Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Правові аспекти ґендеру

321

З них:

жінки чоловіки

Країна

сього депутатів,

браних до

арламенту

Осіб

Аргентина

257

30,7

178

69,3

Вірменія

131

4,6

125

95,4

Бельгія 150 53

35,3

64,7

Болівія 130 24

18,5

106

81,5

Боснія і

Герцеговина

42 7

16,7

83,3

Бразилія 513 42

8,2

471

91,8

Коста Рика 57 20

35,1

64,9

Джібуті 65 7

10,8

89,2

Домініканська

Республіка

150 26

17,3

124

82,7

Еквадор 100 16

16,0

84,0

Франція 577 70

12,1

507

87,9

Гондурас 128 7

5,5

121

94,5

Індонезія 500 44

8,8

456

91,2

Йорданія 110 6

5,5

104

94,5

Корейська

Демократична

Республіка

687

138

20,1

549

79,9

Македонія 120 21

17,5

82,5

Мексика 500 113

22,6

387

77,4

Марокко 325 35

10,8

290

89,2

Непал 205 12

5,9

193

94,1

Пакистан 342 72

21,1

270

78,9

Панама 71 7

9,9

90,1

Парагвай 80 7

8,8

91,2

Основи теорії ґендеру

322

Перу 122 22

17,5

100

82,5

Філіппіни 214 38

17,8

176

82,2

Cловаччина 150 26

17,3

124

82,7

Судан 360 35

9,7

325

90,3

Танзанія 274 61

22,3

213

77,7

Сербія і

Чорногорія

126 10

7,9

116

92,1

Уганда 304 75

24,7

229

75,3

Венесуела 165 16

9,7

149

90,3

Кількість країн,

які втілили кво-

ту,

визначену в

Законах про

вибори

Середній

відсоток:

5,7%

Конституційно й у виборчому законодавстві ґендерні квоти

закріплені на субрегіональному рівні в країнах: Аргентині, Банг-

ладеш, Болівії, Бразилії, Франції, Греції, Індії, Намібії, Непалі,

Пакистані, Перу, Філіппінах, Південно-Африканській Республі-

ці, Тайвані, Танзанії, Сербії і Чорногорії

. Варто наголосити, що

ґендерні квоти не є “жіночими” квотами. Встановлення ґендер-

них квот – це юридичне гарантування для будь-якої статі ґендер-

ної рівності в разі постання незбалансованості, ґендерної

віддаленості. Законодавство, спрямоване на забезпечення про-

гресивної орієнтації розвитку ґендерної системи суспільства, має

юридично сприяти ліквідації викривлення наявного співвідно-

шення статей у державних структурах.

За даними дослідження Міжнародного інституту демократії та під-

тримки у виборах (ІДЕА) та Стокгольмського університету, опублі-

кованими у 2003 році.

Правові аспекти ґендеру

323

В Україні ґендерне квотування слабо сприймається як нага-

льна проблема і як можливість і спосіб подолання наявної ґенде-

рної нерівності.

Це свідчення поширеності звичаєвого права. Як ми вже за-

значали на початку розділу, звичай, звичаєве право відіграють

значну роль у регуляції ґендерних відносин. Та нагадаймо, що

звичаєве право відігравало чільну регулятивну роль у середнь-

овіччі. Нині ж правосвідомість як українського чоловіка, так і

української жінки перебуває під впливом як інфраправа, так і

офіційного права, яке складно, але поступово ставатиме об’єк-

тивно необхідним інструментом у життєдіяльності статей.

Ґендерні явища сучасної України можна зрозуміти й намага-

тися сприяти їх розвиткові як за допомогою юридичних констру-

кцій, так і на основі соціологічного підходу до права. Завдання

юристів-практиків і юристів-науковців перекласти найважливіші

звичаєві ґендерні норми, контрольовані соціальними інститута-

ми, в систему сучасних правових норм, що їх контролюють дер-

жавні структури.

Загалом же в галузі юридичного забезпечення рівності ста-

тей ключовою залишається роль держави. Егалітарний зміст її

правової політики щодо рівності жінок і чоловіків має змінити

життя суспільства в напрямку його поступу. В ній мають стати

змістовною частиною та інтегруватися специфіка, інтереси й

цінності обох статей.

Основи теорії ґендеру

324

Використана література:

1. Бова А. Соціологічна інтерпретація інфраправа // Соціолог-

гія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. – №2.

2. Энциклопедический социологический словарь /Под ред.

Г.В.Осипова /. – М., 1995.

3. Болотіна Н.Б. Соціальне законодавство України. Ґендерна

експертиза.– К.: Логос, 2001.

4. Болотіна Н.Б., Феськов М.М. Принцип рівноправності чо-

ловіків і жінок: сучасні стандарти Ради Європи і юридична

практика в Україні // Міжнародний досвід державного забез-

печення рівності жінок та чоловіків. Мат-ли міжнар. конф.–

К., 2003.

5. Вудвард, Алісон Е. На шляху до ґендерної рівноваги. – К.,

2002.

6. Гендерная експертиза российского законодательства. – М.:

Изд- во БЕК., 2001.

7. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.М. та ін. Теорія

держави та права. – К., 1995.

8. Котюк І.І., Костенко О.М.. Кримінальне, кримінально-

процесуальне та кримінально-виконавче законодавство Ук-

раїни. Ґендерна експертиза. – К., 2004.

9. Мельник Т.М. Ґендерна експертиза українського законодав-

ства. Сутність, необхідність та методологічні основи. – К.,

2001.

10. Мельник Т.М. Міжнародний досвід ґендерних перетворень.

Закони зарубіжних країн з ґендерної рівності. – К., 2004.

11. Олійник А.С. Конституційне законодавство України. Ґен-

дерна експертиза. – К., 2001.

Розділ 11.

ҐЕНДЕРНІ ВІДНОСИНИ В

ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

Зміни в економічному та соціальному житті суспільств, що

відбувалися протягом XVIII-го, XIX-го та XX-го сторіч, набули

особливої значущості в другій половині XX століття і значно

трансформували соціальні ролі жінок і чоловіків, суттєво впли-

нули на традиційні уявлення про них, ввели ґендерні питання в

проблемне поле економічної науки.

Загальними підходами вивчення ґендерних аспектів еконо-

міки стали:

• визнання та схвалення суспільством єдиного різновиду

роботи, а саме оплачуваної праці;

• наявність розподілу праці за статевою ознакою;

• специфіка жіночої участі в економічній дільності;

• моделі соціальної політики, як ключові механізми розподі-

лу та перерозподілу соціальних та економічних ресурсів.

Ґендерний вимір економіки ґрунтується на наявності розпо-

ділу економічних ресурсів між групами людей залежно від їх

статі, а також розподілу відповідальності за благополуччя людей

між родиною (як домогосподарством), ринком та державою.

Економічні системи суспільств визначаються конкретною конфі-

гурацією “сім’я-держава-ринок”, характерною для певного сус-

пільства, у їх розподілі відповідальності за благополуччя людей.

Дослідження проблем ґендерної економіки велися у межах

трьох основних підходів. Це неокласичний аналіз, марксизм і

його течії (неомарксизм, радикальний та соціалістичний фемі-

нізм) та інституціоналізм.

Кожен з цих напрямів економічної думки розглядає ґендерні

відносини, що виникають в суспільстві, на власному проблемно-

му полі. Неокласичний напрямок вивчає економіку домогоспо-

дарства, економічний розподіл сімейних обов’язків, проблеми

прийняття рішення про вихід на ринок праці, причини дискримі-

Основи теорії ґендеру

326

нації жінок на ринку праці, економічні аспекти шлюбних відно-

син та репродуктивної поведінки. Марксизм традиційно дослі-

джує взаємозв’язок патріархатного устрою суспільства та капіта-

лізму як системи експлуатації, чинники та сфери прояву ґендер-

ної нерівності, загальні причини та форми експлуатації жінок

(неомарксизм, радикальний та соціалістичний фемінізм). Пред-

ставники наймолодшої течії економічної теорії – інституціона-

лізму – розглядають роль держави у вирішенні ґендерних про-

блем, проблеми соціальної політики в ній.

Сукупність цих течій та наданих ними інтерпретацій ґендер-

них відносин окреслює коло проблем, які розглядає ґендерна

економіка.

Домашнє господарство як об’єкт дослідження ґендерної

економіки: неокласичний підхід. Основні положення неокласи-

ків моделюють економічну поведінку індивіда згідно з “чолові-

чими” цінностями, серед яких, як основні характеристики, егоїзм

(домінування власних інтересів); надання індивідом переваг тим

чи іншим благам (корисність); раціональність поведінки (мак-

симізація корисності), тобто такого розподілу індивідом власних

коштів для купівлі різних благ, щоб максимізувати власне задо-

волення (при цьому система переваг має суто суб’єктивний ха-

рактер); обмеженість ресурсів для задоволення власних потреб

і, відповідно, вимога здійснювати вибір. Така абстрактна модель

“людини економічної” сприяла ігноруванню неокласиками ґен-

дерної проблематики аж до 60-х років ХХ сторіччя.

Теоретичний прорив у неокласичному напрямку досліджень

здійснив Гері Беккер, чиї праці присвячені економіці домогоспо-

дарства (сім’ї), дискримінації на ринку праці та шлюбній поведі-

нці. Він запропонував “нову економіку домашнього господарст-

ва”, де сім’я розглядалась не тільки як пасивний споживач рин-

кових товарів, а й активний виробник “продукції” – якими є їхні

споживчі потреби. Скажімо, попит виникає не на холодильник, а

на можливість довше зберегти продукти.

Г. Беккер увів в обіг поняття людського капіталу, тобто

вкладу робітника при виході на ринок праці (витрат на освіту,

Ґендерні відносини в економічній сфері

327

поліпшення здоров’я, вироблення професійних навичок, підви-

щення культурного рівня, пошук роботи). Здійснюючи ті чи інші

витрати, індивід очікує в майбутньому на додатковий прибуток у

вигляді більшої заробітної плати, кращого робочого місця тощо,

чим і пояснюється запровадження й використання терміна “капі-

тал”. Надалі концепція людського капіталу охопила не лише

професійні навички, а й сформовані позаринковим середовищем,

зокрема сім’єю.

Як обирає сім’я технології виробництва споживчих благ?

Насамперед це залежить від доходу сім’ї й часу, які є в розпоря-

дженні її членів. Прибуток сім’ї та час її членів суттєво вплива-

ють на вибір нею технології виробництва споживчих благ. Таке

виробництво можна здійснювати за допомогою різних техноло-

гій: наприклад, прати білизну можна вручну, а також за допомо-

гою пральної машини. Цінність часу оцінюється за ціною, яку

слід заплатити, якщо домашню працю виконуватимуть наймані

працівники. Відповідно, рішення кожного члена сім’ї про витра-

ти свого часу на домашню (неоплачувану) працю чи на оплачу-

вану поза домом залежить від співвідношення його прибутків з

цими двома видами праці.

Традиційні уявлення про ґендерні суспільні ролі містити-

муть думку про те, що загалом жінки поступаються чоловікам в

обсягах накопиченого “ринкового” людського капіталу (освіти,

фахових навичок, індивідуальних здібностей тощо). Тому для

сім’ї вигідна зайнятість чоловіка на ринку праці, а жінки – в до-

машньому господарстві. Однак ця ситуація за останнє сторіччя

дуже істотно змінилася: і зростання рівня освіти й кваліфікації

зайнятих у домашньому господарстві (передовсім жінок), і їх

зросла зайнятість на ринку оплачуваної праці призвели також і

до “подорожчання” їх безоплатної праці вдома. У наслідку різко

міняються й ґендерні моделі зайнятості: рішення про те, кому з

подружжя лишатися вдома, а кому працювати поза домом, стало

неоднозначним.

Цінність кожного з подружжя залежить від можливості про-

дукувати певні сімейні блага. При цьому принципом вибору

шлюбного партнера може бути подібність чи відмінність. При-

Основи теорії ґендеру

328

кладом обрання шлюбного партнера за принципом подібності чи

взаємодоповнення може бути однакова освіта. Прикладом вибо-

ру за відмінністю є шлюб заможного чоловіка і незаможної жін-

ки (чи навпаки). За цих умов дешевий час низькооплачуваного

партнера буде використаний для створення неринкових благ, а

інший максимізує прибуток у ринковій сфері. Слід відзначити,

що вибір шлюбного партнера за принципом відмінності значно

посилює ґендерну спеціалізацію в накопиченні певного різнови-

ду людського капіталу. Зокрема, інвестиції в людський капітал

жінки будуть пов’язаними з вихованням дітей та веденням до-

машнього господарства, а чоловіка – з накопиченням ринкового

капіталу, характеристиками, що в майбутньому підвищать його

продуктивність на ринку праці чи в ринкових видах діяльності.

Спростування протягом сторіччя суспільного й економічно-

го розвитку тези про неконкурентність жіночої робочої сили по-

казує, що витрати на освіту чоловіків і жінок не повинні й не

розрізняються з погляду їх доцільності. Залучення жінок до сус-

пільного виробництва, зростання їхнього освітнього рівня, що

супроводжується подальшим зростанням вимог до якості життя,

призвели до зниження народжуваності, появи й поширення не-

повних родин, трансформації інституту сім’ї та шлюбу. Всі ці

тенденції змінили доцільність ґендерної диференціації інвестицій

у людський капітал. Зі зростанням статусних позицій жінок у

суспільствах поступово збільшується й збільшуватиметься нада-

лі участь чоловіків у веденні домашнього господарства.

Аналізуючи середні сім’ї в розвинутих країнах, Т. Шульц

дійшов висновку, що зміна економічних умов життєдіяльності

безпосередньо впливає на зміну економічного мислення. В сус-

пільстві змінюються погляди на шлюбний вік, кількість дітей,

віковий розрив між ними, ґендерний розподіл домашніх

обов’язків тощо.

Емпіричні дослідження доводять існування тісного зворот-

ного зв’язку між народжуваністю та кожним додатковим роком

навчання матері за умов первинно низького освітнього рівня:

чим вищий рівень освіченості жінок, тим нижчою буде народжу-

ваність. По-перше, найвищу цінність у процесі виховання дітей

Ґендерні відносини в економічній сфері

329

протягом перших років життя відіграє час матері. Надалі зростає

вартісний складник “ціни” дитини, пов’язаний з її освітою, охо-

роною здоров’я та витратами на її побут. По-друге, зміна життє-

вих умов зумовлює виникнення ефекту заміщення кількості ді-

тей у сім’ї їх “якістю”. По-третє, інвестиції в “якість” дітей зрос-

тають зі збільшенням сімейного доходу.

Соціо-економічні підвалини ґендерних відносин: маркси-

стський підхід. Ґендерні відносини марксизм розглядає крізь

призму теорії класів. Відповідно, причини дискримінації жінок

(найповніше викладені в роботі Ф. Енгельса “Виникнення сім’ї,

приватної власності і держави”, 1884 р.) та умови їх звільнення

бачаться в марксизмі через ліквідацію класового, зокрема капіта-

лістичного суспільства. Відносини власності, як першопричина

ґендерної нерівності в суспільстві, є такими, що ґрунтуються на

економічній залежності жінки й пануванні над нею її чоловіка,

єдиного годувальника сім’ї (за Ф. Енгельсом, “домашнє рабст-

во”). Отож шляхами подолання підневільного становища жінки є

зміна відносин власності у межах всього суспільства (а боротьба

за звільнення жінок – частина боротьби за звільнення робітничо-

го класу).

Залежність жінки від чоловіка можна подолати за умови за-

лучення жінки до суспільного виробництва. Передусім слід

розв’язати саме проблему усуспільнення домашньої праці, що

досягається при переході до соціалізму. Всю домашню працю,

від ведення домашнього господарства до догляду за дітьми та їх

виховання, слід вивести за межі сім’ї й перетворити на суспільну

галузь праці. Саме так можна подолати об’єктивні економічні й

соціальні основи ґендерної нерівності.

Реалізувати цю модель ґендерної рівності мала відповідна

внутрішня політика Радянського Союзу. Її здійснювали декіль-

кома шляхами. По-перше, законодавчо було встановлено рів-

ність статей у всіх сферах життєдіяльності. Досить швидко ухва-

лили законодавчі акти, які визначали (декларували) рівність чо-

ловіків і жінок в усіх сферах зайнятості. По-друге, ліквідовано

економічну (а багато в чому й виховну) функцію сім’ї через

створення мережі громадських пралень, їдалень і дитячих закла-

Основи теорії ґендеру

330

дів, які мали звільнити жінку від домашньої праці. По-третє,

тривало орієнтування на максимальне залучення жінок до суспі-

льного виробництва, де проголошувався принцип рівності жінок

і чоловіків.

Однак через низку причин ці надії на досягнення ґендерної

рівності в СРСР не виправдались. Сформувалась ґендерна сегре-

гація професійних галузей (домінування жінок у сферах громад-

ського харчування, охорони здоров’я, швейній і легкій промис-

ловості, освіті; чоловіків – у важкій промисловості тощо). За над-

звичайно низького рівня життя в країні розвиток громадського

обслуговування на новій організаційній і технологічній базі не

зміг забезпечити суттєві зміни в жіночій зайнятості. Подальше

зростання рівня освіченості радянських жінок та максимально

можливе підвищення рівня їх оплачуваної зайнятості призвели

до подвоєння традиційного навантаження жінок.

Натомість західні суспільства вбачали забезпечення ґендер-

ної рівності в посиленні батьківської відповідальності через пе-

рерозподіл домашніх обов’язків у подружжі та жорстке засу-

дження фактів дискримінації.

Викладені вище положення класичного марксизму потому

активно критикували як феміністки, так і в подальшому предста-

вники ґендерних підходів за ігнорування власної динаміки ґен-

дерних відносин і зведення соціальних суперечностей винятково

до класових. Однак і марксизм, і його новітні течії лишаються

впливовими в концептуальному аналізі ґендерних суспільних

відносин.

Марксистський фемінізм. У рамках марксистського напрям-

ку сформувалася така його течія, як марксистський фемінізм.

Серед сучасних феміністських дослідників, що працюють у цьо-

му теоретичному напрямку, можна назвати Хайді Хартман, Ай-

ріс Янг, Хрістіан Дельфи, Елі Зарецькі, Ненсі Фолбр та інших.

Серед їхніх основних концепцій слід назвати концепцію “сімей-

ного способу виробництва” і розгляд інституту сім’ї як способу

мінімізації витрат на відтворення робочої сили.

Ця концепція ґрунтується на понятті патріархатного способу

виробництва. У її межах розглядається класовий поділ суспільс-