Андрющенко А. Економічна теорія

Подождите немного. Документ загружается.

401

Розділ 35. Сучасний етап реформування у зарубіжних країнах

в) інтеграції до європейського Союзу;

г) націоналізації промисловості.

7. До нових індустріальних країн відноситься:

а) Японія;

б) Індія;

в) Південна Корея;

г) Китай.

8. До складу РЕВ входила:

а) Польща;

б) Україна;

в) ФРН;

г) Франція.

9. Які структурні зміни відбуваються в сучасній економіці?

а) зміни у технологічному процесі;

б) енергооснащеність сільського господарства;

в) інтенсивне відновлення основного капіталу;

г) розквіт макро- і мікропроцесорної техніки.

10. Які нові форми і результати державно — монополістичного регулювання?

а) економічна інтеграція;

б) гармонічний розвиток світової економіки;

в) нові суперечності, що виникли;

г) вирішення низки неекономічних проблем.

402

ЧАСТИНА V.

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

РОЗДІЛ 36.

СУТЬ І ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

§ 1. Суть, основні риси та етапи розвитку світового господарства

Національна економіка будь-якої країни все більше залежить від функціонуван-

ня світового господарства, яке має свої закономірності та проблеми розвитку. Світо-

ве господарство — це сукупність національних господарств та економічних зв’язків

між ними, що виникають на основі міжнародного поділу праці.

Сучасне світове господарство є цілісною системою, яка складалася поступово.

Дана цілісність обумовлена рядом факторів:

1) прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерної зброї та загрози

світового тероризму;

2) розвиток науково-технічного прогресу, що вимагає об’єднання зусиль для ви-

користання сучасних досягнень науки і техніки;

3) інтернаціоналізація господарського життя, тобто переростання процесу вироб-

ництва національних кордонів;

4) необхідність об’єднання зусиль країн для розв’язання глобальних проблем та

для допомоги в екстремальних ситуаціях.

Вказані фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства.

Для того щоб визначити характерні риси національних господарств, вказати їх

місце у світовій економіці, а також передбачити перспективи розвитку, проводять

систематизацію або класифікацію країн світу. Єдиного підходу до класифікації кра-

їн, які входять до світового господарства, не існує. Структурувати світову економіку

можна за різними критеріями.

Регіональний критерій передбачає виділення країн за географічним місцезнахо-

дженням країн: європейські, азіатські і т.д.

Регіонально-економічний критерій означає розподіл не лише за географічною, але

й за економічною ознакою країн в межах регіону, що мають спільні економічні інтере-

си: країни Західної Європи, країни Близького Сходу, країни Південно-Східної Азії.

Економічний критерій включає такі групи країн:

а) залежно від структури господарства — аграрні, аграрно-промислові, промисло-

во-аграрні, промислові країни;

б) залежно від рівня економічного розвитку — промислово розвинені, або інду-

стріальні країни і країни, що розвиваються. Найпотужнішу групу серед розвине-

них країн складають країни «Великої сімки» (США, Японія, Німеччина, Франція,

Великобританія, Італія, Канада). Ці та ще 22 країни входять в Організацію еконо-

мічного співробітництва та розвитку. Серед країн що розвиваються виділяють три

рівні економічного розвитку. Насамперед «нові індустріальні країни», розвиток яких

403

Розділ 36. Суть і основні тенденції міжнародної економіки

відбувався вже п’ятьма хвилями. Сьогодні до них відносять Аргентину, Бразилію,

Туреччину, Китай, Індію. Критеріями зарахування країн до НІК є такі: питома вага

промислової продукції у ВВП повинна становити 30% і більше, готові вироби в екс-

порті — не менше 50%, дохід на душу населення — понад 8800 дол. До другої, про-

міжної групи відносяться країни, які мають нижчі, в порівнянні з НІК, показники, та

характеризуються значною диференціацією галузевих структур, соціальних верств

населення та їх становища у суспільстві. До третьої групи відносяться так звані «най-

менш розвинені країни». Ці країни мають вузьку, часто монокультурну структуру

господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування. Кри-

теріями зарахування країн до найменш розвинутих є: частка ВВП на душу населення

не перевищує 400 дол. США; частка дорослого письменного населення — не більше

за 20%; частка обробної промисловості у ВВП — не більше 10%.

Організаційний принцип передбачає групування країн за належністю їх до між-

народних економічних організацій і інститутів, наприклад, таких як Європейський

Союз, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі та ін.

Соціально-економічний принцип включає декілька показників:

— ВВП на душу населення;

— галузеву структуру національної економіки;

— динаміку економічного зростання;

— рівень інтеграції країни у світове господарство;

— показники економічної ефективності;

— рівень та якість життя населення (індекс людського розвитку).

Класифікацію країн згідно з індексом людського розвитку було запропоновано

Програмою Розвитку ООН (ПРООН). Він включає рівень доходу на душу населен-

ня, тривалість життя, рівень освіти тощо. В останні роки найвищий індекс людського

розвитку мали Швеція, Норвегія, Канада.

Світове господарство у своєму розвитку пройшло декілька етапів.

1. Етап світової торгівлі. Він починається у період великих географічних відкрит-

тів ХV–ХVІ ст., коли спостерігається зародження світового господарства, формуван-

ня господарських зв’язків між країнами. Характерні ознаки першого етапу:

— абсолютна перевага зовнішньої торгівлі у міжнародних економічних зв’язках;

— нерівноправність відносин і нееквівалентність обміну;

— відсутність стійких зв’язків і правової основи регулювання міжнародних еко-

номічних відносин;

— часте використання насилля у міжнародних відносинах.

2. Етап іноземних інвестицій починається з другої половини ХІХ ст. Особливості

даного етапу:

— активний розвиток такої форми міжнародних зв’язків як вивіз капіталу;

— вдосконалення форм зовнішньої торгівлі;

— виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв’язків — міжнародна мігра-

ція робочої сили, науково-технічне співробітництво.

3. Етап економічної інтеграції. Він починається з середини ХХ ст. Основні ознаки

етапу:

— активний розвиток виробничої діяльності за кордоном на основі вертикальної

і горизонтальної інтеграції;

— створення міжнародних економічних організацій, що координують діяльність

суб’єктів різних країн для досягнення спільної мети.

404

Частина V. Міжнародна економіка

§ 2. Міжнародні економічні відносини та їх форми

Вся сукупність національних економік у єдиному світовому господарстві

пов’язана рухом товарів, послуг та факторів виробництва (економічних ресурсів). На

цій основі між країнами виникають міжнародні економічні відносини. Міжнародні

економічні відносини (МЕВ) — система господарських зв’язків між країнами, що ви-

никають у процесі розвитку міжнародного господарського обігу, обміну товарами та

послугами, переміщення капіталів за межі національних кордонів, міжнародної мі-

грації робочої сили.

Кожній економічній системі відповідає властивий їй тип МЕВ. Міжнародні від-

носини у період рабовласництва базувались на діяльності відносно великих торгових

центрів у древніх містах і державах Риму, Греції, Єгипту та Індії, що підтримували

зв’язки з оточуючими ці міста племенами. У цей період МЕВ не носили стійкого ха-

рактеру. У період феодалізму міжнародні відносини, що були представлені в осно-

вному зовнішньою торгівлею, базувались на реалізації лишків сільськогосподарської

продукції. При мануфактурному виробництві МЕВ приймають форму відкритого

грабунку колоній з метою збагачення європейських держав. Вирішальним етапом

розвитку міжнародних економічних відносин стало створення світового ринку.

Міжнародні економічні відносини формуються на основі інтернаціоналізації

продуктивних сил, що виростає із міжнародного поділу праці (МПП). МПП — це

найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами,

основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною

продукцією визначеної кількості та якості. Країни, які зайняли вагоме місце у МПП,

мають вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії,

Німеччини, Південної Кореї та ін.

До факторів, які визначають розвиток МПП, відносять такі:

— природно-географічні умови;

— науково-технічний прогрес;

— соціально-економічні умови.

Природно географічні умови включають такі елементи: клімат, природні ресур-

си, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування.

Протягом довгого часу ці умови відігравали головну роль у міжнародному поділі

праці. Сьогодні розвиток науково-технічного прогресу призвів до зменшення зна-

чення природно-географічних умов. У розвитку МПП значну роль стали відіграва-

ти переваги науково-технічних досягнень, рівень соціально-економічного розвитку,

механізм організації національного виробництва та механізм організації зовнішньо-

економічних відносин. Головним напрямом розвитку МПП стало розширення спе-

ціалізації і кооперування виробництва, які є його формами і виражають його суть.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва розуміють таку форму поділу праці

між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі

диференціації національних виробництв, виділення у самостійні (відокремлені) тех-

нологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

Основними формами прояву міжнародної спеціалізації виробництва є предметна, по

детальна (по вузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації. Другим елементом

у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об’єднання зусиль виробників

декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні

405

Розділ 36. Суть і основні тенденції міжнародної економіки

зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрігалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:

а) здійснення спеціальних програм;

б) договірна спеціалізація;

в) створення спільних підприємств.

Основними формами міжнародних економічних відносин, через які проявляєть-

ся функціонування системи світового господарства, є такі:

1. Міжнародна торгівля товарами та послугами.

2. Міжнародний рух капіталів.

3. Міжнародна міграція робочої сили.

4. Міжнародні валютні відносини.

5. Міжнародний обмін технологіями.

6. Міжнародна економічна інтеграція.

Відмінна особливість сучасних МЕВ — це їх швидкий розвиток і поява нових

форм відносин. Цьому сприяє процес концентрації виробництва, розвиток спеціа-

лізації та кооперування, інтернаціоналізація господарського життя. Важлива риса

сучасних міжнародних відносин — зростання їх значення для вирішення ряду гло-

бальних проблем і загальнополітичних задач, в тому числі реалізації міжнародних

програм розвитку, збереження екологічної рівноваги. МЕВ характеризуються над-

державним регулюванням через міжнародні економічні організації. Відображенням

цього служить збільшення кількості міжнародних організацій, які в тій чи іншій фор-

мі займаються вирішенням проблем МЕВ.

§ 3. Економічні аспекти глобальних проблем

Хоча перед людством стоїть безліч завдань різного масштабу і характеру, з них

можна виділити групу глобальних проблем, на що ще в 60-і роки XX ст. звернули ува-

гу такі визначні економісти, як О. Тоффлер, Д. Медоуз, П. Кеннеді та ін.: обмеженість

ресурсів, перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, інтернаціоналі-

зація господарського життя, політики, науки, культури, розвиток науково-технічного

прогресу, глобальна комп’ютеризація тощо. Галузь економічної науки, яка займаєть-

ся ключовими планетарними проблемами сучасності і майбутнього людської циві-

лізації, одержала назву «глобалістика». У сферу інтересів цієї галузі науки входять

проблеми світового характеру, які або зачіпають інтереси широкого кола держав чи

навіть усього світового співтовариства, або ж ті, що вимагають рішучих дій на основі

колективних зусиль з метою усунення загальної загрози або запобігання регресу в

умовах життя людей.

Глобальні проблеми торкаються всього людства, торкаючись інтересів і долі всіх

країн, народів і соціальних прошарків, вони призводять до значних економічних і со-

ціальних втрат, а у випадку загострення можуть загрожувати самому існуванню люд-

ської цивілізації, вони вимагають для свого рішення співпраці в загально планетарно-

му масштабі, спільних дій всіх країн і народів. Серед глобальних проблем частіше за

все фігурують проблеми світу і роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична,

сировинна, продовольча, використання ресурсів Світового океану, освоєння косміч-

ного простору і деякі інші. Уважний погляд на них дозволяє помітити, що глобальні

406

Частина V. Міжнародна економіка

проблеми тісно взаємопов’язані, зокрема, енергетична і сировинна проблеми співвід-

носяться з екологічною, екологічна з демографічною, демографічна з продовольчою і

т.д. Тому аналіз цих проблем, не кажучи вже про пошуки шляхів їх вирішення, являє

собою складну наукову задачу. Підходи до аналізу причин виникнення самого кола

цих проблем, наслідків і шляхів їх дозволу постійно видозмінюються. У 90-і рр. скла-

лася приблизно наступна класифікація глобальних проблем:

1. Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання

ядерній війні, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світової

спільноти).

2. Проблеми, пов’язані з природно-економічним розвитком (екологічна, енерге-

тична, сировинна, продовольча, проблема збереження клімату, проблеми Світового

океану, і т.д.).

3. Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, проблеми демографії, питан-

ня культури, освіти і охорони здоров’я).

4. Змішані проблеми, виникнення і невирішеність яких таїть загрозу масової за-

гибелі людей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи,

стихійне лихо).

5. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозу-

вання в різних галузях і ін.).

Варто ще раз зазначити, що в розумінні, класифікації і ієрархії пріоритетних гло-

бальних проблем відбуваються істотні зміни. Деякі автори вважають, що на першому

місці серед глобальних проблем як і раніше залишається питання запобігання ядер-

ній війні, інші на перше місце ставлять екологічну проблему, треті — демографічну,

продовольчу або проблему подолання відсталості розвитку ряду країн світу. Очевид-

но, що всі ці проблеми можна назвати пріоритетними, оскільки всі глобальні пробле-

ми стосуються виживання людства. Вони породжені різними чинниками, поява яких

пов’язана передусім з інтернаціоналізацією господарського життя. Тому глобальні

проблеми є об’єктом досліджень в області світової економіки, соціології, права, біо-

логії, географії, екології, океанології і ін.

Сьогодні почала розвиватися геоглобалістика, яка пропонує вивчення проблем

на трьох послідовних рівнях — глобальному, регіональному, на рівні країни. Заго-

стрення загальних для всього людства глобальних проблем посилює необхідність

узгоджених дій для їх вирішення, необхідність спільного вироблення оптимальних

варіантів розвитку. Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окре-

мих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їх вирішення і регулювання,

визначення міжнародних правових і економічних норм. Великі надії в розв’язанні

глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, СОТ, регіональні і галузеві ор-

ганізації, які мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання

ресурсів, регулювання міжнародних економічних відносин.

407

Розділ 36. Суть і основні тенденції міжнародної економіки

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Контрольні запитання

1. Дайте визначення світового господарства.

2. Чим обумовлена цілісність світового господарства?

3. Дайте характеристику етапів розвитку світового господарства.

4. Назвіть закономірності розвитку світової економіки.

5. У чому полягає економічний зміст МЕВ?

6. Перерахуйте принципи систематизації країн світу.

7. Розкрийте зміст міжнародного поділу праці.

8. Охарактеризуйте основні форми МЕВ.

9. У чому суть глобальних проблем?

10. Назвіть шляхи розв’язання глобальних проблем

Контрольні тести

1. Виключити із переліку проблему, яка не є глобальною:

а) проблеми ліквідації відсталості країн;

б) екологічна проблема;

в) голод;

г) інфляція.

2. Критерії зарахування країн до найменш розвинутих:

а) частка ВВП на душу населення не перевищує 400 дол. США;

б) частка дорослого письменного населення — не більше за 20%;

в) частка обробної промисловості у ВВП — не більше 10%;

г) всі відповіді правильні.

3. Із переліку країн виключити ту, яка не входить в ОЕСР:

а) Польща;

б) Греція;

в) Ізраїль;

г) Нідерланди.

4. Для характеристики НРК характерне:

а) невтручання в економічні процеси;

б) істотне державне регулювання, яке перевищує можливості держави;

в) обмежене втручання держави в ціноутворення;

г) невикористання можливостей субсидування різноманітних галузей еконо-

міки.

5. Із переліку країн виключити ту, яка не є найменш розвинутою:

а) Чад;

б) Нігерія;

в) ПАР;

г) Заїр.

6. Яка з названих рис не характерна для НРК:

408

Частина V. Міжнародна економіка

а) низький рівень освіти громадян країни;

б) бездефіцитність державних бюджетів;

в) ВНП на душу населення не перевищує 400 дол.;

г) середня тривалість життя населення не перевищує 60 років.

7. Основним джерелом зовнішнього фінансування НРК є:

а) офіційна допомога розвитку;

б) інвестиції ТНК;

в) інвестиції країн, що розвиваються;

г) правильна відповідь відсутня.

8. Виключити критерії, за якими не визначаються НІК:

а) високі темпи економічного зростання;

б) ВНП на душу населення;

в) загальний розмір ВНП;

г) частка обробної промисловості в ВНП.

9. Із переліку виключіть рису, яка не характерна для НРК:

а) до індустріальний рівень продуктивних сил;

б) вкрай вузька сфера функціонування товарно-грошових відносин;

в) відносно висока роль держави в мобілізації та використанні ресурсів;

г) значні обсяги імпорту, постійне його зростання.

10. Яка країна займає перше місце в світі з обсягу ВНП?

а) США;

б) Японія;

в) Німеччина;

г) Китай.

11. Яка країна має найвищий показник Індексу людського розвитку?

а) США;

б) Японія;

в) Німеччина;

г) Канада.

12. Яка країна першою з держав Південно-Східної Азії отримала статус «індустрі-

альної країни»

а) Сінгапур;

б) Південна Корея;

в) Лаос;

г) Малайзія.

13. Міжнародний поділ праці — це:

а) прямі іноземні інвестиції в економіку країни;

б) спеціалізація окремої країни на виготовленні певних видів продукції з ме-

тою взаємного обміну ними;

в) сукупність різних форм міжнародних економічних відносин;

г) розміщення окремих стадій виробництва продукту у різних країнах.

409

Розділ 37. Міжнародна торгівля

РОЗДІЛ 37.

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

§ 1. Суть та значення міжнародної торгівлі

Зв’язок між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнарод-

ного поділу праці представляє собою міжнародну торгівлю. Міжнародна торгівля

включає процес купівлі (імпорт) і продажу (експорт), що здійснюється між покуп-

цями, продавцями і посередниками в різних країнах. Про зростаюче значення між-

народної торгівлі в сучасному світовому економічному розвитку свідчать такі дані.

У 1900 р. обсяг світової торгівлі щодо світового ВНП становив 12%, а під кінець сто-

ліття — близько 30%. Середньорічні темпи зростання світової торгівлі й світового

сукупного продукту у 2000 р. були відповідно 12,5% і 5%. У Європейському Союзі

торгівля випереджає виробництво у 3 рази.

Чому міжнародна торгівля вигідна для країни? Існує декілька теорій, які дають

на це відповідь. Перша — це теорія меркантилізму, яка набула поширення у XVI–

XVII ст. Згідно цієї теорії країнам необхідно було одночасно заохочувати експорт і

обмежувати імпорт товарів. Наступною стала теорія абсолютних переваг Адама Смі-

та. Згідно з цією теорією країни, що володіють природними перевагами та перева-

гами, пов’язаними з розвитком технологій та високою кваліфікацією працівників у

виробництві тих чи інших товарів, можуть виготовляти їх ефективніше, ніж інші. Ця

теорія вперше дала змогу пояснити, чому нічим не обмежена вільна торгівля вигідна

для держави. На основі ідей Сміта виникло дві інші теорії — теорія порівняльних

переваг і теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва (теорія Гекше-

ра–Оліна). Суть першої — кожна країна виготовляє який-небудь товар з меншими

витратами і отримує виграш, спеціалізуючись на його виробництві і обмінюючи на

товари, які вона сама неспроможна ефективно виробляти.

Найважливіші тенденції у розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішаль-

ним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції,

радикальних змін, що відбуваються в системі «наука-техніка-виробництво». Різко

загострюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, посилюються регіо-

налізація міжнародної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку,

зростає інтернаціоналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий

товарообмін з метою економії на ринкових трансакціях.

Історична практика свідчить про існування різних форм міжнародної торгівлі:

факторії, ярмарки, торгівельні компанії і товарні біржі, аукціони, міжнародні торги,

торгівельні будинки, пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна тор-

гівля, внутрішньо фірмовий обмін.

Обсяг світового експорту досягав у середині дев’яностих років близько 4 трлн. $.

Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Великобрита-

нія, частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних кра-

їн за обсягом експорту на душу населення — Сінгапур, Гонконг, Бельгія, Швейца-

рія, Нідерланди. У 2006 році Німеччина експортувала товарів на 893,6 млрд. євро,

США — на 825 млрд., а Китай — на 770 млрд. За даними СОТ, Китай випередив за

експортним показником США ще на початку 2007 року, а з вересня Китай вперше

став найбільшим світовим експортером, випередивши і Німеччину. Тепер на Китай

410

Частина V. Міжнародна економіка

припадає вісім процентів світового експорту. Біля 46% товарів, що вивозяться Кита-

єм за кордон, складає обладнання, продукція машинобудівної галузі та автомобілі.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу досить нерів-

номірно. Так, на Північну Америку припадає 15,5% світового товарного експорту, на

Латинську Америку — 4%, Західну Європу — 46%, Центральну, Східну Європу і ко-

лишній СРСР — 2,5%, Африку — 3%, Середній Схід — 3,5%, Азію — 2,5%.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарного експорту. Головна і

довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується

частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги си-

ровинних товарів.

Показником розвитку експорту продукції може бути співвідношення обсягу

постачання товарів на зовнішній ринок до величини ВНП. У 80-ті роки такий по-

казник становив у Люксембурзі — 59%, Нідерландах — 46%, Швеції і Швейцарії —

28%, Німеччині — 27%,Данії — 25%, Франції — 18%, Англії та Італії — 16%, Япо-

нії — 9%,США — 7%. Ці дані свідчать, що в країнах з невеликою територією і малою

чисельністю населення складається виробнича структура з обмеженим колом галу-

зей і як наслідок цього має місце велика частка експорту. Відповідно до питомої ваги

експорту у цих країнах приблизно така ж сама частина продукції імпортується. У

країнах, де господарство має більш комплексний характер, економіка менш залежить

від зовнішніх зв’язків. У невеликих країнах розвиток нових наукоємних виробництв

можливий тільки за умов широкої участі у міжнародній спеціалізації і кооперації. У

всіх країнах ступінь зовнішньої наукової, технічної і економічної залежності останні-

ми роками швидко зростає.

§ 2. Ціноутворення в міжнародній торгівлі

Ціни у сфері міжнародних торгово-економічних відносин є результатом взаємо-

дії мікро і макропроцесів у світовій та національних економіках. З одного боку, вони

формуються під впливом взаємодії ринкових сил національних економік і світових

ринкових факторів, з іншого боку, їх конституює економічна політика незалежних

держав, що розвивається в межах від політики вільної торгівлі до тих чи інших видів

протекціонізму, від прийнятих фіксованих до плаваючих валютних курсів.

На ціноутворення у світовій економіці поряд з національними державними струк-

турами впливають інститути міжнародного співробітництва та інтеграції. Серед них

насамперед треба виділити Європейський Союз, Світову організацію торгівлі, Міжна-

родний валютний фонд та Світовий банк; рішення і рекомендації сімки найрозвинуті-

ших індустріальних держав світу. Крім того, всілякі торговельні та економічні міжна-

родні об’єднання на зразок Асоціації вільної торгівлі, економічних вільних зон, митних

союзів, тощо, теж накладають свій відбиток на міжнародне ринкове ціноутворення.

Експортні ціни виконують ряд важливих функцій:

— вони мають забезпечити фірмі одержання прибутку;

— комунікаційно-інформаційна функція. Ціна повинна забезпечити зв’язок ви-

робника з потенційним споживачем і переконати його у необхідності купівлі

товару. Вона має також надати інформацію для складання коротко-, середньо- і

довгострокових планів розвитку фірми.