32 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ
па, поясів кінцівок), повітроносні (кістки
черепа) та змішані кістки.
Довгі (трубчасті) кістки мають майже
циліндричне тіло — діафіз (diaphysis) і два
кінці, які здебільшого костеніють самостій-
но і називаються епіфізами (epiphysis)*.
Довгі (трубчасті) кістки з двома епіфізами
називаються б і є п і ф і з а р н н м н.
Короткі (трубчасті) кістки мають са-
мостійне скостеніння тільки одного кінця
(м о н о е п і ф і з а р н і).
Стінка тіла трубчастих кісток утворе-
на переважно компактною речовиною, яка
у вигляді трубки оточує кістковомозкову
порожнину (cavitas mcdidlaris), в якій
міститься (у дорослих людей) жовтий
кістковий мозок (medulla ossium flava).
Епіфізи утворені губчастою речовиною,
комірки якої заповнені червоним кістко-
вим мозком (medulla ossium rubra). Довгі
й короткі трубчасті кістки становлять ос-
нову вільних кінцівок і виконують голов-
ним чином роль важелів, які беруть участь
в опорно-локомоторних функціях, хапаль-
них рухах, підніманні ваги, відштовхуванні
тощо.
До плоских кісток належать покривні
кістки черепа та кістки поясів кінцівок.
Вони складаються із зовнішньої і внутріш-
ньої пластинок компактної речовини та
закладеної між ними губчастої. У деяких
ділянках плоских кісток губчаста речови-
на може зникати. Плоскі кістки черепа
мають захисне значення для головного
мозку, кістки поясів кінцівок виконують
опорну функцію.
Повітроносні кістки (решітчаста, лобо-
ва, верхньощелепні, скроневі, клиноподібні)
мають різноманітну форму, але завжди
містять більші або менші повітроносні
порожнини (пазухи), які вистелені слизо-
вою оболонкою і з віком збільшуються.
До групи атипових належать інші
кістки (атлант, нижня щелепа, носові, ви-
личні, піднебінні), дуже різноманітних за
походженням, формою, структурою та функ-
цією.
*У період росту довгої кістки кінець її тіла,
що прилягає до епіфіза, називається мепіафізом
(пЦіаркуьЬ. Він
розвивається разом
з
діафізом.
Лише в деяких місцях поверхня кісток
рівна, більшість поверхні має виступи, гор-
би, гребені, шорсткості, відростки, зумов-
лені прикріпленням сухожилків м'язів,
приляганням судин і нервів (борозни),
тиском м'язів, мозкових звивин (заглиб-
лення, ямки) тощо. В осіб, які працюють
фізично, шорсткості та гребені на кістках
збільшуються. У літньому віці нерівності
кісток стають чіткішими.
Усі кістки ззовні і зсередини (в межах
компактної речовини діафізів і в комір-
ках губчастої речовини) вкриті двома спо-
лучнотканинними оболонками, багатими на
кровоносні судини. Обидві оболонки —
зовнішня, окістя, або періост (periosteum),
і внутрішня, ендост (endosteum), — беруть
участь у живленні та розвитку кістки.
• Більша частина кісток скелета людини
в онтогенезі проходить перетинчасту, хря-
щову і кісткову стадії розвитку, що знач-
ною мірою відбиває філогенетичні етапи
розвитку внутрішнього скелета хордових.
Ці кістки за характером скостеніння на-
зивають вторинними. Деякі кістки (біль-
шість кісток черепа, тіло ключиці) розви-
ваються із мезенхіми, обминаючи стадію
хряща. Вони дістали назву первинних.
Скостеніння кожної кістки починаєть-
ся появою одного, двох або більше осе-
редків (точок) скостеніння* (мал. 11).
Скостеніння первинних кісток звичайно
починається з появи однієї або кількох
точок скостеніння серед елементів мезен-
хіми. Таке скостеніння назвали ендесмаль-
ним. Процес скостеніння вторинних кісток
відбувається по всій окружності діафіза
ззовні всередину в глибоких шарах охря-
стя (перихондральпе скостеніння) та зсе-
редини назовні (енхопдральне скостенін-
ня) в тканині хряща, внаслідок чого утво-
рюється губчаста речовина кістки.
Розрізняють первинні точки скостенін-
ня, що виникають у хрящових і сполуч-
нотканинних закладках кісток, і вторинні,
які з'являються у пізніші терміни їхнього
розвитку. І перші іі другі точки назива-
*Точкн скостеніння добре видно на просвітле-
них препаратах (особливо на забарвлених алі-
зарином) та на рентгенограмах. — Прим. ред.