Недолік класичної школи полягає в тому, що в центрі об-
ґрунтування кримінального покарання вона ставила злочин, а
особу злочинця не лише відсувала на другий план, а й взагалі
ігнорувала. Представники цієї школи вважали, що не повинно
бути однакового покарання за два злочини, що завдали су-
спільству різної шкоди. Однак з цього твердження випливало, що
в разі однакової кари за однаковий злочин однаковому по-
каранню повинні підлягати як дорослі, так і неповнолітні, як
особа, що навмисно вчинила діяння, так і людина, котра вчинила
таку ж дію у стані душевного хвилювання, як людина, що вперше
вчинила злочин, так і рецидивіст
26
.
Представники класичної школи сформулювали систему
каральних принципів, насамперед: незволікання з покаранням;
подібності між природою злочину та покарання; невідворотності
покарання.
Чезаре Беккаріа, безперечно, слід вважати кримінологом, а
класичну школу кримінального права, відповідно, школою
кримінології ще й тому, що кілька розділів праці "Про злочини і
покарання" спеціально були присвячені запобіганню злочинам.
Саме Ч. Беккаріа належать слова: "Краще запобігти злочинам,
аніж за них карати". Найнадійнішим, але й найскладнішим і
найважчим засобом запобігання злочинам він вважав
удосконалене виховання
27
.
Ідеї класичної школи, безперечно, були плідними, але недо-
оцінювали особливості особи у вчиненні злочину. Класична
Іпкола спиралася тільки на "чистий розум" і майже не зважала на
практику й фактичний матеріал про злочини та боротьбу з ними.
2.15. Позитивістський напрямок у кримінолога
До передумов виникнення позитивістського періоду належать,
з одного боку, значне поширення злочинності в середині
26
Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія:
Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 14.
27
Криминология: Учебник для юридических вузов / Под ред.
проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.:
Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 18.
XIX ст., що позначилося на європейському суспільстві, а з другого, -
стрімкий розвиток природничих і гуманітарних наук. У науки, що
вивчали особу, почали впроваджуватися прийоми з точних
дисциплін, це зумовило виникнення антропології, соціології та
статистики.
Методологічною основою кримінологічних учень позитивіст-
ського періоду була філософія позитивізму, що виникла в першій
третині XIX ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно
визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства. Своєю
назвою ця школа вказує на бажання замінити абстрактні та
філософські роздуми юридичними висновками і
спостереженнями, що ґрунтуються на серйозних доказах. Від
концепції вільної волі класичного напрямку позитивістська школа
переходить до "причиновості" злочину.
Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія
відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших
фактичних даних про вчинені злочини.
Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних
напрямах - біологічному та соціологічному. Незважаючи на сут-
тєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів,
межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне
проникнення, що проявилося, зокрема, у появі психологічних
теорій кримінології.
2.16. Засновник біологічного напрямку в
кримінології Ч. Ломброзо
Засновником позитивізму в кримінології взагалі та біологіч-
ному напрямку, зокрема, є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у
1876 р. надрукував свою працю "Злочинна людина". Ч. Ломброзо
під час своїх спостережень дійшов висновку, що злочинна
поведінка причиново зумовлена, що типового злочинця можна
ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристиками,
такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті чи, навпаки,
нерозвинуті вуха, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі
надбровні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Він розробив
класифікацію злочинців:
• природжені злочинці;
• душевнохворі злочинці;