Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-221-

переходу порядку в хаос і навпаки можна у категоріях си-

нергетики. Інший підхід запропонувала Т. І. Заславська,

яка вводить поняття трансформаційної структури суспіль-

ства, котра насправді є проекцією його соціальної структу-

ри, що безпосередньо віддзеркалює момент єдності мину-

лого і майбутнього

260

Трансформаційний період, як засвідчує досвід реформ

у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, має

неоднакову тривалість. Соціально-історичний час перебу-

вання суспільства в процесі трансформації, на нашу дум-

ку, значною мірою залежить від накопиченого ним соціє-

тально-функціонального досвіду, тобто фактично — від

історичного віку відповідного суспільства. Накопичений

соціальний досвід передається

від одного покоління до ін-

шого, зазнаючи відповідних змін, адаптуючись до нової

реальності. Об’єктивним підгрунтям такого соціально-

історичного розвитку є діяльність людини. Впливаючи

на психічний розвиток, вона водночас віддзеркалює його

форми таким чином, що в психічній структурі соціальної

діяльності почергово актуалізуються її комунікативний і

предметний плани. При цьому динаміка поетапної

змі-

ни провідних планів діяльності утворює своєрідні цикли,

котрі пов’язані із циклами соціально-історичного розвит-

ку. Тому відповідні форми циклів ми можемо спостеріга-

ти, розглядаючи, наприклад, вікову динаміку психічного

розвитку особистості. Його можна розглядати як епохальні

цикли, кожний з яких складається з двох взаємопов’язаних

нормативних періодів, котрі реалізують

відповідні задачі:

260

Заславская Т. И. Социокультурный аспект трансформации рос-

сийского общества // Социологические исследования. — 1998. — № 8.

— С.4.

-222-

а) засвоєння задач, мотивів, норм діяльності та розвиток

в цілому емоційної сфери особистості; б) засвоєння спо-

собів дій та формування операційно-технічних можливос-

тей людини.

Перехід у межах окремо взятої вікової епохи від одно-

го нормативного періоду до другого («поворотний пункт»

розвитку) можна розглядати як взаємодоповнення частин

цілого циклу. Водночас перехід

від однієї вікової епохи

до іншої («вузловий пункт» розвитку) є, насправді, стриб-

ком на новий рівень особистісного розвитку, котрий сти-

мульовано виникненням невідповідності між операційно-

технічними можливостями людини і задачами, мотивами

діяльності, на підставі яких вони сформувались

261

З метою узагальнення суб’єктивної складової процесів,

станів і характеристик соціальної сутності людини, почина-

ючи з 1992 р. збирались емпіричні показники однієї пари со-

цієтальних характеристик — «інтенціональність — екзеку-

тивність». У межах цього дослідження отримано важливий

матеріал, котрий дає можливість виділити суттєві ознаки

трансформаційного періоду розвитку українського суспіль-

ства. Так, у 1992 р.

на основі загально соціологічної концепції

вікових когорт та відповідного методологічного інструмен-

тарію були (з точністю до одного року) Е. А. Афоніним були

визначені межі вікових когорт і, таким чином, ідентифіко-

вані п’ять циклів особистісного розвитку (див. «Структура

циклів розвитку особистості в онтогенезі»): 0 р. — 1 р. — 3 р.

— 6 р. — 10 р. — 15 р. — 17 р. — 22

р. — 29 р. — 63 р. — Х

р. (смерть) (1 р — І цикл; 6 р. — ІІ цикл; 15 р. — ІІІ цикл;

22 р. — ІV цикл; 63 р — V цикл). При цьому 0, 3, 10, 17, 29,

261

Фельдштейн Д. И. Психология развития личности в онтогенезе. —

М., 1989. — С.96.

-223-

Х р. — «вузлові пункти» розвитку особистості, 1, 6, 15, 22,

63 — «поворотні пункти».

Починаючи з 1994 р., внаслідок системної кризи в Ук-

раїні, відбуваються суттєві зміни в структурі демографіч-

ного відтворення. Це означає, що для періоду «післятранс-

формаційного» розвитку України кризові точки генезису

особистості для періодів молодості помолодшають (явище

акселерації), а для періоду зрілості постарішають (внаслідок

збільшення тривалості життя). У цілому, визначені вище

межі вікових когорт дають підстави говорити про 60-63

річний період творчої соціальної активності покоління як

суб’єкта історичного процесу. Відповідно за нашою схемою І

— ІІ цикли онтогенезу особистості пов’язані із зародженням

нового покоління, ІІІ — ІV цикли — з його соціалізацією, а V

цикл — із самореалізацією

та занепадом покоління.

Зазначимо, що дані соцієтальної характеристики інтен-

ціональність — екзекутивність засвідчують сталу тенден-

цію динаміки цього показника від екзекутивності до інтен-

ціональності. Тобто посилюється домінування гендерного

чоловічого у масовій свідомості. Тим самим відповідні озна-

ки поступово стають переважаючими для всіх гендерних

представників вікових когорт, що засвідчує факт набли-

ження сучасного

українського суспільства до аналогічних

соцієтальних характеристик, котрі є притаманними його

європейським сусідам. Взагалі, соціально-демографічні

чинники фактично складають скелет соціальної структу-

ри будь-якого суспільства, саме на нього нанизуються інші

відповідні соціально-економічні та статусні ознаки, що

визначають процес позиціювання індивідів, соціальних

груп, класів, стратифікацію. Певна вікова когорта реально

-224-

віддзеркалює всю наявну соціальну структуру суспільства,

а існуюче співвідношення між поколіннями реальними со-

ціальними механізмами з’єднує минуле, сучасне й майбут-

нє соціуму.

Отже, покоління творять історію, залишаючи різно-

манітні сліди своєї діяльності. Зміна поколінь трансформує

не лише соціальну структуру, а й започатковує нові періо-

ди історії. Наприклад, «перебудову» розпочало покоління

«шестидесятників», представники якого соціалізувались

за часів хрущовської відлиги, відповідно, народились у добу

колективізації — індустріалізації та Великої Вітчизняної

війни, а його норми та інтереси в середині восьмидесятих

прийшли у протиріччя з існуючим соціальним устроєм.

Важливе значення для соціалізації особистості має

середовище, в якому відбувається зазначений процес. На-

приклад, територією України, принаймні

до кінця ХVІІІ

ст., тобто часу промислових змін у ландшафті та колоніза-

ційних заселень, проходили «… кілька важливих природ-

них та антропогенних кордонів: біологічний — між степом

і лісом (із проміжною смугою лісостепу), гідрографічний

— між басейнами Балтійського та Чорного морів, соціаль-

но-економічний — між козівництвом і осідлим хліборобс-

твом, етноконфесійний — між

слов’янами-християнами і

тюрками-язичниками (згодом мусульманами), культурний

— між цивілізаціями Заходу, тобто широко взятої Європи,

і Сходу — не менш широко взятої Азії»

262

Оскільки Україна цивілізаційно належить до хрис-

тиянського ареалу (провідні конфесії — православ’я, гре-

262

Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної Украї-

ни — К., 2005. — С.25.

-225-

ко-католицтво) на ній позначаються загальні негативні

тенденції, що є характерними для Іудео-Християнської

цивілізації взагалі. Так, приблизно з кінця 60-х рр. із роз-

витком так званої сексуальної революції, руйнацією тра-

диційної моралі, перемогами феміністичного руху (при

цьому, констатуючи факт, абстрагуємось від однозначних

оцінок цих явищ) спостерігається прогресуюча тенденція

падіння рівня

народжуваності з одночасним збільшенням

тривалості життя, насамперед, у Європі. З іншого боку,

в мусульманському цивілізаційному ареалі, який усіма за-

собами захищає свої традиційні цінності, навпаки, загаль-

ний рівень народжуваності лишається стабільно високим.

Отже, загалом враховуючи наявні тенденції динаміки со-

цієтальних показників прогноз розвитку демографічної

складової соціальної структури українського суспільства

виглядає

мало оптимістичним. Принаймні на весь транс-

формаційний період, який теоретично може тривати ще

приблизно десятиріччя, передбачається подальша депо-

пуляція, скорочення чисельності населення. Ця тенденція

може бути призупинена за умови збільшення тривалості

життя населення в посттрансформаційний період. Однак

внаслідок його старіння мають шанс погіршитись його де-

мографічна структура та кількісне співвідношення між

по-

коліннями.

Покоління, які формуються спільним історичним до-

свідом, посідають важливе місце в соціальній структурі

(кількість живих поколінь визначає глибину «живого» іс-

торичного досвіду суспільства). Врешті історичне поколін-

ня, яке охоплює відрізок часу, рівний інтервалу між народ-

женням батьків і їх дітей, приблизно дорівнює 20-25 років.

-226-

Одночасно в суспільстві живуть чотири-п’ять поколінь.

Зміна поколінь є важливим соціальним механізмом, який

визначає зміну фаз соціального циклу для конкретного

суспільства. Французький просвітник Вольтер слушно на-

голошував, що «переконавшись, як важко змінити самого

себе, можна зрозуміти, як важко змінювати суспільство».

Соціалізація відбувається в соціальній групі через ме-

ханізми соціального

контролю. Впродовж всього життя, до-

поки триває соціалізація, змінюється персональна ідентич-

ність. Радикальна зміна принципів соціального контролю

детермінує революційний етап розгортання соціального

циклу на індивідуальному рівні. Руйнується соціаль-

на ієрархія, яка сприяла підтриманню соціального ладу.

Для інволюційного етапу циклу домінантою є регулярна

взаємодія між членами групи і групова лояльність на

за-

садах спільних норм і цінностей. Натомість, починаючи з

коеволюційного етапу і особливо — на етапі розгортання

соціального циклу за еволюційним типом пріоритетною

стає структурна взаємодія між різними групами з приводу

перерозподілу контролю над витратними ресурсами: ча-

сом, грошима, енергією. Внаслідок цього з’являється нова

мотивація дій, і встановлюється нова якість соціального

капіталу. Домінантною стає потреба в самостійній актуалі-

зації

263

Зміни мотивації фіксуються і на рівні соціальних ус-

тановок. В. Г. Крисько визначає наступні важливі функції

соціальних установок: «адаптивна (установка направляє

людей на ті об’єкти, які слугують досягненню їх цілей);

когнітивна (установка дає спрощені вказівки щодо спо-

263

Маслоу А. Мотивация и личность. — 3-е изд. — СПб., 2006. — С.68.

-227-

собу поведінки щодо конкретного об’єкту); регулятивна

(установка виступає як засіб звільнення суб’єкту від внут-

рішньої напруги); захисна (установка сприяє вирішенню

внутрішніх конфліктів особистості та груп людей); ста-

білізуюча (установка визначає сталий, послідовний, цілес-

прямований характер діяльності, забезпечує зберігання її

спрямованості в ситуаціях, які перманентно змінюються);

автоматизуюча (установка звільняє

суб’єкта від необхід-

ності приймати рішення і свідомо контролювати діяль-

ність у стандартних ситуаціях); ригідна (установка висту-

пає як фактор інертності, консерватизму діяльності, який

ускладнює адаптацію до нових ситуацій)»

264

. Втім, і «сте-

реотипи свідомості… стають інструментами побудови со-

ціальної реальності…»

265

. Розвиток особистої самостійності

є символом переходу від системи зовнішнього соціально-

го контролю до внутрішнього самоконтролю особистості.

Буття визначає свідомість, але на буття впливає те, як його

усвідомлюють. Історичні соціальні явища втілюються

в масових формах людської діяльності. Зокрема, механізм

трансформації девіантної поведінки в норму і навпаки

знаходиться в підгрнуті всіх соціальних

змін.

Для еволюційної стадії циклу властива ідентифікація

особистості, якій за Еріком Еріксоном властиві «…1) відчут-

тя внутрішньої тотожності й інтегрованості в часі дії в ми-

нулому і надії на майбутнє переживаються як пов’язані з

самістю сьогоднішньою; 2) відчуття внутрішньої тотож-

ності та інтегрованості в просторі: людина сприймає себе

264

Крысько В. Г. Социальна психология. — 2-е изд. — СПб., 2006. —

С.64.

265

Делягин М. Г. Мировой кризис. Общая теория глобализации. — М.,

2003. — С.34.

-228-

всюди як цілісність, а всі свої дії та рішення розглядає не як

випадкові або надані ззовні, а як внутрішньо вмотивовані;

3) ідентичність переживається серед значимих ін-

ших…»

266

Саме через функціональну інтеграцію особистості

в усі сфери суспільного життя особистісний соціальний

цикл розвитку вписується до ієрархічно вищих циклів со-

ціально-історичного розвитку окремих країн та локальних

цивілізацій.

4.2 Цикл суспільного розвитку

Французький соціолог Габріель Тард розглядав сус-

пільство як сукупність людей, які засвоїли певні віруван-

ня, переконання, цінності, на підгрунті яких виникають

наміри, суспільні потреби та зв’язки. Опонент Тарда, Еміль

Дюркгейм вбачав системоутворюючу силу суспільства

поза єдиною особистістю, тобто у тому, що в підгрунті сус-

пільства знаходиться розподіл праці, який робить

життє-

во важливою соціальну солідарність. Люди сакралізують

власне суспільство. Суспільство є формою життєдіяльності

людей та сукупністю стосунків, які історично розвивають-

ся. Наприклад, під соціальним інститутом розуміються

«… форми організації суспільного життя людей, які вста-

новлюються в процесі історичного розвитку з метою регу-

лювання їх соціальних дій і соціальних зв’язків»

267

266

Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Идентичность: философский и пси-

хологический анализ. — К., 1999. — С.9.

267

Глотов М.Б. Социальный институт: определение, структура, класси-

фикация // Социс. – 2003. – №10. — С.18.

-229-

Соціологія досліджує суспільство на різних рівнях його

організації (від людства в цілому до малих соціальних груп)

та в різних часових і просторових межах. У передмові до свої

класичної праці, присвяченої дослідженню проблеми со-

ціального розвитку, Норберт Еліас виділяв «… два головні

напрями в змінах суспільних структур: зміни в бік поглиб-

лення диференціації

та інтеграції й зміни в бік послаблен-

ня диференціації та інтеграції. Крім того, є й третій тип

соціальних процесів, у перебігу яких структура певного сус-

пільства чи окремих його сторін хоч і змінюється, але ні в бік

вищого, ні в бік нижчого стандарту диференціації та інтег-

рації. Нарешті, в суспільствах

можна спостерігати численні

зміни, що відбуваються без змін у їхніх структурах»

268

Життя традиційних суспільств просякнуто циклічніс-

тю, яка втілюється в різноманітних ритуалах. Втім, у про-

цесі історичного розвитку ускладнюється суспільне жит-

тя, виникають все більш складні проблеми, які входять

у протиріччя з зафіксованим у традиційних циклічних

моделях досвідом. Внаслідок цього, як зазначає А. Ахієзер,

«виникає спроба обмежити вплив циклів, які склалися

…

стати на шлях лінійного прогресивного розвитку»

269

. Але

зазначу, що цю потребу відчули на собі за доби Ренесансу

окремі європейські народи. Решта, наприклад, цивілізацій

Сходу, продовжувала жити за логікою власних циклів.

Люди самі творять свою історію, але вони перебувають

у залежності від певних обставин моменту та від спадку,

отриманого від попередніх поколінь. Врешті плодом цієї

268

Еліас Н. Процес цивілізації. Соціогенетичні і психогенетичні дослід-

ження. — К., 2005. — С.9-10.

269

Ахиезер А. С. Между циклами мышления и циклами истории // Об-

щественные науки и современность. — 2002. — № 3. — С.123.

-230-

історичної творчості стає певна соціальна структура, якісні

характеристики якої визначають показник кількості «від-

працьованих» суспільством соціальних циклів. Дослід-

жуючи проблеми соціального розвитку, Н. Еліас слушно

зазначав, що «… досить часто в тому самому суспільстві

одночасно можна спостерігати багато типів змін, навіть та-

ких, що відбуваються в різних напрямках»

270

Рівнодіючою цих трансформацій після Великої фран-

цузької революції стає історична епоха, коли домінуючою

соціально-становою формою інтеграції стає національна

суспільна інтеграція. Нація визначається в марксистській

традиції як «стійка спільність людей, що історично скла-

лася, виникла на базі спільності мови, території, еконо-

мічного життя та психічного складу, який проявляється

у спільній

культурі»

271

Поняття «нація» тлумачиться як «уявлена спільнота»,

яка існує в тому числі і завдяки винайденій традиції. Е.

Хобсбаум запровадив термін «винайдена традиція», який

означає «… певний тип суспільної практики ритуального

чи символічного характеру, який звичайно регулюється

прямо чи опосередковано загальноприйнятими правила-

ми, мета яких — індоктринація певних цінностей чи норм

поведінки шляхом повторення.

Наявність такої практи-

ки автоматично вимагає зв’язку з минулим, континуїтету,

який забезпечується апеляцією до відповідного історично-

го досвіду»

272

. Звичайно, «обставини, в яких народжують-

ся нації, і які служать їхньому становленню, впливають

270

Еліас Н. Процес цивілізації. Соціогенетичні і психогенетичні дослід-

ження. — К., 2003. — С.10.

271

Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. — К., 1999. — С.45.

272

Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. — К., 1999., С.112.