Рубцов, В.П., Перинська, Н.І. Державне управління та державні установи

Подождите немного. Документ загружается.

341

ЗАВДАННЯ ДО МОДУЛЬНОЇ

КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 5

1. Написати реферат на одну із тем, наведених у переліку

(див. Тематику рефератів) і визначену викладачем.

2. Користуючись тлумачним словником, надати тлума)

чення трьох термінів з такого переліку: пряме бюджетне

фінансування, соціальноAкультурні фактори, політичні фактоA

ри, соціальна відповідальність, публічні (бюджетні) ресурси,

бізнесAменеджмент, стохастична система, деструкція, (дерево

проблем), ситуаційний підхід, цивільна служба, соціальна

справедливість, пріоритет прав людини і громадянина, репутаA

ція державного службовця, маркетингова концепція в державA

ній установі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ

ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Административный менеджмент / Сост.: И. П. Алдохин,

Л. Ю. Гордиенко, Л. Ф. Кондусова и др.— X.: Программа

ТАСІS ED UК9301, 1996.

2. Бойко)Бойчук О., Хорунжий А. Практикум ефективної

влади (Стратегії впровадження адміністративної реформи на

місцевому рівні).— Миколаїв: Центр соціальноAекономічного

розвитку Українського Причорномор’я, 2002.— 187 с.

3. Бодди Д., Пэйтон Р. Основы менеджмента / Пер. с англ.;

Под ред. Ю. Н. Каптуревского.— С Пб.: Питер, 1999.

4. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента / Пер.

с англ.; Под ред. Л. Г. Зайцева, М. И. Соколовой.— М.: Банки

и биржи: ЮНИТИ, 1997.

5. Виханский О. С. Стратегическое управление: Учеб.—

2Aе изд., перераб. и доп.— М.: Гардарики, 2000.— 296 с.

6. Гордієнко Л. Ю. Менеджмент державної установи: Навч.

посіб.— Х.: Вид. ХДЕУ, 2001.— 152 с.

7. Ефективна публічна адміністрація (довідник для міністA

рів) // Авт.Aупоряд.: І. Коліушко, В. Тимощук.— К., 2006.—

32 с.

8. Карий О. І. Стратегічне планування розвитку міста.—

Львів: СПОЛОМ, 2006.— 286 с.

9. Карлофф Б. Деловая стратегия / Пер. с англ.— М.: ЭкоA

номика, 1991.

342

10. Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ.; Под общ.

ред. Е. М. Пеньковой.— М.: Прогресс, 1991.— 734 с.

11. Курс для высшего управленческого персонала / Пер. с англ.;

Под ред. В. И. Геращенко.— М.: Экономика, 1970.— 564 с.

12. Лесечко М. Д. Основи системного підходу: теорія, метоA

дологія, практика: Навч. посіб.— Львів: ЛРІДУ УАДУ,

2002.— 300 с.

13. Мельник А. Ф., Оболенський О. Ю., Расіна А. Ю., Гордієн)

ко Л. Ю. Державне управління: Навч. посіб.— К.: Знання,

2004.— 342 с.

14. Менеджмент организации: Учеб. пособ. / З. П. РумянцеA

ва, Н. А. Саломатин.— М.: ИНФРАAМ, 1995.

15. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджA

мента / Пер. с англ.; Под ред. Л. И. Евенко.— М.: Дело, 1992.—

700 с.

16. Оболенський О. Державна служба України: реалізація

системних поглядів щодо організації та функціонування.—

Хмельницький: Поділля, 1999.— 294 с.

17. Основи менеджменту: Навч. посіб. / За ред. В. С. ВерлоA

ки, І. Д. Михайлова.— X.: Основа, 1996.

18. Стиглиц Дж. Ю. Экономика государственного сектора:

Пер. с англ.— М.: ИздAво МГУ; ИНФРАAМ, 1997.

19. Стратегическое управление: принципы и международA

ная практика / Под ред. В. А. Белошапки.— К.: АбсолютAВ,

1998.— 352 с.

20. Фалмер Р. М. Энциклопедия современного управления:

В 5 т.— М.: ВИПИКэнерго, 1992.

21. Цвєтков В. В. Державне управління: основні фактори

ефективності.— X.: Право, 1996.

343

Заліковий модуль 6

ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ

ТА ІНФОРМАЦІЙНІ АСПЕКТИ

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ УСТАНОВОЮ

Тема 24. УПРАВЛІНСЬКИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ

ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ

24.1. Суть управлінського інструментарію

Практична реалізація принципів і функцій менеджменту

здійснюється за допомогою управлінського інструментарію, до

якого можна віднести різні методи управління, методи викоA

нання функцій менеджменту та вироблення і прийняття управA

лінських рішень.

Методи управління — це способи і прийоми управлінської

діяльності, за допомогою яких виконуються завдання органіA

зації, спрямовані на досягнення її цілей. За змістом і характеA

ром переважного впливу на керовані об’єкти методи управління

поділяють на три групи — це економічні, організаційно)розпо)

рядчі та соціально)психологічні. Вміння управляти полягає

в оволодінні цими методами, у правильному їх виборі, вмінні

використовувати на практиці. Економічні, організаційноAрозпоA

рядчі та соціальноAпсихологічні методи управління справляють

вплив на специфіку управлінської праці, організацію системи

і процеси управління; організацію праці управлінців, а також на

рівень ефективності управління. Отже, методи управління слід

систематично вдосконалювати та відбирати найраціональніші.

Тільки тоді вони сприятимуть зростанню ефективності.

Вибір методів управління включає:

1) оцінювання ситуації і поставлених завдань для визначенA

ня головного напряму дій з метою вирішення конкретної управA

лінської ситуації;

2) вибір і прийняття найдоцільнішого варіанта методу доA

сягнення поставленої мети;

3) забезпечення умов ефективного використання обраного

методу в організації.

На сучасному етапі ефективність використання методів управA

ління насамперед залежить від кваліфікації управлінських

кадрів (менеджерів). Тому необхідно їх навчати і систематично

344

перепідготовлювати. Тільки за таких умов забезпечуватиметьA

ся ефективне використання різноманітного арсеналу методів

управління.

До найважливіших напрямів удосконалення методів управA

ління і ефективного їх застосування слід віднести:

1) розвиток методології вибору методів управління у проA

цесі вироблення управлінських рішень;

2) визначення принципів оптимального сполучення методів

управління і тенденцій їх зміни;

3) розробку шляхів і напрямів подальшого поширення арсеA

налу методів управління для різних рівнів;

4) визначення галузі ефективного використання конкретA

них методів управління;

5) розробку завдань управління, які виникають на кожному рівні;

6) розробку методів контролю і оцінки ефективності викоA

ристання методів управління;

7) організацію систематичного аналізу і узагальнення найA

ефективнішої практики використання методів управління;

8) опанування керівниками теорії менеджменту та системаA

тичне підвищення кваліфікації.

Управлінське рішення — це фіксований управлінський акт,

який зображається в письмовій або усній формі та реалізуєтьA

ся для рішення проблеми. Прийняття управлінського рішен

ня — це процес вибору однієї з можливих альтернатив рішенA

ня проблеми. У процесі вибору та прийняття управлінського

рішення різні керівники використовують різні методи, сукупA

ність яких становить їх інструментарій. Ці методи залежать

від виду рішень, що приймаються в організації.

Управлінські рішення приймають в різних сферах людської

діяльності — тому вони різноманітні. Утім, навіть у межах

однієї організації вони можуть бути різними, а відтак у теорії

менеджменту їх прийнято класифікувати за різними ознакаA

ми, приміром за тими, що наведені нижче.

За тривалістю здійснення управлінські рішення поділяA

ють на стратегічні (довгострокові); планові (поточні); тактичні

(короткострокові, оперативні).

За об’єктом впливу рішення поділяють на зовнішні, що стоA

суються відносин організації з зовнішнім середовищем;

внутрішні, що стосуються лише самої організації; змішані, які

стосуються і організації, і зовнішнього середовища.

За функціями управління розрізнюють такі рішення: загальA

ні, що стосуються всіх сторін діяльності організації; часткові,

345

що скеровані на окремі елементи системи або сторони діяльA

ності організації.

За формою відображення рішення можуть бути письмові та

усні.

За ступенем інформованості керівника (повноти інформаA

ційного забезпечення) управлінські рішення поділяють на

рішення, що приймаються в умовах визначеності; неповної

визначеності (ризику); повної невизначеності.

Індивідуальні та групові рішення. Аналіз проблеми і опраA

цювання рішення може здійснювати керівник особисто (індиA

відуальне рішення). Залежно від характеру проблеми і стилю

праці керівника можуть вироблятися групові рішення (коA

легіальні, колективні). У такому разі керівник залучає колег,

фахівців зі своєї та інших організацій. Застосовуються особA

ливі методи виробки групових рішень, таких, як «мозкова атаA

ка», синтез, експертний тощо.

Бінарні і багатоальтернативні ситуації та рішення.

У процесі розв’язання проблем здійснюється аналіз можливих

альтернатив їх вирішення. Якщо аналіз проблеми зроблений

приблизно, він приводить всього до двох конкуруючих між соA

бою альтернатив («ТАК — НІ», «АБО — АБО», «РОБИТИ —

НЕ РОБИТИ»). Це так звані бінарні рішення, які віддзеркалюA

ють неприродний та небажаний стан речей, оскільки при

вирішенні більшості проблем вибір альтернатив набагато більA

ший. Причинами виникнення бінарних ситуацій, поряд із

приблизним аналізом проблеми, можуть бути: 1) переадресуA

вання рішення вищим керівникам (причому особи, що подаA

ють рішення на розгляд, можуть навмисно подавати його

в бінарному вигляді, аби вплинути на це рішення); 2) брак чаA

су на виробіток більшої кількості альтернативних рішень.

Інша крайність — надміру докладний аналіз проблеми. ТаA

кий аналіз небезпечний тим, що може призвести до багатоаль)

тернативних рішень з неосяжною кількістю альтернатив.

Наведена вище класифікація базується на явних «зовнішA

ніх» відмінних ознаках і не є вичерпною. Вона розглядає управA

лінське рішення як здійснений, фіксований акт. Однак виробA

лення управлінського рішення — це складний процес, який

починається з аналізу ситуації, проблеми, завдання, що вимаA

гає вирішення. Мистецтво управлінця полягає в тому, щоб виA

користовувати необхідні та достатні методи для аналізу виріA

шуваної проблеми.

346

24.2. Економічні методи управління

Економічні методи управління — це комплекс способів

і прийомів управління, які базуються на використанні еконоA

мічних законів, товарноAгрошових відношень та економічних

категорій (ціна, собівартість, вартість, прибуток, рентабельA

ність), а також норм і нормативів. За допомогою економічних

методів створюються умови, які зацікавлюють трудові колекA

тиви і окремих працівників у високопродуктивній праці та заA

безпеченні ефективності здійснюваної діяльності.

Застосування економічних методів вимагає особливої уваги

та спеціальної системи контролю за їхньою ефективністю. МаA

теріальне стимулювання відіграє провідну роль у системі управA

ління, і його завжди слід максимально використовувати для

мотивації управління. Підвищення розміру матеріального виA

нагородження, особливо індивідуального, має, на думку більшосA

ті фахівців, забезпечувати високі результати та максимальний

ефект. Система економічних методів включає практично всі

важелі механізму ринкового господарювання (ціну, кредит,

фінансування, прибуток, заробітну плату, премію, дивіденди

тощо). Використання економічних методів базовано на кільA

кісному співвідношенні витрат і результатів здійснення діяльA

ності. При цьому виникає можливість оцінювати реакцію сисA

теми залежно від ступеня впливу на неї різних чинників.

24.3. ОрганізаційноEрозпорядчі методи управління

Організаційнорозпорядчі методи управління є сукупнісA

тю засобів правового і адміністративного впливу на стосунки

людей в організації. Застосування таких методів гарантується

чинною системою законів і нормативних актів, положеннями,

інструкціями, наказами та розпорядженнями. Іноді ці методи

називають адміністративноAправовими. Вони включають оргаA

нізаційні й розпорядчі дії у процесі управління організацією.

Організаційні дії виявляються в чіткому розподілі функцій

управління, в установленні прав та обов’язків працівників

управління, регламентуванні основних процедур. Для цього

використовується організаційне регламентування та нормування.

Перше встановлює правила, зміст і порядок управління згідно

з правовими нормами та інструктивними матеріалами, друге —

передбачає розроблення нормативів і норм: чисельності

347

управлінського персоналу, витрат праці у сфері управління,

тривалості управлінських операцій і процедур, витрати матеA

ріалів тощо.

Розпорядчі дії відтворюють динаміку управління і здійснюA

ються у процесі функціювання системи, забезпечуючи злагоA

джену діяльність її та апарату управління. Розпорядчі дії

оформляються у вигляді усного або письмового розпорядженA

ня, наказу, договору, контракту. Все це позначено в положенні

про підприємство, установу та в їхньому статуті.

Від правильного застосування організаційноAрозпорядчих

методів управління багато в чому залежить організація чіткої

та злагодженої роботи, забезпечення оперативності і своєчасA

ності рішень, гнучкість управління. Такі методи визначають

можливості використання як економічних, так і соціальноA

психологічних способів управління.

Особлива роль організаційноAрозпорядчих методів полягає таA

кож у безпосередньості їх дії. Якщо результати застосування екоA

номічних і соціальноAпсихологічних методів виявляються дещо

згодом, то результати вживання цих методів, як правило, відчуваA

ються зразу. Проте, використовуючи їх, слід зважати на екоA

номічні інтереси, соціальні потреби та психологічні особливості

підлеглих. Тим часом перебільшення ролі таких методів може

спричинити й негативні наслідки, коли виникає невідповідність

між метою управління та засобами її досягнення, наприклад, прагA

нення забезпечити досягнення мети управління будьAякою ціною.

Ефективність використання організаційноAрозпорядчих меA

тодів управління визначається певними умовами роботи.

24.4. СоціальноEпсихологічні методи управління

СоціальноAпсихологічні методи управління — це способи та

прийоми впливу на процес формування та розвиток колективу,

а також на соціальні й психологічні процеси, притаманні груA

пам чи окремим особам. Такі методи ґрунтуються на викорисA

танні наукових положень психології та соціальної психології.

Вони реалізуються через різні психологічні форми впливу: пеA

реконання, регулювання міжособистісних і міжгрупових стоA

сунків, особистий приклад, гуманізацію праці (колір, музика,

боротьба з монотонністю і шумом тощо).

Значення соціальноAпсихологічних методів управління визнаA

чається роллю колективу організації в задоволенні соціальних

348

потреб працюючих. Із підвищенням ефективності виробництва

внаслідок більш продуктивної праці колективу створюються

сприятливі умови для задоволення соціальних потреб учасA

ників діяльності. Отже, чим більше колектив піклується про

кожного із своїх членів, тим успішніше він розв’язує свої осA

новні завдання, оскільки кожний працівник глибше усвідомA

лює свою справжню соціальну цінність, свою роль і місце в коA

лективі.

Колектив організації та її підрозділів — це складний

соціальний організм, що характеризується певними законоA

мірностями розвитку та принципами побудови, моральноAпсиA

хологічним кліматом. Щоб управляти соціальними процесами

в колективі, слід проводити дослідження, збирати і використоA

вувати різноманітну соціальну інформацію (інтерв’ювати, анA

кетувати, вести спостереження та експерименти, розробляти

структуровані картки).

Соціальні дослідження в організаціях, як правило, повинні

проводитись спеціалістамиAсоціологами. За результатами цих

досліджень розробляються і вживаються методи соціального

регулювання, нормування та матеріального стимулювання для

оптимального розв’язання складних завдань соціального розA

витку колективу, які сприяють підвищенню ефективності всієї

організації.

24.5. Методи управління об’єктами державної

та комунальної форм власності

Щодо реалізації функцій органів публічного управління стоA

совно їхніх об’єктів управління існують специфічні особливості

на відміну від тих засобів, які використовуються суб’єктами

управління господарчих (комерційних) організацій. Ця особA

ливість виявляється у формі власності об’єкта управління. Якщо

в господарчих організаціях суб’єкт управління, як правило,

є власником об’єкта управління або йому передані права розпоA

ряджатися цією власністю, то в органів державного управління

в умовах ринку кількість об’єктів, на які в них є повноваження розA

поряджатися власністю цих об’єктів, обмежено (до таких об’єктів

можна віднести державні підприємства, установи й організації,

а також частину акціонерних товариств, яка належить державі).

Хоча саме органи державного управління покликані здійснювати

функцію організації соціальноAекономічного розвитку регіонів.

349

Набір управлінських інструментів для реалізації цієї функA

ції містить:

• методи державного регулювання економікоAсоціальних

відношень (наприклад, здійснення державної реєстрації

суб’єктів підприємницької діяльності, видача їм спеціальних

дозволів (ліцензій) для здійснення окремих видів діяльності

й анулювання їх у встановленому законодавчому порядку тощо);

• бюджетні і фінансові інструменти (наприклад, установленA

ня місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

надавання пільг по місцевих податках і зборах; створення поA

забюджетних, цільових, резервних, валютних фондів тощо);

• соціальні методи управління (наприклад, заходи по забезA

печенню державних гарантій у сфері праці, розроблення заA

ходів по соціальному захисту різних груп населення від безA

робіття, міри з організації суспільних робіт тощо);

• інші методи, які забезпечують здійснення повноважень дерA

жавних органів управління відповідно до законодавчих актів УкA

раїни, що регулюють діяльність органів державного управління.

24.6. Мотивування як управлінський інструмент

Наразі в Україні відбувається перехід від адміністративноA

командної системи державного управління до системи

публічного управління в умовах ринкових стосунків. Поки що

тільки відбувається формування системи мотиваційних

інструментів органів публічної влади, за допомогою яких вони

могли б впливати на відповідні об’єкти управління. Відтак

адміністративним менеджерам сфери публічного управління

доцільно ознайомитися з основними теоріями мотивації та

досвідом їх застосування у практиці тих країн, які досягли

розвинених ринкових відносин. Дослідники мотивації у країA

нах з розвинутою ринковою економікою останнім часом виявиA

ли нові тенденції, що змінюють шкали цінностей, а саме: зароA

біток і гарантія зайнятості більше не стоять на першому місці;

люди більш опікуються засадами незалежності, творчості та

відповідальності. Тому сьогодні вважається, що актуальним

завданням сучасного управління є саме створення такого сереA

довища, яке дасть людям змогу розвинути свої вміння і виросA

ти як у професійному, так і в особистому планах. Це завдання

доведеться рано чи пізно вирішувати і в Україні, до чого слід

350

готуватися вже зараз. Відтак, перш за все, адміністративний

менеджмент органів публічного управління під час вирішення

цього завдання повинен поміняти своє уявлення про суб’єкт упA

равління: від «такого, що дає вказівки» до «такого, що сприяє

розвитку людського потенціалу».

Мотивація — це процес, покликаний спонукати працівниA

ків до діяльності для досягнення цілей організації. Термін

«мотивація» є родовим поняттям для позначення всієї сукупA

ності факторів, механізмів і процесів, потреб, що забезпечують

на рівні психічного відображення спонукання до життєво неA

обхідних цілей, тобто таких, які спрямовують поведінку на заA

доволення потреб. Беручи до уваги обмежене коло питань, що

розглядаються сферою публічного управління, можна дати таA

ке визначення поняття «мотивація»:

«Мотивація як функція управління — це сукупність факA

торів, механізмів і процесів спонукання соціальноAекономічA

них об’єктів управління до діяльності для досягнення цілей,

що стоять перед суб’єктами державного управління». Як відоA

мо, в основі мотивації лежать потреби. Потреби можуть бути

особистими та груповими.

Найважливішим фактором мотивації органів публічного

управління стосовно їхніх об’єктів управління є в основному

потреби різних соціальних груп суспільства.

Тема 25. ІНФОРМАЦІЙНОCКОМУНІКАЦІЙНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО

МЕНЕДЖМЕНТУ

Органи, організації та установи публічного сектора в УкA

раїні не повинні бути на узбіччі тенденцій світового розвитку,

зокрема формування «інформаційного суспільства», завдяки

повсюдному застосуванню інформаційноAкомунікаційних техA

нологій (ІКТ). Рішеннями світових тематичних самітів ООН

(2003 і 2005 рр.) встановлено, що значення ефективного викоA

ристання ІКТAтехнологій для майбутнього настільки значне,

що його слід розглядати в одній шерензі з найважливішими

питаннями, якими для попередніх поколінь були освіта, охоA

рона здоров’я, безпека, інфраструктура, розвиток промислоA

вості. При цьому підкреслюється, що ІКТAтехнології та суA

спільство дедалі більше стають факторами взаємного впливу: