Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

311

а часом і здивування: “Як же так може виражати свої думки юридич-

ний працівник?” Ось кілька прикладів:

• “Можна вважати, що цей факт більш-менш установлений”

(факт мав місце, тобто був або є, або відсутній);

• “Стара судимість обвинуваченого є його негативним мінусом”

(але мінус ніколи в природі й у суспільстві не мав позитивного

значення);

• “Більша половина шляху нами пройдена” (а хіба половина мо-

же бути більшою?);

• “Як я сказав вище...” (помилка, яка зустрічається дуже часто

у мові: слова “вище” і “нижче” вживаються в письмовій мові,

а в усній необхідно використовувати слова “раніше” і “пізні-

ше”) і т. д.

Словникова чистота мови знижується й в тому разі, коли видозмі-

нюються і руйнуються стійкі словосполучення. Наприклад:

Говорять Треба говорити

• це не грає значення… • це не має значення...

• він виконує роль... • він відіграє роль...

• уражати інтереси партнерів... • ущемляти інтереси партнерів...

• він привласнив левову • він привласнив левову

частину прибутку... частку прибутку...

• якість продукції бажає • якість продукції залишає

багато кращого бажати багато кращого

• не тільки... , а також… • не тільки…, але й…

• як…, а також… • як…, так і…

Погане враження справляє мова судді, прокурора, захисника, як-

що в ній присутні “заплатки” або, як їх ще називають, слова-

паразити. Це такі вставні слова, як “от”, “значить”, “так би мовити”,

“ну”, “взагалі”, “розумієте” та ін. Трапляються в їхніх виступах зво-

роти, що теж засмічують мову. Наприклад: “Кажучи відверто...”,

“Чесно говорячи, я скажу...”, “У деякому роді...”, “М’яко висловлю-

ючись, варто зауважити...” та ін.

Обов’язкова умова словникової чистоти мови — правильна вимо-

ва і наголос. Усна мова, як відомо, має звукову форму, і один із її по-

казників — правильний наголос у слові.

У юридичній практиці достатньо часто можна почути: фено

′

мeн

(треба феноме

′

н), а

′

лкоголь (треба алкого

′

ль) та ін. Дехто вважає не-

312

правильний наголос у словах дрібницею. З цим не можна погодитися

з багатьох причин:

• помилки в наголосах знижують увагу слухача (він починає че-

кати чергової помилки промовця, зміст же промови залишаєть-

ся поза його увагою);

• помилки в наголосах часом не дають змоги правильно “впізна-

ти” слово на слух. Адже наголос створює “фізіономію слова”

(порівняйте: зáмок і замóк, мýка і мукá, хлóпок і хлопóк і ін.);

• помилки в наголосах часто сприймаються слухачами як прояв

низької культури оратора, що підриває його авторитет.

Дрібниць у мові судді, прокурора, адвоката не буває. У зв’язку з

цим варто завжди пам’ятати слова К. Чуковського: “Виховання мо-

ви є завжди виховання думки”.

Серйозні вимоги до мови юриста пред’являє логіка як наука про

закони і форми мислення. Коли юрист не дружить із логікою, то ви-

сунута ним система аргументів може виявитися недієспроможною.

Які вимоги логіки необхідно в обов’язковому порядку враховувати

юристові при підготовці і проголошенні промови в суді?

По-перше, чітка структура промови. Навіть нетривала (5–7 хв.)

промова має містити вступ, основну частину і висновок. За рахунок

вступу вирішується проблема встановлення контакту з аудиторією,

викликається інтерес і привертається увага (як до змісту промови, так

і до особистості юридичного працівника). В основній частині розкри-

вається суть оцінних суджень, доказів, пропозицій і т. п. У стислому

висновку підбивається результат і мотивується діяльність учасників

судового засідання (див. додаток 9).

По-друге, домогтися логічності промови означає забезпечити

стрункість і послідовність у викладі своїх думок. Стрункість — це вза-

ємозв’язок між елементами інформації, яка повідомляється, а послідо-

вність — визначений порядок викладу змісту промови, коли кожна на-

ступна думка пов’язана з попередньою, коли новий факт спирається

на вже відоме. Стрункість промови сама собою може викликати пози-

тивну реакцію — задоволення, замилування. Вона спроможна захопи-

ти слухачів. І, навпаки, плутаність, безсистемність викладу справедли-

во викликають негативні емоції, досаду, невдоволення.

По-третє, у промові юрист повинен обов’язково дотримуватися

основних законів логіки:

• закон тотожності потребує певності і точності в міркуванні, він

не допускає розпливчастості, неконкретності висловлення. Як-

313

що учасники судового розгляду вкладають різний зміст в ті або

інші поняття, терміни, фрагменти промови, спотворюється про-

цес сприйняття змісту промови. Відсутність тотожності в сприй-

нятті словесної інформації призводить до того, що вплив про-

мови буде малоефективним, а часом і просто марним;

• закон суперечності підтверджує, що два судження, з яких в од-

ному стверджується щось про подію (предмет), а в іншому те ж

саме заперечується щодо цієї ж події (предмета), не можуть бу-

ти одночасно правдивими. Цей закон вимагає, щоб у міркуван-

ні юриста не допускалися відповіді і “так”, і “ні” у розмові про

те саме питання, у той самий час, у тому самому змісті;

• закон суперечності виражає одну з основних властивостей ло-

гічного мислення — несуперечливість, послідовність міркувань.

Його використання допомагає виявляти й усувати суперечнос-

ті у своїх і чужих висловлюваннях, виробляти критичне став-

лення до неточностей, непослідовності в думках і вчинках;

• закон виключеного третього говорить, що коли є два супереч-

ливих одне одному судження про ту саму подію (предмет), то од-

не і тільки одне з цих тверджень обов’язково є істинним: ніякого

третього судження бути не може (третього не дано). Цей закон

близький до закону несуперечності, але на відміну від нього на-

лежить до суперечних висловлень (суперечні висловлення запе-

речують одне одного, між ними немає середнього, третього). У

цьому разі міркування ведеться за формулою: “або — або”;

• закон достатньої підстави формулюється в такий спосіб: усяка

думка визнається істинною, якщо вона має достатню підставу.

Це означає, що коли юрист щось підтверджує, в чомусь переко-

нує людей, то він не повинен робити це голослівно; треба дока-

зувати й обґрунтовувати істинність своїх висловлень.

Висловлюючи основні умови правильного мислення, логічні зако-

ни виявляються в будь-якому міркуванні і безпосередньо впливають

на якість мови юридичного працівника.

Судова мова повинна відрізняться виразністю, що покликана під-

вищити дієвість її сприйняття. Поняття “виразність мови” достатньо

широке і містить у собі:

• емоційну виразність (експресивність), прояви почуттів. Слово

юриста несе не тільки думки, а й почуття, що виступають в єд-

ності. Слово, яке вимовляється безсторонньо і байдуже, втра-

чає свій вплив. У “Правилах вищого красномовства” відомий

314

державний діяч і оратор М. Сперанський (1772–1839) відзначав,

що “основа красномовства… суть пристрасті. Сильне відчуван-

ня і жива уява для оратора необхідні цілком”

. Він підкреслю-

вав, що спокійна душа “зовсім інакше споглядає предмети, ін-

акше мислить, інакше звертається, інакше говорить, ніж душа,

що зворушена пристрастю”

. Ось ще одне його цікаве суджен-

ня: “Під пристрасним у слові я розумію ті місця, де серце ора-

тора говорить серцю слухача, де уява запалюється уявою, де за-

хоплення народжується захопленням… Оратор повинен бути

сам пронизаний пристрастю, коли хоче її породити в слухаче-

ві”

. Щирість, щиросердне хвилювання (у розумній мірі!) імпо-

нують слухачам і викликають у них відповідні почуття;

• лексичну промовистість — використання oбразних слів і слово-

сполучень, словесних зворотів, яскраво сформульованих вира-

зів, застосування прислів’їв і приказок тощо;

• фонетичну промовистість — чітку і ясну вимову, зміну гучності

і ритму. Інтонація збагачує зміст слова, забезпечує краще його

сприйняття. Промова на одній ноті стомлива не тільки для слу-

хачів, а й для того, хто говорить (працюють ті самі м’язи мов-

ного апарату). Зміна гучності і ритму посилюють промову, але

не можна переходити на крик, бо як говорить східна мудрість:

“Якщо ти кричиш, значить ти не правий і слабкий”. Загальна

порада, по А. Коні, така: “Говорити слід голосно, ясно, чітко,

не монотонно, по можливості виразно і просто. Тон промови

можна підвищувати або знижувати залежно від змісту і значен-

ня даної фрази і навіть окремих слів”

Промова юриста може бути часом стриманою або піднесеною

емоційно, усе залежить від того, які завдання вона покликана вирі-

шити. Наприклад, у промові про навмисне вбивство цілком припус-

тима неоднозначність емоційної виразності і стриманості до вира-

ження співчуття й обурення. Такий підхід пояснюється тим, що в по-

дібній промові на перший план виступають точність у висвітленні

подій, моральна оцінка, аналіз мотивів, що призвели до трагічної

Сперанский М. М. Из “Правил высшего красноречия” // Об ораторском искусстве

[Сборник]. — 4-е изд. — М.: Политиздат, 1973. — С. 81.

Там само. — С.85.

Там само. — С.88.

Цит. по: Смолярчук В. И. Гиганты и чародеи слова: судебные ораторы второй

половины ХІХ — начала ХХ века. — М.: Юрид. лит., 1984. — С.1 64.

315

розв’язки. А в судовій промові, пов’язаній з економічним злочином,

навряд чи необхідно виражати емоції при аналізі різноманітних

цифр, висновків перевірки, хоча в окремих випадках, якщо це дореч-

но, можна підвищити емоційність висловлювань.

Стислість і жвавість — теж важливі складові судової промови.

Захоплення викликають адвокати і прокурори, судді й експерти, які

вміють сказати жваво і стисло. Навпаки, утомлює слухати водянисті

промови, багатослівні виступи. Як приклад лаконічної промови роз-

глянемо виступ видатного судового оратора, адвоката Ф. Плевако.

Письменник В. Вересаєв у спогадах розповідав, що Ф. Плевако взяв-

ся захищати бабусю, яка вкрала чайник. Прокурор, боячись красно-

мовства Плевака, вирішив вибити в нього з рук головні козирі. Він

сам сказав, що підсудна хвора, бідна і стара. Але, стверджував про-

курор, власність священна, на ній тримається держава, а тому стару

потрібно судити.

Піднявся Ф. Плевако. Він виголосив:

“Багато бід, багато випробовувань довелося пережити Росії за її

більш ніж тисячолітнє існування. Печеніги терзали її, половці, татари,

поляки. Усе витерпіла, усе переборола Росія, тільки міцніла і росла від

випробувань. Але тепер, тепер… Бабуся вкрала чайник ціною в 30 ко-

пійок. Це вже Росія, звичайно, не витримає, від цього вона загине без-

поворотно”

Говорити стисло — велике мистецтво, і воно не приходить само

собою. Треба навчитися скорочувати тексти, на яких будується усний

виступ, відсівати зайве, непотрібне. Хорошу допомогу оратору надає

кількаразове повторення тих або інших місць майбутнього виступу,

щоразу в усе більш стислому вигляді. Необхідна наполеглива робота

над кожною фразою, “щоб словам було тісно, а думкам просторо”.

Говорячи про лаконізм, слід зазначити: утруднює сприйняття про-

мови лексична надмірність, використання плеоназмів — виразів, які

містять зайві слова. Наприклад:

• “головна суть” (але суть — це саме найголовніше, суттєве);

• “устаткування, що марно простоює”(а може устаткування про-

стоювати корисно?);

• “передчувати заздалегідь” (але передчувати — це заздалегідь

відчувати те, що відбудеться);

• “невикористані резерви” (резерви — це те, що не використано).

Вересаев В. В. Соч. В 4 т. — М.: Госполитиздат, 1948. — Т. 4. — С. 447.

316

Зайве слово, багатослівність у судовій промові свідчать не тільки

про недбалість промови юриста, а й вказують також на нечіткість йо-

го думок, непевність уявлень про предмет висловлення.

Народний вислів прадавніх людей гласить: “Живе слово напо-

ловину належить тому, хто його слухає”. Важко з цим не погоди-

тися. Вимога говорити живим словом — вимога до будь-якого ви-

ступу юриста на судовому засіданні. Живе слово на відмінність від

читаного або завченого народжується в той час, коли оратор ви-

кладає чергову думку. Про таких юристів говорять: очевидно, що

він думає і говорить, говорить і думає; коли він зупиняється, об-

думуючи свої фрази, то змушує думати й інших учасників судово-

го розгляду. На цій основі базується увага слухачів до промови

юриста: їх зв’язують спільні думки.

Іноді суддя, прокурор, адвокат, експерт у суді читають заздалегідь

написаний текст. Така промова погано сприймається присутніми.

Психологи встановили, що за півгодинне читання з листа сприйма-

ється тільки 17 % інформації. Інакше кажучи, через недбалість юрис-

та в перші півгодини, коли увага в слухачів найактивніша, втрача-

ється 83 % інформації. І це не може не позначитися на розумінні ін-

формації. Виступ із листа не привчає самого юридичного працівника

думати і міркувати. Найцінніше в усному виступі — міркування вго-

лос.

“…Текст, читаний або завчений, а потім промовлений напа-

м’ять, — це не той текст, не те слово, не та структура промови, що

народжуються в безпосередній живій промові одночасно з думкою.

Бо писати — не значить “говорити за допомогою папера”. А гово-

рити — не те ж саме, що промовляти вголос написане. Це процеси,

глибоко відмінні між собою”

, — відзначав відомий спеціаліст у сфе-

рі ораторського мистецтва І. Андроников.

Нарешті, судова промова залежить і від тембру, гучності, тону. За-

гальновизнано, що хрипкий, глухий голос спотворює сприйняття на-

віть сильних за змістом слів, а баритон або бас завжди пестять слух.

Голос має бути достатньо гучним, щоб слова були добре чутно в

будь-якому кінці залу судового засідання. Справедлива також дум-

ка, що тихі промови сприймаються багатьма як боязкі, як прояв не-

певності самого юриста.

Андроников И. Л. Слово написанное и сказанное. // Я хочу рассказать вам… — 2-е

изд. — М., 1965. — С. 536.

317

Впливає на сприйняття й ефективність судової промови і її темп.

Коли юрист говорить занадто швидко, то він стомлює слухачів через

їхню напружену увагу за промовою. При цьому можливі випадки, ко-

ли деякі промовці “ковтають” закінчення слів і навіть речень, що

утруднює розуміння мови. Повільний темп навіює нудьгу і найчасті-

ше сприймається байдуже, а якщо такий темп поєднується з невираз-

ністю промови, то різко знижується активність слухачів, вони відвер-

таються і починають думати про своє (при цьому внутрішньо висло-

влюючи невдоволення тим, хто говорить).

Виділені загальні вимоги до судової промови зовсім не означають

дотримуватись у виступах якогось штампа. Цінність промови судді,

прокурора, адвоката визначається її індивідуальністю, вираженою у ви-

значених особливостях, у наявності так званої “родзинки”. Розвиваю-

чи свою промову, збагачуючи її і постійно коригуючи, юридичний пра-

цівник може зробити її грамотною, логічною, виразною, лаконічною і

живою, що забезпечить більш високу дієвість його усних виступів.

§ 2. Ïñèõîòåõí³êà ñóäîâî¿ ïðîìîâè

Слово “техніка” походить від грецького techne — мистецтво, май-

стерність. У сучасній психології в зв’язку з цим говорять про психо-

техніку, психотехнологію — науково обґрунтовані психологічні засо-

би і прийоми при виконанні певних дій і діяльності в цілому. Психо-

техніка мови — це такі деталі, тонкощі в мовній діяльності людини,

що відрізняють справжнього майстра від дилетанта. Готуючи себе до

юридичної діяльності, не можна ставитися зневажливо до вирішення

питання “як говорити?” Помиляються ті молоді юристи, яким здаєть-

ся це простим і не таким, що заслуговує на увагу. Наприклад, 30 %

опитаних потерпілих, свідків і підозрюваних, із якими працівники ор-

ганів прокуратури, слідства, міліції не змогли встановити контакт, до

числа причин цього віднесли, в тому числі, низьку культуру промови

юридичних працівників, невміння володіти мовою, мімікою, жеста-

ми та ін

Які ж основні психологічні правила, прийоми і вимоги обов’язко-

ві до застосування в судовій промові юриста?

Див.: Столяренко А. М. Психологические приемы в работе юриста: Практ.

пособие. — М.: Юрайт, 2000. — С. 6.

318

Насамперед — забезпечення змістовно-смислової і композиційної

цілісності промови. Головне в промові юридичного працівника — її

зміст, який повинен відрізнятися глибиною, багатством аргументів і

доказів, чіткою адресністю. Думки — головна гідність і окраса мови

юриста. Їй повинна бути властива залізна логіка фактів і доказів, а

не хаотична багатослівність і базікання. Щоб промова була успіш-

ною, як відзначав А. Коні, “потрібно знати предмет, про який гово-

риш; потрібно знати свою рідну мову і вміти користуватися її гнуч-

кістю, багатством і своєрідними зворотами; потрібно не брехати, не-

правда віднімає в привселюдної промови її силу і переконливість”

Забезпечити змістовно-смислову і композиційну цілісність промо-

ви можна тоді, коли юрист при її підготовці спирається на такі еле-

менти психотехніки:

а) правило всебічного урахування факторів при відборі змісту.

Вибирати зміст для свого виступу необхідно завжди продумано, об-

ґрунтовано, виважено, щоб він відповідав специфіці конкретної юри-

дичної ситуації і приніс прокурору, адвокату, слідчому, інспектору

митного органу, нотаріусу і будь-кому іншому успіх. Це має робити-

ся не у відриві від обстановки, а в зв’язку з нею, доречно, з урахуван-

ням особливостей тих, кому промова адресована, хто її має і вислу-

хати, і зрозуміти, і прийняти потрібне для юридичного працівника рі-

шення;

б) правило пріоритетності мети промови. Основна мета промови

юриста — юридичний, правоохоронний результат, пов’язаний із роз-

в’язуваним ним завданням. Наприклад, мета судової промови — до-

помогти суду і всім учасникам судового розгляду повніше і глибше

усвідомити матеріали справи, зробити з них правильні, на думку про-

мовця, висновки;

в) правило змістовного і смислового опрацювання промови. Ви-

бір змісту промови можна вважати правильним, якщо він строго під-

порядковується меті і наміченим психологічним завданням (серед за-

вдань можуть бути такі: досягнення порозуміння і прагнення до

встановлення істини, зняття можливих психологічних бар’єрів у спі-

лкуванні, правомірний психологічний вплив на окрему людину або

на аудиторію та ін.). Варто продумати, знайти і сформулювати осно-

вну ідею виступу, при цьому кожна пропозиція повинна мати визна-

чений зміст у контексті всієї промови. “Нехай не слова випереджають

Кони А. Ф. Собр. соч. — Т. 4. — С. 142–143.

319

думку, а думка диктує свою волю, визначає слова, розставляє їх як

полководець солдат. Тоді будуть забезпечені і глибокий зміст промо-

ви, і композиційна стрункість, і завершеність її, — зазначав дослід-

ник судової промови Є. Матвієнко

;

г) правило структурного опрацювання змісту промови. Загальна

структура судової промови задається процесуальними вимогами і

містить у собі фактичні обставини справи, аналіз і оцінку доказів,

юридичну оцінку — кваліфікацію злочину, характеристику особисто-

сті підсудного, а за необхідності й інших учасників процесу, питан-

ня, пов’язані із застосуванням покарання тощо. Старанно опрацюва-

вши зміст, юрист домагається суворої логічної структури промови;

ґ) правило доказовості визначає одну з важливих відмінностей су-

дової промови і вимагає насичувати зміст промови конкретними фак-

тами, обставинами, документами, положеннями закону і т. п. Для про-

курора й адвоката найістотнішим є висвітлення фактичної сторони

справи і формулювання висновку, що випливає з доказів. Саме вста-

новлені в справі факти, відповідним чином згруповані й висвітлені з

погляду обвинувачення або захисту, становлять змістовну основу су-

дової промови. Тому їх потрібно продумано підібрати, розташувати

так, щоб вони найкраще відповідали логіці промови і її доказовості;

д) правило психологічного аналізу. Правильне розв’язання кримі-

нальної справи, визначення найдоцільніших форм і засобів правового

впливу на винного неможливе без глибокого і різнобічного вивчення

особистості підсудного. Тому в судовій промові повинен знайти від-

биток психологічний аналіз усього комплексу соціально значущих

внутрішніх і зовнішніх властивостей підсудного: особливості його ха-

рактеру, інтелекту, потреб, здібностей, волі, схильностей тощо. Необ-

хідність психологічного аналізу обумовлена вимогою закону врахову-

вати особистість при вирішенні правових питань;

е) правило спільних думок, під якими розуміються визнані, дове-

дені твердження. Вони явні, не викликають заперечень, у зв’язку з

чим їхнє використання посилює зміст промови, його доказовість і ар-

гументованість. З цього приводу П. Сергеїч зауважував: “Знання є

монета вільного обертання, і добра думка, хоча б сказана і написана

давно, не вмирає”

. Спираючись на висловлювання історичних осо-

Матвиенко Е. А. Судебная речь. — 2-е изд. — Минск: Вышэйш шк., 1972. —

С. 239.

Сергеич П. Искусство речи на суде. — C. 71.

320

бистостей, народну мудрість, судовий оратор показує свій кругозір,

ерудицію. Природно, що мудрі думки повинні бути доречні, зайве за-

хоплення ними може дати негативний ефект. Справедливо підмічено:

чужими думками відсутність власних не замінити.

Психотехніка переконання, доведення і спростування заперечень є

важливим елементом судової промови. Судовий розгляд проходить у

змагальній формі, у напруженій обстановці, що відзначається проти-

стоянням, протиборством, суперечкою. Доказувати, переконувати, об-

ґрунтовувати, спростовувати доводиться і прокурору, і захиснику, і

експерту-психологу, і судді. Їм доводиться домагатися глибокого й

осмисленого розуміння своєї позиції слухачів, визнання своєї правоти,

прийняття судом рішення, яке відповідає суті доказуваного однією із

сторін процесу. Варто особливо зазначити: переконувати, впливати на

почуття, спонукати до прийняття своєї думки доводиться не просто

слухачів, а юристів — людей, схильних до самостійних суджень. При-

чому такі ситуації для прокурора і захисника — не виняток, а норма.

Стверджуючи, переконуючи опонента й інших учасників судового

процесу, юристу необхідно враховувати такі правила:

а) правило обґрунтованої повноти висловлень. Недостатня повно-

та у висвітленні питання, доведенні дають опоненту привід говорити

“про недогляди” юриста, “про недооцінку” ним чогось, домагаючись

при цьому кращої позиції. Говорити повно зовсім не означає гово-

рити усе, що знаєш. Більше того, можна з розрахунком пропустити

щось, залишивши частину аргументів під кінець. Розрахунок і поля-

гає в тому, щоб, очікуючи конкретних заперечень або спростувань

опонента, мати додатково заготовлені відповіді. Іноді варто голов-

ний аргумент залишити на останні хвилини судових суперечок “ви-

стріливши” ним на завершення;

б) правило “опуклої” подачі головного. Це правило має на меті до-

вести до свідомості опонента головне, суть доказів, домогтися того,

щоб почув навіть той, хто не хоче слухати і розуміти. Досягається це

інтонацією, повторенням, роздільним і чітким проголошенням слів і

фраз, уповільненим темпом, деталізацією, прямим звертанням уваги

слухача на головні елементи формулювань або доказів (часто викори-

стовуються такі звороти: “таким чином, перше..., друге…”; “із того, що

я тільки що виклав, випливає...” і т. д.). Прокурор, захисник повинні

користуватися будь-яким випадком, щоб стисло повторити раніше ви-

користані докази, які важко спростувати опоненту в суперечці. Це змі-

цнює його позицію і посилює доказовість тверджень;