Галат В.Ф, Березовський А.В, Прус М.П, Сорока Н.М, Паразитологія та інвазійні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

300

ють голову, труться носом об землю, намагаючись звільнитися від личинок,

часто фиркають. З часом у тварин розвивається риніт з гнійними виділення-

ми з ніздрів, іноді сильна носова кровотеча, помітна задишка. З ніздрів по-

ширюється неприємний гнильний запах. Верблюди погано їдять, оскільки не

можуть ковтати, худнуть, швидко втомлюються.

Патологоанатомічні зміни. У носоглотці виявляють личинок. В цих місцях

тканини гіперемійовані, набряклі, з виразками.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та виявля-

ють під час обстеження личинок овода в носовій порожнині. У ніздрі вводять

слабкий розчин інсектициду (50 – 100 мл) і відбирають личинок за допомогою

ватного тампона.

Лікування. Застосовують інсектицидні препарати

неоцидолу, неостомаза-

ну, ціодрину, бутоксу

у вигляді розчинів і емульсій, якими обприскують верб-

людів у період активності самок оводів. Ефективні

макроциклічні лактони

та

клозантел.

Худих і виснажених верблюдів лікують симптоматично, після чого

вводять інсектициди.

Профілактика та заходи боротьби. Верблюдів, що надходять з неблагопо-

лучних господарств, профілактично обробляють інсектицидними препарата-

ми. Уражених і підозрюваних щодо захворювання тварин лікують. Личинок

овода збирають і знищують. У період масової активності оводів верблюдів об-

робляють репелентами та інсектицидами.

Хвороба маралів, спричинюється паразитуванням у

носоглотці личинок овода Pharingomia picta родини

Oestridae і характеризується запаленням носової по-

рожнини, схудненням та загибеллю тварин.

Збудник.

Носоглотковий овід розміром 13 – 14 мм вкритий волосками сіро-

го, бурого та чорного кольорів. Задня частина черевця у самки округла. Ли-

чинка першої стадії прозора, білого кольору, розміром до 1 мм. Личинка дру-

гої стадії розміром до 16 мм, третьої — до 30 мм.

Цикл розвитку.

Самки оводів впорскують у ніздрі маралів личинок, які

кріпляться до носової перетинки. Згодом вони заповзають у лабіринти решіт-

частої кістки, де й розвиваються. Зрілі личинки третьої стадії повертаються в

носові отвори і навесні випадають на землю. Заповзають у ґрунт, під каміння,

листя, де перетворюються на лялечку. Фаза лялечки триває 2 – 2,5 міс.

Патогенез. Личинки, що паразитують у носоглотці, зумовлюють подраз-

нення і травмування слизової оболонки. Продукти запалення, всмоктуючись

в організмі, погіршують загальний стан тварин. Личинки утруднюють ди-

хання, приймання води та корму, внаслідок чого марали худнуть, іноді ги-

нуть унаслідок асфіксії.

Клінічні ознаки.

У період масової активності самок оводів у маралів вини-

кає занепокоєння. Вони труться мордою об землю, з’являються виділення з

носа. З часом ці ознаки зникають. Навесні у хворих тварин спостерігається

пригнічення, вони стоять з опущеною головою, не приймають корм. Під час

огляду помітне збільшення підщелепових і привушних лімфатичних вузлів.

Марали швидко виснажуються, ослаблені тварини гинуть.

Патологоанатомічні зміни. У носоглотці та на лабіринтах решітчастої кіст-

ки виявляють личинок. У місцях локалізації личинок тканини гіперемійова-

ні, набряклі, з виразками.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та виявля-

ють під час обстеження личинок оводів у носовій порожнині.

ФАРИНГОМІОЗ

(PHARINGOMIOSIS)

301

Лікування

Проводять ранню й пізню хіміотерапію. Влітку тварин обприс-

кують інсектицидними препаратами

(бутокс, неоцидол, неостомазан, ектомін,

К-отрин).

Восени та взимку інвазованим маралам вводять препарати

іверме-

ктину (івомек, баймек

тощо),

клозантелу (сантел, бронтел).

Профілактика та заходи боротьби. У період масової активності самок ово-

дів маралів обприскують одним з інсектицидних препаратів або репелентів.

Підозрюваних і хворих тварин лікують. Личинок овода збирають і знищують.

У стійловий період на тілі тварин і птахів паразитують ектопаразити ряду

Mallophaga родини Trichodectidae (волосоїди), Меnороnidae (пухоїди) і

Philopteridae (пір’яїди); ряду Siphunculata (воші) родини Haematopinidae,

Linognathidae, Holopeuridae; ряду Diptera підряду Pupipara родини Hуppo-

boscidae (кровососки).

Ряд Mallophaga налічує близько 3000 видів комах. З них близько 300 па-

разитують на ссавцях, інші — на птахах.

Хвороба жуйних тварин, спричинюється волосоїдами Bovicola bovis (у великої

рогатої худоби), В. ovis (у овець), В. сарrае (у кіз) ро-

дини Trichodectidae і характеризується свербежем,

дерматитами, облисінням, виснаженням тварин.

Збудники — дрібні безкрилі комахи 1,5 – 5 мм завдов-

жки. Їхнє тіло сплющене в дорсовентральному напрямку,

жовтого або світло-коричневого кольору. Голова ширша за

груди. Хоботок гризучого типу, складається з верхньої та

нижньої губ, верхніх і нижніх щелеп, краї яких мають дрі-

бні зубчики. Очі слабко розвинені. Груди тричленисті, до

них кріпляться три пари лапок. Кінці лапок закінчуються

одним або двома кігтиками. Черевце видовжено-овальне,

сегментоване, вкрите волосками й щетинками, які розмі-

щені рядами або зонами, характерними для кожного виду.

Задній кінець тіла у самок має виїмку, в самців округлий.

Комахи живляться волоссям, пір’ям, клітинами епідермі-

су, виділенням сальних залоз (рис. 4.5).

Цикл розвитку. Самки відкладають 20 – 60 яєць (гнид), кріплять їх матко-

вим секретом до прикореневої частини волосся, шкіри. Яйця білі, блискучі,

овальні, 0,3 – 1,5 мм завдовжки. З яєць вилуплюються личинки, подібні до

дорослих ектопаразитів. Личинки двічі линяють і стають статевозрілими. За-

гальний цикл розвитку триває 2 – 4 тижні. У зовнішньому середовищі можуть

жити до 5 діб.

Епізоотологічні дані. Джерелом інвазії є хворі тварини. Молодняк заража-

ється від дорослих тварин. Поширенню захворювання сприяють незадовільні

умови утримання (брудні й вологі приміщення), неповноцінна годівля. Кіль-

кість паразитів збільшується взимку та навесні, влітку значно зменшується.

Патогенез. Волосоїди своїм повзанням на тілі та виділеннями слинних за-

лоз спричинюють сильний свербіж, запалення шкіри, ушкоджують волосяний

БОВІКОЛЬОЗ

(BOVICOLOSIS)

Рис. 4.5. Волосоїд

302

покрив і призводять до порушення терморегуляції та виснаження

тварин.

Клінічні ознаки. Тварини виявляють занепокоєння. З часом випадає во-

лосся, в овець звалюється вовна, частіше з боків і на грудях. Ягнята, розчуху-

ючи зубами сверблячі місця, заковтують вовну, що сприяє утворенню безоа-

рів. У тварин розвивається гіперкератоз. Вони швидко худнуть, виснажують-

ся, знижується їх продуктивність.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та виявля-

ють під час обстеження тварин волосоїдів. У великої рогатої худоби вони ло-

калізуються поблизу рогів і вух, у ділянці підгруддя, внутрішньої поверхні

стегон і кореня хвоста. Для полегшення виявлення збудника застосовують їх

термотропізм. Для цього тварину на 10 – 15 хв піддають дії прямого сонячно-

го світла або прогрівають волосся електролампою. Волосоїди виповзають на

оголену ділянку шкіри і стають помітними.

Інвазію диференціюють від вошивості, саркоптозу, псороптозу, трихофітії.

Лікування. Тварин обприскують розчинами, емульсіями та суспензіями

інсектицидних препаратів:

ціодрину, севіну, неостомазану, диброму, неоци-

долу, К-отрину, оксамату

тощо. Застосовують аерозолі:

акродекс, дерматозоль,

інсектол, перол

з розрахунку 40 – 60 мл на тварину. Обробку повторюють у

теплу пору року через 8 – 12, у холодну — 12 – 16 днів.

Профілактика та заходи боротьби.

Здійснюють механічне очищення та

дезінсекцію приміщення. Годівниці, напувалки обшпарюють окропом. Тва-

рин, що надходять у господарство, оглядають і карантинують. У разі вияв-

лення хворих усю групу, а також приміщення обробляють інсектицидними

препаратами.

Хвороба овець, спричинюється комахами Melophagus ovinus родини

Hyppoboscidae і характеризується свербежем, облисінням, прогресуючим схуд-

ненням тварин.

Збудник

Рунець овечий — безкрила комаха жов-

то-бурого кольору. Тіло сплющене в дорсовентраль-

ному напрямку, вкрите волосками й щетинками. Голова невелика, міцно

прилягає до грудей. Фасеткові очі коричневі. Хоботок тонкий, довгий, колючо-

сисного типу. До його

боків прилягають

нижньощелепові щу-

пальця, густо вкриті

волосками. Вусики

короткі, двочленисті.

Лапки розвинені,

широко розставлені і

закінчуються серпо-

подібними кігтиками.

Черевце широке, зле-

гка сегментоване

(рис. 4.6,

Цикл розвитку.

Самка на 7 – 9-ту до-

бу після запліднення

народжує 15 – 20 личинок і прикріплює їх матковим секретом до прикорене-

МЕЛОФАГОЗ

(MELOPHAGOSIS)

Рис. 4.6. Melophagus ovinus (

) і Hyppobosca equina (

)

303

вої частини волосся. Личинки білого кольору (з часом буріють), округлої фор-

ми, до 3,5 мм завдовжки. На задньому кінці їхнього тіла слабко помітна пара

дихалець. Через 4 – 6 год вони перетворюються на лялечок темно-

коричневого кольору, вкритих твердою кутикулою. Імаго з’являється через 3 –

4 тижні. Самки, що виходять з лялечки, досягають 4,4 мм завдовжки. При

цьому в їхніх гонадах вже розвиваються личинки. Живуть самки 7 – 8, самці

— 2 – 4 міс. У зовнішньому середовищі за температури 16 – 20 °С кровососки

можуть жити до 7 діб, за низьких температур вони відразу гинуть.

Епізоотологічні дані. Захворювання поширене серед овець. Трапляється

всюди. Висока інтенсивність інвазії спостерігається у стійловий період. Вліт-

ку після стриження кількість паразитів на тілі тварин зменшується на 80 –

90%, а ті, що залишились, локалізуються в міжщелеповому просторі, на ниж-

ній частині шиї, в основі рогів.

Патогенез. Кровососки спричинюють свербіж і занепокоєння тварин. Вна-

слідок ураження овець комахами значно зменшується середньодобовий при-

ріст, настриг та вихід чистої вовни. Світлій вовні ягнят фекальні маси крово-

сосок надають сіро-зеленого кольору.

Клінічні ознаки. Перебіг захворювання хронічний. У тварин спостерігається

сильний свербіж тіла, занепокоєння, вовна збивається в клубки й відпадає. Роз-

вивається дерматит. Вівці худнуть, а ослаблені тварини та ягнята гинуть унас-

лідок заковтування вовни, оскільки в їхніх кишках утворюються безоари.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані та клінічні ознаки хвороби.

Під час обстеження шкіри овець у ділянці шиї, черева, підгруддя виявляють

рунців. Лялечки та імаго добре помітні. Їх вміщують у пробірку або флакон і

відправляють у лабораторію. Розглядають під бінокулярною лупою.

Лікування. Застосовують інсектоакарицидні препарати у вигляді розчинів

та емульсій, як і при псороптозі. Повторно тварин обробляють через 25 – 30 днів.

Профілактика та заходи боротьби.

Овець, що надходять у господарство,

карантинують. Хворих тварин ізолюють і купають у ваннах з інсектицидних

препаратів. У холодну пору року їх обробляють дустами. Проводять дезінсек-

цію кошар водними емульсіями лізолу, креоліну, ксилонафту.

Хвороба оленів, лосів, косуль, спричинюється кро-

вососками Lipoptena cervi родини Hyppoboscidae і

характеризується дерматитами, анемією та схуднен-

ням тварин.

Збудник — крилата комаха сіро-коричневого кольору, завдовжки 5 – 7 мм.

Хоботок колючо-сисного типу. Очі прості, великі. На крилах помітні три жил-

ки. Лялечки темного кольору, блискучі. Живуть до 7, 5 міс.

Цикл розвитку. Кровососка нападає на тварин з дерев у радіусі до 50 м.

Через 5 – 7 діб після кровоссання самка запліднюється і відкладає личинок,

які через кілька годин перетворюються на лялечок. За оптимальних умов од-

на самка впродовж 4 – 6 міс може відкласти 25 – 32 личинки. Зрілі лялечки

падають на землю і зариваються в ґрунт, звідки через 3 – 5,5 міс вилітають

молоді крилаті комахи.

Епізоотологічні дані. Напад кровососок на тварин спостерігається з липня

по листопад. Іноді вони нападають і на свійських тварин (коней, корів, собак),

а також на людину. Значна кількість кровососок паразитує на молодих лосях

(до 3 – 5 тис. на одній тварині) з жовтня по лютий, і за такої їх чисельності

один лось може втрачати щодня 20 – 30 мг крові.

ЛІПОПТЕНОЗ

(LIPOPTENOSIS)

304

Патогенез. Кровососки своїм повзанням і виділеннями слинних залоз

спричинюють у оленів і лосів сильний свербіж, запалення шкіри, що призво-

дить до порушення терморегуляції та виснаження тварин.

Клінічні ознаки. У оленів і лосів помітне занепокоєння, сильний свербіж.

Тварини труться об загорожу, дерева. Лосі заходять у воду і тривалий час

стоять у ній. Шкіра запалюється, вкривається гнійними ранами. Тварини ви-

снажуються. Молодняк часто гине.

Діагностика. Враховують клінічні ознаки хвороби. Під час обстеження

шкіри тварин у ділянці голови, шиї, спини, черева, підгруддя виявляють

кровососок.

Лікування. Застосовують інсектоакарицидні препарати у вигляді розчи-

нів, емульсій та суспензій:

бутокс, ціодрин, севін, неостомазан, дибром,

оксамат

та ін.

Профілактика та заходи боротьби. Знищити оленячу кровососку надзви-

чайно складно, оскільки її основним хазяїном є дикі тварини і лялечки розсі-

яні на значній території. Обприскування свійських тварин інсектицидними

препаратами призводить до загибелі комах, які паразитують на тілі, однак не

захищає їх від повторних нападів навіть наступного дня. Слід уникати випа-

сання тварин у серпні – жовтні в місцях їх масового нападу. Репеленти проти

цих комах неефективні.

Хвороби жуйних тварин, спричинюються вошами

Haematopinus eurysternus (у великої рогатої худоби)

родини Haematopinidae; Linognathus vituli (у телят),

L. ovillus і L. pedalis (у овець), L. сарrае (у кіз), Microthoracius cameli (у верб-

людів) родини Linognathidae і характеризуються свербежем, дерматитами,

занепокоєнням, зниженням продуктивності та виснаженням тварин.

Збудники — дрібні безкрилі комахи 1,5 – 5 мм завдовжки, сіро-жовтого ко-

льору. Тіло видовжено-овальне, вкрите волосками й щетинками. Голова вуж-

ча за груди. Очі відсутні. Хоботок колючо-сисного типу. Щелепи й губи злиті

разом і утворюють смоктальну трубку, всередині якої

знаходиться рухливе колюче жало. Груди короткі. До

них приєднані три пари лапок, які закінчуються кігти-

ками. Черевце овальне, сегментоване. Задній кінець

тіла самок має виїмку, у самців він округлий. Живуть

комахи до 1 міс (рис. 4.7).

Цикл розвитку

Самка відкладає за добу від 1 до 7

яєць (гнид), всього за життя — 80 – 100. Вони світло-

жовтого кольору, овальної форми, 0,5 – 1,5 мм завдовж-

ки. Самка прикріплює їх до прикореневої частини волос-

ся матковим секретом. З яєць через 10 – 14 діб у теплий і

через 14 – 20 діб у холодний періоди року вилуплюються

личинки, які подібні до імаго, але менші за розміром.

Вони тричі линяють. Живляться кров’ю тварин і стають статевозрілими.

Епізоотологічні дані. Сифункулятози поширені всюди. Тварини заража-

ються при контакті з хворими, а також через предмети догляду, станки, кліт-

ки, підстилку. Захворювання поширене в усі пори року. Iнтенсивне заражен-

ня спостерігають узимку.

Воші є переносниками збудників протозойних, бактеріальних і вірусних

інфекцій тварин.

СИФУНКУЛЯТОЗИ

(SIPHUNCULATOSES)

Рис. 4.7. Воша теляча

305

Патогенез. Своїми укусами, повзанням по тілу та виділеннями слинних

залоз воші спричинюють у тварин сильний свербіж, запалення шкіри, що

призводить до порушення терморегуляції та виснаження.

Клінічні ознаки. У разі інтенсивної інвазії у тварин відмічають сильний

свербіж, розчухування шкіри, локальне облисіння, дерматит. Шерсть випа-

дає, на шкірі помітні краплі засохлої крові. Спина, боки, черево вкриваються

лусками сіро-коричневого кольору. Тварини худнуть, знижується їхня продук-

тивність. Молодняк відстає в рості та розвитку і може загинути. Тяжко пере-

носять інвазію телята, ягнята й козенята (див. вкл., рис. 66).

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки. Під час об-

стеження на тілі тварин знаходять вошей, їхні личинки та яйця. У великої

рогатої худоби взимку й навесні комахи локалізуються в ділянці верхньої ча-

стини шиї, холки, основи рогів, внутрішньої поверхні стегон; у овець і кіз —

на кінцівках, шиї, грудях, спині, череві. Влітку вони розміщуються на ділян-

ках шкіри, захищених від прямих сонячних променів.

У разі виявлення яєць їх слід перевірити на життєздатність. Живі гниди

світлі, повні, блискучі, при розчавлюванні чути характерний тріск, чого не-

має у мертвих.

Лікування. Для знищення на тілі тварин вошей та їхніх гнид застосовують

різні препарати у формі емульсій, розчинів, аерозолів, дустів

(севін, ціодрин,

мило К, бутокс-50, неоцидол, ектопор, дибром, оксалан, себацил, байтикол)

Дійних корів і кіз обробляють

сумінаком, ектоміном, 3 – 5%-ю масляною ему-

льсією

чи

дустом колоїдної сірки.

Ефективні підшкірні ін’єкції

макроцикліч-

них лактонів.

Обробку тварин повторюють у теплу пору року через 8 – 12, хо-

лодну — 12 – 16 днів.

Профілактика та заходи боротьби.

Проводять клінічний огляд всіх тварин.

У разі виявлення хворих усю групу тварин, а також приміщення обробляють

інсектицидними препаратами. Проводять механічне очищення і дезінсекцію

приміщення. Годівниці, напувалки обшпарюють окропом.

Тварин чистять і

переводять на пасовищне утримання.

Хвороба овець, спричинюється личинками мух Wohl-

fahrtia magnifica, рідко W. trina родини Sarcopha-

gidae, що паразитують у ранах, виразках, на слизо-

вих оболонках, і характеризується схудненням, виснаженням та загибеллю

тварин.

Збудник — муха 9 – 13 мм завдовжки, сірого кольору, з трьома темними

смугами на спинці. Хоботок лижучого типу. Черевце яйцеподібне. Крила ши-

рокі, прозорі. Самці й самки живляться соками рослин, іноді ексудатом з ран.

Личинка першої стадії черв’якоподібна,

біла, до 1,5 мм завдовжки. Має три прирото-

вих гачки та шипи, спрямовані назад. Личи-

нка третьої стадії до 15 мм завдовжки, жовто-

го кольору. Псевдоцефал має два приротових

гачки. Задні дихальні пластинки з трьома

щілинами, оточені незамкнутим хітиновим

кільцем (рис. 4.8).

Цикл розвитку. У самки через 10 – 12 діб

після копуляції дозріває до 200 личинок, які

вона відкладає по 10 – 35 шт. у свіжі рани, на

слизові оболонки. Живляться вони клітинами

ВОЛЬФАРТІОЗ

(WOHLFAHRTІOSIS)

Рис. 4.8. Вольфартова муха

306

шкіри та крові. В місцях паразитування личинки розвиваються впродовж 3 –

8 діб, двічі линяють і досягають розміру 1,7 – 2 см. Личинки третьої стадії

виходять з рани, падають на землю, зариваються на глибину від 1 до 18 см і

перетворюються на лялечку. Ця стадія триває 9 – 24 доби, після чого вилітає

імаго. З весни до осені у південних областях України розвивається 5 – 6, а у

центральних — 2 – 3 генерації мух.

Епізоотологічні дані. Хвороба поширена у пасовищний період. У разі висо-

кої інтенсивності інвазії вівці можуть загинути. Причинами появи захворю-

вання є пізнє стриження, кастрація, обрізання хвостів, рогів, травмування

шкіри та слизових оболонок.

Патогенез. Личинки, що розвиваються в ранах, спричинюють сильний

свербіж і біль. Вони заковтують клітини тканин, зумовлюючи при цьому зна-

чні ушкодження на тілі й гальмуючи загоєння ран. Вівці швидко худнуть,

продуктивність їх знижується, часто настає загибель тварин.

Клінічні ознаки. Вівці занепокоєні, гризуть місця ураження на шкірі, по-

гано пасуться. Температура їхнього тіла підвищується, вони худнуть і нерідко

гинуть. У разі високої інтенсивності ураження тварини втрачають до 800 –

1000 г маси за добу (див. вкл., рис. 67).

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані та клінічні ознаки, у ранах

виявляють личинок мух. Їх диференціюють від личинок інших видів комах.

Техніка відбору личинок.

На рану заздалегідь наносять розчин або аеро-

золь інсектициду

(вольфартол, естразоль, негувон).

Через 2 – 3 год личинок

відбирають анатомічним пінцетом, миють у теплій воді. Перед консервуван-

ням їх вміщують в окріп на 1 – 2 с.

Лікування.

Місця ураження личинками обробляють одним з інсектицид-

них препаратів (

вольфартол, вольфазоль-Д, естразоль, леназоль, негувон

то-

що), який наносять одноразово або двічі з інтервалом 5 – 8 днів. Ділянки

шкіри та слизових оболонок очищають від мертвих личинок і лікують мазями

з антибіотиків, сульфаніламідних препаратів до повного загоєння.

Профілактика та заходи боротьби.

Для зниження чисельності вольфарто-

вих мух поблизу пасовищ, ферм і кошар та запобігання зараженню тварин

їхніми личинками навесні проводять профілактичне обприскування з гідро-

пультів, дезінфекційних машин розчинами та емульсіями інсектоакарицид-

них препаратів (ектомін, ектопор, дибром, ціодрин, бутокс тощо). Препарати

застосовують згідно з настановами, дотримуючись техніки безпеки.

Рани після стриження овець, кастрації обробляють плівкоутворювальни-

ми препаратами (кубатол, клеол, колодій, клей БФ-6), засипають присипками

з вмістом оксиду цинку, стрептоциду, ксероформу, йодоформу, гентаксану.

Kонтрольні запитання і завдання

1. Перелічіть особливості морфології й біології оводів — збудників хвороб жуйних.

2. Опишіть цикл розвитку збудників гіподермозу великої рогатої худоби. 3. Що таке рання

й пізня хіміотерапія і коли її проводять?

4. Які особливості розвитку тропічного овода?

5. Перелічіть хвороби тварин, спричинювані підшкірними оводами. 6. Які хвороби, спри-

чинювані носоглотковими оводами, ви знаєте?

7. Перелічіть постійних ектопаразитів жуй-

них.

8. Як слід застосовувати інсектицидні препарати для обробки жуйних? 9. Назвіть особ-

ливості розвитку овечої та оленячої кровососок.

10. Де паразитують личинки вольфартової

мухи?

11. Перелічіть збудників сифункулятозів жуйних.

307

Хвороба коней спричинюється личинками оводів

Gastrophilus intestinalis, G. veterinus, G. haemorrho-

idalis, G. pecorum, G. inermis, G. nigricornis родини

Gastrophilidae і характеризується запаленням травного каналу, іноді випа-

данням прямої кишки, схудненням тварин.

Збудники.

G. intestinalis

(великий шлунковий овід) — окрилений овід до

20 мм завдовжки, жовто-бурого кольору. Тіло вкрите волосками. На грудях i

черевці помітні коричневі плями. Голова жовтувата, спереду опукла. Крила з

темними плямами. Лапки розвинені (рис. 4.9). Самка відкладає за життя до

700 яєць на волосся тварини в ділянці кінцівок, хвоста, лопаток, гриви. Вони

жовті, блискучі, клиноподібні, до 1,25 мм завдов-

жки, з кришечкою на одному з полюсів. У нижній

частині яйця розміщений придаток, що має ви-

гляд двох лопатей, які обгортають волосину і за

допомогою яких воно кріпиться. Личинки першої

стадії веретеноподібні, до 1 мм завдовжки, мають

13 сегментів. Озброєні прямими рухливими при-

ротовими гачками й шипами в три ряди. Парази-

тують вони на слизовій оболонці язика. Личинки

третьої стадії овально-циліндричні, до 20 мм за-

вдовжки. Мають добре розвинені приротові гачки

та шипи в два ряди з 2-го по 10-й сегмент. Шипи

першого ряду масивні, другого — дрібні. За до-

помогою гачків і шипів личинки міцно фіксують-

ся до слизової оболонки шлунка і живуть упро-

довж дев’яти місяців. Навесні вони відпадають

від слизової оболонки і з фекаліями виділяються

назовні, де перетворюються на лялечок.

G. veterinus

(дванадцятипалик). Самка чорного кольору, відкладає яйця

на прикореневу частину волосся в ділянці шиї, міжщелепового простору. Яй-

ця жовті, добре помітні. Личинки першої стадії мають довгі щетинки на трьох

грудних і семи сегментах черевця, розвиваються в яснах коня. Личинки тре-

тьої стадії до 20 мм завдовжки, мають шипи по тілу в один ряд. Паразитують

на слизовій оболонці дванадцятипалої кишки.

G. haemorrhoidalis

(вусоклій). Самка чорно-бурого кольору, до 16 мм завдо-

вжки, має триколірне черевце — біле, чорне й руде. Відкладає на губи й во-

лоски навколо них до 160 – 200 яєць чорного кольору. При змочуванні яєць

водою чи слиною з них виходять личинки. Вони паразитують на стінці глот-

ки, м’якого піднебіння, кореня язика. Личинки третьої стадії до 18 мм завдо-

вжки, мають шипи, розміщені в два ряди. Локалізуються вони на слизовій

оболонці шлунка, перед виходом дозрівають у прямій кишці і разом з фекалі-

ями виділяються у зовнішнє середовище.

G. pecorum

(травняк). Самка темно-бурого кольору, голова її вкрита жов-

тими волосками, крила димчасті. Відкладає на траву яйця чорного кольору.

ГАСТРОФІЛЬОЗ

(GASTROPHILOSIS)

Рис. 4.9. Gastrophilus sp.

308

Коні заражаються при поїданні трави з відкладеними на ній яйцями. Личи-

нки першої стадії розвиваються в м’якому піднебінні. Личинки другої стадії

розвиваються в шлунку і лише незначна їх частина може паразитувати в ро-

товій порожнині й стравоході. Личинки третьої стадії великі, сплющені в дор-

совентральному напрямку, передній кінець їх загострений, задній — округ-

лий. Мають шипи, розміщені в два ряди. В першому вони більш розвинені.

Локалізуються личинки на слизовій оболонці шлунка. Перед виходом на ля-

лькування личинки фіксуються на кілька днів до слизової оболонки прямої

кишки і набувають зеленого кольору. Виділяються з фекаліями у зовнішнє

середовище і відразу перетворюються на лялечок.

G. inermis

(малий шлунковий овід) — зовні подібний до великого шлунко-

вого овода, але менший за розміром (9 – 11 мм), сірого кольору, з плямистими

крилами. Самка відкладає яйця на щоки коня. Вони овальні, жовті, з крише-

чкою. Личинки першої стадії мають веретеноподібну форму, проникають в

епідерміс і мігрують до країв рота. Волосся на щоках у місцях їх переміщення

випадає. Личинки дозрівають у ротовій порожнині. Від інших вони відрізня-

ються наявністю 11 зон шипів. Личинки другої й третьої стадій локалізують-

ся в шлунку та прямій кишці. Зрілі личинки розміром до 15,5 мм мають си-

льно загнуті назад ротові гачки.

G. nigricornis

(чорновус) — овід сірувато-жовтого кольору, середнього роз-

міру, 10 – 11 мм. Самка відкладає до 300 – 350 яєць на щоки або перенісся

коня. Тварини сильно реагують на підліт овода. Личинки першої стадії ма-

ють на тілі довгі щетинки. Паразитують у слизовій оболонці щік. Личинки

другої стадії проникають глибоко в стінку дванадцятипалої кишки і можуть

спричинювати непрохідність. Личинки третьої стадії зеленуватого кольору

(див. вкл., рис. 68, 69).

Цикл розвитку

Оводи живуть 10 – 20 діб. Самки після спарювання летять

на пошуки тварин і відкладають на льоту яйця. Розвиток личинок у яйцях

триває 7 – 16 діб. Личинка може зберігати життєздатність у яйці до 3 міс.

Щоб вона вийшла з яйця, потрібні тепло (температура 37 – 42 °С), волога і

дотик стороннього предмета. Личинки першої стадії, що вийшли з яйця, по-

трапляють у ротову порожнину коня, кріпляться до губ, язика, піднебіння,

ясен і розвиваються 18 – 28 діб. Потім линяють і перетворюються на личинок

другої стадії. Розвиток личинок другої й третьої стадій відбувається в травно-

му каналі. Зрілі личинки третьої стадії виділяються з фекаліями у зовнішнє

середовище, зариваються в ґрунт, під каміння, листя і перетворюються на

лялечок. Ця стадія триває від 2 тижнів до 1,5 міс.

Епізоотологічні дані. Гастрофільоз поширений усюди. Коні заражаються у

літній період, частіше на пасовищі. Тварини можуть інвазуватись одночасно

кількома видами оводів. На гастрофільоз хворіють коні всіх вікових груп, од-

нак тяжче переносить інвазію молодняк.

Патогенез.

Личинки своїми шипами й гачками травмують слизову оболонку

ротової порожнини, спричинюють її запалення і набряк. Ковтання усклад-

нюється. У шлунку й кишках личинки утворюють виразки, через які прони-

кає патогенна мікрофлора, спричинюють внутрішню кровотечу, а іноді й про-

ривають стінку. Продукти метаболізму личинок зумовлюють інтоксикацію

організму тварин. Хронічне запалення ротової порожнини, шлунка, кишок

призводить до різкого погіршення апетиту, анемії, виснаження та загибелі

тварин.

309

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби хронічний. Її прояви залежать від

виду личинок, їх локалізації, ступеня інвазії, загального стану організму тва-

рин. В осінній період спостерігаються виразки на губах, дерматит, стоматит,

фарингіт; у холодний період року — ознаки гастроентериту, що супроводжу-

ються періодичними кольками, анемією слизових оболонок, схудненням,

спрагою, втомлюваністю, пітливістю. У деяких випадках виникають судоми

щелеп, а під час напування розвивається кашель і вода витікає з ніздрів.

Іноді після дефекації слизова оболонка прямої кишки вивертається назовні й

на ній можна помітити личинок оводів.

Патологоанатомічні зміни.

При розтині трупа коня на стінці шлунка, два-

надцятипалої й прямої кишок, глотки виявляють личинок різних стадій. Во-

ни фіксуються на слизовій оболонці під кутом 45 – 90º. На слизовій оболонці

помітні виразки, набряк, гіперемія, дрібні крововиливи. Можуть бути ознаки

перфорації стінки шлунка, дванадцятипалої кишки.

Діагностика.

Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоа-

натомічні зміни. Влітку під час обстеження коней на їхній шкірі виявляють

яйця оводів або їх оболонки, у ротовій порожнині — личинок і виразки. (Рот

відкривають за допомогою зівника, підсвічують рефлектором, язик витягують

або притискають шпателем.) Рано навесні у фекаліях коней виявляють ли-

чинок.

У разі появи підозри на гастрофільоз застосовують серологічні (РНГА) та

алергічні реакції. Як алерген використовують стерильний водний екстракт з

тіл личинок. Техніка введення цього алергену коням подібна до малеїнізації.

Лікування. Проводять ранню (вересень – жовтень) і пізню (березень – тра-

вень) хіміотерапію. У період активності самок оводів коней обприскують роз-

чинами та емульсіями

неоцидолу, неостомазану, ціодрину, бутоксу

. Ефектив-

не застосування препаратів

фенбендазолу (бровадазол, панакур, фенкур)

дозі 75 – 100 мг/10 кг маси тіла з кормом щодня впродовж 5 днів;

клозантелу

— 50 мг/10 кг 2 дні підряд з кормом;

хлорофосу

(паста гельмен

—

трихлорфон і

мебендазол або ринтал-плюс

— і

негувон

у дозі 0,4 мл/10 кг разом з водою);

івермектину

(паста еквалан, аверсект)

. Ротову порожнину зрошують слабки-

ми водними розчинами інсектицидів. Ефективні глибокі лікувальні клізми з

лізолом (5 – 10 мл) на слизистому відварі (крохмалю, льону, рису). Худих і

виснажених коней лікують симптоматично.

Профілактика та заходи боротьби.

Проводять клінічний огляд коней.

Очищають від гною денники та конюшні. Миють годівниці, напувалки. Гній

буртують для термічного знезараження. З профілактичною метою коням зго-

довують свіжий силос.

Хвороба коней, спричинюється личинками носоглот-

кових оводів Rhinoestrus purpureus R. latifrons, R.

usbekistanicus родини Oestridae і характеризується

запаленням носової й лобової порожнин та схудненням тварин.

Збудники. У

R. purpureus

(білоголовика) самка пурпурово-коричнева, до

8 – 12 мм завдовжки. Голова велика, білого кольору, має бородавки. На гру-

дях чотири видовжені чорні смуги. Черевце овальне, безволосe. Лапки корот-

кі. Крила прозорі, біля їх основи помітні три темні плями. Личинка першої

стадії плоска, до 1 мм завдовжки, має псевдоцефал з добре розвиненими при-

ротовими гачками чорного кольору, між якими розміщений ротовий отвір.

Сегменти озброєні шипами. Останній сегмент округлий, озброєний 8 – 10

РИНЕСТРОЗ

(RHINOESTROSIS)