циклічна, або криза надвиробництва, характерна

тим, що охоплює всі сфери господарювання, володіє більшою глибиною і

тривалістю, відображає всю сукупність протиріч і відтворених диспропорцій.

Тут виробництво виступає більше в якості соціального явища, а не кількісного

співвідношення виробничих матеріальних благ.

Промислова криза виявляється у вигляді невідповідності між масою

вкладених в галузь продуктивних сили і можливістю прибуткового їхнього

застосування. Удар кризи для промисловців означає початок періоду низьких

прибутків і збитків. Перевиробництво засобів виробництва є характерною

рисою промислових криз і причиною їхнього затяжного характеру. Промислова

криза супроводжується кризою праці: скорочується число і тривалість робочих

днів, знижується заробітна плата, росте безробіття.

Товарна криза (криза платежів) виявляється в невідповідності між

товаром і ціною. Ціни на товар часто підвищуються поза залежністю від запасів

цих товарів і попиту. При цьому зростання цін, заохочуючи подальше

виробництво і ввезення товарів, загострює невідповідність між цінами і

попитом. Слідом за надмірним зростанням цін настає скорочення споживання,

що і приводить до переоцінки товарів і послуг. В умовах товарної кризи

спекуляція виявляє сильний вплив на формування цін і торговельну діяльність.

Цей вид діяльності охоплює все більшу частину населення і ставає фактором,

що відволікає людей від суспільно-корисної діяльності. Завдання спекуляції -

пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних потреб

економічного життя. Виникненню і бурхливому розвитку спекулятивної

діяльності всіх суб'єктів ринку сприяють різке підвищення цін на товари,

скорочення виробництва за наявності хронічного товарного дефіциту,

знецінєння грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій

в умовах товарної кризи є необхідною умовою їхньої конкурентоздатності,

пожвавлення бізнесу.

Небезпека спекуляції полягає в її змісті, в залежності оцінки майбутньої

кон'юнктури від диктату державного апарату і верхівки ділового світу. Різка

модифікація цін, не відповідні реальним умовам життя, їхнє спекулятивне

підвищення в ході кризи недовиробництва або надвиробництва ведуть до

штучного скорочення споживання матеріальних благ.

Спекулятивні кризи є наслідком перебільшеного спекулятивного

підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, хронічного спаду

виробництва і зубожіння трудящих. Вони не можуть довго тривати, бо

породжують штучне надвиробництво товарів і послуг, ускладнюють їхню

реалізацію, викликають падіння рівня цін і поступове пожвавлення попиту.

Товарна криза супроводжується також кризою неплатежу: підприємства

не мають засобів оплатити товари та послуги постачальників, сплатити

415

заробітну плату своїм робітникам через спад виробництва, зростання цін і

скорочення обсягів реалізації.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, усього

аграрно-промислового комплексу, при якому значна частина сільського

населення зазнає майнових втрат, відбувається зниження життєвого рівня,

проходить розорення підприємств, знижується обсяг виробництва

сільськогосподарської продукції. Специфіка аграрних криз в тому, що вони

охоплюють тільки сільське господарство і не мають циклічного характеру, є

більш тривалими, ніж промислові.

В системі економічних криз надто помітне місце належить структурним

кризам, що є наслідком однобокого розвитку одних галузей на шкоду іншим. В

умовах НТР бурхливий розвиток продуктивних сил в нових галузях - в

електроніці, атомній енергетиці, та ін. - яка вступає в суперечність старій

структурі народного господарства і вимагає нового суспільного розподілу

праці, реформування структури економіки. Відбувається спад виробництва в

старих галузях - вугільній, нафтовій, і газовій промисловостях, металургії та ін.

Структурні кризи проявляються в формі енергетичнї, сировинної,

продовольчої, екологічної і валютно-фінансової криз. Вони відрізняються від

періодичних циклічних криз наступними рисами: охоплюють не все народне

господарство, а лише частину його; відносно більш тривалі в будь-якоїй галузі;

породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і

пропозицією або тривалим порушенням механізму зв'язків, що склалися між

постачальниками продукції і її споживачами, модифікаціями цінових

пропорцій, можуть бути кризою як надвиробництва, так і недовиробництва;

диспропорційність при таких кризах не може бути врівноважена тільки

зростанням цін.

Економічні кризи в другій половині ХХ ст. стали менш глибокими і

тривалими, для фаз циклу характерна асинхранність, або різночасність фаз.

Серед видів криз переважають структурні кризи, криза валют, наростання

інфляційних процесів.

10.3. Антикризовий фінансовий менеджмент – вимога «нової

економіки»

Кризи зайняли своє певне місце в житті суспільства. Адже хтозна, чи

вдасться знайти хоча б одну систему в природі чи суспiльнiй формації, яка

розвивалась би без періодичних потрясінь. Отже, кризам властива неминучість

i рiзноманiтнiсть.

Виникає логічне запитання: якими економічними закономірностями

можна пояснити радикальне погіршення фінансового стану одних підприємств

(які нерідко були лідерами у своїй галузі) і навпаки – стрімке зростання інших.

Відповідь на поставлене запитання, на нашу думку, лежить у площині викликів,

які висуваються «новою економікою». У світі відбувається не просто

поступовий еволюційний перехід до нового економічного укладу, а глобальна

неоекономічна революція, обумовлена технологічними, фінансовими та

416

екологічними змінами, переходом на новітні ринкомісткі, високопродуктивні та

гнучкі види виробництва.

Висновок про те, що «нова економіка» вимагає «нового економіксу» є для

українських реалій особливо актуальним. Фінансовий менеджмент багатьох

підприємств виявився непідготовленим до згаданих викликів. Проблематика

антикризового фінансового менеджменту не знайшла також адекватного

відображення в наукових дослідженнях. Наявна науково-практична література

присвячена переважно загальноекономічним аспектам розвитку інформаційно-

інноваційної економіки (А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та інші) або ж

антикризовому менеджменту в цілому (Л.О. Лігоненко, З.Є. Шершньова, Є.А.

Уткін). Поза увагою залишаються питання реформування фінансового

менеджменту у напрямку створення гнучких систем управління фінансами, які

б дозволяли своєчасно реагувати на актуальні зміни у ендогенному та

екзогенному по відношенню до підприємства середовищах. Метою

пропонованої статті є дослідження основних елементів такого інноваційного

ресурсу як «система антикризового фінансового менеджменту», а також

окреслення концепції антикризового фінансового контролінгу як імперативу

антикризового фінансового управління.

На відміну від традиційної («старої») економіки, за нової економічної

реальності основні акценти ставляться на інформаційно-інноваційні моделі

розвитку, що передбачає широке впровадження у фінансово-господарській

діяльності новітніх наукових досягнень. «Нова економіка» характеризує

трансформацію економічних відносин під впливом інформаційних технологій

за трьома основними напрямками:

· трансформація матеріальної вартості у віртуальну (наприклад

матеріальних активів – у нематеріальні);

· заміна традиційних факторів виробництва (капітал, земля, праця)

новими – (знання, ноу-хау, інновації);

· зміна акцентів на ринках: перехід від «ринку продавця» до «ринку

покупця»; від локальних ринків до глобального ринку.

Саме в напрямку врахуванням зазначених та інших особливостей нової

економіки і має здійснюватися реформування всієї системи управління

фінансами підприємств. Адаптація суб`єктів господарювання до викликів нової

економіки означає активізацію інноваційних процесів на всіх ділянках

господарської діяльності. Й. Шумпетер, зокрема, виділяв п`ять інноваційних

напрямків:

· виробництво нових, покращених продуктів;

· запровадження нових методів виробництва;

· відкриття нових ринків збуту продукції;

· відкриття нових ринків факторів виробництва;

· проведення реорганізації.

Практика засвідчує, що досягти необхідного рівня

конкурентоспроможності можуть лише ті підприємства, які вчасно реагують на

інноваційні вимоги нової економіки, успішно вирішують завдання фінансового

забезпечення та якісної інформаційної підтримки відповідних управлінських

рішень. Усі інші господарські структури опиняються у стані перманентної

417

боротьби за виживання.

Неефективний менеджмент за «нової економіки» є головним фактором

ризику. Неякісні управлінські рішення за нової економічної реальності можуть

спричинити набагато більші втрати, ніж за рівних обставин за «старої

економіки». Можна стверджувати, що такі традиційні інструменти управління

фінансами підприємств як класичний фінансовий аналіз (з використанням

окремих фінансових показників та їх нормативних значень), традиційне

фінансове планування, статистичний аналіз капіталовкладень, калькулювання

та ціноутворення на базі собівартості, нормування оборотних активів не

відповідають потребам «нової економіки». Фінансовий менеджмент має

володіти такими специфічними інструментами антикризового управління як

санація балансу, двоступінчаста санація, реструктуризація активів, аутсорсінг

окремих непрофільних функцій, управління затратами на основі системи

«тарґет костінг» та інші.

За «нової економіки» суттєво змінюються критерії оцінки ефективності

діяльності підприємства в цілому, його окремих працівників та структурних

підрозділів. Вітчизняною та зарубіжною практикою переконливо доведено, що

такі показники як «чистий прибуток», «рентабельність основних засобів чи

основної діяльності» тощо не відображають реальної картини на підприємстві.

За словами засновника найбільшого у світі підприємства – виробника

мікропроцесорів «Інтел» Andy Grove, «вартість сучасного підприємства уже не

визначається наявним у ньому устаткуванням». До характерних особливостей

корпоративного фінансового управління відповідно до вимог «нового

економіксу» належать:

· функціонування повноцінної системи ризик-менеджменту, що

уможливлює регулярне відстеження та прогнозування зовнішніх і внутрішніх

ризиків фінансово-господарської діяльності;

· спроможність до розробки та реалізації стратегій «на випередження»;

· використання емпірично-статистичних методів прогнозування та

аналізу фінансово-господарської діяльності;

· наявність дієвої системи контролінгу та внутрішнього аудиту;

· впровадження інтегрованої системи оперативного бюджетування та

стратегічного планування;

· орієнтація управлінського процесу на створення додаткової вартості та

симетричний розподіл інформації.

З вищевикладеного випливає, що важливою складовою «нового

економіксу» є система антикризового фінансового менеджменту. Антикризовий

фінансовий менеджмент як інноваційний ресурс є адекватною відповіддю на

виклики «нової економіки». Йдеться про застосування специфічних методів та

прийомів управління фінансами, які дозволяють забезпечити безперервну

діяльність підприємств на основі управління зовнішніми та внутрішнім

ризиками профілактики та нейтралізації фінансової кризи. Вважаємо, що

антикризовий менеджмент, як такий, концентрується переважно саме на

питаннях антикризового управління фінансами підприємства. Всі інші

напрямки антикризового управління є похідними і залежать у переважній

більшості від ефективності заходів у рамках антикризового фінансового

418

менеджменту.

Для організації ефективного антикризового фінансового менеджменту

важливим є чітке розуміння об`єкта антикризового управління фінансами.

Серед численних трактувань об`єкта управління фінансами підприємства

виділимо підхід, сформований рядом вітчизняних фахівців у сфері фінансів

підприємств (проф. М.Д. Білик, Г.Г. Нам, А.М. Поддєрьогін та інші). На думку

цих авторитетних вчених, об`єктом управління фінансами підприємства є його

активи, капітал та фінансові потоки, пов`язані з формуванням, розподілом та

використанням фінансових ресурсів. Погоджуючись із таким підходом,

вважаємо, що зазначений об`єкт управління, адаптований до антикризової

специфіки, виступає також і об`єктом антикризового управління фінансами

підприємства. Антикризовий фінансовий менеджмент характеризується

дворівневою структурою:

· перший рівень – система ризик-менеджменту;

· другий рівень – система управління фінансовою санацією підприємства.

Система ризик-менеджменту (СРМ) – це сукупність заходів з

ідентифікації, оцінки, нейтралізації та контролю за ризиками фінансово-

господарської діяльності. Йдеться передусім про комплекс профілактичних

заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: системний аналіз

сильних та слабких сторін підприємства, діагностика банкрутства,

впровадження системи попереджувальних заходів тощо. СРМ має бути

сфокусована не лише на управлінні ризиками, а й на виявленні потенційних

шансів та нових стратегічних факторів покращення фінансово-господарської

діяльності. «Нова економіка» вимагає, щоб система ризик-менеджменту у тому

чи іншому вигляді була запроваджена на усіх підприємствах. Причому

обов`язковим та об`єктивно необхідним є запровадження ризик-менеджменту у

фінансово-кредитних установах, небанківських фінансових організаціях,

акціонерних товариствах та інших підприємствах, які прагнуть бути

представленими на фондовому ринку. В глобальному масштабі вимоги щодо

запровадження дієвої системи ризик-менеджменту були значно посилені в

результаті прийняття у 2002 році у США так званого «Акта Сарбан-Окслі»

(Sarbanes-Oxley Akt). Запровадження зазначеного документа стало реакцією

американського уряду на фінансову кризу та банкрутство багатьох крупних

компаній, цінні папери яких мали обіг на американському фондовому ринку.

Наслідки Акта Сарбан-Окслі (АСО) носять глобальний характер, оскільки будь-

яке підприємство (з Німеччини, України чи США), що прагне залучити

інвестиції на американському фондовому ринку, має привести систему

корпоративного контролю у відповідність до вимог АСО. Саме тому слідом за

США нормативні документи щодо посилення контролю за ризик-

менеджментом на підприємствах були прийняті в Німеччині, Швейцарії,

Великій Британії та у ряді інших країн. В Україні особливі акценти робляться

на імплементацію ризик-менеджменту в банках. Запровадженню відповідної

системи на інших підприємствах приділяється недостатня увага. Значним

кроком для виправлення становища у цьому напрямку стало затвердження

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України (рішення

від 11.12.2003р. №571) принципів корпоративного управління. Документ

419

розроблено на основі міжнародних стандартів корпоративного управління та

містить основні засади побудови надійного механізму управління та контролю

на підприємстві, створення системи належного захисту прав капіталодавців та

системи ризик-менеджменту, забезпечення транспарентної діяльності.

Іншим важливим напрямком діяльності антикризового фінансового

менеджменту є подолання фінансової кризи на підприємствах, де система

ризик-менеджменту не спрацювала (або вона відсутня взагалі). На таких

підприємствах антикризовий менеджмент полягає в управлінні фінансовою

санацією (реструктуризацією).

У концепції антикризового фінансового управління має бути відображена

базова інформація про фінансово-господарське становище підприємства,

проблемні сектори, основні цільові орієнтири, можливі варіанти вирішення

існуючих проблем та їх експертна оцінка. Закладені в концепції ідеї та

механізми конкретизуються в плані антикризових заходів (санації).

Ефективність антикризового фінансового менеджменту забезпечується в

результаті побудови дієздатного антикризового фінансового контролінгу, який

має бути спрямований на функціональну підтримку прийняття фінансових

рішень у рамках антикризового управління. Цільові орієнтири контролінгу

мають бути підпорядковані цілям та завданням антикризового управління.

Оцінка ефективності антикризової концепції. Порядок здійснення

контролю та оцінки ефективності антикризового фінансового менеджменту в

цілому та окремих заходів є заключним елементом концепції антикризового

фінансового контролінгу.

Імперативом антикризового фінансового менеджменту є контролінг.

Запропонована в роботі концепція розбудови антикризового фінансового

контролінгу зорієнтована на функціональну підтримку ризик-менеджменту (на

основі запровадження контролінгу ризиків) та оптимізацію фінансових рішень

у рамках санації підприємств.

10.4. Антикризовий маркетинг - гарантія успіху

Криза - це розклад, занепад, загострення (політичних, економічних,

соціальних) протиріч. Здається, що в Україні це загострення стало очевидним.

Чіткого розподілу і визначення теперішньої кризи нема, оскільки вона охоплює

усі сфери нашого життя.

Компанія Ernst & Young провела дослідження «Вплив економічної кризи

на українські компанії», близько 80% компаній-учасниць опитування (взяли

участь 143 провідні національні й закордонні компанії, які працюють в Україні)

підтвердили, що їх бізнес вже відчуває на собі вплив економічного спаду.

Найбільше економічна криза вплинула на: фінансові послуги (так вважають

74% респондентів), нерухомість і будівництво (72%), металургія і видобувна

промисловість (70%).

Проблеми, з якими довелося зіткнутися останнім часом підприємствам:

- затримку платежів;

- недоступність кредитних ресурсів.

420

На загальному фоні економічної кризи держави, підприємства «зі

страхом» планують свою діяльність на наступний рік. У нагоді стають

професійні навички антикризового менеджменту.

Маркетингова стратегія під час кризи за своєю суттю та методами

повинна дещо відрізняється від поточної, оскільки рекламний бюджет та

бюджет на проведення маркетингових заходів значно зменшується. У кризовий

етап розвитку держави платоспроможність громадян значно зменшується, тому

кожен маркетинговий захід повинен бути спрямований чітко на цільову

аудиторію підприємства, тобто, реклама стає не кількісною, а якісною.

Зрозуміло, що популяризацію товару (послуги) у такий час припиняти не

можна, оскільки боротьба за увагу кожного клієнта повинна продовжуватися.

Конкуренти не сплять. Маркетологи під час своєї роботи у першу чергу

намагаються заощадити, а не в пусту витратити бюджетні кошти. Отримати

щось за найменшою ціною – це майже так само важливо, як отримати

найбільший прибуток. Економія коштів важлива усім: як менеджерам великих

компаній, так і підприємцям (для останніх особливо).

Зекономити значні суми маркетингового бюджету можна, коли зрозуміти,

що вартість радіо і телевізійної реклами завжди передбачає торг. Якщо ЗМІ не

продали свій час, воно втрачене назавжди. Крупні рекламодавці знають, що

прейскуранти – це «літературні твори», а дрібні часто вірять тому, що в них

написано. А зекономити можна тоді, коли зробиш представникам мас-медія

пропозицію, яку ви можете собі дозволити. Ви будете здивовані тим, як багато

радіостанцій та телекомпаній приймуть це.

Найоптимальніший спосіб зменшити маркетинговий бюджет – тактику

маркетингової діяльності побудувати на заходах партизанського та вірусного

маркетингу.

Партизанським маркетингом (guerrilla marketing) називають

малобюджетні способи реклами та маркетингу, які дозволяють ефективно

просувати свій товар чи послугу, залучати нових клієнтів і збільшувати свій

прибуток, не вкладуючи значних коштів.

У партизанському маркетингу часто використовують нейро-лінгвістичне

програмування і закони людської поведінки. У побудові таких компаній не

ставиться акцент на минулий досвід, оскільки кожен такий проект є

унікальним.

«Маркетологи - партизани» не люблять використовувати рекламу у ЗМІ,

оскільки вона дорога і не завжди ефективна. Зокрема, під час рекламних блоків

на телебаченні люди прагнуть скористатися вимушеною паузою, щоб

переглянути інші канали. Тобто, великі гроші клієнтів витрачаються майже "на

вітер".

Рекламну на радіо потенційний клієнт почує у тому випадку, коли

розраховується чіткий медіа-план, який за усіма прогнозами охопить цільову

аудиторію клієнта. Але це не завжди можливо зробити.

Якщо говорити про рекламу в Інтернеті, то в багатьох браузерах по

замовчуванню почали встановлювати блокування рекламних банерів, що

зменшує ефективність витрачених коштів на рекламу у віртуальній мережі.

Рекламні блоки у друкованій пресі бачать тільки ті, кому це цікаво. Тому,

421

можна сказати, що ваш потенційний споживач, якщо йому потрапить

оголошення у поле зору, обов’язково це помітить. Тобто, сподіватися, що від

цього ЗМІ ефект буде, надія є. Але… Чи багато людей зараз читають друковану

пресу. Аудиторія Інтернет-сайтів із новинами постійно зростає. Сьогодні вже

біля 30% усіх читачів газет читають їх тільки в Інтернеті, тобто ніколи не

купують платну версію. Ці дані зібрала дослідницька компанія Scarborough

Research, коли проводила дослідження аудиторії ЗМІ. В останні роки друкована

преса неухильно втрачає своїх читачів, при чому це надзвичайно впливає на

інститут підписки. Одна із причин як раз у тому, що багато колишніх читачів

газет паперового видання стали віддавати перевагу друкованій пресі.

Тому «партизани» уникають у своїй роботі використовувати стандартні

методи реклами, які орієнтуються на кількість, а не на якість.

Але якщо вже робити рекламу у ЗМІ, то потрібно пам’ятати, що неякісно

виготовлена реклама може зіпсувати ваш імідж. Тому, коли розміщаєте

рекламний блок у друкованому ЗМІ, безглуздо економити на виробництві,

залишаючи розробку дизайну реклами самому виданню. Краще винайміть

професіоналів.

Практикуючи партизанський маркетинг, ви повинні бути креативнішим

ваших конкурентів у кожному його аспекті. Впевніться, що маркетинговий

план побудовано чітко і послідовно, тоді ви можете бути впевнені, що ваш

товар чи послуга буде успішніше просунута на ринку.

10.5. Санація (фінансове оздоровлення) суб'єктів господарювання

Загальна характеристика. Слово «санація» походить від латинського

«sanare», що означає оздоровлення або одужання. З «фінансово-кредитного»

погляду це поняття треба трактувати як систему заходів, що проводяться для

запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських підприємств

(організацій) і спрямовуються на їхнє майбутнє відродження.

В економічній літературі трапляється й ширше трактування поняття

санації як суми всіх розрахованих на стратегічну перспективу заходів

організаційного, виробничого, фінансового та соціально-економічного

характеру, які використовуються, з одного боку, для подолання неліквідності та

усунення капітальних збитків, а з іншого - для відновлення рентабельності,

продуктивності праці та інновацій, які забезпечили б прибутковість і

життєздатність підприємства в довгостроковому періоді.

Отже, санація - це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів

фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального

характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і

відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Структурні елементи санації (фінансового оздоровлення)

Загальновідома модель фінансового оздоровлення підприємства передбачає

послідовне здійснення відповідних заходів (рис. 10.3).

422

Рис. 10.3. Класична модель процесу фінансового оздоровлення

підприємства

Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу

причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або прийняти

рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити