Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-201-

соціальні практики, змінюються провідні види історичної

діяльності. Соціально-психологічна стабільність втримуєть-

ся за допомогою безперервності змін. Найбільш адекватною

аналогією у цьому плані є порівняння соціального розвитку

еволюційної доби з їздою на велосипеді, доки їздок «крутить

педалі», він перебуває в «сідлі». Але накопичення психоло-

гічної «втоми», відпрацювання стратегічних завдань цього

«еволюційного»

етапу циклу розвитку поступово стимулює

накопичення низки гострих проблем, розв’язання яких стає

можливим вже після нового революційного етапу, який від-

криває якісно новий епохальний цикл.

Визначальне значення для розвитку всього зазначеного

універсального епохального циклу, на нашу думку, має ду-

ховна сфера. Саме вона «продукує» соціально-психологічні

передумови для циклічного розвитку

провідних соціаль-

но-історичних видів діяльності. На кожній з фаз циклу

провідними видами діяльності, кожний з яких на певних

історичних етапах відіграє роль «першої скрипки», є ма-

теріальне виробництво, політика, релігія, наука, мораль,

зміна повсякденної свідомості, трансформація соціально-

психологічних механізмів контролю.

Так, на «революційній» стадії до соціально-психологіч-

ного феномену

провідних видів історичної діяльності на-

лежать зміна механізмів соціального контролю, нові прак-

тики, які радикальним чином впливають на повсякденну

свідомість, змінюючи мораль і релігійні традиції. Нато-

мість на «інволюційній» стадії розвитку циклу провідним

видом історичної діяльності є матеріальне виробництво,

яке начебто покликане накопичити «реальні цінності», які

потім перерозподіляються або знищуються на

наступних

-202-

етапах циклу. На «коеволюційний» стадії циклу провідну

роль відіграє політика, яка впливає на всі інші типи сус-

пільної діяльності. На «еволюційному» етапі циклу відбу-

вається інноваційне соціально-психологічне наповнення

насамперед релігії, зміна наукової картини світу, перегляд

норм моралі, з’являються нові «віртуальні» риси повсяк-

денної свідомості. Соціальний динамізм і нестабільність

зміні механізмів соціального контролю уявляються як

умови для розвитку органічної (за Е. Дюркгеймом) соціаль-

ної солідарності та стабільності.

Таким чином, запропонована модель універсально-

го епохального циклу дає можливість узгодити існуючі

«протиріччя» між провідними парадигмами соціальної

психології та історії. З одного боку, частина науковців ар-

гументує тезу щодо незмінності соціально-психологічної

природи людини. Дійсно, змінюються часи, а не люди. На-

томість, з іншого боку, прихильники динамізму соціаль-

но-історичного розвитку наголошують, що «люди більше

схожі на свій час, ніж на своїх батьків». Проте в моделі уні-

версального епохального циклу обидва ці підходи стають

адекватними для різних стадій циклу (революції — інво-

люції —

коеволюції — еволюції). Відповідно використання

поняттєвного апарату соціальної психології дає можливість

поставити більш точний «діагноз» певному історичному

часу, а завдяки цьому можна вирішити теоретичну пробле-

му адекватної ідентифікації соцієтальних властивостей пев-

них етапів розгортання універсального епохального циклу.

Л. Г. Іонін слушно наголошує, що врешті історичні

зміни головним чином мають соціокультурну аргумента-

цію

, тому особливий інтерес становлять проблеми дослід-

-203-

ження історичних змін культури та взаємодії культури й

суспільства в процесі історичного розвитку. Такий підхід

вимагає тлумачення суб’єктивного смислу в рамках тради-

ції герменевтики

240

. У свою чергу П. Сорокін пристосував

циклічну парадигму для аналізу загальних соціокультур-

них феноменів, що повторюються в часі та просторі. Зок-

рема, періоди античної та середньовічної й сучасної історії

Європи він тлумачив через зміну умоглядних, ідеалістич-

них і чуттєвих епох. При цьому з ХІV ст. в Європі й донині

превалює

чуттєвий тип культури.

Найбільш поширеними є концепти циклів соціальних

організмів. У середині ХІХ ст. ідеолог російського панславіз-

му М. Данилевський поширив на історію поняття про типи

організації, прийняті в ботаніці та зоології замість принци-

пу лінійного групування явищ. Типологію людської історії

він будував за категоріями культурної діяльності.

Масштабну картину соціокультурного розвитку

ло-

кальних цивілізацій створив О. Шпенглер. В історичних

умовах певного песимізму, який панував на Старому кон-

тиненті після епохальної події, котрою стала Перша сві-

това війна, Шпенглер оголосив початок епохи сутінків

Європи. Зазначимо, що майже аналогічної позиції з цього

питання дотримувався брат Макса Вебера, Альфред, який

досліджував соціокультурні особливості кризових

явищ

в європейській культурі початку ХХ ст.

241

. Інший німець-

кий соціолог, Карл Маннхейм, наголошував на особливому

240

Ионин Л. Г. Социология культуры: путь в третье тысячелетие. — М.,

1998. — С.8-9.

241

Вебер А. Избранное. Кризис европейской культуры. — Санкт-Петер-

бург, 1999. — С.11.

-204-

значенні досліджень у галузі соціології культури для адек-

ватного розуміння історичних і соціальних змін

242

А. Тойнбі в форматі циклічної парадигми відійшов

від прямої аналогії між суспільством та організмом і роз-

вивав розуміння ролі власне соціокультурного фактору.

Ідея циклічності у творчості Тойнбі фактично представле-

на через аналіз зародження, розквіту та загибелі світових

цивілізацій.

Н. Еліас також розглядав циркуляцію моделей поведін-

ки як важливий елемент формування

етосу цивілізованос-

ті

243

. Його ідеї щодо взаємозв’язків між соціальними та істо-

ричними циклами, на нашу думку, становлять важливий

внесок у розвиток теоретичної основи сучасної історичної

соціології. Це також стосується концепту універсального

епохального циклу.

Трюїзмом є твердження про те, що людина, суспільство,

цивілізація перебувають під впливом різних за своєю типо-

логією та ієрархією

циклів: від великих космічних до малих

фізіологічних. Однак дуже часто подібні «загальновідомі»

речі не беруться до уваги в науковому аналізі. І дарма. Адже

навіть незначне порушення ритміки малих циклів може по-

рушити динаміку розгортання великих циклів.

Проблематика діалектичного зв’язку між традицією

та новацією у навчанні, передачі соціокультурних норм та

цінностей

розглянута в праці В. Кінелева та В. Миронова

244

Особистісний соціокультурний цикл є скелетом цикліч-

242

Манхейм К. Избранное. Социология культуры. — Санкт-Петербург,

2000. — С.15.

243

Элиас Н. О процессе цивилизации. — Санкт-Петербург, 2001. —

С.303.

244

Кинелев В. Г., Миронов В. Б. Образование, воспитание, культура в ис-

тории цивилизации. — М., 1998. — С.519.

-205-

ності суб’єктів вищого рівня ієрархії. В процесі розгортання

зазначеного циклу змінюються поняття (мовна структура),

зв’язки (в просторі та часі тлумачення фактів життя), цін-

ності (норми моралі, етичні орієнтири особистості), прави-

ла та норми (стандарти, санкції соціального контролю).

Цикли розвитку особистих біографій окремих по-

колінь, цикли функціонування суспільних класів, які

формують соціальну структуру конкретного суспільства,

становлять «кістяк» національно-державного циклу. Як

правило, він є більш тривалим, ніж особистісний, але менш

тривалим за «макроцикл» розвитку цивілізації. Націо-

нально-державний цикл може бути незавершеним, якщо

внаслідок несприятливих історичних обставин певний

національно-державний суб’єкт втратив самостійність та

розвивається у складі іншого суб’

єкта, найчастіше — якоїсь

імперії. До структури національно-державного циклу вхо-

дить цикл розвитку певного суспільства, сенс якого полягає

у розкритті смислу адаптації суспільства до навколишньо-

го середовища взагалі, та зокрема — у послідовній адапта-

ції зовнішньої природи до своїх потреб, а також перебудові

іманентної сутності людської природи в цьому процесі.

Ще більш

складним за ритмом розвитку і історични-

ми задачами є цивілізаційний цикл. Він є найтривалішим

і якісно відмінним від усіх існуючих на певний час націо-

нально-державних циклів. Водночас динаміка розгортан-

ня цивілізаційного циклу корелюється із національно-

державними циклами, які входять до соціокультурного

ареалу певної цивілізації.

Кожний конкретний універсальний епохальний цикл

утворює окремі фази, які змінюють одна одну. Критерії

-206-

визначення періодів соціокультурного циклу є адаптова-

ними для всіх трьох згаданих соціальних суб’єктів. Йдеть-

ся про ступінь інтенсивності розвитку творчості та свободи

особистості. Таким критерієм також є унікальність нових

предметів культури та рівень розвитку культури членів

суспільства, динаміка культурних потреб та ціннісних

орієнтацій і співвідношення між культурою елітарною, на-

родною

та масовою з точки зору феномену контркульту-

ри.

«Революція» є своєрідним підсумковим та початковим

пунктом розвитку соціальної системи.

Часом істини для універсального соціального циклу

є період, за його якісними характеристиками названий

нами «революцією». Це є своєрідна «біфуркаційна» доба,

що узагальнює попередній період історії і вирішальним

чином впливає на вибір нового

шляху розвитку. Провід-

ним видом діяльності історичних суб’єктів на цьому етапі

є емоційно-мотиваційна діяльність. Під її впливом збіль-

шується соціальна свобода, руйнуються норми, цінності

та системи соціального контролю старого соціального

устрою. Радикально змінюються соцієтальні психологіч-

ні характеристики суспільства. Внаслідок цього свобода

індивіду, об’єктивно ніби обмежена гоббсонівським ста-

ном «війни всіх проти всіх», формує якісно нову політич-

ну систему. Але цей процес відбувається зі зворотними

(флуктуаційними) процесами коливань ступеня свободи

від анархії до диктатури. Інтенсивно трансформується

соціокультурна система, активна нормотворчість формує

«нову мораль», яка спочатку шокує «традиціоналістів», але

поступово вкорінюється і стає домінуючою. Правда, ціл-

-207-

ком зазначений процес досягає свого апогею вже у наступ-

ній інволюційній стадії циклу. Тривалість революційного

етапу циклу залежить від конкретної специфіку суб’єкта,

який перебуває у цій стадії розвитку.

Нагадаємо, що історичний сенс «інволюційного» ета-

пу полягає у засвоєні всіма соціальними суб’єктами нових

загальносистемних якостей, набутих у попередній «ре-

волюційний

» період розвитку. Левова частка соціальної

енергії використовується на вирішення цього пріоритет-

ного завдання. Тому для «інволюції» властивим є згортан-

ня соціальних процесів у просторі, спрощення соціальної

структури, домінування традиціоналізму. У стадії «інво-

люції» суспільство має «закритий» характер, що допома-

гає йому зосереджуватись на власних проблемах і шляхом

вирішення останніх підтримувати

соціальну стабільність.

Внаслідок такої тенденції ступінь свободи індивіду, як

правило, обмежується впливом колективу. На відміну від

«революційного» періоду циклу, визначальною стає мо-

рально-етична складова розвитку. Хоча в «інволюції» сус-

пільство послідовно зміцнює власні традиційні засади, осо-

бистості, які відкидають зовнішній соціальний контроль,

вже «готуються» до самоконтролю та протиставлення ін-

дивідуальних інтересів суспільним. Але «контркультура»

все ще перебуває у «підпіллі», звідки веде атаку на «кла-

сичні» символи влади, ролевих функцій та статусних по-

зицій. Саме у соціокультурній сфері, внаслідок засвоєння

нових соціальних символів, визріває наступний перехід-

ний період циклу.

Перехідний період «коеволюції» за напрямом історич-

них змін є протилежним етапу «революції

». Період кое-

-208-

волюційного розвитку можна порівняти з силою помаху

крила метелика, який, попри «малий вплив», може стати

каталізатором появи соціальних механізмів внутрішньо

системних змін. Причому ці зміни, на відміну від «рево-

люційних», не виводять соціальну систему у нову якість.

Фактично «коеволюція» є своєрідним «перемикачем» між

нормативним періодом «інволюції» та нормативним періо-

дом «еволюції

». Причому «коеволюція» є кризовою добою,

коли соціально-історичні суб’єкти ще мислять і діють у ка-

тегоріях «Ми». Напрямок соціального розвитку в умовах

«коеволюції» є дзеркальним щодо докризового стабільного

періоду. Справжній вибух індивідуальної активності тво-

рить нову якість інновацій. Завдяки інноваційній творчості

у соціокультурній сфері з’являються передумови для ево

люційного етапу розгортання соціального циклу.

«Відпрацювання» задач «коеволюційної» стадії розвит-

ку сприяє переходу до нормативного періоду циклу, яким

є «еволюція». Суттєве збільшення кількості змін, підви-

щення інноваційної активності індивідів характеризують

період «еволюції» як етап перманентних змін. Завдяки

цьому суспільство набуває нових соціальних рис. Підси-

лення когнітивного компоненту у структурі психологічної

діяльності різних соціальних суб’єктів робить суспільство

більш раціональним. Актуалізується предметно-когни-

тивний компонент у психологічній структурі особистості.

Відкриваються нові можливості для історичної творчості.

Інновації стають вирішальним чинником підтримання

суспільної стабільності. Соціальний розвиток в цілому пе-

реходить на якісно новий щабель. Плюралістичними ста-

ють норми соціального життя та ієрархія символів.

Однак

-209-

на еволюційній стадії розгортання циклу поступово аку-

мулюються невирішені проблеми, для розв’язання яких

не вистачає творчого потенціалу суб’єктів історичної твор-

чості. Об’єктивно виникають нові завдання, які потребують

зміни провідних видів соціально-історичної діяльності. За-

галом соціальна система готується до нових революційних

перипетій. Універсальній цикл «відпрацьований», завдяки

чому відкривається

складний період початку нового цик-

лу розвитку».

Фаза

циклу

Війсь-

кові

кри-

терії

Еконо-

міка

Полі-

тика

Наука Право Релігія

Психо-

логія

Рево-

люція

Грома-

дян-

ські

війни

Пере-

гляд

типів

еконо-

мічної

діяль-

ності

Зміна

полі-

тич-

них

ста-

тусів

та

ієрар-

хій

Дифе-

рен-

ціація

систем

знан-

ня

Зміна

пра-

вової

регла-

мента-

ції

Виник-

нення

нових

релі-

гій-

них

уявле-

нь

Зміна

соціє-

таль-

них

пси-

холо-

гічних

харак-

терис-

тик

Інво-

люція

Ло-

кальні

війни

За-

своєн-

ня

про-

відних

видів

еконо-

мічної

діяль-

ності

Ав-

тори-

тарні

тоталі-

тарні

режи-

ми

На-

копи-

чення

енцик-

лопе-

дич-

ного

знання

Ста-

білі-

зація

пра-

вової

систе-

ми

Фор-

маліза-

ція

релі-

гійних

норм

За-

своєн-

ня

нових

соціє-

таль-

них

харак-

терис-

тик

-210-

Коево-

люція

Між-

цивілі-

за-

ційні

війни

Зміна

ме-

тодів

еконо-

мічно-

го ре-

гулю-

вання

Криза

полі-

тич-

них

систем

Зміна

пара-

дигм

Пере-

гляд

пра-

вових

норма-

тивів

Зміна

регуля-

тивних

прак-

тик

Зміна

соціє-

таль-

них

век-

торів

Еволю-

ція

«Сві-

тові»

війни

Тимчасове досягнення сталого розвитку

в межах домінантного циклічного типу

економічного розвитку

Різні

фор-

ми та

тимпи

демок-

ратії

Синтез

нау-

кових

пара-

дигм

Інно-

вацій-

ний

роз-

виток

права

Домі-

нуван-

ня

релі-

гій-

ного

катар-

сису

Ста-

біль-

ність

домі-

нан-

тних

соціє-

таль-

но-

пси-

холо-

гічних

типів

Отже, взаємодія різних сфер суспільного життя фор-

мує складну модель критеріїв визначення фаз соціальних

циклів. Переважно якісні методи встановлення подібних

критеріїв у процесі подальших досліджень мають пройти

верифікацію емпіричними дослідженнями відповідних

сфер соціального життя.