й соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів
крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом
дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, що про-
явилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.
На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється
прірва між добром і злом, потреба у ґрунтовних кримінологічних
теоріях та побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є
одним із крайніх проявів зла та потребує глибокого осмислення з
позицій як філософії, так і практики юриспруденції.
Насамкінець варто підкреслити, що ще до виникнення криміно-
логії як науки питання запобігання злочинам були об'єктом за-
цікавленості багатьох вчених, починаючи від античних часів.
2.2. Кримінологічні погляди Платона
Що стосується стародавнього світу, то найбільший інтерес
становлять ідеї Платона. Мислитель цікавився причинами зло-
чинів й аналізував їхні мотиви. Він писав про гнів, ревнощі, праг-
нення до насолод, оман. Платон уперше став розглядати по-
рушення законів як наслідок найбільшої хвороби держави. Одним
із головних джерел цієї хвороби він вважав міжусобиці, наявність
бідності та багатства. Із метою запобігання злочинам, на думку
Платона, законодавець повинен був установити межі бідності й
багатства. Якщо майно найзаможніших у чотири рази перевищує
"статки" найбідніших, то це вже призводить до злочинності.
Платон розглядає фактори, що можуть утримувати людей від
порушення законів. До них належать: очікуване зло, що його
заподіюють порушники закону; суспільна думка; моральність і
звичка гідної поведінки та заохочення законослухняних
громадян. Платон пропонував законодавцям, передбачаючи події,
приймати закони та загрожувати покаранням для запобігання
шкідливим учинкам. Він розкрив негативну роль безкарності як
однієї з основних причин проступків.
Міркуючи про злочинність, свої висновки Платон ґрунтує на
досить простих, але все-таки спеціальних кримінологічних
дослідженнях. У "Законах", наприклад, ми можемо знайти соціо-
логію мотивів убивств: на першому місці - за поширеністю
28
пр аг нення до багатства; на другому - честолюбство; на третьому -
прагнення сховати раніше вчинений злочин
8
.
2.3. Криміналістичний аспект поглядів
Аристотеля
Аристотедь у своїх працях особливого значення надавав
рівності всіх повноправних громадян перед законом. При цьому
він підкреслював важливу запобіжну роль покарання, бо думав,
що люди утримуються від поганих учинків не з високих спонукань,
а зі страху перед покаранням, і більшість схильна ставити на перше
місце не благо, а зиск і задоволення. На думку Аристотеля, чим
значнішими були зиск і задоволення, отримані в результаті
вчинення злочину, тим більш суворим повинне бути покарання.
Він був твердо переконаний у тому, що злочинець стає зіпсованим
із власної волі, але дух його повинний панувати над тілом, а розум
над інстинктом - як хазяїн над рабом. Однак Аристотель зазначав і
такі причини злочинів, які коренилися в зовнішніх для злочинця
умовах: безлад у державі; можливість легко сховати украдене;
штучний нестаток, що виникає від надмірного багатства та дійсної,
крайньої нужди бідняків; небажання чи страх потерпілих зверну-
тися зі скаргою; м'якість або віддаленість покарання; підкупність
суддів; необгрунтовані привілеї визначених соціальних прошарків
та політична безправність інших; національні суперечності
("різноплемінність населення") тощо. Він засуджує культ багатства,
відзначаючи, що найбільше злочинів стається через прагнення до
надлишку, а не через недолік предметів першої необхідності.
Призначаючи покарання, Аристотель вважав, що потрібно
брати до уваги обставини вчинення злочину та не карати за зло-
чини, вчинені в обставинах, що "перевищують звичайні сили
людської природи". Тож правомірне поводження не повинне ви-
магати прояву героїзму. Водночас істотними при призначенні по-
карання вважаються такі обставини, як рецидив, особлива жорсто-
кість винного, небажання загладити заподіяну шкоду та низка
інших
9
.
8
Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-
ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 10-11.
9
Криминология. Учебник для юр. вузов / Под общей ред.
проф. А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М,
1999. - С. 9.
29