Спеціальність: 12. 00. 01 - теорія та історія
держави і права; історія політичних і правових учень.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук.
Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік Національної Академії правових наук України Скрипнюк Олександр Васильович.
Острог - 2015 Актуальність теми. Одним із важливих завдань сучасної юридичної науки є неупереджене та поглиблене вивчення правової спадщини українського народу на усіх етапах його історії. Особливий інтерес викликає дослідження правових засад становища та діяльності українців Польщі, які у міжвоєнний період (1918- 1939 рр.) опинилися у її складі в результаті геополітичних змін, які наступили після Першої світової війни.
В історико-правовій науці відсутнє комплексне дослідження проблеми, яке би виходило із засад фундаментального вивчення державно-правових та самоврядних інститутів в контексті здійснення ними національної політики щодо українців у новоутвореній державі, правового регулювання національної проблеми та її генези на протязі усього міжвоєнного часу.
Актуальність дослідження обумовлюється також і тим, що українці опинилися у складі Польщі внаслідок воєнних дій і переділу повоєнних територій, а тому польську владу розглядали як окупаційну та тимчасову. Згодом ставлення українців до Другої Речі Посполитої підкріпилося дискримінаційною щодо них державною національною політикою.
Водночас, новоутворена Польща була, з одного боку авторитарною державою, а з іншого - парламентською і плюралістичною за партійним представництвом. Такий державний статус Другої Речі Посполитої надавав українцям можливості легітимним чином виборювати свої права.
Опинившись у складі Польської держави, українці мали значний досвід національно-визвольної боротьби, до якої вони долучилися як і інші народи Європи на рубежі XIX - XX ст. та на етапі політичних катаклізмів і військово- політичного протистояння початку XX ст.
До складу Другої Речі Посполитої перейшли українські землі від обидвох імперій - Російської та Австро-Угорської, а регіон із центром у Львові стали називати Західною Україною.
Українську проблему в Польщі актуалізувало і те, що після завершення Першої світової війни політична мапа Європи зазнала суттєвих змін. Серед народів старого континенту перемогла національно-державна ідея. Власні держави почали будувати поляки, фіни, естонці, латиші та литовці, спільно чехи і словаки, хорвати, серби, словенці та ін. Національно-державницький процес торкнувся й українців, які проголосили в умовах краху Російської імперії Українську Народну Республіку, а перед самим закінченням Першої світової війни українці західноукраїнських земель в умовах розпаду Австро-Угорської монархії створили Західно-Українську Народну Республіку з центром у Львові.
Поява на уламках старих імперій нових держав свідчила про цілковите домінування, і не тільки в Європі, національно-державницьких процесів. Однак розвиток нових національних рухів призвів, водночас, до появи національних проблем і антагонізмів, які залишались невирішеними протягом усього міжвоєнного часу і часто ставали на довгий період головними ознаками міжетнічних стосунків.
Важливою національно-політичною рисою Європи стала також поява нових держав, які одразу були позбавлені можливостей вирішення міжетнічних проблем. Це було викликано перш за все з тим, що державні кордони не відповідали етнічним просторам, а уряди країн у розвПязанні цих питань дуже часто не брали до уваги національно-етнічний критерій, або вирішували його позитивно лише вибірково.
На початку 1920-х рр. в Європі існувала вже 41 держава, однак тут проживало принаймні вдвічі більше народів, етнічних і мовних меншин. Якщо міжвоєнна Європа налічувала близько 450 млн. осіб, то при цьому представники меншин складали близько 25-30 млн., а беручи до уваги мовний критерій, - їх число складало близько 60 млн. осіб. Таким чином, національні меншини складали в середньому 6 % мешканців Європи, а в Центрально-Східній Європі цей відсоток сягав 20 %.
Специфіка повоєнного світу визначалася також тим, що Перша світова війна зруйнувала державно-політичну систему та кордони в Європі, які були закріплені ще Віденським конгресом на початку XIX ст. Нові політичні реалії привели до кардинальних змін у Центрально-Східній та Південній Європі, до появи нових незалежних держав, а серед них і Польщі. Після тривалого іноземного панування польські землі та населення, яке на них проживало, об □ єдналися у єдиний державний організм. Становлення державно-політичного устрою відновленої Польщі, її розвиток, регулювання кордонів, передовсім на сході і південному сході, залежали від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників. Внутрішня специфіка новоствореної держави визначалася тим, що в єдиний державний організм обПєднувалися території, які з кінця XVIII ст. перебували у складі різних державних утворень - Центральна Польща з столицею Варшавою знаходилася під владою Російської монархії, південні та південно-західні землі - у складі Австро-Угорської імперії, західні і північно-західні - у складі Прусії. Така строкатість призвела відповідно до того, що по різному відбувалося встановлення національної польської влади на цих землях. На Люблінщині діяв тимчасовий уряд (очолював І. Дашинський), на Познанщині - Центральний громадянський комітет, який сформував виконавчий орган - Головну народну раду. У Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію, яка стала регіональним урядом Галичини. У Сілезії діяла Народна рада Цешинського князівства.
Особливості Польської держави визначалися й значною кількістю інших народів, в їх числі й українців, які в силу політичних реалій після Першої світової війни перебували у складі нового державного утворення. Українці опинилися у складі Другої Речі Посполитої (так називали відновлену Польщу. - О.Т.) всупереч своїй волі, внаслідок воєнних дій і переділу повоєнних територій. Таким чином, польська влада поставала для них як окупаційна та загарбницька. Згодом вороже ставлення українців до Польської держави підкріпилося дискримінаційною щодо них державною національною політикою.
Разом з тим, українська суспільність, яка опинилася у складі Польської держави, також виявилася неоднорідною і вирізнялася за рівнем національної свідомості, культурним станом, релігійною приналежністю. Зумовлювалося це історичними умовами проживання українців. Галичани, зокрема, перебуваючи під владою конституційної Австро-Угорської монархії, мали певний досвід політичної та економічної самоорганізації. На рубежі ХІХ-ХХ ст. в політичних середовищах українців Галичини вже склався національно-державницький ідеал утворення національної Української держави, а власне Галичина виступала для українських політиків своєрідним національним ПІ ємонтом, тобто регіоном чи центром, навколо якого таке державне об □ єднання українців буде здійснюватись. Інша національно-політична ситуація була в українців, які проживали в межах абсолютистської царської Росії. Такого досвіду національно- державницької боротьби у них не було. До Першої світової війни національний рух на Волині, Поліссі, Холмщині, Підляшші не набрав ще жодних організаційних форм, а рівень національної свідомості етнічних українців, які проживали на цих землях, був значно нижчим, ніж у галичан. Лише на завершальному етапі війни і в часи Української Революції та після неї, коли тут поселилося багато політичних діячів, представників української інтелігенції з Наддніпрянщини, національний рух певним чином пожвавився. Вихідці з Великої України стають тут активними пропагандистами української національної ідеї, організаторами політичного і культурного життя (Після російської революції 1905-1907 рр. на Холмщині і Підляшші пожвавився український національний рух. Точніше, почав народжуватися, власне з □ явилися перші осередки. Активну культурно-освітню діяльність здійснювало Холмське православне братство, що проіснувало до 1917 р. Між іншим, разом з такими ж організаціями української спільноти краю Братство виступило формальним ініціатором створення Холмської губернії, сподіваючись таким чином вберегти місцеву людність від подальшого спольщення. Але, за іронією долі, рівночасно ініціатива сприяла її русифікації // Див.: Макар Ю. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915-1947). Дослідження. Спогади. Документи. Т. II. Дослідження / Юрій Макар, Михайло Горний, Віталій Макар, Анатолій Салюк. - Чернівці: Букрек, 2011. - С. 62.) [226].
Відмінною серед українців була і релігійна традиція. Майже всі «підросійські» українці належали до православної церкви, яка значним чином долучалася до їхньої русифікації. Що ж до Галичини, то в ній греко-католицька церква активно пропагувала і розвивала національні традиції [217].
Дисертаційне дослідження підкреслює, що особливо актуальним було українське питання у східних воєводствах Польщі, де не лише домінувало українське населення, але й було збережно етнічну та правову ідентичність, діяли національні політичні партії та товариства, потужно розвивався національний кооперативний рух.
Об'єктом дослідження є польська національна політика, конституційне законодавство та урядова діяльність щодо правового становища українців в Другій Речі Посполитій, їх участі в законодавчих органах держави, суспільно- політичному, громадському та господарському житті.
Предметом дослідження є суспільні відносини та правова політика у сфері регулювання етнонаціональних стосунків. Зміст:
Вступ Історіографія, джерельна база та методологія дослідження
Історіографія дослідження
Джерельна база дослідження
Методологія дослідження Історико-правові засади формування правового становища національних меншин у Польській державі у 1920-их - 1930-их рр.
Утворення Польської держави та юридичні передумови формування правової політики щодо національних меншин
Правовий статус української етнічної спільноти у Польщі в першій половині 1920-их рр
Державно-правове регулювання етнонаціональних процесів у Польщі в другій половині 1920-их - 1930-их рр Становлення та розвиток конституційного законодавства Польської Республіки з основ національної політики
Конституційні засади правового становища національних меншин у Малій конституції 1919 р. та Березневій конституції 1921 р
Правовий статус української національної меншини у процесі модернізації (еволюції) польського суспільства в другій половині 1920-их - на початку 1930-их рр
Права і свободи української меншини в контексті державно-політичного розвитку Польщі за Квітневою конституцією 1935 р Правове регулювання статусу української меншини в Польській державі (1918 - 1939 рр.)
Пробема реалізації прав української меншини в політиці польських урядів досанаційного періоду
Особливості реалізації правового статусу національних меншин в другій половині 20-их рр. XX ст
Державна політика «пацифікації» 1930 р. та її наслідки для правового статусу української меншини
Діяльність польської адміністрації щодо реалізації прав української меншини у передвоєнний період Українське представництво у польському парламенті 20-их-30-их рр. XX ст.
Участь українських послів у законодавчій діяльності Польської держави у 1920-их - на початку 1930-их рр
Представництво української спільноти у Сеймі напередодні Другої світової війни Правові засади участі української спільноти у суспільно-політичному житті польської держави
Правовий статус та діяльність українських політичних партій у Польській державі на початку 1920-их рр
Українські політичні партії в 30-их рр. XX ст. у Польщі: правове становище, діяльність та наслідки
Правові засади участі українців у публічному житті, національно-культурному та кооперативному русі Польської держави Висновки
Список використаних джерел
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук.
Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік Національної Академії правових наук України Скрипнюк Олександр Васильович.
Острог - 2015 Актуальність теми. Одним із важливих завдань сучасної юридичної науки є неупереджене та поглиблене вивчення правової спадщини українського народу на усіх етапах його історії. Особливий інтерес викликає дослідження правових засад становища та діяльності українців Польщі, які у міжвоєнний період (1918- 1939 рр.) опинилися у її складі в результаті геополітичних змін, які наступили після Першої світової війни.
В історико-правовій науці відсутнє комплексне дослідження проблеми, яке би виходило із засад фундаментального вивчення державно-правових та самоврядних інститутів в контексті здійснення ними національної політики щодо українців у новоутвореній державі, правового регулювання національної проблеми та її генези на протязі усього міжвоєнного часу.
Актуальність дослідження обумовлюється також і тим, що українці опинилися у складі Польщі внаслідок воєнних дій і переділу повоєнних територій, а тому польську владу розглядали як окупаційну та тимчасову. Згодом ставлення українців до Другої Речі Посполитої підкріпилося дискримінаційною щодо них державною національною політикою.
Водночас, новоутворена Польща була, з одного боку авторитарною державою, а з іншого - парламентською і плюралістичною за партійним представництвом. Такий державний статус Другої Речі Посполитої надавав українцям можливості легітимним чином виборювати свої права.
Опинившись у складі Польської держави, українці мали значний досвід національно-визвольної боротьби, до якої вони долучилися як і інші народи Європи на рубежі XIX - XX ст. та на етапі політичних катаклізмів і військово- політичного протистояння початку XX ст.
До складу Другої Речі Посполитої перейшли українські землі від обидвох імперій - Російської та Австро-Угорської, а регіон із центром у Львові стали називати Західною Україною.
Українську проблему в Польщі актуалізувало і те, що після завершення Першої світової війни політична мапа Європи зазнала суттєвих змін. Серед народів старого континенту перемогла національно-державна ідея. Власні держави почали будувати поляки, фіни, естонці, латиші та литовці, спільно чехи і словаки, хорвати, серби, словенці та ін. Національно-державницький процес торкнувся й українців, які проголосили в умовах краху Російської імперії Українську Народну Республіку, а перед самим закінченням Першої світової війни українці західноукраїнських земель в умовах розпаду Австро-Угорської монархії створили Західно-Українську Народну Республіку з центром у Львові.
Поява на уламках старих імперій нових держав свідчила про цілковите домінування, і не тільки в Європі, національно-державницьких процесів. Однак розвиток нових національних рухів призвів, водночас, до появи національних проблем і антагонізмів, які залишались невирішеними протягом усього міжвоєнного часу і часто ставали на довгий період головними ознаками міжетнічних стосунків.
Важливою національно-політичною рисою Європи стала також поява нових держав, які одразу були позбавлені можливостей вирішення міжетнічних проблем. Це було викликано перш за все з тим, що державні кордони не відповідали етнічним просторам, а уряди країн у розвПязанні цих питань дуже часто не брали до уваги національно-етнічний критерій, або вирішували його позитивно лише вибірково.
На початку 1920-х рр. в Європі існувала вже 41 держава, однак тут проживало принаймні вдвічі більше народів, етнічних і мовних меншин. Якщо міжвоєнна Європа налічувала близько 450 млн. осіб, то при цьому представники меншин складали близько 25-30 млн., а беручи до уваги мовний критерій, - їх число складало близько 60 млн. осіб. Таким чином, національні меншини складали в середньому 6 % мешканців Європи, а в Центрально-Східній Європі цей відсоток сягав 20 %.
Специфіка повоєнного світу визначалася також тим, що Перша світова війна зруйнувала державно-політичну систему та кордони в Європі, які були закріплені ще Віденським конгресом на початку XIX ст. Нові політичні реалії привели до кардинальних змін у Центрально-Східній та Південній Європі, до появи нових незалежних держав, а серед них і Польщі. Після тривалого іноземного панування польські землі та населення, яке на них проживало, об □ єдналися у єдиний державний організм. Становлення державно-політичного устрою відновленої Польщі, її розвиток, регулювання кордонів, передовсім на сході і південному сході, залежали від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників. Внутрішня специфіка новоствореної держави визначалася тим, що в єдиний державний організм обПєднувалися території, які з кінця XVIII ст. перебували у складі різних державних утворень - Центральна Польща з столицею Варшавою знаходилася під владою Російської монархії, південні та південно-західні землі - у складі Австро-Угорської імперії, західні і північно-західні - у складі Прусії. Така строкатість призвела відповідно до того, що по різному відбувалося встановлення національної польської влади на цих землях. На Люблінщині діяв тимчасовий уряд (очолював І. Дашинський), на Познанщині - Центральний громадянський комітет, який сформував виконавчий орган - Головну народну раду. У Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію, яка стала регіональним урядом Галичини. У Сілезії діяла Народна рада Цешинського князівства.
Особливості Польської держави визначалися й значною кількістю інших народів, в їх числі й українців, які в силу політичних реалій після Першої світової війни перебували у складі нового державного утворення. Українці опинилися у складі Другої Речі Посполитої (так називали відновлену Польщу. - О.Т.) всупереч своїй волі, внаслідок воєнних дій і переділу повоєнних територій. Таким чином, польська влада поставала для них як окупаційна та загарбницька. Згодом вороже ставлення українців до Польської держави підкріпилося дискримінаційною щодо них державною національною політикою.
Разом з тим, українська суспільність, яка опинилася у складі Польської держави, також виявилася неоднорідною і вирізнялася за рівнем національної свідомості, культурним станом, релігійною приналежністю. Зумовлювалося це історичними умовами проживання українців. Галичани, зокрема, перебуваючи під владою конституційної Австро-Угорської монархії, мали певний досвід політичної та економічної самоорганізації. На рубежі ХІХ-ХХ ст. в політичних середовищах українців Галичини вже склався національно-державницький ідеал утворення національної Української держави, а власне Галичина виступала для українських політиків своєрідним національним ПІ ємонтом, тобто регіоном чи центром, навколо якого таке державне об □ єднання українців буде здійснюватись. Інша національно-політична ситуація була в українців, які проживали в межах абсолютистської царської Росії. Такого досвіду національно- державницької боротьби у них не було. До Першої світової війни національний рух на Волині, Поліссі, Холмщині, Підляшші не набрав ще жодних організаційних форм, а рівень національної свідомості етнічних українців, які проживали на цих землях, був значно нижчим, ніж у галичан. Лише на завершальному етапі війни і в часи Української Революції та після неї, коли тут поселилося багато політичних діячів, представників української інтелігенції з Наддніпрянщини, національний рух певним чином пожвавився. Вихідці з Великої України стають тут активними пропагандистами української національної ідеї, організаторами політичного і культурного життя (Після російської революції 1905-1907 рр. на Холмщині і Підляшші пожвавився український національний рух. Точніше, почав народжуватися, власне з □ явилися перші осередки. Активну культурно-освітню діяльність здійснювало Холмське православне братство, що проіснувало до 1917 р. Між іншим, разом з такими ж організаціями української спільноти краю Братство виступило формальним ініціатором створення Холмської губернії, сподіваючись таким чином вберегти місцеву людність від подальшого спольщення. Але, за іронією долі, рівночасно ініціатива сприяла її русифікації // Див.: Макар Ю. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915-1947). Дослідження. Спогади. Документи. Т. II. Дослідження / Юрій Макар, Михайло Горний, Віталій Макар, Анатолій Салюк. - Чернівці: Букрек, 2011. - С. 62.) [226].
Відмінною серед українців була і релігійна традиція. Майже всі «підросійські» українці належали до православної церкви, яка значним чином долучалася до їхньої русифікації. Що ж до Галичини, то в ній греко-католицька церква активно пропагувала і розвивала національні традиції [217].
Дисертаційне дослідження підкреслює, що особливо актуальним було українське питання у східних воєводствах Польщі, де не лише домінувало українське населення, але й було збережно етнічну та правову ідентичність, діяли національні політичні партії та товариства, потужно розвивався національний кооперативний рух.
Об'єктом дослідження є польська національна політика, конституційне законодавство та урядова діяльність щодо правового становища українців в Другій Речі Посполитій, їх участі в законодавчих органах держави, суспільно- політичному, громадському та господарському житті.
Предметом дослідження є суспільні відносини та правова політика у сфері регулювання етнонаціональних стосунків. Зміст:
Вступ Історіографія, джерельна база та методологія дослідження
Історіографія дослідження
Джерельна база дослідження
Методологія дослідження Історико-правові засади формування правового становища національних меншин у Польській державі у 1920-их - 1930-их рр.
Утворення Польської держави та юридичні передумови формування правової політики щодо національних меншин
Правовий статус української етнічної спільноти у Польщі в першій половині 1920-их рр
Державно-правове регулювання етнонаціональних процесів у Польщі в другій половині 1920-их - 1930-их рр Становлення та розвиток конституційного законодавства Польської Республіки з основ національної політики
Конституційні засади правового становища національних меншин у Малій конституції 1919 р. та Березневій конституції 1921 р
Правовий статус української національної меншини у процесі модернізації (еволюції) польського суспільства в другій половині 1920-их - на початку 1930-их рр
Права і свободи української меншини в контексті державно-політичного розвитку Польщі за Квітневою конституцією 1935 р Правове регулювання статусу української меншини в Польській державі (1918 - 1939 рр.)
Пробема реалізації прав української меншини в політиці польських урядів досанаційного періоду
Особливості реалізації правового статусу національних меншин в другій половині 20-их рр. XX ст
Державна політика «пацифікації» 1930 р. та її наслідки для правового статусу української меншини
Діяльність польської адміністрації щодо реалізації прав української меншини у передвоєнний період Українське представництво у польському парламенті 20-их-30-их рр. XX ст.
Участь українських послів у законодавчій діяльності Польської держави у 1920-их - на початку 1930-их рр
Представництво української спільноти у Сеймі напередодні Другої світової війни Правові засади участі української спільноти у суспільно-політичному житті польської держави
Правовий статус та діяльність українських політичних партій у Польській державі на початку 1920-их рр
Українські політичні партії в 30-их рр. XX ст. у Польщі: правове становище, діяльність та наслідки
Правові засади участі українців у публічному житті, національно-культурному та кооперативному русі Польської держави Висновки
Список використаних джерел