Заблоцький Б.Ф. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 6. Функціонування інфраструктури національного ринку

201

Відносини між тими, хто робить свій підприємницький, спожив-

чий, трудовий або державний бізнес, на ринку опосередковані

відповідними організаційними формами, які й забезпечують реалі-

зацію суб'єктами ринку їхніх ділових інтересів.

Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій

економіці є: кредитна система і комерційні банки; емісійна си-

стема й емісійні банки; організаційно оформлене посередництво

на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціо-

ни,

ярмарки та інші форми організованого позабіржового посе-

редництва; система регулювання зайнятості населення і центри

(державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);

інформаційні технологи і засоби ділової комунікації; податкова

система і податкові інспекції; системи страхування комерційно-

го господарського ризику і страхові (державні і недержавні) ком-

панії;

спеціяльні рекламні агентства, інформаційні агентства й

засоби масової інформації; торгові палати, інші громадські й доб-

ровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл; митна си-

стема; професійні спілки тих, хто працює за наймом; комерцій-

но-виставочні комплекси; система вищої і середньої економічної

освіти; консультативні (консалтингові) компанії; аудиторські

компанії; громадські і державно-громадські фонди, створені для

стимулювання ділової активності; спеціяльні зони вільного підпри-

ємництва тощо.

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підпри-

ємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір —

від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів

на постачання, просування товарних потоків галузями і регіона-

ми,

регулювання збуту та обслуговування економічної системи.

З огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки

передусім залежить від комплексності та ефективності її інфра-

структури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав'язані

зовні, сконструйовані в міністерських кабінетах — вони зумов-

лені потребами ринку, діловими відносинами. Сучасна інфра-

структура ринкової економіки формувалася у процесі еволюції

товарного виробництва. Вона виконує такі чотири функції:

Національна економіка

•> організаційне оформлення ринкових відносин;

полегшення реалізації інтересів учасників ринкових відносин:

-> спеціялізація різних суб'єктів економіки, підвищення опера-

тивності й ефективності їхньої роботи на основі диференціації

ринкових ніш, які вони заповнюють;

•> полегшення форм юридичного і економічного контролю дер-

жавного і громадського регулювання ринкових відносин.

Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструктури поді-

ляють на два види:

> спеціялізована ринкова інфраструктура;

> загальна ринкова інфраструктура.

Перша обслуговує окремі ринки: ринок товарів, послуг, цінних

паперів тощо, друга — всю економічну систему, від виробництва

до споживання.

6.2.1. Спеціялізована ринкова інфраструктура

Забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за

допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та

гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

Біржа

— постійна організаційна форма гуртового ринку

вартостей.

Такими вартостями є: товари масового попиту, які мають

стандартні споживчі якості; акції акціонерних підприємств і

банків; боргові грошові зобов'язання держави і облігації корпорацій,

казначейські білети; векселі (цінні папери, виписані під надані у

кредит товари); фрахтові документи (страхові зобов язання під

товари, що їх перевозять); валюта (іноземні банкноти (девізи)

або чеки на іноземні депозити); нерухоме майно; праця.

За видом діяльності розрізняють біржі ^загальні і ^спеціялізо-

вані.

Загальна біржа

— біржа, на якій обертається кілька видів

цінностей (наприклад, товари і цінні папери).

Спеціялізована біржа

—

біржа, яка здійснює операції лише з одним видом цінностей.

Існують спеціялізовані біржі товарні, фондові, фрахтові, ва-

лютні, нерухомого майна, праці.

202

Тема 6. Функціонування інфраструктури національного ринку

Біржі є місцем, де відбуваються торговельні операції — укла-

даються відповідні угоди. Угоди купівлі-продажу укладають на

біржі професійні посередники — агенти, брокери, дилери. Зі своїх

членів біржі визначають головуючого і клерків для проведення

біржових сесій. Біржі здійснюють котирування цін, встановлюють

стандарти на біржові товари, розробляють типові контракти,

здійснюють розрахунки між продавцями і покупцями, інформа-

ційну діяльність, надають своїм клієнтам страхові, арбітражні та

інші послуги.

В Україні функціонує низка бірж. Серед них — Українська уні-

версальна товарна біржа. Українська універсальна агропроми-

слова біржа. Українська фондова біржа та ін. Найпоширенішими є

товарні біржі.

• Торговий дім — спеціялізована фірма, яка торгує одним

товаром або групою однорідних товарів за дорученням

клієнтів чи власним коштом.

Відмінний від товарної біржі тим, що на біржі торгують самі

учасники або за їх дорученням брокери, а в торговому домі —

сама фірма.

Сфера діяльності торгового дому досить широка: операції з

внутрішньої оптової та роздрібної торгівлі; експортно-імпортні та

інші зовнішньоекономічні операції; виробництво продукції; надан-

ня замовникам різноманітних супутніх послуг (комерційно-посе-

редницьких, інженерно-консультаційних, транспортно-експеди-

торських, фрахтових, страхових та ін.). Для виконання своїх

функцій торгові доми мають мережу магазинів, складські примі-

щення, транспортні засоби, засоби зв'язку та інформаційні цент-

ри.

Торгові доми існують у формі акціонерних товариств, заснов-

никами яких є промислові підприємства, банки, науково-дослідні

установи та ін.

В Україні торгові доми виникли на базі товарних бірж після

ухвалення Закону "Про товарну біржу", згідно з яким біржам було

заборонено здійснення посередницької діяльності, а більшість пер-

ших бірж були зорієнтовані саме на це. Щоб не порушувати зако-

ну, деякі з них змінили свій статус на торговий дім.

r==zz=zz=z=====z==rz=zzzz===i==zzz==z=z== 203

Національна економіка

204 Z========^============I==

Аукціон

— різновид періодичних відкритих публічних

торгів, на яких відбувається продаж товарів, що вирізня-

ються індивідуальними властивостями і не є взаємозамін-

ними: твори мистецтва, антикваріят, хутро та ін.

Існує два способи проведення аукціонів:

аукціон на підвищення цін;

Ч> аукціон на зниження цін (голландський аукціон).

На першому товар купує той, хто дає найвищу ціну. На дру-

гому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка посту-

пово знижується. Купує товар той, хто перший зупинить знижен-

ня ціни. Розрізняють аукціони примусові і добровільні. Примусові

проводять за рішенням суду для стягнення боргів з неплатників, а

також державні та приватні організації для реалізації конфіскова-

них вантажів, заставленого і не викупленого в установлений термін

майна, незапитаних і неоплачених товарів. Добровільні організо-

вують з ініціативи власників товарів або майна, що продаються з

метою найвигіднішої їх реалізації.

Аукціони проводять спеціяльні фірми, які працюють переважно

на комісійних засадах, а також брокерські фірми та асоціяції.

*Роздрібна торгівля

— діяльність з продажу товарів чи по-

слуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого

споживання.

Роздрібні торговельні підприємства класифікують за чотирма

ознаками:

за пропонованим асортиментом

— спеціялізовані магазини,

універмаги, універсами, магазини товарів повсякденного попиту,

торговельні комплекси та роздрібні підприємства послуг;

за

цінами

— магазини знижених цін, склади-магазини, мага-

зини-демонстраційні зали, що торгують за каталогами;

за характером обслуговування

— торгівля на замовлення,

торговельні автомати тощо;

за власністю

— корпоративна, державна, кооперативна,

індивідуально-приватна торгова мережа.

Роздрібний торговець — головний суб'єкт товарного ринку.

Через нього маса продукції та послуг від виробництва надходить

Тема 6. Функціонування інфраструктури національного ринку

:=i=======z====i=^^ 205

до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один

цикл відтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність

функціонування роздрібного торгового підприємця визначають

ефективність функціонування суспільного виробництва загалом.

#•

Гуртова (оптова) торгівля — діяльність з продажу то-

варів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу

або виробничого використання.

Гуртові (оптові) торговельні підприємці допомагають вироб-

никам ефективно доставляти товари роздрібним торговельним

підприємствам і промисловим споживачам, виконуючи функції

збуту, стимулювання, закупівель, формування товарного асор-

тименту, складування, транспортування, фінансування та ін.

У гуртовій (оптовій) торгівлі виділяють такі основні напрями,

які визначають її спеціялізацію, а також спеціялізацію товарних

ринків:

> торгівля товарами народного споживання;

У торгівля засобами виробництва;

> торгівля сільськогосподарською продукцією.

В умовах формування ринкової економіки України важливим

завданням є створення відповідних організаційних структурних

підрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою за-

собів виробництва і сільськогосподарської продукції. До них на-

лежать: аудиторські фірми, холдинги, інвестиційні фонди, страхові

фірми.

Аудиторська фірма — організація, яка здійснює комплексну

перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і орга-

нізацій. Аудит — це й надання практичної допомоги керівництву

та економічним службам підприємства (фірми) у веденні справ і

управлінні його фінансами, організації бухгалтерського обліку,

юридичних консультацій.

Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і

управління, з ініціятиви самої фірми або її засновників. У всіх ви-

падках аудит є незалежною експертизою, дані якої використову-

ють як важливий фактологічний матеріял (у тому числі доказ,

компромат) при розгляді ділових відносин між різними суб'єктами.

Національна економіка

У країнах з ринковою економікою цей вид послуг широко прак-

тикується. В Україні відбувається його становлення.

Холдинг— компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій

інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяль-

ністю. Розрізняють два види холдингів: 1) чистий холдинг — для

скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управ-

ління їх діяльністю у власних інтересах; 2) змішаний холдинг —

окрім управління діяльністю і контролю за іншими компаніями,

здійснює певну підприємницьку діяльність — промислову, торго-

вельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін. Створюється, як

звичайно, у зв'язку із заснуванням підконтрольними компаніями

дочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств.

Холдингом є фактично кожна велика компанія або банк, які

володіють контрольними пакетами акцій інших компаній.

Холдингові компанії існують у різних юридичних формах —

акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальні-

стю,

одноосібна компанія, державні організації.

Інвестиційний фонд — сукупність грошових або інших ресурсів,

що їх мають у своєму розпорядженні асоціяцїї, об'єднання, підприєм-

ства, організації, державні установи, приватні громадяни для

цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів

залежно від форми власності — податки і грошові збори, субсидії,

позики, обов'язкові та добровільні пожертви підприємств, органі-

зацій і населення. Отже, сутність інвестиційних фондів — акуму-

лювання коштів населення і використання їх для нагромадження.

Однією з функцій інвестиційних фондів у процесі приватизації

державної власності є обслуговування обігу-приватизаційних па-

перів при розміщенні їх населенням в об'єкти приватизації.

Інвестиційні фонди функціонують у формі державних органі-

зацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління ними

здійснюють суб'єкти цих організацій (концерну, асоціяції), або

правління, або конкретні громадяни. Як звичайно, головним орга-

ном управління інвестиційним фондом є загальні збори, конферен-

ція,

сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність на підставі

статуту.

Тема 6. Функціонування інфраструктури національного ринку

Страхова фірма — акціонерна, приватна або державна органі-

зація, яка страхує майно, комерційні операції, виробництво, жит-

ловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною

справою і підприємництвом. Зокрема, мобілізовані ними кошти

населення вкладають у кредитні операції, надходження від яких

становить більшу частину їхнього прибутку. Наприклад, страхові

фірми Англії і США покривають понад 50 % потреб промисло-

вості цих країн у довготермінових кредитах. Вони також вклада-

ють гроші безпосередньо у великі та найприбутковіші компанії,

володіють великими пакетами високодохідних заставних паперів

під нерухоме майно, купують облігації державних позик. Здійсню-

ючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, стра-

хові фірми неабияк впливають на функціонування ринкової еко-

номіки, сприяють підвищенню її ефективності.

В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструк-

тури наразі не діє. Страхова справа, монополізована державою,

виконує лише функцію акумулювання вільних коштів населення,

що значно обмежує її вплив на економічну систему. Альтернативні

страхові структури лише зароджуються. Отже, з часом вони впли-

ватимуть і на процес становлення, і функціонування ринкової еко-

номіки.

6.2.2.

Загальна ринкова інфраструктура

Об'єднує безпосередні атрибути ринкового механізму, які ха-

рактеризують рух фінансів, товарів, капіталів, праці та ін.

Грошова система. її елементами є грошова, фінансово-кредит-

на, податкова системи. Гроші (готівкові та безготівкові) — інстру-

мент, який абстрактному змісту цінності (вартості) надає реаль-

ності, конкретності, дієвості.

+Грошова система — форма грошового обігу, яка історич-

но формується у країні та закріплюється її законами.

її утворюють такі взаємопов'язані елементи:

Ч> масштаб цін національної грошової одиниці, який забезпечує

її купівельну спроможність;

Національна економіка

*h певний порядок карбування національних монет;

*Ь

емісія державних грошових знаків і порядок їх обігу (забез-

печення, випуск, вилучення);

*Ь

організація і регламентування безготівкового обігу;

організаційні центри грошового обігу (Міністерство фінансів

(казначейство), центральний емісійний банк). Основою для емісії

грошей є:

^ вартість товарної маси, що виробляється у країні;

^> боргові зобов язання держави перед Центральним банком у

вигляді урядових цінних паперів;

запаси чужоземної конвертованої валюти.

Історія знає три типи загальних еквівалентів: товарний, мета-

левий, емісійний (вексельно-депозитний). Спершу грішми були то-

вари (товар-гроші) — худоба, зерно, хутро, прикраси тощо. Зго-

дом — коштовні метали (золото, срібло). Основним видом грошей

того періоду були монети. Відтак з'являються кредитні гроші у

формі паперових грошей (казначейські білети, банкноти), банків-

ських рахунків, чеків, кредитних карток, електронних грошей. З

двома останніми типами загальних еквівалентів пов'язано форму-

вання відповідно металевої і грошово-кредитної систем грошей.

Період "золотого стандарту" — це період золотого мономе-

талізму, що набув свого розвитку в 20-ті роки XIX ст. в Англії, а

в 70-ті роки став міжнародним. У національному грошовому обі-

гу він проіснував до 30-х, а в міжнародному — до 70-х років XX ст.,

поступившись місцем нерозмінним на золото кредитно-паперовим

грошам.

Грошово-кредитна система. Якщо товарні гроші чи гроші з

коштовних металів виконували роль загального еквівалента тому,

що були втіленням людської праці — самі мали вартість, то кре-

дитно-паперові гроші набувають "вартості" у процесі обігу, ос-

кільки заміняють в обігу реальні гроші.

* Кредитно-паперові гроші — усі види грошей, які не мають

внутрішньої товарної вартості.

Іноді їх називають "фідуціарними" грішми, тобто такими, що

засновані на довірі.

Тема 6. Функціонування інфраструктури національного ринку

— 209

Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них належать різні

види грошей, які об'єднують у дві великі групи: готівкові і безго-

тівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші — переважно паперові

у вигляді банкнот і казначейських білетів, а також цінні папери.

Безготівкові (депозитні) гроші — найпоширеніший вид кредитних

грошей.

На них припадає до 90 відсотків від усієї грошової маси країни,

їх основою є депозит — тимчасово вільний грошовий капітал, по-

кладений на поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функ-

ціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і

банківською системами.

Рух безготівкових (депозитних) грошей здійснюється за допо-

могою відповідних кредитних засобів обігу і платежу — векселів,

платіжних доручень (інкасо за акцептної форми розрахунків та

банківські перекази), розрахункових чеків (звичайних, акцепто-

ваних, з лімітованих або нелімітованих книжок), акредитивів, кре-

дитних карток, електронних грошей. Чековий оборот у розвину-

тих країнах становить майже 90 відсотків від депозитного обігу.

Останніми роками набули поширення так звані електронні гро-

ші— безготівкові гроші, обіг яких ґрунтується на новій техно-

логії, яка дає змогу переказувати гроші й реєструвати інформа-

цію про ці перекази безпаперовим способом — за допомогою елек-

тронних розрахункових систем.

Існують такі канали використання електронних грошей:

У автоматизована розрахункова плата;

> система автоматизованого касира і система терміналів.

Автоматизована розрахункова плата — мережа банків, пов'я-

заних з одним обчислювальним центром. Автоматизований ка-

сир уможливлює здійснення без участі людини багатьох грошо-

вих операцій: отримання готівкових грошей, приймання вкладів,

перекази з одного рахунка на інший. Електронна система розра-

хунків у торговельних точках охоплює операції з дебетовими і

кредитними картками, чеками. Вона здійснюється через спеціяльні

пристрої — термінали: кредитна картка вставляється у відповідний

термінал, і сума покупки, отриманих послуг або готівкових гро-

шей автоматично списується. Водночас у пам'ять картки вносяться"

Національна економіка

210 =—

відомості про час, місце і характер операцій. Ці відомості зберіга-

ються у пам'яті магазинного або банківського комп'ютера. Про-

тягом дня інформація в автоматичному телефонному режимі пе-

редається до банку, де і здійснюється остаточне перерахування

на рахунки.

Фінансово-кредитна система.

Вперше терміном "фінанси" (гро-

шовий платіж) стали послуговуватися у XIII—XV ст. в Італії під

час грошових торговельних розрахунків і в банківських операціях.

Згодом він утвердився як поняття, пов'язане із системою грошо-

вих відносин, утворенням грошових ресурсів, що їх держава мобі-

лізовувала для виконання своїх функцій.

Фінанси

— сукупність економічних відносин, які опосеред-

ковують утворення, розподіл і використання грошових

фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного про-

дукту і національного доходу.

Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.

# Фінансова система

— сукупність форм, методів і цілей фор-

мування, розподілу та використання фондів грошових засобів

держави, су б 'єктів господарської діяльності, населення.

Фінансову систему України утворюють: бюджетна система:

Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, міс-

цеві бюджети; централізовані цільові фонди грошових коштів за-

гальнодержавного призначення; фінанси підприємств різних форм

власності, організацій, установ і галузей народного господарства;

майнове та особисте страхування; кредит .(-державний і банків-

ський).

Державний бюджет.

Фінансову політику здійснює держава.

Найдієвішим механізмом її реалізації є Державний бюджет Украї-

ни і місцеві бюджети.

^Державний бюджет

— система грошових відносин, що ви-

никають між державою, підприємствами і населенням у про-

цесі формування і використання централізованого фонду

грошових ресурсів для успішного виконання її функцій.