Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство
Подождите немного. Документ загружается.
301
5. Джерела житлового права:
а) Конституція України;
б) Житловий Кодекс України;
в) звичай;
г) Постанова Пленуму Верховного Суду України.
6. Житлові права громадян:
а) недоторканість житла;
б) на соціальне житло;
в) приватизацію;
г) право власності.
7. Житлові обов’язки громадян:
а) користуватися житлом;
б) оплачувати комунальні послуги;
в) бережливо ставитися до житла;
г) забезпечувати право вільного користування житлом для державних
потреб.
8. Житловий фонд:
а) державний, комунальний;
б) колективний;
в) соціальний;
г) приватний.
9. Передача державного житлового фонду в комунальну власність
здійснюється на підставі:
а) Закону України;
б) Указу Президента;
в) Постанови Державного комітету будівництва, архітектури та житлової
політики України.
г) Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.
10. Визнання будинків непридатними для проживання
302
здійснюється:
а) Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики;
б) місцевою Радою народних депутатів;
в) виконавчим органом відповідної Ради;
г) місцевим судом.
11. Розташування житлових приміщень в підвальних і цокольних
приміщеннях:
а) забороняється;
б) забороняється, якщо відсутнє вікно;
в) дозволяється;
г) дозволяється, якщо є вікно і висота приміщення більше 2,5 метрів.
12. Субсидії – це:
а) допомога держави, здійснювана з метою відшкодування витрат на
оплату житлово-комунальних послуг у вигляді безготівкової допомоги
малозабезпеченим сім’ям;
б) зворотна матеріальна допомога держави, яка надається
малозабезпеченим сім’ям для оплати витрат за житлово-комунальні послуги;
в) матеріальна допомога держави, яка надається малозабезпеченим сім’ям
для оплати витрат за житлово-комунальні послуги, яка повертається державі у
випадку відчуження житла;
г) компенсації, що сплачуються державою для покриття витрат, пов’язаних
зі сплатою відсотків по кредитам комерційних банків на житло.
13. Приміщення, призначені для торгівлі, наданню послуг
населенню, вбудовані в житлові приміщення, відносяться:
а) до житлового фонду України;
б) не відносяться до житлового фонду України;
в) відносяться до житлового фонду України за умови прийняття
відповідного рішення місцевою Радою народних депутатів;
г) відносяться до житлового фонду України за умови прийняття
303
відповідного рішення місцевою адміністрацією.
14. Державний житловий фонд складають:
а) житлові будинки і житлові помешкання в інших будівлях, що належать
державі;
б) житлові приміщення, що знаходяться у власності місцевих Рад народних
депутатів;
в) приміщення, що належать державі;
г) приміщення, що належать державним підприємствам та установам.
15. Приватний житловий фонд складають:
а) всі недержавні житлові приміщення;
б) житлові будинки, квартири, що належать громадянам на праві приватної
власності;
в) житлові будинки, квартири, що належать громадянам на праві приватної
власності, включаючи житлові будинки, що належать житлово-будівельним
кооперативам;
г) Житлові будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам.
16. Висота стелі повинна бути не меншою:
а) 2,6 м;
б) 2,8 м;
в) 3 м;
г) 2,5 м.
17. Прибудинкова територія включає:
а) територію під будинком;
б) озеленені території;
в) майданчики для вигулу собак;
г) майданчики для тимчасового зберігання автомобілів.
18. На квартирний облік беруться громадяни:
а) які хоча б 3 роки проживають за договором найму;
б) які проживають тимчасово в гуртожитку;
304
в) які проживають по 2 і більше сімей в одній кімнаті незалежно від
родинних стосунків, або особи різної статі старші 5 років;
г) які проживають у приміщеннях, що не відповідають санітарним та
гігієнічним нормам.
19. Заява про взяття на квартирний облік подається:
а) до Ради народних депутатів;
б) до виконавчого комітету Ради народних депутатів;
в) до відділу кадрів за місцем роботи;
г) до ЖЕКу.
20. На квартирний облік беруться:
а) фізичні особи;
б) громадяни України;
в) будь-яка фізична особа, що проживає більше 10 років на території
України і потребує поліпшення житлових умов;
г) будь-які фізичні особи, включаючи іноземців, за умови, що вони
постійно проживають на території України.
Завдання 4. Спираючись на матеріал цього розділу та іншу навчальну
літературу, розв’яжіть наступні задачі
1. Бурки мають на праві приватної власності приватизовану 2-х кімнатну
квартиру. В 1994 році шлюб між сторонами був розірваний. Чоловік після
розірвання шлюбу пішов жити до матері, забрав всі свої речі. Бурка пред’явила
до суду позов про визнання чоловіка таким, що втратив право користування
спірною квартирою, оскільки він не проводить оплату за квартиру і не
проживає в ній з 1994 року без поважної причини, вказані факти відповідачем
не оспорюються.
Як вирішити дану суперечку.
2. Безпалько в 1.01.1994 г. була одержана 2-х кімнатна кооперативна
квартира, розмір пайового внеску за яку склав 6000 гр. Первинний пайовий
внесок був внесений Безпалько у розмірі 1500 гривень, з подальшою виплатою
пайового внеску щомісячно у розмірі 100 гривень. В 1.01.1996 г. Безпалько
305
уклав шлюб з відповідачкою і спільно вони виплатили повністю пайовий
внесок в період подружнього життя. Безпалько після розлучення замінив замки
в квартирі і вигнав дружину, пояснивши, що квартира належить йому.
Безпалько подала позов про вселення і розділ квартири, оскільки вважає, що
квартира є сумісною власністю подружжя.
Як вирішити дану суперечку.
Завдання 5. Продовжить думку
1. Квартира – це частина житлового будинку, що призначена для
проживання однієї чи кількох сімей …
2. Субсидія – це допомога держави, здійснювана …
3. Громадський житловий фонд складають: житлові будинки і житлові
помешкання, що належать …
4. Приватизація державного житлового фонду – це відчуження
квартир …
5. Службове житлове приміщення – це житло, яке надається в
користування …
6. Гуртожиток – це приміщення, призначене для …
7. Житлово-будівельний кооператив – це добровільне об’єднання
громадян, що організується для …
8. Право на приватизацію житлових приміщень державного
житлового фонду мають …
9. Реприватизація це …
10. Ордер – це …
Використана література:
Нормативна:
1. Закон України „Про об’єднання співвласників багатоквартирного
будинку” від 29.11.2001 р. // Відомості Верховної Ради. – 2002. – №10. –
Ст. 78.
2. Закон України „Про приватизацію державного житлового фонду” від
19.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1997. – №12. – Ст. 100.
306
3. Закон України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці
та інших громадян похилого віку в Україні” від 16.12.1993 р. // Відомості
Верховної Ради. – 1994. – №4. – Ст. 18.
4. Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 р. //
Відомості Верховної Ради. – 1991. – №16. – Ст. 200.
5. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 р. // Відомості
Верховної Ради. – 1983. – Додаток до №28. – Ст. 573.
Навчальна:
1. М.К. Галянтич. Житлове право України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. –
240 с.
2. Мічурін Є.О., Сліпченко С.О., Соболев О.В. Житлове право України:
Наук.-практ. посіб. – Харків: Еспада, 2001. – 318 с.
307
РОЗДІЛ 6.
ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА ТА
ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
§1. Загальна характеристика трудового права
Тема 1. Поняття, предмет та метод трудового права
Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей права, що
зумовлюється роллю праці у суспільстві. Як і кожна галузь права, трудове
право має свій предмет і метод правового регулювання. Предмет трудового
права – це комплекс суспільних відносин, основу якого складають трудові
відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору (ядро
предмету трудового права), а також відносини, тісно пов’язані з трудовими
(існують для забезпечення функціонування останніх). До відносин, тісно
пов’язаних з трудовими, як правило, відносять: відносини працевлаштування; з
приводу навчання на виробництві, підвищення кваліфікації і перекваліфікації;
нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; соціального
партнерства і встановлення умов праці; щодо вирішення трудових спорів.
Слід звернути увагу на те, що не всі відносини, пов’язані з працею,
включаються до сфери дії трудового права. Трудове право регулює лише ті
відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору. До інших
видів трудових відносин воно може застосовуватися тільки за наявності
відповідних вказівок у спеціальному законодавстві, яким забезпечується
загальне правове регулювання трудових відносин, що виникають на основі
інших, відмінних від трудового договору підстав. Наприклад, служба
працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців, осіб, засуджених
до позбавлення волі, трудовим правом не регулюється.
Метод трудового права характеризується сукупністю відповідних
прийомів, що виражаються у комплексному поєднанні централізованих
(імперативних) та децентралізованих (автономних) засад регулювання трудових
308
і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин. Поєднання цих методів у
трудовому праві відбувається з деякою перевагою на користь
децентралізованого правового регулювання, оскільки основу трудових відносин
складають відносини, які регулюються на договірному рівні.
Тема 2. Поняття та види джерел трудового права
Джерела трудового права – зовнішні форми вираження правових норм,
за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових та тісно
пов’язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах і
організаціях, чи у фізичних осіб, що використовують найману працю. В науці
трудового права виділяють такі особливості джерел трудового права: 1) крім
актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовують
локальні акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на
підприємствах, в установах, організаціях; 2) наявність нормативних актів, які
мають так званий конститутивний характер, тобто таких, що самі не
забезпечують регулювання трудових відносин, а передбачають прийняття на їх
основі локальних актів, які й виконують регулятивну функцію (наприклад,
Типові правила внутрішнього трудового розпорядку); 3) значний ступінь
диференціації у правовому регулюванні трудових відносин залежно від умов
виробництва, кліматичних умов, суб’єктних ознак і соціальних груп
працівників; 4) застосування і інших, відмінних від нормативно-правових актів
джерел, а саме нормативно-правових договорів (наприклад, генеральна,
галузеві та регіональні угоди, міжнародні договори) та актів вищих судових
інстанцій (рішення Конституційного Суду, постанови Пленуму Верховного
Суду України).
Основне джерело трудового права – Конституція України від 28 червня
1996 р. – закріплює найважливіші трудові права людини і гарантії їх реалізації:
ст.ст.3, 8, 19, 21-24, 36, 43-46, 55-61, 64, 68 та ін. В Конституції України уперше
закріплені положення, що передбачають право на підприємницьку діяльність,
не заборонену законом, право працюючих на страйк для захисту своїх
економічних та соціальних інтересів, право на належні, безпечні й здорові
309
умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на
соціальний захист у разі безробіття з незалежних від громадянина обставин
тощо, більшість з яких вважається правовими принципами у сфері трудового
права.
Частиною національного законодавства є міжнародні договори, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України (конвенції і
рекомендації Міжнародної організації праці; акти регіонального європейського
рівня – наприклад, Європейська конвенція про захист прав людини і основних
свобод; міжнародні двосторонні договори).
Серед законів передусім необхідно назвати кодифіковане джерело
трудового права – Кодекс законів про працю України (КЗпП України),
прийнятий 10 грудня 1971 р. і введений в дію з 1 червня 1972 р. До КЗпП
неодноразово вносилися зміни і доповнення. Складається з преамбули, 18 глав
та 265 статей. Глави III та XVI доповнені додатковими главами III-А та XVI-А.
З 1973 р. до КЗпП України були внесені зміни більше ніж 50-ма законами, а
також Декретами Кабінету Міністрів України. Внаслідок цього з 265 статей
істотних змін зазнала 221 стаття, деякі з них – неодноразово.
Структура КЗпП України: глава І – Загальні положення; глава ІІ –
Колективний договір; глава ІІІ – Трудовий договір; глава ІІІ-А – Забезпечення
зайнятості вивільнюваних працівників; глава IV – Робочий час; глава V – Час
відпочинку; глава VI – Нормування праці; глава VII – Оплата праці; глава VIII –
Гарантії і компенсації; глава IX – Гарантії при покладанні на працівника
матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі,
організації; глава X – Трудова дисципліна; глава XI – Охорона праці; глава XII
– Праця жінок; глава XIII – Праця молоді; глава XIV – Пільги для працівників,
які поєднують роботу з навчанням; глава XV – Індивідуальні трудові спори;
глава XVI – Професійні спілки. Участь працівників в управлінні
підприємствами, установами, організаціями; глава XVI-А – Трудовий колектив;
глава XVII – Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне
310
забезпечення; глава XVIII – Нагляд і контроль за додержанням законодавства
про працю.
Незважаючи на внесені зміни, на сьогодні КзпП України не відповідає
тим вимогам, що ставляться до правових норм, покликаних регулювати працю
в умовах ринкових відносин. Триває робота над новим Трудовим кодексом
України.
Закони, які виступають джерелами трудового права, можна поділити на
два види: загальні (наприклад, „Про державну службу” від 16.12.1993 р., „Про
статус народного депутата України” від 17.11.1992 р., „Про статус суддів” від
15.12.1992 р.) та спеціальні („Про зайнятість населення” від 1.03.1991 р., „Про
охорону праці”, „Про колективні договори та угоди” від 1.07.1993 р., „Про
відпустки” від 15.11.1996 р., „Про оплату праці” від 24.03.1995р., „Про порядок
вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3.03.1998 р., „Про
професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15.09.1999 р. тощо).
Джерелами трудового права виступають також підзаконні нормативно-
правові акти, зокрема, укази і розпорядження Президента України, постанови і
розпорядження Кабінету Міністрів України – видаються з різних питань
регулювання суспільних відносин у сфері праці; акти місцевих органів
виконавчої влади й органів місцевого самоврядування – з питань, передбачених
ст.24 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” та ст.30 Закону
України „Про місцеве самоврядування”. До джерел трудового права –
підзаконних нормативно-правових актів – належать також відомчі акти: накази,
розпорядження, інструкції Міністерства праці та соціальної політики, а також
галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання
трудових відносин на підприємствах певної галузі.
Серед джерел сучасного трудового права виділяються акти договірного
характеру – такі, які приймаються уповноваженими суб’єктами шляхом
підписання двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод). Особливістю
зазначених актів є те, що сторони мають право встановлювати такі правила, які
не суперечать чинному законодавству і не спрямовані на погіршення правового