358
100 ОБРАЗІВ УКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ
Стала ся на хвильку спочивати,
Хвильку спочивати, сина повивати;
Стало їй ся, стало галуззя вклоняти,
Буччя і коріння і всяке творіння.
Лем ся не вклонила проклята осика...
Проклята осика! Бодай єсь ся трясла
До суду судного, до віку вічного!
В іншій легенді розповідається: коли Господь тікав від переслі-
дувачів і сховався під осикою, вона раптом серед тиші затріпотіла й
зашелестіла своїм листям. Спаситель злякався й промовив: "Щоб
ти шелестіла і з вітром, і без вітру". Відтоді осика завжди тріпоче,
навіть у тиху погоду. Подекуди це дерево називають "трепетою".
Звинувачують осику також у тому, що дозволила катам зро-
бити зі своєї деревини хрест для розп'яття Ісуса Христа і цвяхи,
якими його прибили до хреста. Тому вона покарана вічним стра-
хом, труситься без причини, не дає плодів і не може заховати лю-
дину у своїй тіні.
Осика вважається місцем помешкання нечистої сили. В її корін-
ні повно чортів, які справляють там свої бенкети й виводять дітей.
"Осику чорт колише", — каже прислів'я. Про одного музику розпо-
відають, як він вирушив до сусіднього села на весілля й натрапив на
обгорілу осику, за якою йому привиділася хата. Вирішивши заночу-
вати там, він зайшов усередину й побачив веселу компанію. Його
запросили пограти. Він грав до півночі, й за кожну мелодію йому
кидали в шапку купу грошей. Потім музика заснув, а коли проки-
нувся, не було ніякої хати, у руках він тримав повну шапку осико-
вого листу, а скрипка його висіла на самісінькій верхівці дерева.
Як прокляте дерево, осику ніколи не використовували при
спорудженні будинків, та й хату не ставили на тому місці, де рос-
ла осика (щоб родина не тремтіла від хвороб). Не дозволяють оси-
ковою палицею бити людей або худобу (бо відразу "скрутиться").
У давнину на осиці вішали вбиту змію, щоб не ожила. Осиковим
кілком як чопом послуговується відьма, коли доїть чужі корови:
для цього їй достатньо встромити кілок у якесь дерево, що росте
на її подвір'ї, і з нього потече молоко. На осикових дровах вона ва-
рить своє зілля. Чарівник, щоб зашкодити господарям нової хати,
забиває осиковий кілок під будівлю.
Щоб викликати нечисту силу, також використовують осику.
Так, чаклун викликає лісовика спеціальним замовлянням, стоячи
на стовбурі дерева. Якщо йому треба перекинутися вовком, він
Осика
359
шукає в лісі осиковий пеньок, який забули перехрестити, коли
зрубували дерево. Тоді він хапається зубами за його край і пере-
кидається через голову.
Водночас, осика була й оберегом від нечистої сили. Якщо гос-
подар зробить тин із осикових кілків, відьма не підступиться до його
корови. Вим'я корів підкурюють осиковою корою й листям. Для
охорони помешкання від відьом тримають осику в хаті. З осиковою
палицею від троїцького клечання не страшно ходити навіть уночі —
нечиста сила не причепиться. Щоб повернути дитину, яку чорти
підмінили своєю, "обмінка" треба покласти на осикові гілки або під
осикове корито й бити так, щоб він кричав. Тоді нечиста сила забе-
ре своє чортеня, а жінці поверне її дитину. Відьма втрачає свою ча-
рівну силу, якщо вдарити по її тіні осиковим кілком або притикою.
Щоб упізнати відьму, напередодні Івана Купала робили з оси-
ки борону й ховалися за нею у хліві. Але тільки цього засобу бува-
ло недостатньо, як оповідається в бувальщині. "Унадилась до од-
ного чоловіка відьма корову доїти. Оце він і задумав її піймати.
Йому хтось наказав, що як сядеш у загороді за бороною, то вона
тебе не побачить. Він так і зробив. Сів за бороною і сидить. Вона
прийшла та зараз взяла гарячий кізяк та й положила йому за пазу-
ху та й каже: "На тобі гостинець та й сиди до світа тут", — а сама
корову подоїла та й пішла собі, а він просидів до самого світу з гос-
тинцем за пазухою. Це, бачте, як уже сідати, так треба знати таку
молитву: прочитав та й сів; а як не знаєш, так шкода сідати".
Особливо дієвою була осика в похованні "заставних" мерців —
самогубців, потопельників, людей, померлих наглою смертю, а та-
кож відьом і чаклунів — усіх тих, що після смерті могли "ходити".
Відомо, що чаклуни помирали довго й у страшних муках. Щоб до-
помогти їм померти й позбавитися від страждань, у стелі або даху
осиковим кілком робили отвір, через який мала вийти душа поми-
раючого. Могили упирів протикали осиковими кілками, а на гру-
ди мерцеві клали осиковий хрестик. Віко у труні робили також із
осикових дощок. Усе це повинно було перешкодити упиреві підня-
ти кришку й вийти з домовини. Таке поховання зображено в пое-
мі Тараса Шевченка "Осика":
Пастухи в селі сказали,
Що коло могили
У калюжі стару відьму
Чорти утопили.
Найшли її, громадою