Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

271

2. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних

осіб-підприємців” від 15.05.2003 р. // Відомості Верховної Ради України.

– 2003. – №31-32. – Ст.263.

3. Закон України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме

майно та їх обмежень” від 01.07.2004 р. // Голос України. – 2004. – №142.

– 3 серпня.

4. Закон України „Про власність” від 07.02.2003 р. // Відомості Верховної

Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.

5. Постанова Верховної Ради України „Про право власності на окремі види

майна” від 17.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. –

№35. – С.517.

Навчальна:

1. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний

курс. Підручник. – К.: Атіка, 2005. – 560 с.

2. Харитонов Е.О. Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины:

Учебник. Изд. второе. – Х.: Одиссей, 2005. – 960 с.

3. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2-х т./ За ред.

Я.М. Шевченко. – Т.1. Загальна частина. – К.: Ін Юре, 2006.

4. Цивільне право України: Підручник: У 2-х т./ За заг. ред. В.І. Борисової,

І.В. Спасибо-Фатєєвої. – К.: Юринком Інтер, 2004.

5. Цивільне право: Загальна частина: Навчальний посібник / Заіка Ю.О.,

Бірюков. – К.: КНТ, 2006.

6. Цивільне право України: Елементарний курс: Навчальний посібник /

Харитонов Є.О., Дрішлюк А.І. – Суми: ВТД „Університетська книга”,

2006. – 352 с.

Додаткова:

1. Буркацький Л.К. Захист цивільного права та інтересу. Методика

складання документів, коментарі, позовні та інші заяви: Навч. посібник. –

К.: Юрінком Інтер, 2005. – 400с.

272

2. Козлова Н.В. Понятие и сущность юридического лица. Очерк истории и

теории: Учебное пособие. – М.: Статут, 2003. – 318 с.

3. Луспеник Д.Д. Судопроизводство по делам о защите чести, достоинства и

деловой репутации (опровержение недостоверной информации). – Х.,

2005. – 320с.

4. Скловский К.И. Применение гражданского законодательства о

собственности и владении: Практические вопросы. – М.: Статут, 2004. –

365 с.

5. Степанов С.А. Недвижимое имущество в гражданском праве. – М.:

Статут, 2004. – 223 с.

6. Чеговадзе Л.А. Структура и состояние гражданского правоотношения. –

М.: Статут, 2004. – 542 с.

273

РОЗДІЛ 5.

ОСНОВИ ЖИТЛОВОГО ПРАВА

Тема 1. Житлове право як галузь законодавства

Житло є однією з основних умов життєдіяльності людей, без чого вони не

можуть забезпечувати своє існування, задовольняти необхідні матеріальні та

моральні потреби. Предметом регулювання житлового права є сукупність

суспільних відносин, спрямованих на задоволення потреб громадян у житлі,

користування та розпорядження ним.

Житлове право розуміють у об’єктивному та суб’єктивному

значеннях. В об’єктивному житлове право – це система правових норм, що

регулюють житлові правовідносини. В суб’єктивному – це визначена законом

міра дозволеної поведінки уповноваженої особи. Житловим суб’єктивним

правам певної особи кореспондуються суб’єктивні обов’язки іншої. Разом з

правами кожна особа одночасно набуває певних обов’язків, зміст яких в

процесі розвитку житлових правовідносин може змінюватись.

Предмет житлового права – круг конкретних суспільних правовідносин,

які виникають при: забезпеченні житлом, користуванні державним,

колективним та приватним житловим фондом; обмін приміщень; приватизації;

користуванні службовими житловими приміщеннями та гуртожитками;

виникненні та припиненні права власності на житло; переведенні житлового

фонду в не житловий; утриманні житлового фонду; користуванні

прибудинковою територією; виселенні громадян; захисті житлових прав і

свобод.

В сфері житлових правовідносин виділяють принципи:

- недоторканість житла (відповідно до Конституції не допускається

проникнення до житла, проведення в ньому огляду чи обшуку інакше, ніж на

підставі вмотивованого рішення суду, крім випадків необхідності рятування

людей чи майна, або переслідування злочинця);

- законність (відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи

державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти

274

на підставі і в межах Конституції та Законів України);

- пріоритетність прав людини (відповідно до ст.3 Конституції

людина, її життя, честь, гідність, недоторканість і безпека – найвища соціальна

цінність);

- гарантованість правового захисту (кожен громадянин має право

звернутися за захистом порушеного чи оспорюваного права до суду);

- гласність;

- доступність судового захисту (згідно ст.55 Конституції кожному

гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових

осіб).

Норми Конституції є нормами прямої дії, тому кожен має право при

зверненні до суду опиратися на норми Конституції України.

Житлове право є сукупністю юридичних норм. Сучасна система

житлового права являє собою впорядковану ієрархію нормативних актів.

Джерела проявляються у різних формах: за органами, що приймають рішення –

закони, підзаконні акти, рішення Конституційного Суду України; за змістом,

формою правотворчості – акти органів, рішення судів, звичаї; акти публічного і

приватного права; за юридичною силою – нормативні і ненормативні джерела.

Найвищу юридичну силу має Конституція України. Житловий Кодекс

України є нормативним атом, що регулює житлові правовідносини. Цивільний

Кодекс України регулює окремі питання загального характеру (наприклад,

щодо позовної давнини, права власності та користування, спадкування житла).

Окремі житлові правовідносини регулюються законами – нормативно-

правовими актами найвищої юридичної сили, які містять загальнообов’язкові

правила поведінки. Серед них можна назвати: Закон України „Про власність”,

„Про приватизацію державного житлового фонду”, „Про приватизаційні

папери”, „Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за

несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги”. Окрему

категорію законів становлять ті, які стосуються житлових прав, обов’язків,

275

пільг окремих категорій громадян – Закон України „Про основні засади

соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в

Україні”, „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” і т.д.

Згідно Закону України „Про міжнародні договори в Україні” надається

пріоритет дії міжнародних актів, які ратифіковані Верховною Радою України.

Житлові правовідносини – суспільні відносини, врегульовані нормами

житлового права. Умови виникнення житлових правовідносин: наявність

сторін, наявність правової норми, юридичний факт, з наявністю якого

пов’язують виникнення правовідносин.

Склад житлових правовідносин: суб’єкт, об’єкт – майно (житло) чи

певні дії, зміст правовідносин – права та обов’язки суб’єктів.

Житлові права і обов’язки громадян визначені Законами України та ст.8

Конституції України, яка визнає і встановлює принцип верховенства права.

Перелік прав та свобод, передбачених Конституцією не є вичерпним.

Основними є: право на житло, право на недоторканість житла, право на захист

житлових прав, право власності на житло, право користування житлом, право

на охорону житлових прав, право на приватизацію квартир в будинках

державного житлового фонду, право на соціальний захист інвалідів, ветеранів,

молодих сімей і т.д.

Житлові обов’язки громадян: не порушувати права і інтереси інших

громадян, суб’єктів, не завдавати шкоди довкіллю, дотримуватись моральних

засад суспільства, дбайливо ставитися до житла, економно використовувати

ресурси, використовувати житло за призначенням.

Суб’єктами житлових правовідносин є:

- громадяни та інші фізичні особи (що мають правоздатність та

дієздатність – в повній мірі виникає з 18 років) – можуть бути в залежності від

ситуації наймодавцями, наймачами, власниками;

- органи місцевого самоврядування (компетенція – управління

житлово-комунальним господарством, облік громадян, потребуючих

276

поліпшення житлових умов, сприяння будівництва, надання житла особам,

потребуючим соціального захисту, видача ордерів, облік об’єктів нерухомого

майна);

- органи виконавчої влади (до компетенції входить регулювання цін і

тарифів за житлово-комунальні послуги);

- об’єднання громадян (неприбуткові організації, що створюються

для утримання будинків, загального майна);

- органи спеціальної компетенції (Державний комітет будівництва,

архітектури та житлової політики України. Мета – впровадження державної

політики в сфері будівництва, забезпечення реформи житлово-комунального

господарства);

- державні контрольні та наглядові органи (Уповноважений

Верховної Ради з прав людини, Прокуратура, Антимонопольний Комітет

України, спеціальні та місцеві контрольні комісії органів виконавчої влади).

Тема 2. Житловий фонд України

Згідно зі ст.4 ЖК житлові будинки, а також житлові приміщення в інших

будівлях, що розташовані на території України, утворюють житловий фонд.

Відповідно до форм власності житловий фонд поділяється на:

- державний, комунальний житловий фонд;

- колективний, що включає громадський житловий фонд та фонд

житлово-будівельних кооперативів;

- приватний житловий фонд.

Відповідно до свого призначення житловий фонд поділяється на житловий

фонд загального та спеціального призначення. До житлового фонду загального

призначення належить житло всіх форм власності, призначеного для проживання

громадян. До останнього належать житлові приміщення, призначені для

тимчасового проживання громадян, – гуртожитки, службові житлові

приміщення, будинки маневреного фонду. Виділяють також житловий фонд

соціального призначення, що використовується для проживання громадян, які

потребують соціального захисту, – інвалідів, ветеранів.

277

До житлового фонду не входять вбудовані нежитлові приміщення в

житлових будинках, призначені для торгівлі, громадського харчування, побутового

та інших видів обслуговування населення.

Під житловими будинками розуміють будівлі, які призначені для

проживання людей, мають одну чи кілька квартир, а також необхідні підсобні

приміщення і які характеризуються відповідністю будівель архітектурно-

будівельним, санітарно-гігієнічним, протипожежним та іншим нормам, що робить

ці будівлі придатними для постійного проживання в них громадян.

Квартири – це частини житлових будинків, що призначені для

проживання однієї або кількох сімей з упорядженими житловими кімнатами,

підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову клітку, галерею, в

коридор, на вулицю.

Житлова кімната (кімнати) у квартирі, придатна для постійного проживання

сім’ї, разом з підсобними приміщеннями квартири також складають житловий

фонд.

Визнання житлових будинків непридатними для проживання. Згідно

ст.7 ЖК квартири і будинки державного і громадського житлового фонду,

непридатні до проживання, можуть бути переобладнані для використання в інших

цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної ради або місцевої

державної адміністрації. Обстеження стану цих будинків повинно проводитися не

рідше одного разу на п’ять років.

Порядок обстеження стану житлових будинків з метою встановлення їх

відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання житлових будинків і

приміщень непридатними для проживання визначений постановою Ради

Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 року № 189.

Для обстеження стану будинків призначається комісія у складі: заступника

голови місцевої державної адміністрації або іншого виконавчого органу,

начальника управління житлового господарства, представників управління у справах

будівництва і архітектури, органів санітарно-епідеміологічної служби,

державного пожежного нагляду, депутата місцевої ради, інженера житлово-

278

експлуатаційної організації та представника громадського будинкового комітету.

Комісія має право залучати в установленому порядку фахівців проектних, науково-

дослідних інститутів тощо. Вона складає акт обстеження будинку, перевіряє

обґрунтованість висновків про неможливість або недоцільність капітального

ремонту. Громадяни, які мешкали у житлових будинках або житлових

приміщеннях, що переведені у нежитлові, забезпечуються житловою площею

відповідно до чинного законодавства України. Рішення про переведення

житлового будинку у нежитловий може бути прийняте тільки у виняткових

випадках.

Тема 3. Забезпечення громадян житлом

Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, регулюється

постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради

професійних спілок „Про затвердження правил обліку громадян, які потребують

поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській

РСР” від 11.12.84.

Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов,

здійснюється за місцем проживання у виконавчому органі місцевої Ради.

Кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання

громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в містах,

селищної, сільської ради (ст.134 ЖК). Облік громадян, які працюють на

підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності, при яких

організуються житлово-будівельні кооперативи, здійснюється за місцем роботи,

а за їх бажанням – також і у виконавчому органі відповідної ради за місцем

проживання.

Кожна сім’я може перебувати на обліку за місцем роботи одного з членів

сім’ї (за їх вибором) та у виконавчому органі відповідної ради за місцем

проживання. Кожна сім’я також може одночасно перебувати на

кооперативному і квартирному обліку.

Право на одержання житлового приміщення мають лише громадяни, які

потребують поліпшення житлових умов. Таким громадянам житло надається у

279

безстрокове користування.

На квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення

житлових умов:

• забезпечені житловою площею нижче за рівень, що визначається

виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських рад

разом із радами профспілок;

• які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим

санітарним і технічним вимогам;

• які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з

чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами

своєї сім’ї;

• які проживають за договором піднайму житлового приміщення в

будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором

найму житлового приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

• які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в

будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;

• які проживають у гуртожитках;

• які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім’ї, незалежно від

родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в

тому числі, якщо займане ними житлове приміщення складається більш ніж з

однієї кімнати).

Заява про взяття на квартирний облік подається до виконавчого органу

відповідної місцевої ради за місцем проживання громадян та власника

підприємства, установи, організації чи органу громадської організації за місцем

їх роботи. Заява підписується членами сім’ї, які разом проживають, мають

самостійне право на одержання житлового приміщення і бажають разом стати

на облік.

До заяви додаються: довідка з місця проживання про склад сім’ї; довідки

про перебування членів сім’ї на квартирному обліку за місцем роботи або у

виконавчому органі місцевої ради, у разі необхідності – медичний висновок,

280

довідка про невідповідність житлового приміщення встановленим санітарним і

технічним вимогам, копія договору піднайму житлового приміщення в будинку

державного або громадського житлового фонду чи договору найму житлового

приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу або в будинку

(частині будинку), квартирі, що належить громадянину на праві приватної

власності.

Подана заява реєструється у книзі реєстрації заяв про взяття на

квартирний облік.

Попередній розгляд заяв у виконавчому органі місцевої ради проводиться

громадською комісією з житлових питань, а на підприємстві, в установі,

організації – комісією з питань житлово-побутової роботи профспілкового

комітету. Ці комісії перевіряють житлові умови громадян і складають акт про

результати перевірки.

Заяви і матеріали перевірки житлових умов громадян розглядаються на

засіданні відповідної комісії, яка вносить свої пропозиції виконавчому органу

місцевої ради або власнику підприємства, установи, організації і

профспілковому комітетові. На засідання комісії у разі необхідності може

запрошуватися заявник. Громадяни беруться на квартирний облік за місцем

проживання за рішенням виконавчого органу відповідної ради. За місцем

роботи громадяни беруться на квартирний облік за спільним рішенням

власника чи уповноваженого ним органу і відповідного профспілкового

комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу.

Рішення щодо взяття на квартирний облік повинно бути винесене у

місячний строк від дня подання громадянином необхідних документів.

Про прийняте рішення виконавчий орган місцевої ради, власник чи

уповноважений ним орган підприємства, установи, організації надсилають

заявникові письмову відповідь з повідомленням дати взяття на облік, виду і

номера черги або підстави для відмови у задоволенні заяви.

Громадяни вважаються взятими на квартирний облік: у виконавчому

органі місцевої ради – від дня винесення рішення виконавчого органу, за