— 122 —
законом, а у 1853 р. була проведена аграрна реформа, яка ліквідувала кріпосне
селянство.
Наприкінці 50-х рр. XIX ст. Австрія опинилася в повній ізоляції в Європі:
австрійська інтервенція до Дунайських князівств у період Кримської війни
(1853–1856 рр.) зруйнувала союз із Росією, відмова від активної участі в цій
війні відштовхнула від неї Францію. Стосунки з Пруссією погіршилися че-
рез австро-прусське протистояння в процесі об’єднання німецьких держав. У
1859 р. вибухнула австро-італо-французька війна, що обернулася крахом ав-
стрійських військ та утворенням Італійського королівства. Поразка у війні ви-
кликала масові антиурядові виступи, особливо потужні в Угорщині.
Все це змусило імператора піти на поступки національним рухам. 20
жовтня 1860 р. був виданий «Жовтневий диплом» – нова конституція ім-
перії, що відновила автономію регіонів. Угорська мова була оголошена офі-
ційною на території Угорщини, але заворушення в Угорщини продовжилися. У
той же час нова конституція викликала незадоволення слов’янських регіонів
імперії, які протестували проти надання особливих прав угорцям, а також ав-
стрійських лібералів, які побоювалися того, що в новому імперському парла-
менті австрійці опиняться в меншості.
У результаті 26 лютого 1861 р. був опублікований «Лютневий патент»,
що змінював жовтневу конституцію у дусі централізації: права регіональних
ландтагів були скорочені, а повноваження імперського парламенту, що був роз-
ширений, формувалися тепер не за національно-територіальним, а за становим
принципом.
Державні збори Угорщини відмовилися затвердити «Лютневий патент»
і утрималися від послання своїх представників до імперського парламенту.
Імператор розпустив Державні збори та місцеві збори. В Угорщині був запрова-
джений режим надзвичайного стану, який поширився і на інші регіони імперії.
У 1863 р. імперський парламент покинули чеські і польські депутати, чим по-
вністю паралізували його роботу. Таким чином, спроби реформ провалилися.
3.2.Угорськийнаціональнийруху1849–1863рр.
Угорський національний рух у 1848–1849 рр. був неоднорідним.
Центристи безуспішно намагалися переконати австрійський уряд по-
вернутися до федералізму та автономії регіонів, що існував до 1848 р., вважа-
ючи, що лише розширенням прав областей, складових імперії, можна добитися
її зміцнення.
Популярнішими серед угорців, проте, були ті політичні угруповання, які
ініціювали рух «пасивного опору» (ухилення від сплати податків, неучасть в
адміністрації, відмова від будь-якої співпраці з урядовими структурами, де-
монстративне «неволодіння» німецькою мовою). Їх метою було відновлення
внутрішнього суверенітету Угорщини в межах Австрійської імперії.