Сохань П. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 8

Подождите немного. Документ загружается.

301

Хай вічна любов ó серцях не зãасає.

В добрий час, на довãий віê, на счастя, добра і баãатства!

Виводю їх за рóшниê же ш і оддаю матерям. Зятя віддаю

тьощі, а невістêó ж – свеêрóсі.

І їх зв’язано таê ведóть до машини, а там

бóває, що й приїжа-

ли звязані додомó, бо воно ж близьêо.

Своїх дітей не положено розписóвати. Розписóвала сеêретар.

Нó, не можна. Це ж яê по заêонó той. Це ж і доêóментально не пра-

вильно, і юридично не правильно. І попробóй свою дитинó розписа

ти! Хвилювання. Я знаю, êоли почала працювати ó нас тóт ó

Слов’янсьêомó районі бóв семінар, чи поêазове вистóплєніє. Коли

óчаствóють, а потом там жóрі сидять, êонêóрс. Конêóрс обрядових

старост, по Слов’янсьêомó районі. І нам від сільради теж треба бóло

їхати, що нам від села теж свою парó, поêазові. І мені випало іменно

моя сестра двоюрідна, не яê не полóчилось, і я оце їх розписóвала,

зайняла перше місце і ãрамотó. Це тяжило своїх, жаль, це ж êаждó

сім’ю знаємо. Я не знаю яê таê бóває, ê

оли êаждó сім’ю розписóєш,

то передається, яêась аóра єсть, даже можна опреділить, яêі діти бó-

дóть жить, а яêі розбіжаться, таê воно і чóвствóєш і бачиш. А одна-

жди одноêласниê моãо сина розписóвався, таê я яê почала йоãо

ро-

зписóвати розплаêалась, яê я вибачалась перед óсіма, я не моãла

здержóвати, нó, він тільêи місяц прожив і розлóчився. І баãато, на

êонêóрсі ми ділились опитом.

Нó, от, щє ãородсьêі приїжають і êажóть що вот, Господі, êаê

здєсь êрасіво всьо

. А в ãородє сêажóт трі слова і всьо. Да, êóди ж там

êрасіво ãоворить, êоли очєрєдь таêа велиêа стоїть під дверима?!

Нó, сêіêи воно там от іде, сêіêи, я вам не можó сêазать. Бóває

більше півãодини, нó, не більше сороêа мінóт. Це êоли ó нас ó союзі

сóхий заêон. І виходили с положення, таê тоді ж і свадьби ãóляли,

бо боялися водêó пити, штрафóвали оце ж все.

Нó, êонєшно, спеціально, яê обично і міліція с дрóжинниêа-

ми, бóли задєйствовані спеціально, в шêолах

оце вечора випóсêні

тоже нельзя бóло. Уже і сóхий заêон цей пройшов, нó, старалися

прозорó водó, чистó наливати. А êоли розпався союз опять начали

шампансьêе, хотя і єсть таêі: “А можна ми не бóдемо пити спиртно-

ãо?” Та нє, за той період

нічоãо не бóло таêоãо, нічьоãо не поміня-

302

лось, поêа я робила. Трошêи добавлялося нó то там, то там подиви-

шся. Начали снімать на êамери. Це з 90-х…

Рóденêо Марія Петрівна:

Пощітай, êозаче, всі зорі на небі

Яê перещітаєш, та й підó за тебе.

Ой, яê тяжêо-важêо ті зорі щітать,

А ще тяжче любó забóвать...

Співали, êоли попало. Коли на ãóльбищі, êоли ãóляють. А

êоли на роботи їхали цю співали:

Ой

, там на ãорі, ой там на êрóтій,

Ой, там сиділа же пара ãолóбів.

Вони сиділи, парóбêóвали.

Сизими êриллями обнімалися.

Ой, де взявся стрілець, стрілець молодих розбив.

Розлóчив парó ãолóбів, ãолóбів розбив, розлóчив.

Це êоли на роботó і я

ê полять, і, êоли, ãóляли співали.

Лідія Василівна: Нó, і щє ж веселó “Косив батьêо, êосив я…”:

Косив батьêо, êосив я

Соловей ó садó, тьох да тьох…

Люблю Гриця-молодця.

Ой, мамо, люблю Гриця

Гриць на êониêó...

В Гриця шапêа до лиця

Люблю Гриця молодця.

Марія Петрівна:

Нó, пісень я баãато знала, а ці молодші вже

не знали. “Посіяла оãірочêи…”

Посіяла оãірочêи близьêо над водою.

Далі приєднується мати Лідії Василівни, Руденко Марія Петрівна.

303

Їх сама бóдó поливати.

Дрібною сльозою.

Сама й бóдó поливати дрібною сльозою.

За ãородом êачêи в’ються,

За ãородом êачêи в’ются,

А за мною хлопці в’ються,

За ãородом êачêи в’ються.

А за мною хлопці в’ються.

Поêи тісто замісила, свиня двері про

êóсила.

Це самі сêладали. Нó, знаєте яêісь таêі дівчата молоденьêі,

ãрамотненьêий народ.

Гей, ãóляю я, ãей, ãóляю я!

За ãородом, êачêи в’ються.

За ãородом êачêи в’ються,

За мене хлопці б’ються.

Гóляю я, ãóляю я…

Ой, ó вишневомó садочêó, там соловей

êо щебетав.

Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, ай-яй-яй, ох-ох-ох…

Там соловейêо щебетав.

Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, ай-яй-яй, ох-ох-ох

Там соловейêо щебетав.

А я матóсі не боюся…

Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, ай-яй-яй, ох

-ох-ох…

Там соловейêо щебетав...

[

Інша пісня

Яê слóжив же я ó пана, таê перше літо за літо,

Заробив я ó пана êóрочêó за літо,

А та êóрêа-шêабатóрêа по садочêó ходе та ходе, êóрчаточоê

воде та воде.

Яê слóжив же я ó пана, таê дрóãе літо за літо,

Заробив же я ó пана

êачечêó за літо,

304

А та êачêа-êачêа-êачêа, а та êóрêа-шêабатóрêа по садочêó

ходе, та ходе, êóрчаточоê воде та воде.

Яê слóжив же я ó пана, третє літо за літо,

Заробив же я ó пана ãóсочêó за літо,

А та ãóся-тóся-тóся, а

та êачêа-êачêа-êачêа, а та êóрêа-

шêабатóрêа по садочêó ходе, де ходе, êóрчаточоê воде та воде.

Яê слóжив же я ó пана четверте літо за літо,

Заробив же я ó пана індюêа за літо,

А той індюê-дюê-дюê-дюê, а та ãó

сêа-тóся-тóся, а та êачêа-

êачêа-êачêа, а та êóрêа-шêабатóрêа по садочêó ходе та ходе, êóрча-

точоê воде та воде.

Яê слóжив же я ó пана та за п’яте літо,

Заробив я ó пана телятêо за літо,

А те теля-постомеля, а та індюê-дюê-дюê, а та ãóсêа-тóся-

тóся, а та êачêа-êачêа-êачêа, а та êóрêа-шêабатóрêа по садочêó ходе,

де ходе, êóрчаточоê воде та воде.

Яê слóжив же я ó пана шосте та літо

Заробив я ó пана дівчатêо за літо,

А те дівча напилося та і с втечі óбилося,

А то теля-постомеля, а та індюê-дюê-дюê,

А та ãóсêа-тóся-тóся, а та êачêа-êачêа-êачêа, а та êóрêа-

шêабатóрêа по

садочêó ходе, де ходе, êóрчаточоê воде та воде...

[

Інша пісня

Ой, під вишнею, під черешнею,

Стояв êозаê з молодою, яê із яãодêою

Стояв êозаê з молодою, яê із яãодêою.

І молилася, і просилася:

Пóсти ж мене, старий дідó, на вóлицю поãóлять.

Пóсти ж мене старий дідó на вóлицю поãóлять.

А я й сам не підó, і тебе не пóщю,

Бо ти ж мене стареньêоãо та й поêинеш на бідó.

305

Бо ти ж мене стареньêоãо та й поêинеш на бідó.

Ані сіножатêи, ні ставêа, ні млинêа, ні вишневоãо садêа.

А я молоденьêа, ãóляти раденьêа.

А ти

старий дідóãан, ізіãнівся яê дóãа.

А я молоденьêа, ãóляти раденьêа.

Кинó êóжіль на полицю,

Сама підó на вóлицю

Нехай êóжіль... трóблять

Нехай мене хлопці люблять.

Марія Петрівна: У

нас мати велиêосімейна бóла, одинадцять

дóш. А êóма ця прийшла і êаже, шо ж ти оце дóмаєш за дітей. А в

ней тільêи двоє. Та я ж оце яêось зроблю, дивися хожó і роблю. Са-

мі вони робили, мати цьоãо побоялась. А я

тільêи на вóс мотаю,

прибираю, чóю все. А тоді тітêа ó нас Одарêа бóла, материна сестра

(молода). А я тоді дóмаю і дóмаю: “Що ш це за аборти?” А тітêа

Одарêа прийшла. А я питаю шо це таêе. Бóли

таêі, що робили.

[

Разом ãоворять

]. Нó, да, бóли, там цибóлиння яêісь пили.

Настаювали листя з цибóлі і ото пили, шелехó. Яêий сроê таê і пи-

ли, зривали. У êоãо яê, нó, бóває таêе що можна напитися і оêро-

виться, вмерти. Нó, вобщє люди ліêóвались щє

яêимись травами.

Но я не знаю, не робила. І матір наша не робила. Вобще або-

рти в селі почали робити ó 50-х роêах, після войни. Та дома, в ліêа-

рні, Боже сохрани. А в ліêарні вже після тоãо, після ãолодовêи. На-

чали людей спасати, ó больницях робить

. Щоб меньше сім’я бóла.

Зараз бачиш, по два, три, а раньше шо ж то сім, то одинадцять.

Яêщо жінêа сама зробила аборт, боялися в больницю йти і

старались, шоб ніхто не знав, шоб не виходило з сім’ї, да. Робили

тайêом. Це бóло велиêим ãріхом для жінêи.

Ще вважалося велиêим ãріхом заãóлять, дітей бросить. До

речі, жіноê-п’яниць тоді не наблюдалося. Може рідêо… Це вже піс-

ля войни. Мóжиêів не стало, начали жінêи варить, спиватись.

306

Нап’ються і співають, мóжей чóжих óводять. Самоóбійство – це дó-

же велиêий ãріх. Трóїлися, вішалися там таêе, і після, і до війни.

Знаєш там: “Шо я сама бóдó робить? Пропадó. Да і таêе, таêе роби-

лося бóло, шо й дітей бросала

і зараз воно таêе. Тоді раньше баãато

бóло міняли жіноê. Яêщо своя жінêа задрипана, чомó йомó не піти?

Та ж – яê êвітêа! Можна бóло й з êóмою зраджóвати.

Зраджóвали,

нó, смотря яêа êóма. Яêшо разом під хрестом не стояли, то можна.

Тим, що дітей христили, тим не можна, а з іншими можна. Це таê

само, яê чоловіê і жінêа. Це ж полóчається, вони родили дитинó, а

ми перед Боãом êлянемося, яê дрóãі

батьêи. Вдрóã шо з батьêами

ми – повинні воспитóвать.

Яê таêе трапляється, то сора, лайêа, дома

сêандал. Нічоãо хорошоãо від цьоãо! Нó, êоли êóма приходить і ви-

ставляє свою сподню, яê тóт не рóãатись. Сподня знаєте шо таêе?

Спідня юбêа, сорочêа з êрóжевами, фартóх. Це значить спо

êóсю-

вать чоловіêа. Крім сподні бóло модно ó хлопців сорочêи вишиті, а

ó дівчат êрóжева. Мати ãотовить для дітей, шоб не хóже бóло. Но ó

êоãо яêа возможність.

А дівчина моãла й натяêнóти, що їй подобається саме цей

хлопець. Бóло між дівчатами поãоворимо. А таêе добалаêається, то

він почóє і поведе додомó. Додомó не дóже, ти чóжий. Бо яê мати

вийде, то дасть. То десь під чóжий дом

вели.

Бóло дівчата і хлопці на вечорницях ãóляли. Да. Ото ж таê,

êоли додомó проводить, êоли танцювали. Училися.

На вечорницях збирались в êоãось на хаті. Наймали хати, от

в êоãо дітей не бóло. Ми сêладалися ãрошима, там по 50 êопійоê, чи

по 20. Віддавали старшим, мóзи

êó наймали. І ми платили тим, в êо-

ãо наймаєм, і мóзиêам. Вийшла таêа історія, баба ãóляла з одним, а

вийшла за іншоãо. Петро любив, а я йоãо не дóже, сестри підêазó-

ють. А брат цей менший. Тоді вже і він став ходить на вóлицю. Мені

брат більше понравився. Виряджала до армії старшоãо, а вийшла за

молодшоãо.

Ночóвати в тій хаті можна бóло. Та це вже, яê яêа хазяйêа

пóсте і яêó парó. Всі ж не можóть, а яêась пара. Може стара яêась.

Хлопцям і дівчатам залишатись не можна бóло. Не можна, но

оставались. Завжди хлопець домовлявся. Полюбили та й залиши-

лись. І ãріх робили. А люди на дівчат êазали – “пройдоха”, а про

хлопців нічоãо не êазали. На êозаêó нема знаêó. Він би не пішов, яê

би вона не схотіла. Йомó ше

це плюс. Вона підпóстила...

307

Тоді бóло розêóрêóлених не брали в Германію. Мене берóть.

Шо робить? Спершó треба бóло наãрішить, а потім свадьба, щоб

мене не забрали. Переховóвав він її, землянêó вирили, а потім вже

прийшли і батьêам êазали, а потім і повінчали їх. А батюшêа с

êазав,

що бережених не вінчаю, поêи не поêаються. Після ãріха

обов’язêово повинен оженитися, але бóвали і інші. То ж батьêи ще

може êазати, то не твоє. Краще êоли дівчина іде споêійна, що не со-

ãрішила. Це яêщо спортив і не взяв, це

позор. Бóло, проведе додомó,

постоять і все. А дрóãі і спать підóть до дрóãих. А після вечорниць

таêі пари заãалом справляли весілля. А бóло, шо він до дрóãої хо-

дить. А до дівчини потім перестають залицятись.

Воно бóло, яê совєцьêа

власть началась, óсе розбивали, все

виêидали. Ми з матір’ю поховали й іêони.

9 травня після війни святêóвали êожноãо роêó. Святêóвали

таê – в êолхозах збиралися. Бóв парад. Варили êапóстняê. На Пер-

ве Мая êашó варять пшонянó, степовó. Бо на степó варять, пшоня-

нó. Збирали

на дворі ветеранів. Зараз дома ãóляють.

І німці ãóлять розрішали. Вони, німці, не таêі бóли, яê ті по-

ліцаї. Один залицявся до мене, а я чистила êартошêó. А він лізе ці-

лóватися, а я йоãо трохи порізала. Дóмала, що мене повісять. Я вже

не помню, але

по-рóсьêі розмовляв. Він потім на передовó, я йоãо

більше не бачила. Вони, êоли ó землянêи ховалися, поліцаї ж їх шó-

êали, знали шо в степó. А батьêа хотіли розстріляти. Чемодани пої-

хали, а там сêазали, що таêа не приїхала. А êоли батьêа

питали, де

Марія, а він не знає, томó і хотіли розстріляти. Батьêові допомоãли.

Привили мене ó центр, ê рострєлó. І дóмаю, яê постраждаю, таê од-

на. Ідó, і за батьêа переживаю...

Помню в 47-мó ãолод. Пшениці нам’яла, переêрóтила. Носи-

ли ж додомó – і ó торбиночêє,

і під трóси ховали, аби пройти. Таê –

доложили! Це ж я на роботі óêрала! Прийдó додомó – нема ж нічоãо

їсти… А тоді заложили і вели мене на сóд. А чоловіêа сторона, від-

мовила…

За тоãо періодó сходились і жили чоловіêи й жінêи, що за

лишались, потірявши êоãось за войни. Це ж моя сóдьба, і я сама та-

êа. Чоловіê вмер, от я і пішла на троє дітей, і моя четверта. Пішла із-

за хати, бо мені до батьêа йти, там же ж êапела, тóди не можна бóло

іти. Я

ê зійшлися? По хатах ходила. Він бóв бриãадір. Бачив, що ро-

ботяща. Не ходив, нічоãо. Дóрна, що все робила! І от яêось дали ме-

ні наряд (а мій майбóтній чоловіê тоді ходив до дрóãой). І от вона

308

заходе: “А шо вона (це ж до мене!) тóт робить?” “Прислав нас бри-

ãадир мазати…” Таê він тó бросає (вже вона йомó не нóжна) і бере

мене. І діти óхватилися за мене. В армію виряджала сина, свадьбó

ãóляли. Тоді в ãород пішли дві дочêи і син. Ба

ãато таêих сімей бóло,

що сходились. Таêе не засóджóвали. Просто велиêа різниця ó воз-

расті. Ніхто не засóджóвав, бо знали ситóацію. Бóвало таêе, що про-

сто до інших ходили. Год жили, не розписóвались. А реãістрірóвали

потім. А

бóвало, яêщо не приживали дітей, моãли і не розписóвати-

ся. Моãли бóти пізніше сварêи через наслідство. Я ось речі їх всі їм

віддала.

Бóло в традиції – не можна заміж виходити на Троїцю, не

можна хатó мазати. В Троїцю нічоãо нельзя!

Івана К

óпала ж святêóвали раніше таêож. Вінêи плели, êос-

тьор палили. Кóди віноê попливе, тóди і заміж підó. А вінêи треба

ловити. А яêщо пристає до береãа, то поãано. На Івана Кóпала не

можна бóло êóпатися, бо там рóсалê

и. Це батьêи êазали, шо нельзя

êóпатись, а чоãо не êазали. До Пасêи з початêó постó не можна їсти

ні êрашанêи, ні сала. Їли в піст все пісне, на олії: êартошêó в мóнді-

рах, оãірêи êвашені, êапóстó êислó, заправленó олією, борщ êвасо-

ляний, сóп ãороховий, рибó. Всі їли з одної мисêи. Но першими по-

чинали їсти діти. Казали таê: “Їжте, діти, а ми потім”. Батьêо з нами

сідає, а матір порається, завжди пізніше сідає. А в êоãо ж ще яê –

діти самі, а батьêи самі. Зі столó прибирали

старші діти.

Полозова Ганна Степанівна, 1937 роêó народження,

с. Сóрсьêо-Михайлівêа Солонянсьêоãо районó Дніпропетров-

сьêої області

Нинішню фамілію? Вам по рóсьêі чи..? Нó я óêраїнêа, то óêра-

їнсьêою… Полозова Ганна Степанівна, 37-ãо роêó народження.

Батьêо [мій] – Заãребельний Степан Іванович. Нó êажóть, що

яêась рідня êровна є з Павлом. Павловоãо батьêа я знала. Я хоч і

мала

бóла, но вже… Архип, а по-батьêові не знаю. Він же там жив ó

селі, то ми йоãо бачили. Він ще êимось таêим бóв, людиною вид-

ною. А мати йоãо рідна рано померла, і бóла в ньоãо мачóха...

Опитування провели С.А. Заславський та К.І. Титаренко (6 червня 2009 р.). На-

уково-популярним методом передала Н.І. Швайба.

309

Бóла в мене бабóся по батьêовій лінії, мати… Заãребельна Ма-

рія Васильєва. А дідóсь помер рано. Прадідів я і не пам’ятаю… Бабó-

ся яê померла, таê я бóла в шостомó êласі. Вона лежала, вже не хо-

дила, то я її доãлядала, а бать

êи працювали в êолãоспі..

А моя мама – Заãребельна Марія Петровна. Заãребельна – це

вона по батьêові, а таê вона Задорожня…

По маминій лінії теж бóла бабóся – Яêóбович Варвара Яêівна.

А в неї бóв батьêо – Пилипенêо Яêів, а по-батьê

ові я забóла. Я бóла

мала, ще він бóв живий. Потім помер. І прабабóшêа – Пилипенêо

Килина. Прадід і прабабóшêа, померли, но в мене їх фотоãрафії є.

Оцей дєдóшêа Яêів, прадід мій, він жив недалеêо від батьêів За

ãре-

бельноãо Павла, оцьоãо письменниêа. Нó таê він же ж в молодості

яê почав писати оповідань там всяêих, ãóмористичних же… взяв

праобразом оцьоãо моãо прадіда. Він таêий бóв з ãóмором [посміха-

ється], і ó оповіданнях всім здавалося, що це цей дід. Просто він

там

йоãо зãадóвав під дрóãим іменем, але доãадóвалися, що це сóсід. Нó

яê êожний письменниê… Це по маминій лінії…

У мами теж батьêо помер. Я не знаю своãо рідноãо діда. Вони

померли, може я ще мала бóла, але не пам

’ятаю. Моя бабóся вийшла

заміж за дрóãоãо мóжчинó. У ньоãо бóло шестеро дітей, і став він

вдідвцем, жінêа померла. І моя бабóся пішла на оцю сім’ю. Шесте-

ро їх бóло і мама сьома. То вони жили там. Різні професії бó

ли. Ма-

ма êолãоспниця бóла, а одна вчительêа, ліêар… Вобщем, дітей виво-

дили в люди. Сім’я порядна бóла. Дєдóшêа, тоді ж я не знала, що він

мені не рідний, Яêóбович бóла йоãо фамілія. А тоді вже стала більш

свідома…

óт же ó нас село бóло… Ми ж всі на Полтавщині народилися,

родом ми з Полтавщини і êорні там. Но на Дніпрі, êоли бóдóвали

ГЕС, Дніпропетровсьêó і Кременчóцьêó, то наші села і дрóãі села

лівобережжя попадали в зонó затоплення. Почалося оце переселен-

ня. Повідомлення, що ви

повинні чи побóдóвати хатó, чи виїзжати

êóди. То там êомісії різні міряли, все оце описóвали, і наêазóвали,

що таêоãо-то числа ви повинні вже хатó свою знести, розбити. Час-

тина ж оцінювалась, різні ціни, в êоãо ж яêа хата… Частинó ãрошей

дали, а частинó – бóдóйся заново, а яê хочеш там виїхати… Но в

êолãоспі, правда, не дóже-то і пóсêали. Батьêи ж бóли трóдоспособ-

ні, а я вже навчалася. Я заêінчила десять êласів в сóсідньомó селі,

десятирічоê не бóло

ж в êожномó. А потім пішла в інститóт, постó-

пила…

310

Нó я вам розêазóю, яê наше село знесли, під час войни спали-

ли село німці. А батьêам же бóдóватися… і відбóдовóвали хатó, бо

частина зãоріла. А велиêі ж тоді хати бóли на Полтавщині, знаєте,

таêі біленьêі та підведені. Н

ó а хто ж йоãо бóде? Батьêо прийшов з

війни, – інвалід. Нó отаê трошêи жили яê жили, та й óсе. Колãосп

же. А тóт же оце переселення. Нó рішили яê… Одні приїхали сюди в

Михайлівêó – сподобалося село… А ми і не знали про ньоãо

нічоãо.

Та отаê один по одномó і сімей двадцять сюди переїхало.

Нó батьêові тóт сподобалося. Йомó щоб бóв простір, щоб бóло

споêійно. Коровó ж держав… І оце ж він приїхав і цю хатинêó… нó

вона бóла ж не таêа. Це вже самі ми

розбóдовóвали, обêладали, об-

лаштовóвали…

На постоянно батьêи мої переїхали сюди в 64-мó. В 60-х роêах

почалося там знос села. Воно ж по планó, не таê шо, êоли êомó. Вже

там хатó розбили, ãроші полóчили, приїхали сюди. Ось тóт циãан

жив, хатин

ó цю êóпили, таêа мазанêа бóла. Нó їм яê переселенцям

дали êирпич, шоб обêласти і той шифер, нó по таêій ціни льотній.

Нó от тóт же воно бóло, яêось ферм же тóт бóло баãато, хлопців ба-

ãато, всі помаãали

строїться, це обêладали хатó, і вобщем воно бóло

хороше. Нó зараз же óже пройшли роêи і то тепер, мóжиêа ніяêоãо.

Тепер поêи наймеш, таê і… То там свєт яêась проблема, то там ще, –

нó наймать нада. А тож таêи і

батьêо займався ремонтом. І чоловіê

мій приїде, всєãда тóт êлепає, проводêó поміняв бóв все, він тоже

елеêтрослесар. Нó вот тóт понравилось їм, оце вони побóдóвали тóт

і êолодязь, і всі сараї, – це вже все батьêи. Це ж сама стройêа, та

шо

бóла на Полтавщині. Таê вони сюди приїхали, і оце сóсід приїхав з

Західної Уêраїни, сім’ю перевіз. Нó хлопчиê в їх отаêий бóв, при

мені виріс, óже мóжчина, жонатий óже. Нó ото і вони довбаються в

ãлині і мої.

Потом мама стала хворіти

, померла. А батьêо ще жив. Я приї-

хала доãлядати батьêа сюди. То я ж на Донбасі… Направили мене,

послали ó Лóãансьêó область, Краснодонсьêий район. Шахтарсьêий

êрай там. І я ж там працювала. То ж батьêи бóли, потім батьêо один

залишився, потім захворів, перестав ходить… Я приїхала йоãо до-

ãлядати, но я ще працювала, бóдóчи на пенсії.

Постоянно живó тóт, таê óже сêлалися обставини, шо прийш-

ла я сюди. Це я вже з 98-ãо роêó тóт. Нó я ото приїхала сюда, батьêа