Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

201

Особливою інстанцією був Суд казначейства. В ньому розбиралися справи про фі-

нансові суперечки головним чином між підданими і короною (суд й утворився спочат-

ку, у XII ст., як особлива присутність у казначействі. — Л. Б., С. Б.). Потім у ньому ста-

ли взагалі розглядати справи, що можна було кваліфікувати як «порушення обов’язку».

Проводити більшість судових слухань тільки у Вестмінстері (Лондоні) було немож-

ливо. Неможливим була й регулярна присутність присяжних від земств у центрі (хоча

шерифам і наказувалося забезпечувати їхню присутність). Тому система роз’їзних су-

дів, суміснена з централізованим контролем й апеляцією, поступово витіснила залишки

старої юстиції. З кінця XII — поч. XIV ст. суди, що одержали назву ассизів, стали про-

водити регулярні, 3—4 рази на рік, сесії-об’їзди судових округів, кожний з яких скла-

дався з декількох графств. Проте ассизи з’ясовували тільки питання факту. Остаточні

рішення виносились у Вестмінстері, куди направлялися спеціальні змагальницькі доку-

менти і протокол про рішення присяжних. Згодом, коли суддями ассизів могли стати

тільки юристи й коли їх стали супроводжувати адвокати, рішення по справах могло

бути винесене цілком і на місці.

4.2. Феодальна поліція

Поліцейські функції в період раннього середньовіччя здійснювалися самими феода-

лами. Кожний з них сам встановлював і охороняв прийнятий для нього порядок у ме-

жах свого лена, підкоряв собі на правах васалітету більш дрібних феодалів й особисто

лагодив суд і розправу над кріпаками, спираючись на очолювану ним збройну дружину.

Придушення опору селян і підтримка суспільного порядку на території всієї держави

здійснювалися загальним або верховним сюзереном — королем, імператором і його

військом, що складалося в основному з феодалів.

Важливу роль у становленні і розвитку феодальної поліції у більшості країн Захід-

ної Європи відіграла католицька церква. Для боротьби з «єретиками» й «неблаговірни-

ми», церква на початку ХІ ст. заснувала «священну інквізицію» (від лат. «inquisitio», що

означало «розслідування». — Л. Б., С. Б.), яка поклала початок політичному розшуку.

На чолі інквізиції стояв римський папа, а розшук єретиків і розслідування справ на них

було доручено спеціально навченим ченцям Домініканського ордену. Користуючись

винятковою владою, священна інквізиція ввела в пошукову практику систему таємних

доносів, заклала основи поліцейського допиту із застосуванням катувань, створила так

званий інквізиційний судовий процес. З метою посилення репресій католицькою церк-

вою в 1540 р. був заснований чернечий Орден єзуїтів. Полюючи на єретиків по всіх

країнах Західної Європи, а згодом і Азії, Америки й Африки, єзуїти переодягалися у

світський (цивільний) одяг, проникали в різноманітні прошарки суспільства, ставали

членами заборонених владою організацій для їхнього викриття.

Здійснюючи безпосередньо поліцейські функції, світські й духовні феодали тим са-

мим сприяли подальшому розвитку поліції панівного класу феодалів, удосконаленню

прийомів і методів роботи. Але в той же час вони перешкоджали організаційному ста-

новленню феодальної поліції як самостійного державного органу, що було обумовлено

особливостями натурального господарства і роздробленістю держави.

Становлення станово-представницьких монархій обумовили появу офіційних орга-

нів феодальної поліції, які створювалися королівською владою. Найбільш повного роз-

витку процес створення таких органів й установ одержав у Франції, яку у зв’язку з цим

у зарубіжній літературі називають «колискою поліцейського управління». В ХІІ ст. тут

була заснована посада прево, на яку призначалися королівські офіцери з числа незнат-

них дворян. Користуючись військовою й деякою судовою владою, прево несли також

відповідальність за охорону громадського порядку в окрузі. Вони керували місцевими

поліцейськими силами, займалися розшуком і розслідуванням злочинів, здійснювали

арешти й обшуки, організовували облави на селян, що знаходились в бігах. В міру збі-

льшення володінь короля й централізації політичної влади зростала кількість королів-

202

ських чиновників, що відали поліцейськими справами. У тому ж столітті з’явилися по-

сади бальї і сенешаля, що діяли як уповноважені прево. З погіршенням становища на-

родних мас і зростанням злочинності на допомогу прево було призначено лейтенанта

із кримінальних справ, що керував таємними агентами і брав участь у роботі окружно-

го суду. З метою регламентації повноважень поліції в ХІІІ ст. у Франції було видано

перший в історії поліцейський статут.

Організація англійської поліції вела свої коріння від устрою англо-саксонської об-

щини ІХ ст. Її організація залежала від кількості воїнів, яких висували з поселень. Де-

сять сімей складали десятину (село), вона висувала 10 воїнів із своїм констеблем; сот-

ня — десять десятин, із сотні обирався reeve — виборний лідер (начальник). Декілька

сотень складали графство (shire) або місто зі своїм sheriff(ом) скорочена форма від

shire reeve — начальник графства.

Нормандці використовували цю систему для захисту й охорони населення. Чоловіки

віком старше 16 мали ходити у варту. Їх обов’язком було перевіряти мандрівників,

здійснювати допомогу або затримувати підозрілих персон, охороняти від будь-якого

занепокоєння. Усі здорові чоловіки здіймали галас і переслідували підозрюваного.

За законом «про мирових суддів» 1361 р. на допомогу шерифам прийшли бейліфи,

вони повинні були допомагати шерифу в затриманні злочинців або незнайомців. Бейлі-

фи також брали собі на допомогу із судових чиновників — сержантів. Крім існуючих

офіційних охоронців порядку крупні феодали продовжували зберігати збройні дружини

для здійснення поліцейських функцій.

У Німеччині істотне збереження самостійності великих феодалів, а також сильна

залежність німецького імператора від римського папи гальмували політичну централі-

зацію країни, роз’єднували її поліцейські сили. В кожній общині й провінції, з яких

складалася імперія, були поліцейські сили, на чолі яких стояли шультхейси (спеціальні

офіцери) й інші поліцейські чиновники, що призначалися з числа дворян курфюрстами

провінцій або самим імператором. Незалежно від цього, в містах імперських (що нале-

жали імператору) і так званих вільних (підпорядкованих католицькій церкві) існувала

власна поліція.

Подібні зміни відбувалися й в інших національних державах, що утворилися в Захі-

дній Європі. Проте феодальна поліція цього періоду була ще порівняно нечисленною,

організаційно не оформленою, до кінця не відокремленою від війська, суду й місцевої

адміністрації. В боротьбі із злочинністю роль поліцейських зводилася головним чином

до того, щоб «керувати переслідуванням злочинця, коли таке відбувалося в їх присут-

ності». В інших випадках це переслідування було обов’язком і правом постраждалого.

Як самостійний державний орган феодальна поліція остаточно сформувалася в пері-

од абсолютизму. Тоді ж було закладено фундамент національних поліцейських систем

буржуазії.

В абсолютистській Франції поліція піддавалася реорганізації і подальшому зміц-

ненню. В Парижі, замість прево, на чолі поліцейських сил, які збільшувались кількісно,

було поставлено генерального лейтенанта поліції, що ніс основну відповідальність за

охорону громадського порядку в столиці. Для розслідування політичних справ та інших

надзвичайних доручень у складі королівського суду, що знаходився в Парижі, були ви-

ділені особливі чиновники — комісари. Діями поліцейських по боротьбі зі злочинніс-

тю керували інтенданти і лейтенанти із кримінальних справ, які підпорядковувалися

генеральному лейтенанту поліції. У випадку народних хвилювань і інших масових без-

ладь останньому було надане право виклику в столицю додаткових поліцейських сил і

військ. У провінціях і округах Франції існували місцеві поліцейські сили, якими керу-

вали інтенданти поліції, що призначалися з центру або представниками королівської

влади на місцях. Поряд із забезпеченням громадського порядку вони брали участь у за-

сіданнях окружного суду і мали право вилучати з нього і приймати до власного вироб-

ництва будь-які справи.

Була створена також воєнізована поліція у вигляді кінно-поліцейської стражі,

що стала прообразом майбутньої французької національної жандармерії. Роль по-

203

ліції надзвичайно посилилася в період правління Людовика XIV, коли влада коро-

ля набула характеру нічим не стримуваного деспотизму й свавілля. Представни-

кам наближеної дворянської верхівки король щедро роздавав — карт

бланш (carte blanche) або ж летр де каше (lettres de cachet) — спеціальні порожні

бланки (останні у конвертах з печаткою — Л. Б., С. Б.), що містили накази про

арешт.

Структура й організація англійської поліції періоду абсолютизму залишалися

без будь-яких помітних змін. Проте, після ліквідації дружин розвинутої феодальної

знаті, позбавлення місцевого самоврядування автономії, королівські поліцейські

чиновники — шерифи і констеблі стали поряд із мировими суддями, єдиною й ос-

новною силою охорони громадського порядку на місцях. Їхня роль у розслідуванні

правопорушень посилилась, й цьому сприяло відокремлення попереднього слідства

від суду.

Прийняття, у зв’язку з «огороженням земель»

, репресивних законів, що склали

в сукупності так зване «криваве законодавство», необмежено розширили можливо-

сті судової розправи. Здійснюючи розшук і розслідування державних і тяжких зло-

чинів, поліція і суди Зоряної палати широко застосовували знаряддя катувань та

інші криваві методи. Функції поліції також виконувала комерційна поліція, створена

купцями і крамарями для охорони своїх складів і магазинів. Починаючи з XV ст.,

англійські поліцейські контролювали ринкові угоди, ціни на товари, регулювали

вуличний рух. Відкриття в цей період публічних будинків поклало на поліцію

обов’язок здійснення сегрегації (виділення) проституток як нового злочинного

об’єкта і нагляду за ними.

Розвиток княжого абсолютизму в Німеччині фактично призвів до розпаду імперії

на численні князівства — держави, встановлення в них жорсткого поліцейського конт-

ролю. Особливо реакційним політичним режимом серед німецьких держав виділялися

Прусія й Австрія, в яких панувала всеосяжна опіка поліції і чиновництва над суспіль-

ним й особистим життям підданих. Відповідно до зводу кримінального й кримінально-

процесуального права 1532 р. (відомого під назвою «Кароліна»), прусського земського

Уложення 1794 р. й інших численних актів, поліцейському контролю підлягали: госпо-

дарська діяльність, аж до визначення засобу виготовлення товарів, «торгівля, час робо-

ти, заходи протипожежної безпеки, кількість пляшок на бенкеті, розмір приданого й ба-

гато іншого. За відхід від офіційної регламентації передбачалися штрафи або більш

жорсткі міри покарання.

Разом із цим абсолютизму не вдалося довести до кінця централізацію державного

управління і створити поліцейський департамент, який би керував усіма поліцейськими

силами країни. Це мав зробити новий суспільний клас — буржуазія, в нову історичну

епоху.

* * *

Незважаючи на характерну, особливо для визначених періодів західноєвропей-

ського середньовіччя, розосередженість політичної влади, головним інститутом у

політичній системі все в більшій мірі ставала держава. Її політичне значення й вага

визначалися тим, що королівська влада, навіть в епоху глибокої феодальної роздро-

бленості, була єдиним загальновизнаним представником країни й народу в цілому.

Закріплюючи феодальні форми поземельної власності, станові привілеї феодалів,

середньовічна держава, як будь-яка інша держава, здійснювала загальносоціальні

функції (підтримка миру, традиційного правового порядку тощо.). В середні віки в

країнах Західної Європи склалася й набула загальносоціальної цінності національна

державність, що при всіх її розходженнях у різних країнах стала стрижнем єдиної

європейської культури й цивілізації.

«Огороження» — процес насильницького збільшення землеволодінь феодалів за рахунок общинних

земель у зв’язку із перетворенням маєтків феодалів у товарні господарства, зокрема через збільшення попи-

ту на англійську вовну.

204

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та те-

рмінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та тер-

мінів:

Поняття (визначення) Терміни

Абсолютна монархія

Освічений абсолютизм

Сеньйоріальна монархія

Станово-представницька монархія

«Кулачне право»

Генеральні штати

Ассизи, бальї, бейлі

, б

ур

гоміст

и, гільдії, головний

юстициарій, декан, джентрі, інквізиція, імпічмент, кан-

цлер, конвокація, конетабль, консули, констебль, ланд-

таг, легісти, ме

, нотабль, о

донанс, п

ево,

ейхстаг,

екто

, ланд

ати, сейми, сенешал,

фр

игольде

, штати,

шультхейс.

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці основних

подій становлення та розвитку феодальної держави у країнах Західної Європи за запро-

понованою раніше формою

Завдання 3. Відобразіть у вигляді схеми механізм феодальних держав Західної Єв-

ропи: Англії, Франції, Німеччини

Завдання 4. Використовуючи текст Великої хартії вольностей (документ № 1),

наведіть положення, які закріплювали:

а) обмеження політичного верховенства корони;

б) права станів на санкції проти корони.

Завдання 5. Використовуючи текст Золотої були (документ № 2), назвіть:

а) права, які закріплювались за курфюрствами;

б) повноваження з’їзду князів — курфюрстів;

в) повноваження імператора.

Завдання 6. Використовуючи текст Великого березневого ордонансу (документ

№ 3):

а) назвіть повноваження Генеральних штатів;

б) визначіть принципи, на яких будувались відносини між Генеральними штатами

й королівською владою.

Перевірте себе

Завдання 1. Продовжте думку:

1. Спільним в процесі державотворення Франції і Німеччини було те, що...

2. Особливістю виникнення держави Англії є те, що......……......

3. Ранньофеодальна монархія, сеньйоріальна монархія, станово-представницька мо-

нархія, абсолютна монархія — це................…….........

4. Спільним в організації центральної влади часів абсолютних монархій Франції,

Німеччини, Англії було................................................……….........

5. Вищою судовою інстанцією у Франції з ХІІІ ст. стає...............……….........

6. Значення королівських судів в Англії суттєво посилено реформа-

ми.................................................................................………........

7. Особливістю судової влади в Німеччині було те, що..............………........

8. Поясність вислів «Васал мого васала — не мій васал», де він мав місце, ко-

ли..................................................................................………..........

205

9. Поясність вислів «Васал мого васала — мій васал», де він мав місце і ко-

ли.............................................................................................……….........

10. Основні феодальні стани — це................................................……….....…

11. Головна відмінність станово-представницьких установ від феодальних з’їздів

полягає в тім, що...........................………………………

12. Парламент в...................., Генеральні Штати в..................., Рейхстаг і ландтаги

в.............................. — це.............................................……….......

13. Значний політичний вплив парламенту в Англії, на відміну від Генеральних

Штатів Франції, обумовлений..............................………........

14. Основними функціями англійського парламенту були...........………........

15. Основними передумовами становлення абсолютизму в Західній Європі ста-

ли.............................................................................………...........

16. Обумовленість класичного характеру абсолютизму у Франції полягає в тому,

що.....................................................................................………….......

17. Остаточне оформлення абсолютної монархії у Франції пов’язано з ім’ям..............

...................................................................................……….....

18. Зміст виразу «Держава — це я» характеризує державний механізм краї-

ни......................... часів........................................................………....…

19. Незавершений характер абсолютизму в Англії обумовлений..……....…..

20. Обласний (княжий) характер абсолютизму в Німеччині XVII—XVIII ст. обумо-

влений.......................................................................................……….

21. Спільними рисами в судоустрої феодальних держав Західної Європи на етапі

становлення були................................................................……….

22. Відмінною рисою феодальної поліції в західноєвропейських країнах періоду

раннього середньовіччя було.............................................………..

23. «Колискою поліцейського управління» вважається.......................………...

24. Структура поліцейських органів в абсолютистській Франції була представле-

на.....................................................................................………..

Завдання 2. Схарактеризуйте:

1. Сеньйоріальну монархію в країнах Західної Європи, визначивши її спільні риси і

особливості.

2. Станово-представницьку монархію в країнах Західної Європи, розкривши спільні

риси і особливості.

3. Правове положення станово-представницьких установ в системі центральних ор-

ганів влади західноєвропейських країн.

4. Міста-республіки епохи середньовіччя, відзначте особливості організації влади в них.

5. Особливості абсолютної монархії в країнах Західної Європи, поясніть їх обумов-

леність.

6. Судоустрій феодальних держав Західної Європи, визначивши його спільні та осо-

бливі риси.

7. Організацію поліцейської служби в феодальних країнах Західної Європи.

Джерела

Документ № 1

ВЕЛИКА ХАРТІЯ ВОЛЬНОСТЕЙ 1215 р.

(витяги)

…1. По-перше, дали ми перед богом свою згоду і цією хартією нашою підтвердили

за нас і за спадкоємців наших на вічні часи, щоб англійська церква була вільною і воло-

діла своїми правами у цілості і своїми вільностями недоторканними... Пожалували ми

також усім вільним людям королівства нашого за нас і за спадкоємців наших на вічні

часи усі нижчеописані вільності, щоб мали їх і володіли ними вони і їх спадкоємці від

нас і від наступників наших.

2. Якщо хтось із графів або баронів або інших власників, що тримають від нас без-

посередньо за військову повинність, помре, і на момент його смерті спадкоємець його

буде неповнолітнім і зобов’язаний буде платити рельєф (рельєф — плата васала за пра-

во володіння спадковими землями), то він (спадкоємець) має отримати свою спадщину

після сплати старовинного рельєфу, тобто спадкоємець, або спадкоємці графа, (мають

заплатити) за графську баронію сто фунтів (стерлінгів), спадкоємець (або спадкоємці)

барона за баронію 100 фунтів, спадкоємець (або спадкоємці) лицаря, що володіє лицар-

ським ф’єфом (феодом), 100 шилінгів і не більше; хто менше має платити, нехай і дає

менше, у відповідності з давнім звичаєм ф’єфів.

3. Якщо ж спадкоємець кого-небудь із таких власників буде неповнолітнім і перебу-

ватиме під опікою, то, досягши повноліття, нехай отримує свою спадщину без плати

рельєфа і мита.

8. Ніяку вдову не можна змушувати взяти шлюб, доки вона бажає жити без чолові-

ка; проте так, щоб подала поручення, що не одружиться без нашої згоди, якщо вона від

нас володіє, або без згоди свого сеньйора, від якого вона володіє, якщо вона від когось

іншого (а не від нас) одержала володіння.

9. Ні ми, ні наші чиновники не будемо захоплювати ні землі, ні доходи з неї за борг,

поки рухомого (майна) боржника вистачає для сплати боргу; і поручники власне борж-

ника не змушуватимуться (до сплати боргу), поки сам головний боржник буде спромо-

жним заплатити борг.

12. Ні щитові гроші, ні допомога не повинні стягуватись у королівстві нашім, як

тільки за загальною порадою королівства нашого, окрім того, якщо це не для вику-

пу нашого із полону, і не для введення у лицарі найстаршого сина нашого, і не для

першого шлюбу дочки нашої найстаршої, і для цього необхідно давати лише помір-

ну допомогу, і таким же чином необхідно діяти і стосовно допомоги від міста Лон-

дона.

13. І місто Лондон може мати всі стародавні вільності і вільні свої звичаї як на суші,

так і на воді. Окрім того, ми бажаємо і дозволяємо, щоб усі інші міста і бурги, і містеч-

ка, і порти мали усі вільності і вільні свої звичаї.

14. А для того, щоб мати загальну раду королівства при стягненні допомоги в інших

випадках, окрім вищезгаданих, або для стягнення щитових грошей, ми накажемо по-

кликати архієпископів, єпископів, аббатів, графів і старших баронів нашими листами і

за нашими печатками; і окрім того, накажемо покликати огулом через шерифів і бей-

лифів наших усіх тих, хто володіє від нас безпосередньо на певний день, тобто, при-

наймні за сорок днів до початку, і у певне місце; і в усіх тих містах пояснимо причину

запрошення...

15. Ми не дозволимо надалі нікому брати допомогу із своїх вільних людей, окрім як

для викупу його із полону і для введення у лицарі його найстаршого сина, і для одру-

ження першим шлюбом його найстаршої дочки; для цього потрібно брати лише помір-

ну допомогу

16. Ніхто не має бути змушений відбувати більшу службу за свій лицарський лен

або за інше вільне володіння, ніж та, яка має бути/

20. Вільна людина буде оштрафована за малий проступок тільки у відповідності з

проступком, а за більший проступок буде оштрафована у відповідності з важливістю

проступку, до того ж має залишатися недоторканим його основне майно; таким же чи-

ном (буде оштрафований) і купець, і його товар залишиться недоторканим; і віллан та-

ким же чином буде оштрафований, і у нього залишиться недоторканим його інвентар,

якщо вони будуть оштрафовані з нашого боку; і ніякий із названих штрафів не буде на-

кладено інакше, як на основі клятвених свідчень чесних людей із сусідів.

21. Графи і пери будуть оштрафовані не інакше, як самими своїми перами, і тільки у

відповідності з тяжкістю проступку.

39. Жодна вільна людина не буде оштрафована, або заточена у в’язницю, або позба-

влена володіння, або якимось іншим чином обездолена, і ми не підемо на нього і не

пошлемо на нього, тільки як за законним рішенням рівних йому (його перів) і за зако-

ном країни.

40. Нікому не будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмовля-

ти у них або затримувати їх.

41. Усі купці повинні мати право вільно і безпечно виїздити з Англії і в’їздити в Ан-

глію, і перебувати, і їздити по Англії як на суші, так і на воді, для того, щоб купувати і

продавати без усяких протизаконних мит, сплачуючи лише старовинні і справедливі,

звичаєм встановлені мита, за винятком військового часу і якщо вони будуть із землі, що

воює проти нас; і коли такі з’являться на нашій землі на початку війни, вони мають бу-

ти затримані без шкоди для їх тіла і майна, доки ми або великий юстиціарій (глава ко-

ролівської адміністрації) наш не дізнаємось, як поводяться з купцями нашої землі, що

перебувають у землі, що воює проти нас; і якщо наші там у безпеці, то і ті інші мають

бути у безпеці на нашій землі.

45. Ми будемо призначати суддів, констеблів, шерифів і бейлифів (посадських осіб

на місцях) тільки із тих, які знають закон королівства і мають бажання його добросові-

сно виконувати.

Документ № 2

«ЗОЛОТА БУЛА» 1356 р.

(витяги)

Глава II

Про обрання римського короля

3. Нарешті, після принесення князями-виборцями або (їх) послами присяги..., нехай

розпочнуть вони вибори і ні в якому випадку названого міста Франкфурта не залиша-

ють, перш ніж більша частина їх не обере тимчасового главу миру або християнського

народу, тобто римського короля, який має стати імператором. Якщо ж вони не встиг-

нуть це зробити протягом 30 днів, починаючи з дня прийняття згаданої присяги, то піс-

ля цього, коли пройде 30 днів, нехай вони харчуються лише хлібом і водою і ні в якому

випадку не залишають вищевказане місто до того часу, поки ними або більшою части-

ною їх не буде обрано правителя або тимчасового главу віруючих, як про це сказано

вище.

5. Ми постановляємо, врешті, що у випадку, якщо три князі-виборці, що присутні

(на виборах), або за (їх) відсутності, оберуть у римські королі четвертого з них або з їх

середовища, тобто князя-виборця, присутнього або відсутнього, то голос цього обрано-

го, якщо він буде присутнім, або його послів, у випадку його відсутності, повинен мати

повну силу, збільшуючи кількість виборців і створюючи більшість разом з (голосами)

решти князів-виборців. (Князів-виборців було сім, і чотири з них складали більшість —

Л. Б., С. Б.).

Глава VII

Про успадкування князів-виборців

...Ми з божою допомогою, бажаючи не допустити майбутню небезпеку, встановлю-

ємо і імператорською владою постановляємо цим законом, який повинен мати чинність

на вічні часи, щоб після того, як хтось із цих світських князів-виборців помре, право,

голос і влада у цих виборах перейшли без перешкод до його законного першорідного

сина недуховного звання...

208

Глава Х

Про монети

Окрім того, ми постановляємо, щоб кожному майбутньому королю Богемії, нашому

наступнику, (надано було) таке право, яке, як відомо, надавалось з давнього часу на-

шим попередникам, достославним королям Богемії, і яке вони мирно і постійно мали, а

саме: (право) чеканити і дозволяти чеканку золотих і срібних монет у всіх місцях і час-

тинах свого королівства, підкорених йому земель і належних (йому володінь), де ко-

роль накаже і де йому забажається, — будь-яким способом і у всякій формі, які до цьо-

го часу існували у самому королівстві Богемії і у цих (його землях)...

Також ми бажаємо, щоб ця постанова і пожалування, цим нашим імператорським

законом повністю поширювалась на всіх князів-виборців, як духовних, так і світських,

на їх наступників і законних спадкоємців в усіх тих видах і на усіх тих умовах, як гово-

рилося вище.

Глава XI

Про імунітет князів-виборців

Ми постановляємо також, що ніякі графи, барони, сеньйори, ленники, васали, воло-

дільці фортець, лицарі, слуги, міщани... І ніякі (взагалі) особи, піддані церков кьольнсь-

кої, майнцської і трірської, якого б становища, стану і сану вони не були, (як) і колись

не могли бути викликані, (так) і віднині на вічні часи не повинні і не можуть бути при-

тягнуті і викликані на вимогу якого б то не було позивача поза територією і поза межа-

ми цих церков і володінь, що належать їм, у який би то не був суд, окрім як до суду ар-

хієпископа майнцського, трірського і кьольнського і їх суддів, як цього дотримувались,

наскільки нам відомо, у минулі часи...

Ми бажаємо, щоб ця ж постанова в силу цього нашого імператорського закону по-

вністю була поширена на всіх: пфальцграфа рейнського, герцога саксонського і марк-

графа бранденбурзького, князів-виборців світських, або недуховних, на їх спадкоємців,

наступників і підданих — у тих видах і на усіх тих умовах, як сказано вище...

Про зібрання князів-виборців

...Ми, провівши переговори з цими князями-виборцями і за їх порадою, знайшли за

необхідне разом з названими князями-виборцями, як духовними, так і світськими, для

загальної користі і блага встановити, що ці князі-виборці мають надалі особисто збира-

тися щорічно один раз

Документ № 3

ВЕЛИКИЙ БЕРЕЗНЕВИЙ ОРДОНАНС 1357 р.

(витяги)

Указ, виданий після зборів трьох станів королівства Франції…, містивший багато

постанов з різних питань. Три стани правильно вирішили, що такі великі упущення, від

яких страждає держава, можуть бути цілком виправлені і знищені…тільки за умови,

якщо ті особи, що так дурно керували державою, будуть зовсім усунуті від керуван-

ня…а замість них будуть поставлені нами (дофіном Карлом. — Л. Б., С. Б.) на чолі уря-

ду гарні, чесні люди…Крім того, три стани вирішили, що коли всі ці дурні порядки бу-

дуть зовсім знищені і замість них установляться інші — праведні, справедливі і

розумні, вони зроблять велику підмогу…для ведення війни й опору злим задумам воро-

гів, за умови певних поступок по чотирьох вимогах їх, на які ми погодилися і дарували їм…

209

1... Ми бажаємо безумовно, щоб те, що депутатами і нами буде зроблено за порадою

трьох станів щодо підмоги, … реформ, …монети, і з інших питань, …цілком і назавжди

ввійшло в силу і не піддавалося ніяким змінам, ні скасуванню.

2. І щоб ці підмоги, субсидії, податки були використані винятково на військові по-

треби, … і щоб їх стягували і розподіляли не люди сеньйора короля..., а розумні, чесні і

самостійні люди, що одержали повноваження, обрані й призначені для цього трьома

станами...

5. Тому що підмога вотована нам тільки на один рік, а тягар війни дуже великий і

обтяжливий, …ми велимо, за згодою трьох станів, що без усяких грамот і письмових

наказів з боку сеньйора чи короля від наших посадових осіб три стани можуть збирати-

ся в Парижі, інших місцях, два чи більше разів, якщо виявиться необхідним..., щоб об-

міркувати і вжити необхідних заходів для ведення війни, здійснення ордонансу про

підмогу й устрій кращого управління державою.

7. Ми строго наказуємо всім суддям держави відтепер і на усі часи…терміново і до-

бре відправляти правосуддя в усіх інстанціях,...поводитися з ними (підсудними) чемно і

дружелюбно, також і з бідними людьми, що будуть мати до них справу.

8. Ми…велімо, щоб посади прево, сільських нотаріусів, віконтів, секретарів і ін., що

мають відношення до судочинства, надалі не продавалися і не віддавалися на відкуп, а

заміщалися особами на платню і за згодою місцевих штатів і навколишнього населення

і щоб бальї, сенешали, і віконти не були суддями в тих областях, відкіля вони родом і в

якій вони мають постійне місце проживання..

18. Надалі назавжди припиняються захоплення для короля...і ні король батько, ні

ми, ні хто-небудь інший не будемо брати з жителів... чого-небудь (інакше як) за спра-

ведливою ціною...

Примітка:

Документи № 1—2 використані з: Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрес-

томатія для студентів юридичних вузів та факультетів.—К.: Вентурі, 1995. — С. 63—66, 51—53.

Документ № 3 використаний з: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран: для

вузов по спец. «Правоведение» / Под ред. и с предисл. З. М. Черниловского. — М., 1984. — С. 112—114.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Барг М. А. Исследования по истории английского феодализма в XI—XIІІ вв. — М., 1962.

2. Батыр К. И. История феодального государства Франции. — М., 1975.

3. Блок М. Феодальне суспільство. — К., 2002.

4. Галанза П. Н. Феодальное государство и право. — М., 1963.

5. Гутнова Е. В. Возникновение английского парламента: Из истории английского общества

и государства ХІІІ века. — М.: Изд-во МГУ, 1960.

6. Історія держави і права зарубіжних країн (Середні віки та ранній новий час): Навч. посіб-

ник / Б. Й. Тищик (ред.) — Л.: Світ, 2006.

7. Образование раннефеодального государства в Европе. — М., 1963.

8. Лисневский Э. В. История феодального государства и права Англии. — Ростов — н/Д,

1981.

9. Колесницкий Н. Ф. Феодальное государство. — М., 1967.

10. Кучма В. В. Создание и деятельность органов общественной полиции во Франции в пе-

риод абсолютизма // Античная древность и Средние Века: Сб. 15. — М., 1978.

11. Прокопьев В. П. История германской государственности X—XVIII вв. — Калининград,

1984.

210

ТЕМА 9. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКЕ ФЕОДАЛЬНЕ ПРАВО

§1. Основні риси феодального права

Як раніше відзначалося, на рубежі першого тисячоліття Західна Європа переживала

перехід від ранньофеодальних до феодальних відносин. Феодалізм, який обумовив сут-

ність і форму середньовічних держав, вплинув і на право того часу. Тут найбільш чітко,

ніж у державних інститутах, вивявилися відмінності континентальної Європи й остров-

ної Англії.

1.1. Основні риси права континентальної Європи

Феодальна роздробленість періоду сеньйоріальної (ленної) і, зокрема, станово-

представницької монархії обумовила таку рису, як партикуляризм у праві.

«Партикулярне» право в країнах континентальної Європи

Партикуляризм (із франц. — окремий, частковий) виявлявся у тому, що тривалий

час як джерело права використовувалися правові звичаї, які, незважаючи на подібності

самих найпростіших форм регуляції феодальних відносин і багатьох своїх інститутів,

дуже відрізнялися в окремих положеннях і деталях.

Звичай як джерело феодального права. У Франції нараховувалося багато сотень

звичаїв, що мали назву «кутюмів». Поряд із загальними кутюмами, що застосовували-

ся на території провінцій, існували місцеві звичаї окремих районів, міст, селищ і навіть

частин деяких міст.

Особливості виразу правових норм в окремих частинах країни знайшли відобра-

ження в тому, що Франція умовно була розподілена на дві частини — Південь і Пів-

ніч, які чітко визначилися до XIII ст. Південь Франції, що входив колись до складу

Римської імперії, називався країною писаного права. Там продовжувало діяти римське

право, що регулювало більш розвинуті економічні відносини. Багаточисельні місцеві

кутюми на півдні використовувалися як додаткове джерело до чинного римського

права.

На півночі Франції, навпаки, протягом декількох століть ніяких загальних юридич-

них пам’яток не існувало. Панування звичаїв у даному регіоні не перешкоджало засто-

суванню, у випадку їх неповноти або протиріччя, римського права, проте будь-якої са-

мостійної ролі воно не відігравало.

Схоже положення було й у Німеччині. У XI—XV ст. німецьке право характеризу-

валося утворенням багаточисельних і різнорідних правових укладів окремих територій

або визначеного кола осіб. Відсутність єдиної судової системи призводила до того, що

в різних судах застосовувалися різні правові норми.

Суперечки з приводу відносин між сюзереном і його васалами і суперечки васалів

між собою вирішувалися в ленному суді феодала за нормами звичаєвого «ленного пра-

ва». Над кріпосними суд чинили при дворі пана за місцевим «дворським» правом (над

слугами — «служивим»).

У тих німецьких землях, де була сформована центральна влада, укази і розпоря-

дження правителів доповнювали старе звичаєве право німецьких племен, що колись

жили в межах області і утворювали так зване «земське» право — «ландрехт».

У ландрехт входили як постанови про земський мир і привілеї, так і загальні для всього

населення даної землі норми, за якими воно позивалося в судах графств і сотень.

Проте розвиток феодальних відносин, початок централізації держав обумовили не-

обхідність в писаних джерелах права. Починаючи з XI ст., мали місце спроби викладу