Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики 2010

Подождите немного. Документ загружается.

21

випадків — відсутність такого елементу злочину як суб’єкт злочину) та

криміногенність ситуації [9, с. 9].

Проте, з даними позиціями погодитися все ж таки важко, оскільки з

цього приводу все ж таки заслуговує на увагу позиція, зайнята П.Л. Фрісом.

При вирішенні питання про підстави застосування кримінально-правових за-

ходів безпеки вчений, крім названої вище підстави застосування заходів

безпеки, виокремлює й інші, зокрема [11, с. 35]:

а) готування до злочину (за виключенням випадків, коли дії, що його

утворюють, містять ознаки самостійного складу злочину);

б) замах на злочин;

в) підбурювання до злочину;

г) організація злочину (за виключенням випадків керування вчиненням

злочину).

Віднесення цих дій до кола підстав застосування кримінально-правових

заходів безпеки можна аргументувати наступним чином. Відповідно до ч. 1

ст. 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідаль-

ності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад

злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. В нашому випадку

перелічені вище дії, які вчинюються відповідною особою, не містять у собі

усіх елементів складу злочину.

Отже, виходить, що таку особу не можливо притягнути до кримінальної

відповідальності та призначити їй відповідний вид та розмір покарання. Але,

враховуючи те, що її поведінка свідчить про високу ступінь ймовірності

вчинення нею у недалекому майбутньому того чи іншого злочину, вона не

може залишатися поза дією закону про кримінальну відповідальність. Тому

в такому випадку і є доцільним застосування до неї саме кримінально-пра-

вових заходів безпеки.

Не слід ототожнювати кримінально-правові заходи безпеки, що застосо-

вуються замість покарання, і заходи безпеки, що існують під видом пока-

рання. На підставі аналізу положень чинного Кримінального кодексу України

та узагальнення різних наукових позицій суттєва відмінність між ними по-

лягає в тому, що останні застосовуються до належної особи тоді, коли нею

вчинено протиправне суспільно небезпечне діяння, яке не містити у собі усіх

необхідних ознак чи елементів складу злочину, передбаченого відповідною

нормою Особливої частини Кримінального кодексу України.

Таким чином, доцільність виділення в окрему самостійну групу кримі-

нально-правових заходів безпеки як таких, що функціонують під видом по-

карання, обумовлюється, з однієї сторони, особливістю підстав їх застосу-

вання, а з іншого боку — неможливістю застосувати до відповідних осіб

заходів покарання через відсутність у їхній протиправній поведінці складу

злочину.

22

ЛІТЕРАТУРА:

1. Щедрин Н.В. Меры безопасности в системе предупредительной

деятельности / Н.В. Щедрин // Вопросы уголовной политики. — Красноярск:

Изд-во Краснояр. ун-та, 1991. — С. 155-165.

2. Митрофанов І. І. Кримінально-правові засоби впливу на осіб, які

вчинили злочини: моногр. / І. І. Митрофанов. — Кременчук: Видавництво

ПП Щербатих О.В., 2009. — 488 с.

3. Векленко С.В., Карпов К.Н. Систематизация иных мер уголовно-

правового воздействия как средство повышения эффективности уголовного

закона / С.В. Векленко, К.Н. Карпов // Вестник Томського государственного

университета. — 2009. — № 325. — С. 93-96.

4. Музика А.А. Примусові заходи медичного і виховного характеру /

А.А. Музика. — МВС України; НАВСУ. — К., 2005. — 126 с.

5. Савченко А.В. Кримінальне законодавство України та федеральне

кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки: комплексне порів-

няльно-правове дослідження. Монографія / А.А. Савченко. — К.: КНТ.

— 2007. — 596 с.

6. Гришанин П.Ф. Уголовно-правовое предупреждение преступлений

/ П.Ф. Гришанин // Актуальные проблемы применения уголовного законо-

дательства в деятельности органов внутренних дел. — М.: Академия МВД

СССР. — 1984. — С. 48-49.

7. Келина С.Г. Наказание и иные меры уголовно-правового характера

/ С.Г. Келина // Государство и право.– 2007. — №6. — С. 51-58.

8. Козаченко О. Теоретичне визначення змісту та меж застосування

кримінально-правових заходів / О.Козаченко // Право України. — 2005.

— №10. — С. 41-43.

9. Горбачова І. М. Заходи безпеки у кримінальному праві (порівняльно-

правовий аналіз) [Текст]: автореф. дис. … на здобуття наук. ступеня канд.

юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-

виконавче право» / І. М. Горбачова. — Одеса, 2008. — 20 с.

10. Козаченко О. Застосування інших кримінально-правових заходів як

альтернатива кримінальної відповідальності / О. Козаченко // Підприєм-

ництво, господарство і право. — 2005. — №2. — С. 39-41.

11. Фріс П.Л. До питання про підстави застосування кримінально-пра-

вових заходів безпеки / П.Л. Фріс // Актуальні проблеми кримінального

права та кримінології: матеріали всеукраїнської науково-практичної конфе-

ренції (м. Донецьк, 24 квітня 2009 р.) / Донецький юридичний інститут

ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. — Донецьк, «Норд Комп’ютер» 2009. — С. 32-36.

2

ПерсПективи кримінАліЗАціЇ ДіЯнь

у виклЮЧніЙ (морськіЙ) економіЧніЙ

Зоні укрАЇни

На території виключної (морської) економічної зони України охороні під-

лягають живі та неживі натуральні ресурси, мінеральні ресурси, енергія,

що виробляється у межах виключної (морської) економічної зони України з

вітру, води, течії, штучні споруди, об’єкти морської (підводної) культурної

спадщини. Незважаючи на певну увагу до цієї проблеми в юридичній літе-

ратурі, багато питань, які стосуються визначення правової та юридичної

природи обмеженої кримінально-правової юрисдикції України у виключній

(морській) економічній зоні України залишаються гостро дискусійними в

теорії кримінального права і неоднозначно вирішуються у правозастосовній

практиці. Далека від досконалості і законодавча регламентація відповідних

положень. Лише у одній нормі діючого КК України є спогади про юрисдік-

ційні повноваження України щодо злочинів, скоєних у межах виключної

(морської) економічної зони України.

З огляду на те, що останнім часом гостро позначилася проблема боротьби

з найбільш тяжкими злочинами, зокрема з тероризмом та піратством, можна

з впевненістю сказати, що немає такої частини міжнародно-правового про-

стору, у тому числі і відкритого моря, яка не могла б піддатися злочинному по-

сяганню. Відкрите море, його режим, стан і безпека є об’єктами міжнародної

кримінально-правової охорони, оскільки у Світовому океані відбуваються

специфічні злочини, і, найчастіше, злочини міжнародно-правового характеру:

піратство, тероризм, работоргівля, злочини проти довкілля, порушення без-

пеки міжнародного судноплавства, злочини проти культурної спадщини та ін.

До того ж обмеженість матеріальних ресурсів призвела до поширення

прав деяких держав на частину відкритого моря, що прилягає до їхніх тери-

торіальних вод. В результаті з’явився інститут виключної економічної зони,

який має не внутрішньодержавний, а міжнародно-правовий режим забез-

печення прав зацікавленої прибережної держави на природні ресурси цієї

частини морського середовища. На початку ХХІ століття 96 держав ство-

рили власні виключні економічні зони та 25 держав декларували існування

власних зон рибальства на протязі 200 морських миль вздовж берегів.

Міжнародно-правовий режим виключної економічної зони встановлюється

міжнародним правом і забезпечується кожною прибережною державою всіма

ефективними та доступними засобами, у тому числі й кримінально-право-

вими. Охорона виключної економічної зони і забезпечення її міжнародно-

правового режиму — завдання кожної прибережної держави, у тому числі

й України.

2

Таким чином:

1. Виключна економічна зона України — це частина відкритого моря,

де не існує ніякого іншого правового режиму, окрім режиму відкритого моря.

Юрисдикція України як прибережної держави в цій частині відкритого моря

носить обмежений функціональний характер.

2. Інститут охорони виключної (морської) економічної зони розгля-

дається як форма реалізації суверенних прав прибережної держави на захист

від транснаціональних злочинів. При чому слід зазначити, що характерис-

тика суверенних прав держави обмежена правом на забезпечення безпеки

виключної (морської) економічної зони та морської (підводної) культурної

спадщини. Саме безпека (стан захищеності від загроз стан захищеності

живих та неживих натуральних ресурсів, мінеральних ресурсів, енергії, що

виробляється у межах зони з вітру, води, течії, штучних споруд;) виключної

(морської) економічної зони та морської (підводної) культурної спадщини має

бути визнаною об’єктом кримінально-правової охорони виключної (морської)

економічної зони України.

3. Право кримінального переслідування за діяння, скоєні на території

виключної (морської) економічної зони виникає в результаті формування

міжнародною спільнотою ексклюзивних повноважень прибережної держави

на охорону ресурсів виключної (морської) економічної зони та морської (під-

водної) культурної спадщини. Це зазначає, що саме на посягання на живі та

неживі натуральні ресурси, мінеральні ресурси, енергію, що виробляється у

межах зони з вітру, води, течії, штучні споруди розповсюджується виключна

юрисдикція України.

4. Шлях встановлення повної кримінальної юрисдикції над територією

виключної (морської) економічної зони та об’єктами морської (підводної)

культурної спадщини (КК Грузії, КК Туреччини, КК Азербайджану) не

повною мірою відповідає положенням Конвенції ООН по морському праву,

оскільки коллізує з положеннями ст. 6 Конституції України. Отже у зв’язку

із зазначеним вважаємо за доцільне надати пропозиції щодо уніфікації дію-

чого законодавства України в частині надання виключних юрисдикційних

повноважень щодо притягнення до кримінальної відповідальності за злочини,

які скоєно проти морського довкілля та об’єктів культурної спадщини, інших

об’єктів злочинів на території виключної (морської) економічної зони:

— за аналогією із ч.1 ст.243 КК України вести ознаку «скоєне на

території виключної (морської) економічної зони України» у диспозиції ст.

109 ч.2 КК, оскільки саме за публічні призови до насильницької зміни кон-

ституційного строю передбачається право затримання;

— У диспозицію ст.110 КК додати слова «або території виключної

(морської) економічної зони»;

— У диспозиції ст.113 після слова «скоєння» додати «на території

держави або території виключної (морської) економічної зони України»;

— До найменування розділу VI «Злочини проти власності» додати

примітку: «Дія норм цього розділу розповсюджується на живі та неживі

2

натуральні ресурси, мінеральні ресурси, енергію, що виробляється у межах

виключної (морської) економічної зони України з вітру, води, течії, штучні

споруди, об’єкти морської (підводної) культурної спадщини, що розташовані

на території виключної (морської) економічної зони України».

— Для найменування розділів VIII «Злочини проти довкілля», розділу

ХІІІ «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин,

їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення»,

розділів ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного право-

порядку» встановити примітку «Дія норм цього розділу розповсюджується

на територію виключної (морської) економічної зони України;

— Ст.258 КК доповнити приміткою «Дія ст.ст 258-2584 КК розпов-

сюджується також на злочини що скоєно у межах виключної (морської)

економічної зони України»

— Ст.298 КК доповнити приміткою «Дія ст.298 КК розповсюджується

також на злочини що скоєно у межах виключної (морської) економічної зони

України та об’єкти морської (підводної) культурної спадщини»

— Диспозицію ч. 1 ст.446 «Піратство» сформулювати наступним чином

«Піратство, тобто скоєне у відкритому морі чи у межах вод виключної

(морської) економічної зони України захоплення морського чи річкового

судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо

екіпажу чи пасажирів такого судна з метою одержання матеріальної вина-

городи або іншої особистої вигоди,»

5. Генеза кримінально-правової охорони території виключної (морської)

економічної зони залежить від характеристик ексклюзивної юрисдикції при-

бережної держави та в умовах глобалізації веде до формування передумов

комплексного захисту світової спільноти за злочини проти безпеки людства,

екологічної, економічної та особистої безпеки та міжнародного правопорядку

які носять транснаціональну спрямованість.

6. З метою підсилення профілактичної спрямованості Кримінального

кодексу, заважаючи на відсутність вирішення загального питання легалізації

заходів безпеки у кримінальному праві, встановити за необхідне у санкції

ст.ст.243, 244, 249, 250, 446 КК вести конфіскацію морського або річкового

судна, яке використовувалося для досягнення злочинних цілей.

7. Статтю 244. «Порушення законодавства про континентальний шельф

України» сформулювати наступним чином: «Стаття 244. Порушення зако-

нодавства про континентальний шельф або виключну (морську) економічну

зону України

1. Порушення законодавства про континентальний шельф України або

виключну (морську) економічну зону України, що заподіяло істотну шкоду

живим та неживим натуральним ресурсам, мінеральним ресурсам, енергії,

що виробляється у межах виключної (морської) економічної зони України з

вітру, води, течії, штучні споруди, об’єктам морської (підводної) культурної

спадщини, що розташовані на території виключної (морської) економічної

зони України, або на континентальному шельфі, а також невжиття особою,

2

що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел

небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії

шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це ство-

рило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров’ю людей.»

Реалізація названих пропозицій буде сприяти укріпленню захисту

виключної (морської) економічної зони України у сучасних умовах



ЖенскАЯ нАсильственнАЯ

ПрестуПность

Негативные тенденции, наметившиеся в женской преступности, не могут

не вызывать тревогу. Женская насильственная преступность потрясает ос-

новы существования общества как такового. Отличительной особенностью

современного исследования женской насильственной преступности является

принципиальный отказ от рассмотрения мужского поведения как нормы, об-

разца, расценивающего женское поведение как специфическое копирование

или даже повторение мужского, что существенно затрудняет не только

понимание причин и мотивов женской насильственной преступности, но и

определение эффективной политики ее предотвращения.

В настоящее время наличие существенных различий в поведении мужчин

и женщин само по себе ни у кого не вызывают сомнений.Традиционный ха-

рактер половых отличий сводится в основном к демонстрации характерных

отличий мужской и женской природы без системного, междисциплинарного

их анализа и объяснения. Приведем высказывание М.М. Решетникова в

подтверждение этому, сформулировавшего суть проблемы: «Есть психология

личности (бесполой), преступности, торговли, политической борьбы и т.д.,

а женской — нет,хотя женщин у нас все же больше, чем, например, поли-

тических деятелей. И лишь сейчас мы вновь возвращаемся к практически

полностью забытому пониманию того, что мир состоит не из классов и

сословий, не из бедных и богатых, которые всегда вторичны, а из мужчин

и женщин»[1, 3].

До настоящего времени отсутствуют специальные исследования, каса-

ющиеся различий мужской и женской агрессии, имеются лишь отдельные

упоминания, основанные на эмпирическом опыте. При этом агрессивное по-

ведение чаще всего рассматривалось в рамках индивидуальной модели, т.е.

его анализировали как индивидуальную реакцию, вызванную внешними и

внутренними факторами. В рамках такого подхода социальным взаимоотно-

шениям не уделялось должного внимания.

Несмотря на то, что исследования пола имеют ярко выраженный меж-

дисциплинарный характер, вопросы половых различий в поведении, и в

2

частности преступных насильственных действиях, требуют отдельного обос-

нования, что обусловлено рядом обстоятельств: во-первых, несмотря на то,

что женщин на Украине больше, чем мужчин, удельный вес участия женщин

в совершении насильственных преступлений никогда не был высоким; во-

вторых, изменения в преступности женской не всегда совпадают с изме-

нениями в характере преступлений, совершаемых мужчинами; в-третьих,

насильственная женская преступность по своей структуре не повторяет

мужскую, отличаясь от нее не только количественно, но и качественно.

Абсолютное большинство женщин фигурируют в преступлениях, свя-

занных с воспитанием детей. Это жестокое или небрежное обращение с

ребенком, нарушение закона об образовании, похищение ребенка. Поскольку

ни один вид преступлений так хорошо не иллюстрирует половой диморфизм

в преступности, как убийство, то подчеркнем: эти преступления, по мнению

ученых, женщинами совершались в основном в сфере семейно-бытовых от-

ношений. Жертва убийства, совершенного женщиной, в большинстве слу-

чаев связана с нею родственными, эмоциональными или интимными связями.

Наиболее частыми жертвами были дети и мужья.

Некоторые ученые, в частности Антонян Ю.М., также отмечает:

«О том, что женщины нередко совершают убийства и другие агрессивные

преступления на почве семейных и бытовых конфликтов, известно давно.

Сравнительно новым является то, что преступницы иногда объединяются в

устойчивые группы для совершения разбойных нападений и других опасных

преступлений, связанных с грубым и циничным насилием над личностью»

[2, 5]. Часто женщина не только возглавляет криминальную группу, но и

организовывает и совершает наиболее жестокие и изощренные преступ-

ления. В последние годы агрессивные деяния женщин дополнились новой

их формой — заказными убийствами.

Многообразие совершаемых женщинами насильственных преступлений

диктует необходимость исследовать агрессивные феномены с позиции их

многогранности и наличия в их природе противоположных тенденций.

В особенности это касается тех насильственных преступлений, в которых

не прослеживается четкого бытового или корыстного мотива, которые со-

вершаются против близких родственников и тем более — детей. Движущие

силы таких преступлений требуют более широкого, комплексного подхода

к их изучению.

ЛИТЕРАТУРА:

1. Решетников М.М. Возвращая забытые имена: предисловие к книги

Карен Хорни«Женская психология». СПб., 1993. С.3

2. Антонян Ю.М. Жестокость в нашей жизни. М., 1995. С.5

2

ДеЯкі Проблеми теоріЇ віку

кримінАльноЇ віДПовіДАльності

Проблема віку кримінальної відповідальності для науки кримінального

права не є новою. Думки вчених щодо віку, з якого може наставати кримі-

нальна відповідальність можна розділити на декілька груп, залежно від того,

який конкретний вік «підтримує» той чи інший дослідник.

Будучи однією з основ проблеми суб’єкта злочину, вік кримінальної від-

повідальності як у нашій державі, так і в багатьох країнах світу досить ди-

намічний. Ця обставина, як видається, пояснюється, передовсім, волею зако-

нодавця, який виходить із відповідних історичних умов розвитку суспільства

і кримінальної політики держави по боротьбі зі злочинністю на відповідних

етапах його розвитку. При цьому, встановлюючи вік кримінальної відпові-

дальності, законодавець враховує дані медицини, психології, педагогіки та

інших наук, а також виходить з типових для більшості підлітків умов їхнього

розвитку і формування на різних стадіях життєвого шляху.

Необхідність введення певної вікової межі кримінальної (та й юридичної)

відповідальності взагалі, пов’язано з медико-біологічними та соціально-психо-

логічними особливостями розвитку молодої людини, несформованістю її, перш

за все, психічних та юридико-психологічних характеристик, що викликає пот-

ребу в гарантуванні недопустимості застосування жорстких кримінально-пра-

вових заходів до таких осіб. Тобто, встановлення віку відповідальності про-

диктовано мірою розвитку таких психофізіологічних якостей особистості як:

усвідомлення власних діянь, вольові здібності щодо самоконтролю за такими

діяннями, рівень ознайомлення про основні суспільно-правові цінності тощо.

Такий діалектично нерозривний зв’язок вказує на два основні недоліки

теорії визначеності віку кримінальної відповідальності: 1) наявність певної

часової миті в момент настання віку кримінальної відповідальності після

якої «чудодійно» ступінь розвитку психофізіологічних якостей особи отримує

належний рівень; 2) різний ступінь розвитку психофізіологічних якостей та

психологічних акселеративних (декселеративних) показників.

Різний ступінь психофізіологічного розвитку у дітей дає можливість зро-

бити висновок про незабезпечення принципу справедливості та формальної

рівності при застосуванні заходів кримінальної відповідальності щодо осіб,

які досягли мінімально встановленого віку відповідальності.

Тенденції психологічної акселерації (пришвидшення інтелектуального роз-

витку дитини) свідчать про необхідність перегляду мінімального віку кримі-

нальної відповідальності, приміром, до 10 років за злочини, передбачені

ч. 2. ст. 22 КК України та до 15 років за інші злочини.

При чому, у разі вчинення особою, вік якої становить від 10 до 14 років

злочину, передбаченого ч. 2 ст. 22 КК України, питання про кримінальну

2

відповідальність такої особи має вирішуватися колегією суду на основі фак-

тичних даних, які об’єктивно будуть свідчити про те, що психофізіологічний

розвиток особи випереджає його вік і має усі необхідні якості притаманні

психофізіологічному розвитку 14-літньої особи (можливе призначення спе-

ціальної експертизи). Менш жорсткими та такими, що будуть спрямовані на

перевиховання дитини, мають бути і заходи кримінальної відповідальності

щодо таких осіб.

Звичайно ж, все це потребує ретельного переосмислення та «перети-

рання» у плідній науковій дискусії. Вік кримінальної відповідальності не

повинен втратити здатність служити надійною гарантією забезпечення прав

психологічно несформованої особистості, але й не може служити своєрідною

«індульгенцією» для осіб, які використовують в корисливих цілях цей інс-

титут як «абсолютне звільнення від кримінальної відповідальності».

ЗАгАльносоціАльне віктимологіЧне

ЗАПобігАннЯ нАсильницькому

ЗАДоволеннЮ стАтевоЇ ПристрАсті

неПрироДним сПособом

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

є видом злочинів, певна роль у вчиненні яких належить потерпілій особі,

тому при розгляді питання про запобігання вказаним злочинам, не можна

обійти увагою жертву. Звернення до цього виду злочинів обумовлено їх

підвищеною суспільною небезпекою через те, що крім тілесних ушкоджень

потерпілій особі завдаються значні моральні страждання, а також через

велику кількість неповнолітніх та малолітніх потерпілих осіб. Тому про-

блема запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 КК України, завжди

буде актуальною.

Віктимологічна профілактика доповнює традиційну профілактику новими

формами і методами роботи. Як відмічається у віктимологічній літературі,

слід змінити традиційний підхід до профілактики, орієнтований виключно

на потенційних злочинців, який залишає за її межами запобіжний вплив на

жертв злочину. Мова повинна йти про загальну переорієнтацію діяльності

правоохоронних органів на першочерговий захист прав і інтересів жертв

злочинів (реальних та потенційних). [1, С. 38]

Віктимологічне запобігання злочинності — це складна система заходів,

спрямованих на віктимність та її формування на рівні не тільки окремої осо-

бистості, а й малих соціальних груп і всього суспільства, тобто на конкретні

соціальні процеси та явища на різних рівнях соціальної системи. [3, С. 188]

20

Воно здійснюється на тих самих рівнях, що і запобігання злочинності: за-

гальносоціальне віктимологічне запобігання; спеціально-віктимологічне за-

побігання; індивідуальне віктимологічне запобігання.

Нормативною базою віктимологічного запобігання злочинності, в тому

числі і стосовно злочинів, передбачених ст. 153 КК України, є державні

програми і нормативно-правові акти, спрямовані на запобігання злочинності,

їх віктимологічний аспект, а також Указ Президента від 28 грудня 2004

року № 1560/2004 «Про концепцію забезпечення захисту законних прав та

інтересів осіб, які потерпілі від злочинів», Розпорядження КМУ від 20 квітня

2005 року № 110-р «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Кон-

цепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли

від злочинів, на 2005-2006 роки».

Загальносоціальне віктимологіне запобігання насильницькому задово-

ленню статевої пристрасті неприродним способом — це комплекс різно-

манітних заходів, спрямованих на розвиток та вдосконалення суспільних

відносин і усунення або нейтралізацію разом з тим факторів, що сприяють

віктимізації населення. Воно включає соціально-економічні, культурні, ви-

ховні, правові, організаційні та інші заходи. Вказані заходи носять довгот-

ривалий характер.

1. Заходи соціально-економічного характеру: боротьба з безробіттям,

бродяжництвом, безпритульністю, бездоглядністю дітей та неповнолітніх.

Вказані фактори сприяють віктимізації, оскільки роблять осіб легкими

жертвами статевого насильства та інших злочинів. Соціально-економічні за-

ходи повинні спрямовуватись також на підвищення соціальної захищеності

жінок.

2. Заходи культурно-виховного характеру: розробка і впровадження в

виховний процес дитячих дошкільних і шкільних закладів спеціальних про-

грам по віктимологічному вихованню дітей та підлітків; проведення роботи

з віктимологічного виховання серед підлітків та дорослих; виховання поваги

до жінки взагалі, її статевої свободи та статевої недоторканості, неприпус-

тимості застосування до жінок будь-якого виду насильства, в тому числі і

статевого. Знання з забезпечення власної безпеки, навіть самого загального

характеру, в багатьох випадках допомогли б цим дітям не стати жертвою

злочину. Завдяки цьому у людини закріплюється усвідомлення необхідності

дотримання правил безпеки, обережності, почуття самоповаги, необхідності

відстоювання, захисту та відновлення порушених прав і законних інтересів,

повага до прав інших осіб. Для впровадження заходів віктимологічного ви-

ховання населення необхідно здійснювати підготовку фахівців з цих питань,

розробку спеціальних програм та методик, підручників, навчальної літера-

тури.

Найважливішим заходом запобігання сексуального насильства є форму-

вання в дітей і підлітків культури стосунків статей, ядром якої виступає

сформоване почуття людської гідності. В основі культури стосунків статей

лежить людська гідність, оскільки вона акумулює в собі моральну цінність