196
100 ОБРАЗІВ УКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ
Злиднів уявляють маленькими, завжди голодними старими чо-
ловічками, які сидять на плечах людини й покидають її лише піс-
ля смерті ("Багатство — дочасне, а злидні довічні", "Просилися
злидні на три дні, та й вигнати не можна", — твердять прислів'я).
У хаті злидні оселяються найчастіше в запічку, хоча можуть бути
де завгодно. В легенді сказано: "В одному селі жив чоловік —-
здається, й роботящий, однак весь час діло в нього не йшло на лад:
б'ється, як риба об лід, а ніяк не може вибитися з убозтва. Якось
він замислився: "Що за причина така, що я ніяк не розживуся?
Невже мене злидні обсіли?". А йому хтось відповідає: "Бо й справ-
ді обсіли, і скільки б ти не бився, не розбагатієш, доки ми будемо
в тебе". Чоловік був не дурень. Розкинув думками туди й сюди та
й питає: "Та хіба вас багато в мене розвелося?" — "Багато, — оз-
валося те ж саме. — "А чому ж вас не видно?" — знов питається.
— "Це ми такі маленькі, що нас ніхто не бачить". — "Де ж ви по-
міщаєтесь?" — "Та ми будь-де можемо бути".
Фаталізм, приреченість, почасти властиві українській народній
свідомості ("Гроші йдуть на гроші, хліб на хліб, а злидні — на
злидні"), в казках, легендах та анекдотах співіснують із думкою про
те, що злиднів можна позбутися завдяки розуму й життєлюбству: їх
можна зав'язати в мішку, заткнути у пляшці чи полонити в будь-
чому іншому й кинути у воду чи навернути каменем; зв'язавши,
можна лишити на перехресті — вони перейдуть до того, хто їх роз-
в'яже, як у тій легенді, що ми її вже почали розповідати: "Саме то-
ді чоловікові схотілося понюхати тютюну, й він відкрив ріжок. "А
ось тут, у ріжку вміститесь?" — питає. — "Аякже!" — відгукнулось
те, і вмить почувся голос із ріжка: "Ось ми вже всі в ріжку!". Чо-
ловік швидко заткнув ріжок закладкою, а далі гайда до занедбано-
го млина й поклав ріжок під вал. Відразу ж після цього все в чо-
ловіка пішло чудово. З'явився в нього достаток, а там і багатство".
Дуже популярними є легенди про те, як господар закриває
злидні в бочці або прищемлює їм пальці колодою. "Жив собі чо-
ловік, та такий бідний, що іноді нічого було їсти не лише йому, а
навіть і маленьким діткам. А бідняк той був музикою. От після ве-
чері взяв він скрипку й почав грати. Діти, як тільки почули, одра-
зу посхоплювалися й давай танцювати. Коли дивиться, а разом із
дітьми й злидні танцюють посеред хати, а коли перестав грати,
злидні так і посунули під піч. Як вони поховалися, чоловік той і
питає: "Може, вам під піччю зле, тісно сидіти?". А один і каже:
Злидні
197
"Де там тобі, чоловіче, добре! Тіснява така, що й не доведи Матір
Божа!". Швидко вибіг він тоді надвір, узяв діжку, вніс її до хати й
каже злидням: "Улізьте-но всі сюди!". Злидні повлазили всі у діж-
ку і наповнили її до краю, а він схопив пруток та вмить заднив діж-
ку, вивіз її у поле й покинув там. Минуло там, може, з півроку,
господарювання в нього пішло так добре, що й багаті люди стали
йому заздрити".
Поширеним у фольклорі багатьох народів є мотив змагання з
нечистою силою і розправи з нею, завдяки кмітливості людини, в
такий спосіб: "Запріг бідний брат коня, приїхав додому й каже:
"Ану, злидні, поїдемо в ліс!". Вилізли злидні з-під печі (а було їх
там аж дванадцятеро), посідали на воза й поїхали. Приїхали в ліс.
Бідний випряг коня, пустив його пастися, а сам зрубав грубий-
прегрубий дуб, розколов його до половини та й каже злидням:
"Братики-голубочки! Поможіть мені розколоти це дерево!" — "Як
же, — питають, — станемо тобі допомагати, коли в нас і сокири
немає?" — "А ви, — каже, — без сокири. Позакладайте усі руки в
цю щілину по самі лікті й давайте з усієї сили роздирати дуба".
Зробили злидні так. А бідний брат вибив обухом клинці, а обапол-
ки так і збіглись докупи й защемили руки всім злидням".
Такі легенди чи казки здебільшого мають подібне продовжен-
ня: позаздрив багатий брат щастю бідного, почав розпитувати його,
як він розбагатів. Той розповів йому, як позбувся злиднів і куди їх
зачинив. Не міг змиритися багатій із тим, що його брат став за-
можнішим за нього, й захотів випустити злидні, щоб обсіли вони
знову бідолаху. "Побіг чимдуж до річки та за боклаг. Тільки-но ві-
діткнув його, а злидні звідтіля вискочили і вчепилися за нього.
"Тепер ти наш", — кажуть. Приходить він додому, коли все, яке
багатство в його було, погоріло, а на тому місці, де стояла хата, ли-
шилися самі головинки. Оселився він після того в тій землянці, де
раніше жив його бідний брат разом із злиднями".
В інших народів існували і ще деякі вірування щодо того, як
спекатися цього різновиду нечистої сили. Скажімо, у Віденській
губернії було зафіксовано обряд "палення злиднів", який здійсню-
вали на Купала. Молодь села або кількох сіл збирала всілякий не-
потріб, лахміття, складала його на старий віз, до якого запрягала
найгіршу в селі клячу. "Злиднівський віз" палили разом зі старою
упряжжю, й це символізувало знешкодження всієї сільської біднос-
ті разом із її винуватцями — відьмами та чаклунами.