Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

131

процесуальні дії, вжито запобіжні заходи та припинено їх у резуль

таті бездіяльності заявника.

У випадку припинення запобіжних заходів, або відмови заяв

ника від позову, або набрання законної сили рішенням щодо відмо

ви в задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжних захо

дів, має право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих за

ходів.

У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди, за

вданої вжиттям запобіжних заходів, у першу чергу здійснюється за

рахунок цієї застави. Застава повертається заявникові повністю,

якщо господарський суд задовольнив позов заявника, або якщо

відповідачем було визнано позов, або якщо господарським судом

затверджено мирову угоду сторін.

У випадках, передбачених пунктами 2–4 ст. 439 ГПК Украї

ни, а також у разі розгляду справи по суті господарський суд може

вирішити питання щодо відшкодування шкоди, завданої вжиттям

запобіжних заходів.

Ïèòàííÿ äëÿ ñàìîêîíòðîëþ

1. У чому полягає значення принципу належності доказів?

2. Які існують класифікації доказів?

3. Які передбачено підстави звільнення від доказування?

4. Охарактеризуйте види запобіжних заходів.

5. Що повинна містити заява про вжиття запобіжних заходів?

6. Який порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів?

7. Які особливості оскарження ухвали про вжиття запобіжних

заходів?

8 . Який порядок виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів?

9. Які підстави припинення запобіжних заходів?

Ñïèñîê ðåêîìåíäîâàíèõ äæåðåë

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001.

– № 36. – Ст. 188.

2. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у

справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуаль

ної власності. Рекомендації президії Вищого господарського

суду України від 29.03.2005 р. № 045/76 // Вісник господар

ського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 19–23.

132

Юридична література

1 . Арбитражный процесс: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и

В.Ф. Тараненко. – М.: Юридическая литература, 1996. – С. 50–86.

2 . Арбитражный процесс: Учебник для юридических вузов и факуль

тетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстю

ка. – М.: ООО «Городециздат», 2002. – 480 с.

3. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.:

Юристъ, 2002. – 480 с.

4. Бабенко В.В. Актуальні проблеми доказування у господарсько

му процесі // Вісник господарського судочинства. – 2005. –

№ 2. – С. 186–193.

5. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.метод. по

сібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 248 с.

6. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб’єктів

господарювання в арбітражних судах України. – К.: Оріяни,

2001. – 228 с.

7. Бояринцева М.А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіж

них засобів // Вісник господарського судочинства. – 2003. –

№ 4. – С. 209–212.

8. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб.

пособие. – Х.: Эспада, 2002. – 368 с.

9 . Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер

надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За

заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська

книга», 2006. – 331 с.

10. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними

матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. – К.: Юстініан, 2002. –

544 с.

11.Ковальова В. Про процесуальні форми проведення судових екс

пертиз // Право України. – 2000. – № 8. – С. 73–75.

12.Кройтор В.А. Претензии и иски в практике разрешения хозяй

ственных споров: Науч.практ. пособие. – Х.: Эспада, 2001. –

С. 153–217.

13.Ніколенко Л.М. Доказування в господарському судочинстві:

Навчальний посібник. – Одеса: Фенікс; Суми: ВТД «Універси

тетська книга», 2007. – 415 с.

14.Петрик І.Й. Використання в якості доказів інформації, яка ство

рена засобами електроннообчислювальної техніки // Вісник

Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 1. – С. 76–79.

15.Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес:

Навч. посібник. – Х.: Консум, 2001. – 432 с.

16. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський

процесуальний кодекс України: Наук.практ. коментар. – Х.:

Консум, 2003. – 320 с.

133

17.Степанова Т.В. Деякі проблеми здійснення експертизи в госпо

дарському процесі // Вісник господарського судочинства. –

2001. – № 3. – С. 212–216.

18.Степанова Т.В. Місце судових доказів у процесі розгляду госпо

дарських спорів // Вісник господарського судочинства. – 2001.

– № 4. – С. 183–186.

19.Степанова Т.В. Поняття допустимості доказів у господарсько

му процесі // Вісник господарського судочинства. – 2002. –

№ 2. – С. 230–233.

20.Степанова Т.В. Речові докази як засоби доведення й особливий

вид доказів у господарському процесі // Вісник господарського

судочинства. – 2002. – № 1. – С. 202–205.

21.Фомченков Д. Господарські суди на захисті інтелектуальної

власності // Право України. – 2001. – № 10. – С. 92–93.

22.Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесу

ального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Універси

тетська книга», 2003. – 220 с.

134

Ãëàâà 6

Ñóäîâ³ âèòðàòè. Ïðîöåñóàëüí³ ñòðîêè

6.1. Ïîíÿòòÿ òà ñêëàä ñóäîâèõ âèòðàò

Судові витрати – це пов’язані із розглядом справи в господарсько

му суді витрати, що складаються з державного мита і витрат, по

в’язаних із розглядом справи

.Судові витрати – це витрати, по

в’язані із розглядом та вирішенням справ у порядку господарського

судочинства, що покладаються на сторони, третіх осіб, які заяв

ляють самостійні вимоги з метою їх відшкодування державі, спо

нукаючи їх до врегулювання господарського спору без втручання

держави

Судові витрати – це відповідні грошові кошти, які витрача

ються в зв’язку з розглядом та вирішенням справ у порядку госпо

дарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із

самостійними вимогами з метою відшкодування витрат державі та

спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно з

законом без залучення суду.

Наявність інституту судових витрат обумовлена такими при

чинами. Поперше, при організації діяльності господарських судів

щодо вирішення господарських спорів та здійснення судової діяль

ності потребуються значні державні видатки, які складаються з

витрат на утримання системи господарських судів та матеріально

технічного забезпечення судової діяльності. До того ж у сферу гос

подарського судочинства залучаються особи, які сприяють суду в

здійсненні правосуддя: експерти, перекладачі тощо, діяльність яких

Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навч.

посібник. – Х.: Консум, 2001. – Ч. ІІ. – С. 99.

Арбитражній процесс: Учебник для юридических вузов и факультетов /

Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстюка. – М.: ООО «Горо

дециздат», 2002. – С. 205.

135

потребує грошової компенсації, здійснюються дії, які також потре

бують грошових витрат. І тому законодавством покладається обо

в’язок частково компенсувати видатки на осіб, які беруть участь у

розгляді справи.

Подруге, такий обов’язок умовно покладається на недобросо

вісну сторону – позивача, який звертається до господарського суду

з необґрунтованими вимогами або на відповідача, який добровіль

но не виконав свого обов’язку перед іншою стороною.

Стаття 44 ГПК України встановлює склад судових витрат, які

складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за про

ведення судової експертизи, призначеної господарським судом, ви

трат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у

місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, ви

трат на інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу та

інших витрат, пов’язаних з розглядом справи. До інших витрат

належать суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до гос

подарського суду для дачі пояснень із питань, що виникають під

час розгляду справи (ст. 30 ГПК України); за проведення огляду і

дослідження доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК України)

тощо.

Отже, судові витрати, перераховані ст. 44 ГПК України містять:

 державне мито – обов’язковий платіж за дії, які здійснює

господарський суд за розглядом, вирішенням, переглядом

господарських справ. Розмір державного мита визначаєть

ся Декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито» і за

лежить від характеру та ціни позову;

 інші судові витрати (затрати) – суми, що підлягають сплаті

за проведення судової експертизи, призначеної господар

ським судом, за відшкодування витрат, пов’язаних з огля

дом і дослідженням доказів у місці їх знаходження, опла

тою послуг перекладача, адвоката, витрат на інформацій

нотехнічне забезпечення судового процесу та інших витрат,

пов’язаних із розглядом господарської справи. Розмір судо

вих витрат не прямо залежить від характеру спору і визна

чається окремо в кожній конкретній справі залежно від фак

тично здійсненних витрат. Грошові суми судових витрат

виплачуються особам, яким вони призначені.

136

6.2. Äåðæàâíå ìèòî

Державне мито справляється з первісних та зустрічних позов

них заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв

про визнання недійсними повністю або частково актів з підстав,

зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної (не

майнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні,

розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними;

заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство та креди

торів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після

опублікування оголошення про порушення справи про банкрут

ство; апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови

та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими об

ставинами.

Одним із реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку вказує

позивач і з якої обчислюється державне мито. Ставки державного

мита встановлені ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про

державне мито»

Якщо позивачем у заяві не наведений обґрунтований розраху

нок ціни позову або його не додано до позовної заяви, остання під

лягає поверненню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Якщо державне мито сплачено у встановленому розмірі за пози

вача (заявника) іншою особою, господарський суд має виходити з

того, що державне мито фактично надійшло до державного бюдже

ту, і отже, немає підстав для повернення позовної заяви (заяви) за

мотивом сплати державного мита неналежною особою.

У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума

державного мита сплачується чи стягується згідно з ціною нового

позову. До заяви про збільшення розміру позовних вимог додаєть

ся документ, що підтверджує сплату державного мита в установле

них порядку й розмірі, за винятком звільнення від сплати цього

мита, відстрочки або розстрочки його сплати.

У разі якщо позивач відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до

прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не

сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд стя

гує з позивача суму недоплаченого державного мита в дохід держав

ного бюджету. Якщо позивачем завищено ціну позову, або в про

цесі розгляду спору він зменшив свої позовні вимоги, або господар

ський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито в цій

частині не повертається.

ВВРУ. – 1993. – № 13. – Ст. 113.

137

У разі об’єднання господарським судом в одне провадження кіль

кох справ відповідно до ст. 58 ГПК України, а також у випадках

подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох

відповідачів державне мито обчислюється із загальної суми позову

та сплачується позивачами пропорційно до вимог кожного з них.

Сплата всієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі

неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на

один і той самий предмет позову.

У випадках об’єднання в одній заяві вимог як майнового, так і

немайнового характеру державне мито згідно з законодавством під

лягає сплаті за ставками, установленими для позовів майнового

характеру, а також за ставками, установленими для розгляду по

зовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Якщо в позовній заяві об’єднано дві або більше вимог немайно

вого характеру, пов’язаних між собою підставами виникнення, дер

жавне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового

характеру. У випадках, коли в позовній заяві альтернативно ви

кладені майнові або немайнові вимоги, господарський суд визначає

предмет спору і вирішує питання про сплату позивачем державного

мита в установленому розмірі або стягнення його за рішенням суду.

За наявності підстав для повернення чи відмови в прийнятті позов

ної заяви в частині однієї з вимог господарський суд порушує провад

ження в справі щодо альтернативної вимоги. У таких випадках

питання стягнення державного мита вирішується за загальними

правилами.

Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на пред

мет спору, відповідно до ст. 26 ГПК України користуються всіма

правами і несуть усі обов’язки позивача, обов’язок сплатити держав

не мито із заяви про вступ у справу, або про перегляд судового рішен

ня в апеляційному чи касаційному порядку, або про його перегляд за

нововиявленими обставинами покладається також і на них.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет

спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати дер

жавного мита. Проте в разі вчинення ними окремих дій, що мають

юридичне значення, наприклад, подання заяви про перегляд рішен

ня господарського суду, на них покладається обов’язок сплатити

державне мито на загальних підставах.

У випадках здійснення господарським судом заміни сторони її

правонаступником за правилами ст. 25 ГПК України державне мито

сплачується правонаступником або стягується з нього господар

ським судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем.

138

Платіжне доручення на безготівкове перерахування державно

го мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готів

кою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості

про те, яка саме позовна заява (заява) сплачується державним ми

том. У разі безготівкового перерахування державного мита з рахун

ку платника відповідальний виконавець установи банку зобов’я

заний на лицевій чи зворотній стороні останнього примірника пла

тіжного доручення, який видається платнику, зробити відповід

ний напис (помітку) про зарахування державного мита до держав

ного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами

посадових осіб і відтиском круглої печатки кредитної установи із

зазначенням дати виконання платіжного доручення. Відсутність

відповідних реквізитів не є підставою для повернення позовної за

яви, апеляційної (касаційної) скарги або заяви про перегляд судо

вого рішення за нововиявленими обставинами без розгляду, оскіль

ки платіжне доручення вважається достатнім доказом сплати дер

жавного мита, якщо воно не повернуте Державним казначейст

вом України. Якщо позивач сплатив державне мито готівкою, то в

такому разі не передбачається вчинення кредитною установою будь

яких написів, крім встановлених формою квитанції. У цьому випад

ку до позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної уста

нови, яка прийняла платіж.

Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд

приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита

до державного бюджету України, господарський суд у разі виник

нення сумнівів щодо надходження та зарахування державного мита

державного бюджету може і повинен витребувати від позивача або

особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про пере

гляд судового рішення за нововиявленими обставинами відповідне

підтвердження територіального органу казначейства, якому дер

жавне мито перераховане, що зазначається в ухвалі про порушен

ня провадження у справі або про прийняття апеляційної (касацій

ної) скарги до провадження чи прийняття заяви про перегляд рі

шення за нововиявленими обставинами.

Платіжні документи подаються до господарського суду тільки

в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не мо

жуть бути доказом сплати державного мита.

Державне мито сплачується до територіальних органів Держав

ного казначейства України. Платники державного мита в платіж

них дорученнях на перерахування державного мита до державного

бюджету мають у рядку «одержувач» зазначити найменування тери

торіального органу казначейства за місцем знаходження платника

139

та номер рахунка, який відкритий казначейству в установі банку.

Якщо стороною не подані докази сплати державного мита у встанов

лених порядку та розмірі або документів, що свідчать про звільнен

ня від його сплати, заява до розгляду не приймається і господар

ський суд з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов’яза

ний повернути її заявникові без розгляду. З цих самих підстав по

вертаються позовні заяви з платіжними дорученнями на перераху

вання державного мита не до державного бюджету України. Про

повернення позовної заяви виноситься ухвала.

У випадках, коли господарським судом розглядається кілька

справ за позовними заявами одного і того самого позивача, остан

ній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіж

ним документом, який долучається господарським судом до однієї

зі справ. У решті справ робиться позначка про суму державного

мита, сплаченого за розгляд справи, та зазначається номер справи,

у якій знаходиться платіжний документ. Така сама позначка ро

биться у справах у разі повернення державного мита.

Зазначений порядок подання доказів сплати державного мита

має бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито сплачу

ється за позивача (заявника) іншою особою.

Категорії осіб, що звільняються від сплати державного мита,

визначені ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про держав

не мито». Але слід пам’ятати, що, якщо зазначені в цій статті

органи звертаються до господарського суду не з приводу виконан

ня своїх повноважень, вони зобов’язані сплачувати державне мито

в загальному порядку. Якщо громадянин на передбачених зако

ном підставах звільнений від сплати державного мита, то це не

означає звільнення його від сплати як суб’єкта підприємницької

діяльності. Стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про

державне мито» надає громадянам пільги щодо сплати державно

го мита залежно від їх особистого статусу чорнобильців чи інвалі

дів, а не підприємців, тому громадянипідприємці, які беруть

участь у судовому процесі, мають сплачувати державне мито за

загальними правилами.

Якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду

спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив

у стягненні певних сум, державне мито в цій частині не поверта

ється.

Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає повер

ненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. Від

повідно до ст. 8 Декрету КМУ «Про державне мито» сплачене дер

жавне мито підлягає поверненню частково або повністю у разі:

140

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законом;

2) відмови платника від подання позовної заяви;

3) повернення або відмови в прийнятті позовної заяви, а також

заяви про перегляд рішення в апеляційному чи касаційному

порядку чи перегляд за нововиявленими обставинами;

4 ) припинення провадження в справі або залишення заяви без роз

гляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді;

5) скасування у встановленому порядку рішення, ухвали, по

станови господарського суду, якою державне мито було стяг

нене в доход державного бюджету.

Сплачене заявником державне мито підлягає поверненню пов

ністю також у випадку, коли сторона звертається до господарського

суду із заявою про перегляд в апеляційному або касаційному поряд

ку ухвал, можливість оскарження яких не передбачена Господар

ським процесуальним кодексом України.

Повернення державного мита проводиться на підставі заяви

платника. Застосовуючи ст. 47 ГПК України, необхідно виходити

з того, що господарський суд самостійно чи за заявою сторони в

ухвалі, рішенні чи постанові, а в тих випадках, коли процесуальні

документи не виносилися – у відповідній довідці зазначає обстави

ни, які є підставою для повного або часткового повернення держав

ного мита. Така довідка за заявою сторони видається господарським

судом першої інстанції.

Державне мито покладається:

 у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні

договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від при

йняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони,

якщо господарським судом відхилено частину пропозицій

кожної зі сторін;

 у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших

підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених по

зовних вимог.

Якщо спір виник через неправильні дії сторони, господарський

суд має право покласти на неї державне мито незалежно від резуль

татів вирішення спору.

Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому по

рядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропор

ційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений

від сплати державного мита.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд

відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, якщо друга

сторона звільнена від сплати державного мита.