Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

2121

Іван Мазепа у Великій Північній війні 1700–1721 рр.

монархом, але з огляду на нищівну військову пораз-

ку Карла ХІІ під Полтавою в червні 1709 р. ці плани

так і не набули логічного завершення.

Разом з тим, у 1708–1709 рр. український

правитель продовжив традицію полівасалітетної

політики стосовно оточуючих монархічних дворів,

яка розпочала впроваджуватися ще за доби Б. Хмель-

ницького та його наступників на гетьманській

посаді. Однією з причин досить частої зміни уряда-

ми І. Виговського, Ю. Хмельницького, І. Брюховець-

кого, П. Дорошенка своїх протекторів протягом

кінця 50–70-х років XVII ст. була неможливість

забезпечення ними об’єднання Українcького геть-

манату під зверхністю того чи іншого монарха.

Існували й інші фактори, що призводили до хи-

тання українських правителів між династични-

ми та станово-представницькими монархіями

європейського й азійського континентів. І чи не

найголовнішим із них було забезпечення королем

Речі Посполитої, царем Московської держави, сул-

таном Османської імперії, королем Шведського

королівства (а саме в цьому чотирикутнику голов-

ним чином відбувалося «баражування» гетьманів

від однієї до іншої протекції) кращих «вольно-

стей» для Війська Запорозького як корпоративної

станової організації, а також «прав та привілеїв»

усіх вищих і середніх станів тогочасного україн-

ського суспільства – тих складових, що утворювали

ранньомодерну Українську державу.

Окрім характеристики зміни зовнішньополітич-

ного курсу гетьманського уряду Івана Мазепи, хоче-

мо звернути увагу й на такі проблеми:

По-перше, переконані, що висвітлення участі

козацької України в подіях чергової Північної війни

Іван Мазепа та його доба. Історія

і тих міжнародних та воєнно-політичних процесах,

які відбувалися в зв’язку з цим у Північній, Східній та

Південно-Східній Європі, слід здійснювати в рамках

дослідження не лише політики гетьманських урядів

Івана Мазепи та Пилипа Орлика, але й позиції ко-

зацьких очільників Правобережної України Семе-

на Палія та Самійла Івановича (Самуся), а також

маріонеткового відносно Московської держави

(з 1708 р.) уряду гетьмана Лівобережної України

Івана Скоропадського. Прискіпливої уваги потребує

й вивчення політичних мотивацій та військових дій

у ході Північної війни Коша Запорозької Січі на чолі

з Костем Гордієнком.

По-друге, вступ шведської армії Карла ХІІ Густа-

ва до Речі Посполитої у 1702 р. дивовижно збігся

з початком чергового козацького повстання в її

східних Київському та Брацлавському воєводствах.

Як не дивно, але сьогодні можна робити припущен-

ня про існування певних домовленостей між пред-

ставниками шведського короля й правобережними

козацькими старшинами Семеном Палієм та Саму-

сем. З огляду на плани молодого шведського монар-

ха розколоти політичну еліту Польсько-Литовсь-

кої держави (поділ на Сандомирську і Варшавську

кон федерації), його інспірація козацького виступу

в 1702–1704 рр. виглядає цілком імовірною. Поль-

ські історики Й. Йончак, а за ним А. Камінський

відзначали, що саме повстання С. Палія не давало

змоги Польщі вчасно вступити у війну зі Швецією.

Більш того, події на Правобережній Україні від-

тягували й укладення двостороннього польсько-ро-

сійського антишведського союзу.

По-третє, з огляду на військово-політичний со-

юз між Москвою та Варшавою проти Стокгольма

2323

Іван Мазепа у Великій Північній війні 1700–1721 рр.

на першому етапі Великої Північної війни поча-

ли справджуватися довголітні сподівання коза ць-

кої еліти щодо об’єднання двох частин України

під однією владою – з весни 1704 р. й до осені

1708 р. За домовленістю між Петром І та Авгу-

стом ІІ український гетьман ввів до правобереж-

них земель України багатотисячне військо для до-

помоги польському королю у війні зі Шведським

королівством. Але переконливі перемоги Карла ХІІ

у ході війни, складення Августом ІІ своїх повно-

важень на користь шведського ставленика С. Ле-

щинського, централізаторська політика Петра І

щодо Українського гетьманату, а найголовніше –

вступ шведської армії на територію Північної

України змусили гетьмана Мазепу в жовтні 1708 р.

відмовитися від зверхності московського царя й пе-

рейти на бік його ворога.

По-четверте, від часу поразки шведсько-

українських сил у Полтавській битві Лівобережна

Україна стала розглядатися російським урядом

уже не як васально залежна союзницька держава,

а як одна з провінцій (хоч і з залишками багатьох

автономних ознак), що дісталася Росії на правах

переможця у війні. Маріонетковий уряд гетьмана

І. Скоропадського, хоча й намагався відстоювати

«старовинні вольності» козацької України, поступо-

во почав перетворюватися на такий собі «бюрокра-

тичний додаток» до державної системи новопосталої

Російської імперії.

По-п’яте, у результаті подій Великої Північної

війни та міжнародних угод 1711–1714 рр. на

території Правобережної України був знищений

козацький устрій, і вона остаточно перейшла під

владу Речі Посполитої. По суті, російський цар

Іван Мазепа та його доба. Історія

Петро І і турецький султан Агмед ІІІ «дарували»

більшу частину Українського гетьманату польсь-

кому королю в обмін на невтручання Польщі та

її впливових європейських союзників у військове

й дипломатичне протистояння між Москвою

і Стамбулом за Молдавію, Причорномор’я та При-

азов’я. Позиція ж козацького уряду Правобереж-

ної України на чолі з наказним гетьманом Саму-

сем та полковником С. Палієм в умовах шведсько-

польських військових дій на початку XVIII ст.

полягала в намаганні витіснити владні структу ри

Речі Посполитої з Правобережжя та об’єднан-

ні з Лівобережною Україною під єдиною геть-

ман ською владою і протекторатом московського

ца ря. У зв’язку з ігноруванням Петром І таких

політичних ініціатив правобережного козацтва

во но з часом стало підтримувати наступника Ма-

зепи гетьмана Пилипа Орлика.

По-шосте, з огляду на поразку московських

військ у Прутській кампанії 1711 р., військову

під тримку Шведського королівства, Османсь-

кої імперії, Кримського ханства та прошведсь-

кої шля х ти Речі Посполитої П. Орлик в умовах

Північної війни здійснював неодноразові спроби

відвоювання території козацької України у коро-

ля Августа ІІ та царя Петра І. Це робилося за допо-

могою військових походів та активного залучення

міжнародної дипломатії, що, однак, завершилося

поразкою реваншистських планів еміграційного

україн ського уряду.

Отже, події Великої Північної війни 1700–

1721 рр. не лише наклали значний відбиток

на міжнародне становище поліцентричного

Українського гетьманату, але й здійснили великий

2525

Іван Мазепа у Великій Північній війні 1700–1721 рр.

вплив на зміну політико-правового статусу та внут-

рішньо політичного устрою його різних частин.

Перехід гетьмана Івана Мазепи на бік Шведсько-

го королівства спонукав Російську державу, яка,

по суті, стала переможцем у довголітній війні за

геополітичне панування на Півночі та Сході Європи,

переглянути своє ставлення до існування української

автономії. У результаті воєнних дій та укладених

мирних договорів між країнами, що брали участь

у «загальноєвропейській» Північній війні почат-

ку XVIII ст., на Правобережній Україні було оста-

точно скасовано інститути козацької державності,

а Лівобережжя зазнало незворотних перетворень

у напрямку обмеження державно-політичних інсти-

туцій та впровадження імперських владних струк-

тур з боку Росії.

Іван Мазепа та його доба. Історія

Татьяна Таирова-Яковлева

(Санкт-Петербург, Россия)

Иван Мазепа и Российская империя

Гетман обоих берегов Днепра Иван Степанович

Ма зепа, кавалер ордена Святого Апостола Андрея

Пер во званного, внес выдающийся вклад в созда ние

Рос сийской империи. Его отношения с Петром на

протяжении восемнадцати лет имели характер тес-

ного и взаимовыгодного взаимодействия.

Став гетманом в очень неблагоприятных для

себя и Гетманщины условиях, будучи вынужден-

ным принять Коломакские статьи, навязанные как

В. В. Голицыным, так и старшиной (в данном случае

и тот, и другие стремились к ослаблению гетманской

власти), Мазепа был во многом заложником ситуа-

ции в России. Ослабление царской власти вследствие

стрелецких бунтов, падение Софьи и приход к вла-

сти партии Нарышкиных стали для гетмана счаст-

ливым случаем. После двух лет правления в услови-

ях жесточайшего контроля со стороны Голицына

и полновластья старшины Мазепа становится одним

из ключевых участников событий 1689 года, когда

к власти приходит Петр Алексеевич

. В результате

Подробнее об этом см. :Таирова-Яковлева Т. Г. Приятель

гетмана-злодея. Как Мазепа Петра к власти приводил // Роди-

на. – № 11, М., 2007. – С. 26–31.

2727

Иван Мазепа и Российская империя

гетман получает от Нарышкиных карт-бланш. Они

утверждают новые Московские статьи, которые раз-

вязывают Мазепе руки во внутреннем управлении

Гетманщиной.

Увлеченный юношеским задором Петра, стремя-

щимся сломать старую Россию и построить новую,

европеизированную, Мазепа активно подключается

к этим усилиям. Он становится важнейшим совет-

ником Петра в деле организации военных походов

на юг, во внешней политике и в реформировании

российского православия.

Роль гетмана в успешной организации и завер-

шении Азовских походов нельзя недооценивать. Ма-

зепа, разумеется, понимал, что успех на юге станет

залогом прекращения татарских набегов, ставших

в конце XVII века снова бичом для Украины. Поэто-XVII века снова бичом для Украины. Поэто- века снова бичом для Украины. Поэто-

му продвижение России к Черному морю, уничтоже-

ние турецких приднепровских крепостей (постро-

енных еще во времена Сагайдачного) и наконец –

выгодный мир с Турцией были одинаково выгодны

и Петру, и гетману. Оценивая вклад Мазепы в успех

Азовских походов, нужно помнить, что до этого оба

Крымских похода завершились полным провалом.

А что еще более важно – столь же катастрофично за-

кончился и Прутский поход, совершенный, казалось

бы, победоносной армией Петра после Полтавы.

Победу Мазепы под Казикерменом и успе-

хи ук раинских казаков под Азовом превозносили

и патриарх Иоаким (далеко не самый лояльный

гетману), и европейские государи. Самому царю

вклад Мазепы тоже был ясен. В феврале 1700 года,

после заключения мира с Турцией, Петр «пожало-

вал своего царского величества подданного войска

запорожского обоих сторон Днепра гетмана Ивана

Іван Мазепа та його доба. Історія

Степановича Мазепу за многие ево в воинских тру-

дах знатные и усердно радетелные верные службы,

которые он с его великого государя малороссий-

скими регименту своего ратными людми против

его великого государя неприятелей// салтана тур-

ского и хана крымского чрез тринатцать лет воин-

ские многие храбрые победы чинил… И за те за все

вышепомянутые ево гетманские воинские храбрые

над неприятели знатные победы по своему цар-

ского величества премилосердному к нему осмо-

трению велел ево по имянному своему великого

государя указу в своих к нему грамотах и во всяких

посторонних писмах писати ево славного чина свя-

таго и первозданного апостола Андрея ковалером.

И во знамение вечные славы того вышепомянутога

ковалерства дать ему гетману святый крест кото-

рой имеет он гетман всегда на себе носити: и в го-

сударственному посольском приказе и в приказе

малыя Росии сей его великого государя указ запи-

сать в книгу а в розряд для ведома отписать память,

а ему гетману на помянутое ковалерство дать свою

великого государя жалованную грамоту»

Милость царя не ограничилась пожалованием

ордена и признанием Мазепы по заслугам вторым

(после канцлера Федора Головина) человеком в соз-

дававшейся империи. Многочисленные ценные по-

дарки и пожалования имений не шли в сравнение

со следующим указом царя: в 1701 году Мазепе был

объявлен указ, «что великий государь соизволяет на

Российский Государственный архив древних актов (да-Российский Государственный архив древних актов (да-

лее – РГАДА). Ф. 124. Малороссийские дела. Опись 1. 1700 год. –

№ 19. – Л. 3.

2929

Иван Мазепа и Российская империя

Самаре Новобогородицкой город с служилыми люд-

ми и со всякими тамошними жителми кроме служи-

лых же началных людей вручить во владение своему

царского величества подданному гетману и кавалеру

и тот бы город во владение свое принял и намерение

свое объявил, в каком поведении тому городу быть

он присоветывает»

Не менее тесным и успешным было и внеш-

неполитическое сотрудничество гетмана и царя.

Материалы Батуринского архива и Посольского

приказа раскрывают масштаб и глубину этого со-

трудничества.

Видимо, еще при первой личной встрече с Мазе-

пой Петр был поражен знаниями Мазепы ситуации

в Речи Посполитой, Турции и Придунайских кня-

жествах. Эти знания высоко ценили многие русские

дипломаты из Посольского приказа.

Тесное и плодотворное сотрудничество Мазепы

с российским правительством на внешнеполитиче-

ском фронте проходило по ряду направлений:

– в сложных и, можно сказать, ключевых ситуа-

циях к гетману присылали дьяков «за советом»;

– с ведома, а часто по прямому указу из Москвы

гетман имел целую сеть агентов, которые поставля-

ли ему сведения из многих соседних с Украиной ре-

гионов;

– имелась постоянная практика «докладов»

гетмана царю и в Посольский приказ о полученных

новостях.

Вот некоторые примеры «совещаний» Мазепы

Там же. – Ф. 229. Малороссийский приказ. Опись 2.

№ 86. – Л. 118.

Іван Мазепа та його доба. Історія

с русскими дипломатами. В августе 1690 года дьяк

В. Постников встречался с гетманом в Глухове.

Речь шла о ключевом тогда вопросе внешней по-

литики России – отношениях с крымским ханом.

Постникову был дан наказ «тайный за их велико-

го государя печатью и велено ему тот наказ роспе-

чатати при мне гетману и чтобы я тих монарших

дел у него выслушал»

. Выйдя в «особую избу»,

Мазепа указ «роспечатал и всех описанных в нем

монарших дел со вниманием выслушал и в конец

выразумел». Царский двор опасался, что, несмотря

на мирный договор с Польшей и «христианскую

дружбу» и «брацкую обыклую дружбу» с римским

цесарем, «цесарское величество и королевское ве-

личество з солтаном турским и з ханом крымским

оставляючи их, великих государей, сами в мирные

договоры вступити желают». Сведения эти в Мо-

скве получили от дьяка Ивана Волкова, русского

резидента в Варшаве (о чем не замедлили подроб-

но сообщить Мазепе). Постников передал гетма-

ну и копии статей, поданных турецкими послами

римскому цесарю

. Мазепа со своей стороны на-

помнил, что сообщал о тайных переговорах поля-

ков с крымским ханом.

В связи с этим гетману предлагали «показати

верную подданскую службу и радение» и тайно на-

править в Крым «доброго и имоверного человека».

На это Мазепа высказал опасение, чтобы от такой

посылки «бесурмане не взгорделисти не стали в деле

Там же. – Ф. 124. Малороссийские дела. Опись 3.

№ 688. – Л. 1 об.

Там же. – Л. 4.