Заблоцький Б.Ф. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 5. Інституційні чинники розвитку національної економіки

та обіговий капітали і результати праці. Ефективна ринкова еко-

номічна система побудована на домінуючій приватній власності і

механізмові, який забезпечує нагромадження власності в різних

формах її прояву: землі, основних засобах, оборотних засобах,

нерухомості, цінних паперах тощо.

Сама власність ще не визначає економічного змісту виробниц-

тва і процесів обігу, але вона є основою формування відносин, що

забезпечують відповідний господарський зміст.

Власність — об'єктивна економічна категорія. Водночас вона

органічно обумовлюється її суб'єктом.

Специфічною властивістю власності є здатність приносити при-

буток і нагромаджуватися чи розширюватися завдяки цілеспря-

мованій праці. Об'єкт власності як фізична річ сам не може прино-

сити прибуток і нагромаджуватися, це можливо лише за відповід-

ного спонукання до праці її суб'єкта (власника і невласника) че-

рез механізм економічного інтересу, що забезпечує остаточний

результат — отримання прибутку чи доходу. Саме завдяки при-

бутку чи доходу власник має змогу відтворити і розширити об'єкт

власності, а невласник — збільшити свою заробітну платню. Най-

ефективніше цей механізм функціонує за збігу інтересів власника

і невласника.

Економічний інтерес є рушійною силою виробництва або на-

дання послуг. Пріоритетна ланка в діалектичній єдності суб'єкта

власності і його економічного інтересу — суб'єкт власності, який

і формує свій інтерес, свої наміри. Практика доводить: чим конк-

ретнішим є власник засобів виробництва, тим виразніший його

інтерес і тим раціональніше та ефективніше функціонують мате-

ріяльні та грошові ресурси для реалізації цього інтересу (рис. 5.1).

Центральними суб'єктами ринку є власники капіталу, під-

приємці, домашні господарства і держава. Обсяг і структура то-

варовиробництва визначаються потребами домашніх господарств

і держави. Власне суспільні потреби є сигналом для виробників:

для кого виробляти, що виробляти, як виробляти і скільки вироб-

ляти. На ринку ресурсів виробники купують потрібне устатку-

вання, сировину, матеріяли, працю, технології і виробляють това-

ри,

яких потребує суспільство. Конкуренція підказує, як здійсню-

Національна економіка

затрати на придбання ресурсів

придбані

ресурси

РИНОК РЕСУРСІВ

ціни на рооочу силу,

землю, сировину і

виробниче устаткування

гроші за продані ресурси

про()аш

ресурси

ВИРОБНИЦТВО

І ОБМІН

що виробляти

виробляти

інтереси суо остів

приватної власності,

піоприслшицтва.

виробництва

().ія кого

виробляти і

ДОМАШНІ

ГОСПОДАРСТВА

скільки

виробляти

пропозиція

товарів і послуг

гроші ю продані

товари і послуги

купівля товарів

і послуг

РИНОК ПРОДУКТІВ

ціни на товари і послуги

гроші за товари і

послуги

Рис. 5.7. Економічні інтереси в системі замкнутого руху по колу

матеріяльних і фінансових ресурсів у ринковій економіці

вати виробництво, які застосовувати технології, як знизити вит-

рати й отримати прибуток, де реалізувати свої товари. Ринок то-

варів показує, скільки і яких товарів потребують домашні госпо-

дарства і держава. Тобто на кожному ринку кожен його суб'єкт

реалізовує власні інтереси. Важливо, щоб ринкові умови були

сприятливі для того, інакше можливий спад виробництва і зниження

доходів.

Найменше відчуження суб'єкта власності від об'єкта власності

пропорційно знижує його (суб'єкта) інтерес до високоефективної

праці та виробництва.

Мало того, відсутність можливості в суб'єкта праці задоволь-

нити життєво необхідний інтерес неминуче спонукає його до

172

Тема 5. Інституційні чинники розвитку національної економіки

173

"тіньових" форм задоволення своїх економічних чи соціяльних

потреб, до правопорушень.

У приватної власності є конкретний суб'єкт, який не відчуже-

ний від об'єкта власності і має чітко визначений інтерес з матерія-

лізованими кількісними та якісними параметрами, з відповідною

стратегією і тактикою їх досягнення. Інтерес суб'єкта приватної

власності поширюється на весь процес відтворення: зниження витрат

виробництва; оптимізація оплати праці й узалежнення її від за-

трат праці та її продуктивності; збільшення чистого прибутку чи

доходу. Неприватна власність має неконкретизованого власника,

суб'єкти праці відчужені від об'єкта власності, а їхні інтереси зву-

жуються до розміру заробітної платні.

Світова практика господарювання доводить, що з огляду на

інтереси індивіда, колективу і суспільства адекватно повинні ви-

являтися види власності в різних формах. Це не означає, що фор-

ми їх вияву мають жорстко встановлені пропорції. Навпаки, їх

співвідношення має бути таке, щоб чутливо реагувати на корек-

тиви, що їх вносять відповідні економічні та соціяльні процеси,

тобто ці співвідношення повинні бути структурно динамічними і

соціяльне та економічно згармонізованими.

Важливою умовою гармонізації структури, сприятливого й

ефективного функціонування пропорцій видів і форм власності є

їх антимонопольний характер. Створення умов для їх конкурен-

ції— запорука сприятливого впливу видів і форм власності на

зростання обсягів виробництва і підвищення якості продукції.

Особливістю двох видів власності незалежно від їх форм є різні

підходи до управління, розподілу, обміну в межах кожного виду.

Це зумовлено передусім тим, що різні види власності спонукають

до неоднакової міри вираження економічного інтересу, можливо-

стей його досягнення.

Приватна і неприватна власність формують відмінні системи

свідомості у виробників-власників і виробників-невласників, си-

стеми залучення кожного з них до процесу виробництва, їхнє став-

лення до праці та її результатів, системи управління і регулюван-

ня тощо, які в підсумку позначаються на остаточних результатах

праці, виробництва, обміну і розподілу.

Національна економіка

174

Для кожного типу економічної системи характерні свої органі-

заційні форми власності, управління, розподілу, обміну і відповідні

ознаки їх вияву через процеси виробництва, якість продукції,

структури національних економік тощо.

Ліберально-ринковий тип економіки зорієнтований на ефек-

тивність виробництва і пов'язані з нею механізми реалізації, а рег-

ламентовано-плановий — на форму її організації і створення відпо-

відної інфраструктури та засобів для її обслуговування.

У світовій практиці господарювання ці два типи господарських

систем співіснували в економічному суперництві. Планова систе-

ма неспроможна була конкурувати з високоефективною ринко-

вою,

і з початку 90-х років XX ст. країни, де вона існувала, поча-

ли трансформування своєї економіки в економіку ринкового типу.

5.3. Упорядкування приватизації в Україні

Одним з важливих заходів переходу до ринку є роздержавлен-

ня суспільної власності та її приватизація. Вона не повинна бути

самоціллю, це лише інструмент для формування реальної людини

економічної, стимулювання її підприємницької ініціятиви і вивіль-

нення дії ринкових сил.

У формуванні ефективної моделі ринкової економіки привати-

зація має надзвичайно важливе значення. Від характеру її здійснен-

ня залежать продуктивність та ефективність приватизованого

капіталу. Досвід перехідних економік свідчить: приватизація від-

бувається або задля привласнення капіталу й отримання надмірних

прибутків, або задля залучення прямих іноземних капіталовкла-

день,

диверсифікації виробництва і створення збалансованої еко-

номічної системи.

Для української моделі ринкової економіки прийнятнішим є дру-

гий вид приватизації, позаяк він привабливіший для західних інве-

сторів, які володіють новітніми технологіями й ефективними си-

стемами організації виробництва. Однак в Україні переважає пер-

ший вид приватизації, що характеризується, зрештою, простим

привласненням майна підприємств вітчизняними "інвесторами",

які,

приватизувавши підприємства, отримують прибутки, "тіньо-

Тема 5. Інституційні чинники розвитку національної економіки

вГ

доходи, а структурної і технологічної реорганізації майже не

здійснюють. Відчутною є участь у приватизації українських під-

приємств російського капіталу, яка має більше політичну, ніж еко-

номічну сутність.

Перевага такого типу приватизації свідчить про недосконалість

законів, які регулюють цей процес, методів приватизації тощо.

Позаяк приватизація в Україні призвела до відносного застою у

ринкових реформах, поляризації суспільства з широким діапазо-

ном доходів багатих і бідних, вона потребує належного впорядку-

вання. *

5.3.1. Приватна власність і права та обов'язки власників

Інститут приватної власності спирається на правову систему,

що визначає ставлення власника (власників) до майна, яке йому

(їм) належить. Законодавство в цій галузі є досить складне, оскіль-

ки одні види власності (наприклад, власність на гектар землі) лег-

ко піддаються визначенню, а інші — ні (наприклад, право на воло-

діння частиною електромагнітного спектра для здійснення радіо- і

телевізійного мовлення чи право на виготовлення певного лікар-

ського препарату на основі наукового відкриття).

Правове обґрунтування існування приватної власності бере свій

початок з часів Римської імперії, де існувало зібрання законів про

власність, які мали чималий вплив на сучасне західноєвропейське

право. Інші джерела сучасного права власності — британське за-

гальне право, що розвивалося протягом століть на Британських

островах, і німецьке право, яке увібрало в себе положення рим-

ського права. Історично склалося так, що Російська імперія (отже,

й Україна) опинилася поза впливом західноєвропейських традицій

майнового права, і це було однією з причин того, що концепції

приватної власності, які застосовувалися в інших країнах Євро-

пи,

у Росії приживалися важко. Навіть в епоху монархії вона не

засвоїла основоположних ідей права власності, що відіграли клю-

чову роль у західноєвропейській промисловій революції, зокрема

не до кінця сприйняла законодавство про корпорації у тому ви-

гляді, в якому воно поширилося в Європі.

Національна економіка

Згідно з основами римського права виділяють три аспекти пра-

ва власності: Справо володіти, Справо користуватися і Справо

розпоряджатися майном.

В Україні під час перебування її у складі Російської імперії ча-

сто були чинні лише одне чи два з цих прав. У XX ст. більшість

землі належала общині, але оброблялася індивідуальними госпо-

дарствами. Родина не могла продати (право розпоряджання) сво-

го наділу без згоди общини. Мало того, община могла забрати

наділ в однієї родини й передати його іншій.

Обмеження майнових прав або їх нечітке формулювання мо-

жуть мати наслідком економічну неефективність. Якщо, наприк-

лад,

фермер не має права продати свою землю, він, напевне, неохо-

че робитиме в неї капіталовкладення. Позаяк йому доведеться з

певної причини обмежити свою сільськогосподарську діяльність,

то фермер не зможе відшкодувати інвестиційних витрат (таке

відшкодування було б можливе, якби він продав землю іншому

фермерові). Аналогічні проблеми існують і щодо промислової влас-

ності. Коли завод має право власності на землю, але не має права

на її продаж, йому доведеться і надалі здійснювати на ній промис-

лову діяльність, незважаючи на те, що набагато ефективніше було

б використати її під будівництво магазинів, житлових будинків

чи іншого промислового підприємства.

Сучасні системи майнового права передбачають складні варі-

анти поділу прав власності в той спосіб, який найбільше підхо-

дить власникам, наприклад надання в оренду. Система оренди має

очевидні переваги, однак для їх реалізації певною мірою сторони

повинні домовитися про дотримання таких умов:

Ч> повернення орендодавцю (наприклад, власнику заводу) після

закінчення строку оренди його власності (він повинен мати закон-

не право після закінчення цього строку усунути орендаря із заводу);

Ъ утримання і збереження нерухомості, якою користується

орендар, у належному стані (угода оренди повинна містити таке

наділене позовною силою зобов'язання);

'Ь

відповідальність орендаря за заподіяну довкіллю шкоду (на-

приклад, забруднення отрутохімікатами озера, що неподалік).

Тема 5. Інституційні чинники розвитку національної економіки

Нечітке визначення прав власності в угоді спричиняє небажані

наслідки:

> непідписання угоди оренди через існування значного ризику

для обох сторін;

> тривалу попередню роботу орендодавця і орендаря щодо

обговорення й уточнення умов оренди;

> встановлення відповідальності у конкретних випадках уже

після підписання угоди в разі настання такого випадку.

За наявності ефективної системи майнового права цих проблем

не існує, або вонцллегко розв'язуються. Закон обумовлює варіан-

ти орендної угоди і визначає, яка зі сторін (орендар чи орендода-

вець) відповідає у кожному конкретному випадку. Правова сис-

тема має також передбачати існування незалежних судів для уре-

гулювання спорів і позовів за угодами у прийнятні строки і без

зайвих витрат.

З наведеного вище можна зробити такі висновки:

-> система прав власності спирається на елементарну еконо-

мічну логіку: одне підприємство володіє капіталом, який з більшою

віддачею і ефективністю може бути використаний за його орен-

ди іншим підприємством;

права власності часто є складні, зокрема в разі договору орен-

ди,

який має ураховувати численні нюанси використання оренд-

ного капіталу, сплати за нього ренти, повернення його чи викуп у

визначений строк;

-> правова система чітко визначає права власності, що дає змо-

гу уникнути додаткових витрат на переговори чи врегулювання

спорів, що можуть виникнути в разі нечіткого визначення майно-

вих прав;

-> судова система повинна забезпечувати дотримання права

власності з розумними витратами.

В Україні проблему права власності ще не розв'язано. Нині чи-

мало об'єктів незавершеного будівництва не має власника, поза-

як нез'ясованим є питання, кому належить земля чи будівлі. Коли

щодо майнових прав виникає спір, ефективне його вирішення зви-

чайно передбачає чітке закріплення прав власності за однією з

Національна економіка

178

конфліктуючих сторін. Іноді це не впливає на економічний аспект

питання, хоча результат майнового спору негативно позначаєть-

ся на добробуті однієї зі сторін.

5.3.2.

Власність і комерційне право

За ринкових умов товарообмін — це реалізація відносин між

продавцем і покупцем, тому створення правової основи такого

обміну є актуальне. Кожна зі сторін володіє певним майном, ка-

піталом і здійснює виробництво товарів чи їх реалізацію задля при-

множення майна або капіталу. Правова система повинна забезпе-

чити належне тлумачення майнових прав і правове підґрунтя для

оптимального використання приватної власності, тобто створити

правові умови для володіння, користування та розпорядження

майном.

У розвинутих країнах правові відносини товарообміну регу-

лює комерційний кодекс. Він визначає порядок і способи виконан-

ня контрактів.

^Контракт — угода між двома чи більше фізичними або

юридичними особами, яка створює юридичне зобов'язання ви-

конання певної дії (наприклад, поставку визначеної кількості

товарів чи надання послуг).

Щодо контрактних умов роль юридичного забезпечення спів-

праці є визначальною. З огляду на необхідність узгодження інте-

ресів сторін і захист кожної з них закон має передбачати способи

юридичного закріплення узятих зобов'язань і забезпечення їх ви-

конання. •*

Одне з важливих питань комерційного кодексу стосується забез-

печених операцій, або угод під заставу. У багатьох випадках уго-

да про продаж чи інша угода підкріплюється задля інтересів однієї

зі сторін гарантією, яка передбачає, що за неспроможності покуп-

ця оплатити вартість товару продавець у певних випадках може

претендувати на частину його майна. У комерційному кодексі

детально обумовлено, за яких умов гарантія (застава) стає части-

ною угоди. Найчастіше юридичному регламентуванню підлягають:

Тема 5. Інституційні чинники розвитку національної економіки

підтвердження належності заставної власності покупцеві;

<=>

умови набуття продавцем права на конфіскацію власності;

^ ситуація, за якої позичальник має підстави накласти арешт

на майно боржника, але з'ясовується, що він є боржником ще од-

ного позичальника.

Один з важливих принципів контрактної співпраці полягає у

дотриманні строку доставки товару чи переказу грошей між сто-

ронами. Комерційний кодекс визначає момент, коли покупець стає

власником майна; документи, необхідні для надходження товару

до покупця лише зй дотримання застережних умов угоди; відпові-

дальність покупця і продавця у разі пошкодження товару під час

перевезення чи зберігання.

Закон передбачає різні форми оренди і наслідки порушення до-

говірних умов орендарем і орендодавцем, зокрема в таких випад-

ках: орендар, наприклад, узяв в оренду завод, але орендодавець

заборгував іншому підприємству, яке має намір конфіскувати цю

нерухомість у рахунок часткової сплати боргу. Чи може воно зро-

бити це до закінчення строку оренди? Або: орендар недбало пово-

диться з орендованою власністю. Чи повинен він сплатити орен-

додавцеві штраф грішми або повернути йому цю власність?

Не менш складним є вирішення питань, пов'язаних з банків-

ськими рахунками: зобов'язання банку перед вкладником; умови

зняття вкладником на вимогу грошей з рахунку; зволікання бан-

ком переказу грошей з рахунку клієнта особі, яка має рахунок в

іншому банку; відповідальність за збитки, заподіяні внаслідок за-

тримки банківського переказу.

Отже, майнові права є складними, і їхнє ефективне забезпечен-

ня залежить від наявності адекватної правової системи, яка по-

легшує здійснення угод з майном. В Україні закладаються основи

комерційного законодавства, покликаного регламентувати

діяльність ринкової системи. Існуючі закони "не встигають" за

суспільними змінами, суди — за змінами в законодавстві, а отже,

не завжди забезпечують дотримання і виконання його положень.

Усе це перешкоджає економічному оздоровленню України і по-

требує уваги з боку правознавців та органів влади.

Національна економіка

5.3.3.

Суб'єкти власності в ринкових умовах

Приватна власність існує в одноосібній (індивідуальна) і гру-

повій (партнерська, кооперативна, акціонерна тощо) формах. За

ринкових умов володіння власністю здійснюється багатьма спо-

собами. Найпростіший випадок — особиста власність. Вона нале-

жить одному господареві, який вільно володіє, користується і роз-

поряджається своїм майном (відповідно до описаних уже право-

вих умов). Якщо ж говорити про квартиру чи будинок, часто ви-

никає складніша ситуація. Часом мешканець квартири купує її у

власника і для здійснення угоди бере позику в банку (іпотечний

кредит). У цьому випадку банк не є власником житла, однак як

умову надання позики він може змусити власника взяти на себе

певні зобов'язання.

Складнішою є ситуація, коли право власності належить групі

власників. У товаристві ділові партнери поділяють між собою усі

витрати та привілеї, пов'язані з володінням компанією. В акціо-

нерному товаристві право власності поділяється між акціонера-

ми,

кожен з яких володіє певною часткою загальної власності ком-

панії. У корпорації, яка є різновидом акціонерної компанії, може

бути тисячі пайовиків. Досвід ринкових країн показує, що коли

компанія належить більш, ніж одному власникові, повинні існува-

ти ретельно продумані правила розподілу витрат і відповідаль-

ності. Закон товариства, як звичайно, однозначний: партнери поді-

ляють між собою не лише всі прибутки свого підприємства, а й усі

витрати. Ось де треба старанно добирати ділових партнерів.

Приводом до винаходу корпорації як правової форми власності

ведення бізнесу стало те, що товариство виявилося цілком непрак-

тичним при здійсненні великих комерційних проектів. Наприклад,

для будівництва сталеплавильного комбінату чи автомобільного

заводу потрібні такі величезні інвестиції, що без фінансової участі

сотень або тисяч індивідуальних інвесторів не обійтися. Коли ком-

панія має багато власників, як у корпорації, вони не мають мож-

ливості проводити регулярні зустрічі для обговорення стратегії і

тактики ведення бізнесу. Замість того власники наймають упра-

вителя, який разом зі своєю адміністрацією визначає стратегію і

180 Г=========^^==^=——————=