Варій М.Й. Психологія особистості

Подождите немного. Документ загружается.

351

вона схильна ідентифікувати себе з «народом», з «масами». Вищі

посадовці у великій організації, як правило, перестають дослухатися

до порад «знизу», цілковито покладаючись на свій особистий досвід та

інтуїцію.

Причиною появи такого роду переживань є розузгодження між

величезною складністю процесу досягнення високого статусу й

реальною можливістю його раптово втратити.

Зменшенню такого занепокоєння

сприяє переживання власної

винятковості, яке формується, і тому принципової незамінності біля

керма влади. Достатньо показовим прикладом дії цього механізму є

надмірна увага, яку приділяє нині верховна влада Росії долі останків

останнього російського імператора і його сім’ї: лише його як вищого

керівника (із сотень тисяч безвісти загиблих тоді людей) визнають

здатним стати «символом покаяння й примирення».

Захисний механізм «У вас усе погано». Його дія якнайтісніше

пов’язана з суттю феномену лідерства. Лідер – фігура, яка виникає в

складній ситуації заради подолання групою людей якоїсь значущої

для них проблеми. Тому лідерствувати набагато простіше, коли групі,

населенню погано, коли в соціально-психологічному кліматі

домінують

тривога й розгубленість, але ще залишається надія на

сприятливий результат. Яскравим прикладом цього можуть бути деякі

російські лідери, які діють на публіці рішуче й ефективно лише в

екстремальних ситуаціях на зразок путчу, виборчої кампанії. Такі

ситуації – їхня стихія. Саме тут, на межі життя і смерті, вони набувають

виправданої популярності в

масах. Коли ж приходить звичайне,

«уповільнене» життя, ці лідери зникають з екранів телебачення,

стають соціально пасивними, час до часу привертаючи до себе увагу

суспільства несподіваними й не завжди адекватними вчинками.

Значна частина тих, хто перебуває при владі, не є за своїм

психологічним складом справжніми лідерами. Вони «пішли у владу»

та

опинилися в ній до якоїсь міри ситуативно – такий непевний час.

Саме для таких лідерів характерне мимовільне прагнення створити

для себе комфортніші умови діяльності через посилення, нагнітання, а

частково й провокування нервово-психічної напруженості в

навколишніх. У публічному виступі лідера очевидним індикатором

такого прагнення є фіксація на змалюванні, часом гротесковому,

наявних проблем

, бід і труднощів, але особливо – прогнозування

додаткових незгод для населення.

Захисний механізм «Життя – гра». Від дій і рішень носіїв

влади значною мірою залежить добробут частини населення.

Помилкові або недостатньо професійні дії перших можуть становити

загрозу цілісності й стабільності держави. Постійне усвідомлення

цього було б для них могутнім стресовим чинником.

Захистом від

нього слугує психологічний механізм «Життя – гра»: у багатьох

лідерів формується ставлення до своєї діяльності як до специфічної

гри для обмеженого кола осіб. І як будь-яка гра, її можна вести

успішно або з помилками й поразками. Але в будь-якому разі по-

352

справжньому вона заторкує інтереси тих, що нібито лише грають. Для

будь-якого активного учасника гри дуже важливі її правила й умови,

поведінка інших гравців і т. д. І тому цілком закономірний той факт,

що у виступах політичних лідерів різного рангу надзвичайно велика

питома вага висловів з питань внутрішньопартійних, фракційних,

щодо політичних

персоналій, регламенту й процедур, усунення й

призначення на посаду тих чи інших персоналій, тобто фактично щодо

технологічних («ігрових») моментів, які не мають прямого стосунку до

інтересів і потреб виборців.

Психологічні захисні механізми, які формуються на

мимовільному рівні, є важливою складовою системної адаптації

людини до загальних і специфічних умов життя й

діяльності. Умовно-

компенсаторного характеру цій формі психологічної адаптації додає її

спрямованість здебільшого на збереження суб’єктивного комфорту

особистості, а не на об’єктивні завдання діяльності. Своєчасне

виявлення дії захисних механізмів, встановлення причин їх запуску є

передумовами підвищення ефективності діяльності за умов

збереження цілісності й гармонійності «Я».

• Що становить собою свідомість?

• У чому виявляється самосвідомість особистості?

• Які структурні елементи свідомості?

• Яка структура самосвідомості людини?

• У чому виявляється самооцінка особистості?

• Розкрийте сутність «Я – концепції».

• У чому виявляється ідентифікація особистості?

• Що таке рефлексія?

• Яким чином відбувається розвиток самосвідомості людини?

• Як суспільна дійсність впливає на свідомість особистості?

• У чому виявляється адекватна самооцінка особистості?

• У чому виявляється неадекватна самооцінка особистості?

• У чому виявляється самоповага особистості?

• Що становить собою так званий комплекс меншовартості?

• Що становить собою самореалізація особистості?

• Яку роль відіграє самореалізація впродовж життєвого шляху особистості? Чому?

• Який зв’язок між самореалізацією і явищем «емоційного перегорання»?

• Яким чином професійно-специфічні механізми психологічного захисту особистості

впливають на її самореалізацію?

Боришевський М. Духовність у державотворенні // Розбудова держави. –1996. – №2.

Бессознательное. Природа, функции, методы исследования: В 3-х томах. - Т. 1. – Тбилиси,

1978.

Варій М.Й. Психологічна структура особистості Збройних Сил України та її особливості //

Військово-науковий вісник. – Вип.1 – Львів: Військовий інститут, 2000. – С.121–129.

353

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог.

спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.

Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. –

К.: „Центр учбової літератури”, 2007.

Грофф С. За пределами мозга. – М.: Изд-во Моск-го Трансперсонального центра, 1993.

Донченко Е.А. Социэтальная психика. –

К.: Наукова думка, 1994.

Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад.

С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.

Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В.Огороднійчук та

ін. – К.: А.Г.Н., 2002.

Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій: Навч. посіб. – Луцьк: Волинський держ

. ун-т ім.

Л. Українки, 1997.

Леонтьев А.П. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975.

Орлов Ю.М. Самосознание и самовоспитание характера. – М.: Просвещение, 1987.

Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.

Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2007.

Психологія: Підруч. / За ред. Ю.Л. Трофімова

- 3-тє видання, стереотипне. – К.: Либідь,

2001.

Самосознание и защитные механизмы личности. Хрестоматия. – Самара: Издательский

Дом «БАХРАХ-М», 2006.

Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

Фройд З. Психология бессознательного. – М.: Прогресс, 1990.

Фромм Э. Душа человека. – М.: Республика, 1992.

Юнг К.Г. Пробелы души нашего времени. – М., 1993.

Юнг К.Г. Коллективное бессознательное: Письма. – Кюснахт

-Цюрих, 1916.

Психологія особистості

Глава 15

15.1. Підходи до розуміння психічних станів та їх

сутність

Ретроспективний аналіз публікацій, у яких розглянуто

визначення поняття психічного стану, дає змогу простежити деякі

тенденції. Позиції фахівців з проблеми психічних станів і відповідні

визначення можна звести до одного з трьох напрямів.

У межах першого напряму психічний стан розглядають як

сукупність показників психічної сфери людини, які характерні для

особистості в цей момент

. Зокрема, М.Д. Левітов визначає психічний

стан так: «Це цілісна характеристика психічної діяльності за певний

період, яка засвідчує своєрідність перебігу психічних процесів залежно

від предметів і явищ дійсності, які відображаються, попереднього

стану й психічних властивостей особистості». Обґрунтовуючи таке

тлумачення психічного стану, він торкається визначення терміна

«стан», виокремлює чотири його значення

: 1) тимчасове становище, в

якому хто-небудь, що-небудь перебуває; 2) звання; 3) наявність

чого-небудь (наприклад, майновий ценз); 4) готовність до дії. І, як

зазначає автор: «Поза сумнівом, лише перше значення адекватне

психічному стану». Таким чином, психічний стан – це тимчасова (на

якомусь відрізку часу) характеристика психічної діяльності

(функціонування психіки).

У рамках цього

напряму існують й інші визначення психічного

стану, але головне в них одне: стан трактують як інтегральну

характеристику психіки в конкретний (актуальний) момент. Потрібно

зазначити, що таке тлумачення психічного стану є найпоширенішим у

психологічній літературі. Як зазначив Є.П. Ільїн, такі описові

визначення не прояснюють питання механізмів перебігу стану.

У межах другого

напряму психічний стан розглядають як тло, на

якому розгортається психічна діяльність, рівень і спрямованість

психічної активності особистості. Явище психічного стану виводять з

поняття тонусу – «рівня активності-пасивності нервово-психічної

діяльності». Як психічний еквівалент тонусу розглядають психічний

стан як загальне тло всієї психічної діяльності. Такий підхід

пов’язаний з уявленнями про

функціонування мозку, інтегральним

виявом якого є рівень активації центральної нервової системи. Це

об’єктивна складова психічного стану. Друга складова – ставлення

суб’єкта (суб’єктивна оцінка значущості ситуації або предмета, на який

спрямовано свідомість людини), що виражається в переживаннях

людини, пов’язаних з предметами або особливостями діяльності. У

багатьох прикладних дослідженнях продемонстровано

тісний

функціональний зв’язок між суб’єктивною значущістю ситуації, рівнем

355

активації, швидкістю, точністю та стабільністю перебігу психічних

процесів і вираженістю вияву психічних властивостей. Встановлено,

що змістовний аспект ситуації вибірково впливає і на психічні

процеси, і на психічні властивості. За такого підходу психічний стан

забезпечує структурну і функціональну організацію тих компонентів

психіки, які в цей момент розвитку ситуації виконують функцію

активної взаємодії

людини із зовнішнім середовищем. Потрібно

зазначити, що такого трактування психічного стану дотримувалися

С.Л. Рубінштейн, В.Д. Небиліцин, Т.А. Немчин та ін.

У рамках третього напряму психічний стан розглядають як

системну реакцію психіки людини на зміни умов. Використовуючи

положення теорії функціональних систем, найповніше й

найпослідовніше цей підхід представив Є.

П. Ільїн. В основі

життєдіяльності живого організму лежать механізми пристосування,

цілеспрямованості та самозбереження. Якщо психічний стан –

невід’ємна складова життєдіяльності людини, то в його визначенні

має бути відображено закономірності реалізації цих механізмів. У

найширшому значенні стан людини розуміють як «реакцію

функціональних систем на зовнішні і внутрішні дії, спрямовану на

отримання корисного

результату». Реакцію трактують як будь-яку

відповідь збуджуючих систем на зовнішні і внутрішні стимули.

Корисний результат виражений у сукупності двох цілей: біологічної –

збереження цілісності організму і забезпечення життєдіяльності в цих

умовах; соціальної – досягнення мети діяльності.

Насамперед ідеться про біологічну доцільність виникнення того

чи іншого стану. В конкретних ситуаціях людина може

довільно

спрямувати реакцію функціональної системи в керунку, потрібному

для досягнення результату діяльності, часом навіть на шкоду здоров’ю.

Спеціально підкреслюють, що стан як реакція – причинно зумовлене

явище, реакція не окремих систем чи органа, а особистості загалом, із

залученням у реагування і фізіологічних, і психічних рівнів

управління. Є.П. Ільїн подав таке

визначення психічного стану: «Це

цілісна реакція особистості на зовнішні і внутрішні стимули,

спрямована на досягнення корисного результату». До того ж,

виокремлюють психологічний аспект стану – переживання і відчуття, і

фізіологічний – зміну фізіологічних функцій. Зміна фізіологічних

функцій цілковито залежить від рівня активації в цей момент і

виявляється в ступені мобілізації функціональних можливостей.

Отже,

можна зазначити, що психічний стан, як результат цілісної

пристосовної реакції особистості у відповідь на зміни зовнішніх і

внутрішніх умов, які спрямовані на досягнення корисного

результату, виявляється в переживаннях і ступені мобілізації

функціональних можливостей. У такому розумінні психічного стану

розкрито змістовний аспект цього явища, що дає уявлення про

принципи його детермінації

У психології виокремлюють чотири рівні організації

функціонування соматики і психіки людини: біохімічний;

356

фізіологічний; психічний; соціально-психологічний. Кожен

попередній рівень є структурною підставою для наступного.

Визначено функції кожного рівня регуляції: біохімічного –

енергетичне забезпечення життєдіяльності (процеси гомеостазу);

фізіологічного – підтримка постійності внутрішнього середовища

(константа фізіологічних процесів); психічного – регуляція поведінки

(процеси психічного віддзеркалення); соціально-психологічного –

управління діяльністю (процеси соціальної адаптації). Рівень

психічної регуляції, виконуючи функцію суб

’єктивного

віддзеркалення, об’єднує всі рівні функціонування в єдине ціле, як

своєрідний системоутворювальний чинник. Пристосування до

зовнішніх чи внутрішніх умов, які змінюються, починається з процесів

віддзеркалення і запускає біохімічний рівень регуляції, який є

пусковим для рівня фізіологічної регуляції, що забезпечує

функціонування нейрофізіології психічних процесів. Це – внутрішнє

кільце регуляції. Рівень психічної

регуляції також запускає рівень

соціально-психологічного управління – це зовнішнє кільце

пристосування до умов.

Зміна внутрішніх умов відбувається під впливом зовнішніх умов,

поточних функціональних можливостей і сукупності психологічних

особливостей людини. Зовнішні умови за принципом детермінізму

заломлюються через індивідуальні й особисті особливості,

зумовлюючи індивідуальність процесу (аналіз ситуації), який

закінчується оцінкою складності ситуації. Під

оцінкою складності

ситуації розуміють суб’єктивну оцінку імовірності досягнення мети,

простіше кажучи, «впевненості-невпевненості» в досягненні мети.

Оцінка складності відповідно до актуалізації конкретного мотиву в цій

ситуації запускає механізми пристосування до ситуації й умов, що

змінюються (зокрема, за умов константної ситуації з часом

змінюються поточні функціональні можливості). Ще одним наслідком

такої пристосувальної реакції особистості є критерії задовільного

досягнення мети, певний рівень активації й переживання. Наслідком

такої пристосувальної реакції є конкретні характеристики перебігу

психічних процесів і вираженість вияву психічних властивостей

особистості.

Постає питання: який з наведених підходів розуміння

психічного стану відповідає суті явища? Усі три. Психічний стан як

пристосувальна реакція полягає в

зміні рівня активності нервової

системи, переживаннях, а це фон, який зумовлює особливості перебігу

психічних процесів і вираженість вияву психічних властивостей.

Результатом такої пристосувальної реакції є характеристика психічної

сфери людини в цих умовах в конкретний час.

Термін «стан» у науковому сенсі має два значення:

характеристика і невід’ємна властивість явища. Щодо

предмета

психологічної науки, варто також виокремлювати два значення

терміна «стан» стосовно людини.

357

Перше. Стан як характеристика – це стан об’єкта дослідження –

уваги, психомоторики, свідомості тощо, зокрема психіки загалом. Стан

психіки – ситуативна інтегральна, комплексна, цілісна і т. ін.

характеристика психічної сфери людини. Такий термін широко

використовують у психіатрії.

У рамках другого значення психічний стан як невід’ємна,

атрибутивна властивість психіки людини є формою існування

психіки,

яка функціонально пов’язує дві категорії психічних явищ – психічні

процеси і психічні властивості. Особливості функціонування психіки в

конкретний момент є наслідком психічного стану. Конкретні вияви

психічної сфери людини є характеристиками її психічного стану. Саме

в психічному стані виявляється діалектика мінливості й стійкості,

об’єктивності й суб’єктивності, мимовільності й

довільності, минулого

й майбутнього.

Отже, психічний стан (стан суб’єкта) детермінує кількісні й якісні

характеристики психічних процесів, вираженість вияву психічних

властивостей, суб’єктивних виявів стану – відчуттів, переживань,

настрою. Інтегральною характеристикою психічної сфери людини в

конкретний момент є стан психіки (стан об’єкта). Тобто стан як

категорія – причина конкретного функціонування психічної сфери

, а

стан як характеристика – наслідок функціонування психіки людини.

На рівні оптимальної психічної активності наявна повна

свідомість, для якої характерна концентрована, вибіркова, така, що

легко перелаштовується, увага і висока продуктивність мнемічних

процесів. У разі відхилення від цього рівня в той чи інший бік

відбувається обмеження свідомості через звуження уваги й

погіршення

мнемічних функцій, порушується принцип гармонійності

функціонування психіки. Патологічні стани не мають рівня середньої

активності, всі розлади психіки відбуваються, як правило, на тлі

значного відхилення активності від індивідуально-оптимального рівня

в бік зниження або підвищення. Змінені стани свідомості також

характеризуються значним відхиленням від індивідуального

оптимуму рівня активності й виникають під час впливу

на особистість

різних чинників: стресових; афектогенних; невротичних і

психотичних захворювань; гіпнотичних; медитативних.

Важливість вивчення психічних станів пояснюється тим, що від

їхньої зміни залежить ефективність поведінки й діяльності. Особливо

це стосується людей, специфіка діяльності яких та умови її виконання

часто мають складний, надзвичайний характер.

М.Д. Левітов зазначав, що психічні стани,

як складне явище, є

єдністю психічних процесів, їхнім підсумком. Але психічні процеси,

що виникли, «накладаються» на психічні властивості особистості, які

залежно від свого психоенергетичного потенціалу, тобто ступеня

розвинутості й міцності, гальмують, стримують їх або сприяють

розвитку, тобто підсилюють.

Отже, психічний стан, з одного боку, можна розглядати як

інтегроване відображення у психіці

взаємодії внутрішніх умов і зов-

358

нішніх впливів у відносно статичний відрізок часу. З іншого – як

проекцію психічних процесів на психічні властивості людини,

унаслідок чого зіштовхуються психоенергії різних потенціалів, що

зумовлює появу тимчасової надлишкової психоенергії, яка й визначає

психічний стан людини. Після її нейтралізацієї зникає стан, який вона

зумовила.

Під ПСИХІЧНИМ СТАНОМ розуміють тимчасовий

функціональ-ний рівень

психіки, який відображає взаємодію

впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх

чинників та визначає спрямованість перебігу психічних

процесів у цей момент і вияв психічних властивостей

людини.

З позицій функціонування психічний стан особистості

виражається в тому, наскільки швидко чи повільно відбуваються в

ньому реакції і процеси, як виявляються наявні психічні властивості.

Специфіка

психічного стану передусім означає специфіку

перебігу психічних процесів. Для стану неуважності часто характерні

відхилення у сфері відчуття й сприйняття, пам’яті, мислення,

послаблення вольової активності, нерідко специфічні емоційні

переживання (печаль, роздратування).

Психічний стан тісно пов’язаний з індивідуальними

властивостями особистості, оскільки він характеризує психічну

діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху

в однієї людини

може виявлятися у психічному збудженні, а в іншої – у психічному

«паралічі», гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні

властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть

переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто

переживає стан тривоги, можливе формування особистісної

властивості – тривожності. Але відповідність між психічним станом

рисою особистості не є правилом. Зокрема, поруч з «нестримністю» як

стійкою властивістю холеричного типу існує «нестримність» як стан,

який може виникати в кожної людини і не бути характерною

властивістю поведінки.

Психічні стани можуть позитивно впливати на виконувану

діяльність, на процес спілкування, а можуть і

дезорганізовувати їх. Психічний стан – це

своєрідне

накопичення психоенергії.

Під психічним станом розуміють не стан організму, а «стан

душі», різноманітні її відгуки на свої власні відчуття та уявлення.

Психічний стан – цілісна характеристика психічної діяльності, що

фіксує момент стійкості та специфічності в перебігу психічних

процесів, це форма реагування, що відображає ставлення особистості

до власних психічних явищ у певний

момент часу за певних умов

(Т.С. Кириленко).

359

Кожний психічний стан є переживанням суб’єкта й водночас

діяльністю його різних систем, він має зовнішнє вираження і

виявляється у зміні ефекту діяльності, яку виконують. Тільки за

сукупністю показників, що відображають кожний з цих рівнів, можна

зробити висновок про наявність у людини того чи іншого стану. Ні

поведінка, ні різні психофізіологічні

показники, взяті окремо, не

можуть достовірно диференціювати один стан від іншого. Провідне

місце в діагностиці станів належить переживанням, пов’язаним зі

ставленням особистості. Виокремлення останнього як чільного

чинника психічного стану особистості дає змогу розглядати психічний

стан саме як якісну характеристику психіки особистості, що об’єднує у

собі психічні процеси та

властивості особистості та здійснює вплив на

них.

15.2. Структура, функції та класифікація

психічних станів

Керуючись ідеєю рівня психічної активності, стани поділяють на

відносно рівноважні (стійкі), такі, які мають середній (оптимальний)

рівень психічної активності, і стани нерівноважні (нестійкі), такі, для

яких характерний, відповідно, вищий або нижчий рівень активності

щодо середнього рівня. Перші виявляються в передбаченій поведінці,

високій продуктивності діяльності, комфортності переживань. Другі

виникають в особливих умовах

життєдіяльності (у критичних,

складних і важких періодах і ситуаціях), часом зумовлюють розвиток

межових і патологічних станів.

За переважанням (вираженістю) однієї з характеристик

психічного стану пропонують стани ділити на класи: клас станів, які

вирізняються за активаційними характеристиками, – азарт,

натхнення, діяльний стан, стан млявості, апатії; клас станів, які

виокремлюють за тонічними характеристиками, –

неспання, втома,

сон, термінальний стан; клас станів, які вирізняються за певними

характеристиками, – стан споглядання, монотонії, стрес, фрустрації,

передстартова лихоманка; клас станів, які виокремлюють за

емоційними характеристиками, – ейфорія, задоволення, тривога,

страх, паніка; клас станів за рівнем активності – стани мобілізації:

недостатня, адекватна, надмірна; клас депресивних станів; клас

астенічних станів.

Зазначимо, що всі класифікації

побудовані на тих чи інших

виявах психічного стану людини. Узагальнюючи положення різних

класифікацій, виокремимо головне: рівень активації нервової системи;

рівень активності свідомості; переважаючий вияв реагування на

ситуацію; стійкість-нестійкість станів; короткочасність-тривалість

станів; позитивність-негативність впливу на діяльність станів;

нормальність-патологічність станів.

Оскільки психічний стан розглядають як цілісне психічне явище,

щобільше, його виокремлюють як категорію психічних явищ,

360

необхідно розв’язати питання його структурно-функціональної

(системної) організації. Це питання теорії й методології проблеми

психічних станів. Від розв’язання цих питань значною мірою залежать

концептуальні підходи і до розуміння, і до діагностики психічного

стану. Аналіз літературних джерел засвідчує достатньо різноманітне

тлумачення структури й функцій психічного стану.

На думку деяких

дослідників, до структури психічного стану

входять мета діяльності, особливості спрямованості особистості, оцінка

людиною цієї ситуації, передбачення результату діяльності, загальна

напруженість, загальний функціональний рівень, співвідношення

домінуючих і загальмованих психічних компонентів та їх організація в

цій структурі. При цьому наголошують, що одна й та сама структура

психічного стану залежно від ситуації може змінюватися

. До структури

психічних станів також входять афектні, когнітивні, вольові і мнемічні

компоненти, мотиваційні, емоційні, активаційні процеси. Перелік

таких прикладів можна продовжити. Наведені вислови дають підстави

вважати, що структура цілісного системного явища може змінюватися

в процесі функціонування, а також що структура – це набір

компонентів або процесів системного явища.

З погляду положень

теорії систем і теорії регулювання під

структурною підставою самокерованої системи розуміють

енергетичну й інформаційні складові, які забезпечують

життєдіяльність біологічної системи. У класичній теорії надійності,

а також в інженерно-психологічних теоріях надійності людини-

оператора під структурною підставою розуміють той елементний

склад, без якого існування об’єкта або діяльність людини в цих

умовах

принципово неможлива, тобто це те, що необхідне для

існування об’єкта, зокрема для можливості виконання діяльності

людиною-оператором. П.К. Анохін неодноразово підкреслював, що

мета функціональної системи в конкретній момент може змінювати

якісну своєрідність зв’язку (тобто інформаційної взаємодії) між

структурними елементами, і це може зумовлювати зміну функцій

структурних елементів

у цій ситуації, але структура системи

залишається незмінною.

Такої позиції, фактично, дотримується багато дослідників, які

розглядають проблему психічних станів. До складу психічного стану

входять показники психічних процесів, фізіологічних реакцій,

переживання й поведінка. Підкреслюють невід’ємність один від

одного переживань і фізіологічних змін в організмі. Психологічний і

фізіологічний аспекти психічного стану

розглядають як складові

одного й того самого явища. Наведемо вислови авторів, позиції яких

дають змогу сформулювати основні положення структури психічного

стану.

Є.П. Ільїн, визначаючи стан як системну реакцію, вводить у

структуру три рівні регулювання, які утворюють функціональну

систему: психічний – переживання; фізіологічний – соматика й

вегетатика і третій – поведінка людини. Стан як

цілісна реакція