46. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у ХІХ-ХХ ст. та їх наслідки для
українського народу.
Загострення внутрішніх суперечностей та активізації революційних рухів у зв'язку з так званою весною народів 1848 р.
спричинили проведення в обох імперіях, до яких належали українські землі, соціально-економічних і правових реформ.
Українські землі, підпорядковані Австрійській імперії, були найвідсталішою в її складі частиною. Промислове
виробництво продовжувало залишатися на мануфактурній стадії. Не лише промисловості, а й сільському господарству
заважало кріпосництво. Селяни змушені були виконувати панщину та інші феодальні повинності, що спричиняло
посилення антифеодальної боротьби. Австрійська імператриця Марія-Тереза видала ряд законів,згідно з якими було
зменшено селянські повинності. А її син Йосиф ІІ патентами 1781-1782 рр. проголосив звільнення селян і визначив
розмір панщини(до 30 днів на рік). Натомість у Російській імперії ще була повна залежність селян.
Еволюція сільського господарства в напрямі до ринку відбулася швидкими темпами, особливо в панських маєтках.
Переорієнтації великих господарств на ринок сприяли новозасновані банки: Крайовий банк, Рільничо-кредитний заклад,
Буковинський задатковий банк та ін. Політичний вплив здійснених урядом реформ став відчутний і в промисловому
виробництві, особливо в 70—80-ті pp. XIX ст., що були періодом становлення фабрично-заводської промисловості краю.
Розвивалися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова і лісова. Розвиток
згаданих галузей виробництва значною мірою стимулював залізничне будівництво. У 60-ті — на початку 70-х років
західноукраїнські землі мали залізничне сполучення із Західною Європою. 1864 р. залізничну колію із Заходу було
доведено через Краків і Перемишль до Львова, 1869 р. — до Чернівців, а у 80-х роках — через Стрий — на Закарпаття.
Згодом вона з'єднала Львів з підросійською Україною. Це сприяло подальшому розвитку промисловості й торгівлі. На
подальший соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель негативно вплинула світова війна, що згодом
розгорнулась на їхньому терені.
У середині 50-х років у Російській імперії також розпочався період реформ, які сприяли лібералізації царського режиму.
Спонукали до цього поразки Росії в Кримській війні 1853—1856 pp., яка переконливо засвідчила її економічну і
військово-технічну відсталість, а також могутнє піднесення селянського руху по всій імперії.
Реформи 1861 і 1866 pp. принесли кріпакам особисту свободу. Вони перестали бути власністю поміщиків. Селяни, як і
представники інших соціальних верств населення, могли купувати і збувати рухоме і нерухоме майно, вільно торгувати,
відкривати промислові та ремісничі підприємства. Виникали умови для перетворення робочої сили в товар, що свідчило
про утвердження капіталістичного товарного виробництва.
19 лютого 1861 року Олександр II своїм маніфестом проголосив скасування кріпосного права. Цю важливу соціально-
економічну реформу готувала заздалегідь створена комісія, до складу якої входили дворяни, серед них і з України (Г.
Ґалаґан, В. Тарновський та ін.). У царському маніфесті реформа була подана як «добровільне пожертвування
благородного дворянства», як благоденство для народу. Насправді, виконуючи бажання поміщиків, уряд підготував
новий грабіжницький захід, що розорив мільйони селянських сімей.
Згідно із селянською реформою 1861 року:
· скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика;
· селяни дістали особисту свободу;
· поміщики не мали права купувати, продавати або дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю.
Відтепер селяни отримали право:· вступати в шлюб без дозволу поміщика;
· самостійно укладати договори й торговельні угоди;
· вільно торгувати або заробляти промислами;
· переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці);
· вступати на службу або в навчальні заклади;
· купувати рухоме й нерухоме майно;
· вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами.
У 1864 році була проведена судова реформа, яка проголошувала незалежність суду від адміністрації:
• суддю призначав суд і зняти з посади міг також тільки суд;
• запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення;
• на судових засіданнях могли бути присутніми представники преси й публіка;
• утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний повірений);
• установлювалося кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата;
• для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд.
Військова реформа. Велике значення мала реформа 1874 року, що запровадила загальну військову повинність. Усі
чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, мали відбувати військову повинність. У піхоті строк служби
встановлено тривалістю 6 років з наступним зарахуванням у запас на 9 років; на флоті служба тривала 7 років і 3 роки в
запасі; для осіб з освітою встановлювалися менші строки служби. Поліпшилися навчання військ і підготовка офіцерських
кадрів. Армію оснастили сучасними видами зброї, був створений паровий військовий флот.
Фінансова реформа. У 1862 році проведено фінансову реформу, що зосереджувала управління грошовим господарством
у руках міністерства фінансів.
Реформи 60-х pp. дали змогу здобувати освіту навіть найнижчим верствам населення в навчальних закладах усіх рівнів.
Освітня реформа вдосконалила програму навчання й надала університетам більшу автономію.Під час реформування
системи освіти зроблено акцент на поширенні письменності серед народних мас. Для цього:створювалася популярна
література,видавалися підручники, організовувалися школи.