громадян обмежується прихильністю до свого роду, містеч-
ка, регіону.
Підданський тип політичної культури вирізняється силь-
ною позитивною орієнтацією громадян на політичну
систему, але слабкою орієнтацією на активну участь у її
функціонуванні. Цей тип сформувався за умов феодальної
системи з її виразною ієрархічністю політичних відносин.
Елементи підданської культури трапляються і в сучасних
суспільствах, зокрема у формі поклоніння верховним
політичним лідерам.
Активістський тип політичної культури (або «культура
участі») вирізняється активною заінтересованістю громадян
не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому,
щоб відігравати у ній активну роль.
В історії, на думку Г. Алмонда і С. Верби, переважають
не чисті, а змішані типи політичної культури: паройкіально-
підданська, піддансько-активістська і паройкіально-акти-
вістська. Змішаним типом політичної культури є й так звана
громадянська культура. Це активістська політична культура,
в якій наявні елементи паройкіальної і підданської культури.
Вона найбільш характерна для демократичних політичних
систем і сприяє їх функціонуванню.
Громадянська культура є породженням громадянського
суспільства. Вона передбачає, що суб'єкти політики у своїй
діяльності виходять з інтересів усього суспільства, а не лише
окремої соціальної спільності. За наявності в ній різних
політичних орієнтацій ця культура спрямована на дотриман-
ня в суспільстві громадянського консенсусу як необхідної
засади демократії.
Типологія політичної Деталізовану типологію політичної культури
культури Є. Вятра запропонував Є. Вятр. Залежно від суспільно-
політичних формацій і притаманних їм полі-
тичних систем він виокремив три основних типи політичної культури:
традиційний, буржуазно-демократичний і соціалістичний. Тип тради-
ційної політичної культури відповідає рабовласницькому і феодальному
ладу. Він характеризується визнанням того, що: а) влада має свя-
щенний характер; б) права підданого і влади регулюються традицій-
ними нормами, які випливають із твердження: «так було завжди»;
в) політична система та її основні норми є незмінними.
Традиційна політична культура виступає у трьох різновидах:
1. Традиційна племінна культура, для якої характерні значна влада
віча та істотні обмеження влади вождя.
2. Традиційна теократична культура, в якій володар є Богом або
намісником Бога і його влада обмежується лише тим, як розуміється
488
воля Бога. Ця культура притаманна тим народам, у яких політична
система створювалась пророками нових релігій.
3. Традиційна деспотична культура, в якій ставлення підданих до
володаря грунтується на визнанні його абсолютної, нічим не обмеженої
влади над ними. Володар є паном над усіма підданими і їх власником.
Ці різновиди політичної культури в історії переплітаються. Поряд з
традиційною політичною культурою добуржуазна епоха знає інший тип
— політична культура станової демократії, за якої значна частина,
навіть більшість, населення повністю відсторонена від участі в
політичній системі і найчастіше позбавлена будь-яких особистих прав.
Політичні права існують лише для меншості з привілейованих станів.
Історії відомі два різновиди політичної культури станової демократії:
патриціанська культура деяких грецьких міст, республіканського Рима
й деяких італійських міст середньовіччя, а також дворянська політична
культура, наприклад у Польщі, Англії, Росії епохи пізнього
середньовіччя і раннього періоду нової історії.
Виникнення капіталізму й залучення мас до політичного життя
створили масову політичну культуру — культуру не якоїсь класової
меншості, а широких верств суспільства. Буржуазне суспільство знає
два основних типи політичної культури: демократичний та автокра-
тичний. Для першого типу характерні активність громадян, їх
включення у політичну систему, визнання громадянських прав і
свобод, а також принципу контролю громадян за діяльністю держави.
Буржуазно-демократична політична культура виступає у двох
основних різновидах: консервативно-ліберальній і ліберально-демокра-
тичній. Консервативно-ліберальна культура визнає основними цінностя-
ми громадянські права і свободи, але заперечує суспільно-реформатор-
ський аспект політичної культури. В ліберально-демократичній політич-
ній культурі, навпаки, визнання основних цінностей і зразків поведін-
ки, типових для системи буржуазної демократії, поєднується з
очікуванням соціальних реформ, здійснюваних державою.
Автократичний тип буржуазної політичної культури є запереченням
буржуазно-демократичного типу. Ідеалом держави він визнає сильну й
неконтрольовану владу, яка виключає демократичні права і свободи
громадян. Цей тип втілився в різного роду мілітаристських і фашист-
ських режимах XX ст. і має два різновиди: авторитарну й тоталітарну
політичну культуру. Перша відрізняється від другої тим, що не
передбачає активної участі мас, їх політичної мобілізації і використовує
ідеологію лише як інструмент для забезпечення пасивного послуху мас.
Тоталітарна політична культура, супутня фашистським і напівфашист-
ським системам, поєднує культ лідера, сильної влади з активним
залученням громадян до участі в політичному житті відповідно до
принципів, установлених лідером
1
'.
Цитована праця Є. Вятра була написана ще в 70-х роках і, звісно,
не відбиває тих політичних змін, які відбулись у колишніх соціаліс-
тичних країнах. За цей час концепція тоталітаризму, започаткована ще
'Див.: Вятр Е. Социология политических отношений. С. 266—269.
— 489