Верига В. Нариси з історії України

Подождите немного. Документ загружается.

386

387

робилося звичайно при допомозі вогню. В околицях лісостепу такий

спосіб давав добрі висліди, але де землю вкривав густий праліс, то

вогнем можна було випалити тільки кущі та дрібніші дерева, а великі

дерева тільки обгорали і їх треба було зрубувати й корчувати. Але з

бігом часу, при наполегливій праці, колишні праліси перемінювалися

в орні поля

У 1900 р. на території Місіонесу налічувалося понад 800 родин

українців, що осіли на господарствах в Апостолес, Азара, Трес-Ка-

понес та ін

. До вибуху першої світової війни в Місіонес було понад

5000 поселенців.

Приїхавши на нові місця поселення і поборовши перші життєві

труднощі, українці організовували своє життя на свій лад. Всі вони

тужили за батьківщиною, звичаями, зокрема відчували брак церкви,

щоб задовольнити свої духовні потреби. Тому одним з перших

громадських будинків були церкви. Згідно з деякими відомостями,

першу українську маленьку церковцю-капличку збудували українські

поселенці в місцевості Ляс-Тунас, віддаленої від Апостолес на яких

13 км, вже 1901 p., але докладніших даних про неї немає

Проте вже є достатня інформація про церкву в місцевості Трес-

Капонсс, збудовану в 1904 р. Оскільки українського священика не

було, то громада дозволила відправляти в своїй церкві польському

священикові. Однак він відправляв богослужения латинською мовою,

якої парафіяни не розуміли, отже не міг задовольнити духовних

потреб віруючих. Тоді, щоб церква не стояла пусткою, українці

запросили з Буенос-Айрес російського православного священика

Костянтина Ізразцова. У 1908 р. він прислав до Трес-Капонес

православного священика о. Тихона Гнатюка. Т. Гнатюк був сві-

домим українцем і провадив релігійну працю в українському дусі,

правив у церкві по-церковнослов'янському з українською вимовою, а

проповіді виголошував по-українськи.

У той час у Місіонес було вже чимало православних українців з

Волині та Буковини. Місіонерська праця о. Т. Гнатюка не обме-

жувалася виконанням душпастирських обов'язків, він дбав про під-

несення загальнокультурного та господарського стану українців

Майже кожна українська громада в Місіонес — це відбиток ук-

раїнської громади на рідних землях. Вона має свою церковцю з

дзвіницею, парохіяльний дім, цвинтар, а деякі також і школу. Ос-

новна різниця полягала в тому, що в Аргентині немає сіл, бо ук-

раїнські поселенці живуть хуторами і кожний з них має наділ зем-

Там же.- С 22.

Кравець С Вказ. праця.— С. 162.

Онацький Є. Українці в Південній Америці // Українці в Вільному світі...— С 216.

* Там же.

лі не менший 25 га

. Зате великі труднощі виникали з приїздом

священиків для душастирської праці в Аргентині. Прохання українців

до митрополита А. Шептицького натрапляли на різні перешкоди в

Галичині й у Священній Конгрегації для Поширення Віри в Римі.

Інша частина поселенців того часу осіла в столиці Буенос-Айрес і

місцевості Беріссо, коло Ля Пляти, віддаленій від Буенос-Айреса на

60 кілометрів. Це були здебільша особи самітні або й одружені, які

вже до виїзду за океан заробляли на прожиток по містах, а то й поза

кордонами Австро-Угорщини, у Франції і в Прусії. Маючи вже

уявлення про фабричну працю чи взагалі міські зайняття, так легко не

піддавалися пропаганді еміграційних агентів, які в першу чергу

шукали аграрних поселенців.

Українські католицькі священики прибули до Аргентини щойно в

1908 p., першим прибув з Бразилії о. Климентій Бжуховський, монах

василіянського чину з короткочасними відвідинами. Пізніше

приїхали до Місіонес світські священики, в 1909 р. о. Ярослав

Карп'юк, який організував в Апостолес першу читальню "Просвіти".

Однак він також пробув у Місіонес лиш два і пів року й повернувся

на рідні землі. У 1911 р. приїхали до Місіонес ще два українські

греко-католицькі священики, о. Омелян Й. Ананевич й о. Іван

Сенишин

. Перший пробув у Місіонес до 1915 р., не проявивши

якоїсь помітної активності. Головну організаційну роботу провадив о.

Сенишин, який короткий час був навіть посадником Апостолесу. Це

завдяки йому в Апостолесі була організована і діяла українська

кооператива, яка проіснувала аж до його смерті в жовтні 1926 р.

Головними місцями поселення українців в Аргентині були в

першу чергу столиця Буенос-Айрес з околицею. У 1909 р. до Буенос-

Айрес прибув на працю Пилип Бак, колишній учитель і сторож в

редакції українського щоденника "Рада" в Києві. Він приїхав

працювати над скріпленням правого берега ріки Ля-Плята і там

познаходив "хохлів", "малоросів" та "русинів", і зорганізував у

Бельґрано "під вербами" першу українську школу, в якій в 1910 р.

було ЗО учнів. Тоді ж із учнів був створений перший український

дитячий хор. Тут була створена маленька бібліотека, для якої книжки

подарували Володимир Винниченко, Василь Королів і проф.

Михайло Грушевський. Сюди приходили також часописи "Рада",

"Засів" і "Рідний Край" з Києва та "Діло" зі

Данилишин М. Українські поселення в Аргентині // Свобода.— 1980.— Ч. 184.—

23 серпня.

Ковалик В. Встановлення української єпархії в Аргентині // Свобода (Джерзі Сіті).—

1978.— 8 серпня.

Онацький Є. Вказ. праця.— С 217.

388 389

Львова

. Все це робилося з наміром, щоб усіх тих "малоросів",

"хохлів" і "русинів" перевиховати на українців.

Першою спробою організації культурно-освітнього характеру бу-

ло створення Культурно-просвєтітельськаго общества в Буенос-Ай-

рес у 1910 р. Ініціяторами його були "малороси" і росіяни, але член-

ство у переважній більшості складалося з українців. Вони, переко-

навшись в імперіялістичних стремліннях провідників "общества",

відійшли й "общество" перестало існувати

* * *

Найактивніший наплив українців до Аргентини був від початку

імміграції в 1897 р. аж до вибуху світової війни 1914 p., зокрема в

1901—1903 pp. Перед першою світовою війною, головно в 1901—

1913 pp. до Аргентини приїхало близько 10 000 українських посе-

ленців. Українці поселилися майже в усіх передових провінціях Ар-

гентини: червоноземнім Місіонес, тропікальному Чако, Мендозі,

Тукумані, а також у Ріо-Неґро, Чубуті. Але основною провінцією

українського хліборобського населення аж до вибуху першої світової

війни залишилася таки Місіонес, а Буенос-Айрес — центром

українців-робітників.

Однак скільки всіх українців прибуло в тому часі до Аргентини —

важко твердити, оскільки урядову статистику в Аргентині, так само

як і в Бразилії, не оголошують. Зрештою, у тій статистиці національ-

ність визначається не місцем народження, але з якої держави вони

приїхали. Тому українці, народжені в Україні під російською зай-

манщиною, фігурують як росіяни, а ті з Галичини чи Буковини — як

австрійці

За певними даними урядової статистики (релігія, професія, по-

селення і все, що характеризує національність) можна дійти ви-

сновку, що до вибуху першої світової війни 1914 р. в Аргентині було

понад 46 тис. українців. В це число входили всі українці, ті що

називали себе "австріяками", але ними не були насправді, ті, що

називали себе "русинами", і ті, що подавали себе за "русских", але

по-російськи говорити не вміли

Такою була громада українських поселенців в Аргентині 1914 p.,

національно малосвідома, позбавлена української інтелігенції, незор-

ганізована, ані під оглядом релігійним, ані під оглядом політичним,

але свідома одного, що вона не є ні російською, ані польською.

• * * *

Впродовж цілого XIX ст., докладніше від останнього поділу

Польщі 1795 p., Україна опинилася під пануванням двох імперій —

Там же.-С 216.

Кравець С. Вказ. праця.— С. 163.

Онацький Є. Вказ. праця.— С. 215.

* Кравець С. Вказ. праця.— С 160.

Росії та Австро-Угорщини. Цей поділ мав добрі й злі сторони. Тоді як

російський уряд провадив політику тотальної русифікації укра-

їнського народу, намагаючись перетворити його у малоросів — вітку

російського народу, частини України під австрійським пануванням

користувалися деякими конституційними правами, які українські

культурно-політичні діячі використали для перетворення Галичини й

Буковини в український П'ємонт, центр українського національного

відродження. Це, очевидно, стояло на заваді Росії й тому вона

намагалася захопити Галичину й Буковину від Австрії, щоб і там

знищити "мазепинство". Негативним було те, що розвиток в обох

частинах ішов нетотожними шляхами.

Колоніяльне становище України в системі Російської імперії дещо

відрізнялося від долі Польщі, яка також була поділена між трьох

сусідів, Австрії, Прусії і Росії. Відрізнялося також і від становища

Фінляндії та інших балтійських народів. Проводячи на всіх окраїнах

політику національного гноблення, російський уряд все ж таки

визнавав існування польського, фінського та інших народів

Прибалтики. Однак щодо України царський уряд застосовував

політику повної русифікації українського народу, не визнаючи його

прав як нації. Це по суті перекреслювало не тільки минуле

українського народу, але і його майбутнє. Як нація він був

приречений на загибель. Проте і в таких складних умовах народні

маси України ніколи не втрачали надію на кращу долю, шукаючи

шляхів визволення. У таких складних і невідрадних обставинах

захопила український народ перша світова війна. Та найгірше було

те, що з вибухом війни український народ, поділений поміж дві

ворожі імперії, був змушений служити в цих арміях, воювати проти

себе і вмирати за своїх гнобителів. Така доля всіх поневолених

народів.

390

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Аксіоми для нащадків; українські імена у світовій науці (збірник на-

рисів, упорядник Олег Романчук).— Львів, 1992.

Антонович В. Коротка історія Козаччини. — Коломия, [1912].

Антонович В. Поселение запорожцев у Банате // Киевская старина.—

1882.- № 6.- С 349-552.

Антонович Д. Українська культура.— Мюнхен, 1988.

АнтоновичД. Українське мистецтво // Нова Україна (Прага).— 1923.—

Ч. 3.- С 107-115.

Антонович Д. Український театр // Нова Україна (Прага).— 1923.— Ч. 1-

2.- С 133-141.

Антонович К. 3 моїх спогадів про Миколу Міхновського // Самостійна

Україна.- 1957.- Ч. 11 (107).

Атлас. Українці — східна діаспора.— (Передмова: Всеволод Наулко).—

Київ, 1993.

Баталій Д. Нарис історії України на соціяльно-екоиомічному грунті.—

Харків, 1928.

Варан С Весна народів в Австро-Угорській Україні.— Мюнхен, 1948.

Вачинський Ю. Україна ірредеита.— Львів, 1892.

Безкровний К.А., Скидан В.В. Спогади про Кубань // 3 минулого: збір-

ник.- Варшава, 1938.- Т. 1.- С 100-125.

Бернштейн МД. Журнал "Основа" і український літературний процес

кінця 50-х — 60-х років XIX ст.— Київ, 1959.

Біднов В. Атакування Запорожської Січи 1775 року (3 нагоди 150-ти-

літних роковин зруйновання Січи) // Літературно-Науковий Вістник.—

1925.- Т. 88.- С 51-70.

Богачевська М. 1848 рік у Східній Галичині // Сучасність (Мюнхен).—

1964.- Ч. 6.- С 98-108.

Богданович М. История царствования Императора Александра I и России

в его время.— Анн Арбор, 1980.

Бойко Ю. Вибране.- Мюнхен, 1971—1981.— Т. 1-3.

Болотенко О. Козацтво і Україна.— Торонто, 1950.

Боргард О. Крим — історія без прикрас // Східний часопис (Донецьк).—

1993.— 28 вересня.

Борисенко В.Й. Про стан освіти селян на Лівобережній Україні в по-

реформений період (1861—1900 pp.) // Український історичний журнал.—

1975.- № 8.- С 102-106.

Боровой С. Я. До питання про становище України в період капіталізму //

Український історичний журнал.— 1967.— jsfi>9.— С. .113-121.

392

Бороздин Н.Н. Университеты в России в первой половине XIX века //

История России в XIX веке.- С.-Петербург, 1907.-Т. 2.— С. 349-379.

Борушенко О. Бразилійська Україна // Свобода.— 1991.— Ч. 105.— 5

червня.

Борщак І. Наполеонівські симпатії на Україні; на підставі нових доку-

ментів // Діло.— 1930.— Ч. 214.— 26 вересня; Ч. 215.—27 вересня.

Борщак І. Галичина й українська справа в XIX ст. // Україна (Париж).—

1953.- № 10.- С 863-865.

Борщак І. Наполеон і Україна. — Львів, 1937.

Ботушанський В. М. Буковинська трудова еміграція в кінці XIX— на

початку XX ст. //Історичні дослідження; вітчизняна історія.— Київ, 1975.-

Випуск І- С 137.

Бройтман Е. Знаменитые евреи.— Москва, 1992.

Будзиновський В. Ішли діди на муки; введення в історію України.— Нью-

Йорк, 1958.

Будзиновський В. Історія національної думки на тлі моїх споминів //

Новий час (Львів).— 1934.— 9 травня.

Будзиновський В. Як Москва нищила Україну; на підставі старих ук-

раїнських пісень.— Відень, 1917.

Буковина, її минуле і сучасне (За ред. Д.Квітковського, Т.Бриндзана і

А.Жуковського).— Париж—Филадельфія—Детройт, 1956.

Вайда М. Великий пробудитель Закарпаття; в память 150-літнього

ювілею народження Олександра Духновича.— Филадельфія, 1953.

Ващенко Г. Коротка характеристика освіти в дореволюційній Росії //

Наукові Записки Українського Вільного Університету.— Мюігхен, 1973.—

Ч. 7.— С 48-59.

Величковський М. Столипінська земельна реформа // Визвольний Шлях

(Лондон).- 1963.- Кн. 8.- С. 859-870.

Вивід прав України. Документи і матеріали до історії української полі-

тичної думки (Впорядкувашія, вступна стаття і довідки Богдана Кравце-ва).

— Мюнхен, 1964.

Винар Б. Економічний колоніалізм в Україні.— Париж, 1958.

Винар Л. Михайло Гругаевський і Наукове Товариство ім. Шевченка,

1892-1930.- Мюнхен, 1970.

Витанович І. Історія українського кооперативного руху.— Нью-Йорк,

1964.

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви.— Нью-

Йорк, 1955—1966.— 4 томи у 5-х кн.

Возник М. Кирило-Методіївське Братство.— Львів, 1921.

Возник М. Просвітні змагання галицьких українців у 19 віці.—- Львів,

1912.

Володимирів Др. та Г.П. Промисловість України // Розбудова Нації.—

1931.— Ч. 11-12.- С 296-300.

Волошин А. Спомини.— Ужгород, 1923.,

393

Волощснко А.К. Нариси з історії сустльїю-політичного руху па Україні в

70-х — на початку 80-х років XIX ст.— Київ, 1974.

Воробей П.І. З історії української преси // Український історичний

журнал.- 1971.- № 10.- С 50-53.

Восстание декабристов. Документы (под ред. чл.-кор. АН СССР

М.В.Нечкиной).- Москва, 1958.- Т.7.

Герасименко М. 77. Пауперизація і соціальне розшарування сільського

населення Галичини в першій половині XIX ст. // Український історичний

журнал.— 1959.— № 1.— С. 28-42.

Гербільський Г. Ю. Передова суспільна думка в Галичині (30-ті —

середина 40-х років XIX ст.). — Львів, 1959.

Гербільський Г Ю. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій

половині XIX ст. (до 1848 р.).— Львів, 1964.

Гец М. Українська імміграція в Бразилії // Українці у вільному світі;

ювілейна книга 'Українського Народного Союзу", 1894-1954.— Джерзі Сіті,

1954.- С 233-253.

Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців (1772-

1880).- Відень, 1916.

Голобуцький В. О. Економічна історія Української РСР; дожовтневий

період.— Київ, 1970.

Голобуцький В. Запорізька Січ в останні часи свого існування, 1734—

1775.- Київ, 1961.

Голобуцький В. О социальных отношениях в Задунайской Сечи //

Исторические записки.— Москва, 1949.— Т. 30.— С. 211—231.

Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— Париж,

1987.

Гординський О. К 70-річчя українського Пласту, 1912-1982 // Наша Мета

(Торонто).— 1982.— Ч. 35.— 15 вересня.

Граф Аракчеев и военные поселения, 1809—1831.— Санкт-Петербург,

1871.

Григоріїв Ю. Великий український драматург // Нова Заря (Чікаго).—

1966.— Ч. 37.— 11 вересня.

Григорій Квітка-Основ'яненко. Вибране.— Київ, 1961.

Грищенко М. Великодержавна політика царського уряду в питанні освіти

трудящих України // Український історичний журнал.— 1968.— № 7.- С 51-

57.

Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е удосконалене

вид.— Вінніпег, 1962.

Грушевський М. Ілюстрована історія України.— Київ—Відень, 1921.

Гуржій І. Боротьба селян і робітників України проти феодально-крі-

посницького гніту (з 80-х років XVIII ст. до 1861).— Київ, 1958.

Гуржій І. Зародження робітничого класу України (кінець XVII— перша

половина XIX ст.).— Київ, 1958.

Гуржій І. Проблеми соціально-економічного розвитку України періоду

пізнього феодалізму в буржуазній і буржуазно-націоналістичній історіографії

// Український історичний журнал.— 1988.— № 9.— С 36—44.

Гуржій І. Україна в системі всеросійського ринку 60—90-х років XIX ст.

— Київ, 1968.

Данилишин М. Українські' поселенці в АргеЕїтині // Свобода (Джерзі-

Сіті).- 1980.- Ч. 184.- 23 серпня.

Даценко Л., Шеіщеровський В. Славетний український вчений Іван

Пулюй // Розбудова держави (Київ).— 1994.— № 5.— С 24-30.

Дашкевич Я. Україна вчора і нині: нариси, виступи, есе.— Київ, 1993.

Декабристи // Діло.— 1926.— Число 10.— 16 січня.

Демкович-Добрянський М. Україна і Росія; історичні нариси на теми

російського імперіялізму.— Рим, 1989.

Демкович-Добрянський М. Українсько-польські стосунки у XIX сторіччі

(з передмовою В. Янева).— Мюнхен, 1969.

Деркач І. Героїчний тенор //Літературна Україна.— 1964.— № 33.— 28

квітня.

Деркач І. На вершині мистецтва //Радянська культура.— 1963.— № 76.—

22 вересня.

Дідух Р. 1900 - РУП - 1960; у 60-ліття РУП // Українське слово (Париж). -

1960. - Ч. 995. - С 3-4.

Довнар-Запольский М. В. На заре крестьянской свободы. Публичные

чтения о крепостном праве накануне раскрепощения. — Киев, 1911.

Довнар-Запольский М.В. Обзор новейшей русской истории.— Киев,

1912.- Т.1.

Документи українського комунізму (Вступна стаття Івана Майстрен-ка).

— Нью-Йорк, 1962.

Доманицький В. Тарас Шевченко; сгаггетично-націологічні студії його

життя і творчости.— Чікаго, 1961.

Донцов Д. Рік 1918, Київ.- Торонто, 1954.

Дорошенко В. Михайло Драгоманів (1841—1895) //Життя і знання

(Львів).- 1935.- Ч. 6.- С 161-163.

Дорошенко В. Політичний розвиток Наддніпрянської України // Кален-

дар — альманах "Дніпро" на звичайний рік 1935.— Львів, 1935.— С.50—66.

Дорошенко Д. Микола Іванович Костомаров.— Київ, 1920.

Драган А. Український Народний Союз в минулому і сучасному //Ук-

раїнці у вільному світі; ювілейна книга "Українського Народного Союзу",

1894—1954 (Зредагували Л.Мишуга й А.Драган).— Джерзі-Сіті, 1954.— С 46-

85.

Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле, 1901—1914.— Вінніпег,

1949.

Дорошенко Д. Нарис історії України.— Мюнхен, 1966.— Т. 1—2.

Дорошенко Д. Православна церква у сучасному й минулому житті ук-

раїнського народу.— Берлін, 1940.

394

395