Еліот Т. Функції літературної критики

Стаття. С. 66-72. Пишучи кілька років тому я висловив думку про взаємовідносини старого і нового у мистецтві я висловив думку, якої й досі дотримуюсь і яку дозволяю собі тут повторити дослівно, оскільки ця стаття є тільки продовженням висловлених у тій моїй попередній праці принципів. "Літературні пам'ятки витворюють ідеальну спільноту, яка змінюється з появою між ними нових (справді нових) творів. Ця спільнота повна і довершена, але щоб бути весь час такою, вона мусить із появою кожного нового твору вся бодай трохи змінюватись; відповідно змінюються стосовно цілого й пропорції, місце та вартість кожного твору; в цьому, власне, й полягає взаємозалежність між старим і новим. Для кожного, хто сприйме цю ідею ідеальної'спільноти, що її витворюють пам'ятки європейської чи англійської літератури, зо'всім не виглядатиме дивною думка, що теперішнє впливає на минуле так само, як і минуле на теперішнє". Далі я говорив про митця і про відчуття традиції, що його, на мій погляд, кожен митець мусить мати. Йшлося, власне, про відчуття ідеального ладу; визначення цього ладу якраз і є функцією літературної .критики. І тоді, і тепер я вбачав у літературі світу, літературі Європи, літературі окремих країн не набір різних творів, а органічне ціле, систему, щодо якої і тільки щодо якої окремі твори і твори окремих авторів набувають свого справжнього значення. Поза митцем завжди є щось таке,' з чим він відчуває свою спорідненість, щось, чому він підпорядковує себе й офірує з надією заслужити й здобути самобутнє місце. Спільний спадок і спільна справа єднають митців, свідомо чи несвідоме!; і хоч частіше ця єдність є несвідомою, між справжніми митцями усіх часів, я гадаю, існує певна ідеальна спільнота. Притаманне нам відчуття порядку спонукає нас не довіряти хаотичній підсвідомості нічого з того, що може бути впорядковане свідомо. Це означає, що чимало, з того, що відбувається неусвідомлено, може бути осягнене нашими свідомими, цілеспрямованими зусиллями. Звичайно,'другорядні митці не можуть віддатися спільній акції, бо ж їхня головна мета - утвердження дріб'язкових відмінностей, які, власне, і о їхньою суттю. Тільки люди, яким: справді є що віддати, вміють цілком забувати про себе, працюючи, і лише такі люди здатні на обмін, співпрацю, взаємозбагачення.