Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Правові аспекти ґендеру

301

плексний підхід, зумовлений суспільною потребою долання ґен-

дерної віддаленості, пошуком розв’язання проблеми реальної

нерівності жінок і чоловіків став новою засадничою планетар-

ною стратегією досягнення рівності статей.

Пекінська конференція надзвичайно посприяла ґендерній ак-

тивності в діяльності світових структур і в національних суспіль-

ствах. Підсумки такої ґендерно спрямованої діяльності проаналі-

зовано на Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН з поряд-

ком денним “Жінки у 2000 році: рівність жінок і чоловіків. Роз-

виток і мир у ХХІ столітті” (Нью-Йорк, червень 2000 року).

Сесія наголосила на нерозривній взаємопов’язаності рівності чо-

ловіків і жінок з оцінкою соціального прогресу, розвитку та ми-

ру. У Політичній декларації та Підсумковому документі, прийн-

ятих на Спеціальній сесії, особливе значення надається “полі-

тичній прихильності рівності чоловіків і жінок на всіх рівнях”.

Вони підкреслюють основну тенденцію: “Зміна умов, у яких фо-

рмуються відносини чоловіків і жінок, а також обговорення пи-

тань рівності статей дедалі частіше ведуть до перегляду ролі

представників цих статей. Це також сприяє обговоренню ролей і

обов’язків жінок у справі забезпечення рівності статей на основі

спільних зусиль і необхідності змін цих стереотипів та традицій-

них уявлень щодо ролей, які обмежують повну реалізацію поте-

нціалу жінок” (пункт 47).

У цьому документі визначено курс на здійснення подальших

дій та ініціатив для досягнення рівності статей і основну ідею,

що визначає прогрес у сфері ґендеру. “Для досягнення рівності

статей та розширення прав і можливостей жінок необхідно подо-

лати нерівність між чоловіками й жінками, дівчатками та хлоп-

чиками й забезпечити їх рівність у правах, обов’язках, можливо-

стях і шансах. Рівність статей передбачає, що потреби, інтереси,

проблеми, досвід і пріоритети як чоловіків, так і жінок є невідді-

льним елементом діяльності з розроблення, здійснення націона-

льного моніторингу, відстежування й оцінювання, зокрема й на

міжнародному рівні, всіх заходів у всіх галузях”. Для врахування

ґендерного аспекту прийняття й реалізації стратегій, що є все-

охопними і практично спрямованими на всі галузі, важливе зна-

чення на всіх рівнях мають політична воля й рішучість. Саме від

Основи теорії ґендеру

302

цього залежить оптимальне використання державно-правових

механізмів у забезпеченні ґендерної рівності, прийняття необхід-

них нормативно-правових актів як умови утвердження ґендерної

рівності.

Ґендерні ідеї Пекінської конференції стали предметом роз-

гляду на регіональних конференціях і конкретизовані в їхніх до-

кументах. Серед таких конференцій – Спеціальна конференція

“До партнерства чоловіків і жінок у політиці” (1997 р., Нью-

Делі), Регіональна конференція “Пекін + 5: підсумки та перспек-

тиви”, що відбулася в Алмати (Казахстан) 13–15 грудня 1999 р.

На конференціях обговорювали питання розриву між юри-

дично визначеним та фактичним місцем і роллю жінок та чо-

ловіків у сфері ґендерної рівності, характер прийнятого держа-

вами ґендерного законодавства, бачення ними перспектив ґен-

дерного розвитку. Зокрема, обговорювали “драматичний дисба-

ланс участі чоловіків і жінок у політичному житті”, залежність

розвитку країн і демократії в них від стану представництва жінок

і чоловіків у парламентах, а отже, й характеру ухвалюваних ни-

ми законів, відзначали потребу домогтися представництва жінок

у парламентах на рівні “критичної маси”, яка дорівнювала б 30

відсоткам. Це той критичний рівень, коли представники певної

статі можуть впливати на зміст і прийняття юридичних актів.

Ґендерні ідеї пронизують діяльність Всесвітнього Саміту

Тисячоліття, стаючи центром уваги глав держав і урядів, що

набувають рішучості надалі зміцнювати міжнародне право й

права людини, демократію та ґендерні аспекти як важливі пи-

тання третього Тисячоліття.

Дев’яності роки ХХ та початок ХХІ століття характеризу-

ються правовою активністю щодо ґендеру в європейському

регіоні. “У ґендерних відносинах у Європі відбулася найрево-

люційніша трансформація суспільних відносин за всю історію

людства” [5, 15],– справедливо наголошує професор суспільних

наук Вільного брюссельського університету, фахівець з держав-

ної політики Алісон Е. Вудвард, оцінюючи соціальні зміни за

останнє десятиліття в країнах-членах Ради Європи.

Правові аспекти ґендеру

303

Ці трансформації відбулись через утвердження концепції та-

кої рівності між статями, яка не заперечує відмінностей, а проти-

стоїть нерівності в становищі жінки та чоловіка у всіх сферах

громадського й приватного життя. Йдеться про рівність, що має

на меті насамперед правовий захист і забезпечення прав та сво-

бод людини, не допускаючи й викорінюючи реальну дискримі-

націю за статтю; рівність, яка об’єднує зусилля чоловіка та жінки

для спільних дій з творення ґендерно збалансованого й соціально

справедливого суспільства.

Досягненню успіхів щодо змін у правовому статусі жінок

країн Європи сприяла ґендерна діяльність європейських струк-

тур з узагальнення національного досвіду та вироблення ґендер-

них стратегій і перспектив. Рада Європи (РЄ), створена 1949 ро-

ку, проголосила основні принципи політики з питань рівноправ-

ності жінок й чоловіків і проводить їх через всю свою нормотво-

рчу діяльність, втілюючи у всіх прийнятих документах. Ця ґен-

дерна масштабність ґрунтується на комплексному баченні суспі-

льного розвитку, а турбота про жінок розглядається як частина

широкомасштабних ґендерних перетворень. На розвиток і пере-

творення всієї ґендерної системи країн та регіонів Європейського

Співтовариства спрямовані всі документи, що їх прийняли про-

тягом наступних десятиліть Рада Європи й усі європейські орга-

ни.

Серед багатьох загальнообов’язкових документів особливо

виділяється Європейська конвенція про захист прав людини та

основних свобод, прийнята 4 листопада 1950 року в Римі. Там

зазначено, що “користування правами та свободами (…) забезпе-

чується без дискримінації за ознакою статі…”. Європейська кон-

венція з прав людини містить розроблений і ефективний меха-

нізм міжнародно-правового захисту й реалізації прав людини –

жінок і чоловіків. Величезне практичне значення Європейської

конвенції полягає в тому, що сформульовані в ній права практи-

чно втілились у рішеннях Європейського суду з прав людини.

Україна ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини

лише 11 вересня 1997 р., чим заявила про сприйняття європейсь-

ких ґендерних стандартів.

Основи теорії ґендеру

304

Вираженням потреб світового й національного осмислення та

втілення прав людини, жінки й чоловіка, є прийняття Радою Євро-

пи 1961 р. Європейської соціальної хартії і 1999 року – Європейсь-

кої соціальної хартії (переглянутої). Ця Хартія регламентує стан-

дарти прав, а також містить гарантії забезпечення прав як системи

організаційно-правових, економічних та інших заходів. Всі права

людини концептуально співвідносяться з ідеєю ґендерної рівності.

Серед основних прав визначаються ті, що безпосередньо стосу-

ються рівності чоловіків і жінок. Хартія передбачає й інші права, в

яких спеціально наголошується дотримання ґендерної рівності. Це

право працівників – чоловіків і жінок – на однакову оплату за рів-

ноцінну працю; право працівника на захист своєї гідності на робо-

ті (зокрема, сторони мають право на рівні можливості та на рівне

ставлення у сфері зайнятості без дискримінації за ознакою статі);

право працівників із сімейними обов’язками на рівні можливості

та рівне ставлення. Хартія містить спеціальну статтю, де встанов-

лює рівність статей у сфері праці. Їм мають забезпечуватися рівні

можливості. Для цього необхідні заходи щодо втілення принципу

рівності стосовно зайнятості, заробітної плати, умов праці, соціа-

льного захисту, освіти, професійного навчання та професійної

кар’єри. Також треба вживати заходів, що дають змогу жінкам і

чоловікам поєднувати свою трудову діяльність з сімейними

обов’язками. Усі соціальні права мають ґендерний зміст. Сторони

також мають зобов’язатися подолати сексуальні домагання на ро-

бочому місці та вжити необхідних заходів щодо захисту працівни-

ків від таких домагань; або спеціально передбачають посилений

соціальний захист жінок; права жінок, які працюють, на охорону

материнства.

Регламентації щодо ґендерної проблематики Радою Європи

враховують віддаленість соціальних статей у становищі, реаліза-

ції соціального статусу, зокрема, в жінок. Цьому підпорядковано

низку рішень і рекомендацій про політичне, соціальне й грома-

дянське становище жінки (1975 р.), про участь жінок і чоловіків

на принципах рівного представництва в комітетах та інших орга-

нах Ради Європи (1981 р.), про становище жінок у Секретаріаті

Ради Європи (1981 р.), про жінку в політиці (1985 р.), про рівно-

Правові аспекти ґендеру

305

правність чоловіків і жінок у політичному та суспільному житті

(1986 р.), про участь жінок у прийнятті рішень на місцевому та

регіональному рівнях (1986 р.) тощо.

Під впливом ґендерного руху наприкінці 90-х років постали

нові тенденції в законодавстві зарубіжних країн. Вони стосують-

ся ліквідації гарантій для жінок з окремих питань, наприклад,

при використанні їхньої праці на важких і шкідливих роботах, на

роботах у нічний час, надурочних роботах. Представники ґенде-

рного руху вимагають забезпечити рівність жінок і чоловіків,

стверджують, що низка обмежень у законодавстві щодо викорис-

тання праці жінок принижує їх і позбавляє рівних можливостей у

доступі до джерел існування. Це спричинило те, що більшість

законів стосовно спеціальної охорони праці жінок суди в країнах

визнали недійсними, як такі, що суперечать законам про заборо-

ну дискримінації за ознакою статі. Такий досвід спостережено в

США, Сполученому Королівстві, Іспанії, скандинавських краї-

нах та ін. В Україні трудове законодавство дуже повільно зміню-

ється в напрямі скасування гарантій у сфері охорони праці жінок,

хоча наявність деяких заборон обертається обмеженням доступу

жінки до праці [4, 66].

Від кінця 80-х років на перший план у структурі ґендерної

проблематики вийшли питання інтеграції жінок до владних

структур. 1986 р. прийнято резолюцію Європейського Парламе-

нту про насильство щодо жінок і вироблення шляхів його подо-

лання, 1988 р. – Декларацію Комітету міністрів про рівноправ-

ність жінок і чоловіків, 1991 р. – Декларацію Ради Європи про

застосування рекомендацій Комісії із захисту гідності жінок і

чоловіків на робочому місці, зокрема й Кодексу практичних дій

щодо боротьби проти сексуальних домагань та інші документи.

Серед документів Ради Європи ґендерно знаковою є прийня-

та її Комітетом міністрів Декларація про рівноправність жінок і

чоловіків (1988 р.), яка проголосила основними саме ґендерні

ідеї. Там наголошено, що рівноправність жінок і чоловіків нале-

жить до основних прав людини.

Аналіз тогочасного європейського досвіду розв’язання пи-

тань ґендерної рівності дав змогу визначити в Декларації уза-

Основи теорії ґендеру

306

гальнений перелік напрямів діяльності для утвердження рівного

статусу чоловіків і жінок, серед яких – захист особистих прав;

доступ до державних посад усіх рівнів; права в подружньому

житті; викорінення насильства в сім’ї та суспільстві; права та

обов’язки стосовно дітей тощо. Особлива увага акцентується на

наданні жінці та чоловікові однакової правоздатності й однако-

вих можливостей її реалізації, розвитку індивідуальних здібнос-

тей і таланту.

Рада Європи великого значення надає правовому забезпе-

ченню соціальної справедливості як одній з базових вимог дося-

гнення ґендерної рівності. Суть такого підходу полягає в опти-

мальному використанні юридичних способів ліквідації всіх форм

ґендерної дискримінації. З метою ґендерного навчання, обміну

досвідом Рада Європи періодично проводить семінари з юридич-

ного забезпечення розв’язання ґендерних проблем. Правовий

компонент ґендерної проблематики в її діяльності стає

пріоритетним.

Європейське Співтовариство формує ґендерно-правовий

простір. Цьому сприяє прийняття міжнародно-правових актів з

ґендерного законодавства в країнах Європи, зокрема директиви

Європейського Союзу про рівні можливості, де узагальнено по-

треби ґендерних перетворень і визначено норми щодо їх забезпе-

чення. Це, зокрема, Директива про застосування принципу одна-

кової оплати праці чоловіків і жінок, 1975 р.; Директива про

принцип однакового поводження з чоловіками і жінками у сфері

соціального забезпечення, 1978 р.; Директива про рівне ставлен-

ня до чоловіків і жінок щодо соціального забезпечення за місцем

роботи, 1986 р.; Директива про рівне ставлення до чоловіків і

жінок, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю (у

тому числі в сільському господарстві), і про соціальний захист

жінок, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю,

протягом вагітності та догляду за дитиною, 1986 р.; Директи-

ва про охорону здоров’я і техніку безпеки на робочому міcці

вагітних, жінок, які недавно народили дитину, та жінок, які

годують груддю, 1992 р.; Директива про організацію робочого

часу, 1993 р.; Директива про рамкову угоду щодо відпусток для

Правові аспекти ґендеру

307

догляду за дитиною, 1996 р.; Директива про доказування робо-

тодавця у випадках дискримінації за ознакою статі, 1997 р.;

Директива про рівне ставлення до чоловіків і жінок щодо зай-

нятості, професійного навчання та просування по службі, а та-

кож визначенні умов праці, 2002 р. та ін.

Узагальнюючи тенденції та процеси ґендерних перетворень,

Комітет міністрів Ради Європи розробляє важливі документи, в

яких окреслено ґендерні досягнення й визначено напрями дій.

Серед багатьох документів важливо виділити такі, як: Рекомен-

дація Комітету міністрів держав-членів про впровадження ком-

плексного підходу до проблеми рівності жінок і чоловіків,

1998 р.; Рекомендація Комітету міністрів про боротьбу з торгів-

лею людьми з метою сексуальної експлуатації, 2000 р.; Рекомен-

дація Парламентської Асамблеї про проведення кампанії проти

торгівлі жінками, 2002 р.; Рекомендація Комітету міністрів про

захист жінок від насильства, 2002 р.; Доповіді про комплексний

підхід до проблеми рівності жінок і чоловіків (1998 р.) і про за-

ходи в галузі рівності 2000 р. тощо. Ці документи узагальнюють

позитивний досвід ґендерних перетворень у країнах Європи.

Відповідно до встановлених стандартів права рівності жінок

і чоловіків у Європі потребують переосмислення багатьох поло-

жень у національних законодавствах. Вони стали складниками

обговорення питань на зустрічах найвищого рівня. У жовтні

1997 року в Страсбурзі відбулася зустріч глав держав і урядів

держав-членів Ради Європи, на якій прийнято Заключну декла-

рацію другого саміту глав держав і урядів Ради Європи (10 –11

жовтня 1997 р., Страсбург). На ній значну увагу приділяли пи-

танню збалансованого представництва жінок і чоловіків у всіх

сферах суспільства, зокрема й політичному житті.

Європейське законодавство все більше розширює ґендерний

компонент, втілюючи ґендерний підхід до правотворчості, пра-

возастосування та правозахисту, закладаючи основи правових

можливостей ґендерних перетворень, управління ґендерними

процесами в різних сферах суспільного життя.

Основи теорії ґендеру

308

Набуття й формування міжнародного досвіду розв’язання

ґендерних проблем у Європі, зокрема й юридичними методами,

характеризується групуванням країн за подібністю розв’язання

відповідних соціально-політичних та економічних питань. Данія,

Швеція, Норвегія, Фінляндія й Ісландія – країни, охоплювані

спільною назвою “Північні країни”, створили 1952 року Північну

раду. Рада міністрів північних країн, яка послідовно й цілеспря-

мовано працює над формуванням та впровадженням політики

ґендерної рівності, дуже сприяє зближенню законодавства цих

країн стосовно рівних прав і можливостей.

Вивчення взаємного досвіду у прийнятті законодавчих актів

з питань ґендеру, формування ґендерної політики, узагальнення

практики ґендерних перетворень, зокрема квотування, введення

служби Омбудсмена з рівних прав і можливостей та інших спеці-

альних заходів щодо забезпечення рівноваги статей сприяють

зближенню правових систем, що регулюють ґендерні процеси в

скандинавських країнах, і формуванню правової культури цих

народів у розв’язанні ґендерних проблем.

У сучасній Європі активізується правова діяльність щодо ґе-

ндерних перетворень. Потреба в такій діяльності відповідає ха-

рактерові глобалізації всіх соціальних процесів. Глобалізація

охоплює й систему управління, вироблення спільного юридич-

ного інструментарію, необхідного для регулювання ґендерних

відносин. Цим та іншими чинниками зумовлена необхідність

спілкування політиків. У Європі відбулося вже п’ять європейсь-

ких конференцій міністрів з питань рівності жінок і чоловіків, де

прийнято документи стосовно рівності обох статей в політично-

му й громадському житті, насильства щодо жінок, ролі жінок і

чоловіків у запобіганні конфліктам, розвитку миротворчості та

миробудівництва.

На Четвертій Європейській конференції міністрів з рівності

жінок і чоловіків (листопад 1997 р.) прийнято Декларацію про

рівність між жінками та чоловіками. Там наголошено, що “дії,

спрямовані на досягнення рівності жінок і чоловіків, не слід на-

далі розглядати як такі, що цікавлять винятково жінок, а як такі,

Правові аспекти ґендеру

309

що зачіпають усіх членів суспільства – жінок і чоловіків, і при-

вертають до них увагу суспільства загалом”.

Це важливий методологічний акцент у підході до правотвор-

чості щодо регулювання ґендерних відносин.

Міністри проголосили, що:

• встановлення демократії, за якої жінки й чоловіки рівні,

передбачає урівноважене представництво статей;

• досягнення рівності статей можливе за допомогою спеці-

альних стратегій у політичній, соціальній та інших сфе-

рах життя суспільства;

• досягнення рівності статей є не лише обов’язком держав,

а й суспільства загалом;

• впровадження перспективи рівності статей у всі програ-

ми та плани на всіх рівнях і визначення наслідків для жі-

нок і чоловіків їх здійснення є об’єктивною потребою;

• для практичного застосування комплексного підходу до

проблеми рівності статей необхідно передбачити людські

й фінансові ресурси;

• необхідно постійно вдосконалювати знання з усіх аспектів,

що стосуються жінок і чоловіків та їхніх умов життя;

• є важливим і необхідним розроблення спеціальних стра-

тегій для чоловіків щодо їх участі в досягненні рівності

статей;

• визначення багатогалузевих стратегій з рівності статей є

основним критерієм досягнення демократії;

• комплексний підхід до проблеми рівності статей необхідно

покласти в основу формування й діяльності всіх органів Ра-

ди Європи;

• необхідно заохочувати й організовувати збір інформації

та прикладів позитивного досвіду, а також оцінок резуль-

татів заходів, спрямованих на досягнення збалансованого

представництва статей у всіх галузях.

Основи теорії ґендеру

310

На конференції розроблено Багатогалузеві стратегії дій,

спрямовані на досягнення рівності жінок і чоловіків як основного

критерію демократії. Учасники конференції зазначили, що долан-

ня перешкод на шляху досягнення ґендерної рівності можливе

лише шляхом наділення жінок реальними правами та створенням

реальних можливостей для конструктивного діалогу між жінками

й чоловіками, а також через усвідомлення чоловіками невідклад-

ності глибоких реформ у цій сфері. При цьому вказувались важли-

ві напрями діяльності для всіх країн. Рекомендації конференції

залишаються актуальними й сьогодні, бо вони вивірені міжнарод-

ною практикою країн, де ґендерні перетворення стали органічним

складником усіх соціальних перетворень.

Попри те, що в Європі з другої половини ХХ століття спосте-

рігається стрімке зростання ґендерної активності й помітними є

досягнення в підвищенні правового статусу жінок, все ж фактич-

ної рівності ще не досягнуто. Про це красномовно свідчать дані з

Фактичної довідки про рівність жінок і чоловіків, підготовленої

Радою Європи в грудні 2002 р. Зокрема, представництво жінок у

політичних структурах держав-членів Ради Європи є таким:

• немає жодної жінки в уряді п’яти держав-членів;

• у 10-ти державах в уряді жінки становлять лише 10% від

загальної кількості членів;

• 12 держав-членів налічують понад 90% чоловіків у

парламенті;

• лише в семи державах-членах представництво жінок у

парламенті перевищує 30% (відсоткова участь розгляда-

ється як необхідний елемент того, щоб думка жінок

враховувалася при прийнятті рішень);

• середній відсоток участі жінок у роботі національних

парламентів становить 17,2%.

Це дає підстави стверджувати, що будь-які міжнародні акти

й інші документи не забезпечать ніяких гарантій там, де слабка

влада закону, де немає законів та інших нормативно-правових

актів, що гарантували б дотримання конституційних прав і між-