Сохань П. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 8

Подождите немного. Документ загружается.

Та може я в’їдó в далеêó êраїнó,

Боã знає, вернóсь я чи ні!

А ти, може, без мене де êращоãо знайдеш,

Баãатоãо зхочеш любить!

Давай, я подивлюсь на êарії очі,

Щоб знав я яêі вони є!

Ой, щоб зãадóвав личêо веселе

дівоче,

І ãарнеє личêо твоє!

Лідія Василівна: Нó, смисл поняли, ãолóб і ãолóбêа проща-

ються, а він їй співає, шо він їде êóдись в далеêó êраїнó на заробіт-

êи. Чи можеш ти дождаться, чи не можеш мене… На двадцять п’ять

ãод êóдись він їде! Н

ó, отóт ніхто не може вспомнить оці ті слова,

яêісь вони ще хароші три... А послєдня оця фраза, шо:

А за золото щастя ніêоли не êóпиш,

А серденьêо можеш зãóбить!

А оце ж “У вишневомó садêó”, да! Нó, це я вже таê просто со-

бі

для тоãо, шо мамêині пісні! Просто для себе! Яêі пісні, то шо вона

повспоминає. Нó, а таê ми, наше поêоління й не знає, своїм дітям

шоб передать, шо баби ті співали. Хоч чóть-чóть ото, поêамість оце

травмірóвана бóла, та й понапис

óвала! Оце ще тоже любима, це вже

й мої діти люблять цю пісню оце ж. “Ой, на êалиновім êóщі…” або

“У вишневомó садó”, вони співали таê і таê!

Ой на êалиновім êóщі, там соловейêо щебетав,

Додомó я просилася

а він мене все не пóсêав…

Козаче мій, а я твоя,

Пóсти мене, зійшла зоря!

Проснеться матінêа моя,

Бóде питать, де бóла я!

А я їй дам таêий отвіт:

“Яêа чóдова майсьêа ніч,

Весна іде, êрасó несе,

А в тій

êрасі радіє все!

Мамо моя, ти вже стара,

А я весела й молода,

Я жити хочó, я люблю,

Мамо, не лай доню свою!”

“Доню моя, не в томó річ,

Де ти ãóляла цілó ніч,

Чомó розплетена êоса,

А на очах блищить сльоза?”

“Коса моя розплетена,

Її подрóжêа розплела,

А на

очах блищить сльоза,

Таêа вже доленьêа моя!”

Лідія Василівна: А це ще тоже в народі, воно немає в пісен-

ниêах, нó, а баби співали:

В садó бóла, розó рвала,

Для тебе, матінêо моя,

Нащо ж мені той з рози цвіт,

Яê я зів’яла

з ранніх літ!

Нó, дóже вона розчарована, шо милий пішов до дрóãої... Вона

ó розпачі і ото тоді ж співа. А оце “По садочêó ходжó”, – це в нас

нежонаті хлопці співали! Це в їх бóв Панас нежонатий і все время

йомó співали “Марічêó” і оцю:

По садочêó ходж

ó, êониченьêа воджó!

Через ріднó неньêó нежонатий ходжó!

Нó, мати, яêó невістêó не приведе – ніяêа не таêа! І оце ж він

в розпачі і співа:

Через ріднó неньêó, через рідних сестер

Не можó дівчинó додомó привести!

Доле ж моя доле, що ж мені діяти?

Через тебе, доле, ходжó нежонатий!

Це в нас дядя Гриша бóв, він не поженився. Він таêий бóв ó

їх стіснітєльний, все. І таê остався він не той, і ото сêіêи той… Це

мамêин, менший, Гриãорій. А

отó ще ж співали, нó, це вже більше із

Западної Уêраїни співали:

Ой, підó я на тó ãорó, поãлянó на долинó.

Долина широêа, êалина висоêа аж до долини.

Під тою êалиною стоїть êозаê з дівчиною,

Дівчиноньêа плаче, сльози проливає,

Свою долю поêлинає…

Далі світ,

яêби я бóла знала.

Не йшла заміж та ãóляла!

Біля своãо батьêа, біля свої неньêи й ãоря я б не знала.

А тепер я мóшó знати,

Пізно ляãти і рано встати!

Пізненьêо ляãала, раненьêо вставала,

Свою долю проêлинала!

Ой під

ó я на тó ãорó!..

Лідія Василівна: Це не михайлівсьêа пісня, просто наша сім’я

її облюбóвала та і той! Нó, оце дід ще оцю ж пісню любив:

Місяць на небі, зіроньêи сяють,

Тихо по морю човен пливе!..

Ще ж яêó? “Горіла сосна…” А осьо ще таêа,

сімейна! “Ой ó

полі три êриниці”! [

Співають разом

Ой, ó полі три êриниченьêи,

Любив êозаê три дівчиноньêи!

Чорнявóю та білявóю,

Третю рóдó препоãанóю!

“Цвіте терен” – це бабина пісня любима… А це мамêина –

“Чом ти не прийшов…” “Ніч яêа місячна” – це всім понятна. “На êа-

лині мене мати êолихала…” – мамина, нó, це я вже просто. “Ми пі-

дем, де трави похилі” – це дядьêова. “Три поради” – це вже я ходи-

ла. А

оце ще “Дивлюсь я на небо” – це ще тоже батьêо співав… Нó,

він же тоже з старожилів. Він тоже любив співать! І оце ще наша

пісня, ми з своєю сестрою вобще любим цю пісню! “Не питай, чоãо в

мене заплаêані очі” – це тоже сімейна і її в

Михайлівці співали:

Не питай, чоãо в мене заплаêані очі,

Чоãо часто я біãаю в ãай,

І блóêаю я там до півночі?

Не питай, не питай, не питай.

Не питай чоãо в’янó і сохнó яê êвітêа!

Бо таê щиро êохаю тебе,

Ти поê

инóв мене сиротинó

На посміх, поãовір для людей!

Ти поêинóв мене сиротинó

На посміх, поãовір для людей!

Не питай, бо нічоãо тобі не сêажó я!

Бачив ти мої сльози і сóм,

І не щирі слова та байдóжі

Не розвіють тяжêих

моїх дóм!

Лідія Василівна: Ще мамêина пісня… Це ж вона яê полóчила

похоронêó, осталася ж із близнятêами на рóêах. А ходили ж ó êол-

хоз на той, нó, а тоді ж яê іти, хоть оцими піснями розвивала… Нó,

вона її ніяê не може той, до неї

не прийде, а вже нема таêих тітоê,

шоб попитать. [

Співають разом

Далеêа-далеêа дороãа,

Далеêа чóжа строна,

Зãадай же, мій милий, про мене,

Що я осталась не сама!

Марія Петрівна: Нó, яê вобще ó нас сім’я співóча! І брати, і

батьêи співали! Брати ловêо співали…

Лідія Василівна: Всі, і хлопці, і дівчата! Ми вже таê ото, ми

вмієм співать, нó, вже не таê! Я ще ото таê боліє-мєніє, тоãо шо сес-

тра, а я ж біля неї. Вона ж вобще êрасиво співає. А оці, шо мої двою-

рідні – вони співають, нó, óже не та

ê. А от я вже біля їх наóчилася,

трохи біãала ж ó êлóб.

Оце вони не страдали, не пили водêó, а посідають, приходять

в êарти ãрають за столом і пісні співають. Ті там тчóть, прядóть, ті ж

ряднинêи зшивають і все оце за співом! Їх таê

приóчили, шо…

Марія Петрівна: Батьêи ж до войни і ми там… Тоді часто бóло

в праздниêи це батьêи, брати до батьêів ідóть. Нó, і ми вже, яê побі-

льшали, то і ми таê робили, а зараз óже ні!

Уже яê поженилися, вже зовсім, знаєте

, дрóãа вже сім’я! Нó,

а все равно ходили до брата там. “От підó до Олеêси! Підó до Вань-

êа!” І зараз ось хочеться піти, таê не підó вже! Ходили на Різдво,

Тройцю, Пасêó. Або яê чи день рожденія, чи шо ó êоãо!

Лідія Василівна: Нó, ó їх день

рождєнія не дóже отмічали, а

от тоді вже яê то – на Івана, їх же таê називали, на Олеêсія – Олеê-

сою назвали, то по любомó ж нада!

Марія Петрівна: Батюшêи [раніше] називали…

Лідія Василівна: Бóла іêона [Варвара, блаãословенна]. Це

вже я знаю, і вона обновилася

в чóлані! Сама обновилась. Намальо-

вана бóла. Це вже я б і не повірила, нó, я помню, вона в нас в чóлані

чось таê стояла-стояла. Вона таêа ж невзрачна бóла, а виêинóть нє-

льзя ж. Яê щас її помню, отаê напротів отаê

а іêона, і одна Варвара

Велиêомóчениця, отаê в неї проділ, волос ó неї таêий трошêи вол-

нистий. Нó, Матір Божа, вона яêось всіãда отаê яêось, нó, вона схо-

жа на отаêий стіль, нó, це рисована на бóмажêі. А то на том

ó бóла…

нó, вона неêрасива яêась бóла, обдерта не обдерта... А потом яêось

прибирали, шо от вона обновилась…

Марія Петрівна: Оте во, шо обідране бóло, воно обновилось,

понімаєш.

Лідія Василівна: А чи вона в деревя’шêі бóла, наче в рамочêі.

Лідія Василівна:

Нічоãо, вона бóла обиêновенно, і пішла во-

на, по-моємó, ж до Маньêи, дочêі первій. А дочêа, тоже в неї сóдьба

сêладóвалась, шо то там поживе, то там поживе. І мати дала, шоб яê

зайти, нó, стареньêі хати êóпляли, і ота

ê десь вона осталась. То ж

поãана примєта, еслі вже вніс іêонó в цю хатó, то вже назад її не мо-

жна забирать, і вона там залишалася. Нó, це придержóвались таêих

порядêів. Короче, не стало в нас її. Нó, шо вона ото бóла в чóлані та

обновилась.

А іêон ó них яêось ó ряд, оце де заходиш і оце ж в правом бо-

êó… [На поêóтті]. Це ж я замóжем тóт, а от їхня стара хата,

де вони

жили, я ще маленьêою бóла в тій дрóãій хаті. Нó, три велиêі іêони, а

ті таêі. Шо ото таêими візерóнêами і все. Це ó батьêа в хаті вони

стояли. Таê вона прийшла тóди, в хатó – оце ж Варвара б

óла, мам-

êина іêона і ще одна таêа, Ісóс. Подарили ми її в церêвó. Мені мати

давала, я тоже в отдєльній хаті жила. Потом яêось орãанізóвалася

церêва, нада бóло давати. А тóт яê оселились, шо не приживалася. Я

прийшла до

цих свеêрів, нó, вони більш інтелєãєнтна сім’я бóла.

Іêони бóли по одній ото. А шоб отаê чіпляли з рóшниêами… У мам-

êи ж стіни таêі, рóшничêи êрóãом, портрети, їх знаєш сêільêи. В ха-

тó яê в

мóзей… Це вже тóт трошечêи, шо вже простьолêи, шоб мені

óêраїнсьêó хатó напоминало. А там де вона жила, êоли не приходи-

ла, êазала: “У бабóшêи яê ó мóзеї”. У тій хаті ж всі родичі, портрети,

оці рóшниêи, це яê начнеш вивішóвать

. Хата ж невелиêа низьêа, а

всьо равно. І іêони, обязятєльно іêони. Оце ж там і лампадêа висіла.

Марія Петрівна: Лампадêа ловêа. А де вони щас?

Лідія Василівна: Можó щас поêазать…

Добровольсьêа Галина Петрівна, 1923 роêó народження,

с. Сóрсьêо-Михайлів

êа Солонянсьêоãо районó

Дніпропетровсьêої області

Мар’я Петровна Добровольсьêа. 1923-ãо ãода народилася

тóт. Вобще-то нас ó батьêів бóло четверо дітей [

сміється

]. Іван Пет-

рович Гладêий – 27-ãо ãодó рождєнія, Алєêсєй Петрович Гладêий –

21-ãо, Фєня Пєтровна – з 25-ãо, і я – з 23-ãо.

Ой… Батьêи мої – Петро Харитонович Гладêий, 1893-ãо ãодó

і Гладêа Катерина Трофимовна 1896 ãодó. Нó, вони вже давно по-

мерли. Батьêи вважалися середняêами. Н

ó, êоні в них бóли. Це ще

я малєньêа бóла, мені ãод п’ять бóло, десь до 32-ãо ãодó. Ото в їх êо-

ні бóли. Молотарêа бóла, êосарêа бóла. А шо й щє я даже не знаю. А

потім же началася êолєê

тівізація, о. І вобщєм заставили óсе здать. І

Опитування провели В.В. Ликова, Г.В. Лєснікова (червень, 2009 р.). Науково-

популярним методом передала Н.А. Бєлік.

дєд пішов ó êолхоз. Заставили тоді. У всіх все позабирали. Коней

забрали і молотарêó, і все. А дєд він сам пішов ó êолхоз. І то він з

32-ãо робив ó êолхозі все время, поêи й не вмер.

Бóли таêі, шо не хотіли іти в êолхоз. От. Мій прадід не хотів

не пішов. Не хотів іти прадід ó êолхоз, таê йоãо розêóрêóлили. Нó,

він держав êоней баãато і всьо. І він виїхав ó ãород, і там ãод шість чі

сім жив ó ãороді.

А батьêо мій, яê пішов ó êолãосп, пішов, пішов, і бóв рóêово-

дцем 30 ãод

– 30 ãод бóв прєдсідатєлєм êолхозó. Таê зразó яêось

пішов він, йоãо ó аãрономи і поставили. Тоді ж аãрономи не мали

образованія таêоãо, шоб заêончіли інстітóт, а він яê бóв ãосподар

хороший, таê йоãо ото в аãрономи і поставили. І він таê пішов, пі-

шов і 30 ãод бóв проробив. А я в êолãоспі не працювала, нє. Нє [

смі-

ється

]… Я ж, яê óчілась в шêолі, то все літо ходила в êолãосп рабо-

тать… (Це яê мала бóла). А 7 êласів êончіла, поїхала вчіться. Сестра

робила. У селі ж шêола бóла. Я ходила в шêолó, êончила 7 êласів;

брат мій êончив 11 êласів. Він бóв на 2 ã

оди старший мене. Нó, я

êончіла шêолó і поїхала óчіться. Кончіла медóчіліщє. Мене послали

в Тóрêмєнію на роботó. Там я пробóла шість ãод, вобщєм войни я не

бачила. О. А вернóлася в 46-мó, і тóт, ó больниці, (оце ж з 46-ãо) я

робила по 88-

й ãод. У больниці робила, а ó êолхозі не робила. А брат

старший тоже не робив ó êолхозі. Він яê êончив 11 êласів, ніêóди не

постóпив, а пішов ó армію. А з армії прийшов, пішов óчиться, о. І

після тоãо поїхав в Кривий Ріã і жив там.

Яê сêазать про ãолод

… Голод бóв, бóв, êонєшно, в селі. Це

бóв в 47-м велиêий ãолод. Це вже я робила тóточêи в больниці. В

нас мерли діти… Страшне сêільêи їх мерло в 47-мó! А от ó 33-мó, я

шось не дóже запомнила. Казали, шо бóв ã

олод, тоже мерли люди.

Нó, ми… В нас не бóло ãолодó. Ми яêось… Він, дід, пішов ó êолхоз

зразó, і яêось шоб таê… Нó, êонєшно, й лободó їли, й маêóхó їли, й

бóряê, óсе їли. Нó, а шоб сêазать вже, шо ми пóхлі бóли

? Ми не бó-

ли пóхлі, ми не бóли. А вже в 47-мó, яê приїхала, бóв ото тоді нев-

рожай, бóло трошêи поãаненьêо. Нó, таêось-яêось вижили.

Заміж я вийшла в 46-м ãодó. Я ше бóла ó Середній Азії, ото.

А він бóв воєнним, яêраз йоãо демобілізóвали і ми розписалися. А

тоді приїхали в Михайлівнó, сюди, да. Но він взаãалі сам з Кóбані

бóв. Да. Свадьби в нас ніяêої, не бóло. Нічоãо не бóло, ми розписа-

лися та й óсе. Ніяêої

свадьби.

Раньше ó нас один бóв êолхоз по моємó. А потом їх бóло вже

аж під êінець п’ять. Да, під êінець. А потом їх опять начали соєді-

нять, розсоєдінять. То три бóло, потом два, а потом один. Правітє-

льство, воно ж там заставляло, шоб меньше бóло. Заставляли. Та

по трохó, по трохó і соєдінилися. А при êолхозах на те время нічоãо

бóло, добре жить бóло.

Тоді бóло таêе время, шо строїли після войни. Ми в 57-мó

строїлися. Це раньше ми почали строїтися, а в 57-мó вже заêончіли.

Таê тоãда таêе

дрóжнє село бóло! Ото яê десь, хтось строїться, всі

йшли йомó помаãать. Родичі, êонєшно, ж ішли помаãать. А таê і лю-

ди ж це хто ж тоже строївся, таê люди приходили. Йоãо ãóêали, не

ãóêали, а вони йшли і помаãали. Таê ото ми таê ãóртом і построїли

хатó. Їм обід ãотóвали обізатєльно. Обізатєльно. І завтраê, і обід, ще

й вечеря бóла.

Яê інші місце під бóдиноê вибирали я не знаю. Ми бóли в

одном місці вибрали, вже вирили фóндамент, виêопали. А потом я

êажó: “Та ні, таê далеê

о не хочється, я хочю в центрі, о”. Нó, він тоді

ото ж пішов ó сільсавєт: “Ми хочемо построїти вищє хатó”. Коли

тóточêи предсідатель êолхоза êаже: “Знаєш шо, стройся нищє, а я

бóдó отóт”. Таê ми й построїлися. Нó, оце ж ó 56-м начали, до 57-ãо.

Но, це щє

не êончіно бóло. Це ми щє після тоãо поли простилали.

Дєд мій бóв в êомандіровêі в Фінляндії, по заãотовêє лєсó, і ото від-

тіля яê приїхав, таê нам ó êолхозі виділив ше й ліс. Нó, і отходи ото

таêі, отходи оті десь. Начали завозить.

Начали ото êрóãом строїться.

З тоãо шлаêó стіни били. Стіни ó нас з соломи. Воно таêе, яê

сêазать, отходи є, êамінці малюсіньêі. Ото воно в щіти заливалося, а

потом ізвістю, привозилася ізвість і заливалася, а потом розбивали

йоãо.

Спочатêó фóндамент же ж построїли, а потом

щіти ставили-

ся і стіни ото до оêон виливалися. От і тоді, вже яê постоять вони

тиждень, потом знімають ці щіти, ставляють вищє, і обратно таêоч-

êи. За чотирі раза і зробили. От оці ж êамішêи тóди вбивали, а по-

том бóли таêі р

óчêи, шо ото били їми. (Плахами били). Вони отаêі,

невелиêі бóли, отаêі во, а тóт рóчêа бóла. В нас нема. Ми брали в

сóсідів. Ото там – перва хата, там щас Борис Іванович живе, той,

Плахотнічєнêо. Оце отóт строїв.

Потом там на óãлó ще одна хата,

отóт іщє одна хата. Мабóть три підряд їх строїли. Три êімнати бóло

там. Нó, десь 42 êвадратних метри, 9 на 6. Нó, таê, тоді яêось таê

прийнято бóло строїти. Це ж таêий êарідорчиê, оце, яê заходиш –

передня, отóди спальня, а тóди зала. Хто строїв там більшó, в залі

ставили ше тó спальню. Нó, а в нас не бóло срєдств... У фóндамент

ми заêладали êамні, ãроші êлали мідні.

В залі щас там бóфет стоїть, шифанер, два дивана, стіл, а та-

êоã

о... Рóшниêів ó мене не бóло. Я не вишивала рóшниêів. Вишива-

ла êартини. А вже візерóнêи над віêнами – це плотніê робив. Він

всім робив отаêі візерóнêи. Да, да, да. Ставні на віêнах ó нас бóли.

Нó, мода таêа б

óла тоді. У нас на причілêó остались ставні. А ці

протів сонця, таê вони розсохлись і посипалися, таê ми їх позніма-

ли. Нó, ось це їм 52 ãода. А êриша в нас – рейêа положена таê, а по-

том балêи таêі êрóãлі, êрóãляêи отóт отаê

робили. Таêі êрóãляêи із-

під низó бóли, рейêи таêі êвадратні. Тоже з дерева. Нó, там ãлина,

солома. Нó, а потом же із верхó шихвер êлали. Це на потолоê. А

зверхó от тоді óêривали шихвером. Отаêе.

Раньше в êолхозі давали пóтівêи. Я не

їздила. Я їздила, яê в

больницю їздила. Я їздила в Моршин два раза, і в Одесó один раз

їздила.

А ліêарня в нас давно існóє. Давно. Щє до війни. Шось її со-

бираються заêрить. Нó, ліêарня – там баãатий яêийсь жив чоловіê, і

в йоã

о бóла постройêа таêа велиêа. І там отêрили ліêарню. А потом

вони достроювали її, достроювали. Таêа вона бóла велиêа. Бóли там

і хірóрãи замічатєльні, всяêі операції робили там. А то бóли по 50

чоловіê êойêи лежали.

êолхозó додомó брать нічо не розрішали. Нє. За це ãаняли.

А зразó після войни ще й садили за це. Но в селі таêих випадêів я не

помню. Шось не помню. Прєдсідатєль таêий, добросовісний, не по-

давав заяв. А таê, наêазóвали просто в селі. Штрафóвали (

тоді ж

бóли трóдодні). Яê оштрафóють, таê ото на трóдодні. А на трóдо-

день нічоãо не давали. Я ж малою ходила в êолхоз “на пшеницю” –

жóêів собирала ó відерце. А таê, шоб де шо, тоді ж пололи, жінêи ж

пололи сапами, таê ми ті

, водó їм носили.

Після війни я ще помню, бóли тóт податêи. Тоді треба бóло

платить. Батьêи платили: й молоêо давали, і масло треба бóло, і

м’ясо треба бóло здать. Сêіêи – це я вже не сêажó, і до яêоãо часó

бóли ці податêи тоже не помню.

Тóт бóла на площаді церêва здорова дерев’яна. Бóла в нас

церêва, бóла. Я ходила до церêви яê мені ще бóло ãод восім. Це я

запомнила. І батьêи ходили. А потом

ото яê начали їх óнічтожать і її

розбили тó церêвó, і після тоãо вже (аж після войни), десь мабóть в

50-мó… Вже в 53-мó бóла церêва отêрита. Там ó хаті таê просто. Ко-

ли її розбили

Я не помню. Хрестили раньше дітей в таêій хаті… Це

там церêва бóла. У хаті, ó хаті хрестили. Сина ó 47-м ãоді хрестили,

а дочêа – в 53-м, ото в тій хаті. Раньше таê, шоб запріщали, дóже не

запріщали. Хто яê хотів. Я не помню, шоб десь êоã

ось наêазали. У

êомóністів, шось там може виãовор яêийсь. Но дєд бóв не в êомóні-

стах.

З основних страв ó нас ãотóють борщ з бóряêом, êартошêою,

êапóстою. Ще бóли êаші. Каші це недавно, а тоді ото борщ – êарто-

êа, борщ – êартошêа. Капóстняê тоже ãотóють. Капóстняê – це

таê само, таê само – êартошêа, тіêи пшоно, і êапóста січється дріб-

неньêо-дрібненьêо, от. На тьорêó треться або січється ножем. Ото

й, нó, тамат тóди êидають, і все. А таê, яê óсі,

і хліб пеêли ó те

врем’я, і пиріжêи пеêли раньше. А шоб таêоãо шось особєнноãо – не

бóло.

Первий телевізор êóпили ми… Син ходив ó 9-й êлас, а він 47-

ãо ãода. Це йомó бóло більше, роêів шіснадцять отаêо йомó бóло.

Нó,

це там жив прєдсідатєль êолхоза, о. Таê ото в йоãо бóв перший

телевізор. Звали йоãо Савченêо Іван... забóла. Нó, він не перший

êóпив, а бóли вже тóт по селó. Таê ми ходили до ньоãо дивиться. А

тоді він êаже: “Знаєте шо, хай

собі êóплять телевізор”. І ми êóпили.

Малесеньêий таêий бóв. Ото ми йоãо êóпили, і він ãод 20 мабóть

бóв. А взаãалі престижно бóло мати телевізор, да. Да. В селі ж, êо-

нєшно, бóли й бідніші, бóли й баãаті.

Різдво святêóють

ó нас, да. От я не пам’ятаю… Бóло яê поêа-

зóють, таê ó Западній, отаê. І ó нас ó сім’ї таê все время святêóвали.

Ми все время святêóвали Пасêó, Різдво, на êладбіщє ходить поми-

нать, ó нас це бóло прийнято. Правда, бóла й іêона в

хаті в нас. Зав-

жди вона бóла, і при радянсьêої владі теж. Все время вона бóла, і це

й до сіх пор вона там висить. Нó, не в мене, в брата, брат там живе.

Конєшно, бóло ховали, бо мноãі не признавали, а мама божественна,

то ні

êóди ми її не дівали. Це êоли вона ішла заміж, таê оце їй батьêи

подарили, блаãословили. Блаãословляли іêоною, повісили і таê оце

вона і стоїть ото.

Ми бóли тоді піонерами в шêолі. Прінімали на лінєйêє.

Таê – лінєйêа, êлас вистроювався і повязóвали ãалстóêи, а шоб таêе

яêесь торжество бóло, не бóло. І діти мої бóли піонерами, і êомсо-

мольцями бóли. Син бóв партійний. (Помер вже).